Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет



Сторінка2/4
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.56 Mb.
1   2   3   4
Коломієць Тамара Опанасівна народилася 9 квітня 1935 року в м. Корсуні-Шевченківському в родині службовців. Закінчила факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Працювала в редакціях газет, журналів „Україна”, „Дніпро”, у видавництві „Веселка”, відповідальним секретарем Спілки письменників України з роботи з молодими.

Перша поетична збірка „Пролісок” з’явилася ще тоді, коли Т. Коломієць була студенткою, у 1956 році. За цю книжку поетка отримала золоту медаль і першу премію на Всесоюзному фестивалі молоді та студентів. Згодом побачили світ „Рідні обрії”(1960), „Червоні маки”(1961), „Під вітрилами хмар”(1967), „Поезії”(1972), „”Рівнодення”(1974), „Колос літа мого”(1976), „Осіння борозна”(1981), „Багаття на межі”, „Вибране”(1984).

Т. Коломієць працює і в галузі перекладу. Вона – лауреат премії імені Павла Тичини.

Для дітей Т. Коломієць написала й видала понад два десятки віршових книжок, майже всі побачили світ у видавництві „Веселка”: „Пастушок”(1961), „Хиталочка-гойдалочка” (1965,1969,1983), „Поміч-ники”(1965), „Наша подорож”(1966), „Недобрий чоловік Нехай”(1967), „Червоний пароплав”(1971), „Луговий аеродром”(1972), „Починаються дива”(1973), „Хто розсипав роси”(1975), „Гарна хатка у курчатка”(1989, 2003), „Веселе місто Алфавіт”(1991,2000).

Копиленко Олександр Іванович народився 1 серпня 1900 року в місті Костянтинограді (тепер Красноград) на Харківщині в сім’ї залізничника. Навчався в учительській семінарії, Харківському інституті народної освіти у 1920-1925 роках. Потому вчителював. Працював у редакціях газет і журналів, шукав свою творчу стежину. Входив до літоб’єднань „Плуг”, „Гарт”, ВАПЛІТЕ. У роки Другої світової війни був літредактором на радіостанції „Радянська Україна” у Москві.

Перша книжка оповідань „Кара-Круча” побачила світ у 1923 році. Наступні прозові твори – новели, повісті, оповідання – засвідчили прихід у
літературу талановитого прозаїка. Це – „Буйний хміль”(1925), „Твердий матеріал”(1928), „Народжується місто”(1932), „Лейтенанти”(1947), „Земля велика”(1957). Помер 1 грудня 1958 року, похований у Києві.

О.Копиленку належать понад сто книжок. Серед них „Сеньчині пригоди”(1926), „Друзі”(1928), „Воликове нещастя”(1935), „Школярі”(1936), „Дуже добре”(1936), „Десятикласники”(1938), „Хата хлопчика-мізинчика”(1947), „Сонячний ранок”(1949), „Адмірал”(1950), „Подарунок”(1956). Особливо популярними стали його розповіді про природу, захист і збереження навколишнього світу; вони увійшли до збірок „Комашня”(1932) та „В лісі”(1934). Вже по смерті О.Копиленка, у 1961 році, були видані його твори природознавчої тематики під назвою „Як вони поживають”. Найкраще із доробку письменника зібрано у двотомнику „Вибрані твори”(1980). 1978 року засновано премію імені О. Копиленка.

Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім’ї. З шести років жила в Києві. Навчалася в Московському літературному інституті імені Горького, який закінчила 1956 року. Перша збірка поезій „Проміння землі” побачила світ 1957 року. Потім були надруковані книжки віршів „Вітрила”(1958) та „Мандрівки серця”(1961). Обмеження свободи творчої думки в часи застою призвели до того, що вірші Ліни Костенко не друкувалися. Після шістнадцятирічної перерви вийшла збірка „Над берегами вічної ріки”(1977), а пізніше – „Неповторність”(1980), „Сад нетанучих скульптур”(1987), „Вибране”(1989). Її перу належать історичні романи у віршах „Маруся Чурай”(1979) та „Берестечко” (1999).

Ліна Костенко – лауреат Шевченківської премії 1987 року.

Твори поетеси перекладено багатьма мовами світу. За книжку, видану в Італії в перекладах Лука Кальві, їй присуджено премію Франческо Петрарки, якою нагороджує Консорціум венеціанських видавців.

У видавництві „Веселка” вийшли друком: книжечка віршів для малят „Бузиновий цар”(1987) з ілюстраціями Вікторії Ковальчук та історичний роман у віршах „Маруся Чурай”(1990) з ілюстраціями Наталії

Лопухової; окремі вірші друкувалися у збірниках та у всеукраїнському журналі для дітей „Веселочка”.

Костецький Анатолій Георгійович народився 6 грудня 1948 року в Києві в сім’ї вчителів. Закінчив факультет математичної лінгвістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка та аспірантуру. Кандидат філологічних наук. Був на викладацькій роботі. Працював у видавництві „Веселка” завідувачем редакції літератури для дітей середнього шкільного віку. Редагував дитячий журнал „Барвінок”.

Помер 10 березня 2005 року.

Писав і прозу, й вірші для дітей. Його твори перекладалися грузинською, молдавською, польською, болгарською, чеською, сербською, німецькою мовами. Перекладач, автор близько п’ятдесяти наукових статей з питань літературознавства і мовознавства.

А.Костецький – лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1994).

У видавництві „Веселка”, крім численних публікацій у збірниках, побачили світ збірки віршів: „Джміль про сонечко гуде”(1972), „А метеликам – весело”(1974), „Все про мене”(1977), „Моя мама”(1984), „Все про тебе і про всіх”(1988), „Нас батьки не розуміють”(1991), „Про розумного кота”(1991), „Гарно бути песиком, гарно бути котиком”(2005), а також книжки прози: „Постукай у моє вікно”(1978), „Пригодам – ура!”(1995) та інші.

Коцюбинський Михайло Михайлович народився 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. В місті Барі, куди переїхали батьки, Михайлик спершу навчався приватно, а восени 1875 року вступив одразу до третього, останнього, класу місцевої народної школи. У десятирічному віці, як згадує сам письменник у автобіографії, почав складати українські пісні на взірець народних. 1876 року мати відвезла його до Шаргородської духовної школи, так званої бурси. По закінченні її він поповнює свої знання самоосвітою, мріє вступити до університету. Але родину Коцюбинських спіткало лихо: осліпла мати, батько покинув її разом з п’ятьма дітьми.
Наприкінці 1881 року М.Коцюбинський переїздить до Кам’янця-Подільського. За зв’язки з організацією „Народна воля” та участь у нелегальних зборах його заарештовують, притягають до судової відповідальності. Тоді ж він розпочинає літературну діяльність.

1891 року, склавши іспит на народного вчителя, Коцюбинський почав учителювати по селах, записувати народні пісні та легенди, зокрема про Кармелюка. Дебютує оповіданнями для дітей „Харитя”, „Ялинка”(1891), „Маленький грішник”(1893).

Згодом працює у філоксерній комісії в Бессарабії, у Криму. Кілька місяців він – редактор відділу хроніки в житомирській газеті „Волинь”.

Від 1898 року жив у Чернігові і працював у статистичному бюро при земстві, брав участь у роботі місцевої „Просвіти”. Перша збірка його оповідань „У путах шайтана” вийшла у Львові 1899 року. Далі протягом 1900-1913 рр. побачили світ ще п’ять томів оповідань та повістей.

Однак звертає на себе увагу такий факт: перший друкований твір Коцюбинського – вірш для дітей „Наша хатка”, опублікований 1890 року в львівському часописі „Дзвінок”. Письменник вважав, що дитяча книжка має бути „підручником життя”, засобом пізнання дійсності.

Від 1910 р. Коцюбинський часто бував у селі Криворівні на Прикарпатті. Тут він зустрічався з І.Франком, Лесею Українкою, В. Стефаником, В.Гнатюком. Карпатська природа надихнула письменника на створення відомої повісті „Тіні забутих предків”.

Тяжко хворіючи, письменник виїздив лікуватися на острів Капрі до Італії. Помер М. Коцюбинський 25 квітня 1913 року. Поховано його в Чернігові.

Численними накладами друкувалися твори для найменших у видавництві „Веселка”: „Брати – місяці”, „Харитя”, „Ялинка”, „Маленький грішник”, казки „Про двох цапків”(1973), „Нюрнберзьке яйце” – всього близько 30 видань. Твори Коцюбинського для дошкільнят і школярів також уміщувалися у веселчанських збірниках.


Лучук Володимир Іванович народився 27 серпня 1934 року в селі Матче на Холмщині (Польща) в сім’ї хлібороба. Навесні 1945 року родина переїхала в Україну. Майбутній поет вивчав слов’янську філологію у Львівському університеті (1953-1958), далі вдосконалював свої знання в аспірантурі. Ще в студентські роки працював у редакції молодіжної газети, а згодом – старшим редактором журналу „Жовтень”, відповідальним секретарем Товариства охорони пам’яток історії, завідував відділом рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника.

Перша збірка віршів „Довір’я” побачила світ у 1959 року. Згодом були надруковані книжки поезій „Осоння”(1962), „Маєво”(1964), „Обрій на крилах”(1965), „Вагомість”(1967), „Дивовид”(1979), „Колобіг”(1986)та ін. Володимир Лучук упорядкував збірник ліричних творів українських поетів, присвячених І.Франку, „У вінок Каменяреві”(1984), антологію „Молода муза”(1989), твори С.Гординського (1990), П. Карманського (1992), І. Огієнка, збірник „Великодня писанка”(1992), казки П.Чубинського(1993). І відколи видав першу книжку віршів для дітей „Уставати рано треба”(1962), не полишав праці в царині красного письменства для юні.

Помер поет 24 вересня 1992 року.

У 1995 році (посмертно) удостоєний літературної премії імені Лесі Українки.

У видавництві „Веселка” побачили світ збірки: „Я малюю голуба”(1967), „Хитрий лис фарбує ліс”(1970), „Жива вода”(1980), „Дарунки для мами”(1985), „Найрідніші слова”(1989) та ін. Окремі вірші, казки та загадки друкувалися в багатьох збірниках. 1991 року в упорядкуванні В.Лучука вийшов друком збірник „Дзвінок з минулого”, до якого увійшли кращі вірші, казки, оповідання, байки, загадки з першого українського дитячого журналу „Дзвінок”, який видавався у 1890-1914 роках.

Малишко Андрій Самійлович народився 14 листопада 1912 року в Обухові на Київщині в родині шевця. Закінчив Київський інститут народної освіти. Перші вірші були надруковані в журналах „Молодий більшовик” та „Глобус”1930 року. Вчителював у Овручі, згодом працював у газеті в
Харкові. 1935-1940 роки стали надзвичайно плідними – молодий поет опублікував вісім збірок поезій: „Батьківщина” (1936), „Лірика”, „З книги життя”(1938), „Жайворонки”(1940) та інші, написав поеми „Трипілля”, „Ярина”, „Кармалюк”, „Дума про козака Данила”. Працюючи під час війни військовим кореспондентом, надрукував сім збірок поезій.

Після подорожі до Канади та США з’явилася друком його збірка віршів „За синім морем”(1950). З середини 50-х років почався чи не найбільш продуктивний період творчості поета. Вийшли друком збірки поета „Ярославна”(1946), „Серце моєї матері”(1959), „Дорога під яворами”(1964) та ін.

За поему „Прометей” і збірку „Лірика” був удостоєний Державної премії СРСР(1947); за книгу „За синім морем” і цикл віршів „Дорога під яворами” – Державних премій СРСР (1951,1969); за збірку „Далекі орбіти” – Шевченківської премії (1964).

На слова Андрія Малишка написано чимало пісень: „Вчителька”, „Пісня про рушник”, „Стежина”, „Ми підем, де трави похилі”, „Київський вальс”, які принесли автору всенародну славу.

Помер 17 лютого 1970 року, посмертно цього ж року вийшла друком збірка поезій „Серпень душі моєї”. У 1983 році журнал „Дніпро” встановив премію імені Андрія Малишка за кращу публікацію року.

Поет часто виступав з віршами та поемами на сторінках дитячих журналів. У видавництві „Веселка” багато разів друкувалися його барвисті книжки для малят: „Пшениченька”(1958), „Березень”(1974), „Перепілка” (1982) та інші.

Олесь Олександр – Олександр Іванович Кандиба – народився 5 грудня 1878 року на хуторі Кандиби поблизу міста Білопілля на Сумщині в заможній сім’ї. Коли хлопчині виповнилось одинадцять років, батько його, що працював на рибних промислах в Астрахані, втопився у Волзі. Мати залишилась, як сама згадувала, „одна з трьома дітьми і трьома карбованцями в кишені”. Однак ця проста жінка навчила свого сина читати,

згодом прищепила йому любов до Шевченкової поезії, тож він змалку „майже знав напам’ять і співав” багато віршів з „Кобзаря”.

Навчався Олесь спершу в початковій школі, потім – у двокласному сільськогосподарському училищі. Прагнув університетської освіти, але через брак коштів закінчив Харківський ветеринарний інститут і працював за фахом до 1911 року – в Харкові та на київських залізницях.

Літературну діяльність Олександр Олесь почав 1903 року, через чотири роки видав першу збірку поезій „З журбою радість обнялась”. Ця книжка засвідчила, що автор – природний лірик, поет мінливих настроїв. Загалом О.Олесь дав Україні близько півтора десятка книжок, в тому числі й драматичні твори. У 1920 р. побачила світ книжка „Княжа Україна”. Від 1923 року Олесь жив у тодішній Чехословаччині, й тут поет не полишає творчості; з’являються друком дві поетичні книжки, а ще дві дочекалися публікації тільки через багато років. Останнім спалахом творчості Олеся стала драматична поема „Ніч на полонині”(1941).

О.Олесь разом із відданою дружиною Вірою Олександрівною виховали великого сина – науковця, поета і героя України Олега Ольжича. Багато чудових віршів створив О.Олесь для дітей, написав за народними мотивами віршовані казки „Микита Кожум’яка”, „Злидні”, „Бабусина пригода” та інші. Він також переклав казки Гауса та арабські казки.

Окремі поезії О.Олеся поклали на музику М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко.

Помер Олександр Олесь 22 липня 1944 року в Празі. Там його й поховано.

Павличко Дмитро Васильович народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові Косовського району на Івано-Франківщині в селянській сім’ї. Закінчив філологічний факультет Львівського університету та аспірантуру.



Перша книжка віршів „Любов і ненависть” побачила світ у 1953 році. 1964 року Д.Павличко переїжджає до Києва, де працює сценаристом на студії імені О.Довженка.

Найважливіші видання поетичних творів – „Правда кличе”(1958), „Вогнище”(1979), „Наперсток”(2002), „Сонети”(2004) та інші. На слова Д.Павличка створено десятки пісень. Найвідоміші з них: „Два кольори”, „Явір і яворина”, „Долиною туман тече”.

Великий доробок Д.Павличка в галузі перекладу з англійської, іспанської, слов’янських мов. Варто згадати хоча б антологію „Світовий сонет”(1983, нове видання 2004).

Д.Павличко лауреат Шевченківської премії (1977), міжнародних премій імені Христо Ботева (Болгарія) та імені Гвєздослава (Словаччина). Почесний доктор Львівського та Варшавського університетів, почесний професор Києво-Могилянської академії.

У 2004 році Дмитрові Павличку присвоєно звання Герой України.

У видавництві „Веселка” побачили світ збірки „Дядько Дощ”(1971), „Смерічка”(1982), „Пригоди кота Мартина”(1986) та інші.

Підгірянка Марійка (справжнє ім’я Марія Омелянівна Ленерт, за чоловіком – Домбровська) народилася 29 березня 1881 р. в сім’ї лісничого в с. Білих Ославах (тепер Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.).

Незаможні батьки не могли дати вищу освіту усім своїм дітям ( а їх було шестеро). Тому Марійка закінчила тільки двокласну школу в с. Утропах, що на Косівщині, куди 1888 року переїхала родина.

У 1896 році в Коломиї склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу, а 1900-го у Львові, також екстерном, - за жіночу вчительську семінарію – і здобула омріяний фах.

Понад сорок років Марія Омелянівна разом з чоловіком, теж учителем пропрацювала на ниві народної освіти в Галичині й на Закарпатті.

Писати почала М. Підгірянка ще в юності. Її твори друкувалися в 1902-1908 рр. в газеті „Діло”, журналі „Літературно-науковий вісник”. У 1908 році вийшла її перша поетична збірка „Відгуки душі”.
По війні залишилася працювати на Закарпатті. Саме тут розквітнув талант Марійки Підгірянки як дитячої письменниці, її вірші друкувалися в періодиці, шкільних підручниках, виходили окремими книжечками.

У 1929 році Домбровські повернулися до Галичини. 1957 року оселися в передмісті Львова. Вірші Марійки Підгірянки публікувалися в періодиці. 1962 р. вийшла її збірка „Гірські квіти”.

Померла Марійка Підгірянка 18 травня 1963 року. Твори М.Підгірянки часто друкувалися у видавництві „Веселка”.

Познанська Марія Авакумівна народилася 15 липня 1917 року в селі Петрашівці на Київщині в селянській сім’ї. Ще в дитячі роки почала складати вірші. 1937 року Марія Познанська вступила до Білоцерківського педагогічного училища (дошкільний відділ). Тут же, в Білій Церкві, вперше були надруковані в районній газеті її вірші.

З 1945 по 1949 рік вчилася в Київському педагогічному інституті на літературному факультеті. Тут почала відвідувати студентську літературну студію, часто бувала на заняттях літстудії журналу „Дніпро”.

Перша книга дитячих віршів М.Познанської під назвою „Мій квітник” вийшла 1946 року.

Зустрічі молодої поетеси з П.Тичиною та С. Маршаком, їхні поради й настанови вирішують її подальшу долю. У „Веселці” одна за одною виходять збірки віршів М. Познанської „Любій малечі про цікаві речі”(1964), „Про золоті руки”(1966,1984), поеми „Валя Котик”(1954), „Всьому свій час”(1983), збірка вибраних творів „Щоб ти був щасливий”(1977, „Бібліотечна серія”) та багато інших.

Марія Познанська удостоєна літературної премії імені Лесі Українки 1978 року.

Померла Марія Познанська 1 травня 1995 року.



Пчілка Олена (Ольга Петрівна Косач-Драгоманова) народилася 29 липня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині в дворянській сім’ї. Славетний рід Драгоманових відомий був ще за часів Гетьманщини.

З дванадцяти років Ольга навчалася в Київському пансіоні шляхетних дівчат. Відвідувала курси для вільних слухачів на історико-філологічному факультеті Київського університету. Її брат Михайло Драгоманов – видатний учений, літературний та громадський діяч – залучає дівчину до Київської громади(культурно-освітнього осередку української інтелігенції).

1868 року, одружившись із П.Косачем, Ольга Косач-Драгоманова виїхала з ним на Волинь. Тут, на Волині, вона народила шістьох дітей, серед них і Лесю Українку. Тут вона зібрала багатий етнографічний матеріал, що згодом став основою великої праці – альбому „Украинский народный орнамент” (1876).

1882 року вийшла збірочка її перекладів з М.Лермонтова, О.Пушкіна, В. Сирокомлі під назвою „Українським дітям”. Перша збірка поезій Олени Пчілки „Думки –мережанки” побачила світ у 1886 р. Оповідання та вірші друкувалися в журналі „Зоря”.

У 1895 році родина Косачів переїздить до Києва, де письменниця засновує літературний гурток „Плеяда”.

Олена Пчілка – співзасновник, а з 1907 р. редактор і видавець(власним коштом) літературно-громадського ілюстрованого часопису „Рідний край”(1905-1916). І хоча цей період був тяжкий в особистому житті Олени Пчілки (хвороба і смерть сина та чоловіка, тяжка хвороба та смерть Лесі), вона активно працювала як видавець і письменниця, друкувала вірші, байки, оповідання та казки для дітей у журналах „Дзвінок”(Львів) і „Молода Україна”.

Для молодших читачів окремими виданнями виходили її книжечки „Зелений Гай. Віршики й казки з малюнками для дітей”(1917), „Байки. Для сім’ї та школи”(1916) та ін.

З 1924 року працювала в історико-філологічному відділі Української академії наук.
Померла Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року в Києві, похована на Байковому кладовищі.

У 1991 році видавництво „Веселка” заснувало літературно-мистецьку премію імені Олени Пчілки, яка присуджується письменникам і художникам, що працюють для дітей і чиї твори побачили світ у „Веселці”.

Рильський Максим Тадейович народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько – польський шляхтич, що став відомим українським етнографом і громадським діячем, мати – українська селянка. Родина Тадея Рильського входила у коло визначних українських родин – Лисенків, Косачів, Старицьких, Антоновичів, Русових. М.Рильський по закінченні гімназії навчався в Київському університеті. Десять років, з 1919, вчителював - у сільських школах і в Києві.

Перша поетична збірка „На білих островах” побачила світ у 1911 році. Потім з’являються збірки „Під осінніми зорями” (1918), „Гомін і відгомін”(1929). Поетові належать і численні переклади.

1972 року встановлено премію імені Максима Рильського в галузі перекладу.

М.Рильський відомий як літературознавець, фольклорист, мовознавець.

Помер М. Рильський 24 липня 1964 року.

Серед окремих видань найпомітніші „Санчата діда Максима”, „Травнева пісенька”, збірка вибраних творів „Яблука доспіли, яблука червоні!”.

Сингаївський Микола Федорович народився 12 листопада 1936 року в селі Шатрищі на Житомирщині. Закінчив Львівський університет, багато років працював у редакціях газет і журналів („Літературна Україна”, „Ранок”, „Піонерія”).

М. Сингаївський має в своєму доробку понад двадцять збірок поезій, серед них і збірки пісень, що здобули широку популярність („Чорнобривці”, 1976, „Безсмертник”, 1983), перекладалися багатьма слов’янськими мовами;

сам поет є автором перекладів із білоруської, болгарської, новогрецької, польської мов.

Лауреат літературних премій: імені М. Островського, імені Миколи Трублаїні та імені Лесі Українки. Заслужений діяч мистецтв України.

Поет створив чимало книжок для дітей. Найвідоміші з них: „ Мій календар”. „Жива криничка”, „Ведмежий гостинець”, „Босоногий дощ”, „Кличе матуся”, „Їжакова книжка”, „Я вже виросла” та інші.

Слабошпицький Михайло Федотович народився 28 липня 1946 року в селі Мар’янівці Шполянського району Черкаської області. 1971 року закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював у пресі, був головним редактором газет і журналів. Обирався секретарем Київської організації Національної спілки письменників України. У 1992-1997 рр. був головою секретаріату української всесвітньої координаційної ради. Нині – виконавчий директор Ліги українських меценатів та директор і головний редактор видавництва „Ярославів Вал”.

Прозаїк, критик, літературознавець, публіцист. Автор багатьох книжок, серед них – „Марія Башкирцева” (1985), „Поет із пекла. Тодось Осьмачка” (2004) та ін. Твори М. Слабошпицького перекладалися іноземними мовами. Лауреат десяти літературних премій.

2005 року за книжку „Поет із пекла. Тодось Осьмачка” йому присуджена Національна премія України імені Тараса Шевченка. Для дітей та юнацтва випустив книжки: „З голосу нашої Кліо”, „Чи далеко до Африки”.

Видав збірки оповідань „Славко й жако”, „Хлопчик Валь”, „Папуга з осінньої гілки” та інші.

Стельмах Михайло Панасович народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях на Вінниччині. Навчався у Вінницькому педагогічному інституті. Здобувши у 1933 році вищу освіту, вчителював на Поділлі та Київщині. За кілька місяців до початку війни в 1941 році з благословення Максима Рильського вийшла друком перша збірка віршів молодого поета
Добрий ранок”. Війну Михайло Стельмах зустрів артилеристом. Після тяжкого поранення працював кореспондентом фронтової газети. 1942 року за редакцією М. Рильського виходять дві збірки фронтової лірики „За ясні зорі” та „Провесінь”. 1944 року була надрукована його перша збірка оповідань „Березовий сік”. Після закінчення Другої світової війни працював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії в Києві. Згодом цілком присвятив себе творчості. Вийшли друком його поетичні збірки „Шляхи світання”(1948), „Поезії” ( 1958), „Мак цвіте”(1968).

Письменник написав такі романи „Велика рідня”, „Кров людська – не водиця”, „Хліб і сіль”, „Правда і кривда”, „Чотири броди”.

Помер 27 вересня 1983 року.

Звертався своїм поетичним словом Михайло Стельмах і до маленьких читачів. З-під його пера вийшли вірші для дошкільнят та казки про веселі пригоди мешканців лісового царства, зокрема: „Як журавель збирав щавель”, „Заячий секрет”, „Чорногуз приймає душ”, „Літо-літечко” та багато інших.

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка