Вісник наукової лабораторії



Сторінка1/7
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.19 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ


ВІСНИК

наукової лабораторії
«Дошкільна освіта: історія, перспективи розвитку в XXIстолітті»
ВипускII
Умань

АЛМІ

2014

УДК 372 (06)

ББК 74.1я43

В 53
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради



Інституту розвитку дитини

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини

(протокол № 2 від 18 листопада 2014 року)

Головний редактор: Залізняк А. М.

Редакційна колегія: І. П. Рогальська Яблонська, Н. В. Рогальська, О. Г. Бутенко, Л. В. Іщенко.
Вісник наукової лабораторії «Дошкільна освіта: історія, перспективи розвитку в XXIстолітті» / [гол. ред. Залізняк А. М.]. – Умань : АЛМІ, 2014. – Вип. II. – 86 с.

У віснику розглядаються актуальні проблеми дошкілля – членів наукової лабораторії «Дошкільна освіта: історія, перспективи розвитку в XXI столітті»Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.



УДК 372 (06)

ББК 74.1я 43

В 53
©Уманський державний

педагогічний університет

імені Павла Тичини, 2014




ЗМІСТ



Авраменко О. О.

Ідеї В.О.Сухомлинського щодо соціального становлення особистості в дитинстві на засадах різновікового об’єднання

5

Бабій І. В.

Розвиток творчих здібностей дітей засобами образотворчого мистецтва

9

Бабурець Ю.

Розвиток мовлення дітей

13

Бегас Л. Д.


Зв’язок рухової активності та психомоторного розвитку дітей дошкільного віку з вадами інтелекту

15

Бутенко О.Г.

Старше покоління та його роль

у вихованні дітей дошкільного віку



18

Дудник Н. А.

Основи формування економічної грамотності у дітей дошкільного віку

23

Іщенко Л. В.

Розвиток індивідуальності старшого дошкільникав колективі однолітків

26

Залізняк А. М.


Підготовка вихователя до просвітницької роботи з батьками дітей старшого дошкільного віку з морального виховання

32

Карнаух. Л. П.


Психологічні погляди науковців на процес гендерної соціалізації особистості

36

Лисоконь О.В.


Виховання дітей в сучасних сім’ї

40

Малишевська І. А.


Сучасний розвиток освіти дітей з обмеженими можливостями

42

Підвашецька С.


Мовленнєва компетентність дошкільників


46

Поліщук О. В.


Формування естетичних цінностей як необхідна умова духовного життя дітей

47

П’ясецька Н. А.

Використання природних сил у процесі валеологічного виховання

52

Рогальська Н.В.

Зміст та методи громадянського виховання дітей в сучасних умовах

56

Рогальська Яблонська І. П.

Сучасна соціальна ситуація і особистість у дошкільномудитинстві: аспекти соціалізації та виховання

61

Рожко Д.

Проблема взаємодії сім’ї та дошкільного закладу

66

Скрипник Н. І.

Деякі особливості гуманізації освітнього процесу в дошкільному закладі

67

Трофаїла Н. Д.


Вплив сім’ї на емоційне благополуччя дитини

72

Шиманська К.

Формування лексичної компетенції у дітей дошкільного віку

76

Шпильова М. О.


Проблема формування здорового способу життя дітей дошкільного віку у вітчизняній педагогіці

78

Наші автори




83

ІДЕЇ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО ЩОДО СОЦІАЛЬНОГО СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ В ДИТИНСТВІ НА ЗАСАДАХ РІЗНОВІКОВОГО ОБ’ЄДНАННЯ

Авраменко О. О.

канд.пед. н., доц. кафедри

дошкільної педагогіки та психології

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини

Конвенція про права дитини, закон України "Про охорону дитинства" визначають, що дитина – самостійний суб’єкт права і її інтереси переважають перед потребами сім’ї та суспільства. Та, нажаль, становище дітей України характеризується соціальною обмеженістю матеріальних та духовних ресурсів, які необхідні для виживання і розвитку дитини; нижчим ніж у дорослих соціальним статусом; фізичним, розумовим та психологічним перенавантаженням; несамостійністю вибору друзів, форми дозвілля, майбутньої професії. Відтак, дитинство потребує відстоювання права особливого вікового періоду, а дитина – активного суб’єкта власної життєдіяльності.

У своїй статті ми поставили за мету розкрити основні ідеї В.О.Сухомлинського щодо соціального становлення особистості в дитинстві на засадах різновікового об’єднання в групах дошкільного навчального закладу.

Позиція перша - дитинство як соціально-культурний феномен та особливий значущий віковий період є предметом полідисциплінарного дослідження, у зв'язку з чим окреслилися історичний, соціогенетичний, етнографічний та психолого-педагогічний аспекти його вивчення (Ф.Арієс, В.Абраменкова, Д.Ельконін, Е.Еріксон, В.Давидов, І.Кон, Т.Кочубей, І.Печенко, В.Мухіна, О.Савченко, О.Сухомлинська, В.Сухомлинський, Д.Фельдштейн та ін).

У педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського категорія дитинства набуває особливого трактування і звучання: він підкреслює, що "дитинство - найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє неповторне життя..." [3, с. 15]. Тому й книги, які з'являлися у царині педагогічної творчості видатного вченого, було присвячено світові дитинства, про яке у педагога є особливо влучні слова: "А дитинство, дитячий світ - це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу: у роки дитинства день здається роком, а рік - вічністю. Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому Дитинство, я завжди вважав за конче потрібне стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на вас як на людину, що випадково проникла за ворота їхнього казкового світу, як на сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там, усередині цього світу" [3, с. 8].

Отож, як бачимо, В.О.Сухомлинський добре розумів ту особливу роль, яку природа відводить дитинству - основоположному періоду людського життя. Він, як ніхто бачив і прагнув допомогти побачити іншим значущість дитинства, його унікальність та відмінність від життя дорослого. Тому педагог повинен якнайтонше розуміти і відчувати дитяче пізнання світу — "пізнання розумом і серцем". Для нас надзвичайно важливо розвивати сьогодні цілісне бачення педагогіки саме з такої позиції.

Дитинство розглядають переважно як похідну від суспільно-історичного розвитку, обов’язком якого є відтворення та засвоєння колективного досвіду дорослих, загальних норм, способів та еталонів діяльності дорослих. Визнання державою пріоритету особистісно зорієнтованої моделі освіти передбачає відмову вихователів від звичайних стереотипів педагогічної діяльності. Та нажаль навіть у кращих вихователів вихованець виявляє себе надто однобічно: про те, хороший чи поганий вихованець, вихователь аналізує на підставі того, як дитина виконує норми і вимоги порядку. Натомість для педагогіки Сухомлинського властиве тонке проникнення в душу дитини. Він справедливо наголошував: "…не може бути легкого і безтурботного виховання. Ця робота, копітка, у ній незрівнянно більше одноманітної, втомливої, часто неприємної праці, ніж праці, яка б давала тільки задоволення" [3, с. 291].

Перебудову ціннісної системи дорослих потрібно починати саме з перебудови поглядів на дитинство. Особливої уваги потребують дослідження проблем дошкільного дитинства. Дошкільне дитинство пов'язане з актуалізацією предметно-практичної діяльності та норм людських взаємин. Прихід дитини у дошкільний заклад є важливим моментом у її житті: змінюється "соціальна ситуація розвитку".

Позиція друга - зміст соціального розвитку особистості визначається, з одного боку, сукупністю соціальних впливів світового рівня культури, загальнолюдських цінностей, а з іншого - відношенням до цього самого індивіда, актуалізацією власного "Я", розкриттям творчого потенціалу особистості [1, с.8]. Головним критерієм соціального розвитку в цьому випадку є не стільки ступінь засвоєння соціальних норм і правил поведінки, адаптованості до навколишнього світу на рівні конформізму, скільки ступінь самостійності, ініціативності, творчості особистості. Соціальний розвиток дитини проходить двома пов’язаними лініями — соціалізації (оволодіння дитиною суспільним досвідом) та індивідуалізації (набуття нею самостійності, відносної автоном­ності). Вивчення соціального розвитку дитини з погляду його змістовної сутності (соціалізації-індивідуалізації) дозволяє визначити психологічні механізми становлення цього процесу в онтогенезі. Соціальний досвід, до якого прилучається дитина з перших років свого життя, акумулюється і виявляється в соціальній культурі. Засвоєння культурних цінностей, їхнє перетворення, що сприяють суспільному процесові, є однією з фундаментальних завдань соціалізації.

Позиція третя - В.Сухомлинський підкреслював важливе значення різновікового спілкування для соціалізації дитини і наголошував, що педагог має турбуватися, щоб його вихованці були і вихователями. Він писав: "Третина століття роботи у школі переконала мене втому, що людина найкраще виховується тоді, коли вона виховує інших, турбується про інших людей" [4, с.122]. Ми погоджуємося з педагогом, що майстерність виховання полягає втому, щоб навчити кожну дитину віддавати свої знання молодшим товаришам, тим самим збагачуватися інтелектуально; тільки завдяки цьому і формується справжня жадоба до знань. Старші діти стають помічниками педагогів, організовують ігри для молодших, беруть участь у їхніх розвагах, залучають молодших до спільної праці. На думку вченого, різновікове об’єднання є найсприятливішим соціумом і важливим фактором соціального і психологічного розвитку дитини. В процесі передачі практичних умінь і навичок між дітьми різного віку виникають духовні взаємини, іншими словами, кожний вихованець стає суб'єктом не лише діяльності, а й спілкування.

Позиція четверта - спілкування - обмін між дітьми інформацією пізнавального або афективно-оцінного характеру. Воно задовольняє особливу потребу дитини - у взаємодії з іншими і пояснюється її соціальною природою. В.О.Сухомлинський влучно зауважив: "в процесі спілкування формується духовна і моральна культура людини, її світогляд" [2, с. 195]. Спілкування дітей різного віку є природною умовою накопичення і передачі соціального досвіду, що є так званим стихійним шляхом соціалізації. У процесі різновікового спілкування можливим стає взаємовиховання і взаємонавчання, коли діти як молодші, так і старші, отримують нові знання, вміння, навички, закріплюють і узагальнюють їх .

Найскладніші виховні завдання успішно вирішуються в різновіковому об’єднанні дітей: діти вчаться уважно ставитися до старших, турбуватися про менших, набувають комунікативних навичок. Наслідування старших, імітації їхньої поведінки молодшими дітьми – це, по суті, відображення, яке полягає у привабленні позиції старшого, і прагнення молодших до дорослості.

Позиція п’ята - специфіка освітнього процесу в різновікових групах дитячого навчального закладу обумовлена наявністю системи міжвікових дитячих взаємодій, яка здатна|здібна| доповнювати і змінювати|зраджувати| соціальний досвід|дослід| дитини|дитяти|, що складається в системах взаємодії "дорослий - дитина|", "молодша дитина|, дитя|-старша дитина", забезпечуючи позитивну динаміку в соціальному розвитку дошкільника. Спілкування та взаємодія між такими різними дітьми суттєво відрізняються від тих, які складаються в гомогенній групі. Взаємодія дітей в різновіковому колективі виконує функцію соціального захисту, яка полягає у допомозі старших молодшим в організації їхньої життєдіяльності, захисті та підтримці тих дітей, які не можуть реалізувати себе з різних причин у колективі однолітків; забезпеченні відповідного емоційного самопочуття кожного вихованця, оскільки створюється можливість для кожної дитини спілкуватися з дітьми того віку, з якими вона себе комфортніше почуває.

Отже, різновікове об’єднання є чинником, який найефективніше впливає на соціальний і психічний розвиток дитини. Взаємодія в різновіковому об’єднанні дітей виконує функцію соціального захисту: допомога старших молодшим в організації їхньої життєдіяльності, захист і підтримка тих дітей, які не можуть реалізувати себе з різних причин у колективі ровесників; забезпечення відповідного емоційного самопочуття кожного вихованця, оскільки створюється можливість спілкуватися з тим віком, з яким себе комфортніше почуває.

І саме творча спадщина В.Сухомлинського через звільнення від стереотипних, міфологізованих дорослими образів дитячого розвитку та діяльності, що спотворюють та звужують вивчення дитинства, сприяє конструюванню нового образу дитинства, проектуванню нових типів стосунків між дорослим та дитячим світом.

Сучасне життя висуває на перший план проблему спеціально організованої різновікової взаємодії дошкільників, розробка методичних засад якої і становить перспективу подальших досліджень.



Література:

  1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т./В.О. Сухомлинський. - К.: Рад.шк., 1976. - Т.1. – С. 448.

  2. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. / В.О. Сухомлинський. - К.: Рад.шк., 1976. - Т.2. – 600 с.

  3. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т/. В.О. Сухомлинський.– К.: Рад.шк.,1976. – Т.3. – 670 с.

  4. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи. / В.О. Сухомлинський . – К., 1988.



РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Бабій І. В.

канд. пед. н., доц. кафедри

теорії та методик дошкільної освіти,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
З упевненістю можна сказати, що кожна дитина народжується з природними творчими задатками, але творчими людьми виростають лише ті, умовивихованняяких дозволили розвинути ці здібності вчасно. Багато залежить від того, хто опиниться поруч із дітьми, коли вони робитимуть перші кроки у складний та багатогранний світ мистецтва.

Світ мистецтва безмежний. Пізнавати його можна не день, не рік, а все життя. Тому, починаючи з дошкільного навчального закладу, педагог покликаний розвивати в дітей художній смак, виховувати важливудлялюдини якість – любов до мистецтва, до прекрасного. Зорові образи, створені мистецтвом, легко запам’ятовуються й залишаються в пам’яті надовго. Вони збагачують емоційний світ, учать яскравіше сприймати навколишнє життя.

Витоки творчих сил людини йдуть із дитинства, з того часу, коли творчі прояви часто мимовільні та життєво необхідні. Дитяча художня творчість має свої особливості, тож необхідно навчитися керувати особливостями її виявлення, розробляти методи, що пробуджують та розвивають дитячу творчість. Під поняттям розвитку творчої активності дитини ми розуміємо якісні зміни в пізнавальній діяльності дітей, що відбуваються внаслідок розвитку вмінь та навичок мистецької діяльності. Науковці відводять значну роль заняттям художньою діяльністю, а також усій виховній роботі з дітьми щодо розвитку в них уміння сприймати красу в навколишньому світі та в творах мистецтва, які відіграють велику роль у загальному і творчому розвиткові дитини. Інтерес до образотворчої діяльності дітей зумовлюється його важливістюдлярозвитку особистості дитини, і з роками потреба в ній не послаблюється, а ще більше зростає.

У творчій діяльності дітей дошкільного віку, як свідчать експериментальні дослідження, з найбільшою виразністю виявляються три із зазначених вище етапі–накопичення первісних уявлень про зміст запропонованої або обраної теми, виникнення задуму, реалізація задуму.

На підставі аналізу завдань, які виникають на кожному з етапів творчого пошуку, більшість дослідників дитячої діяльності (Л. С. Виготський, О. В. Запорожець, Н. О. Ветлугіна, Н. П. Сакуліна, Т. С. Комарова, В. П. Котляр, О. О. Мєлік-Пашаєв, В. С. Мухіна) сходяться на тому, що готовність до їх вирішення залежить від сформованості в дитини таких психічних процесів та утворень: морально-естетичної позиції, уявлення (репродуктивного та творчого), сукупності спеціальних здібностей, знань, умінь та навичок.

Морально-естетична позиція дитини дошкільного віку (як й інші психічні процеси) перебуває в стадії становлення. Разом із тим. як визначає В. С. Мухіна, діти своїми малюнками без всякого спеціального наміру відображують ідеологічну та культурну спрямованість суспільства, вчаться оцінювати дійсність, наслідуючи оцінки дорослих. Шлях розвитку кожної культури своєрідний, тому поряд із системами загальнолюдських цінностей дитина, розвиваючись, привласнює цінності, властиві тій країні, тому суспільству, в якому вона живе. Засвоюючи орієнтації оточуючих людей, дитина виробляє свою власну позицію, свої окремі ідеали.

Із усіх існуючих моральних та естетичних категорій, які використовуються для характеристики різних сторін реальної дійсності, в дитини дошкільного віку виявляються: «добро», «зло», «красиве», «некрасиве», «хороше», «погане». При цьому зміст, який вони вкладають у зазначені категорії, частіше за все поєднує в собі моральні та естетичні критерії. Так, красиве для усіх дітей – це добрі вчинки людей, наслідки трудової діяльності дорослих та однолітків; приємні зорові враження, позитиви і явища природи, представники тваринного та рослинного світу та інше. Некрасиве – усе неприємне, страшне й лякаюче, інакше кажучи,те, що засуджується оточуючими людьми: недбальство, жадібність, бійки, вбивства, грубощі, жорстокість та інше.

Прояви безпосередніх чуттєвих вражень є найціннішою якістю, яка сприяє формуванню в дітей активної морально-естетичної позиції.

Діяльність уяви, яка забезпечує в творчому процесі зародження художнього образу, в період дошкільного дитинства має специфічні особливості. Виникнувши на межі раннього дошкільного віку, уява дитини згодом значно змінюється. Так, поряд з подальшим розвитком мимовільного уявлення з’являється якісно новий тип уяви до вільної уяви. Її поява і розвиток обумовлені залученням дитини до більш складних видів діяльності, зміною змісту й форм спілкування з оточуючими, в першу чергу з дорослими. Важливу роль у розвитку уяви дитини відіграє навколишня дійсність. Але в порівнянні з дорослими, як свідчить Л. С. Виготський у дитини значно поступається не тільки матеріал, і з якого «будує» його уява, але й характер приєднуваних до цього матеріалу комбінацій. їх якість і різноманітність.

Образам уяви дошкільників притаманні особлива яскравість, наочність, рухомість і незмінність. Крім того, дослідники вказують на велике її емоційне забарвлення. Діти намагаються відтворити привабливі, з їх точки зору, образи. До того ж надто важливою якістю, яка виявляється в поведінці дітей, є щирість, не підробленість почуттів щодо відтворюваних ними образів.

У шестирічному віці в дитини починає виявлятися цілеспрямованість уяви, відносна стійкість її задумів. Це проявляється у збільшенні тривалості гри на одну й ту ж тему, а в образотворчій діяльності – в попередньому усвідомленні змісту майбутньої роботи та засобів її здійснення.

Уява старшого дошкільника частіше за все носить відтворюючий (репродуктивний) характер, при якому образ виникає на підставі словесного опису тієї чи іншої події, епізоду, персонажа або сприймання відповідної графічної моделі, макета тощо. Разом з тим на цьому етапі в дитини закладаються основи творчої уяви, яка дає змогу створювати нові, оригінальні образи [1, С. 22-28].

Реалізація творчого задуму, як уже зазначалося, залежить від рівня розвиненості професійних здібностей, знань, умінь та навичок.

Успішне протікання зображувальної діяльності та формування інтересу до неї передбачає створення матеріальних умов, а саме:



  • забезпечити заняття різноманітними художніми матеріалами длязображувальної діяльності;

  • підібрати наочний матеріал (твори образотворчого мистецтва, ілюстрації з книг та ін.);

  • обладнати куточок (центр) длясамостійної зображувальної діяльності.

Це підготує ґрунтдляформування інтересу і сприятиме створенню в дітей позитивного ставлення до діяльності. У навчанні слід виділити ті сторони, які б змогли привернути увагу дітей, активізувати мислення. Важливе значення має створення позитивного емоційного тла, пов’язаного з діяльністю. Значною мірою цьому сприяє різноманітність форм попередньої роботи:

  • спостереження і вивчення предметів і явищ навколишньої дійсності;

  • читання художньої літератури;

  • розглядання творів образотворчого мистецтва;

  • цілеспрямований перегляд лялькових спектаклів, прослуховування музичних творів;

  • проведення аналізу дитячих робіт, виконаних на попередніх заняттях;

  • створення перед заняттям і на занятті проблемних ситуацій;

  • підготовка матеріалу до заняття, попереднє обговорення теми, розподіл обов’язківдлявиконання колективних робіт на ін.

Необхідною умовою при цьому є активність вихователя як на занятті, так і під час підготовки до нього, а також активність самих дітей. Вихователь має сам добре розуміти «художню мову» творів мистецтва і доступно, з урахуванням вікових та психологічних особливостей, донести її до дітей. Дорослий подає приклад використання виразного, образного мовлення, сенсорно-емоційних, моральних та художньо-естетичних оцінок і суджень.

До ефективних педагогічних умов розвитку творчих здібностей дошкільників засобами образотворчої діяльності належать:



  • моделювання педагогічного процесу з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей малят;

  • інтеграція різних видів діяльності дітей;

  • розвиток у дітей спостережливості, збагачення словника, навчання різних технік і способів зображення;

  • ознайомлення дітей з етапами творчого пошуку;

  • забезпечення всіма необхідними матеріаламидлясамостійної образотворчої діяльності дітей;

  • використання продуктів дитячої образотворчої діяльностідляподарунків малятам і рідним,дляприкрашання інтер’єру приміщення ДНЗ,длявиставок, ігор тощо.

На думку дослідників дитячої творчості, наведена характеристика психічних процесів та утворень, а також їх приблизний рівень сформованості, якого можуть досягти діти середнього та старшого дошкільного віку, свідчить лише про їх потенційну готовність до творчого пошуку, але не визначає його як такий.

Це положення підтверджується тим, що в умовах самостійного оволодіння творчою діяльністю в роботах дітей виявляється багато випадкового, а інколи й хаотичного як у визначенні змісту сюжету, так і у виборі виразних засобів, необхідних для його втілення[3, С. 71-73].


  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка