Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія



Сторінка5/19
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

КОНЦЕПТ ЯК БАГАТОВИМІРНЕ МЕНТАЛЬНЕ УТВОРЕННЯ

ГОСУДАРСЬКА О. В.



Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
У статті критично проаналізовано два підходи до вивчення структури концепту – когнітивний та лінгвокультурологічний, які сформувалися у сучасній науці внаслідок різного розуміння поняття “концепт” та різних методів виявлення його складників; визначено моделі побудови концепту (пошарова, компонентна, польова, фреймова та схемна); виявлено принципи організації компонентів у семантичній структурі концептів.

Ключові слова: концепт, семантична структура концепту, модель побудови концепту, лінгвокультурологічний підхід, когнітивний підхід.
В статье критически проанализированы два подхода в изучении структуры концепта – когнитивный и лингвокультурологический, сформировавшиеся в современной науке в результате разного толкования понятия “концепт” и разных методов определения его составных элементов; определены модели построения концепта (послойная, компонентная, полевая, фреймовая и схемная); выявлены принципы организации компонентов в семантической структуре концептов.

Ключевые слова: концепт, семантическая структура концепта, модель построения концепта, лингвокультурологический поход, когнитивный подход.
The article deals with the essence of two approaches to concept structure (cognitive, linguistic and cultural) which have been formed in contemporary science as a result of lack in understanding of phenomenon “concept” and in methods of its constituent elements; models of concept construction that have been developed in limits of these approaches (layer-specific, component, field, frame and scheme models) were descripted; general principles of components organization in semantic structure of concepts were shown.

Key words: concept, structure concept, model of concept construction, cognitive approach, linguistic and cultural approach.
Ідея про концептуальну природу мислення людини, покладена в основу когнітології та лінгвокультурології, розвивається у роботах багатьох учених кінця ХХ – початку ХХІ ст. [20; 5; 7; 19; 17]. Однією з проблем, що цікавить науковців найбільше, є з’ясування сутності концепту як ментального явища. Протягом останніх десятиліть було накопичено чималий лінгвістичний матеріал, що демонструє принципи поєднання складових елементів у семантичній структурі концептів і потребує його систематизації для визначення найбільш вірогідної моделі побудови концепту.

Мета статті – проаналізувати концепт як багатовимірне ментальне утворення.

Завдання статті:

  • з’ясувати сутність основних підходів щодо визначення структурної організації концептів;

  • зіставити моделі побудови концептів, що сформувалися у сучасній лінгвістиці;

  • виявити принципи організації компонентів у різних концептах.

Російських лінгвістів (Ю. Степанова, С. Воркачова, В. Карасика, Г. Слишкіна, З. Попової, Й. Стерніна та ін.), які досліджують концепти, перш за все, об’єднує думка про їхню структурну неоднорідність та багатовимірність, що на сьогодні вважається уже доведеним фактом. Однак сутність цієї структури вищезгадані вчені розуміють по-різному: все залежить від їхнього розуміння поняття “концепт” та методів аналізу його наповнення. Різниця у теоріях насамперед полягає в кількості та якості виявлених шарів і пояснюється труднощами з розчленовуванням концептів, зумовленими тісною взаємодією їхніх компонентів.

У сучасній науці сформовано два основні підходи до вивчення структури концепту: лінгвокультурологічний та когнітивний. Об’єктом дослідження лінгвокультурологів (Ю. Степанова, С. Воркачова, В. Карасика, Г. Слишкіна та ін.) є ті концепти, що виступають “ядерними (базовими) одиницями картини світу і мають екзистенційну значущість як для окремої мовної особистості, так і для лінгвокультурної спільноти загалом” [12, с. 51]. Когнітологи (З. Попова, Й. Стернін, М. Мінський, Дж. Лакофф, М. Джонсон та ін.) значно розширюють зону пошуку матеріалу для дослідження, у якій працюють лінгвокультурологи, вважаючи за необхідне вивчення всієї сукупності наявних у певній культурі концептів.

Відмінність у визначенні об’єкта дослідження стала результатом різних поглядів цих учених на структуру концепту. У галузі лінгвокультурології найпоширенішими є такі моделі побудови концептів, як пошарова (Ю. Степанов та ін.), принцип якої полягає у нанесенні на ядро додаткових ознак, та компонентна (С. Воркачов, В. Карасик, Г. Слишкін та ін.), що базується на виділенні образних, понятійних й асоціативно-ціннісних елементів. У сфері когнітивістики розвиваються такі теорії розуміння структури концепту: польова – виявлення ядра та периферійних шарів (З. Попова, Й. Стернін), фреймова – структурування даних стереотипної ситуації (М. Мінський) [13], схемна – з опорою на концептуальні метафори (Дж. Лакофф). Також цікавить когнітивістів компонентна модель концепту (З. Попова, Й. Стернін), але розробляється вона на ширшому матеріалі, ніж та, що є предметом уваги лінгвокультурологів.

Розробник пошарової моделі Ю. Степанов, розуміючи концепт як конгломерат смислу поняття, його етимології, історії існування, сучасних оцінок, асоціацій [20, с. 40–41] і групуючи його компоненти залежно від їхнього поширення в сучасній мові та важливості для сьогодення [20, с. 41], пропонує виділяти у тілі концепту три шари: основний або “активний” – відомий усім носіям певної мови, додатковий або “пасивний” – актуальний лише для деяких соціальних груп та “внутрішню форму” або “буквальне значення”, що безпосередньо не усвідомлюється мовцями і виявляється шляхом етимології [20, с. 44].

Джерела польової концепції сягають теорії О. Потебні про найближче та найдальше значення слова [18, с. 75]. З. Попова та Й. Стернін, які є її представниками, вважають, що будова семантичного поля має багато спільного зі структурою концепту, і пропонують виділяти в ній ядро, ближню, дальню та крайню периферії. До ядра учені відносять “прототипічні шари із найбільшою чуттєво-наочною конкретністю”, первинні найяскравіші образи, а до периферії – “більш абстрактні ознаки”, що розподіляються залежно від ступеня конкретності та наочності образного уявлення [17, с. 60]. Щодо периферії, то у деяких концептів вона може бути відсутньою. До таких З. Попова та Й. Стернін відносять конкретні чуттєві уявлення, називаючи їх однорівневими [17, с. 61]. Однак більшість концептів є багаторівневими, тобто такими, що “включають декілька когнітивних шарів, які відрізняються один від одного за рівнем абстракції і послідовно нашаровуються на базовий центр” [17, с. 61]. Окрім одно- та багаторівневих концептів, ці дослідники виділяють ще сегментні концепти, що “мають базовий чуттєвий шар, оточений декількома сегментами, рівноправними за ступенем абстракції” [17, с. 61].

Позиція С. Воркачова щодо насичення тіла концепту, під яким він розуміє “культурно маркований вербалізований смисл, представлений у плані вираження рядом своїх мовних реалізацій” [3, с. 272], є відмінною від попередньої. На його думку, концепт утворює не тільки “предметна співвіднесеність”, але й вся інша “комунікативно значуща інформація”: парадигматичні, синтагматичні й словотвірні зв’язки знаків, що є відбитками концептів у мовленні, їхнє прагматичне наповнення та смислові характеристики, пов’язані з первинним призначенням репрезентантів концептів і національним менталітетом носіїв певної мови [3, с. 268–269]. Відповідно до виявленого змісту концепту, С. Воркачов виділяє його основні складові: понятійну, що охоплює дефініційну структуру концепту; образну, що фіксує когнітивні метафори, та значущу, що визначається місцем, яке займає ім’я концепту в мовній системі, його етимологічні й асоціативні характеристики [5, с. 4–5].

В. Карасик уважає за доцільне приєднати власне мовні характеристики імені концепту, що в теорії С. Воркачова є головними елементами складової значущості, до складу понятійного аспекту разом з “визначенням концепту, описом, структурою ознак, дефініціями, зіставними характеристиками одного концепту з іншими, що ніколи не існують ізольовано” [7, с. 5]. Замість значущості він пропонує розглядати як третій компонент структури концепту ціннісну складову, яка, на його думку, відповідає “найсуттєвішим для певної культури смислам, ціннісним домінантам, сукупність яких утворює певний тип культури, що підтримується і зберігається в мові”. Образний компонент концепту В. Карасик, на відміну від С. Воркачова, заповнює не метафоричними утвореннями, а власне образами: “зоровими, слуховими, тактильними, смаковими та нюховими характеристиками предметів, явищ, подій, що відбиваються у нашій пам’яті” [7].

Г. Слишкін, який послуговується такими ж назвами структурних компонентів концепту, що й В. Карасик, пропонує подальше членування основних складових структури концептів. Дослідник виділяє три види інформаційної сукупності в понятійному компоненті – “повсякденне знання, що втілюється в мовних дефініціях, елементи наукового знання та загальної ерудиції, стереотипні та прототипічні структури”, дві групи образних елементів – внутрішні форми мовних одиниць і образи, закріплені в авторських та фольклорних прецедентних текстах, та два різновиди ціннісного аспекту – оцінні конотації, властиві репрезентантам певного концепту, й актуальність, яка реалізується “у кількості мовних одиниць, що репрезентують концепт” [19, с. 31]. Крім понятійного, образного та ціннісно-оцінного, І. Тарасова при вивченні структури художніх концептів пропонує виділяти предметний, асоціативний та символічний компоненти [21, с. 75].

Когнітивісти З. Попова та Й. Стернін також розробляють питання компонентної структури концепту, виділяючи три її складові. У багатьох своїх рисах ці компоненти збігаються з тими, що були визначені лінгвокультурологами Г. Слишкіним і В. Карасиком, адже всі вони розрізняють у концепті образну частину, понятійні характеристики та додаткові ознаки. Але в їхніх теоріях є й певні відмінності. Окрім неідентичності назв структурних компонентів концепту (у роботах З. Попової і Й. Стерніна вони йменуються як образ, інформаційний зміст та інтерпретаційне поле [16, с. 106]), суттєво відрізняється і спосіб їх тлумачення.

Так, метафоричні ознаки, які досить часто і лінгвокультурологи (С. Воркачов, Г. Слишкін), і когнітивісти (З. Попова, Й. Стернін) відносять до образного компонента концепту, пояснюються по-різному: матеріалом для дослідження концептів у лінгвокультурологів є літературні твори, а у когнітивістів – загальнонаціональна свідомість мовців; метафорична складова образного компонента частіше розуміється першими як авторська метафора, що притаманна стилю певного письменника або поета і є зрозумілою для читачів, але не обов’язково поширена серед представників окремого соціуму, а другими – як концептуальна метафора, що “відсилає абстрактний концепт до матеріального світу” [16, с. 108] і є властивою для світосприйняття більшості носіїв певної мови. Крім того, когнітивісти об’єднують під поняттям образ як метафоричні, так і перцептивні елементи. Складова “інформаційний зміст” ідейно відповідає понятійному компоненту в теоріях лінгвокультурологів [4, с. 80; 7, с. 5; 19, с. 31], але пояснюється З. Поповою і Й. Стерніним за допомогою когнітивних категорій і визначається як “мінімум когнітивних ознак, що називають основні, найважливіші риси предмета чи явища, що концептуалізуються” [16, с. 109].

Якщо порівняти компонент “інтерпретаційне поле”, виділене З. Поповою і Й. Стерніним, і ціннісну складову, про яку йдеться у роботах Г. Слишкіна і В. Карасика, можна зробити висновок про те, що перша реалія є ширшою за другу. До складу інтерпретаційного поля входять оцінна зона, до якої належать “когнітивні ознаки, що виражають загальну, естетичну, емоційну та інтелектуальну, моральну оцінку” об’єкта чи явища; енциклопедична зона, що об’єднує “когнітивні ознаки, які потребують знайомства з ними на базі досвіду, навчання, взаємодії з денотатом концепту”; утилітарна зона, що охоплює “когнітивні ознаки, які виражають прагматичне ставлення людей до денотата концепту та пов’язується з його використанням у практичних цілях”; регулятивна зона, до якої належать “когнітивні ознаки з визначення того, що можна робити з денотатом, а що – ні”; соціально-культурна зона, до якої входять “когнітивні ознаки, що відбивають зв’язок концепту із побутом та культурою народу”; пареміологічна зона, що охоплює “сукупність когнітивних ознак концепту, які об’єктивуються у приказках, прислів’ях та афоризмах” [16, с. 111–113].

З. Попова і Й. Стернін визначають чітку межу між змістом концепту, під яким розуміється наявність ядра, ближньої, дальньої і крайньої периферії, та його структурою, що складається з трьох вищеописаних складових – чуттєвого образу, інформаційного змісту та інтерпретаційного поля. В основі цих методів виділення компонентів концепту лежать різні фактори. Складові змісту, що є елементами однакової когнітивної природи, розрізняються за польовим принципом і розташовуються в моделі концепту на основі “яскравості вияву ознаки у свідомості носія певного концепту” (чим яскравіше, тим ближче до ядра) [16, с. 114].

Структурні компоненти є різноплановими когнітивними елементами і групуються залежно від природи їх утворення. Між цими структурами немає чіткої відповідності, тобто стійкої закріпленості структурних компонентів за ядерною або периферійними зонами. Так, образ, який фактично кодує концепт, не обов’язково повинен входити до його ядра, а інтерпретаційне поле – до периферії. Виняток становить пареміологічна зона інтерпретаційного поля, що переважно займає свою позицію у крайньому периферійному шарі [16].

Наприклад, досліджуючи концепт “жадібність” в англійській мові, В. Клєвцова на базі асоціативного експерименту виявила, що його ядро заповнює чуттєвий образ – “людина середнього або похилого віку, найчастіше чоловік, неприємний, похмурий і одинокий”, та когнітивні характеристики, тобто інформаційний зміст – прагнення до вигоди, жадоба до грошей, матеріальних благ, слави, їжі, знань, похвали, влади, а периферійні шари представлені “різноманітними визначеннями, тлумаченнями, відображеними в пареміях, афоризмах, крилатих висловах, притчах тощо”, тобто інтерпретаційне поле [9, с. 403–404]. Г. Ваніна, розробляючи модель концепту “піар” на матеріалі англійської, російської та української мов, відносить образний компонент до периферійного шару, залишаючи в ядрі лише ознакові та дефініційні елементи [2, с. 393].

Деякі лінгвокультурологи (І. Тарасова, Н. Болотнова, В. Ніконова) відокремлюють художні концепти і вважають, що їхня компонентна структура є особливою. Так, І. Тарасова пропонує включити до структури художнього концепту предметний, понятійний, асоціативний, образний, символічний та ціннісно-оцінний компоненти [21, с. 75]. Н. Болотнова, яка підтримує думку І. Тарасової, намагається ретельніше вивчити взаємозв’язок між виділеними нею шарами концептів і стверджує, що пріоритетним з-поміж них є асоціативний, який “актуалізує у свідомості читача” інші кола компонентної структури, адже, на думку дослідниці, різні типи асоціацій викликають вияв різних уявлень про концепт з боку читача: референтні – предметну співвіднесень, когнітивні – понятійну, мовні та культурологічні – образну, символічну й емоційну [1, с. 75]. В. Ніконова розглядає вищезазначені компоненти структури концепту в двох ракурсах – горизонтальному і вертикальному. У горизонтальному плані будова кожного шару є індивідуальною: “предметно-почуттєвий шар має фреймову структуру, образно-асоціативний рівень репрезентується набором концептуальних схем, смисловий шар подається у вигляді поля” [15, с. 61–62]. З вертикального ракурсу ієрархічні шари концепту – предметно-почуттєвий, образно-асоціативний і смисловий – виділяються з урахуванням ступеня абстракції тих знань, що структуруються в концепті [15].

З метою збільшення наочності під час побудови структури концепту лінгвісти нерідко використовують спосіб систематизації інформації у вигляді фрейму. Ідея про співвідносність понять “фрейм” та “концепт” підтримується багатьма лінгвістами (наприклад, Дж. Андором [22, с. 214], Ч. Філмором [23, с. 75], М. Макаровим [11] та ін.). Фреймова структура є чіткішою, вона має два рівні: вершинні вузли, що “утримують усі дані, завжди характерні для певної ситуації”, та термінальні вузли (слоти), що “заповнюються даними з конкретної практичної ситуації” [19, с. 45–56]. При дослідженні структури концепту крізь призму теорії фрейму структурні та термінальні вузли представляють схему концептуальних смислів: ті, що служать для розмежування одного поняття від інших, утворюють вершинні вузли, а ті, що розширюють та варіюють когнітивний об’єм концепту, називають термінальними [14, с. 11].

Для того, щоб побудувати фреймову структуру певного концепту потрібно розкласти його на мінімальні складові. Найчастіше для цього, так само як і для відтворення польової та компонентної структур, застосовується компонентний аналіз [8, с. 961]. За необхідності дослідження об’єму концепту за допомогою фрейму можуть виділятися скетч-фрейми, що мають простішу структуру, адже відбивають лише один бік цілого фрейму [8, с. 961]. За допомогою фреймової структури варто здійснювати зіставний аналіз концептів, сформованих різними соціумами, тобто виявляти їхні загальні та релевантні характеристики. Так, Ю. Желєзнова на матеріалі російської та французької мов виявила, що концепт “сім’я” має три вершинні вузли (спільні глобальні розділи) – родинні, шлюбні та батьківські відносини. У цих вузлах дослідниця виділяє ті риси, що індивідуалізують зіставлювані концепти, – слоти. Такий підхід до вивчення структури концепту надав Ю. Желєзновій можливість з’ясувати спільні й диференційні риси наповнення концепту “сім’я” у свідомості носіїв російської та французької мов. Як приклад, наведемо здобуті нею результати при розгляді вершинного вузла “родинні відношення”. Серед універсальних характеристик дослідниця називає “схожий склад ядра поля, виявлення еквівалентів в обох мовах для всіх частин мови”, серед диференційних – “дрібність приядерної та периферійної зон” унаслідок значної кількості синонімів на позначення родинних зв’язків у французькій мові [6, с. 17].

Дж. Лакофф і М. Джонсон у своїй версії розчленовування концептів на складові компоненти базуються на розумінні метафори як засобу “структурування нашого сприйняття, мислення та вчинків”. Метафоричним є не лише мовлення, а й саме мислення людини, тож, вивчаючи метафори в мові, вчені мають отримати доступ до вивчення сутності побудови її думок, і, відповідно, “метафори слід розуміти як метафоричні поняття (концепти)” [10, с. 389]. Дж. Лакофф і М. Джонсон уважають, що “у своєму повсякденному житті ми найчастіше думаємо та діємо автоматично згідно з певними схемами” [23, с. 387], і саме їх потрібно виділяти й досліджувати в межах певного концепту.

У роботі “Метафори, якими ми живемо” ці лінгвісти наводять подібні схеми з поясненням їхньої сутності. Як приклад, згадаємо понятійну метафору чи концепт “Argument is war/ Суперечка є битва. За твердженням Дж. Лакоффа і М. Джонсона, у сучасній англійській мові існує чимало його мовних репрезентантів, зокрема й військових термінів для відображення суперечки між людьми: Your claims are indefensible / Ваша позиція виглядає беззахисною; Не attacked every weak points in my argument/ Він нападав на кожне слабке місце у моїй аргументації”; “His criticisms were right on target / Його критичні зауваження били точно в ціль та ін. [10, р. 388–389].

Суперечки багатьма своїми рисами є дійсно схожими на реальну битву: у ній так само, як і в поєдинку, людина може вигравати і програвати, використовувати певну стратегію для отримання перемоги, вона обов’язково має супротивника, який атакує чи відступає. Єдина різниця полягає у засобах боротьби: у битві вони спрямовані на завдання фізичних ушкоджень, а в суперечці – моральних. Трактування суперечки за допомогою термінів війни є властивим нашій культурі, однак його не можна вважати універсальним. В іншому соціумі суперечка може відбуватися за іншими законами, але для нас вона вже не буде суперечкою. На цьому та багатьох інших прикладах Дж. Лакофф і М. Джонсон демонструють те, як метафоричне поняття “впорядковує дії людини” та сприяє їх осмисленню [10, с. 388–389].

Здійснивши аналіз методів і методик структурування концептів, ми дійшли таких висновків:

1) концепт є складною багатовимірною сутністю, компоненти якої перебувають у тісному взаємозв’язку;

2) об’єм концепту та кількість його елементів залежать від ступеня його опанування певним соціумом;

3) наразі існує чимало різних підходів до розробки поняття “концепт”, тому немає єдності й у способах його структурування.

Останній пункт не пов’язаний із некоректністю шляхів дослідження лінгвістів, що намагаються виділити складові компоненти концепту. Жодна зі згаданих у статті моделей побудови концептів (пошарова, польова, компонентна, фреймова чи схемна) не можна бути ідеалізована, адже кожна з них спрямована на виявлення концептуальних шарів, які перебувають у різних площинах реалії, що вивчається. Тому, здійснюючи процедуру дослідження структури концепту, вчені нерідко поєднують декілька моделей, засвідчуючи його багатовимірне утворення. З’ясування структури концептів дозволить детально відтворити картину оточуючого світу, що відбивається у людській свідомості.




Література


  1. Болотнова Н. С. О методике изучения ассоциативного слоя художественного концепта в тексте / Н. С. Болотнова // Вестник ТГПУ. – Томск. – 2007. – Вып. 2 (65). – Серия “Гуманитарные науки (Филология)”. – С. 74–79.

  2. Ваніна Г. В. Модель концепту PR/ПИАР/ПІАР в англійській, українській, російській мовах / Г. В. Ваніна // Наукові записки. Серія “Філологічні науки”. – Випуск 89 (1). – Кировоград, 2009. – С. 390–395.

  3. Воркачев С. Г. Культурный концепт и значение / С. Г. Воркачев // Труды Кубанского государственного технологического университета. Серия “Гуманитарные науки”. – Т. 17. – Вып. 2. – Краснодар, 2003 – С. 268–276.

  4. Воркачев С. Г. Методологические основания лингвоконцептологии / С. Г. Воркачев // Теоретическая и прикладная лингвистика. – Вып. 3 : Аспекты метакоммуникативной деятельности. – Воронеж, 2002. – С. 79–95.

  5. Воркачев С. Г. Сопоставительная этносемантика телеономных концептов “любовь” и “счастье” (русско-английские параллели) : [монография] / Сергей Григорьевич Воркачев. – Волгоград : Перемена, 2003. – 164 с.

  6. Железнова Ю. В. Лингвокогнитивное и лингвокультурное исследование концепта “семья” : автореф. дис. … канд. филол. наук : спец. 10.02.19 “Теория языка” / Ю. В. Железнова. – Ижевск, 2009. – 27 с.

  7. Карасик В. И. Культурные доминанты в языке / В. И. Карасик // Языковая личность : культурные концепты : сб. науч. тр. – Волгоград-Архангельск, 1996. – С. 3–16.

  8. Клевцова В. М. Когнитивная модель концепта “жадность” в современном английском языке / В. М. Клевцова // Вестник Башкирского университета. – Уфа, 2009. – Т. 14. – № 2. – С. 403–407.

  9. Клевцова В. М. Фреймовая структура концепта “жадность” / В. М. Клевцова // Вестник Башкирского университета. – Уфа. – 2008. – Т. 13. – № 4. – С. 960–963.

  10. Лакофф Д. Метафоры, которыми мы живем / Джордж Лакофф // Теория метафоры. М. : УРСС, 2004. – С. 387–415.

  11. Макаров М. Л. Интерпретационный анализ дискурса в малой группе / Михаил Львович Макаров. – М. : Прогресс, 1998. – 168 с.

  12. Маслова В. А. Лингвокультурология / Валентина Авраамовна Маслова. – М. : Издательский центр “Академия”, 2001. – 208 с.

  13. Минский М. Фреймы для представления знаний / Марвин Минский. – М. : Энергия, 1979. – 151 с.

  14. Моисеева З. И. Концепты Solidaritaet и Wohlstand и вариативность их фреймовой структуры в немецком политическом дискурсе (на примере текстов речей и интервью канцлеров Германии Г. Коля, Г. Шредера, А. Меркель) : автореф. дис. … канд. филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки”/ Зоя Игоревна Моисеева. – Нижний Новгород, 2007. – 22 с.

  15. Ніконова В. Г. Системна організація асоціативно-смислового поля художнього концепту (на матеріалі трагедій Шекспіра) / В. Г. Никонова // Studia Germanica et Romanica. – Серія “Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання”. – Донецьк : Донецьк. нац. ун-т, 2007. – Т.4, №3 (12). – С. 61–73.

  16. Попова З. Д., Стернин И. А. Когнитивная лингвистика / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – М. : Восток – Запад, 2007. – 313 с.

  17. Попова З. Д., Стернин И. А. Очерки по когнитивной лингвистике / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – Воронеж, 2003. – 191 с.

  18. Потебня А. А. Мысль и язык / Александр Афанасьевич Потебня // Эстетика и поэтика. – М. : Искусство, 1976. – С. 35–220.

  19. Слышкин Г. Г. Лингвокультурный концепт как системное образование / Г. Г. Слышкин // Вестник ВГУ. – Cерия “Лингвистика и межкультурная коммуникация”. – Воронеж. – 2004. – № 1. – С. 29–34.

  20. Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры : Опыт исследования / Юрий Сергеевич Степанов. – М. : Яз. рус. культуры, 1997. – 989 с.

  21. Тарасова И. А. Идиостиль Георгия Иванова : когнитивный аспект / Ирина Анатольевна Тарасова. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 2003. – 280 с.

  22. Andor J. On the psychological relevance of frames / J. Andor // Quaderni di semantic. – Vol. 6. – No. 2. – 1985. – P. 212–221.

  23. Fillmore Ch. J. Toward a Frame-Based Lexicon : The semanyics of RISK and Its Neibours / Ch. J. Fillmore // Frames, Fields, and Contrasts. – Hillsdale, N. Y. : Lawrence Erlbaum Assoc., 1992. – P. 75–102.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка