Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет слобідко – охрімовецька зош І-ІІ ступенів



Сторінка1/6
Дата конвертації05.03.2016
Розмір0.98 Mb.
  1   2   3   4   5   6
ВІДДІЛ ОСВІТИ ВІНЬКОВЕЦЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

РАЙОННИЙ МЕТОДКАБІНЕТ

СЛОБІДКО – ОХРІМОВЕЦЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ


указка
Упорядник:

Мазур Ольга Володимирівна

вчитель початкових класів

Віньковецький район

-2013-
Рецензенти:

Дурдас Г.І. – методист районного методичного кабінету

Штойко В.В.- заступник директора з навчально-виховної роботи

Формування навичок швидкого читання у молодших школярів.

Упорядник: Мазур О.В.- 2013 - Слобідко – Охрімовецька.- С. 79.

Схвалено науково -методичною радою районного методичного кабінету відділу освіти Віньковецької райдержадміністрації (протокол №4 від 18 грудня 2012 року)


В даній роботі "Формування навички швидкого читання у молодших школярів" з'ясовується проблема формування навички швидкого читання, основним критерієм якої є розуміння прочитаного; розроблені методичні підходи та шляхи успішного формування навички читання; подано комплекс цікавих вправ для формування ефективної навички швидкого читання молодших школярів.

Ключові слова: якості читання, швидкочитання, урок класного читання, мовленнєва діяльність.

Посібник адресований вчителям початкових класів.


ЗМІСТ
Вступ……………………………...…………………………………………………..4

Розділ І. Формування навичок читання як психолого-педагогічна проблема.......8



    1. Психолого-педагогічні особливості процесу формування у дітей навички

читання…………………………………………………………………………...8

1.2 Вироблення якісних ознак читання як основне завдання уроків читання

у початковій школі……………………………………………………………..21

Розділ II. Формування навички швидкого читання у молодших школярів…….30



    1. Методика формування навички швидкочитання в сучасній початковій школі…………………………………………………………………………….30

    2. Відбір вправ з удосконалення навички швидкочитання та ефективність їх застосування…………………………………………... ……………………... 51

Висновки………………………………………………….…………………. ……..66

Список використаної літератури………………………………………...… ……..68

Додаток 1……………………………………………………………………………70

Додаток 2…………………………………………………………………………....73

Додаток 3……………………………………………………………………………75

Додаток 4…………………………………………………………………………...78



Вступ



Мовлення є засобом спілкування між людьми. Писемне мовлення стало додатковим засобом людських стосунків. Після того як люди винайшли друкарський верстат, то відкриття, всі досягнення людського розуму стали швидше розповсюджуватись, ніж раніше, коли книги переписували від руки. Якби в руках людей не було книг, суспільство не могло б так швидко розвиватись, як це ми спостерігаємо тепер.

З книги письменна людина дістає знання, створені людством протягом довгої його попередньої історії. Узагальнюючи багатогранний досвід своєї виробничої і культурної діяльності, людина з допомогою книги передає цей досвід наступним поколінням. З книг людина дізнається про великі відкриття і винаходи, про боротьбу людини з природою і завоювання влади над нею. Книга дає не тільки знання, а й сприяє вихованню повноцінної, всебічно розвиненої людини.

У процесі навчання відбувається становлення читача, що здатний до самостійної читацької, творчої діяльності, здійснюється його мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток, формуються морально-естетичні уявлення і поняття, збагачуються почуття, виховується потреба у систематичному читанні.

Для досягнення зазначеної мети передбачається,у Державному стандарті початкової освіти, виконання таких завдань:



  • формування в учнів навички читання як виду мовленнєвої діяльності;

  • ознайомлення учнів з дитячою літературою в авторській, жанровій, тематичній різноманітності; формування в учнів соціальних, морально-етичних цінностей за допомогою художніх образів літературних творів;

  • формування умінь сприймати, розуміти, аналізувати різні види літературних і навчальних текстів з використанням елементарних літературознавчих понять;

  • розвиток мовлення учнів, формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого);

  • формування в учнів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок; умінь здійснювати пошук, відбір інформації для виконання навчально-пізнавальних завдань;

  • розвиток творчої літературної діяльності школярів;

  • виховання потреби у систематичному читанні як засобі пізнання світу, самопізнання та загальнокультурного розвитку.

Прищепити любов до читання - це значить переконати дитину у необхідності дружити з книгою, відчувати її корисність у повсякденному житті як неоціненного джерела знань та засобу спілкування між людьми. Як зазначено у Державному стандарті початкової освіти, „мета і завдання мовного компонента освітньої галузі виділяються такі змістові лінії: коло читання, навичка читання, досвід читацької діяльності і літературна діяльність”.

У процесі роботи над книгою учні повинні пройнятися розумінням книги як величезної сили, здатної впливати на розум і емоції людини.

М. Горький писав: "Любіть книгу - джерело знань: вона полегшить вам життя, по-дружньому допоможе вам розібратись в строкатій і бурхливій плутанині думок, почуттів, подій, вона навчить вас поважати людину і самого себе, вона окриляє розум і серце почуттям любові до світу, до людини".

Ідея сказаного - у підкресленні благотворного впливу книги на формування позитивних рис особистості. Дію цього впливу у повній мірі слід використати на уроках читання. Для цього є всі можливості. Читання книг відкриває кожній людині світ незвіданого, незнаного, таємничого. У найбільшій мірі це стосується дітей. Учні початкових класів прилучаються до цього світу передусім на уроках читання, які задовольняють освітню мету навчання молодших школярів.

Ефективний процес читання неможливий без вироблення в учнів навичок правильного, виразного, швидкого та свідомого читання, які формуються на уроках класного і позакласного читання.

Проблема формування навички читання завжди була і є актуальною, детально дослідженою як в психолого-педагогічному так і в методичному плані.

Психолого-педагогічні засади проблеми були встановлені Т. Єгоровим, О. Леонтьєвим, М. Жинкіним.

Однак процес формування навички швидкочитання залишався поза увагою дослідження вчених і методистів як в XIX - XX, так і в XXI столітті. Це обумовлює актуальність досліджуваної нами проблеми, тема якої "Формування у молодших школярів навичок швидкого читання" Тому мета роботи - дібрати та систематизувати вправи, спрямовані на формування ефективної навички швидкочитання, обґрунтування умов для її впровадження, розробка методичних підходів і шляхів успішного формування та удосконалення навички читання.

Завдання роботи:


  1. проаналізувати та узагальнити досліджувану проблему в психолого-педагогічній літературі;

  2. з'ясувати методологічну основу процесу формування навички швидкого читання;

  3. обґрунтувати та відібрати вправи, що сприяють успішному виробленню даної навички;

  4. вивчити ефективність авторських пропозицій.

На сучасному уроці читання вчитель має формувати в учнів правильне, свідоме, виразне читання з відповідною для кожного віку швидкістю. У процесі опрацювання тексту належний рівень сформованості цих умінь у дітей забезпечувати важко.

Процес формування навички швидкочитання в початковій школі буде ефективнішим, якщо він ґрунтується на системі спеціально відібраних вправ, що сприяють усвідомленому сприйняттю художнього тексту, а також за умови їх систематичного та послідовного використання на уроках читання.

Завдяки ефективному формуванню навички швидкочитання можливе не лише усвідомлене сприйняття змісту тексту, але й те, що учні, добре володіючи навичкою швидкочитання, успішно навчатимуться в школі.

Значного розповсюдження і застосування у практиці масової школи набули системи вправ для формування навички швидкочитання І. Т. Федоренка, В. М. Зайцева та комплекс вправ для формування правильного свідомого, виразного та швидкого читання Б. В. Динги.

Про важливість швидкого читання В. О. Сухомлинський писав: "Читання - це віконце в світ, найважливіший інструмент навчання, воно має бути вільним, швидким - лише тоді цей інструмент буде готовий до дії".

Якою стане в майбутньому сьогоднішня юна людина - важливе моральне, політичне, економічне завдання нашого суспільства. Роль книги в цьому процесі важко переоцінити.

Всім давно відомо, що знання, фантазія, логіка думки і міркувань, любов до рідної мови, уміння зв'язно, логічно й образно розповідати виховуються читанням. Дитяча художня книга - це особливий світ, який юний читач осягає і розумом, і серцем.

Дуже важливо, щоб книга увійшла в його життя якомога раніше, тому що вона є незамінною у виробленні уваги, зосередженості, у вихованні душевності, моральності тощо.

Від учителя початкових класів значною мірою залежить, чи полюблять діти читання або залишаться байдужими до літератури, чи стануть вони друзями книги і постійними її читачами, таким чином здобуваючи широту кругозору, міцні знання, чи «знайдуть» самих себе, чи стануть Людиною у сьогоднішньому складному і багатогранному житті.

Розділ І. Формування навичок читання як психолого-педагогічна проблема

1.1 Психолого-педагогічні особливості процесу формування у дітей навички читання

Одне з провідних місць у формуванні особистості належить читанню. Адже саме читання є невичерпним джерелом знань, духовного, емоційного, розумового розвитку людини. Тому навчання дітей читати, формування в них стійкого інтересу до цього виду діяльності було і залишається важливим завданням початкової школи. Для його успішного розв'язання вчителю необхідно чітко усвідомлювати психологічні особливості цього процесу.

За своєю природою читання - один із видів мовленнєвої діяльності, разом із слуханням, говорінням, письмом. Психолог Т. Г Єгоров розглядав читання як вид діяльності, для якого характерні дві взаємопов'язані сторони: одна з них "виражається у рухах очей та рухах органів артикуляції", інша - в рухах думок, почуттів та намірів читця, викликаних змістом тексту. В міру оволодіння учнями процесом читання відбувається більше зближення, краща взаємодія між вказаними компонентами. "Кінцевим завданням розвитку навички читання, - пише Т. Г Єгоров, - є досягнення такого синтезу між всіма сторонами процесу читання, яким характеризується читання досвідченого читця ... Чим гнучкіший синтез між процесом осмислення і тим, що називається навичкою в читанні, тим досконаліше протікає читання, тим воно точніше та виразніше".

Структурна організація мовленнєвої діяльності, як і будь-якої іншої, відповідно до теорії О. Леонтьєва, характеризується трифазністю - це мотиваційна, орієнтовно-дослідницька і виконавча фази .

Перша з них реалізується складним взаємозв'язком потреб, мотивів і мети дії. Основним джерелом діяльності тут є потреба. Для всіх видів мовленнєвої діяльності - це комунікативно-пізнавальна потреба. Тому мотивом читання може бути спілкування з тим чи іншим автором, книгою, одержання систематично насолоди чи пізнавального впливу тощо. Метою ж читання є вилучення інформації, відтворення чужої думки за допомогою писемного тексту.

Друга фаза - орієнтовно-дослідницька - передбачає вибір засобів і способів здійснення мовленнєвої діяльності. У читанні вона спрямована на пошук необхідної книги, тексту, визначення того, яким видом читання (вголос чи мовчки) варто скористатися у певній ситуації тощо.

Третя фаза - виконавча - передбачає одержання результату в досягненні поставленої мети. Для читання це усвідомлення змісту прочитаного. Це означає, що читачеві для проникнення в смисл тексту, поданого в певній мовній формі, заданій автором, необхідно видобути з пам'яті й структури, у яких оформлений цей задум, оскільки, на думку М. Жинкіна, "кожний сприймає мовлення у своїх власних словах" .

Основні етапи процесу формування навички читання були встановлені психологами у 40-50 - х роках XX сторіччя.

Т. Єгоров виділяє аналітичний етап - опанування частин цілого, синтетичний етап - виникнення і становлення цілісної структури дії - і етап автоматизації - уточнення і закріплення зв'язків, сформованих в учнів на перших двох етапах оволодіння навичкою читання.

Перший, аналітичний, етап припадає на період навчання грамоти й характеризується складо - буквеним аналізом і читанням слів по складах, що дає змогу виділити два специфічних ступені: перший, пов'язаний з оволодінням буквеними позначками і поєднанням букв з опануванням складу поєднанням складів у слова.

Основні завдання, що стоять перед учнями на ступені оволодіння мовленнєво-звуковими позначками: насамперед навчатися слухати і правильно виділяти (аналізувати) звуки живого мовлення, що вимагає від дітей перебудови слуху й утворення нових фонематичних уявлень, навчитися поєднувати (синтезувати) звуки - букви в склади і слова, співвідносити слова і фрази друкованого тексту з відповідними словами і фразами усного мовлення, тобто правильно розуміти прочитане.

Одиницею читання на цьому ступені формування навички читання є буква. Дитина спочатку засвоює букви і вже потім вчиться сполучати їх у склади, слова. Тому основні труднощі навчання читання в цей час пов'язані з розпізнаванням букв, злиттям їх у склади, поєднанням складів у слова, розумінням прочитаного.

Другий, складо - аналітичний, ступінь опанування навички читання характеризується тим, що учні вже досить добре володіють мовленнєво-звуковими позначками і одиницею читання стає склад. Це суттєвий крок уперед, хоча опанування складу і не знімає зусиль читця під час читання слова в цілому. Слово набуває смислу тільки після усвідомлення всіх його складових елементів, тобто спостерігається значний розрив між процесом сприйняття й осмислюванням прочитаного, що впливає на збільшення кількості помилок, зумовлених цим процесом. Розуміння відокремлене від читання і йде слідом за ним. Темп читання уповільнений, проте відзначається його зростання завдяки перечитуванню, що пояснюється двома причинами: по-перше, тим, що прискорюється під впливом вправляння процес упізнавання складів і слів, і, по-друге, тим, що схоплена в першому читанні основна думка твору (тексту) набуває великої детермінуючої сили в процесах сприйняття.

Етап синтетичного читання також неоднорідний. Він починається стадією становлення синтетичних (цілісних) прийомів читання, основна особливість якої полягає в розпізнаванні слова за деякими ознаками: довжиною, конфігурацією букв і їх елементами, що виступають за рядок, тобто сприйняття окремих слів на цій стадії не викликає особливих ускладнень. Проте синтез у процесі сприйняття характеризується ще недостатньою зрілістю, оскільки є труднощі у цілісному сприйнятті словосполучень, речень, частин тексту. За словами Т. Єгорова, "пояснюється це тим, що на ступені становлення синтетичних прийомів читання єдність між розумінням тексту й сприйняттям його графічного складу ще тільки намічається, а не досягає необхідної довершеності, тобто зв'язок між зоровим аналізатором і мовленнєво-руховим знаходиться ще у стадії становлення" . Темп читання значно зростає, розуміння поліпшується. Зменшується кількість помилок сприйняття, проте збільшується число помилок розуміння, пов'язаних із прагненням спиратися на змістову здогадку.

Тому успіх навчання на стадії становлення синтетичних прийомів читання значною мірою визначається уміннями швидко "впізнавати слова в обличчя", тобто чітко виділяти їх характерні ознаки; зосереджувати зусилля на встановленні смислових зв'язків між фразами, реченнями, частинами тексту, швидко і точно перевіряти здогадку, що виникає, через сприйняття тексту, спираючись на зміст прочитаного.

Етап синтетичного читання, основними проявами якого є інтонаційне поєднання речень, контекстне читання, пов'язані із завершенням процесу аналізу й синтезу графічних елементів тексту відповідно до їх вимови, Т. Єгоров відносить на кінець навчання в початковій школі і вказує на можливість його подальшого безмежного вдосконалення шляхом розвитку виразності. Основне завдання - розуміння прочитаного - розв'язується тепер завдяки цілісним процесам сприйняття, які вже не викликають труднощів у читця, і вся його увага спрямовується на осмислення змісту. Темп читання на цьому ступені розвитку продовжує зростати. На думку Т.Єгорова, досягнення ступеня синтетичного читання в процесі навчання є важливою передумовою виникнення до читання як діяльності.

У зв'язку з цим досить актуальним є питання про необхідність скорочення термінів формування навички і досягнення в її розвитку етапу синтетичного читання не пізніше середини навчання в початковій школі .

Розв'язання цієї проблеми стає можливим за таких умов:

• навчання дітей читати має відбуватися в єдності з опануванням і вдосконаленням інших видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, письма) ;

- враховуючи те, що учень на початкових етапах навчання легше розуміє текст, почутий у виконанні дорослого, ніж прочитаний самостійно, з метою формування позитивної мотивації до роботи з книгою необхідно, починаючи з першого класу, передбачити на уроках читання організацію слухання різноманітних текстів;

- навчання читати має спиратися на розвиток активного усного мовлення учнів. Тому для досягнення успіхів у навчанні читання вчителю необхідно забезпечити належний рівень розвитку в учнів навички говоріння.

• Розвиток читацьких навичок молодших школярів має відбуватися на основі виділення і усвідомлення вчителем таких основних напрямів роботи:



  • Формування у дітей здатності до естетичного сприйняття літератури;

  • набуття учнями вмінь кваліфіковано здійснювати читацьку діяльність.

Реалізація другого напряму забезпечується передусім удосконаленням технічної сторони навички читання, яка охоплює спосіб, темп, правильність, свідомість, виразність читання.

Подолання технічних труднощів у набутті навички читання повинно здійснюватись на основі систематичного використання спеціальних вправ і текстів прикладного характеру, які б дали змогу учням вправлятися у подоланні труднощів початкового етапу освоєння техніки. Це допоможе досягти такого рівня читання, який дає змогу читачеві одержати задоволення від здійснюваної діяльності.

Читання взагалі буває двох видів: читання вголос і читання мовчки (про себе). Яку ж роль мають відігравати у навчанні ці різновиди читання?

Як одне, так і друге читання має велике значення і в навчанні, і в житті людини.

Обидва види читання мають певні особливості, кожен з цих видів має властиву йому перевагу, а тому недооцінювати будь-який з них або надавати перевагу якомусь видові читання в практиці початкової школи буде в однаковій мірі неправильним.

У чому ж полягають особливості кожного з видів читання?

1) Голосне читання є основним засобом, щоб взагалі навчитися читати, стати письменною людиною.

2) Воно сприяє розвиткові живої усної мови, виховує вміння говорити правильно, виразно.



  1. Читання вголос дає можливість учням із розвиненою більше слуховою пам'яттю краще запам'ятати читаний матеріал.

  2. При голосному читанні вчитель має можливість виявити і перевірити уміння учнів правильно читати.

5) Голосне читання запобігає виробленню шкідливої звички читати не весь текст, а тільки дещо з нього, задовольняючись з загальної орієнтації в прочитаному, замість глибокого засвоєння його; отже, привчає до уважнішого і вдумливішого читання.

6) Таке читання необхідно для слухання його іншими (виступи, доповіді, художнє читання і ін.).



  1. Є ряд творів (вірші, байки, загадки, казки), що розраховані тільки на голосне читання і дістають своє смислове і зовнішнє оформлення тільки при читанні вголос.

  2. Читаючи вголос, учитель дає учням зразки правильного, виразного читання.

Треба сказати, що при читанні вголос ми робимо складнішу роботу, ніж при мовчазному читанні, бо витрачаємо енергію на вимову, на слухання.

Читаючи вголос, учень витрачає енергію й увагу на самий процес читання. Він пильнує за тим, щоб не помилитися при читанні, правильно вимовити слова, відтворити інтонацію, і це приковує до себе увагу учня часом в більшій мірі, ніж зміст. Спостереження над практикою читання учнів початкової школи вголос і мовчки доводять, що учні І-ІІ класів читають про себе повільніше, ніш вголос.

Розуміння читаного про себе в молодших класах початкової школи нижче, ніж при читанні вголос. Учні III-IV класів, навпаки, мовчки читають швидше, ніж вголос.

Розуміння читаного при мовчазному читанні в III-IV класах поступово підвищується. Звідси цілком природно, що доросла людина читає здебільшого мовчки, бо таке читання дорослої (грамотної) людини економніше, продуктивніше, ніж читання вголос, і мовчки - повинно бути свідомим.

Сприймання і усвідомлення читаного відбувається через зір, слух і моторність, а тому нерідко можна спостерігати, що не лише учні початкової школи, а й восьмирічної, а часто й середньої, готуючи домашні завдання, читають вголос, а не мовчки, бо саме через таке читання учень не лише усвідомить матеріал для себе, а й краще підготує себе до відповіді уроку перед класом, перед учителем.

Отже, обидва види читання мають навчальну цінність. Тому треба розвивати в учнів навички як читання вголос, так і читання мовчки.

У І-ІІ класах повинно переважати голосне читання, але поруч з голосним читанням з другого півріччя в І класі поступово слід запроваджувати і читання мовчки. Так само, як при читанні вголос, мовчазне читання вимагає системи певних методичних прийомів та вправ.

В практиці початкової школи мають місце такі найголовніші недоліки при мовчазному читанні:



  1. перед читанням не дається певних завдань учням, а тому учні не знають мети мовчазного читання;

  2. не дається вказівок учням, як читати (учитель не реагує на рух губами, язиком під час читання мовчки, що затримує розвиток мовчазного читання);

3) після мовчазного читання не проводиться ніякої роботи над прочитаним текстом, а тому знижується ступінь свідомого ставлення до тексту в час мовчазного читання;

4) матеріал до читання не обмежується часом, а тому в учнів немає стимулу виробляти навички швидкого мовчазного читання.

Вся робота з розвитку навичок мовчазного читання повинна бути цілеспрямованою і контролюватись. Даючи завдання для мовчазного читання, учитель ставить перед учнями певні вимоги, визначає час (хто з учнів прочитав задане, підносить руку).

Щоб читання мовчки було свідомим, учитель дає учням перед читанням певне завдання.

Перед читанням мовчки треба учнів інструктувати, як саме читати: не рухати губами, язиком, не вимовляти слів про себе, не пропускати жодного слова.

Мовчазне читання треба чергувати з читанням вголос. Так, в І-ІІ класах спочатку читає оповідання вчитель вголос, а потім прочитують учні мовчки. Після цього проводиться розбір прочитаного за завданням учителя перед мовчазним читанням. Далі учні читають вголос і розбирають оповідання докладніше.

Читання мовчки особливо необхідне для підготовки дітей до позакласного читання.

Розглянемо детальніше ці два різновиди читання з врахуванням психолого-педагогічних особливостей та у зв'язку із такою якістю читання як швидкість.

Відомо, що дітей спочатку вчать читати вголос. Це шлях, традиційний для нашої школи - в навчанні як рідної, так і другої мови. Хоча світова педагогічна практика знає й інші підходи до розв'язання цієї проблеми).

Голосне читання має значні переваги. Учитель може контролювати діяльність школяра і вчасно допомагати йому. Це особливо корисно з перших кроків, коли дитина ще вчиться читати склади різних типів, поєднувати їх у слова. Доцільніше це й пізніше, щоб навчитися літературної вимови при читанні, формувати вміння правильно інтонувати речення тощо. Врешті-решт, голосне читання потрібне і для певності, що учень справді працює, а не просто сидить втупившись у сторінку.

Це все так. Однак відомо, що людина в житті більше читає мовчки, а не вголос. І школа не може не зважати на це, ігнорувати важливу життєву потребу. Безумовно, багато хто з учителів регулярно застосовує на уроках читання мовчки, починаючи відразу після опанування літер. Спочатку вони пропонують дітям прочитати матеріал (ряди слів або невеликий текст) напівголосно або пошепки, підготуватися до читання вголос. Через деякий час заохочують учнів читати мовчки, без проговорювання. Та в цілому мовчазне читання ще не набуло такого поширення, якого, безумовно, заслуговує.

Слід зазначити, що ця проблема мало досліджена методичною наукою. Питань тут виникає дуже багато, і далеко не на всі з них є переконливі відповіді. Ось деякі з них: Коли починати застосовувати обидва різновиди читання? Які тексти пропонувати для читання вголос і мовчки - відомі учням чи невідомі? Що і як перевіряти? Які прийоми застосовувати для вдосконалення навички? Чи всі прийоми придатні для обох різновидів читання? Продовжити цей ряд, безперечно, може кожний учитель. У пошуках відповідей бодай на частину цих запитань бажано хоч побіжно проаналізувати особливості читання вголос та мовчки, зіставити їх. Цілком очевидно, що вони мають спільну основу. В обох випадках треба засвоїти букви, навчитися складати з них слова. Для обох видів читання важливо знати, що означають слова, як вони поєднуються в реченні, помічати серед них найбільш важливі для розуміння, вміти стежити за розгортанням думки, сприймати емоційний бік твору. Розрізняються читання вголос і мовчки перш за все озвучуванням. Перше передбачає промовляння слів тексту - по змозі чітко і залежно від ситуації більш чи менш голосно. Друге (принаймні у хороших, вправних читців) такого промовляння звичайно позбавлене. Працюють очі й мозок, а язик, губи та інші артикуляційні органи залишаються нерухомими. Але такого високого рівня розвитку навички досягають далеко не всі. Значна частина людей і при мовчазному читанні ворушить язиком, губами або промовляє пошепки те, що читає. У такому випадку йдеться про часткове озвучування.

Тією чи іншою мірою інтонування властиве і для читання мовчки. Школяр має відчути інтонацію, передбачену автором. Без цього неможливе правильне прочитання й розуміння тексту, - зауважував М. І. Жинкін. Але здійснюється це неоднаково на різних стадіях формування навички. Початківець у навчанні мовчазного читання подумки промовляє текст, майже повністю відтворює "в умі" інтонаційні особливості речення. І це зрозуміло: інтонування, хоч і про себе, допомагає краще зрозуміти зміст.

Та з часом ситуація змінюється: збагачується читацький досвід школяра, зростає його вправність, а також загальний розумовий рівень. Це дає змогу легше, швидше опановувати текст.

Отже, читання мовчки відрізняється від читання вголос більшим чи меншим обмеженням озвучування. Це зумовлює суттєву різницю між різновидами читання у швидкості. Розгляньмо спершу високий рівень володіння навичкою читання. Піклуючись про дітей, що повільно, важко навчаються засвоювати текст, ми часто забуваємо про необхідність керувати розвитком цієї навички у кращих учнів. А вони мають не менші права на нашу увагу. До того ж, орієнтація на бажаний, високий результат дає можливість краще бачити перспективу, ефективніше навчати читання, школярів з різним рівнем розвитку навички.

Тож якої швидкості читання ми прагнемо досягти, який результат роботи з дітьми вважаємо бажаним? Відповідаючи на це запитання, будемо пам'ятати про існування двох різновидів читання.

Хорошою швидкістю читання вголос вважається така, що відповідає звичайній швидкості усного мовлення людини. Виходить: хто говорить досить швидко, той і читає уголос швидше, ніж той, хто говорить повільніше (за умови однакового рівня розвитку інших якостей читання). Хорошою середньою швидкістю читання вголос є 100-120 слів за хвилину (а для уповільнених людей вона може бути і дещо нижчою за цей показник .

Школярі мусять знати, що читання вголос здебільшого звернене до слухачів і має бути на них розраховане. Замало того, щоб читач розумів текст, - бажано, щоб і слухач міг його зрозуміти. Відповідно й регулюється швидкість читання.

Іншим має бути ставлення до швидкості читання мовчки. Тут є лише одне обмеження - розуміння прочитаного. І чим більша швидкість - при достатньому розумінні - тим краще.

Наша методика ще не володіє даними про резерви зростання швидкості читання мовчки у молодших школярів. Контрольні заміри з читання показали, що окремі третьокласники здатні читати мовчки зі швидкістю близько 250 слів за хвилину. І розуміння прочитаного невідомого тексту (казки) у них було хорошим.

Не треба пояснювати, як важливо при цьому переконати учнів, що йдеться про читання-розуміння, а не про швидкість перескакування з рядка на рядок. Досягається таке усвідомлення всією організацією роботи, в якій удосконалення техніки читання (зокрема, його швидкості) підпорядковане розумінню прочитаного. Та, як не прикро, саме вправ на техніку на багатьох уроках бракує.

Якщо брати до уваги не початковий (букварний) період, а наступні етапи навчання (3-4 клас), то можна в цілому визначити загальне спрямування роботи так. Вголос читають передусім для вдосконалення виразності (чіткість, правильність вимови, осмислене інтонування відповідний темп, уміння донести зміст до слухачів). Читання мовчки застосовують для формування вміння самостійно сприймати (розуміти) невідомий новий для учнів текст. Звичайно, такі розрізнення не можна абсолютизувати, але загальні принципи бажано уявляти.

Відповідно до цього добирають текст - відомий учням чи невідомий - для роботи на уроці. Для читання вголос звичайно використовують відомий дітям текст. Працюють за звичною схемою - твір спочатку читає вчитель, потім школярі. Коли до того чи іншого учня доходить черга, то він читає текст, що раз (або й кілька разів) уже звучав у класі. Не таємниця, що і в цьому випадку частина учнів читає далеко не бездоганно. Не можна говорити і про глибоке розуміння твору. Але в будь-якому разі це вже не перша зустріч дитини з текстом, зміст твору їй відомий.

За таких умов класовод звертає увагу вихованців водночас і на усвідомлення прочитаного, і на формування виразного читання. Тут корисні спеціальні вправи на вимову слів, інтонування речень. При цьому бажано якомога ширше використовувати зразок вчителя. Завдання підготуватися до виразного читання самостійно, як правило, під силу (і то певною мірою) тільки окремим учням. На це слід зважати і при контрольних перевірках: для читання вголос доцільно пропонувати відомі учням тексти, що опрацьовувались у класі разом з учителем.

Для читання мовчки в різних навчальних ситуаціях можна пропонувати як відомий, так і новий для школярів текст. Коли він уже читаний, обговорений, - то для мовчазного перечитування треба поставити завдання, що вмотивовують це. Наприклад: знайти відповідь на запитання, дібрати уривок вказаного змісту тощо. "Просте" перечитування відомого матеріалу без додаткового завдання (лише на швидкість) не є ефективним. Воно привчає школярів до думки про самодостатність швидкості читання. Крім того, роботу в такому разі неможливо проконтролювати. Коли ж текст для учнів новий, то основна увага приділяється розумінню прочитаного. Важливо ретельно підготуватися, щоб робота була посильною для школярів. Після того як вони прочитають (по можливості мовчки) текст, треба перевірити, як вони його зрозуміли. Далі вчитель може прочитати твір уголос, щоб показати приклад навички, а потім читають уголос учні.

Контрольну перевірку читання мовчки можна здійснювати лише на невідомому, новому для учнів творі - інакше перевірка втрачає сенс. Для такої роботи добирають цікаві, доступні дітям твори, зокрема казки. Контролю підлягає розуміння прочитаного та швидкість.

Пояснення щодо особливостей читання вголос та мовчки потрібно для того, щоб учні свідомо виконували завдання на вдосконалення навички читання. Такі завдання мають бути неодмінно частиною кожного уроку. Наведемо зразок прийому роботи щодо того чи іншого різновиду читання.

Розгляньмо так зване читання-гудіння. Цей прийом дедалі більше поширюється. Нагадаємо, в чому його суть: учні водночас читають напівголосно певний текст. Перевага такої роботи в тому, що всі школярі - хоча б кілька хвилин, але всі - мають можливість вправлятися у читанні. Цілком очевидно, що в такому разі ущільнюється робота на уроці, збільшується час на читання, який припадає на одного учня.

На жаль, прихильники цього прийому не пояснюють, з якою конкретною метою він може застосовуватись. А це дуже важливо. Тож проаналізуємо цей прийом з огляду на необхідність формувати обидва різновиди читання - вголос і мовчки. На який з них "працює" читання-гудіння? Передусім на читання вголос. Про читання мовчки, як завжди, ніхто не згадує. А згадати треба, бо саме воно є у підсумку найголовнішим.

Читання-гудіння доцільно широко застосовувати на першому - букварному - етапі навчання. А далі? Теж варто, але обов'язково з чіткою вимогою, що стосується читання вголос. Наприклад: досягти чистоти у вимові скоромовки; прочитати, вправляючись у правильному, виразному інтонуванні питальних речень; прочитати, роблячи зупинки (паузи) за розміткою тексту та ін. Отже, колективне читання-гудіння дає найбільший ефект як засіб підготовки до виразного читання (вголос).

Бажано, щоб діти не звикли до думки, що самостійне - це читання напівголосно чи пошепки.

Отже, розмежування читання вголос та читання мовчки - не лише важлива, потрібна і досить складна справа. Це ще і захопливе заняття. Воно пожвавлює уроки читання, робить їх цікавими і для учнів, і для вчителя.


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка