Видання здійснено за підтримки



Сторінка7/9
Дата конвертації07.03.2016
Розмір1.88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Бегонія

Чарівна бегонія


В горщику росте


За віконцем віхола,

А вона цвіте.

Глянь – но: сніг на вулиці,

На вікні ж – весна.

То цвіте, не журиться

Квітка чарівна.



ОВЧАРЕНКО ЛЕСЯ

6 клас, с .Андріївка


***
У красі нема їй рівних,

Вона сама, немов царівна.

Теплі дні нам принесе
***
Стужі я зовсім не боюся,

Через сніг на світ проб’юся.

Хоч тоненький я і ніжний,

Звуть усі мене підсніжник.


***
- А я півника не боюся, -

Сказала мамі Катруся,



  • Хоч він гарний та грайливий,

В нього дзьобик цокотливий,

Курочкам їсти шукає,

З – під землі черв’ячків вигрібає.

У нас такий галасливий півничок,

Хвіст у нього, наче віничок!

ЧЕРЕДНИЧЕНКО ВЕРОНИКА

7-Б клас, Бишівська ЗОШ І-ІІІ ст.



Україна


Моя рідна Україно,

Я тобі несу добро.

Славна, люба Батьківщино,

Дай нам згоду і добро.

Щоб ти квітла, земле мила,

Щоб хлібами ти родила,

Щоб садами розцвітала

І людей всіх частувала,

Щоб текли чистенькі ріки,

Діти щоб росли великі

І щасливі, і здорові,

Щоб любили рідну мову,

Рідний край свій берегли,

Щоб у злагоді жили,

Мир, щоб завжди берегли.
Садочок

Я гуляла у садочку

І присіла в холодочку.

Краса – метелик

Там літав.

Соловей пісні співав.

Котик білий враз підкрався,

Взяв він їх і налякав.

Стихла пісня солов’їна.

Склав метелик свої крила.

І затихло все в садочку,

Кіт приліг у холодочку,

На колінах в мене вклався,

Замурликав і заснув.

А на мене нагнав сум.

Радощі зими
Зимонька красуня прийшла,

Снігу намела, намела!

А сніжинки, як ті зірочки,

Стеляться ніби пір’їночки.

Ой, які красиві ці пір’їнки!

Вкрили наші домівки.

Це красуня зима завітала,

Радощами нас почастувала.

Діти весело гуляють,

Зимоньку вітають,

Сніжками кидаються,

Із гірки катаються.

Зима морозом всіх почастувала

І під снігом все сховала,

Ніби ковдрою землю вкрила.

Спи під снігом, земле мила,

Спи спокійно до весни,

Хай щасливі сняться сни!



СОПУРКО ТЕТЯНА

7-А клас Макарівської ЗОШ 1-111ст.№3


Поряд із тобою
Поряд із тобою- народ живе юрбою,
Поряд з тобою - ріка дружить з горою,
Поряд з тобою - цвітуть чорнобривці,
Поряд з тобою ми - українці.
Ти - єдина Україна,
Наша любая родина.
І отримала свободу
Від козацького ти роду.
Поряд з тобою щастя ллється,
Поряд з тобою серце б’ється,
Україно моя солов’їна,
Рідна моя Батьківщино!

* * * Тебе талантами не обділили,

Карпатськими горами нагородили,

Славетна піснею своєю,

Я пишаюсь вродою твоєю.

Я вірю в життя красиве,

Я вірю в незламну волю,

Я вірю в майбутнє щасливе,

Вірю, що не зазнаєш болю.

Твоє майбутнє в моїх очах -

Сонячне й безхмарне,

Як ясний місяць в темних ночах,

Світле й безтурботне.

Я вірю в тебе, нене моя рідна!

Я вірю в майбутнє твоє гідне!
* * * *

Поле з гаєм розмовляє,

Вітер, співаючи, гуляє,

Верби коси розпустили,

Птахів в небо відпустили.

Небо сині очі

Ховає в темінь ночі.

У саду танцює калина,

Неначе чорнобривая дівчина.

Так красиво тільки в Україні,

Де є вірні сини й доньки,

Де немає лихої годиноньки.

Там щасливий весь народ,

Кожен українець - патріот!


***


Тихо в полі...

Трави шепочуть,

Вітер тиху пісню заводить,

Пісню смутку,

Пісню жалю,

А я не хочу, щоб вітер плакав…

Сонечко вийде,

Розвіє смуток,

Розрадить душу,

Печаль забере,

І з вірою в серці я буду жити,

І з вірою в серці Вкраїну любити.

***

Я вірю в тебе, моя Україно!



У твій росистий гарний ранок,

Із хлібом духмяним сніданок,

І в вечір із в’язкою хмар-

Це все нам, як Божий дар.

Я вірю в тебе, моя Україно!

Розрадо і втіхо моя єдина,

І кожного дня із вірою в серці

Біжу я до школи по тихій стежці.

4.ГОСТІ І

ДРУЗІ


«СУЗІР'Я»


  1. ГОСТІ І ДРУЗІ «СУЗІР*Я»


ПАША ГРАН

с.Леонівка


ПРОЛІСОК НЕБЕСНИЙ
Як пролісок небесний, Макарів розцвітає.

Ключ журавлиний піснею його з-під хмар вітає.

Розвеселило сонце будинки і дороги

І зникли разом з снігом незгоди і тривоги.
Проміння сонця й небо, Макарове, тобі!

Ти найрідніший в світі у радощах й журбі.

Як пролісок небесний , Макарів розцвітає,

Господь і сонце ясне тебе благословляє!

Щасливий сміх дитячий і чарівні пісні,

Тобі сніги сріблясті і дощі рясні!
А полуничне літо вишнево достигає,

Медове спаське яблуко в долонях колисає

І запах хліба свіжого з достиглої пшениці

Доноситься з Макарова до Києва- столиці!
Дощі осінні тихі приникли до доріг,

Брунатний лист кленовий нам падає до ніг,

Метеликами діти до школи вже летять,

На клумбах чорнобривці, як зорі мерехтять!
Два береги у Здвижа, мов білі два крила,

Зима кришталем снігу Макарів одягла.

Він, наче принц казковий, на воронім коні.

Виблискують сніжинки у сонячнім вогні!

ЧЕРВОНА РУТА
Багато квіток у моїм росте саду,

Та найчарівніша із всіх - червона рута.

Краси такої в світі не знайду.

Чомусь вона давно людьми забута.


Червоне диво, як із рани кров,

І ніжна квітка з квітки виростає,

Вона - саме бажання і любов!

Чарує, кличе, запахом вражає.


Цей запах рути - м’яти дивоцвіту

Солодший меду і ніжніший від дитини,

Розносить вітер пахощі по світу.

Духмяна рута - запах України!


ЧЕРВНЕВИЙ ДОЩ

Далеко, за зів’ялим небокраєм,

Буркоче блискотлива громовиця

На небо темна хмара напливає

Жара спаде і знову задощиться.

Знов будуть трави спрагло пити воду,

Купатись квіти під цілющим душем

І освіжати пишну землі вроду,

І знов забуде все палючу сушу.

Омиються будинки і дерева,

Волого всі дороги заблищать

І ніч з полегшенням зітхне червнева,

А зорі скупані у небеса злетять.


ЗОРІЄ ДИТИНСТВО
Димом відцвіли розкохані сади,

Золотяться юні журавлині дні,

І зітхають ночі літні чарівні,

Місяць випиває срібло із води.


У обіймах неба ніжиться земля,

Над смарагдом поля - синя юга,

Вдалині темніє лісосмуга,

Матір кличе жовтороте соколя.


В’ється стрічкою Ірнінь-ріка,

Величаво бусли поймою крокують.

Вночі зорі річку зацілують

Й понесе їх вдалину вода стрімка.


Солов’ями сторона розвеселилась

І дитинством в рідний край зоріє,

Юність гойна світанково мріє.

Спокій для душі! Любов тут поселилась!


ЛЮБОВ ЛЕГЧИЛОВА

с.Бишів



МОЄ СЕЛО З ЛЕГЕНДИ ВИПЛИВАЄ…
Моє село з легенди випливає:

Як тут жили, хто жив і як було?

Тих новоселів вже давно не має,

І їх житло травою поросло.

Був хан Батий, його орда жорстока,

І бійка за село… і кров лилась…

Цвіла земля куди не кинеш оком,

По ній кіннота ханська пронеслась.

За нею голі степи залишались,

Йшли бранці за селом в сльозах гірких.

Та чорні хмари диму піднімались.

Розвіяв вітер над ланами їх.

Затихла пісня, праця та життя те.

На довгі роки, на віки глухі.

Над річкою сонечко зійде святе.

Просушить променем два береги.

Знову життя, знову війна – гармати,

Колчан і лук в музеї на стіні.

І б’ються за село моє солдати.

І день за днем спливають дні.


Та все - в віках. Село живе, співає.

Радіють люди в щасті і теплі.

Лише часами спогад напливає

Про ці події, давні і святі.



ЛЕТЕЛИ ЖУРАВЛИ…



Летели журавли, летели журавли,

Над Бышевом, моим селом.

О, если бы могли, о, если бы могли

Мне сбросить хоть одно перо.
Куда ж они летят, куда ж они летят,

Оставив гнезда мест родных,

И возвратятся ли назад, сюда опять?

И встречу ль я, и встречу ль я весною их?
Летите, журавли, на юг от злой зимы.

Мы будем ждать, мы будем ждать.

А стая скрылась, села где-то за холмы,

Еще б косяк с собою взять.
Они летят, они летят, а я без крыл.

Где Родина моя, в лесах?

Туда не ходят поезда, и нет уж сил,

Мне сделать журавлиный взмах.

МАРІЯ ДАНИЛЕНКО

с.Лишня
МОЄ СЕЛО


На берегах двох річок тихоплинних

Розкинулось моє рідне село.

Чомусь так дивно Лишнею зоветься,

Та душу й серце гріє все одно.


Село моє і люди славні в ньому

Живуть, зріднившись з ним тепер навік.

В житті своєму дуже непростому

Ідуть вони в любові з року в рік.


Тут пролітали грози-блискавиці,

І знову сонце сходило над ним,

І заглядали зорі у криниці,

І пекло тут було, і рай земний.

Село моє, для мене ти єдине,

Біленькі хатки в зелені садів,

В селі моєму – серце України,

В селі моєму – сивина віків.

Схилили верби віти над водою,

І річка лине хвилями до ніг,

А за селом розкинулися ниви,

І сонце усміхається до них.

Безмежне небо дивиться на мене

Блакиттю дня і зорями ночей.

Село моє, кохане і єдине,

Живи для мене і для всіх людей.




ВАЛЕНТИНА ЧОРНЕНКО

с.Мотижин

***

Святість любити і мати Бога в душі,



І колихати любов, як мати дитину…

Любити - це стимул долати земні віражі.

Любити - це щастя, що маєш і дочку, і сина.

Любити сніг, що йде за вікном,

Любить життя, хоч і не є насолода.

Любити поле зі стиглим зерном,

Любити день, коли надворі негода.

Любити біль, коли нестерпно б'є,

Рве струни серця і в душі печаль,

Коли кохання келих спрагло п'є

Той, що насправді любить... Так, на жаль

Не всім це зрозуміть дано,

І для когось любов - розчарування двох,

Але ненависть не дає зерно,

Любов лише народжує любов - так учить Бог!
Відгук до книги "Моя Мадонна"

Торкнулась серцем віршів про кохання.

Мені здається, в ній - сама любов -

Я перечитую цю книгу до світання,

Щоб викупатись у любові знов.

Ця неземна любов до всіх, до Бога

Так ніжно томить і голубить душу…

Вже осінь губить листя на траву, і що до того,

Коли люблю, як вперше й визнати це мушу.

Це та любов, що кличе у небесні далі,

Переплелось, як цвіт, божественне й земне.

Той випадок - дві сторони медалі,

Що поєднали раптом все в одне.

І я щаслива жить, творить, любити,

До болю в серці і до сліз з очей,

В любові намагаючись прожити,

І світло дня і темряву ночей…
МАРІЯ ВЕРХОВЕЦЬ

смт. Макарів



Моя Батьківщина
Де трави шовкові купаються в росах,

Де квіти медові п’янять без вина,

І дзвінко так коник співає в покосах,

І тихо біжить собі в річці вода,

І там, де калина вдяглась у намисто,

І лагідно вітер гойдає гілля,

У літнім дощі все довкола умито -

Усе це і є Батьківщина моя.

Де сосни верхами торкаються неба,

І ладаном пахне у лісі густім,

Там тиша така, лише вслухатись треба.

Та тишу ту чути дається не всім.

В березовім гаї, як в світлій світлиці,

Красуні берізки журливо стоять,

Гойдають у листі дощинок перлинки -

Усе це і є найдорожчий мій край.

Поля неозорі, ліси, луки, степи,

Із співом пташиним у селах сади -

І пісня, що понад просторами лине,

Моє тут коріння з прадавніх віків.

Усе дороге тут і серцю все рідне,

Тут був і залишиться рідний мій дім.

І хочеться так, щоб життя було мирне

На рідній землі і у світі усім.


***

Україно! Моя Україно!

Скільки в світі про тебе пісень,

Скільки болі й наруги терпіла -

Та й і зараз не кращий твій день.

У піснях ти квітуча й весела,

І широкі лани і сади,

І багаті й щасливі в нас села,

І густі в нас безмежні ліси.

Україна і дійсно квітуча,

Та вже, мабуть, настав такий час,

Як хвороба підступна-повзуча,

Так і заздрість підкралась до нас.

Ті лани, що в житах колосились,

Що, здавалось, їм краю нема,

На шматочки-паї розділились,

Й бур’янами заквітла земля.

У лісах, що батьками садились,

Стало дуже прозоро у нас,

Щось ліси уже так поріділи,

Наче буря пронеслась якась.

Запустились річки повноводні,

Позаростав густий очерет -

І вже наче у справжнім болоті.

Лише жаб’ячий чути концерт.

Заросли бур’янами і душі,

Все, що цінне було у житті,

Переходить на бажані “гроші”,

Продається усе, що в ціні.

Що ж, усе продамо - і багаті

Будемо дуже щасливі, мабуть.

Ми ж такі українці завзяті,

І грошей нам багато дають.

Не татари, не орди чужинські

Нас грабують по волі чужій

На своїй на землі, українській,

Вороги Батьківщині своїй.

***


Літо вже давно від нас полинуло.

Вже відходить й осінь золота.

Розмовляє вітер із калиною,

Шепче їй, що вже іде зима.

Розмовляє вітер із берізками,

Тихо колискову заспівав,

Їхніми листочками-копійками,

Щедро всі стежки позасипав.

Обгорнуло все холодним подихом,

І прозора тиша, аж дзвенить.

Йде уже зима листком-листопадом,

Щоб собою світ заполонить.

***

Не стріляйте лебедів, не раньте,



Хай не пада долу білий пух.

Вірну їх любов не розлучайте,

Хай не тужить без подруги друг.

Хай не тужить у біді лебідка,

Не туманить очі самота.

Одинока доля дуже гірка,

Мабуть, ще гіркіша полина.

Хай щасливі будуть лебедята,

Щастя і любов несуть у світ.

Буде менше горя, більше свята,

Адже всі у світі хочуть жить.

Світ широкий, вистачає місця,

Тільки без краси життя сумне.

Лебеді несуть на крилах щастя,

І, можливо, щастя те - твоє.

***


Я на долю свою не жаліюсь,

Я життя це безмежно люблю,

У веснянім цвітінні купаюсь,

І у осені мрійно тужу.


Хоч і часто в житті так нелегко,

Та не лаю я долю свою,

І у небі осіннім пелена.

Не засмучує душу мою.


Що ж, хай дні пролинають і роки,

Хай все буде по волі Творця.

Я живу й буду жити, допоки

Б’ються в світі ще добрі серця.


Хай вершин самих вищих не зможу

Я у цьому житті досягти,

Але вірю: Господь допоможе

І в долині стежиною йти.


А як прийде той час мій останній,

Я в минуле на мить озирнусь,

І любов свою світу оставлю.

І в долоні Творця повернусь.



Мій дивний сад
Я посаджу свій дивний сад,

Посію квіти -

Хай цвітуть вишні на зорі,

Росою вмиті!

Хай прилітають у мій сад,

Де пахнуть квіти,

Птахи співать свої пісні

В духмянім цвіті.

Хай сонце ранок осява

Густим промінням

І кожну душу зігріва

Садів цвітінням.

Хай роси падають із трав,

Дзвінкі, барвисті,

Хай заспіває вітер нам.

В зеленім листі.

Хай квітне цей мій дивний сад,

І пахнуть квіти,

Хай буде добре усім нам

У цьому світі!



1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка