Відділ освіти Катеринопільської районної державної адміністрації Методичний кабінет Крохмаль Валентина Федорівна Вихователю групи продовженого дня Схвалено радою методичного кабінету



Сторінка5/6
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4   5   6

ІІ. Поетична творчість Шевченка

Робота в групах: «Калина» «Верба» «Барвінок»

Зараз в групах попрацюємо.

Лідерів ви обирайте,

Працювати починайте .



Завдання 1.

Літературна гра « З якого твору?»


  1. «Мені тринадцятий минало»

А Раз укриє тебе рясно

зеленим покровом



  1. «І виріс я на чужині»

Б Поглянув я на ягнята –

не мої ягнята.



  1. «Ой діброво – темний гаю»

В Аж страх погано

У тім хорошому селі.



Завдання 2.

Кросворд « Чи знаєте ви твори Шевченка?»




5




7







1

























6







2

















































3








































4

















По горизонталі:

Неначе сонце засіяло,

неначе все на світі стало

моє …лани, гаї, сади!...

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до… ( води).

Дивлюсь, аж світає,

край неба палає,

соловейко в темнім гаї

сонце… (зустрічає).

Не називаю її раєм –

тії хатиночки у …(гаї).

Тече вода з-під явора

яром на долину.

Пишається над водою

червона… ( калина).

По вертикалі:

На панщині пшеницю жала,

втомилася; не спочивать

пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина …( годувать).

Садок вишневий коло хати,

хрущі над вишнями гудуть,

плугатарі з плугами йдуть.

співають ідучи …(дівчата).

В лиху годину,

якось недавно довелось

мені заїхать в …(Україну).



Завдання 3.

Складання « Дерева життя і творчості Т.Г.Шевченка»:

9 березня 1814року – народився Т.Г.Шевченко

22 квітня 1836 року – викуп із кріпацтва

1838р. – вступив до Академії мистецтв

1840р. – вийшов у світ «Кобзар»

1843р. – приїхав на Україну

1845р. – закінчив Академію мистецтв

1847р. – арешт поета, заслання

1858р. – друзі добилися звільнення і повернення із заслання

1861р. – видав для дітей України «Буквар»

10 березня 1861р. – Т.Г.Шевченка не стало

В своїх віршах та поемах Т .Г.Шевченко описував і тяжке життя народу, яке не обійшло і його самого. Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.

Тарас в дитинстві любив слухати, як співала його сестра Катря. Слухав, завчав слова і сам співав. Дуже любив слухати пісні і думи старих кобзарів.

Багато віршів, написаних Т.Г.Шевченком,покладені на музику.

«Думи мої ,думи», «Тополя», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Стоїть гора висока», «Заповіт», «Зацвіла в долині червона калина»… 72 вірша Кобзаря стали піснями.



Дівчатка в українських костюмах виконують пісню «Садок вишневий коло хати»

Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я “Світ не без добрих людей”. Земляки- художники побачили в ньому талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії мистецтв. І в той час Тарас написав багато творів, які увійшли до збірки ” Кобзар” (1840 р.). Для своєї збірки Тарас Григорович обрав таку назву тому, що колись кобзарями називали народних співців, які ходили від села до села, граючи на кобзі. Вони співали людям пісні про долю України, її народу.

Згодом ця назва стала символом творчості поета, адже він і є Великим Кобзарем – співцем українського народу.

Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То святиня, національна Біблія України.



ІІІ. Шевченко- художник

Т. Г. Шевченко був не лише поетом, а ще був й талановитим художником. Багато своїх живописних творів залиш нам у спадок.

Він написав понад 1000 картин.

За свої малюнки Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.



Вихователь: Давайте уявимо, що ми завітали на художню виставку дитячих робіт “Вірші Т.Г. Шевченка в малюнках”. Ці роботи зроблені дітьми з любов’ю до поета, Великого Кобзаря, до нашої рідної України.

Презентація малюнків учнів.

“Садок вишневий коло хати…”

“Пливе човен по Дунаю один за водою…”

“Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою.”

“Тече вода з-під явора”

“Зацвіла в долині червона калина.”



  • Робота в групах

Завдання 4.

Гра «Склади картину» (Три репродукції Шевченківських творів розрізані на рівні квадрати. Завдання: Скласти картину і визначити її назву)

IV. Ми тебе не забудем, Тарасе!

9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

(На картках слова під номерами, діти стають по-порядку, одна дитина читає)

Т.Шевченко залишив нам заповіт: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».



Учениця.

Я, маленька українка,

Дев’ять років маю,

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він – дитя з-під стріхи,

Він – в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре,та не загине.

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

(Звучить пісня «Бандуристе, орле сизий»)



Вихователь: Щиро любив Т.Шевченко рідну землю, природу України. Давайте сплетемо віночок пам’яті для Т.Г.Шевченка.

Вінок пам’яті Т.Г.Шевченку

(Учні заготовляють каркас-коло з листочками, квітами. Прив’язують стрічки.)



Вихователь: Вітаю всі групи із гарною роботою. У кожної команди вийшов свій вінок пам’яті-вдячності Т.Шевченку. Діти, подякуйте один одному за співпрацю.

Підведення підсумків роботи команд. Аналіз роботи кожної команди. Нагородження учасників команд.

Вихователь: Лідери груп, покладіть руки долонькою догори, усі інші подякуйте їм, приклавши свої долоні до їхньої.

А тепер підведемо підсумок нашої плідної праці. Користуючись наведеними зразками, висловіть свою думку:

Мені цікаво було дізнатися про… …Т.Г.Шевченка.

Я обов’язково прочитаю в додатковій літературі про……

Батькам удома розповім про……

Хочу вивчити….

А де ж ви можете використати те, про що сьогодні дізналися?

На закінчення свята в пам'ять невмирущого Кобзаря послухаємо запис пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».


Наш Тарас Шевченко – Сонце України

Коротка біографія Тараса Шевченка


1814 – 1861)

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики.

Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”. Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.

У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. Шевченко у валці з панським майном помандрував до Петербурга.

У 1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах петербурзьких театрів.

У 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників. Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу 18 квітня. З'являються перші збірки Шевченка – “Кобзар”, 1840 р. та “Ластівки”, 1841 р.

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. Він пише поеми, драми, вірші.

Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками. На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі.

Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника знову повертається в Україну, де багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише багато творів.

5 квітня 1847р “за створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” Шевченка було заарештовано, згодом призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку цар Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки. Всупереч цьому, з негласного дозволу безпосереднього начальства на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен.

1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях.

У кінці березня 1858 р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні.

Влітку 1859 р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. – 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. – 32.

У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій.

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Похований був на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.


Шляхи України у Каневі сходяться

Залите яскравим сонячним світлом, потопає в буянні зелені невеличке українське містечко Канів. Здавалося б, зовні непримітне, воно є справжнім серцем української культури, центром духовного життя.

Не лише в народних прислів’ях стверджується, що «Шляхи України у Каневі сходяться» і «Ніде не будь, а в Каневі побувай, з Чернечої гори на світ подивися», це підтверджує саме життя.

З усіх кінців України та з далекого зарубіжжя їдуть до Канева люди, щоб вклонитися могилі Тараса Григоровича Шевченка, великого українського поета, художника, національного генія, який все своє життя присвятив боротьбі за вільну і незалежну Україну. За своє коротке життя Тарас Григорович зумів передбачити далекі ідеали свого народу. Його творчість виникла з глибини народної історії і спроектована в майбутнє. Його ім’я стало символом пригноблених всього світу, а образ Шевченка став святинею кожного українця.

На величному пагорбі, на висоті 55 метрів над рівнем сивочолого Дніпра, знаходиться могила Великого Кобзаря. Відвідувачів зустрічає монументальна гранітна постать Тараса. Подолавши 342 сходинки, опиняєшся в мальовничому місці з величезними віковими деревами. Екскурсовод запрошує всіх до музею Тараса Шевченка. Відреставрована ошатна будівля радо відкриває двері відвідувачам. Колекція музею нараховує понад 20000 унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості.

За період літніх канікул у червні місяці 2013 року в рамках проведення навчальних екскурсій та навчальної практики Шевченківський національний заповідник відвідали учні шкіл Кіровоградської, Вінницької, Черкаської, Тернопільської, Сумської областей; кількох шкіл та колегіуму м. Біла Церква; багатьох шкіл та ліцеїв м. Києва та Київської області. Залучаються до проведення екскурсій також вихованці гуртків туристсько-краєзнавчого спрямування позашкільних та загальноосвітніх навчальних закладів. Разом з учнями до Тараса приїжджають також їх наставники, вихователі, вчителі. Це дає їм чудову нагоду стати ближчими зі своїми вихованцями, краще зрозуміти один одного, обговорити екскурсію, підготувати і провести виховні заходи, спрямовані на засвоєння здобутків української національної культури.

Найбільшу увагу відвідувачів, зазвичай, привертають автопортрети художника та особисті речі Тараса. Вони розкривають Шевченка як звичайну людину, з притаманними йому вподобаннями, індивідуальними рисами характеру, особистісним ставленням до життя.

Викликає зацікавленість українська хата під солом’яним дахом, в одній кімнаті якої жив Іван Ядловський, хранитель Тарасової оселі, в іншій зберігаються експонати першого народного музею Кобзаря «Тарасова світлиця» (1884-1936 роки). «Шевченкова алея» запрошує ще раз зустрітись з невмирущими персонажами літературних творів поета. Все тут сповнене духом поета, його безсмертними ідеями. І хочеться сказати словами вірша:

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля,

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.


Поезії для дітей Т.Г. Шевченка
Світає, край неба палає
Світає, край неба палає;

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє.

Степи, лани мріють;

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились;

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою.

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає…

І нема тому почину,

І краю немає!
Над Дніпровою сагóю *
Над Дніпровою сагóю

Стоїть явор меж лозою,

Меж лозою з ялиною,

З червоною калиною.

Дніпро берег риє-риє,

Яворові корінь миє.

Стоїть старий, похилився,

Мов козак той зажурився.

Що без долі, без родини

Та без вірної дружини,

І дружини і надії

В самотині посивіє!

Явор каже: – Похилюся

Та в Дніпрові скупаюся. –

Козак каже: – Погуляю

Та любую пошукаю. –

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчаточка із гаю

Вихожаючи, співають;

Повбирані, заквітчані

Та з таланом заручені,

Думки-гадоньки не мають,

В’ються-гнуться та співають.

* Сага - 1) заболочений вільховий гай

2) річкова затока


Тече вода з-під явора
Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпощуться качаточка

Помеж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?


Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.
Ой стрічечка до стрічечки
Ой стрічечка до стрічечки

Мережаю три ніченьки,

Мережаю, вишиваю,

У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,

Дивуйтеся, дівчаточка,

Дивуйтеся, парубки,

Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,

А з іншими вінчайтеся.

Подавані рушники...

Отаке-то козаки!


І досі сниться: під горою
І досі сниться: під горою

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: — Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.


Ой маю, маю я оченята
Ой маю, маю я оченята,

Нікого, матінко, та оглядати,

Нікого, серденько, та оглядати!

Ой маю, маю і рученята...

Нікого, матінко, та обнімати,

Нікого, серденько, та обнімати!

Ой маю, маю і ноженята,

Та ні з ким, матінко, потанцювати,

Та ні з ким, серденько, потанцювати!
Ой діброво — темний гаю
Ой діброво — темний гаю!

Тебе одягає

Тричі на рік... Багатого

Собі батька маєш.

Раз укриє тебе рясно

Зеленим покровом —

Аж сам собі дивується

На свою діброву...

Надивившись на доненьку

Любу, молодую,

Возьме її та й огорне

В ризу золотую

І сповиє дорогою

Білою габою —

Та й спать ляже, втомившися

Турбóю такою.


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка