Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет



Сторінка1/4
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.56 Mb.
  1   2   3   4
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації
Районний методичний кабінет
Тальнівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1

Лещенко

Майя Іванівна

Портретна галерея
українських письменників

Матеріал схвалений методичною радою школи,

протокол від 11.01.2008 р. № 1
Зміст



  1. Алфавітний покажчик портретів найвідоміших українських письменників ........................................................................................... 2


  1. Короткі відомості про життя і творчість українських

письменників............................................................................................. 43


  1. Перелік творів українських письменників, які вивчаються у 1-4 класах

згідно нової програми .............................................................................. 75


  1. Бібліографія ............................................................................................... 90



АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК ПОРТРЕТІВ

НАЙВІДОМІШИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

  1. Білоус Дмитро Григорович

  2. Бойко Грицько (Григорій) Пилипович

  3. Буцень Олег Васильович

  4. Вишня Остап

  5. Воронько Платон Микитович

  6. Глібов Леонід Іванович

  7. Григорук Анатолій Іванович

  8. Гуцало Євген Пилипович

  9. Жупанин Степан Ілліч

10. Забіла Наталя Львівна

11. Збанацький Юрій Оліферович

12. Качан Анатолій Леонтійович

13. Коломієць Тамара Опанасівна

14. Копиленко Олександр Іванович

15. Костенко Ліна Василівна

16. Костецький Анатолій Георгійович

17. Коцюбинський Михайло Михайлович

18. Лучук Володимир Іванович

19. Малишко Андрій Самійлович

20. Олесь Олександр

21. Павличко Дмитро Васильович

22. Підгірянка Марійка

23. Познанська Марія Авакумівна

24. Пчілка Олена

25. Рильський Максим Тадейович

26. Сингаївський Микола Федорович

27. Слабошпицький Михайло Федотович

28. Стельмах Михайло Панасович

29. Стельмах Ярослав Михайлович

30. Сухомлинський Василь Олександрович

31. Тичини Павло Григорович

32. Трублаїні (Трублаєвський) Микола Петрович

33. Тютюнник Григір (Григорій) Михайлович

34. Українка Леся

35. Франко Іван Якович

36. Чередниченко Дмитро Семенович

37. Чубач Ганна Танасівна

38. Шевченко Тарас Григорович

39. Щоголів Яків Іванович



40. Ярмиш Юрій Феодосійович
Короткі відомості про життя і творчість українських письменників
Білоус Дмитро Іванович народився 24 квітня 1920 року в селі Курманах Недригайлівського району на Сумщині в селянській родині. Закінчивши школу, вчився в Харківському університеті, звідки 1941 року пішов добровольцем на фронт. Після важкого поранення працював у редакції „партизанського радіо”. Був нагороджений медалями та орденами Великої Вітчизняної війни І ступеня. Закінчив уже по війні Київський університет й аспірантуру, працював у журналі „Дніпро”, завідував у Спілці письменників України кабінетом молодого автора.

Друкуватися почав ще в 1935 році. У повоєнні роки з’являються численні книжки сатири та гумору, збірки віршів і прозові твори для дітей, переклади з болгарської, білоруської, російської, литовської мов. За перекладацьку діяльність був удостоєний премії імені Максима Рильського, болгарського ордена Кирила і Мефодія І ступеня, найвищої болгарської відзнаки „Мадарський вершник”, ордена Дружби народів.

Помер Дмитро Білоус 12 жовтні 2004 року.

У видавництві „Веселка” твори Д. Білоуса друкувалися в численних збірниках і окремими виданнями: „Про чотириногих, рогатих і безрогих” (1959), „Упертий Гриць” (1959), „Пташині голоси”(1961), „Лікарня в зоопарку” (1962), „Турботливі друзі”(1970), „Сад на Лисій горі” (1972), „Веселий Кут”(1979), „Гриць Гачок” (1986). Великої популярності зажили збірки віршів Д.Білоуса „Диво калинове”(1988), „Чари барвінкові”(1994), „За Україну молюся”(2000), увінчані Національною премією України імені Тараса Шевченка, преміями імені Лесі Українки та імені Олени Пілки.

Бойко Грицько (Григорій) Пилипович народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівці на Донеччині в сім’ї службовця, котрий у юності подавав надії як поет – видав у Москві українською мовою збірку „Чайка” і був
направлений на навчання до Харкова. Гонорар Пилипові Мусійовичу за його першу й останню книжку заплатили чималою бібліотекою, що її малий

Грицько вивчив напам’ять... І друкувати власні вірші в райгазеті почав ще в середніх класах.

До військкомату добровольцем пішов прямо з випускного вечора і після короткотривалих курсів став фронтовиком. Усю Велику Вітчизняну був на передовій: лейтенантом-зв’язківцем брав участь у Сталінградській битві, в боях на Курській дузі, у взятті Кенігсберга, зазнав тяжкої контузії.

По війні – навчання на філфаці Донецького педінституту. Водночас із отриманням диплома видав і першу збірку лірики „Моя Донеччина” та був прийнятий до Спілки письменників.

У літературу для дітей ввійшов шахтарською темою, але невдовзі майже повністю віддався гумору. Веселики, скоромовки-спотиканки, загадки, поеми, віршовані казки друкувалися величезними тиражами; його твори входили до читанок, хрестоматій і були відомі в Росії, Вірменії, Польщі, Угорщині, Канаді, Китаї.

Грицько Пилипович багато перекладав (поезію С.Маршака, С.Михалкова, А.Барто, прозу М.Ковнацької та ін.). Відомий він був і як поет-пісняр. Найбільше, звичайно, написав для дітей. Класикою стали створені ним з А.Філіпенком пісні „На місточку” та „Соловейку, щебечи”, які з дитячим хором записав І.Козловський.

Помер Грицько Пилипович Бойко в Києві 25 вересня 1978 року.

Найповніше творчість Г. Бойка представлена в книжках „Ростіть, дубочки” (1960), „Веселинки, вірші, скоромовки”(1965,1995), „Ніс у сметані”(1967), „Про великі вуха” (1969), „Веселинки”(1973), у двотомнику вибраних творів (1983), а також у збірці „Билиці діда Гриця”, виданій „Веселкою” у серії „Українській дитині”2004 року.

Буцень Олег Васильович народився 4 березня 1923 року в Києві в сім’ї службовця.



У 1941 році після закінчення десятирічки поступив у Тбіліське авіаційне училище і через кілька місяців прибув на фронт у діючу армію. Воював на різних фронтах аж до Дня Перемоги, нагороджений медалями.

1951 року закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка. Учителював на Тернопільщині, працював редактором у дитячій редакції Українського радіо, старшим редактором видавництва „Веселка”.

Помер Олег Буцень 1966 року в Києві.

Перші вірші з’явилися у фронтовій пресі, у студентські роки друкувався у газеті. Олег Буцень – перший редактор-упорядник календаря „Дванадцять місяців”, що почав виходити у Дитвидаві з 1958 року. Писав оповідання про дітей і для дітей. Оповідання звучали по радіо. Друкувалися в журналах „Малятко”, „Барвінок”, у московських альманахах „Звездочка”, „Круглый год”.

Переважна більшість книжок Олега Буценя випущена видавництвом „Веселка”. Це зокрема збірки оповідань для малят: „Що розповів калачик”(1959), „З ранку до вечора” (1961), „Так чи не так”(1962,1979,1983), „Город узимку”(1963,1969,1988), „Не варто ображатись”(1964), „Солодкий дощ”(1965), „Наше відкриття(1967,1972,1977), „Перші канікули”(1973), „Підйомний кран”(1988). Окремі твори друкувалися в щорічниках „Календарик-дошколярик”, у збірниках „Перший раз – у перший клас” (1986), „Веселі пригоди”(1985,1986), „Слово до слова – весела розмова”(1994, 2002).

Оповідання видавалися у перекладі на російську мову („Так или не так”, 1973).

Вишня Остап ( Павло Михайлович Губенко) народився 11 листопада 1889 року на хуторі Чечві на Полтавщині (тепер Сумської області) в селянській сім’ї. Початкову освіту здобув у сільській школі, потім навчався в Зінківській міській двокласній школі. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907), працював фельдшером і самостійно вчився далі, щоб екстерном скласти екзамен за гімназію. На це довелося витратити
мало не десять років. Вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, але навчання не закінчив: з 1921 року почав працювати в редакціях газет, у журналі „Червоний перець”.

Першого фейлетона опублікував 1919 року, систематично друкуватися почав з 1921 року і після того видав низку збірок своїх знаменитих усмішок. Перші збірки письменника виходять 1923 року – „Марк Твен – Остап Вишня. Сільськогосподарська пропаганда” і „Діли небесні”. Згодом окремими виданнями вийшло понад сто п’ятдесят книжок усмішок, гуморесок, фейлетонів, оповідань, а 1928 року було надруковане чотиритомне видання вибраних „Усмішок”. Тираж книжок Вишні доходив до двох мільйонів - нечуваної для тих часів цифри. Він переклав українською мовою твори Гоголя, Чехова, Марка Твена, Ярослава Гашека.

У 1934-1944 роках у творчій діяльності письменника була вимушена перерва: 25 грудня 1933 року його заарештували за нібито „приналежність до української контрреволюційної організації...” і засудили на десять років „віддалених таборів”, які довелося відбути на Печорі до жовтня 1943 року. І лише 25 жовтня 1955 року, майже за рік до смерті, справу було припинено за відсутністю складу злочину. Нелегко було повернутися гумористу до письменницької праці, проте вже на початку 1944 р. Вишня створив знамениту „Зенітку”, а за нею й інші твори.

За неповних тринадцять літ, які йому судилося жити і творити після повернення, він видав в Україні 18 книжок, з-поміж яких „Зенітка”(1947), „Весна-красна”(1949), „Вишневі усмішки”(1950), „Мисливські усмішки”(1954), „Твори в двох томах”(1956). Письменник був членом редколегії журналу „Перець”, активно виступав на сторінках газет.

Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року.

З 1983 присуджується премія його імені за здобутки в царині сатири і гумору.

На схилі літ Остап Вишня написав чимало веселих оповідань для дітей. У повоєнний час були надруковані для юного читача збірки усмішок „Молоді будьмо!” (1951), „Великі ростіть”(1955).
У „Веселці” оповідання Остапа Вишні для дітей „Панська ялинка”, „Перший диктант” та інші виходили величезними тиражами (300-500 тисяч), друкувалися в багатьох збірниках. Кращі твори склали вибране „Якби моя бабуся встали...”(1966, 1976) і „Дітям”(1958, 1989). Про його табірні поневіряння розповідається у книжці І.Ільєнка „У жорнах репресій” (1995).

Воронько Платон Микитович народився 1 грудня 1913 року в селі Чернеччині Охтирського району на Сумщині в сім’ї коваля. Закінчив агрошколу в Охтирці, Харківський автодорожній технікум. Працював у Середній Азії, навчався в Літературному інституті в Москві. Під час війни з Фінляндією добровільно пішов на фронт. У роки Другої світової війни воював під Москвою, потім – у партизанських загонах, був командиром одного з них. Нагороджений орденами та медалями. Після війни працював у журналі „Дніпро”, був відповідальним секретарем комісії на роботі з молодими авторами Спілки письменників України.

Перша книжка поезій П.Воронька „Карпатський рейд” вийшла 1944 року, 1948 побачила світ перша книжка для дітей „Три щастя”. Відтоді поет видав понад шістдесят збірок віршів та поем.

Платон Воронько – лауреат Шевченківської премії і премії імені Лесі України.

Помер П. Воронько 10 серпня 1988 року.

Перша книжка П.Воронька у видавництві „Веселка” „Казка про Чугайстра” побачила світ 1957 року ( перевидана 1971, 1972), і з того часу майже щороку з’являлася нова книжка. Найобсяговішими, сказати б, підсумковими, були: „Коли виростають крила”(1960), „До нас наближаються зорі”(1963), „Чи таночка”(1978, 1989), „На рідному порозі”(1983). У серії „Шкільна бібліотека” виходили вибрані твори під назвою „Батькові долоні”(1980). Серед останніх видань: „Крилатий ведмідь”(1992), „Їжачок-хитрячок”(2000).

Глібов Леонід Іванович народився 5 березня 1827 року в селі Веселому Подолі, тепер Семенівського району, на Полтавщині в сім’ї
управителя поміщицького маєтку. Навчався спершу в Полтавській гімназії, потім у Ніжинському ліцеї вищих наук.

По закінченні ліцею Глібов учителював у селі Чорному Острові на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Брав активну участь у культурно-освітньому русі, в організації недільних шкіл. Видавав і редагував газету „Черниговский листок”. За друкування в газеті „неблагонадійних матеріалів”, зв’язок із членами народницької організації „Земля і воля” у 1863 р. звільнений з посади вчителя. З 1867 р. завідував земською друкарнею.

Ще в гімназії 13-річний Глібом почав складати вірші російською мовою. В Полтаві побачила світ його перша книжечка під назвою „Стихотворения Леоніда Глебова”(1847).

У 1863 р. поет видав у Києві першу збірку українських байок, згодом другу(1872), ще через десять літ – третю, що принесло йому славу видатного байкаря. Писав він і ліричні поезії ( покладений на музику М.Лисенком вірш „Журба” став народною піснею), сатиричні віршовані твори, п’єси, нариси, оповідання, статті. Великий внесок Глібова у творчість для дітей. Він – автор віршованих казок, своєрідного, створеного ним жанру „Загадки і відгадки”, сюжетних віршів. Слава його як дитячого письменника ще за життя переступила межі України. Одна чеська вчителька писала до редакції часопису „Дзвінок”: „Я закохана у Вашім Леоніді Глібові. Його напрочуд красні байки та загадки – це одинокі в цілій слов’янській літературі”.

Помер Леонід Глібов 10 листопада 1893 року в Чернігові; на його могилі споруджено пам’ятник. У селі Чорному Острові відкрито Літературно-меморіальний музей-кімнату славетного байкаря.

Леонід Глібов – один з найулюбленіших письменників українських дітей. Його твори друкувалися у „Веселці” в численних збірниках, виходило п’ятнадцять окремих видань загальним накладом понад 5 млн. примірників – як для школярів ( у серії „Шкільна бібліотека”), так і для найменших читачів.
Григорук Анатолій Іванович народився 20 березня 1932 року в селі Махаринцях на Вінниччині в родині службовця.

1950 року закінчив Бердичівську середню школу, а 1956 – філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка.

Два роки вчителював на Хмельниччині. Був співробітником бердичівської міської газети. З 1958 по 1968 рік обіймав посаду редактора, а потім завідувача редакції видавництва дитячої літератури „Дитвидав”

(нині „Веселка”).

1968 року перейшов на роботу в редакцію журналу „Малятко”. Був його відповідальним секретарем, головним редактором, нині працює у літературному відділі цього популярного дитячого видання.

Лауреат літературної премії імені Наталі Забіли. Заслужений журналіст України.

Багато прозових і віршованих творів друкувалося в збірниках та в журналах „Малятко”, „Барвінок”, „Соняшник”, „Однокласник”, „Мурзилка”, „Веселые картинки” тощо.

Активно працює А.Григорук у галузі художнього перекладу.

Окремі твори письменника перекладалися азербайджанською, казахською, польською, російською та іншими мовами.

Першу книжку „Семафори відкрито” видрукував у „Веселці” 1964 року. Згодом тут побачили світ книжки віршів, оповідань та казок: „Гусак Червонолап”(1971), „Сніговик-дражнилко”(1974), „Жилетка „Пінгвін” (1982), „Пухова сніговиця”(1986), „Солом’яне море”(1987), „Чим хата багата”(1989), „Що край, то звичай”(1990), „Побрехенька про лиху напасть”(1992) та ін.

Гуцало Євген Пилипович народився14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині Новоживотів) на Вінниччині в сім’ї вчителів. Закінчив у селі Гулівці середню школу, потім Ніжинський педагогічний інститут; працював у редакціях газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині, в „Літературній Україні”, у видавництві „Радянський письменник”( нині „Український письменник”).
Перша книжка оповідань Є.Гуцала „Люди серед людей” вийшла у 1962 році й художньою формою та змістом пов’язала її автора з прозою „шістдесятників”. Відтоді письменник збагатив українську літературу кількома десятками збірок новел, оповідань, повістей, а також романами, книжками поезій та публіцистики. У 1987 році видано його „Твори у 2-х томах”, а у 1996-1997 роках (посмертно) – „Твори у 5-ти томах”, книжку публіцистичних роздумів „Ментальність орди”( 1996). У 1985 році Є.Гуцало був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Помер 6 липня 1995 року.

Євген Гуцало написав чимало творів для дітей. У видавництві „Веселка” побачили світ прозові та поетичні книжки: „Олень Август”(1965), „Пролітали коні”(1966, 1984), „З горіха зерня”(1967), „У лелечому селі”(1969), „Дениско”(1973), „За обручем”(1976), „Зелене листячко з вирію”( 1977), „Саййора”(1980), „Жовтий гостинець”(1981), „В гості до білого світу”(1989), „Співуча колиска з верболозу”(1991), „Без дороги ходить дощ”(1992, 1999).

Жупанин Степан Ілліч народився 18 січня 1936 року в селі Іршаві на Закарпатті в сім’ї селянина. Закінчив філологічний факультет Ужгородського університету. Учителював, згодом викладав в Ужгородському університеті. Отримав ступінь кандидата педагогічних наук.

Помер 7 січня 2005 року.

Пропрацювавши в школі багато років, Степан Жупанин звернувся до творчості для дітей. Перша книжка „Бджілка” з’явилася ще 1959 року. Далі друком виходять „Сестрички-смерічки”(1962), „Гірська стежинка” (1965), „Пісні для дітей”(1974), „Світле озерце”(1975), „Ватра”(1980), „Сонечко”(1983), „Барвінок”(1983), „Смерековий край”(1985), „Лісовий світанок”(1986). Вірші С. Жупанина перекладалися російською, білоруською, чеською, угорською мовами.

Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1994).


У видавництві „Веселка” твори С. Жупанина друкувалися в колективних збірниках; окремими виданнями виходили „Гірська стежинка”(1965), „Світле озерце”(1975), „Лісовий світанок”(1986), „Світлячок та бджілка”(1989).

Забіла Наталя Львівна народилася 5 березня 1903 року в Петербурзі в сім’ї міністерського чиновника, який походив з відомого українського дворянського роду. Уже в ранньому дитинстві Наталя починає віршувати. Проте саме в Україні, на прадідівській землі, куди родина переїхала після революційних подій 1917 року, розвинувся її поетичний талант. Мешкали Забіли в містечку Люботині поблизу Харкова. Наталя вчиться в Люботинській і Харківській гімназіях; учителює та одночасно навчається в Харківському інституті народної освіти на історичному відділенні. З 1924 року її вірші починають друкуватися в українських газетах і журналах. А в 1925 році виходить і перша книжка „За волю”.

Улюблена малятами віршована казка „Пригоди автобуса” була надрукована 1928 року, а збірка оповідань „Ясоччина книжка” – 1934 (перевидавалася в 1961,1973,1976,1978,1979,2000 рр.). Відтоді побачили світ понад 150 книжок Н.Забіли для дітей – майже всі вони виходили у видавництві „Веселка” (Дитвидаві). Найпопулярніші з них: поетичні – „Слово про Ігорів похід”, „Нам весело жити”(1940), „Веселим малюкам”(1959,1975), „Весела абетка”(1958,1975), „Марина Дмитрівна”(1962), „Проліски”(1968, серія „Шкільна бібліотека”); збірки казок – „Під дубом зеленим” (1952), „Про ліниву дівчинку”(1963), „Прабабині казки”(1978); оповідання „Катруся і Павлусь”(1960), „Дивовижні пригоди Юрчика та його діда” (1964,1980); п’єси – „Коли зійде місяць”(1962), „Троянові діти”(1971). Вибрані твори Н.Забіли в чотирьох томах „Веселка” випускала двічі: у 1971-1973 і 1983 роках.

Наталі Забілі першій серед українських письменників у 1972 році біла присуджена літературна премія імені Лесі Українки.

Померла Н.Забіла 6 лютого 1985 року в Києві.


У 2004 році „Веселка” випустила збірку віршів, казок і оповідань письменниці „Веселий корабель”( серія „Українській дитині”).

Збанацький Юрій Оліферович народився 1 січня 1914 року в селі Борсукові на Чернігівщині в селянській сім’ї. Навчаючись в Остерській школі, мріяв стати вчителем і згодом вступив до Чернігівського педагогічного технікуму. 1937 року закінчив Ніжинський педагогічний інститут, заочно навчався в Київському університеті. Працював учителем, директором школи, завідував райвідділом народної освіти, був редактором районної газети. В роки війни командував партизанським загоном, партизанським з’єднанням. У 1944 році удостоєний звання Героя Радянського Союзу. В повоєнний час працював у Київському педагогічному інституті, відповідальним секретарем правління Спілки письменників України та першим секретарем правління Київської організації СПУ.

Помер 25 квітня 1994 року у Києві.

Юрій Збанацький – автор кількох десятків книжок, нарисів, оповідань , повістей, п’єс і романів.

Свою першу повість для дітей „Таємниця Соколиного бору” видав 1949 року. Книжка сподобалася юним читачам і неодноразово перевидавалася (1957,1963,1971,1978,1985). У видавництві „Веселка” побачили світ повісті та збірки оповідань Юрія Збанацького: „Лісова красуня”(1955), „Привітайте мене, друзі”(1956), „Морська чайка”(1959), „Курилові острови”(1963), „Гвардії Савочка”(1963), „Героподвія”(1966), „Курячий бог”(1966), „Славко”(1976), „Стародуби”(1979), „Я був дідусем”(1979), роман „Кують зозулі”(1975), „Школярі”(1983) та ін. – загалом понад три десятки видань. У 1973 -1975рр. вийшли вибрані твори Ю.Збанацького для дітей у 5-ти книгах.

Повісті „Між добрими людьми”, „Морська чайка”, „Курячий бог” екранізовані на Київській кіностудії ім.. О.П.Довженка. Ю.Збанацький – лауреат Республіканської премії ім. М.Островського (1959), Шевченківської премії (1970). Творчість для дітей було відзначено літературною премією

ім. Лесі Українки(1975).
Качан Анатолій Леонтійович народився 16 січня 1942 року в селі Гур’ївці Ново одеського району на Миколаївщині в родині токаря МТС. Дитячі роки минули в сусідньому селі Новопетрівському, на березі Південного Бугу. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Одеського університету. Після закінчення вузу (1965) вчителював у місті Вилковому на Дунаї, був військовослужбовцем у Криму, кореспондентом обласної молодіжної газети, редактором видавництва „Маяк” в Одесі.

З 1970 року живе в Києві. Працював у секторі преси ЦК комсомолу України, протягом тривалого часу очолював літературні відділи в популярних дитячих журналах „Піонерія”(нині „Однокласник”), „Барвінок”, „Соняшник”, керував республіканським літературним об’єднанням школярів „Первоцвіт”. З 1995 року – на державній службі в Міністерстві інформації України, в Комітеті з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Нині – голова комісії з дитячої літератури Національної спілки письменників України, очолює творче об’єднання дитячих письменників Київської організації НСПУ. Заслужений працівник культури України, відмінник освіти України. За роботу з розвитку творчих здібностей юних талантів нагороджений медалями імені А.С.Макаренка та „Будівничий України”.

Друкуватися почав у студентські роки. Як дитячий письменник дебютував у 1970 році. Член НСПУ з 1979 року. Автор багатьох поетичних книжок з маркою видавництва „Веселка”: „Джерельце” (1975), „Ворота міста”(1977), „Берегові вогні”(1979), „Колос наливається”(1981), „Зелений промінь”(1983), „Світанок року”(1986), „Прощання з літом”(1991). За збірку поезій „До синього моря хмарина пливе”(„Маяк”, Одеса, 2001) відзначений літературною премією імені Лесі Українки. Є також лауреатом літературних премій імені Миколи Трублаїні та імені Віктора Близнеця „Звук павутинки”. У доробку письменника – пісні, написані з відомими українськими композиторами, низка поетичних творів, що увійшли до шкільних підручників і посібників, численні публікації в зарубіжних виданнях, а також щойно видана збірка поезій „Чари ворожбита”.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка