Відділ освіти Ярмолинецької райдержадміністрації Методичний кабінет Маленькі пізнайки ст. Ярмолинці 2012 рік Упорядник: Колектив Ярмолинецького днз №3



Сторінка4/4
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.65 Mb.
1   2   3   4

Осередок художньо-естетичного розвитку

Не секрет що досвіту мистецтва варто залучати дитину з перших років життя тоді вона виростає духовно багатою,здатною бачити,сприймати, розуміти і творити красу. Завдання дорослих - розвивати в дитини впевненість у собі і в своїх силах,відкривати їй гармонію барв, форм, звуків, композиції: забезпечувати мистецькими матеріалами та інструментами відповідно до вікових можливостей.

Для цього в групових кімнатах створені столики для образотворчої та музичної діяльності,де малюк може знайти різноманітні матеріали та інструменти, розглядати та використовувати їх за власним бажанням. Вивчаючи їхні властивості, видобуваючи звуки,дитина стає на шлях якісного пізнання предмета. А власноруч отримані чарівні звуки спонукають її до дії,і вона сама пробує творити.

Різні види діяльності,орієнтування в кольорах, формах, розмірах предметів,експериментування з використанням методу спроб та помилок,опора на творчу уяву, практична апробація нових способів та дій з предметами - все це сприяє формуванню і розвитку у дітей креативності як здатності виявляти індивідуальність.



ПІЗНАВАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ДІТЕЙ

Дбаємо про розвиток пізнавальних здібностей
Один з напрямків експериментальної роботи нашого дошкільного закладу - формування у дітей основ світобачення у природі. Розробляючи цю тему, ми переконалися в її важливості, адже, якщо в період дошкільного дитинства дитина не набуде уявлень, корисних і цікавих знань про навколишнє, якщо ми не розвинемо в неї допитливості, потреби дізнаватися про незрозуміле, нове, вона не матиме міцної основи для освоєння знань, для успішного навчання в школі.

Ми створюємо розвивальне середовище для пізнавальної сфери дитини через використання проблемних ситуацій, комплекси спеціальних вправ для розвитку логічного мислення, введення нових знань про навколишній світ, проведення дослідів. Найголовніше у пізнавальному розвитку дошкільнят - формувати активність і самостійність їхньої мислительної діяльності.

Діти вчаться думати, розмірковувати, сперечатися, сміливо висловлювати свої думки, не погоджуватися з іншими. Наші вихованці на запитання дорослого не відповідають: «Я не знаю». Вони звикли, що мають сказати своє слово. Використовуємо методи і прийоми, спрямовані на розвиток у дошкільнят пізнавальних процесів (порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, умовивід) та психічних процесів (увага, уява, сприйняття, мислення, пам'ять тощо).

Дбаємо також і про розвиток інтелектуальних здібностей вихованців, тобто здатності отримувати безпосередньо об'єктивне знання про дійсність, спонукаємо їх до пошуку істини, а не до пасивного споживання інформації. (Як ти гадаєш, чому так відбувається? Як можна це перевірити? Як ми можемо про це дізнатися? - запитуємо в них).

Творче мислення - це не відтворення відомих зразків дій. Пам'ятаючи про це, формуємо в дітей здатність творити своє, комбінувати, перегруповувати, розглядати щось із різних точок зору, вдаватися до асоціацій. Чим багатші асоціації, тим вільніше почувається дошкільник, виконуючи практичні завдання, тим змістовніша його пізнавальна діяльність.

Щоб оптимізувати пізнавальну активність дошкільнят, використовуємо різні дидактичні ігри, завдання, які сприяють розвитку, елементарні досліди з ознайомлення вихованців з навколишнім світом, явищами природи.


Методи і прийоми, спрямовані на розвиток у дітей пізнавальних здібностей

  1. Ігрові.

  2. Створення проблемних ситуацій.

  3. Використання проблемних і творчих завдань.

  4. Проблемні запитання.

  5. Мовні логічні завдання (Чому?Знайди. Відгадай. Відповідай. Придумай історію тощо).

  6. Досліди.

  1. Моделювання (що спочатку, а що - потім, розвиток рослин, пори року, частини доби, екологічні ланцюжки тощо).

  1. Використання схем, символів.

  2. Використання елементів ТРВЗ.

10.Педагогічно заплановані «помилки» вихователя.

11.Організаційні прийоми активізації пізнавальної діяльності (подумайте, здогадайтеся, зробіть висновок, хто помітив помилку, хто доповнить відповідь, як сказати по-іншому, хто думає інакше, доведи, що...). 12.Використання художнього слова: загадок, прислів'їв, приказок, лічилок,

віршів тощо. Природа - поле розумової діяльності, зона актуального розвитку, з якої дитина через наукові поняття переходить на інший рівень свідомості - до зони найближчого розвитку. Отже, саме природа як інтегроване явище є підґрунтям для збагачення словникового запасу дітей та розвитку їхніх пізнавальних здібностей.
Задіюємо всі органи чуттів
Ми ведемо наших допитливих хлоп'ят і дівчаток до лісу, озера, в парк, сад, де вони зачудовано сприймають красу природи, проводять нескладні досліди. Вони залюбки доглядають рослини і тварин, отже, реально сприймають навколишнє, а не ознайомлюються з результатами чиїхось спостережень. (Як звучить весна? Як пахне осінь? Як протягом дня змінюється колір води в нашому озері і чому це відбувається? Що ти відчуваєш, коли на обличчя падають сніжинки? - запитуємо в них, спонукаючи до роздумів). Намагаємося задіяти всі органи чуттів малечі:зір, слух, нюх, смак, дотик. Саме рівень розвитку чуттєвої уваги (вміння розрізняти кольори, форми, звуки, запахи) - основа розвитку наочно-образного, а згодом -словесно - логічного мислення.

Жива, допитлива, творча думка формується у дитині тоді, коли процес засвоєння знань ґрунтується на власній життєвій позиції. Важливою закономірністю мислення В.Сухомлинський вважав і його зв'язок з працею та природою: «Діти стають дослідниками, думка постійно зв'язана з найтоншими трудовими операціями рук, і цей зв'язок (рука-розвиває мозок) відіграє справді рятівну роль...». Тому ми часто використовуємо на заняттях досліди, тісне спілкування з живими та неживими об'єктами.

Ми створили й постійно поповнюємо мінілабораторію, в якій наші вихованці мають можливість розгадувати таємниці природи. Під час досліджень використовуємо справжній мікроскоп, пісочні годинники, ваги, магніти та багато іншого. До структури дослідницької діяльності входять: постановка проблеми, пошук шляхів її розв'язання, побудова гіпотези, розв'язання завдання за допомогою практичних дій. Кожен етап потребує мобілізації психічних зусиль.

Мислення має бути знаряддям пізнання, інтелектуальної праці, духовного пошуку. Необхідно, щоб у ранньому віці дітям відкривалося якомога більше незрозумілого і цікавого. Тому намагаємося переважно не відповідати на дитячі «чому», а навпаки, запитувати їх: «Чому так відбувається?», «Чому так сталося?», «Що може бути далі?»... Пропонуємо матеріал для роздумів, даємо можливість проявити ініціативу, самостійність, створюючи ситуації розумового напруження.


Наприклад, ставлю запитання: «Чому черв'яки вилазять із землі після дощу?», вислуховую варіанти відповідей дітей, проводжу дослід про те, як вода проходить вглиб землі, вислуховую повторні варіанти відповідей і вже потому роблю свій підсумок.
Виникнення проблеми спонукає до роздумів
Розвитку мислення сприяє використання на заняттях проблемних завдань. У мене є добірка проблемних запитань та запитань на встановлення причинно-наслідкових зв'язків, які я часто використовую. Наприклад: «До котика підбіг зайчик і запропонував йому зимувати в лісі. Що скаже котик зайчикові?». Виникнення проблеми спонукає до роздумів і пошуків.

«Турбота про те, щоб дитина засвоїла певний обсяг знань - лише один бік

справи. Друге, можливо ще більш важливе завдання, полягає в тому, щоб

одночасно із засвоєнням знань розвивався розум, тобто дитина ставала все

розумнішою, все більш розвинутою».

Василь Сухомлинський

Досвід і практика свідчать: оптимальні дидактичні умови забезпечують високий рівень знань, сприяють розвитку в дітей пізнавальних інтересів. Проблемне навчання вчить мислити логічно, науково, діалектично, творчо, і тим самим воно сприяє успішній реалізації головного завдання - формуванню особистості дитини та її розвитку.

Вивчаючи погляди нашого вчителя Василя Олександровича Сухомлинського на проблему розвитку мислення дітей, доходимо висновку: він розглядав її як складову більш широкої проблеми - розумового виховання.

Арістотель вважав: мислення починається із запитання, із здивування. Тож засвоєння дитиною знань залежить від того, як цей процес починається. Якщо у неї виникають запитання, здивування, успіх засвоєння нових знань забезпечений. Адже, за В.Сухомлинським, почуття здивування - могутнє джерело бажання знати.

Так, починаючи вивчати Царство Риб, роздаю кожній дитині в руку луску та запитую, що це може бути, яке воно на дотик, запах, де це можна побачити в природі. А потім діти можуть легко дійти висновку, навіщо природа створила луску для риб, як вона допомагає рибам жити у воді. Я ж роблю тільки підсумок до теми.

ДИТИНА І ЗВУКИ СВІТУ
Аудіальний розвиток дітей як напрямок

діяльності вихователя
Один з важливих напрямків розвитку дитини - аудіальний. Поряд із зором слух є провідним у формуванні психічних процесів пізнавальної сфери. Втім, якщо тренуванню зорового аналізатора приділяється певна увага. То слуховий, на жаль, випадає з поля зору багатьох педагогів і батьків. Про необхідність і прийоми цілеспрямованої роботи з аудіального розвитку дошкільнят розповідає Світлана Нечай, канд. пед. наук, доцент, завідувач кафедри дошкільної освіти, Кримський інженерно-педагогічний університет, м. Сімферополь.

Зорієнтована на дитячу особистість сучасна дошкільна освіта передбачає, що дитина осягає світ не як ізольовану від неї об'єктивну реальність, а як взаємопов'язаний та взаємозалежний цілісний світ Природи, Культури, Людини та її власного внутрішнього єства. Цілісні уявлення про довкілля допомагають їй повноцінно орієнтуватися у ньому, розуміти його та взаємодіяти з ним; закладають основу світорозуміння та світогляду.

Все наше життя - це безмежжя різноманітних ситуацій та взаємодій зі світом, у яких ми набуваємо власного досвіду. А щоб успішно взаємодіяти із соціумом і зі світом взагалі, слід адекватно сприймати, осмислювати й інтерпретувати різні його прояви.

У науковій літературі ця взаємодія розглядається як процес, що має три складові:

1)сприйняття інформації про довкілля;

2)відображення світу і себе в ньому;опрацювання отриманої інформації, її систематизація, аналіз, зберігання; смислоутворення; вибір форми поведінкової реакції, контроль за своєю діяльністю тощо;

3)зовнішня активність (реагування) у певній життєвій ситуації.

Головна складова цього процесу - відображення світу. Розуміємо його як свідомість, що формується протягом усього життя людини і визначає характер сприймання нею світу та інтуїтивну поведінку.

Пізнаючи навколишній світ, дитина набуває необхідних її уявлень, знань, умінь та навичок. У її свідомості формуються особистісні розуміння цінностей, ставлення, типи поведінки та спілкування тощо. Сукупність зазначених результатів пізнавальної діяльності дитини й утворює певну модель - картину світу.

Водночас ця картина, як система відповідних уявлень дитини, не може створюватися лише завдяки нескінченному процесу накопичення знань. Тут важлива здатність бачити зв'язки й залежності між об'єктами та явищами навколишньої дійсності, а також осягати світ у різних його аспектах: і через засвоєння певних наукових фактів, і через образи, ставлення та відношення.


Звук - у картини світу
Однією з важливих характеристик багатьох предметів і явищ, з якими слід знайомити дитину, є звук. Звукові ознаки об'єкта слугують орієнтиром щодо нього. За допомогою звуків, які більшою чи меншою мірою відрізняються один від

одного, можна упізнати предмет: скажімо, що саме упало зі столу в сусідній кімнаті - книжка чи ніж? До того ж, у звукові відображаються й окремі властивості предметів, наприклад величина: ми здатні розпізнати, чи була книжна, що впала, великою чи малою, і чи був то столовий або ж складний ніж? Окрім величини, за звучанням розпізнається матеріал, з якого вироблено той чи інший предмет, а саме: картон, дерево, метал, скло тощо. У звукові виявляються також важливі ознаки внутрішньої будови, наприклад наявність порожнин у непрозорому об'єкті. Звук допоможе виявити певні дефекти у предметі (наприклад, тріщину у склянці). Звуки, що їх видає об'єкт, на слух будуть здаватися різними, залежно від відстані до слухача. Так можна не лише розпізнати той предмет, який звучить, а й визначити, як далеко він перебуває. І саме просторовим характеристикам звучання завдячує пізнавальна складова нашого слухового сприйняття.

Наявність у просторі різних джерел звуку, їх переміщення, зміни гучності й тембру звучання - все це забезпечує нам умови найбільш адекватної поведінки в навколишньому середовищі. Добрий слух геть не зайвий, коли треба швидко реагувати на раптові зміни в оточенні, про що, насамперед, дає знати саме звук.

Слухом також розпізнаються процеси, явища та події: робота машин, діяльність людей, переміщення та пересування об'єктів. Помилково гадати, що дитина може вловлювати лише своєрідні звуки, притаманні різним предметам, процесам, явищам зокрема. Вона здатна сприймати й характерне складне, багатоманітне звучання певних сукупностей: лісу, поля, морського берега, заводу, великого міста абощо. Спроможна аналізувати його й визначати наявність різних, об'єктів, їхнє розміщення, переміщення, розпізнавати знайомі процеси, що відбуваються в середовищі.

Сприймання багатьох невидимих предметів також стає можливим завдяки слуху. Так, наприклад, удень в лісі ніби й непомітно жодної пташки, але їхню присутність яскраво засвідчує весняний гомін - це хор, де кожний голос співає свою особливу пісню, за якою ми дізнаємося, якій пташці вона належить, саме звуки сигналізують нам про недосяжні окові, в певну мить, об'єкти та процеси, які відбуваються в просторі. Коли ми працюємо у тихому приміщенні, наш слуховий аналізатор стає своєрідним сторожем і відображає зміни в досить широкому оточенні, яке зором у цей час не сприймається. Не лише ті звуки, які виникають незалежно від нас, а й ті, що породжені нашою діяльністю або надходять від предметів, з якими ми взаємодіємо.

Найбільш значущою є роль слухових відчуттів для розвитку мовлення та сприйняття музики. Насамперед вони забезпечують спілкування та взаємодію між людьми. Під час засвоєння найважливішої для людини знакової системи -фонематичної - розвивається мовлення як основний засіб спілкування та пізнання навколишнього світу. Його тембр, регістр, гучність, артикуляція і наголошеність разом із темпом - швидким чи повільним, квапливим чи неспішним - розкажуть усе про комунікативні наміри співрозмовника. Голос, як засіб вираження «Я», здатний умістити весь спектр людських почуттів.

Здатність звуку нести важливу інформацію,що налаштовує людину на той або інший лад, стала внутрішньою властивістю музичного мистецтва. Хоч як би воно не ускладнювалося, не розгалужувалося у формах - реакція слухача на осмислений звук - серцевина і сутність будь-якого музичного сприйняття. Тому

вміння слухати й чути, розрізняти й розуміти звукове розмаїття довкілля, допомагає усвідомлено сприймати музику. Історичний розвиток людини забезпечив їй також набуття музичного слуху (звуковисотного, мелодійного, гармонійного, ладо-ритмічного).

Отже, звук є вагомою властивістю предметів і явищ навколишнього світу. Дійсність, у якій ми існуємо саме завдяки звукам, що надходять від неї, відображає реальний стан речей значно повніше, ніж коли сприймаємо її лише зором. Водночас звук є одним з регуляторів нашої поведінки та діяльності. Ми вміємо не просто чути, а прислухатися, зосереджуватися на звукових проявах, виявляти в них характерні особливості. Саме завдяки цій важливій здатності, ми сприймаємо й аналізуємо нескінченний потік інформації з навколишнього світу, адаптуємось до небаченого.
Слуховий розвиток в системі пізнання
Народившись, дитина є, можна сказати, великим чутливим органом. Вона від природи здатна цілісно, не розчленовано, а отже, точно й адекватно сприймати те, що її оточує. Безпосереднє, чутливе пізнання дійсності є першим рівнем пізнання. Чим дитина молодша, тим більше значення має в її житті чуттєвий досвід. У процесі сенсорного розвитку формує звукове диференціюваннях початку за принципом «звучить - не звучить», далі - з урахуванням гучності, тембру, висоти звучання та визначення напрямку звуку (орієнтувально-пошукові дії). Із засвоєнням цих звукових характеристик вдосконалюється сприйняття малюком світу - він набуває повнішої предметності та цілісності.

Вже з перших місяців життя дитини її слухові реакції виказують яскравий соціальний характер: маля особливо активно реагує на голос людини, і найбільше -матері. З розвитком слухового розпізнання мовленого, дитина починає розуміти висловлювання тих, хто її оточує, а згодом формується й власне мовлення. Формування слухового сприйняття усного слова пов'язане з оволодінням системою звукових (фонетичних) кодів, що мають змістове значення.

Учені вважають, що першими виникли тональні мови, зокрема чимало далекосхідних, у яких висота звуків мовлення виконує функцію називання, позначення (у більшості європейських мов це забезпечується поєднанням мовних фонем). Тональні мови потребують доброго звуковисотного слуху, і саме він є у немовлят, які починають лепетати. До шести місяців у дитини складається вже достатній досвід мовного сприйняття, й ті звуки, яких немає у рідній мові, забуваються, зникають, оскільки їх не чути від дорослих.

Отже, можна говорити про дві підсистеми слуху людини - звуковисотний слух і звукомовленнєвий. Одна з них може бути високо розвиненою, а друга - ні. Так, коли дитина з повноцінним слуховим апаратом розвивається позатзвуковою мовою, її мовленнєвий слух не буде сформований (діти-«мауглі>>). Однак, якщо від самого початку вона зустрічається у звуковому світі найперше з мовленнєвими звуками, то розвиток мовленнєвого слуху пригнічує розвиток звуковисотного. Надалі дитина хоч і впізнає мелодію, навіть відтворює її, але вельми недосконало: не інтонує (не відтворює певну висоту звуків), а «гуде» голосом, промовляючи мелодію так само, як звикла промовляти фрази.

Скажімо: звук (як властивість предметів і явищ навколишнього світу), мовлення і музика - це аудіальна інформація. Вона виступає важливим засобом розвитку дитини на соматичному, психічному і ментальному рівнях, сприяє формуванню уявлень про світ, забезпечує умови найбільш адекватної поведінки у довкіллі.

Створювати цілісну аудіальну картину світу допомагає дитині набуття досвіду в ході слухового розвитку. Щодо терміну «аудіальний розвиток», то йдеться про здатність добре диференціювати звукові сигнали довкілля, вміння визначати їхню якість. У широкому розумінні аудіальний - це передмузичний розвиток дітей, який ґрунтується на вмінні слухати, чути й розуміти самого себе, людське оточення, навколишній шумовий, звуковий і музичний світ.

Необхідність передмузичного (аудіального) розвитку дитини зумовлена тим, що входження у світ музичного мистецтва зазвичай відбувається без урахування її слухацького досвіду. Музика як така з'явилася внаслідок пошуку гармонії серед хоасу звуків, який оточував людину. Тож для музичного розвитку дитини важливо їй також пройти шлях, схожий на той, яким ішло людство, створюючи музичну культуру. Генетична спорідненість мовленнєвих і музичних засобів виразності (інтонація, темп, ритм, динаміка, тембр) також засвідчує потребу попередньої аудіальної підготовки дітей. Вона має ширший зміст, аніж суто музичний розвиток, оскільки є основою повноцінного розвитку слухової уваги мовлення, музичних здібностей малюка. Та й засоби загального аудіального розвитку дитини також значно ширші, ніж музичного. Залежно від підпорядкування та поетапного засвоєння їх об'єднують у тріади: «шум - звук - музика», «хаос - ритм - гармонія», «тиша - мовчання - пауза», «голос - інтонація - тембр», «жест - мовлення - спів».

З огляду на вищенаведене випливає, що в процесі аудіального розвитку дошкільнят, маємо розв'язувати такі завдання:



  • Ознайомлювати дошкільнят зі звуковим розмаїттям світу;

  • Вчити розрізняти й розуміти звуки довкілля;

  • Допомагати адаптуватися до звукового середовища;

  • Сприяти набуттю початкового музичного досвіду.

Оскільки дошкільна освіта спрямована на формування у дитини картини світу - образу природного, предметного, соціального довкілля та внутрішнього життя людини, для реалізації поставлених завдань дітей заглиблюють у різні звукові середовища:

  1. «близьке» - звуки будинку, природи, села, міста;

  2. «далеке» - звуки морів та океанів, Космосу;

  3. Звуки, які передають внутрішній стан людини, її почуття й думки.

Так, наприклад, під час вивчення домашнього аудіального середовища, дітям пропонують самостійно, спираючись на власний життєвий досвід, навести приклади шумів ліфта, цокіт підборів, звук кроків на сходах, дзвін посуду, свист чайника, шурхіт паперу тощо. Для закріплення матеріалу пропонують скласти звуковіф партитури на теми: «Ранок у родині», «Вечір у родині», «У бабусі на кухні» тощо.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка