Видання здійснено за підтримки



Сторінка8/9
Дата конвертації07.03.2016
Розмір1.88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Я люблю це життя

Я люблю це життя неповторне

І його перехрестя доріг.

Мчать літа, як розпряжені коні

Поміж спілих пахучих хлібів.

Я люблю, коли пахне весною,

Всюди тануть від сонця сніги,

Коли в небі летять над землею

І курличуть в ключах журавлі.

Я люблю, коли дихає літо

Ніжним запахом скошених трав,

Як вбирають вже виспівше жито

Польові кораблі на ланах.

Я люблю цю замріяну осінь,

Цей барвистий навкруг листопад,

Ці холодні ранковії роси

Й журавлів, що у вирій летять.

Я люблю, коли вкриє снігами,

Покривалом, мов землю зима,

Й розгуляється вітер полями,

Й поміж вулиць села завива.
Я люблю це життя неповторне

І його перехрестя у ніг.

Мчать літа, мов розпряжені коні.

Не збивайтеся з вірних доріг.


ЄВГЕНІЯ САНЧЕНКО

смт. Макарів



СПОГАД
Як гарно було кохати!

Чекати нового дня,

В очі твої заглядати,

Бачити їх щодня.


Мріями тішити душу,

Не помічати образ –

Все це забути я мушу

Й почати життя «на раз».


Пора дорослою стати,

Розбити ілюзій рій,

Чужих не можна кохати –

Десь - таки ходить мій.


ЛЮБОВ

Невже любов найголовніше,

Що є у нашому житті?

Від неї люди пишуть вірші,

Від неї плачуть навесні.

Любов до мами, до дитини,

Любов до рідної землі,

До чоловіка, що єдиний

Тобі потрібен у житті.

Любов до жінки, що водночас

Свята і грішна, як в Раю.

Любов до Бога. Він – Всевишній,

Не зрадить Він любов твою.

ПРОЩАННЯ

Прощай! До нас кохання більше не вернеться,

Той зорепад, коли бажання загадала я…

Лиш серце, як раніше, б’ється,

Сумує, як завжди, душа моя.
Не плач, душа! Що буде – не минеться,

А що було, як кажуть, - загуло.

Як добре, що ще серце б’ється!

Якби воно й любити ще змогло…


ПІД ЗОРЯНИМ НЕБОМ

Чому поле не квітне?

Чому небо сумне?

Чому серце самітнє?

Чому кличе тебе?
Як забути про зраду?
Чим розважить себе?

Може, небо пораду

Дасть, від зірок рябе?
Та мовчить загадково

Чорна тьма в небесах,

Розсипає зірково

Білий сніг на косах.


Тануть миттю сніжинки,

Лиш торкнуться руки…

Я у полі – билинка,

А у небі – зірки…


Чому поле зомліло?

Чому небо мовчить?

Я сьогодні зорію

І так хочу любить!


***

Вечір синій. Сум фіалковий.

Пахне липою перша любов.

В небі місяць завис, як підкова.

Давнє наше згадалося знов…

Ніч прийшла. Засвітилися зорі.

Вітер пісню свою доспівав.

Погляд тоне в небесному морі:

Може, й ти мене в час цей згадав.

Тихо скрізь. Сплять дерева і поле.

Гаснуть очі натомлених хат.

Де ти зараз, сподівана доле?

Повертайся хутчіше назад.
***

Дощ в сіренькому плащику

Постукав у вікно.

Зіткав тоненькими пальчиками

Земельці сиве сукно.
Умив її, старесеньку,

Розгладив зморшки сухі,

Зашепотів тихесенько

В зів’ялі трави глухі.


Тріпоче листя блискученьке,

Калюжі не знають меж.

Земля за дощиком скучила,

І я за тобою теж.




ПЕРШЕ КОХАННЯ
Перше кохання… Воно, як спалах

Зірки, що стрімко з неба упала.

Чисте, як ранок,

Як хміль, п’янке,

Як перша крига на річці, ламке.
Воно неповторне, як кожен із нас.

Нехай воно з вами живе повсякчас:

У мріях, в серцях, наяву і у снах,

В листах, фотографіях, в перших віршах,

В зимовій відлизі, в веснянім дощі,

У бруньках набухлих, в бузковім кущі,

У зорянім небі, в іскристій росі,

В пташинім польоті, в плакучій лозі!


Я вірю, що вічне кохання ще є:

Шукайте – і знайдете тільки своє.


ДОНЕЧЦІ

Росте моя дитина золота.

В ній все моє: і очі, і вуста.

Хай буде схожою на мене доня,

Лиш кращою нехай у неї буде доля.
Хай не туманяться сльозами очі,

Не докучають самотою ночі;

Рости щасливою, моя маленька,

Весела будь і не засмучуй неньку.


Хай всі відкриються тобі дороги,

Коли підеш за мамині пороги.

Хай стрінуться тобі найкраші люди,

Хай Бог тебе охороняє всюди!




СВІТЛАНА РОМАНЕНКО с. Колонщина

***


Людино, стій! Та інших зупини.

Хай озирнуться всі навколо себе!

Людино, стій! Людино, обтруси

Цей бруд, який упав на тебе!


Людино, подивись! Скільки страждань

Від цих гріхів, які на нас зійшлися.

Забув ти дружбу і вогонь кохань,

Що щастям долітав в Небесні висі…

***

Из глаз моих, искрясь, стекают слезы,


Жгут мне лицо и падают на грудь -


И смотрят понимающе березы

На то, как к Небу начинаю путь.


Хочу идти дорогой жизни вместе

С Творцом, любовью полня все года,

Чтоб никогда не оборвалась песня,

Чтоб свет ее светил нам всем всегда.


Как хорошо любить и быть любимой,

И, в Вечность окунаясь вновь и вновь,

Знать: счастье непоколебимо,

Когда Господь наш есть сама Любовь.


***


Ты скажи греху: «НЕТ!»

Чтоб потом на рассвете не плакать.

Ты скажи ему: «НЕТ!»

И не надо весь век свой страдать.

Ты сумей сказать: «НЕТ!»

Чтоб потом в горе наземь не падать.

Ты сумей отказать,

Чтобы Господу сердце отдать.


Ты сумей сказать: «ДА!»

Тому, Кто нас любит и помнит.

Ты не смей отказать –

Он любовью всю душу наполнит.


Ты скажи ему: «ДА!»

Твое сердце к нему только рвется.

Он Господь твой, Отец,

Он всю жизнь пусть с тобой остается.


***

Вся жизнь без Господа – как утро без рассвета,

Как лес без звонкой трели соловья,

Как солнца луч без ласкового света,

Как песнь весны без быстрого ручья.
Вся жизнь без Господа – как вечер без заката,

Как в час свиданья небо без луны,

Как гром без молнии и дальнего раската,

Как человек без милой стороны.




ТЕТЯНА КРАВЧЕНКО

м. Київ


Жизнь – это кофе

Группа выпускников, успешных, сделавших замечательную карьеру, пришли в гости к своему старому профессору. Конечно же, вскоре разговор зашел о работе – выпускники жаловались на многочисленные трудности и жизненные проблемы. Предложив своим гостям кофе, профессор пошел на кухню и вернулся с кофейником и подносом, уставленным самыми разными чашками – фарфоровыми, стеклянными, пластиковыми, хрустальными и простыми, и дорогими, и изысканными.


Когда выпускники разобрали чашки, профессор сказал: «Если вы заметили, все дорогие чашки разобраны. Никто не выбрал чашки простые и дешевые».

Желание иметь для себя только лучшее и есть источник ваших проблем.

Поймите, что чашка сама по себе не делает кофе лучше. Иногда она просто дороже, а иногда даже скрывает то, что мы пьем. То, что вы действительно хотели, было – кофе, а не чашка. Но вы сознательно выбрали лучшие чашки. А затем разглядывали, кому какая чашка досталась. А теперь подумайте: жизнь – это кофе, а работа, деньги, положение, общество – это чашки.

Это всего лишь инструменты для хранения Жизни. То, какую чашку мы имеем, не определяет и не меняет качества нашей Жизни.

Иногда, концентрируясь только на чашке, мы забываем насладиться вкусом самого кофе! У самых счастливых людей нет самого лучшего. Но они извлекают самое лучшее из того, что есть. Счастье в том, чтобы хотеть то, что у тебя есть. А не в том, чтобы иметь то, что хочешь.
Жизнь коротка: Нарушай правила – Прощай быстро – Целуй медленно – Люби искренно – Смейся неудержимо.И никогда не сожалей о том, что заставило тебя улыбнуться.

ЄВГЕНІЯ МЕЛЬНИК

м. Київ

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка