Виховна година «Відлуння Афганських гір»



Скачати 39.19 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір39.19 Kb.
Шмигельська В.М

Виховна година

«Відлуння Афганських гір»
Мета: Розширити знання учнів з трагічною сторінкою нашої історії, про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів – інтернаціоналістів та матерів, сини яких загинули в Афганістані.

Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.
15 лютого минає 21 рік відтоді, коли було закінчене виведення радянських військ з Афганістану. В Україні цей день офіційно відзначається як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Встановлення цього державного урочистого дня є свідченням визнання суспільством мужності й героїзму воїнів, які виконували свій інтернаціональний обов’язок за межами держави.

Найбільш тривожною і жорстокою з усіх воєн, які вів Радянський Союз після Великої Вітчизняної війни на території інших держав, була війна в Афганістані. Крізь горнило цієї неоголошеної більш як девятилітньої війни пройшло чимало юнаків.

Афганська війна.., брудна, неоголошена… Та хіба війни бувають чистими?

Будь – яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.

Потрапивши на палаючу Афганську землю, мужні воїни – інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.

В імя волелюбного афганського народу, ім’я миру, братерства на землі, вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя. Багатьом із них ніколи уже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони полягли навіки: кого поховали товариші, хто пошматований розлетівся в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесли над землею східні вітри.

Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів…

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять людей

І живуть матері, доти й сини, що спіткнулись об кулі, - живуть.

У виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані брали участь 6276 воїнів Дніпропетровщини,268 з них привезли додому в домовинах, 9 пропало безвісти, 458 поранено.

Війна! Коли чуєш це слово, відразу уявляєш щось велике і страшне. Це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання. Нелюдські випробування. Це смерть багатьох людей. Війна – горе не однієї людини, а цілого народу.

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані –

Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі.

Темніла неба пелена…

О, Боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна!

Війна в наш дім проникла тихо,

Згасивши тисячі життів

І залишила біль і лихо

Печалі вдів і матерів.

Хто ж відповість за юні долі

У крові викупаний стяг?

Коли і як приспали болі

В людських зневірених серцях…

А, може, скажуть кладовища

Устами жалібних троянд,

Чом девять літ там юність нищив

Для нас чужий Афганістан.

М. Малиновський

Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним знаменом біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.

Не відболить це горе, не виплачеться і не від печалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно вбитих в горах і долах Афганістану синів України.

Заплакало небо дощами…

Біль і туга зійшлися клином.

Свистіли кулі над Афганок,

Прощається мати із сином.

Котилися сльози рікою.

Ще б жити – та віку немає.

Лишилась невістка вдовою

Й онучка за батька питає.

Прощається мати із сином..

Прощаються гори й долини,

І більшого горя немає-

Як жити її без дитини?

Лиш чорна хустина.

Німа домовина…

«Прости» - ледь шепоче вустами.

Лиш чорна хустина – то туга за сином.

Заплакало небо дощами…

(Є. Сохацька.)

Посивілі жінки у чорних хустинах.. Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. Не заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам’яті людей, у солдатських піснях.

Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов’язок, від чого вмить посивілим батькам було вдвічі важче.

І пам'ять оживає вогнем пекучих ран

Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.

Від імені мами, що не діждалась сина,

Від імені до часу посивілої дружини,

Від імені батька, що мовчки сумує,

Від імені сина твого вже, солдате,

Благаю, кричу я – війні вже повік не бувати.

Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший.

Це потрібно для того, щоб нові афганістани не виникли на нашій землі, щоб вони не повторювалися для наших людей ніколи..

Стільки років щасливої тиші,

Та вривається голос в ефір,

Що благає. Нагадує. Кличе:

Захистіть, збережіть, люди мир!

Кожен день, кожен час пам’ятайте,

Скільки жертв нам війна принесла.

Все, що можна, для миру віддайте,



Збережіть для нащадків життя!


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка