Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія



Сторінка1/19
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.99 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19




ВІСНИК

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

ЛІНГВІСТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Серія Філологія


Том 13 № 2 2010

Київ

Реєстраційне свідоцтво № 8830 серія КВ від 03.06.2004 року
Видається за рішенням вченої ради

Київського національного лінгвістичного університету

від 27 грудня 2010 року
Редколегія

Головний редактор

доктор філологічних наук, професор А. В. Корольова


Заступник головного редактора

Доктор філологічних наук, професор Н. О. Висоцька


Відповідальний секретар

О. А. Кушнєрова


Члени редколегії

доктор філологічних наук, професор Р. В. Васько

доктор філологічних наук, професор О. П. Воробйова

доктор філологічних наук, професор З. О. Гетьман

доктор філологічних наук, професор В. С. Данилич

доктор філологічних наук, професор О. М. Кагановська

доктор філологічних наук, професор Т. В. Клеофастова

доктор філологічних наук, професор Н. М. Корбозерова

доктор філологічних наук, професор М. П. Кочерган

доктор філологічних наук, професор Л. М. Мінкін

доктор філологічних наук, професор О. О. Тараненко

доктор філологічних наук, професор В. І. Перебийніс

доктор філологічних наук, професор О. І. Стеріополо

доктор філологічних наук, професор В. І. Фесенко

доктор філологічних наук, професор О. І. Чередниченко
Редактор

О. В. Пирожок


Адреса редколегії:

Україна, 03680 МСП Київ-5,

вул. Червоноармійська, 73

Київський національний лінгвістичний університет



ЗМІСТ
Анохіна Т. О.

Вакуленко М. О.
Ващук Т. М.
Волкова Л. М.
Галинська О. М.

Государська О. В.
Гумовська І. М.

Давидова Т. В.
Жуковська В. В.

Застровська С. О.

Караневич М. І.

Лесечко Б. В.
Маковська О. О.

Мосейчук О. М.
Пашкова Н. І.

Радзієвська Т. В.

Селіванова О. О.
Терещенко Л. Я.

Топачевський С. К.

Ходаковська Н. Г.

Шуневич Б. І.


РЕЦЕНЗІЇ
Радзієвська Т. В.

Прагматичне навантаження силенціальних знаків в англомовному й україномовному художньому дискурсі


Наукові засади вживання українських літер “ґ”, “г” та “х” у запозичених словах
Семантико-прагматичні особливості промов Ангели Меркель
Службові слова в мові та мовленні
Екстралінгвальні та інтралінгвальні фактори виникнення інтертекстуальної фразеології
Концепт як багатовимірне ментальне утворення
Семантична трансформація юридичної термінології у структурі економічного дискурсу
Теоретична модель концепту GOD/БОГ в англійській мові
Особливості взаємодії системних та функціональних характеристик англійського дієслова в художньому тексті: лінгвостатистичний аспект .
Вербалізація парамовних та немовних засобів комунікації (на матеріалі німецької мови)
Компенсація як прагматично зумовлена трансформація в англо-українському художньому перекладі
Словотвірна характеристика гніздових термінів
Критерії розмежування терміна і загальновживаного слова в англійській субмові пластичної хірургії
Експресивність як функціональна характеристика oднослівних ідіом
Теоретичні засади дослідження принципів номінації мовних одиниць з етнокультурним компонентом семантики
Щоденниковий запис в аспекті дискурсивних форм: субкультура американських менонітів
Сенсорний культурний код в українських фраземах
Лексема LAIR як домінанта вербальної об’єктивації концепту БРЕХУН в англійській мові
Роль синтаксичної організації у забезпеченні зв’язності і цілісності рекламного повідомлення
Співвідношення понять стилістичне значення і конотація у сучасній лінгвістиці (на матеріалі німецької мови)
Українсько-англійський словник термінів зі сфери надзвичайних ситуацій: сучасний стан і перспективи вдосконалення

Нариси з концептуального аналізу та лінгвістики тексту. Текст – соціум – культура – мовна особистість



ПРАГМАТИЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ СИЛЕНЦІАЛЬНИХ ЗНАКІВ

В АНГЛОМОВНОМУ Й УКРАЇНОМОВНОМУ

ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ
АНОХІНА Т. О.

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
У статті розглянуто невербальні силенціальні знаки, їх семантичне та прагматичне буття; сфокусовано увагу на етнічних розбіжностях цих знаків в англомовному й україномовному художньому дискурсі. Поліаспектність силенціальних знаків витлумачено у руслі релігійних, філософських та соціальних витоків, з одного боку, та міждисциплінарного підходу, ­– з іншого.

Ключові слова: силенціальний знак, витоки мовчання, силенціальний ефект, екстеріоризація мовчання.
В статье рассмотрены невербальные силенциальные знаки, их семантическая и прагматическая направленность; основное внимание сосредоточено на этнических различиях этих знаков в англоязычном и украиноязычном художественном дискурсе. C одной стороны, полиаспектность силенциальных знаков трактуется в русле религиозных, философских и социальных истоков, а с другой, – экстериоризуется междисциплинарное толкование.

Ключевые слова: силенциальний знак, истоки молчания, силенциальний эффект, экстериоризация молчания.
The article deals with non-verbal silent signs, their pragmatic and semantic charge; аttention is being focused on the ethnic identity and specificity of non-verbal elements of communication in the English and Ukrainian belles-lettres discourse. Polyaspectedness of silent signs is being connected in terms of their religious, philosophical and social sources, on one hand, and interdisciplinary interpretation, on the other.

Keywords: silent sign, sources of silence, silent effect, silence exteriorization.
Сучасна прагматика та когнітивна лінгвістика все більше фокусують увагу на невербальних компонентах комунікації. Силенціальні знаки (далі – СЗ), що екстеріоризуються в англомовному й україномовному художньому дискурсі, є невід’ємними елементами невербальної комунікації та функціонують у межах єдиного комунікативного простору.

Силенціальні елементи комунікації у різномовних дискурсах є етноспецифічними та індивідуально маркованими. СЗ інтегруються в єдиний універсальний прагматично-орієнтований та індивідуально-специфічний корпус, що екстраполюється на різні домени ментальних пошуків.

Науковці виокремлюють СЗ у корпусі антропоцентричної моделі дискурсу як когнітивні та лінгвосеміотичні явища [2, c. 109; 3, с. 47–48; 4, с. 18–25; 13, с. 30], дають аксіологічну оцінку мовчанню як позитивному концепту [9, с. 8], визначають психофізіологічні маркери СЗ [5, с. 16], ідентифікують інтерлінгвальний оцінний потенціал мовчання [3, с. 3–7; 4, с. 18–25], осмислюють перцептивно-орієнтований дейксис позначень мовчання [1, с. 18–20; 2, с. 106–117; 3, с. 3–7], аналізують взаємодію вербальних і невербальних компонентів комунікації у структурі діалогічного дискурсу на макрорівні [11, 101–103; 13, с. 30] та розглядають СЗ як онтологічну базу дидактики [9, с. 72–81].

Метою статті є ідентифікація прагматичного потенціалу СЗ у різномовних дискурсах, а також аналіз цих елементів з позицій сучасної методології.

Полівекторність маркерів мовчання зараховує СЗ до міждисциплінарних ментальних доменів дослідження з позицій афазіології, психології, психіатрії та лінгвопрагматики. Існують різні інтерпретації силенціальних знаків. Учені намагаються категоризувати феномен мовчання, відмежувати його від поняття тиші, окреслити кореляти інтимізованого субкоду, виявити комунікативний код мовчання засобами графічної актуалізації, простежити конвергенцію стилістичних прийомів, інтеграцію вербальних та невербальних знаків, ідентифікувати силенціальні знаки як засоби стильової когезії номінацій мовчання, інагматичності, загадок життя і смерті [6, с. 12–15].

Як семіотичний знак комунікативне мовчання характеризуються притаманною йому формою, лакуною, ситуативним значенням та прагматичним призначенням. Як дискурсивне явище СЗ має характерне йому середовище, режим та стиль позначення. СЗ визначається причетністю до позитивних та негативних ситуацій, універсальним буттям у різних мовних соціумах. Комплексний підхід до вивчення СЗ препарується їх сутністю, сучасними методологічними тенденціями, інтенціями дослідників, досвідом учених в осмисленні релевантних проблем.

Комунікативне мовчання експлікується у термінах мовленнєвих ситуацій – силенціальних лакунах, які екстеріоризуються шляхом використання графічних (у писемному коді) та лексичних засобів (у писемному, усному кодах спілкування). У лексикографічному тлумаченні вчені надають перевагу семам ‘хезитація’, ‘безмов’я (німота)’, ‘тиша’. Звернення до художнього дискурсу свідчить про семантичний “калейдоскоп” концепту мовчання, в якому домінантами є одиниці на позначення психологічного стану мовця.

Мовчання як СЗ у художньому дискурсі корелює з такими сферами, як спонтанне вираження думок, недомовленість, відкритість тексту, ескізність. Графічні СЗ семантизують довільність викладу думок, ілюструють сам процес синтезу. Використання силенціальної графіки відображає потік свідомості та слугує засобом монтажності її буття.

У близькоспроріднених та дистантних мовах одиниці на позначення невербальних ефектів мають гетерогенні параметри лексикону, можуть бути різними або збігатися за внутрішньою формою, мати семантичні лакуни, транспозиції (образні значення). У них виокремлюються синтагматичні параметри, етнокультурні чинники, діють гіпо-гіперомічні кореляти в організації невербальних кластерів.

Силенціальний ефект містить соціально-культурне та індивідуальне-психологічне мовчання, яке має нульовий денотат. Соціально-культурне навантаження номінацій мовчання/тиша є прозорим, канонізованим відповідно до правил невербальної поведінки. Наприклад: англ. “silence gives consent; first thinkthen say”; “speech is silversilence is gold” / укр. “не мовчанка буває нудна, а пуста балачка”; “не соромно мовчати, коли нема чого сказати”. На письмі індивідуально-соціальне мовчання позначається специфічними графічними знаками та лексичними одиницями. Ситуативно-комунікативний характер мовчання корелює з емоційним станом людини та її статусом. Біологічне, фізичне мовчання людини є некомунікативним.

Порівняємо ситуації, у яких знаходиться мовчазна людина у стані відпочинку, спокою, сну тощо. Поняття тиші номінуються у зазначених мовах словами англ.: silence та укр. тиша. Тиша в англійській мові номінується в основному лексемою silence та її спорідненими одиницями. Наприклад: англ. “Whereof wecannot know, thereof must we be silent” [22, с. 74]; “All the kids were silent” [10, с. 136]; “… they were laughing silently, so hard it made their noses redden, and their eyes water” [22, с. 168]; “… whose tender faces gazed back at her in stony, silent hope” [20, с. 188]; “I could bear the silence no longer” [22, с. 191]. Слово silence корелює зі станом людини (homo-silence) та природи (nature-silence). Семантична конгруентність англ. silence та укр. тиша в основному збігається, але значення українського слова позначене конкретизацією, розмежуванням. Мовчання корелює тут з людиною, а тиша – з природою та артефактами. Порівняємо, наприклад: “У теремі панувала тиша... Вони повідомляли, що на валах тихо. В стані Володимира не чути нічого” [16, с. 163]; “Десь у темряві й тиші, які оповили Поділ... почувся шум. – Мовчіть! – Крикнув воєвода Корсак на воїв, що гомоніли недалеко на валу. Вої замовкли” [20, с .166]; “Мир і тиша повинні стояти в полянській землі” [16, с. 117].

Англійські слова still, quiet корелюють із тишею в межах певної колокації. Ми можемо розмовляти та поводитися тихо (quietly), мовчки (silently), ми розмовляємо метафорично, не в прямому сенсі. Підтекстова імпліцитна тиша може оживати, вербалізовуватися експліцитно в мові транслятора. Невербальний просодичний ефект зникнення голосу відбувається на фоні укр. повної тиші, англ. impenetrable silence, укр. непроглядна темінь, англ. impenetrable darkness. Наприклад: англ. “As his voice died away, the silence was impenetrable” [19, с. 40].

Дихотомії ніщо/мовлення, мовчання/тиша, мовчання/шум, поєднуючись з іншими невербальними кодами, матеріалізують більш інтенсифіковане значення у руслі інтерактивної комунікації.

У художньому дискурсі мовчання позначається полівекторно: це і поетичні опозиції, риторчні пропуски, а також неграматичні пролонговані паузи. Наразі існують різні парадигми інтерпретації мовчання, які категоризують силенціальний ефект, відмежовують його від тиші, осмислюють потенції фізіологічної та фонетичної паузи. Вчені фокусують увагу на ідентифікації метазнаків умовчання, мовчання, тиші, апосіопези, асиндетону, еліпсису, езопового мовчання, завуальованої референції, комунікативно-значущого мовчання, евфемізації, підтексту.

Розглянемо детальніше згадані явища. Асиндетон, безсполучниковість – фігура мовлення, пропуск єднальних слів з метою позначення динамізму, змінюваності явищ та процесів. Апосіопеза – фігура умовчання, незакінчена думка, результат семантичного дефіциту, неможливості виразити думку або схвильованість, це прерогатива адресанта, який розраховує на кмітливість адресата, його лінгвістичну та соціальну компетентність. Серед графічних маркерів апосіопези виокремлюються поодинокі літери – замінники когнітивного дефіциту та пунктуаційні знаки. Апосіопеза наближається до еліптованих конструкцій [14, с. 115].

Еліпсис у статусі синтаксичних пустот не є релевантним до силенціального ефекту. Він є варіативною девіацією конструкцій, які запобігають тавтології. Еліпсис надає висловлюванню динамічності та комфортності живого мовлення. Розбіжності в домені скорочень мають іманентний характер. Так, в українській мові зворотнє утворення репродукує в основному іменники, в англійській мові – дієслова. Усічення слів (пропуски їх частин) тяжіє до словотворення, еліпсис та апосіопеза до синтаксичних модифікацій.

Формальні скорочення в еліпсисі не викликають труднощів розуміння, тоді як апосіопеза потребує вдумливого прочитання. Апосіопеза – це пауза, невід’ємна складова усного мовлення та просодичної системи. Парадигма метазнаків на позначення мовчання (поверхневих лакун) свідчить про складний характер позначуваного феномена, наприклад, хезитативні, тентативні, психологічні паузи; когнітивний дефіцит, нульовий денотат; силенціальний компонент, невербалізована дія, дискурсивна імплікатура, комунікативне умовчання, монастичне мовчання, мовчання природи, лакуна ввічливості, секулярне мовчання.

Слід зазначити, що фізіологічні паузи залишаються осторонь від паузи пошуку слів, хезитації та емфатичних лакун. Паузи не реалізуються поза реченням, вони корелюють із ситуацією як з денотатом. Семантизовані паузи асоціюють із комунікативним мовчанням.

Відомо, що лакуни імплікують пропуски між словами та заміну нульових денотатів. Перші, синтаксичні пропуски, полегшують вимову блоків, другі, семантичні, імплікують силенціальний ефект, невербальний акт комунікативного мовчання. Ситуація екстеріорізує витоки та джерела останнього. Значущими при цьому виступають інтонація (усне мовлення) та графічні знаки (писемне мовлення). Варіативність пунктуації детермінується іманентністю мов: різна актуалізація тире в українській та англійській мовах. Спільною для зазначених систем є біфункціональність пунктуаційних знаків.

Глибинна структура мовчання розкривається у доменах тиші, зупинки мовлення. Так, дихотомія мовчання/суїцид більш характерна для новел та романів авторів-постмодерністів, аніж для авторів динамічних жанрів.

Силенціальні знаки можуть позначатися вербальними знаками на позначення мовчання (1), передаватися іншими контекстуальними ототожниками, що включають мовчазний дейксис у власну ситуативну лакунарність (2), або СЗ передають рефлекторну природу лакунарного феномену графічно (3), наприклад:

1. “He wasnt the type to make elaborate plans – suicide notes and funeral instructionshe wasnt the type for anything fancy. All he asked for was a bit of silence, a bit of shush so he could concentrate. He wanted it to be perfectly quiet and still, like the inside of an empty confessional box or the moment in the brain between thought and speech. He wanted to do it before the shops opened [24, p. 3].

2. “He had flipped a coin and stood staunchly by its conclusions. This was a decided-upon suicide. In fact it was a New Year’s resolution [24, p. 3].

3. “На даху добре... На даху добре...

На даху треба закрити очі,

Скакати у хмари білої ночі,

Бо дах є високо, але крил не треба

На дах...

Що треба на даху, я знаю добре,

Бо курс я пройшов ходіння по сходах,

Але я не хочу, щоб ще хтось сюди заходив... [17, p. 172].

Дискурсивний аналіз мовчання передбачає осмислення різних кодів даних текстів, їх прототипічних фонів: матеріальність буття, самодеструкція, синергія, невербаліка, інтеграція гетерогенних знаків як рушійних сил та осмислення з боку адресатів.

Зі зміною культурних кодів відбувається зміна невербальної поведінки суб’єктів інтеракції. Невідповідність невербальних кодів у різних культурах призводить до руйнації комунікативного акту, тобто мовчання є важливою формою невербальної поведінки, яка може мати різні національні витоки та прагматичне навантаження. Мовчання як невербальна комунікативна стратегія приховує емоційний стан, формує симуляцію неемоційності. Коли ця стратегія не є ефективною, то її доповнюють іншим семіотичним кодом – жестом, поглядом, усмішкою.

У кластері невербальних кодів виокремлюються фонетичні паузи (фізіологічні пропуски мовлення, паузи переліку), афазії (психофізіологічна відсутність мовлення або порушення мовлення), тиша (мовчання природи), хезитації людини, відсутність мови (німота). Невербаліка мовчання інтегрує з іншими невербальними кодами негативного і позитивного навантаження.

Звернення до альтернативного модусу існування мовчання в екзистенціальній комунікації постмодерністського дискурсу є головним засобом осмислення інтра- змістів та тактикою ментальної конвергенції вербальних та невербальних знаків:

1. In their silence they were themselves” [24, р. 17].

2. Давай виключим світло і будем мовчати

Про то, шо не можна словами сказати,

Не можна писати, неможливо зіграти,

А тільки мовчати, тихенько мовчати... [17, с. 168].

Комунікативний субкод мовчання у поєднанні з іншими невербальними субкодами (наприклад, жестами) є валідною комунікативною стратегією:

1. “Dean mutely shook his head. No, man, no, man, you’re all completely wrong. If you want to know, well – [21, p. 123].

2. “Це я приручаю дійсність для них. Шліфую, обточую, переливаю в форми слів – возношу до ряхтючого, коштовного смислу... [15, с. 222].

Когнітивні паузи семантизуються СЗ та зазвичай поєднують процес мовлення (крапкою, тире-уточненням, двокрапкою та комою з крапкою). Оскільки пауза в комунікативних ситуаціях передається по-різному, то на письмі вона буде набувати певних характеристик, що відрізнятимуть значення паузи при передачі інформативної прагматики автором літературного твору.

Виокремлюємо хезитативні паузи, що екстеріоризують вагання мовця та можуть з’являтися в художньому дискурсі у вигляді самопереривання та несподіваної перебудови висловлювання. У частині, що є наступною після раптового обриву, змінюється або зміст, або форма подачі. Замість пауз у художньому дискурсі силенціальними знаками можуть бути вербальні заповнювачі, або вербальні номінації, що позначають вагання, – такі дискурсивні елементи можуть бути пролонгованими, незаповненими або заповненими. Наприклад: укр. ну, так би мовити, і так далі; англ. well, alas, there, so ugh, er.

СЗ мають графічне зображення, що позначає відповідну голосову інтонацію та мелодію. Наприклад, інтонація крапки, в основному, визначається пониженням голосу з наступною довгою паузою. Наприкінці абзацу необхідна більш звичайна пауза. Інтонація трьох крапок у кінці речення потребує більшої паузи, ніж після однієї крапки в кінці речення. Пауза після окличного й запитального знаків така ж, як і після крапки. Кома вимагає підвищення тону на найближчому до неї слові, яке логічно наголошується. Графічні знаки, що позначають граматико-фонетичні паузи не є емоційно маркованими, оскільки емоція є основою семантичної паузи.

Графіка мовчання – це СЗ, що екстеріоризують мовчання між мовленнєвими ходами: крапки, тире, а також поєднання знаків оклику та питання з крапками. Це паузи хезитації, культурно зумовлені паузи, паузи стратегічного планування комунікативного акту.

Силенціальний ефект мовчання описується як вербально, так і зображається графічно, пікторіально. У графічній мікроструктурі силенціальний знак – це тире ( – ), подовжене тире ( –– ), подвійне тире ( – – ), три крапки (…) в англомовному та україномовному дискурсі, наприклад:


  1. There’s one last thing I want to know ” [24, p. 31].

  2. They cant be bees nobody ever saw bees a mile off, you know – – ” [18, p. 37].

  3. Над морем підносився легенький туманець… На майданчику біля телефонних кабін у цей час було завізно… [17, с. 157].

Три крапки є універсальними СЗ україномовного та англомовного художнього дискурсів. Пролонговане тире англомовного дискурсу – це щось більше, ніж омонімічна форма з граматичною паузою (позначена тим самим графічним знаком).

Використання нестандартних вербальних елементів та графіки мовчання ілюструє семантичну інтеграцію вербальних та невербальних чинників комунікації, наприклад:



  1. Now, Carlo, let me speak here’s what I’m saying ... I didn’t see them for about two weeks, during which time they cemented their relationship to fiendish allday-allnight-talk proportions [21, p. 6].

  2. “ – Шпєртдаляй! – крикнув він в молочну темноту, де мав бути готель із психованими жителями, і настала тиша [17, с. 14].

СЗ у поєднанні з іншими невербальними знаками в контексті культури ілюструють семантично-прагматичну інтеграцію вербальних та невербальних чинників комунікації. Вербальні номінації мовчання та невербальні силенціальні знаки у різномовних дискурсах є етнічно маркованими та індивідуально позначеними. СЗ графічно позначаються у художніх дискурсах, семантизують прагматичні інтенції мовця з використанням невербального силенціального коду. Використання СЗ екстраполюється на комунікацію різних культур та позначає рефлекторність художнього дискурсу.

Перспективою дослідження є аналіз комплементарності невербальної та вербальної комунікації, таксономія СЗ у комунікативних ситуаціях, контрастивне вивчення полівекторного та поліфункціонального представлення СЗ в англомовному на україномовному художньому дискурсі.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка