Відділ освіти Чорнобаївської райдержадміністрації Методичний кабінет Лесечко Ніни Василівни вчителя початкових класів Новоукраїнського навчально-виховного комплексу



Сторінка7/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Вірші

ХЛІБ ОД ЗАЙЧИКА

Їздив заєць До млина.

П'ять пудів Змолов зерна.

Цілу ніч

У хатці тихо

Випікала хліб зайчиха.

Рано-вранці

У хустинці

Понесли зайці

Гостинці:

Пташеняткам і звіряткам,

Хлопченяткам і дівчаткам.

Аж хрумтять окрайчики...

Добрий хліб од зайчика. ( В. Камінчик)




ЗАЙЦІ

В полі, в лісі проживають,

А хатиноньки не мають

Довговухі стрибунці.

Сірі й білі є зайці.

Зимня шубка в них густіша,

Навіть в сірого — світліша,

Зовсім біла в біляка —

Гарна, тепла і м'яка!

Взимку від лисиць тікають,

Їстоньки собі шукають:

Обгризають верболіз,

Кору кленів і беріз.

ДЕ ВИ ЗАХОВАЛИСЬ?

— Що це — гра чи жарти,

Дорогі зайчата? Де ви заховались,

Де ж бо вас шукати?

— Мамцю, не хвилюйся,

Тутечки ми, близько.

Мамцю, не турбуйся,

Тут ми, під берізкою.

Ні, не жарти це, не гра.

То зими прийшла пора...

Не впізнати нас у лісі —

В білі шубки ми вдяглися... ( Станіслав Шушкевич)



ЗАЙЧИКОВІ ВУХА

Сіє, віє, завива

Снігом завірюха,

А у зайчика, хоч плач,

Дуже змерзли вуха.

Він і валянки узув,

І вдягнув кожуха,

А з-під шапки, ну хоч плач,

Виглядають вуха.

— І чого ти зажуривсь? —

Цокотять синички.

— Ти б собі вдягнув на вуха

Теплі рукавички! (Валентина Каменчук)

ЗАЙЧИКИ

В лісі сніг. У лісі звірі.

Ось зайчатка скачуть сірі.

Сірі їстоньки хотять,

Сірі з голоду тремтять.

Бідні зайчики, голодні,

Ще не снідали сьогодні.( М. Познанська)

ЧОМУ ЗАЄЦЬ КОСООКИЙ

Заєць їсти схоче,

То недовго дума —

У город заскоче

І капусту хрума.

Хрума і навколо

Скоса поглядає:

Чи нема нікого,

Чи не йде хазяїн?

Він в гаю гуляє,

П'є з трави росицю.

Скоса поглядає:

Чи не йде лисиця?

А гризе морквину —

Також зирка в боки!..

Ось чому став нині

Заєць косооким. ( Петро Ребро)



Цікаво знати

Заєць — травоїдна тварина. Влітку він їсть траву, а взимку — кору дерев, молоді пагони. Довжина тіла — 70 см, а маса — 5 кг. Розмножуються 2—3 рази на рік. Зайчата (5—8 по 90—130 г кожний) з'являються на світ зрячими, вкритими хутром, здібними в перший день рухатись. Мати годує їх і залишає. Молоко у неї жирне і поживне. Потрапивши у шлунок зайченят, воно перетравлюється протягом 3—4 днів. Коли малята зголодніють, починають рухатись, залишаючи пахучий слід від лапок, в шкірі яких є потові і сальні залози. За цим слідом їх знаходить мати або інша зайчиха і годує другий раз. Самка годує не тільки своїх дітей, а й всіх зайчат, що знайде. Чому ж їх не чують хижі звірі? На тілі зайчика немає пото­вих залоз, вони на підошвах лапок. А лапки зайченята підбирають під себе. Через 10 днів малюки починають самостійно їсти траву, листя різних рослин. Самець не бере участі у турботах про потомство. Зайці живуть 7—8 років.

Бігти по снігу зайцеві-білякові допомагає пружне хутро на лапах, яке виростає до зими.

Найшвидшою твариною суші є заєць, він може розвинути швидкість до 70 км/год.

Зайцю зручніше бігти під гору, бо у зайця передні ноги коротші, а задні довші.
Казки

ЯК БІЛКА І ЗАЄЦЬ ОДНЕ ОДНОГО НЕ ВПІЗНАЛИ

Якось улітку познайомилися білка і заєць та й стали друзями. А потім прийшла зима. Випав сніг, і все навко­ло стало біле-біле. Білка вимостила собі гніздо високо на дереві. А заєць під сушняком сховався.

От поглядає білка з гнізда на нього і не впізнає: був сірий, а став білий, як сніг. «Мабуть, це не він»

— думає білка. А заєць і собі білки не впізнає: та була в руденько­му кожушкові, а ця в димчасто-сірому.

Аж тоді вони впізнали одне одного, як літечко знову прилинуло і їм вбрання колишнє повернуло.

ЯК ЇЖАК ТА ЗАЄЦЬ БІГАЛИ НАВВИПЕРЕДКИ

Oдного разу вийшов їжак зі своєї нори подивитися на божий світ. Було то так під осінній час, у неділю. І що він собі погадав? «Піду я у поле роздивитися, як виглядає гречка і пшениця!» І пішов. Задумав собі, аби коротшою дорогою іти, то пішов навправець. Але поза корчем здибав його заєць, що обзирав капусту, чи велика виросла. «Ого-го,— каже їжак,— скоре сотворіння тут!»— «А ти,— каже заєць,— такий твій рід віддавна, і ти такий, загинеш з твоїм ходом і з твоїми кривулями, з твоїми кривими ногами».

Їжака найдужче то узлостило, що він каже, що криві ноги. «Ти,— каже.— мене береш на сміх? Але як ти такий великий пан, то залежімось, хто кого переможе у бігу». І заклалися в п'ять дукатів і в пляшку горілки. Заєць і каже: «Ану, біжим».— «Ні,— каже їжак,— ще ні. Я піду ще додому і скажу жінці, аби знала, де я пішов». А заєць був тому рад, бо був голодний, і думає собі:«І це мені добре буде, бо попоїм капусти, то зможу ліпше бігати».

Приходить їжак до своєї нори і каже жінці: «Знаєш, жінко, маю клопіт». — «Який?» Каже:«Заложився з зайцем, хто кого переможе у бігу». Та й геть усе розказує за той заклад. «А ти не здурів, що берешся зайця перегнати?» — «Мовчи, жінко, — каже їжак, — якось-то буде.

Ми,— каже,— мусимо виграти тих п'ять дукатів і пляшку горілки. Збирайся, жінко, і ходи зо мною разом». Ідуть вони разом, а по дорозі їжак учить жінку, що має робити. Каже:«Ми зараз там приходимо на ниву, і я тебе поставлю у цім кінці в борозні, і ти маєш на цім місці стояти. Коли прибіжить заєць до тебе, так ти маєш казати: «Я вже тут!» А прийде він у той другий кінець до мене, то я так само скажу: «Я уже тут!»

Приходить він до зайця і каже: «Ну, я,— каже,— вже готовий». Поставали вони в кінці ниви, заєць і каже:«Маємо бігти на команду; на команду — раз, два, три — маємо враз зачинати бігти».—

«Добре!» Став заєць в одну борозну, а їжак у другу і на команду — раз, два, три

— рушили до бігу. Заєць біжить, що сили має, у другий кінець ниви, а їжак зостався на місці. Прибігає заєць в кінець ниви, а там каже їжачиха:«Я уже тут!»

«Агі,— каже заєць,— та аби таке помело, аби мене перебігало?! Ану, пробуймо ще раз». Заєць скочив знов до бігу прибігає в кінець ниви, а їжак підоймився догори і каже: «Гов-гов! Я вже тут давно чекаю!» — «Агі! Ану біжім ще раз». Прибігає у другий кінець, а їжак знову там (а то була їжачиха). Так бігав він дев'яносто дев'ять раз, а за сотим разом як попробував бігти, як помоцу-вав, скільки сили мав, та й серед ниви трісь!

Отак скінчилася справа їжака з зайцем.

Ніколи не треба сміятися з бідного, хоч би який був нещасливий, бо сміх побиває.

БИК ТА ЗАЄЦЬ

(Українська народна казка)

Помітив бик зайця, як той біжить через поле, та так швидко, немов стріла летить, і сказав зайцю:

— Який ти щасливий, що так швидко бігаєш! Ти можеш втекти з-під носа у найстрашнішого ворога!.. Нічого я не хотів би, як тільки так швидко бігати, як ти!..

Посміхнувся заєць при цих словах і так відповів бику:

— Погане твоє бажання, друже! Я охоче проміняв би свою прудкість на твої гострі й сильні роги. Адже краще гордо боротися з ворогом, ніж все життя тікати від нього!..


Пісня

(Сл. і муз. С.Павлович)

ЗАЙЧИК

На землі сніжок лежить,

Зайка по снігу біжить.

Мерзнуть вушка,

Мерзнуть лапки

Без калошок та без шапки. Ой!



ЗАЙЧИКУ, ЗАЙЧИКУ

(Народна пісенька)

— Зайчику, зайчику, де ти бував?

— У березовім гайочку, на зеленому горбочку квіточки зривав.

— А кого ти, зайчику, там зустрічав?

— Співучого соловейка на калиновім гіллі

та знайому лисоньку у старій норі.

Прислів'я та приказки

1. За двома зайцями не гонись, бо й одного не спіймаєш.

2. Заєць спить, а очей не жмурить.

3. І в зайця зимою щастя, коли лев у клітці.

4. Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти.

5. У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.

6. Лаяв заєць вовка, тільки вовк того не чув.

Скоромовка

Завірюха завіває,

Снігом землю засипає.

Змерз зайчисько-сірячок.

Спить під листям їжачок.

Лічилка

ВИЙШОВ ЗАЙЧИК ПОГУЛЯТЬ.

Раз, два, три, чотири, п'ять —

вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що робити?

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

раз, два, три, чотири, п'ять.
ЗОЗУЛЯ

Загадки

Хто гнізда свого не має,

Яйця іншим підкидає?

Та у лісі в холодку

Все кує: Ку-ку! Ку-ку! (Зозуля)
Що то за птах,

що свої яйця

в чужі гнізда кладе? (Зозуля)
А цей птах знищує багато волохатої гусені —

надзви­чайно небезпечного шкідника лісу.

Пташенят своїх не висиджує. (Зозуля)
Зранку, вдень і надвечір'я

Облітаю ліс уздовж і в шир я,

Занесу своє яєчко

У чуже якесь гніздечко.

Легко всівшись на суку,

Я роки лічу: ку-ку! (Зозуля)


Хто це влітку на суку все співає нам: ку-ку? (Зозуля).
Сіла пташка на дубку, завела своє ку-ку!

Стрепенулись їжачок, заєць і козулі.

Всіх збудив той голосок, пісенька …(зозулі)
Вірші

Кує зозуленька й кує,

по всьому тужить гаю:

— Ой горе-горенько моє,

— дітей не розшукаю.

Марія Познанська.

ТИ, ЗОЗУЛЕНЬКО СИВА.

Ти, зозуленько сива,

ти нас розвеселила,

як почала кувати —

повиходили з хати.

Ой вийшла сестра з братом,

ой вийшла мама з татом,

ой вийшли усі дівоньки —

виводять гаївоньки.

Цікаво!
- Зозуля – це перелітний птах із світло- чи бурувато-сірим оперенням, який сам пташенят не висиджує, а кладе яйця в чужі гнізда.

- Зозуля поїдає волохату гусінь, яку не знищують інші комахи.

- Рекорд ненажерства встановила зозуля. Вона з'їдає за день 39 великих коників, 43 капустяних черв'яки, 5 личинок травневого хруща, 4 павуки-хрестовики, З хрущі й багато інших комах.


Прислів'я та приказки


  1. Зозуля своє гніздо не в'є, діток своїх роздає.

  2. Не всім туди лізти, де зозуля кує.

  3. Ще й на нашій вулиці зозуля закує.

  4. Не будь такою, як зозуля.

  5. Закувала зозуля — мороз одігнала.




Пісня
1. Куку, куку! Чути в ліску.

Куку, куку! Ходім, співаймо,

Радо вітаймо Рідну землю,

Природу цю.

2. Куку, куку! Чуємо все (2)

Гаєм-лісочком, бором-поточком

Голос, голос, голос гуде.

3. Куку, куку! Птичко мала (2)

Ти нам співала, правду сказала —

Близько, близько, близько зима.



Легенда

І

Купались якось у ставку дівчата. Виходять з води, і кожна стала брати своє плаття, одна дівчина — до свого плаття, аж дивиться, а в нього забрався вуж. Лежить, згорнувшись в клубок — ніяк не можна тій дівчині взяти плаття. Що тут робитимеш? Нема в що їй вдягтися. Аж раптом вуж і каже дівчині:«Я вилізу, та тільки за умови, щоб ти була моєю, а то не віддам плаття». Як тут за вужа заміж іти?!

Стоїть бідна дівчина біля води: стояла вона там доти, доки череда пішла в село. Нарешті, взяла вона своє плаття у вужа й каже до нього:«Піду за тебе, присилай сватів». Старости не примусили себе довго чекати, подала їм дівчина рушники, ось відгуло весілля. Чоловік не

бере її до себе додому, а каже:«Поживемо поки що у твого батька».

Чи довго, чи недовго так вони жили, тільки якось чоловік заявляє їй, що піде на те саме місце, де вона тоді купалася:«Піду, — каже він, — а коли дуже вже засиджуся там, то прийдеш туди й гукнеш: ку-ку! ку-ку! ку-ку! Я зразу і явлюся до тебе. А тепер іди: треба зі своїми рідними побачитися. Бачиш, — каже, — ти не схотіла в моїх рідних жити, а мені без них сумно». Пішов. Нема його й нема. Пішла жінка на те місце, де вона колись купалася з подругами. Приходить і гукає: «Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!» Виплив її чоловік і зажили вони знову разом, як і раніш. Через якийсь там час чоловік знову збирається йти до своєї рідні, а жінці наказує викликати його з води, якщо він »У сом надто вже засидиться у своїх. Тоді зібрався і втретє провідав їх. «І цього разу мене так само викликатимеш: прий­деш до води й скажеш: «Ку-ку! Ку-ку!» Може трапиться, що тепер я й не випливу до тебе. Та коли сам не випливу, то пришлю свого приятеля. Схочеш зі мною побачитися, сідай на нього, коли він випливе, - приятель цей і відвезе тебе до моїх рідних. Не бійся сідать ти на нього: він мій щирий товариш. Отож прийди, благаю тебе, до мене. А коли не приїдеш, то не будеш мені за жінку й не повернешся вже до своїх рідних, а перекинешся на птаха».

Не схотіла вона їхати до вужаки, який був її чоловіком, й відразу ж перекинулася на птаха, полетіла, й тепер «ку кає».



ІІ

Жив хижий птах Кук. Він з'їв майже всіх пташок, що жили поблизу. Ті, що залишилися, вирішили втекти, прирікши цим Кука на голодну смерть. Пройшов деякий час, птахи зібрались і вирішили послати ластівку у розвідку. Кук лежав знесилений, але коли до нього підлетіла ластівка, він схопив її за хвіст. Ластівка втекла, але з тих пір у неї роздвоєний хвостик. Через деякий час у розвідку полетіла зозуля. Вона сіла неподалік від Кука. Він лежав нерухомо. Зозуля почала його кликати: «Ку-ку, ку-ку!» І з того часу зозуля все кличе: «Ку-ку».


ІІІ

ЯК МАТИ СТАЛА ЗОЗУЛЕЮ

Були собі чоловік та жінка і мали четверо дітей. Жили вони з риболовлі. Якось чоловік засту­дився і помер. Жінка сама ловила рибу і годувала дітей. Та незабаром і вона застудилась і злягла хвора. Лежить у постелі, а дітей нема чим годувати. Вже й у неї пересохло в горлі, мовить тихо до дітей:

— Діточки, діточки, подайте мені води. Бо не дам собі ради, щоб підвестися самій, а пити так хочеться.

— Нема в хаті води, — одказують діти.

— Візьміть глечик, — каже мати, — підіть до річки та й наберіть води.

Обізвався старший хлопець:

— Я не маю чобіт, нехай іде сестра. Мати до дочки:

— Піди, доню, принеси мені води.

— Я не маю хустки запнутися. Нехай іде мен­ший.

Просить мати меншого сина:

— Піди, Івасику, принеси мені водички.

— Я не маю в що вдягнутися, — одказує той.

Так ніхто й не приніс хворій матері води.

Пішли діти надвір гратися, а мати в хаті ледве-ледве підводиться з ліжка, обростає пір'ям. А найменший хлопчик саме вбіг в хату, бачить — мати вже стає зозулею, став гукати до братів і сестрички:

— Наша мати стає зозулькою, хоче одлетіти од нас. Скоренько біжімо "і воду для неї.

Схопили діти хто глечик, кружечку, відро. Всі побігли до річки, набрали води і кричать на­вперебій;

— Мамочко, мамочко, пий воду.

А мати вся обросла пір'ям, стала зозулькою, одлітає од хати:

— Ку-ку, ку-ку, ку-ку... Пізно, діти, пізно... Ку-ку, ку-ку, ку-ку

І стала ,одлітати. А діти за нею бігли і бігли, збиваючи по грудках ноги до крові. І до цих пір у лісах, на полянах стелиться мох з червоними краплинками: кажуть, то краплини крові, що стікали отоді з ніг дитячих.

А мати назавжди одцуралася рідних дітей і донині літає зозулею.

ЇЖАК

Загадки

В лісі є кравець чудовий,

Шиє звірам він обнови.

Для ведмедя — кожушки,

Для лисички — чобітки,

Для куничок — рукавички,

І для білочки спіднички,

Зайцю — валянки на лапки

І для вовка теплу шапку.

Ще й собі пошив піджак.

Хто кравець такий? (їжак).


В мене шубка з колючок,

В мене сіра спинка.

Ніс, як чорний п'ятачок,

Очі — намистинки, (їжак)


Хоч не шию я ніколи,

та голок в мене доволі. (їжак)


Повзун повзе, сімсот голок везе, (їжак)
Мужичок-хитрячок

Із голок та шпичок

Пошив собі піджачок.

І у тому піджачку

Він гуляє по садку,

Натикає на голки

Груші, яблука, сливки

І до себе на обід

Він скликає цілий рід. (Їжачок)
Добре в лісі, в глушині

Мати хатоньку мені:

Затишненьку, тиху, просту,

Без віконець, без помосту.

Застелив сухеньким листом —

І в хатинці тепло й чисто.

Вдень я сплю, а зайде ніч,

Я виходжу полювати —

Стережись, мишва хвостата!

Не злічу вже, скільки штук

За життя я з'їв гадюк.

Я — колючий, мов будяк,

Здавна звуть мене... (їжак).

Г.Демченко

Лиш торкнись до колючок —

Він згортається в клубок.

Не вгадаєте ніяк?

Підказати вам? Це... (їжак).
Котиться клубочок,

Зовсім без ниточок.

Замість ниточок —

Триста голочок. (їжак).


Колючий клубочок

Прибіг у садочок. (їжак)


В нього стільки голочок,

Як на небі зірочок.

А не має, бідний, нитки,

Не пошиє шапки, свитки,

Рукавиць, чобіток.

Сів та й плаче... (Їжачок)


Вірші

ЇЖАК

Чимчикує їжачок —

Ціла купа голочок,

їсть комах він, плазунів

І маленьких гризунів,

І до жаб він не байдужий.

Влітку він жиріє дуже,

Цей колючий хижачок.

А на зиму їжачок

Знайде ямку чи дупло,

Зробить там собі кубло,

Листячком його застеле,

Спатиме в м'якій постелі.
ЇЖАЧОК

Засмутився їжачок:

Вовна в нього з голочок.

«В інших вовночка гладенька,

Пух чи пір'ячко легеньке,

А у мене скрізь голки —

Хто погладить — кров з руки».

Тут із лісу вибіг вовк,

їжачок мерщій — в клубок.

Вовк і спереду, і ззаду...

Врешті ткнув клубок з досади...

Поколовши губи й ніс,

Він завив та й геть у ліс.

Звеселився їжачок

Тим, що він із колючок!

ЇЖАЧОК-ХИТРЯЧОК

Їжачок-хитрячок

Із голок та шпичок

Пошив собі піджачок.

І у тому піджачку

Він гуляє по садку.

Натикає на голки

Груші, яблука, сливки.

І до себе на обід

Він скликає цілий рід.



П. Воронько

ОЙ ЖЕ СМІХУ В НАС БУЛО

Ой же сміху в нас було —

Не забуть ніколи:

Записався їжачок

Восени до школи.

Ну, дитина, як дитина,

Тільки лихо та біда,

Надто колеться щетина,

З ким за парту він сіда.

Та учитель-чорногуз,

Мудрий був недаром,

Так промовив їжачку,

Знявши окуляри.

«Ти, маленький, не журись,

Не сумуй так тяжко,

Хай сусідкою тобі

Буде черепашка!».
Прислів'я та приказки


  1. Їжак їжака голками не злякає.

  2. На мені покатаються, як на їжаку.


Цікаво!

- Під час зимової сплячки у їжаків поступово зменшуються запаси жиру.

- Їжак — нічний хижак. Він невеликих розмірів. Довжина 20—30 см. Маса — 700—800 г, з коротким хвостом (довжина — 3 см).

- За ніч він проходить інколи до 3 км. їсть жуків, дощових черв'яків, жаб, ящірок, змій, мишей, ягоди, жолуді, спілі яблука, груші.

- У випадку небезпеки їжак згортається в клубок, притуляє голову до черева і втягує лапки і хвіст під себе. Голки—це видозмінене волосся, розміщене тільки на спині, а мордочка і живіт вкриті звичайним хутром.

- В квітні у самки з'являється 5—7 сліпих малят. Вони вкриті м'якими білуватими шипиками на спині, які потім змінюються колючками. А через два тижні уже згортаються в клубок. Мати годує малят молоком. Самостійне життя вони починають восени.


Розповідь

ДЛЯ КОГО ГОЛКИ В ЇЖАКА?

Якось восени захопив лисицю в полі дощ. Вимокла, як плющ. Похнюпила вона голову та й чапає по калюжах. Коли гляне — кущик стоїть. Лисиця — до нього. Прибігає, аж там їжак сидить. Від дощу сховався.

— Посунься! — буркнула лисиця і штовхнула їжака в бік. Штовхнула — та аж завищала з болю. — Ой, лихо! До тебе ж торкнутися не можна. Чом ти не поголиш оцю гидку щетину?

— Спасибі за раду, але вона не для мене, — мовив їжак.

Та ти подумай, — сказала далі лисиця. — Що в тих голках гарного? Тільки сусідів відганяти. Поголи їх, бо всі друзі тебе одцураються і...

Мої голки не для друзів, — перебив їжак, — вони для ворогів. (В. Росін)


Пісенька

Дивний звірок.

Круглий, мов колобок

Голки стирчать,

Спробуй узять!

Ой! їжак!


Казки
У їжачихи було двоє їжаченят. Мов клубочки, кругленькі, з маленькими голочками. Одного разу покотилися клубочки поживи шукати. Котяться садом, котяться городом, аж бачать — зайчик їсть солодку морквину. І їжаченятам захотілося моркви покуштувати. Ледве висунули маленькі голівки, а зайчик як крикне:

— Геть звідси, гидкі, колючі! Покотилися клубочки до матусі, плачуть.

— Чого ви плачете, дітки? — питає мати.

— Зайчик он каже, що ми гидкі, колючі. Плачуть їжаченята, їжачиха пригорнула маленьких, приголубила:

— Та хіба ж ви колючі, дітки мої ріднесенькі, — заспокоює вона.

— Волоссячко на вас м'якеньке, як льон. Та ви ж пухкі, мов м'ячики.



(В. Сухомлинський)
ЯК ЇЖАК ТА ЗАЄЦЬ БІГАЛИ НАВВИПЕРЕДКИ

народна казка

Oдного разу вийшов їжак зі своєї нори подивитися на божий світ. Було то так під осінній час, у неділю. І що він собі погадав? «Піду я у поле роздивитися, як виглядає гречка і пшениця!» І пішов. Задумав собі, аби коротшою дорогою іти, то пішов навправець. Але поза корчем здибав його заєць, що обзирав капусту, чи велика виросла. «Ого-го,— каже їжак,— скоре сотворіння тут!»— «А ти,— каже заєць,— такий твій рід віддавна, і ти такий, загинеш з твоїм ходом і з твоїми кривулями, з твоїми кривими ногами».

Їжака найдужче то узлостило, що він каже, що криві ноги. «Ти,— каже.— мене береш на сміх? Але як ти такий великий пан, то залежімось, хто кого переможе у бігу». І заклалися в п'ять дукатів і в пляшку горілки. Заєць і каже: «Ану, біжим».— «Ні,— каже їжак,— ще ні. Я піду ще додому і скажу жінці, аби знала, де я пішов». А заєць був тому рад, бо був голодний, і думає собі: «І це мені добре буде, бо попоїм капусти, то зможу ліпше бігати».

Приходить їжак до своєї нори і каже жінці: «Знаєш, жінко, маю клопіт». — «Який?» Каже: «Заложився з зайцем, хто кого переможе у бігу». Та й геть усе розказує за той заклад. «А ти не здурів, що берешся зайця перегнати?» — «Мовчи, жінко, — каже їжак, — якось-то буде. Ми,— каже,— мусимо виграти тих п'ять дукатів і пляшку горілки. Збирайся, жінко, і ходи зо мною разом». Ідуть вони разом, а по дорозі їжак учить жінку, що має робити. Каже: «Ми зараз там приходимо на ниву, і я тебе по­ставлю у цім кінці в борозні, і ти маєш на цім місці стояти. Коли прибіжить заєць до тебе, так ти маєш казати: «Я вже тут!» А прийде він у той другий кінець до мене, то я так само скажу: «Я уже тут!»

Приходить він до зайця і каже: «Ну, я,— каже,— вже готовий». Поставали вони в кінці ниви, заєць і каже: «Маємо бігти на команду; на команду — раз, два, три — маємо враз зачинати бігти».— «Добре!» Став заєць в одну борозну, а їжак у другу і на команду — раз, два, три

— рушили до бігу. Заєць біжить, що сили має, у другий кінець ниви, а їжак зостався на місці. Прибігає заєць в кінець ниви, а там каже їжачиха: «Я уже тут!»

«Агі,— каже заєць,— та аби таке помело, аби мене перебігало?! Ану, пробуймо ще раз». Заєць скочив знов до бігу прибігає в кінець ниви, а їжак підоймився догори і каже: «Гов-гов! Я вже тут давно че­каю!» — «Агі! Ану біжім ще раз». Прибігає у другий кінець, а їжак знову там (а то була їжа­чиха). Так бігав він дев'яносто дев'ять раз, а за сотим разом як попробував бігти, як помоцу-вав, скільки сили мав, та й се­ред ниви трісь!

Отак скінчилася справа їжака з зайцем.

Ніколи не треба сміятися з бідного, хоч би який був нещасливий, бо сміх побиває.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка