Вісник наукової лабораторії



Сторінка2/7
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Література:

  1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук. кер. та заг. ред. О.Л. Кононко. – 3-тє вид., випр. – К.: Світич, 2009. – 430с.

  2. Кириченко Н.Т., Науменко Т.І. Виховує мистецтво: Активізація творчості дошкільників засобами мистецтва: метод. Посібник / Інститут змісту і методів навчання. – К., 1998.

  3. Лихвар В.Д. Деякі аспекти організації естетичного і художнього сприймання.

  4. Вестники ХарьковскогоГосударственногополитехническогоуниверситета. – Выпуск 16. - ХГПУ, 1998.- С. 71-75.

  5. Лихвар В.Д. Естетичне почуття як емоційно-оцінкове відношення людини до дійсності //ВестникХарьковскогоГосударственногополитехническогоуниверситета. – Выпуск 16. - ХГПУ, 1998. - С. 65-71.

  6. Юзвак Ж.М. Краса врятує світ. Художні здібності дітей: психологічний аспект // Дошк. вих. – 1993. - № 12.



РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ

Бабурець Ю.

студентка факультету дошкільної та корекційної освіти,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Розвиток мовлення дітей – одна з головних проблем дошкільної лінгводидактики. Актуальність цієї проблеми обумовлена пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законом України „Про дошкільну освіту”, „Базовим компонентом дошкільної освіти”, спрямованими на модернізацію дошкільної освіти, вдосконалення форм, методів, засобів і методики навчання дітей рідної мови, формування культури мовленнєвого спілкування. Важливим засобом розвитку мовлення у дошкільників є гра.

Ігрова діяльність досліджувалася як психологами (Ю. Аркін, М. Басов, П. Блонський, Л. Виготський, С. Рубінштейн та інші), так і педагогами (Л. Артемова, А. Бондаренко, Д. Менджерицька, О. Усова, Г. Швайко та інші). Вони відзначають, що гра є виявом дитячої активності, спрямованої на засвоєння суспільного досвіду, оволодіння рідною мовою і спілкуванням.

Гра має величезний потенціал щодо активізації словникового запасу слів, що стимулює зв’язне мовлення. У процесі гри діти перебувають в ігрових та реальних взаєминах, які передбачають діалогічне спілкування. В ігрових діях розвивається мовлення дошкільника, його почуття, сприймання, збагачується емоційна сфера. Саме через гру дитина опановує усю систему людських відносин. Гра є підґрунтям для активізації пізнавальної діяльності, розвитку розумових здібностей. У дітей дошкільного віку формується вміння висловлювати свою думку, робити висновки, застосовувати нові знання в різних життєвих ситуаціях.

Проілюструємо наприкладі гри, що спрямована на збагачення та розширення словника дітей:



Універсам

Мета: навчити користуватися узагальнюючими словами, збагачувати лексику, розвивати увагу.

Хід гри

Діти по периметру квадрата креслять свій відділ крейдою на асфальті, кожний добирає назву. Наприклад: одяг, взуття, меблі, посуд тощо. Декілька дітей можуть мати однакові відділи. Лічилкою вибирають ведучого. Ведучий стоїть у центі квадрата і говорить: „Мені потрібні меблі”. Діти меблі біжать до нього і т. д. Коли задіяно половину дітей, ведучий разом з ними крокує по периметру квадрата і першим займає вільний „відділ”, а потім решта дітей займають відділи. Хто залишився без відділу стає ведучим. Гра продовжується.

Отже, ігри посідають чільне місце у формуванні лексичної компетенції дітей. Оскільки вони своїм змістом здійснюють навчання, мають у собі навчальні завдання, розв’язання яких відбувається засобами активної, захоплюючої для дітей ігрової діяльності. Гра є стимулятором мовленнєвої активності дітей.

Література:


  1. Закон України „Про дошкільну освіту” – К. : Ред. журналу „Дошкільне виховання”, 2001. – 55, [1] с. – (Бібліотечка журналу „Дошкільне виховання”).

  2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні / [гол. ред. Н. О. Андрусич]. – К. : Дошкільне виховання, 1999. – 68, [4] с. – (Бібліотечка журналу „Дошкільне виховання”).


ЗВ’ЯЗОК РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ ТА ПСИХОМОТОРНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ВАДАМИ ІНТЕЛЕКТУ

Бегас Л. Д.

викладач кафедра корекційної

педагогіки та психології,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Одним із головних компонентів, який характеризує фізичну досконалість організму є рівень розвитку рухової функції. Рухова функція проявляється в керівництві дитиною своєю моторикою. До її компонентів можна віднести об’єм вмінь і навичок в різноманітних видах рухів, а також рівень розвитку фізичних якостей дошкільника.

У дітей, якімають порушення у інтелектуальному розвитку всі ці процеси розвиваються із запізненням. Велику увагу вивченню цього питання приділяли такі відомі вчені: В. Вайзман, М. Бернштейн, О. Лурія, М. Кольцова, П. Анохін. Стан моторики дитини є непрямим об’єктивним показником дозрівання різних відділів центральної нервової системи, яка забезпечує інтегративну діяльність мозку. На даний час в системі спеціальної корекційної освіти велика увага приділяється корекції рухової сфери дитини з особливостями психофізичного розвитку. Оскільки характернимиознаками вроджених або рано набутих форм стійкого органічного порушенняпізнавальної діяльності, як відомо є порушення руху.

Рух, за даними М.М. Кольцьової, розглядається, як важливий фактор у розвитку узагальнюючої функції мозку. Під впливом рухів змінюється динаміка та відбувається активація психічнихпроцесів: сприймання, пам’яті, мислення, мовлення. І.М. Сєченов вперше пов’язав рухові функції з функціями вищих відділів центральної нервової системи. За його твердженням, нервова система є зібранням різноманітних регуляторів діяльності. Зокрема, О.М. Леонтьєв підкреслює, що психіка не просто «проявляється» в русі, а у певному смислі рух – формує психіку. Адже саме рух здійснює безпосередньо той практичний зв'язок людини з навколишнім світом, який лежить в основі розвитку її психічних процесів. У процесі дошкільного навчання та виховання, вдосконалення нервово психічних функцій дитини та її здатності керувати власними психічними процесами, рух впливає на ступінь дозрівання певних мозкових структур. У здійсненні соціальної адаптації, як мети виховання дітей з інтелектуальною недостатністю рухливі ігри виступають не тільки як джерело здоров'я, працездатності і трудової активності, але і як фактор розвитку психомоторики, сприйняття, уваги, мислення, пам'яті. У дітей дошкільного віку з порушенням інтелектуального розвитку виражений недорозвиток рухової сфери виявляється в порушеннях статичних і локомоторних функцій, координації, точності і темпі довільних рухів. Такі діти пізно починають тримати голову, сидіти, стояти, рухи в них сповільнені, нечітко виражені, вони погано бігають, не вміють стрибати. При тяжкій розумовій відсталості моторний недорозвиток відмічається у 90-100% дітей. У цих дітей різко виражені порушення координації рухів. Дітям молодшого дошкільного віку важко прийняти і утримувати потрібну позу більше 1-2 секунд; у старшому дошкільному віці до 7 секунд, при цьому у них спостерігається загальна напруженість, синекінезії в мімічній мускулатурі. Дітям важко виконувати послідовні, координовані рухи. Характерні порушення рухової сфери – дітям важко бігати, швидко втомлюються, спостерігається дискоординація. Найбільш важливою особливістю рухової активності дітей є її залежність від пори року. Спостерігається тенденція до підвищення рухової активності у весняно-літній період і зниження її у осінньо зимовий. Також можна виділити три періоди рухової активності по розподілу її на протязі дня:

1).ранковий ( з 8 до 9 години);

2).денний (з 10.30 до 12 години);

3).вечірній (з 16.30 до 19 годин).

Практика показує, що велике значення в корекції недоліків психомоторного розвитку, інтелектуальнихможливостей дітей з особливостями психофізичного розвитку займають рухливі ігри. В іграх містяться всі основні види рухів – ходьба, біг, стрибки, подолання перешкод, перенесення вантажів.

Оздоровче значення мають ігри, які проводять на свіжому повітрі. Щоб рухлива гра пройшла організовано, цікаво і мала певні виховні і корекційні наслідки, вихователь повинен виявити не тільки педагогічну майстерність в доборі гри, а й добре продумати методику її проведення. Перед тим як обрати гру, необхідно встановити конкретнее корекційне завдання, враховувати вікові особливості дітей, фізичну підготовку; слід враховувати місце рухливої гри в режимі дня, послідовність у діяльності дитини, зовнішніумови (сезонність, стан погоди, температуру повітря, площу майданчика та його обладнання). При доборі та проведенні ігор не слід забувати основного принципу – поступово переходити від найпростіших ігор з нескладними завданнями і зрозумілими рухами до складніших. При пояснені гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця. Пояснювати зміст гри потрібно виразно, доступно, зрозуміло, коротко, щоб не стомлювати дітей. Під час пояснення гри потрібно використовувати жести,міміку. При плануванні рухливих ігор для дітей із інтелектуальним недорозвитком слід пам’ятати, що жодна система методів не може бути сталою і вичерпною. Щоб забезпечити дитині правильний розвиток, важливо подбати про вдосконалення загальної моторики. Моторика – це властива людям здатність виконувати рухи та керувати ними. Найкращим в даному випадку буде застосування рухливих ігор, які не повинні бути надто стомлюючими і мають на меті приносити задоволення, втіху. Існує взаємозалежність між розладами загальної моторики і розладами мовлення у дітей. Тому під час ігор необхідно багато говорити, описувати, пояснювати що ми будемо робити. Взагалі діти дуже люблять використання ігрових казкових моментів, тому найкраще підбирати ігри пов’язані із героями казок, або грати у ігри - казки. Асоціації з звірятами, розвивають асоціативне мислення у таких дітей, і крім того захоплюють їх більше ніж просте виконання фізичних вправ. Казка – найкращий засіб розвитку мислення у дітей. Взагалі будь-яка форма ігрової діяльності краще засвоюється такими дітьми ніж звичайні наказування, що може не дати жодного результату в порівнянні з грою. Позитивний вплив на дитину має присутність ровесників. Вона прагне демонструвати свої вміння, змагатись з іншими, брати приклад, наслідувати. Від рухової активності дітей з вадами інтелекту багато в чому залежать розвиток психомоторики, фізичних якостей, стан здоров'я, працездатність, успішне засвоєння матеріалу з різних предметів, нарешті, настрій і емоційний стан. Під впливом рухової активності у дошкільнят поліпшується діяльність серцево судинної і дихальної систем, аппарату кровообігу, підвищуються функціональні можливості організму. Але слід застерегти і від зайвої рухової активності, яка веде до негативних функціональних змін в серцево-судинній системі дошкільника. Потрібно враховувати те, що рухова активність кожної дитини індивідуальна і вихователь має добре ознайомитися з медичною карткою дитини, щоб запобігти передозуванню навантаження.



Література:

  1. Бернштейн Н.А. Физиология движений и активность. – М.: Наука, 1990. – 496 с.

  2. Быкова А.И. Обучение детей дошкольного возраста основным движениям. – М.: Учпедгиз, 1971. – 152 с.

  3. Вайзман Н. П. Психомоторика детей-олигофренов. – М.: Педагогика, 1976. – 104 с.

  4. Вильчковский Э.С. Развитие двигательной функции у детей. – К.: Здоров’я, 1983. – 208 с.

  5. Дмитриев А.А. Исследования влияния дозированных физических нагрузок на организм учащихся // Дефектология – 1981 – №5. – С. 34-37.

  6. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 302 с.



СТАРШЕ ПОКОЛІННЯ ТА ЙОГО РОЛЬ

У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Бутенко О.Г.,

канд. пед. н., доц. кафедри теорії та

методик дошкільної освіти,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Родині належить особливе місце в системі «дитина-дорослий». Адже сім'я формує у дитини перший соціальний досвід, знайомить з розмаїттям рольової поведінки, впливає на розвиток звичок, моральних рис характеру, психічних властивостей. Батьки є першими педагогами, які закладають основи фізичного, морального та інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці. Нормативні документи, закони, кодекси, концепції визначають права й обов'язки батьків щодо виховання й освіти дітей, зазначаючи, що саме батьки несуть відповідальність за виховання і розвиток своїх дітей і мають на це пріоритетне право. У цих документах закріплюється право й інших родичів, дідусів, бабусь, братів, сестер на спілкування з дитиною.

Специфічні функції сім'ї випливають із сутності сім'ї та відображають її особливості як соціального явища. До специфічних функцій сім'ї належать народження (репродуктивна функція), утримання дітей (екзистенційна функція) і виховання дітей (функція соціалізації). Вони залишаються при всіх змінах суспільства, остільки завжди зберігається потреба у сім'ї як соціальній формі народження й соціалізації дітей.

Наразі зі зміною економічних і соціальних умов у суспільстві існує тенденція до збільшення кількості нуклеарних сімей, що виникають унаслідок розділення розширеної багатополінної сім'ї на молоду сім'ю (батьки з дитиною або дітьми) і сім'ю прабатьків (бабусі, дідусі, прабабусі, прадідусі). Молоде покоління прагне до автономності, незалежності, що призводить до «територіального» розшарування поколінь і витісняє старших з виховного процесу. Такий поділ сім'ї знижує її виховні можливості, але, разом з тим, зберігається потреба у взаємозв'язках і взаємодопомозі двох нуклеарних сімей: молодої сім'ї і сім'ї представників старшого покоління. У старшого покоління залишається потреба брати участь у реалізації сімейних функцій.

Участь старшого покоління родини у вихованні дітей стало розглядатися як психолого-педагогічна проблема з другої половини XX ст. такими вченими, як С. Голод, Л. Гордон, О. Груздева, І. Дементьєва, Є. Клопов, В. Медков, М. Панкратова, З. Янкова та ін. У 90-і рр. XX ст. такі вчені, як М. Арутюнян, О. Вороніна, Т. Гурко, О. Дудченко, О. Здравомислова, А. Посадська, М. Рімашевський, В. Семенова, І. Хоменко, Л. Ясна та ін. вивчали можливості та особливості виховання дошкільників в сім'ї, висвітлювали значення сімейних відносин у вихованні дітей, їх впливу на позитивний образ сім'ї, причини виникнення труднощів у дитячо-батьківських взаєминах між різними поколіннями в родині.

Спілкування з батьками та представниками старшого покоління є дуже важливим для емоційного розвитку дитини та є вирішальною умовою її гармонійного розвитку. Тут реалізуються потреби дитини у взаєморозумінні і співпереживанні, розвивається прагнення допомогти близьким, з'являються емпатія і рефлексія (Г. Абрамова, Ю. Азаров, Б. Ананьєв, Л. Божович, М. Лісіна та ін.).

За свідченням психологів і соціологів відсутність тісного контакту зі старшим поколінням сім'ї емоційно збіднює дитину. Ставлення до людей похилого віку виступає першоосновою всіх видів ставлень дитини до дійсності. Ю. Галущинська, досліджуючи становлення ціннісного ставлення до людей похилого віку, обгрунтовує і доводить, що воно розвивається на основі знання і усвідомлення цінності об'єкта відносин, переживання цієї цінності, мотивованого ставлення до об'єкта [2].

Ставлення старшого покоління до внуків інше, ніж у батьків до дітей. Щира любов бабусь і дідусів до онука має особливу емоційну основу, вона позбавлена розрахунку і розсудливого початку. На думку Т.Куликової, на відміну від батьків, «прабатьки більшою мірою, ніж їхні дорослі діти, усвідомлюють самоцінність дитинства» [3, С. 83]. Тому старше покоління більшою мірою замислюється про сьогодення онуків, прагнучи зробити їх щасливими саме зараз, а не в далекому майбутньому.

Допомога з боку бабусі (дідуся) у вихованні та догляді за онуком допомагає молодим батькам подолати страхи, що виникають від нестачі досвіду; зрозуміти особливості догляду за дитиною. Допомога бабусі відчувається і в господарсько-побутовій сфері, і у психологічному захисті, і в створенні емоційного комфорту, необхідного немовляті. Бабуся забезпечує вербальні і тактильні індивідуальні контакти, яких особливо потребує дошкільник, створює сприятливий мікроклімат, спокійний настрій, розмірений темп життя, перешкоджає виникненню поспіху, нервозності, нетерплячості, які негативно впливають на нервову систему дитини.

Бабусі і дідусі долучають молодше покоління до історії своєї родини, прагнуть поділитися з ними знаннями і спогадами (Ю.Галущинська, Н.Демидова, Т.Куликова та ін.). Незважаючи на те, що діти запам'ятовують лише окремі деталі, що залишили найяскравіші враження, надалі ці розповіді підводять дитину до формування почуття причетності до сімейного співтовариства, розуміння своїх коренів, усвідомлення змін в умовах життя сім'ї, зв'язку між поколіннями.

За умови позитивних відносин у сім'ї, між бабусями і онуками існує емоційний психологічний зв'язок. Він може проявлятися в повному розумінні один одного, радості від спілкування і взаємних інтересів. У них можуть бути свої «секрети», спільне проведення часу, спільні улюблені ігри. Бабусі й дідусі охочіше відгукуються на дитячі запитання, на які батькам ніколи відповідати. У старшого покоління набагато більше часу для ігор і розмов з дитиною, більше терпіння й інтересу до дитячих розповідей про радощі і прикрощі.

Отже, сім'я, в якій є представники трьох поколінь – найкраще і найбільш цінне виховне середовище завдяки своїй соціально-психологічній диференціації. При цьому важливо, щоб всі її члени жили в атмосфері взаємної доброзичливості і розуміння, щоб їх пов'язувала єдність поглядів, потреб, дій. Це цілком можливо, незважаючи на відмінності у віці, фізичних і розумових здібностях, знаннях, досвіді, дотриманні традицій. Присутність бабусі чи іншої особи похилого віку збагачує життя сім'ї, робить його більш цілісним і спокійним. У такій сім'ї елементи традицій поєднуються з процесами новацій, змін, що диктуються реаліями сучасного життя. Як відзначають соціологи, прийняти і оцінити внесок, що робить хтось із представників старшого покоління, вимагає певної психологічної зрілості і культури молодих членів сім'ї.

Уміння налагодити взаємини в багатопоколінній сім'ї, уникнути конфліктів і непорозумінь є свідченням міцності емоційних зв'язків у родині і ефективності виховання. Однак, при одночасній участі представників кількох поколінь у виховному процесі, нерідко виникають проблеми, які можуть призвести до особистісної напруженості у взаєминах, або перерости в серйозні конфлікти. Як правило, в трипоколінних сім'ях немає взаєморозуміння між старшим і середнім поколіннями. Старше покоління часто виявляється ізольованим і займає позицію «невтручання» у процес виховання.

Негативно позначається не тільки на молодшому поколінні (онуках), а й на самих бабусях і дідусях, і територіальна відірваність старшого покоління. При окремому проживанні, молоде покоління, як правило, позбавляється можливості систематично піклуватися про старших, а ті, в свою чергу, не мають можливості брати участі у вихованні онуків. Відбувається порушення наступності поколінь, поглиблюються індивідуалізм і безпорадність молодих, ізольованість і відчуття непотрібності у прабатьків. Родинні зв'язки слабшають із збільшенням відстані, що розділяє покоління.

З появою онуків бабуся і дідусь переживають сплеск батьківських почуттів. Вони відчувають, що у них з'явилося як би два покоління дітей. Ставлячись до батьків дитини як до недостатньо соціально зрілих, старше покоління не бажає проявити такт і відійти на другий план, надаючи можливість молодим батькам відчути радість батьківства і відповідальність за виховання власної дитини.

Часто прабатьки скептично ставляться до процесу і методів впливу батьками на дитину, засуджують промахи і обговорюють їхні дії з іншими родичами, сусідами, вихователями. Це негативно позначається на результатах виховання, дискредитує батьківський авторитет, відновити який буває дуже складно.

Подібні невдоволення і неприязнь можуть виявлятися і з боку молодих батьків на адресу старшого покоління. Вони не задоволені несучасними поглядами і стилем відносин з дитиною, зайвою турботою і опікою, що позбавляють дитину самостійності і т. ін.

Розбіжності у методах догляду за дитиною та її вихованні між старшими і молодими батьками перетворюються на непримиренну проблему і віддаляють покоління одне від одного. А від цього, в першу, страждає дитина, яка однаково любить як одних, так і інших.

Таким чином, аналіз літератури з проблеми дослідження засвідчує, що авторами ставляться важливі питання формування уявлень у дошкільника про сім'ю; її мікроклімат, особливості статево-рольової поведінки, шанобливе ставлення до літніх людей. Саме сім'я, що оточує дитину від народження, має об'єктивні можливості для формування рис характеру, переконань, світогляду дитини. Виконання сім’єю своєї виховної функції має суспільний сенс. Саме виховання та освіта є тією сферою, на яку значний вплив робить взаємодія старшого покоління родини з онуками. Період найбільш активного залучення бабусь і дідусів у цей процес – дошкільне дитинство.



Література:

  1. Бутенко О. Учітьдитинушанувати маму : вихованняшанобливогоставлення до матері у старших дошкільників : [навч.-метод. посіб.] / О. Бутенко. – Умань : ВПЦ «Візаві» (Видавець «Сочінський»), 2010. – 100 с.

  2. Галущинская Ю. О. Межпоколенные отношения детей и взрослых / Ю.О. Галущинская// Когнитивные и аффективные аспекты развития личности на современных этапах : Сб. научн. ст.– Шадринск : ШГПИ, 1996.- С. 67-72.

  3. Куликова Т. А. Семейная педагогика и домашнее воспитание : Учебник для студентов средних и высших учебных заведений / Т. А. Куликова. –M. :Academia, 1999. – 227 с.


ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Дудник Н. А.

аспірант кафедри теорії і методик

дошкільної освіти

Уманського державного педагогічного

університету імені Павла Тичини
Зміни у житті сучасного суспільства, пов’язані з особливим періодом його розвитку – епохою інформатизації та глобалізацією. Постійне збільшення інформаційного поля, поява нових технологій у науці та виробництві, зростання ролі всесвітніх економічних, політичних, правових, соціокультурних та інших форм відносин – усі ці чинники впливають на сфери діяльності людини. Прагнення країн до стійкого соціально-економічного розвитку підвищує значущість економічних знань для кожної людини.На сучасному етапі розвитку системи освіти її відмінними особливостями можна вважати динамічність, інноваційність та інтенсивність. Ринок праці ставить завдання формування активної особистості, яка буде володіти знаннями в економічній сфері та прагнути до цілеспрямованої реалізації своїх можливостей. Усе це висуває перед українською системою освіти завдання формування економічної грамотності дітей, починаючи з дошкільного віку.

Економічна грамотність, будучи одним з перших інструментів створення прийомів адаптації особистості до соціально-економічних змін, визначається важливою основою формування та розвитку особистості, розповсюдження економічних знань, засобом формування людського капіталу.

У педагогічній науці питання формування економічної грамотності, економічного виховання не є новою. Багатопланових проблем економічного виховання підростаючого покоління торкалися з певною повнотою їх розкриття в своїх дослідженнях філософи, економісти, соціологи, психологи, педагоги (Г. Аврех, А. Абрамова, А. Аменд, А. Бірман, Ю. Васильєв, В. Жамін, Н. Клепач, В. Попов, В.Шубінський). Цьому в значній мірі сприяли дослідження загальносоціальних закономірностей динаміки зовнішньої діяльності й розвитку матеріальних і духовних цінностей (М.Туган-Барановський, Н.Смелзер, П. Струве); загально психологічних закономірностей входженння особистостів соціальне життя (Л. Виготський, М.Доналдсон, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн); виховного впливу праці (Р. Зайченко, Г. Могилевська, І. Первін); змісту й методів економічного виховання дітей (С. Балабанов, О. Кульчицька, А. Кузнецова, Л.Ла, В. Розов, І. Прокопенко, Б. Шемякін .

У наукових дослідженнях останніх років, формування економічної грамотності особистості на етапі дошкільного дитинства, визначається важливим напрямом виховання, який допоможе дитині стати самостійною, соціально адаптованою, правильно зорієнтованою в економічних явищах, успішною в сучасних умовах ринкової економіки. Сучасні дослідження вчених (А.Богуш, Н.Гавриш, Н.Грама, Л. Кларіною, Е. Курак, А. Шатової, А. Смолєнцевої) свідчить про необхідність впровадження економічної освіти саме з дошкільного віку. Науковці (А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Грама) констатують, що «сучасні соціально-економічні відносини в суспільстві спонукають дитину досить рано знайомитися з проблемами сімейної «дорослої» економіки. Реалізація поставлених завдань обумовлює необхідність розробки базисного компонента економічної грамоти, що розкриває основні положення Базового компоненту дошкільної освіти в Україні - державного стандарту. Тож засадами програми економічного виховання дітей слугують основоположні документи розвитку національної освіти в Україні, які взяті нами задля розробки змісту, форм, методів та умов формування економічної грамотності, економічного виховання і освіти дітей, що в свою чергу основується на Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні. Відтак, виникає необхідність організовано залучати дітей уже в дошкільному віці до засвоєння основ економіки, пропедевтики економічної грамотності» [1].

Отже сучасний стан теорії і практики педагогічного забезпечення не завжди відповідає вимогам сьогодення і потребує пошуку нових підходів, шляхів та умов. Поряд з цим недостатньо розроблено зміст, форми, методи формування у дітей дошкільного віку економічної грамотності. Тим не менше у педагогічній теорії і практиці накопиченні знання та створені методологічні передумови, що створюють базу для такого дослідження.

Зміст економічної грамотності найбільш повно висвітлюється в системі завдань національного виховання через формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи [3, С.4 ].У зв'язку з цим необхідно звернутися до розгляду самого поняття як «економічна грамотність». Аналіз наукової літератури, узагальнення педагогічного досвіду дозволили нам представити понятійний апарат таким чином:

–"грамотність" - означає прийняття зважених, обміркованих та ефективних рішень з формування та розподілу фондів особистих грошових коштів,


  • економічна грамотність - сукупність економічних знань, умінь і навичок, володіння якими дозволяє студенту вузу приймати економічно виправдані рішення в різноманітних соціально детермінованих ситуаціях [2, С.307-311 ].

Ми погоджуємося з Н. Грамою, яка стверджує, що засвоєння економічної грамоти забезпечується єдністю змісту, поступовим засвоєнням і розвитком елементарних економічних знань, умінь і навичок з постійним їх ускладненням відповідно до віку дітей. [4].

Процес розвитку економічної грамотності дітей дошкільного віку розглядається нами як педагогічно обгрунтована, послідовна і безперервна форма навчання, в ході якої діти опановують сукупністю взаємопов'язаних економічних знань, навичок і відносин. Тому, формуючи основи економічної грамотності дітей важливо допомогти їм осягнути ази фінансової грамотності, тобто отримати комплекс знань і умінь, які допоможуть у подальшому вирішувати фінансові питання, а саме:



  • розуміти природу і функції грошей;

  • уміти цінувати гроші;

  • уміти рахувати гроші;

  • уміти складати фінансовий звіт;

  • уміти економити і заощаджувати;

  • уміти витрачати гроші і жити за коштами;

  • уміти повертати борги;

  • уміти ділитися;

  • уміти примножувати гроші;

  • уміти поповнювати свої фінансові знання;

  • уміти захищати свої гроші і основи елементарної фінансової безпеки;

  • уміти заробляти і створювати джерела доходу;

  • уміти обговорювати грошові питання і аналізувати свої вчинки в процесі розпорядження грошима. 

Економічна грамотність дошкільників пов’язана з сучасними економічними умовами. Водночас, при всій різноманітності досліджуваних проблем маловивченими залишаються проблеми економічної соціалізації дітей дошкільного віку та особливості формування їхньої економічної грамотності у взаємодії дошкільного навчального закладу і сім'ї. Педагоги повинні встановлювати і підтримувати постійний контакт з батьками в галузі економічної освіти дітей дошкільного віку[5].

Така недостатня науково-методична розробленість процесу економічного соціалізації та формування економічної грамотності дітей дошкільного віку у взаємодії дошкільного навчального закладу і сім'ї, призводить до ситуації, коли значна частина педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів проявляє неготовність до забезпечення педагогічної взаємодії з питання економічного виховання старших дошкільників, у зв’язку з чим виникла потреба розробки її засад у сучасній педагогічній науці й запровадження у практику сучасних дошкільних навчальних закладів, що становить подальші наукові розвідки.


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка