Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія



Сторінка13/19
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.99 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19

ЛІТЕРАТУРА


  1. Арнольд И. В. Интерпретация художественного текста: типы выдвижения и проблема экспрессивности / И. В. Арнольд // Экспрессивные средства английского языка. – Л. : ЛГПИ имени А. И. Герцена, 1975. – С. 11–20.

  2. Архангельский В. Л. Устойчивые фразы в современном русском языке / В. Л. Архангельский. – Ростов-на-Дону : Издательство Ростовского государственного университета, 1964. – 315 с.

  3. Баранов А. Н. Идиоматичность и идиомы / А. Н. Баранов, Д. О. Добровольский // Вопросы языкознания. – 1996. – № 5. – С. 51–64.

  4. Болотов В. И. Основы эмотивной стилистики текста / В. И. Болотов. – Ташкент : Издательство “Фан”, 1981. – 116 с.

  5. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки / Е. М. Вольф. – 3-е изд., стереотипное. – М. : КомКнига, 2006. – 280 с.

  6. Галкина-Федорук Е. М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке / Е. М. Галкина-Федорук // Сборник статей по языкознанию: профессору Московского университета акад. В. В. Виноградову. – М. : Издательство Московского государственного университета, 1958. – С. 103–124.

  7. Каплуненко А. М. Историко-функциональный аспект идиоматики (на материале фразеологии английского языка) : дис. … д-ра филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / А. М.Каплуненко – Москва, 1992. – 351 с.

  8. Кунин А. В. Курс фразеологии современного английского языка : учебник [для инcтитутов и факультетов иностранных языков]. – 2-е изд. / А. В. Кунин. – М. : Высшая школа, Дубна : Издательство Центр “Феникс”, 1996. – 381 с.

  9. Малинович Ю. М. Экспрессия и смысл предложения. Проблемы эмоционально-экспрессивного синтаксиса / Ю. М. Малинович. – Иркутск : Изд-во Иркутского университета, 1989. – 216 с.

  10. Мартинюк А. П. Конструювання гендеру в англомовному дискурсі / А. П. Мартынюк. – Харків : Константа, 2004. – 292 с.

  11. Мелерович А. М. Семантическая членимость ФЕ в соотношении с лексической и грамматической семантикой в процессе развития и функционирования фразеологического значения / А. М. Мелерович, М. А. Фокина, А. Е. Якимов // Взаимодействие языковых уровней в сфере фразеологии : науч.-теор. конф., 23–24 сент. 1996 г. : тезисы докл. – Волгоград, 1996. – Режим доступа : http://evartist.narod.ru/text12.

  12. Проблемы фразеологической семантики / [Бирих А. К., Волков С. С., Кабанова Н. М. и др]. – СПб. : Издательство СПб. ун-та, 1996. – 172 с.

  13. Ройзензон Л. И. Фразеологизация как лингвистическое явление / Л. И. Ройзензон // Труды Самаркандского государственного университета им. А. Навои. – 1961. – Вып.119. – C. 101–119.

  14. Туранский И. И. Семантическая категория интенсивности в английском языке / И. И. Туранский. – М. : Высшая школа, 1990. – 172 с.

  15. Шаховский В. И. Национально-культурная специфика концепта “обман” во фразеологическом аспекте / В. И. Шаховский, Н. Н. Панченко // Фразеология в контексте культуры. – 1999. – С. 285–288.



ПРИНЦИПИ НОМІНАЦІЇ МОВНИХ ОДИНИЦЬ

З ЕТНОКУЛЬТУРНИМ КОМПОНЕНТОМ СЕМАНТИКИ
ПАШКОВА Н. І.

Київський національний лінгвістичний університет
У статті досліджено наукові джерела виникнення поняття “принципи номінації” та його трактування в сучасній когнітивній ономасіології; розглянуто різні підходи до розуміння принципів номінації. Особливу увагу зосереджено на вивченні особливостей мотивації при утворенні мовних одиниць з етнокультурним компонентом семантики.

Ключові слова: принципи номінації, мотивація, етнокультурний компонент семантики.
В статье исследуются научные источники возникновения понятия “принципы номинации” и его интерпретация в современной когнитивной ономасиологии; рассматриваются также различные подходы к пониманию принципов номинации. Особенное внимание уделяется особенностям мотивации при образовании языковых единиц с этнокультурным компонентом семантики.

Ключевые слова: принципы номинации, мотивация, этнокультурный компонент семантики.
The article deals with the analysis of the scientific sources of the term “principles of nomination” origin and its interpretation in modern cognitive onomasiology. The different classifications of the principles of nomination are also reviewed. A special attention is paid to motivation in formation of lingual units with ethno-cultural component in semantics.

Key words: principles of nomination, motivation, ethno-cultural component in semantics.
Вивчення й осмислення поняття про принципи номінації у сучасній лінгвістиці припадає на 80-ті роки минулого століття. У цей час у теорії номінації активно обговорюються проблеми мотивації, що розглядаються як способи відображення в похідному слові ознак позначуваного об’єкта. Як результат з’являється новий напрям ономасіології – теорія мотиваційної номінації (Н. Арутюнова [1], О. Блінова [2; 3], О. Кубрякова [11], В. Телія [20], А. Уфімцева [24] та ін.). Пропонується також новий термін ­– мотивологія, що вивчає мотиваційні відношення в мові [13, с. 484].

Мета статті – проаналізувати різні підходи до витлумачення поняття “принципи номінації” у сучасній лінгвістиці загалом та визначити оптимальний їхній реєстр для найменування культурно маркованих номінації.

Перші визначення поняття принципи “номінації” сягають праць М. Гінатулліна [4], М. Голєва [5], О. Нефьодової [14], В. Усачової [24], які цим терміном називають ономасіологічні моделі, що узагальнюють найбільш характерні аспекти й ознаки, за якими відбувається найменування однорідних предметів. При цьому зазначається, що найчастіше номінація здійснюється за зовнішніми параметрами або функціями, наприклад, за формою, розміром, кольором, функцією, походженням і т. ін. Таким чином, принципи номінації як ономасіологічні моделі створюють прецедент, аналогію, уніфікують утворення найменувань однорідних предметів у систему.

Центральним поняттям ономасіології стає мотиваційна ознака, яку було запропоновано називати терміном “мотивема” [4, с. 11], що в науковому обігу не закріпився, хоча, на наш погляд, мав для цього всі підстави: влучність, стислість і формальну аналогію з рядом інших термінів на позначення мінімальних структурних одиниць мовних рівнів, як-от: фонема, графема, морфема, сема, лексема, реалема, лінгвокультурема тощо.

У теорії мотивології принципи номінації фактично зводяться до мотиваційних ознак. Постулюється, що мотиваційна ознака об’єктивно притаманна самій реалії, зумовлена її об’єктивними властивостями й обирається довільно з усієї сукупності ознак, виділяючи предмет з ряду подібних, і може реалізуватися різними словотвірними способами. Питання про ступінь обумовленості/випадковості вибору мотиваційної ознаки залишається дискусійним. Якщо в абстрактній логіці існує правило a potiori fit nominatio (найменування дається за домінантною ознакою) і головна ознака наукової класифікаційної назви визначається за допомогою абстрактних й об’єктивних логічних умовиводів, то в природній мові кожний акт номінації є конкретним, довільним і суб’єктивним, зумовленим щоразу різними ознаками й чинниками. На рівні оказіональної номінації мають місце утворення з різноманітними мотиваціями. Специфіку принципів номінації у цей період ніхто з авторів ще не пояснює особливостями національної ментальності.

У семасіології доведено, що кожній тематичній групі лексики властивий свій набір принципів номінації, які відображають специфіку позначуваних реалій. Скажімо, у процесі номінації різні мотиваційні ознаки характеризують тематичні групи назв будівель для свійських тварин (1) вид тварини; 2) призначення для великої або дрібної худоби; 3) ступінь захисту від холоду; 4) місце будівлі; 5) розмір) або назв видів одягу (1) частина тіла; 2) спосіб виготовлення; 3) матеріал; 4) форма; 5) призначення; 6) функція) тощо.

Проаналізуємо традиційну класифікацію принципів номінації окремої групи лексики. Так, наприклад, вивчаючи українську номенклатуру предметів посуду, Н. П’яст виділяє основні принципи номінації цієї групи лексики, називаючи їх у порядку зменшення ступеня деривативної продуктивністі: за вмістом посуду (тобто, за призначенням); за функцією; за матеріалом; за обсягом; за розміром; за формою; за дефектами; за способом виготовлення; за кольором; за мірою наповнення; за народними спостереженнями, прикметами, повір’ями; за народноетимологічним переосмисленням; за метафоризацією [16, с. 268–270]. У наведеній класифікації не розмежовано принципи та способи номінації, крім того, не враховано, що метафоричний спосіб номінації здебільшого є перейменуванням за зовнішніми ознаками реалії – формою, розміром, кольором і т. ін. Дійсно, найбільш поширеним негативним виявом описового характеру класификацій є відсутність розмежування формальних і змістових аспектів мотиваційних ознак, первинної і вторинної номінації, способів та принципів номінації. Мотиваційні ознаки виділяються для практичного розрізнення, і тому вони не завжди є суттєвими, а часто випадковими, при цьому вони відображають здебільшого не родові (гіперонімні), а видові (диференційні, гіпонімні) кореляції. Крім того, релевантність мотиваційних ознак всередині структури ЛСГ найчастіше є відносною, а не абсолютною, що утруднює їх систематизацію.

У своїй класифікації типів мотивації О. Блінова запропонувала розрізняти лексичну й словотвірну мотивованість [2, с. 26]. Відмінність цих типів дослідниця вбачає в тому, що лексичний зумовлюється внутрішньою формою слова й виявляється у відношеннях або між спільнокореневими словами, або між словами подібної структури, а словотвірний тип реалізується завдяки структурній, формальній і семантичній співвіднесеності слів. З огляду на це лексична мотивованість є варіативною, а словотвірна – регламентована типовими правилами мотивації. Ці типи дослідниця називає ще зовнішньою і внутрішньою мотивацією [3].

О. Земська виокремлює дві опозиції мотивації на базі внутрішньої форми: між головною та периферійною і між прямою та переносною у трьох її різновидах: реальному, асоціативному й образному [8; 18, с. 482].

Т. Кияк поділяє типи мотивації за співвідношенням внутрішньої форми і семантики слова на повну (включення внутрішньої форми в значення), часткову мотивованість (перетин внутрішньої форми і значення), відсутність мотивованості (внутрішня форма не співвідноситься зі значенням) та абсолютну мотивованість (повний збіг внутрішньої форми зі значенням) [9; 18, с. 481].

О. Кубрякова пропонує свою ономасіологічну типологію, де протиставляє відношення дериватів за рівнем джерела деривації, його формою та величиною, за механізмом переходу від вихідної одиниці до результату і кількістю необхідних для цього операцій, за принципом структурної організації словотвірного процесу. Авторка диференціює також корелятивний (морфологічний), дефініційний (синтаксичний) та аналогійній (лексичний) типи творення похідних слів [11, с. 5; 18, с. 482].

Український дериватолог В. Горпинич за типом зв’язку семантики твірного та похідного слів виділяє такі різновиди принципів номінації [7; 18, с. 482]:

– метафоричний, якщо похідне слово включає в себе семантичний компонент твірного;

– метонімічний, коли похідне слово формується на базі первинного й містить семантичний компонент метонімічного змісту при перенесенні за суміжністю;

– периферійний зі звуженням або розширенням змісту слова, що ґрунтується не на основних семах лексеми, виражених морфами, а на тих, що не мають морфемного вираження;

– фразеологічний (ідіоматичний), коли одна частина семантики мотивована значеннями морфем, а інша, прирощена, – позамовними факторами.

І. Улуханов виділяє ступені словотвірної мотивації, аналізує співвідношення синхронної та діахронічної деривації. Мотиваційні відношення учений досліджує як елемент системи (розглядаючи мотивовані слова всередині синонімічного ряду) та тексту (описується функціонування словотвірних пар у рамках одного контексту). На всіх структурних мовних рівнях І. Улуханов розглядає потенційні властивості твірних слів до сполучення зі словотвірним формантом, виокремлюючи типи похідних слів, мотивованих словосполученнями та окремими формами слів [22].

У монографії “Когнітивна ономасіологія” О. Селіванова принципово переосмислила і сформулювала основні засади сучасної теорії номінації згідно з особливостями когнітивно-ономасіологічного підходу до семіозису й розробила нову класифікацію мотиваційних процесів, враховуючи серед інших також етноцентричний та антропоцентричний принципи, опосередковані принципом менталізму та психонетичним принципом [17]. Аналізуючи трактування мотивації попередниками, О. Селіванова позитивно оцінює визначення зв’язку між мотиватором та мотиватом, але зазначає, що цей зв’язок досі простежувався лише на рівні форми і семантики слова, не бралися до уваги важливі для ономасіології сфери інтеріоризації об’єкта, тобто сфери свідомості. Цю замкненість мотиваційних відношень у лексичній та структурній співвіднесеності мовної системи автор трактує як результат злиття двох лінгвосеміотичних концепцій: щодо довільності мовного знака у процесі фіксації предметів дійсності і щодо його невипадковості відносно інших знаків мовного коду [17, с. 156–157]. Співвідношення семантики найменування зі значенням мотиватора українська дослідниця диференціює на інтенсіональні (якщо мотиваційна база є головним компонентом семантики найменування), імплікаційні (якщо мотиватором виступають периферійні, другорядні ознаки) та асоціативні (якщо мотиватор пов’язується зі значенням слова на основі ланцюга асоціацій) [17, с. 158].

У згаданій праці була розроблена нова методика когнітивно-ономасіологічного аналізу номінативних одиниць, що передбачає два етапи: інтерпретацію ономасіологічної структури й концептуальне моделювання структури знань про позначене. Мотиваційну ознаку О. Селіванова називає мотиватором і диференціює мотиваційні типи за параметром статусу мотиватора у структурі знань про об’єкт. Установлена в роботі когнітивно-ономасіологічна типологія мотиваційних відношень ґрунтується на такому головному принципі номінації, як концептуальне місце мотиватора в ментально-психологічному комплексі об’єкта, що підлягає номінації [17, с. 158]. Свою класифікацію автор вдосконалила у статті “Лінгвістичної енциклопедії” [18]. За критерієм пропозитивно-диктумної мотивації, виходячи з вибору в ономасіологічній структурі певних компонентів когнітивної моделі, О. Селіванова виокремлює кілька типів мотивації: пропозиційний або пропозитивно-диктумний, модусний, асоціативний або асоціативно-термінальний і змішаний, у якому поєднуються різні типи селекції [18, с. 483].

На думку дослідниці, пропозиційний (або пропозитивно-диктумний у “Когнітивній ономасіології”) тип мотивації заснований на виявленні у процесі внутрішнього програмування реальних знань про об’єкт, вербалізованих знаками у прямих значеннях, які становлять диктум пропозиції. Механізм уяви при такому утворенні назви не залучається. Пропозиційний компонент відповідає критеріям об’єктивності й несуперечливості інформації. За загальним механізмом пропозиційна мотивація належить до метонімічної, адже у процесі номінації здійснюється перенесення позначень одного компонента на інший, найменування класу об’єктів на один об’єкт цього класу, частини на ціле й цілого на частину, отже, при утворенні нового знака актуалізується метонімічна конекція за суміжністю між мотиватором та похідним найменуванням. Цей тип не є однорідним і має кілька різновидів: гіперонімічний, гіпонімічний, або еквонімічний, категорійний, опозиційний та предикатно-аргументний [18, с. 483].

Проаналізуємо на власних прикладах названі різновиди пропозиційної мотивації у тлумаченні О. Селіванової. Гіперонімічний різновид застосовується у змішано мотивованих найменуваннях. Конкретизація об’єкта актуалізується при вторинному позначенні вибором мотиватора зі складу родових понять у його ієрархічних зв’язках (рогата худоба, буряковод тут і далі приклади наші). Гіпонімічний (еквонімічний) різновид мотивації репрезентує зв’язки між гіпонімами спільного класу об’єктів, наприклад, при перенесенні назви з одного класу тварин, рослин або будь-яких інших предметів на інший. Опозиційний різновид визначається використанням при творенні найменування протилежного позначення із застосуванням форманта заперечення – негативної частки (недоля, невдаха, нечупара, нерівня). Категорійний різновид є транспозитивним, конверсійним за способом словотворення й актуалізує інформацію про частини мови. Його метонімічний характер виявляється в перенесенні ономасіологічних категорій частин мови на найвищому рівні концептуалізації. Передбачається дублювання когнітивної позиції мотиватора при утворенні синтаксичних дериватів. Категорійна мотивація використовується при утворенні віддієслівних іменників і прикметників, відсубстантивних дієслів та прикметників, відприкметникових прислівників та дієслів. Предикатно-аргументний різновид пропозитивно-диктумного типу мотивації базується на виборі мотиватора, безпосередньо отриманого на основі реальної інформації про об’єкт і репрезентованого знаками у прямих значеннях. Так, мотиваторами агентивного значення можуть бути суб’єкт, предикат (борець), предикат і об’єкт дії (хлібороб), локатив (аптекар), медіатив (тракторист), інструментив (сурмач), об’єкт дії (доповідач), корелятив (співрозмовник), темпоратив (вечірник), каузатив, фінітив тощо. Наприклад, ономасіологічна категорія назв механізмів презентується мотиваторами предиката (приймач), предиката й об’єкта (сіножатка), предиката і трансагресива (соковитискач).

Модусна мотивація є метонімічною за механізмом означення, причому мотиватором концепту виступає його оцінно-емоційне сприйняття. Цей тип здебільшого реалізується у формах суб’єктивної оцінки іменних частин мови та прислівників. Модусна мотивація в поєднанні з асоціативною характеризує мутаційні похідні найменування, наприклад: поганка “неїстівний гриб”. При вторинній номінації модус опосередковує аксіологічну метафору, скажімо, кореляцію концептів ЛЮДИНА і ПРИРОДА, в результаті чого виникають найменування на зразок сонечко, зіронька, квіточка, зозулька, голубонька, киця, зайчик і т. ін. При цьому модус може бути як позитивно, так і негативно забарвленим: корова, бугай, слон, осел, козел, баран, гадюка, папуга, ґава [18, с. 484].

Асоціативна або асоціативно-термінальна мотивація як тип характеризується селекцією похідного найменування на базі асоціації з диктумною частиною когнітивної моделі інших концептів, які формують термінальні компоненти моделі найменування. Цей тип можна долучити до метафоричних, оскільки кореляція з іншими концептами здійснюється за подібністю, аналогією. Виходячи з різновидів метафоричних перенесень, виділяються кілька різновидів цього типу, межі яких дифузні.

За допомогою структурно-метафоричного різновиду утворюються найменування, забезпечені наявністю спільної ознаки, асоціата-термінала, який мотивує когнітивну модель: хором = разом, одночасно (приклад О. Селіванової). Метафорично-дифузний різновид асоціативно-термінальної мотивації віддзеркалює дифузну природу інтеграції концептів. При цьому нове найменування асоціюється з усім значенням первинного або його фрагментом за подібністю: льодяник, перешийок, хмарочос. Гештальтний (образний) різновид базується на асоціативній частині когнітивної моделі з чуттєвими образами, уявленнями, відчуттями на основі зіставлення двох ментально-психонетичних комплексів. Припущення аналогії об’єкта, що підлягає номінації, його властивостіей, частин, функцій з уже номінованим об’єктом, зумовлює появу мотиваторів суміжного концепту. Актуалізуються зорові образи (меч-риба), слухові (деркач), відчуття (душогубка). Архетипний різновид характеризується вибором мотиваторів з огляду на асоціативне поєднання структури знань з іншою концептосферою на підставі первісних уроджених психічних елементів, які є виявом колективної родової пам’яті, історичного досвіду етносу. Механізм такої метафоризації опосередкований складним асоціюванням. Фразеологічний різновид також є складовою частиною асоціативно-термінальної мотивації, оскільки ідіоматичні сполучення, які позначають властивості концепту й сам концепт, за своєю природою не є безпосередньою репрезентацією інформації про нього. Змішаний тип мотивації характеризується селекцією мотиваторів у різних сферах когнітивної моделі, що позначають різні фрагменти структури знань про позначуване. Такий тип мотивації притаманний композитам і складеним найменуванням, одна ономасіологічна ознака яких обирається з предикатно-аргументної структури, а друга – з термінально-асоціативної частини або модусу (шилохвіст, крилаті слова). Концептуально-інтеграційний тип мотивації або сумарний тип композиції – це окремий тип мотивації, який спостерігається з-поміж композитів у вигляді поєднання двох концептів, на основі чого формується уявлення про новий об’єкт (жовтогараячий) [18, с. 485].

Мотивацію О. Селіванова протиставляє псевдомотивації, при якій вибір мотиваторів когнітивно не забезпечується і його зміст не відбивається в семантиці слова. Межі між мотивацією та псевдомотивацією залежать від можливості тлумачення ономасіологічної структури, виходячи з характеристик інтеріоризованого об’єкта пересічним носієм мови. Головними причинами псевдомотивації є втрата мотивованості, деетимологізація, вихід з ужитку слів-асоціатів, семантичні зміни, руйнація первісного образу, що лежав в основі утворення слова, адаптоване запозичення, викривлене калькування. Псевдомотивації, на відміну від немотивованих знаків, притаманний формальний мотиватор та парадоксальна внутрішня форма [17, с. 162-179].

За параметром раціональності й ірраціональності автор “Когнітивної семасіології” розмежовує раціональну й міфологемну мотивацію. Міфологемна мотивація характеризується апеляцією номінаторів до іраціонального, до фіктивних, усталених у свідомості ідей, що беззастережно приймаються етнокультурною спільнотою й не потребують доведення чи спростування. За параметром прецедентності дослідниця виділяє також прецеденту мотивацію, яка характе­ризується вибором мотиваторів, позначення та зміст яких добре відомі представникам певної етнокультурної спільноти, вагомих і використовуваних в когнітивному й комунікативному плані. Такі складники етносвідомості в лінгвокультурології названі нею прецедентними феноменами [18, с. 484].

Аналізуючи “вічну” ономасіологічну проблему довільності вибору мотиватора, О. Селіванова схиляється до думки про те, що цей вибір частково “все ж детермінується антропоцентрично і когнітивно, тобто особливостями етнічної ментальності….”, не заперечуючи у цьому процесі й можливість елемента довільності [17, с. 75].

Якщо когнітивна ономасіологія в широкому смислі ставить своїм завданням визначити, який із елементів концепту відіграє роль мотиватора мовного знака загалом [17, с. 76], то перед нами стоїть часткове конкретне завдання – визначити її особливості при номінації мовних одиниць із етнокультурним компонентом, зокрема тих, що вживаються на позначення матеріальних культурних артефактів.

Щодо самого позначення мовних одиниць із етнокультурним компонентом семантики, то в мовознавстві наразі ще не усталився єдиний однозначний термін. Кожна галузь лінгвістики оперує своїм визначенням і диференціює ці номінативні одиниці, виходячи з прагматичних цілей свого підходу до мовних явищ і, власне, самим своїм об’єктом. Так, у працях з перекладознавства вживаються терміни “безеквівалентна лексика”, “фони”, “лакуни”, “реалії” або “етнографізми” [10, с. 42–45], у лінгвокультурології – “лінгвокультуреми” [6, с. 69], а в ономасіології – “номінативні одиниці з етнокультурним компонентом семантики”. При цьому під етнокультурним компонентом семантики мовної одиниці розуміють ту частину її значення, яка відображає зв’язок мовного знака і культури і яка зумовлюється національною культурою [19, с. 100].

Номінативні одиниці з етнокультурним компонентом семантики вербалізують поняття сфери як духовної, так і матеріальної культури. Семантичні особливості найменувань предметів побуту, що належать до категорії nomina concreta, полягають у чітко окресленій предметності, конкретності. Проте, у механізмі найменування артефактів матеріальної та духовної культури принципової різниці не спостерігається, адже, як відомо, процес сигніфікації, тобто переходу об’єктивної реалії у знакову іпостась відбувається не безпосередньо, а опосередковується поняттям, денотатом. У номінативному акті тісно пов’язані щонайменше три сфери – об’єктивна, гносеологічна і лінгвальна, які поєднані в класичному семіотичному трикутнику Огдена-Річардса, вдало візуалізованому 1923 р., до якого Ч. Пірс додав ще один компонент – іконічний знак, перетворивши семіотичну тріаду на тетратомію [15, с.151–210], а згодом Ч. Морріс, у свою чергу, доповнив цю систему ще одним складником, репрезентуючи семіозис уже як ускладнену п’ятичленну структуру відношень знака, інтерпретатора, інтерпретанти, значення та контексту [13, с. 37–90].

Специфікою номінації артефактів культури (і матеріальної, і духовної) в когнітивному аспекті є невисокий рівень абстракції, порівняно з універсальними для всіх національних культур загальнолюдськими концептами. Очевидно, причина цього полягає саме в етнокультурній зумовленості та певній обмеженості мотивації таких найменувань, як рушник, вишиванка, макітра тощо. Можливо, глибинною підставою конкретності семантики номінативних одиниць із етнокультурним компонентом є той факт, що позначенням виділяється не фрагмент навколишньої дійсності, яка пізнається, а продукт цілеспрямованої діяльності людини (як духовної, так і практичної), всебічно пізнаний нею або в процесі створення, або продуманий попередньо, коли була сформульована потреба в конкретному предметі.

Ще однією особливістю етнокультурного компонента є його відносний характер, який визначається тільки стосовно наявності або відсутності аналогічного предмета, поняття або асоціації в культурі іншого етносу, а відповідно, і в мовному союзі, групі мов, мові, діалекті, говірці.

Отже, для виявлення етнокультурного компонента у семантичній структурі слова, основним принципом є когнітивно-ономасіологічний, що спирається на здобутки порівняльно-історичного мовознавства із залученням матеріалів різних мов у діахронії для кожного окремого випадку, враховуючи й факти культури. Як влучно зазначив В. Манакін, “східнослов’янські кирилиця, квас є безеквівалентними стосовно романських і германських мов, але не слов’янських, де вони також є” [12, с. 61]. Так, наприклад, безеквівалентне українське стріха мотивується лише за допомогою англійського straw “солома”, а гуцульське діалектне мольфар – французьким male faire “чинити лихо”. З цього постає завдання вироблення алгоритму визначення та дослідження компонентів семантики, які мотивують національно-культурну маркованість слова та принципів номінації одиниць, “закодованих етномовними засобами” [21, с. 147], що становить перспективу подальших досліджень.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка