Відділ освіти виконкому інгулецької районної у місті кривому розі ради комунальний комбінований дошкільний навчальний заклад №207 комунальний дошкільний навчальний заклад №257



Сторінка1/5
Дата конвертації10.03.2016
Розмір1.15 Mb.
  1   2   3   4   5
ВІДДІЛ ОСВІТИ ВИКОНКОМУ ІНГУЛЕЦЬКОЇ РАЙОННОЇc:\documents and settings\администратор\рабочий стол\фотогалерея\картинки сталий розвиток\01(1).jpg

У МІСТІ КРИВОМУ РОЗІ РАДИ

КОМУНАЛЬНИЙ КОМБІНОВАНИЙ ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД № 207

КОМУНАЛЬНИЙ ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД № 257

c:\documents and settings\petyshok\рабочий стол\картинки з екології\09.png


м.Кривий Ріг
Методичний посібник для педагогів дошкільних закладів «Стратегія впровадження освіти для сталого розвитку в освітньо - виховний процес дошкільного закладу» – Кривий Ріг, 2013. – 99 с.
Автори-укладачі:

Волчак Т.Я., Трифонова Т.Т.Голик Н.М., Домаранська О.В., Попова Н.Р.,

Різун Л.І.

Рецензент: Ратєєва С.В., директор комунального закладу «Інноваційно-методичний центр», м. Кривий Ріг.

Методичний посібник покликаний сприяти формуванню знань про сутність, зміст та технології випереджаючої освіти для сталого розвитку. Автори посібника розкривають питання того, що освіта для сталого розвитку бачиться як процес навчання тому, як приймати рішення, необхідні для забезпечення довгострокового майбутнього, розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні смисложиттєві цінності та пріоритети. Методичний посібник є інноваційним потужним комплексним засобом,який допоможе навчити педагогів забезпечувати процес переходу навчальних закладів на засади випереджаючої освіти для сталого розвитку,впроваджувати ідеї та принципи сталого розвитку,технології випереджаючої освіти у зміст навчальної діяльності.


Робота адресована педагогам дошкільних закладів та всіх, хто цікавиться проблемами та напрямками сучасної освіти.

ЗМІСТ



Методичний посібник покликаний сприяти формуванню знань про сутність, зміст та технології випереджаючої освіти для сталого розвитку. Автори посібника розкривають питання того, що освіта для сталого розвитку бачиться як процес навчання тому, як приймати рішення, необхідні для забезпечення довгострокового майбутнього, розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні смисложиттєві цінності та пріоритети. Методичний посібник є інноваційним потужним комплексним засобом,який допоможе навчити педагогів забезпечувати процес переходу навчальних закладів на засади випереджаючої освіти для сталого розвитку,впроваджувати ідеї та принципи сталого розвитку,технології випереджаючої освіти у зміст навчальної діяльності. 3

Вступ 4




Вступ


Сталий розвиток – це такий розвиток людства, що задовольняє потреби сьогодення, не приносячи при цьому в жертву здатності майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Сьогодні ми все частіше чуємо слова «екологія», «економіка», «забруднене середовище, довкілля». Ми вже стали звикати до цих слів та продовжувати свою бездіяльність ніяк не можливо, бо в долі природи – наша доля.

Актуальність освіти сталого розвитку для підростаючого покоління сьогодні вже ніким не ставиться під сумнів. Адже розв’язання притаманних сучасному суспільству екологічних проблем можливе лише за умови зміни поведінки людини, її ціннісних орієнтирів, формування у дітей особливого екологічного та економічного мислення, яке передбачає розуміння суті тих взаємозв’язків, що існують у єдності «природа – людина – суспільство» та усвідомлення власної відповідальності кожного за збереження Землі, як єдиної можливої екологічної ніші людства. Причому, розв’язання поставлених завдань є ефективним лише за тієї умови, що сталий розвиток здійснюється з перших років життя дитини. І саме від вихователів дошкільних закладів залежить досягнення головної мети закладання основ для сталого розвитку :


  • створення найкращих умов для всебічного самовияву і розвитку здібностей дітей;

  • утвердження особистості в різних видах діяльності /через екологічне виховання на основі принципів випереджаючої освіти/;

  • апробація нових наукових розробок та варіативних програм виховання і навчання/екологічного спрямування.

Сьогодні все більше країн приєднується до реалізації концепції сталого розвитку. Згідно з цією концепцією люди повинні дотримуватись законів природи і змінити своє споживацьке ставлення до неї на ставлення, що ґрунтується на визнанні її самоцінності. На жаль, у нашому суспільстві ще й досі не зжиті погляди, при яких у системі «люди – природа» людина розглядає себе як головну дійову особу, яка може змінити своє оточення як їй заманеться, для власного блага і спрямовує свою діяльність на «підкорення» природи.

У зв’язку з цим перед педагогічною наукою і практикою постало завдання, пов’язане з необхідністю виховання культури розумного споживання енергії, води, зменшення марних витрат та кількості відходів у середовищі .

Важливою ланкою педагогічної роботи дошкільних закладів є збагачення індивідуального досвіду дітей новими життєвими враженнями, вправляння в умінні самовизначатися, допомогти уникати негативних виявів. В БКДО вказано, що сучасний дошкільник повинен освоїти довкілля, своєчасно дізнатися від дорослих про багато важливих речей, вперше виробити елементарне бачення світу, визначитися з простором «Я», співвіднести себе з простором «Ми».

Щоб прищепити дітям навички діяльності в реальному житті, педагоги дошкільних закладів № 207, 257 вчать мислити й діяти за законами економіки. Вихователі, починаючи вже з молодшого дошкільного віку, виховують у дітей такі риси, як: хазяйновитість, економність, бережливість. Формуючи ці якості, загострюють увагу, що бережливість – це не тільки вміння зберігати і берегти, а й моральна якість, ознаки загальної культури особистості, адже кожен повинен бути відповідальним за збереження природи, її ресурсів, за кожен втрачений кіловат енергій і літр води.

Сучасний економічний стан нашого суспільства з особливою гостротою висуває проблему формування в людей бережливого використання ресурсо- та енергозберігаючих технологій. Тому в дошкільних навчальних закладах № 207 та 257 Інгулецького району, які стали експериментальними, основний акцент зроблено саме на проблемі : «Виховання культури розумного споживання енергії, води, зменшення марних витрат та кількості відходів.»

Забезпечення системної експериментальної роботи з проблеми «Освіта для сталого розвитку» вимагає модернізації змісту роботи у дошкільних закладах. Були розроблені заходи з реалізації комплексної програми «Освіта для сталого розвитку» на 2009-2015 роки в ДНЗ Інгулецького району.



  • Комплексне дослідження рівня освіченості педагогів, їх творчого потенціалу, здатності у сучасних соціально-економічних умовах вирішувати завдання експерименту.

  • Комплексна діагностика обізнаності дітей експериментальних ДНЗ у питанні сталого розвитку.

  • Створення каталогу передового досвіду шкіл випереджуючої освіти для сталого розвитку.

  • Створення сайтів в мережі Інтернет для батьків та педагогів за розділом випереджаюча освіта для сталого розвитку.



РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ, ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВИЗНАЧЕНОЇ ПРОБЛЕМИ.

Доцільність розроблення оптимізаційних моделей суспільного розвитку вперше була обґрунтована у 1971 році у працях Дж. Форрестера присвячених дослідженням кризи соціально-економічних та екологічних систем представлених в математичній моделі глобального розвитку “Світ -2” . Пізніше ці дослідження мали продовження у працях вчених під керівництвом Д. Медоуза у яких було розроблено модель “Світ -3”, яка безпосередньо стосувалась утвердженню стабілізаційних принципів розвитку сучасного суспільства, шляхом досягнення “глобальної рівноваги” . Ця ідея також мала розвиток у концепціях вчених Римського клубу, під керівництвом американського вченого М.Месаровича та німецького Е.Пестеля, які проводили дослідження в межах проекту “Стратегія виживання”, безпосередньо досліджуючи критерії розвитку розвинутих держав та тих, які перебувають на етапі розвитку . Окреслені вченими проблеми також мали широке розроблення у багатьох країнах світу, в тому числі і радянськими .

Вперше конкретизовано проблема сталого розвитку була озвучена у 1992 році на конференції ООН з питань природного середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро, тут же представниками 179 держав було прийнято програму економічного та соціального розвитку людства у майбутньому столітті сформульовану у документі “ Порядок денний на ХХІ століття ”. В основі цієї програми лежала концепція сталого розвитку, яка передбачала “ модифікацію біосфери та застосування людських, фінансових, живих та неживих ресурсів для задоволення людських потреб та покращення якості життя ” . Логічним продовженням цього документу стало прийняття на Всесвітньому саміті по сталому розвитку в Йоганнесбурзі у 2002 році “ Плану виконання рішень на найвищому рівні ”, у якому були визначені конкретні заходи та часові інтервали їх реалізації: 2005-2015 р.р. оголошувались декадою переходу світу до сталого розвитку .

Прийняття Концепції сталого розвитку має три визначальних складових: екологічну, економічну та соціальну, недооцінення рівнозначності кожної із яких може привести до певних перекосів у забезпеченні сталого розвитку сучасного суспільства. З огляду на це, “ активний розвиток економіки при слабкому розвитку екологічного та соціального напрямів приведе до порушення сталості розвитку… неможливо забезпечити покращення умов життя, якщо нарощення могутності економіки не буде супроводжуватись скороченням техногенного навантаження на людину та вирішенням соціальних проблем у житті суспільства ” . У такий спосіб, Концепція сталого розвитку спрямована на одночасне вирішення трьох основних завдань реалізації сталого розвитку – забезпечення росту економіки за умови одночасного покращення екологічної ситуації та вирішення соціальних питань.

В межах сучасних дослідницьких підходів поняття “ сталий розвиток ” (“sustainable development”) є предметом окремого аналізу вчених у сфері природничих і гуманітарних наук і буквально перекладається як “ тривалий розвиток на власній основ і“, “ сам себе підтримуючий тривалий розвиток “. В межах аналізу даного поняття сформувалась значна кількість визначень сутності поняття “сталий розвиток”, якими вченими описано процеси розвитку та рівні організаційних систем (біологічних, соціально-економічних, політичних, географічних). На думку З. Греффа, “сталий розвиток – це концепція, ідеологія, реакція світового співтовариства на кризові явища у біосфері, економіці, сфері міжнародних відносин“ . З огляду на це, сталий розвиток як нова форма соціальної динаміки стосується всіх сфер життєдіяльності людини і потребує науково-методологічного розроблення проблем його запровадження. Найменш розробленими його аспектами залишається аналіз систем державного управління в умовах сталого розвитку, перехід суспільств до принципів сталого розвитку, механізми утвердження сталого розвитку та управління ним, доцільність обґрунтування яких і визначила методологічний інтерес даного дисертаційного дослідження.

Для більшості вчених у контексті дослідження проблеми сталого розвитку першочергове значення посідало обґрунтування та розробка відповідних сценарних методик переходу до умов сталого розвитку. Важлива роль у даному напрямі належить “базовому сценарію інерційного розвитку“ який включає обґрунтування конкретних заходів для забезпечення умов сталого розвитку. В протилежному випадку відсутність такого “сценарію“ приведе до ресурсної кризи, аби її попередити дослідниками було виокремлено нову форму соціальної організації – “стале суспільство”, яка б забезпечувала його стаціонарний стан розвитку. Побідна думка також була підтримана такими вченими як Д.Туркотт, Д.Сорнетте, на думку яких “процес переходу суспільства до сталого розвитку є своєрідною формою руху від несталості до сталості суспільства, він потребує масштабних, глибоких та багатогранних дій: від перегляду філософських та світоглядних концепцій, перебудови політичних систем та держав на всіх організаційних рівнях” . Саме тому для сучасного людства першочерговим питанням є розроблення ефективних та оптимізаційних інструментаріїв забезпечення переходу суспільств до сталого розвитку. Стратегічно важливими виступають механізми державного управління, які не лише мають забезпечити перехід суспільств до сталого розвитку, але й забезпечували управління сталим розвитком та протистояли ймовірним ризикам, які матимуть місце якщо суспільство протягом певного відрізку часу не досягне відповідної сталості у діяльності своїх інститутів.

Визначальний інтерес для даного дослідження становить підхід російського вченого Х.А. Барлибаєва, відповідно до якого побудовано дану авторську концепцію, щодо загального характеру розуміння сутності та специфіки сталого розвитку, а також і його впливу на сучасну систему державного управління. Відповідно до даного підходу «сталий розвиток» є поняттям, концепцією, теорією про можливість збалансованого, зрівняного динамічного стану та розвитку світового співтовариства у єдності з оточуючим середовищем в межах соціоприродної системи, який оцінюється за певними критеріями чи індикаторами. Це свідчить про те, що сталий розвиток є концепцією, яка усуває будь-які прояви нестабільності системи. Подібна думка щодо сутності поняття сталого розвитку також була висловлена П. Самуельсоном, під яким він розумів урівноважений розвиток при якому зберігається здатність суспільства до саморегуляції .

Цікавим також у методологічному відношенні є підхід Д.Стиглица, в межах якого сталий розвиток розглядається як “розвиток, який має дозволити людству уникнути можливого передчасного зникнення з обличчя Землі в результаті самознищення під впливом власних варварських дій стосовно оточуючої дійсності“ . На думку експертів ООН сталий розвиток являє собою “такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але й не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби” . Виходячи із цього, основу забезпечення сталого розвитку суспільств становить реалізація двох рівнів потреб, серед яких: реалізація потреб найбідніших прошарків населення та потреби турботи про соціальну справедливість з боку заможних прошарків. Таке розуміння змісту також підтверджується програмними документами ЮНЕСКО, де чітко сформульовано основні завдання сталого розвитку: розквіт, справедливість та здорове оточуюче середовище, що є мрією для кожної сучасної людини… сталий розвиток робить можливим реалізацію цієї мети за допомогою правильно здійсненого вибору та правильної політики держав, спрямованих на вирішення трьох взаємопов’язаних завдань: досягнення економічного росту, охорона оточуючого середовища; досягнення соціальної справедливості.

Одним із найбільш відомих на пострадянському просторі ідеологів утвердження концепції сталого розвитку В.І.Данілов-Данільяном запропоновано визначенням як « такий розвиток, який не виводить глобальну цивілізацію за межі господарчої ємкості біосфери… він не викликає у біосфері процесів руйнування, результатом якого може стати виникнення умов, для людини принципово неприйнятних». Найбільш конкретизовано на нашу думку розуміння сталого розвитку представлено у концепції А.Д.Урсула: «сталий розвиток - це керований системно-збалансований соціоприродний розвиток, який не руйнує природне середовище, забезпечує виживання та безпечно довге існування цивілізації» .

Водночас, теоретико-методологічне обґрунтування поняття сталого розвитку знайшло певне відчуження у концепції відомого пострадянського вченого з питань глобальної динаміки Н.Н.Моісєєва. На його думку “вислів “sustainable development” важко перекладається на російську мову (та ймовірно на інші мови), найправильнішим його перекладом є “розвиток узгоджений із станом природи та її законами” При цьому, вчений наголошує на неприпустимості використання поняття «сталий розвиток», оскільки у такому його варіанті він містить певний алогізм, це безпосередньо пов’язано з тим, що «поняття розвиток – антипод поняття сталості та стабільності… сталого розвитку просто не може бути, якщо є розвиток, то стабільності вже не має» .

Саме тому, інший російський дослідник А.М.Ляпунов наполягає на необхідності замінити поняття сталий розвиток суспільства поняттям “структурна сталість”, під яким він розуміє “якісну тотожність (правильно визначена мета функціонування системи та віднайдені їй відповідні засоби, які слугують досягненню кінцевої мети) систем при зміні їх різних параметрів”.

Сталість як критеріальний атрибут забезпечення сталого розвитку “виражається через здатність системи до самозбереження, обумовлює життєздатність та адаптацію системи до мінливих умов зовнішнього середовища” . З цього приводу В.М.Золотарьов наголошує на тому, що сталість соціальних систем може розглядатись як “інваріант, стан системи або структура, спосіб функціонування або траєкторія саморозвитку. Вибір інваріанту залежить як від властивостей системи, так і від цілей розвитку. Сталою є система, здатна зберігати інваріант протягом певного періоду, який перевищує стан зміни інваріанту (перехідний період)” . Такий підхід як раз дозволяє чітко ідентифікувати принципову методологічну відмінність умов сталого розвитку та умов перехідного періоду у розвитку сучасного суспільства.

В межах даного аналізу також особливу увагу варто приділити концепції Г.Х. Брундтланд, яка акцентує увагу на вирішенні ключових взаємопов’язаних завдань, вирішенню яких має слугувати перехід до сталого розвитку. Саме ці завдання на нашу думку можуть слугувати важливими критеріями визначення умов сталого розвитку. До таких завдань вчений відносить:

1) прагнення уникнути екологічної катастрофи та ймовірного самознищення людства;

2) досягнення сталого розвитку у загальнолюдському, планетарному, всесвітньому масштабі за участі кожної країни у вирішенні своїх завдань як частини загальносвітових;

3) забезпечення розвитку сучасного світового співтовариства без нанесення шкоди умовам життя майбутніх поколінь;

4) забезпечення принаймні мінімального достойного рівня життя для кожного громадянина, поступове встановлення принципів соціальної справедливості та реалізації потреб громадян як умови досягнення сталого розвитку;

5) розвиток сучасних новітніх технік й технологій у всіх сферах життєдіяльності сучасної людини, які б забезпечували реалізацію її потреб та інтересів та створювали належні умови для її існування .

Реалізація цих основних завдань і має становити предмет функціонування системи державного управління в умовах переходу до сталого розвитку. Це тим самим, характеризує безпосередній вплив принципів сталого розвитку на сучасні системи державного управління.

Найбільш поширеним підходом розуміння сутності сталого розвитку є підхід в межах якого сталий розвиток розглядається як стале економічне зростання та обороноздатність країни шляхом прийняття відповідних соціальних рішень органами державної влади за умови відсутності таких рішень у загальнопланетарному масштабі. Це безумовно ставить питання про стратегічну роль органів державної влади, які мають виступати головним суб’єктом прийняття та реалізації таких рішень, а з іншого боку передбачати ймовірні ризики за умови відсутності оптимізаційних механізмів реалізації відповідних рішень. Водночас, цікавою є думка представників Римського клубу Д.Х.Медоуз, Д.Л.Медоулз та Й.Рандерса висловлена в книзі “За межами росту”, які вважають, що сталий розвиток суспільств, містить настільки потужний самоорганізаційний потенціал, що у кінцевому результаті це може привести до розпаду державно-управлінських структур . З огляду на дану концепцію такий вплив сталого розвитку може виявитись руйнівним для сучасної системи державного управління. Іншого підходу дотримується Г.Дейлі, який вважає що утвердження принципів сталого розвитку має супроводжуватись комплексом взаємоузгоджених заходів забезпечення належної соціального устрою. До таких заходів на його думку варто віднести “значні соціально-економічні та суспільно-політичні перетворення, забезпечити які можливо лише за допомогою дієвих демократичних, ринкових, міжнародно-правових механізмів та інструментів” . З точки зору вченого ці заходи мають охоплювати всі без виключення сфери людської життєдіяльності, пріоритетними серед яких є: досягнення суспільно-політичної, соціальної та фінансово-економічної стабільності; розвиток науки; скорочення війська та озброєння; ліквідація тероризму та “гарячих точок”; забезпечення міжнаціональної та міжконфесійної терпимості; збереження культурної, релігійної, мовної різноманітності світу стабілізація чисельності населення (вирішення демографічних проблем); подолання злиденності та голоду; збереження ресурсів; розроблення безпекових біотехнологій та запобігання техногенних катастроф; стимулювання високих технологій. По кожній із цих сфер національними державами та відповідними глобальними структурами у формі окремих міжнародних договорів прийнятті відповідні рішення, спрямовані на їх розвиток. У такий спосіб, це підтверджує зміну предмету функціонування національних систем державного управління, які в першу чергу мають спрямовувати свою діяльність на здійснення відповідних заходів.

Наведені вище концепції та підходи до розуміння сутності сталого розвитку, подекуди мають взаємодоповнюючий, а подекуди й суперечливий характер, виходячи із цього їх варто розглядати як окремі напрями життєдіяльності суспільств у спрямуванні до забезпечення умов сталого розвитку. Саме ці концепції і визначають основні напрямки діяльності органів державної влади та критерії ефективності функціонування системи державного управління загалом, яка й має виступати у ролі основного механізму регуляції потреб громадян та можливостей соціальної системи.

В межах нашого дослідження, вважаємо за доцільне акцентувати увагу на двох основних аспектах розгляду даної проблематики, а саме значну методологічну цінність для нас становить аналіз сталого розвитку, як окремого стану системи здатної підтримувати стабільність своєї структури протягом тривалого відрізку часу, а також і стабільність функціонування самої системи державного управління, яка перебуває під впливом системи сталого розвитку. Саме тому, важливим теоретико-методологічним завданням є дослідити механізми саморегуляції системи державного управління в умовах впливу сталого розвитку.

При цьому, відкритим залишається питання методології ідентифікації структурно-організаційних засад функціонування системи державного управління в умовах впливу сталого розвитку, тому ми схиляємось до думки зазначених науковців, що саме освітні проекти за принципами сталого розвитку забезпечить системність та результативність реалізації завдань виховання екологічної культури, як складової освіти для сталого розвитку.

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В УМОВАХ ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ.

Сьогодні , у час ринкових відносин й інформаційного суспільства, з самого дитинства людині необхідно мати хоча б елементарні економічні уявлення й навички відповідної поведінки. Економіка пронизує все наше життя,тому так важливо змалку вводити дітей в її світ, формувати економічну компетентність,що є невід'ємною складовою життєвої компетентності.

Нова філософія освіти , нові моделі навчання відповідають новому періоду розвитку інформаційних технологій , епохи технологічної культури, відповідального ставлення до довкілля. Сталість, сталий розвиток відіграє при цьому головну роль. Особливістю освіти для сталого розвитку є те, що вона охоплює екологічну, економічну та соціальну проблематику навчання і виховання під кутом зору формування системи орієнтирів та моделей поведінки дітей та суспільства в цілому.

Інтеграція і глобалізація соціальних,економічних і культуро творчих процесів у суспільстві породжують у сучасної людини нові потреби, ставлять нові завдання. Зокрема,це пристосування до життя у ринкових відносинах. При цьому розуміння елементарних економічних понять і володіння «ринковими» навичками поведінки – вимога,яку ставить час не тільки перед дорослими громадянами ,а й перед дітьми. Тому сьогодні в світлі освіти для сталого розвитку вкрай актуально і важливо формувати економічну компетентність дітей ,починаючи з дошкільного віку.

Комплекс питань,пов’язаних з визначенням завдань, методів, прийомів ознайомлення дошкільнят з основами економіки розглядається у сучасних дослідженнях і свідчить про необхідність упровадження економічної освіти з дошкільного віку,коли дитина отримує первинний досвід (Грама Н., Лохвицька Л.,Сазонова А., Шатова А.та ін.).

Систему освітньої роботи з економічного виховання дітей дошкільного віку розроблено згідно концепції особистісно-орієнтованого підходу до виховання на основі вимог Базового компонента дошкільної освіти України.

У новій редакції Базового компонента дошкільної освіти передбачено формування у дітей елементарних споживчих уявлень,зокрема про товари,послуги,гроші. В освітній лінії «Дитина у світі культури» у частині «Предметний світ» зазначено, що дитина 6(7) років має «уявлення про ощадливе ведення домашнього господарства,вміє ощадливо ставитися до речей,грошей. Розрізняє соціальні ролі :«покупець», «продавець»,поняття: «товар», «гроші», «ощадливий», «недбайливий».

У старшому дошкільному віці доречно сформувати в дітей такі економічні знання та уявлення:

– про товари та послуги;

– про людей,які виробляють товари та надають послуги;

– про те,яким має бути товар (якісним,корисним,безпечним,відповідної ціни);

– про необхідність вдумливого підходу до вибору потрібних товарів (промислових і продовольчих);

– про правила безпечного та бережливого користування речами;

– про необхідність послуг,якими користується сім'я та дитячий садок;

– про гроші;

– про рекламу;

– про правила раціонального харчування та культуру поведінки.

Увесь процес формування економічного досвіду дошкільнят відбувається за двома напрямами.

По - перше, дитина засвоює досвід попередніх поколінь у вигляді сталих економічних законів та понять (через телебачення, гру з друзями, батьками). Сформований досвід є необхідним надбанням людини для орієнтації та участі в соціально - економічній сфері життєдіяльності.

По - друге,елементарний економічний досвід дитини формується у різних видах діяльності і є результатом її власної економічно доцільної поведінки. Це може бути спостереження за економічними процесами,виконання соціально - економічних ролей, участь у налагодженні найпростіших економічних взаємозв’язків між різними людьми (обмін, продаж, купівля).

Принципи організації освітньої роботи з формування економічної компетентності дітей:

Суб'єктності. Спрямованість педагогічного процесу на виховання дошкільнят як активних діячів,які перетворюють навколишнє середовище та самих себе. Діти перестають бути об’єктами впливу і стають учасниками спільної з дорослими діяльності.

Орієнтації на цінності. Формування первинного економічного досвіду відбувається через систему загальнолюдських цінностей та особистісних якостей,необхідних для спілкування з людьми і успішної економічної діяльності майбутньому.

Свідомості. Використання методів навчання які відкривають дітям можливість бути самостійними ,активними,реальними суб’єктами процесу пізнання(творчі проекти, ігрова діяльність, спостереження).

Системності. Раціональне,послідовне та цілісне планування пізнавального матеріалу,дотримання логічної послідовності під час його подання.

Доступності. Використання в освітньому процесі економічних понять, доступних для сприйняття дошкільнятами.

Доцільності. Спрямування зусиль дитини на досягнення конкретної мети її діяльності,результатів,проектування дій,зміну їх відповідно власних прагнень і конкретних обставин.

Інтегрованість завдань економічного виховання в усіх видах творчої діяльності.

Завдання економічного виховання в дошкільному закладі реалізуються за такими основними тематичними розділами: «Наші потреби», «Праця багатство народу», «Ресурси ,природні ресурси,блага», «Купівля,гроші,товар», «Ми – господарі».(Додаток 1 )

Формування економічної компетентності дітей починається з формування елементарних уявлень з економічної сфери життя. Для взаємодії та спілкування необхідна наявність лексичного запасу економічної спрямованості(поняття про економічні дії:придбати, обміняти; особисті якості:щедрий, добрий; властивості, що характеризують товар:якісний, дешевий, дорогий, сучасний). Запас мінімальної економічної лексики може бути як в активному,так і в пасивному стані.

Дитину слід ознайомлювати з правилами поведінки у різних ситуаціях, пов’язаних з економічними відносинами, спонукати змінювати свою діяльність залежно від зміни умов і вимог, вчити контролювати себе та узгоджувати свої дії з діями інших людей. Налагодженню контакту, по - перше, сприяє сформованість базових особистісних якостей (самостійність, працелюбність, розсудливість, відповідальність), по - друге,наявність вольових якостей (цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, ініціативність, самовладання) та по - третє, інтелектуальні здібності дитини. Для цього забезпечують психологічну та соціальну адаптацію старших дошкільників до нових умов життя, виховують такі особистісні якості дітей, що так чи інакше можуть бути пов’язані з економічною діяльністю (працьовитість, ощадливість, бережливість, раціональність; формують навички і звички, пов’язані із загальною вихованістю дітей, та , такі, що мають економічну основу (вчасно вимикати світло й економити воду, дотримувати чистоти і порядку в приміщенні, утримувати в порядку власний одяг, взуття, іграшки, книжки); розвивають творчі здібності та логічне мислення дітей.

Формування первинного економічного досвіду здійснюється під час організованих занять, спостережень, трудової діяльності, дидактичних, сюжетно-рольових, рухливих ігор.

Економічною діяльністю для дітей може бути спостереження за економічним процесами, виконання соціально - економічних ролей, участь в економічних взаємозв’язках між людьми. Для дошкільників це стає можливим саме в процесі ігрової діяльності, оскільки гра починається з перетворення реальної соціально - економічної ситуації в уявну. Саме тому дорослим слід звернути увагу на основні позиції в організації ігор економічного спрямування. ( Додаток 2 ).

У роботах сучасних дослідників такі основні характеристики особистості, як ощадливість, економність, працелюбність, вважаються звичайним стилем, манерою поведінки й ставлення до предметного світу. Якщо їх своєчасно не сформувати,в поведінці дітей можуть проявитися негативні якості:недбальство,неохайність,байдужість до пошкоджених речей,книжок,іграшок. Виділяються головні функції, які сприяють вихованню економічної культури дітей:

– турбота про збереження будівель, майданчиків, надання їм ладу, участь їх у збереженні;

– турбота про економне використання води,електроенергії;

– організацію господарсько - побутової, ручної, навчальної праці дітей та самообслуговування;

– турбота про охорону довкілля в місцях ,які розташовані біля дошкільного закладу, їх житла;



  • бережливе ставлення до іграшок,книжок,посібників через виконання конкретних завдань,що спонукають до самостійного дотримання встановлених правил;

– організацію діяльності в атмосфері доброзичливих взаємин, що виявляються в шанобливому ставленні до людей,тварин та рослин.

Важливою проблемою сучасного суспільства є збереження чистоти рідного міста. Тому дітей ознайомлюють з правилами поводження з побутовим сміттям як на вулиці, так і вдома. Формувати у дітей уявлення про виробництво паперу,потрібно сприяти розвиткові усвідомлення ними необхідності його повторного використання. Розв'язання конкретних проблемних ситуацій допоможе навчити робити правильний вибір і приймати відповідні рішення.

Бережливе ставлення до особистих та суспільних речей має здійснюватися у зв’язку із формуванням таких якостей,як охайність, навички складати речі на своє місце;працелюбність(бажання та вміння полагодити поламані речі); розуміння того,що люди багато працюють, щоб створити речі,які потрібно берегти.

Наприкінці перед шкільного віку діти навчаються бережливо використовувати речі для ігор,по-господарськи поводитися в дитячому садку, вдома, на вулиці, у природному оточенні;ощадливо ставитися до грошей,економно й раціонально їх витрачати,розповідати про необхідність грошей;бережно ставитися до води, електроенергії; розв’язувати проблемні ситуації,аналізувати їх,оцінювати свої вчинки.

Набуття та збагачення первинного економічного досвіду не лише забезпечить дошкільникам опанування елементарними економічними знаннями,готовність до адекватних ситуацій дій, формування базових якостей, але й стане підгрунттям для подальшого самостійного збагачення власного економічного досвіду.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка