Вісник наукової лабораторії



Сторінка4/7
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Література:

  1. Москаленко В.В. Соціальна психологія : підручник. / В.В. Москаленко Видання 2-ге, виправлене та доповнене – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 688 с.

  2. Олійник Л.М. Статеве виховання дітей від народження до 10 років : навчало-методичний посібник / Л.М. Олійник – Миколаїв: ПП «Принт-Експрес», 2008. – 50 с.

  3. Словарь по соцыальной педагогике : учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Авт. – сост. Л.В. Мардахаев. – М. : Издательский уцентр «Академия», 2002. – 368 с.

  4. Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. Пер. д-ра М.В. Вульфа. С пред.проф. И.Д. Ермакова / З. Фрейд – М.: МЦ «Система» при МК ВЛКСМ, 1991. – 84 с.

  5. Якименко Л.Ю., Луценко В.О.Дівчатка і хлопчики в колективі : Вплив дитячого колективу на формування статево-рольової поведінки молодшого дошкільника: навч.-метод. посібник до Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Л. Ю. Якименко, В.О. Луценко. – К. : Наш час; Х. : Ранок, 2010. –

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В СУЧАСНИХ СІМ’ЯХ

Лисоконь О.В.

студентка факультету дошкільної та корекційної освіти,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Сучасна сім'я зазнала серйозних змін: зменшився її розмір і кількість дітей. Але найголовніше те, що різко зросла кількість розлучень — розпадається майже кожний другий шлюб. Адже розлучення — це сильне потрясіння для всіх членів сім'ї, і в першу чергу, для дітей.

Мотиви та причини розлучень, психологічні особливості наслідків розриву сімейних відносин досліджуються в роботах М. Орідороги, А. Волкова, А. Келама, І. Еббера, Г. Навайтіса, А. Сінельникова, В. Солодникова, В. Сисенко, Д. Чечет і ін.

Науковці стверджують, що сильним негативним фактором у вихованні дітей виступає сам факт розлучення. Залишення сім’ї батьком, що, як правило, супроводжується розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і нерідко має руйнівний вилив на її психологічний світ.

Особливо важливий і небезпечний як для дитини, так і для матері перший період після розлучення, оскільки саме в цей час дитина потребує підвищеної уваги з боку матері. Дитині, саме в цей час потрібна мати, сповнена любові, сильна, надійна в очах дитини, здатна захистити її в будь-який момент від усіх негараздів [29, 5-68]. Розлучена сім'я характеризується зміщенням окремих важливих функцій її повноцінної життєдіяльності. Помітно знижується репродуктивна функція, знижується можливість задоволення матеріальних потреб, змінюється організація змістовного дозвілля, що особливо важливо, не задовольняють психосоціальні потреби. У розлученій сім'ї спостерігається стан психічної тривоги і дестабілізації усіх її членів, порушується почуття психічної рівноваги, між дорослими часто виникають гострі конфронтації, які ускладнюють процес виховання дітей.

Міцний сплав мужності, твердості характеру, пов'язаних з чоловічим початком у сім'ї, і м'якість, сердечність, які йдуть від жінки, позитивно впливають на дітей обох статей. Але особливо це необхідно для хлопчиків. Відсутність у сім'ї чоловічого авторитету негативно впливає на формування психічного розвитку і чоловічих рис характеру дитини, а також її фізичного розвитку. Таким чином, проблема розлученої сім'ї полягає в тому, що мати не може замінити батька уже тому, що вона жінка, і ще тому, що один з батьків не може замінити двох. Кожний із них приносить у сім'ю свою індивідуальність, свою багатогранність почуттів і думок, інтересів і знань, дій і вчинків. Відсутність одного з батьків нічим не може бути замінена. Дитина має меншу можливість ознайомлення з різними варіантами соціального досвіду, і головне, з тією стороною інтимно-емоційної сфери її сім'ї, яка створюється стосунками подружжя. Ось цей вакуум у розлученій сім'ї негативно впливає на підготовку дітей до сімейного життя. Ця ситуація, яка характеризується відсутністю наочного зразка взаємовідносин статей, породжує, великий ризик того, що у дітей закладаються деформовані (або духовно збіднені, або відірвані від життя - підвищено романтичні, ідеалізовані) погляди на шлюб і сім'ю, які будуть впливати в майбутньому на становлення її власної сім'ї.

Складність розв'язання проблем розлученої сім'ї обумовлюється також недостатньою її науковою розробленістю, відсутністю методик, у яких враховується специфіка виховного процесу в розлученій сім'ї. Ця складність зумовлює об'єктивну потребу теоретичного обґрунтування й узагальнення практичного досвіду та удосконалення змісту виховання дітей у розлученій сім’ї у нових соціальних умовах.



Література:

  1. Алексеєнко Т. Ф. Молода сім'я в сучасному виховному процесі / Алексеєнко Т. Ф // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 4. – С. 53-60.

  2. Ильин Е. П. Мужчины и женщины в семье / Ильин Е. П.. – СПб., 2003. – С. 253-295.

  3. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / НАН України. Інститут економіки; за ред. В.Стещенко. - Київ, 2001. – 560 с.

СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ОСВІТИ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Малишевська І. А.

канд. пед.н., доц. кафедри

корекційної педагогіки та психології,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Гуманізація процесу освіти у наш час означає, в першу чергу, посилення уваги до формування повноцінної особистості, до всебічного розвитку кожної дитини, у тому числі з порушеннями психофізичного розвитку.

Розвиток демократичних інститутів у державі, формування духовної культури та моральних цінностей особистості, її соціально-економічний статус значною мірою визначається рівнем освіти дітей, ставленням до них як до найвищої соціальної цінності [1].

Визнання українським суспільством пріоритету загальнолюдських цінностей вимагає від освіти нового ставлення до дітей з обмеженими можливостями, вирішення питань їх соціалізації та інтеграції. Тому актуальним на сьогодні є розв’язання широкого спектру проблем навчання і виховання дітей з вадами психофізичного розвитку.

Стратегічним орієнтиром у цьому сенсі є: Декларація про права дитини (1959 рік), Декларація про права інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989 рік), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990 рік) та інші. У цих міжнародних документах було вперше визнано, що інвалідність є не медичною, а соціальною проблемою – проблемою прав людини.



Нині освіта для осіб з обмеженими можливостями в Україні реформується з урахуванням прогресивних світових тенденцій: від диференціації та інституалізації до інтеграції осіб з особливими потребами у суспільство.

Актуальність розгляду зазначеного питання насамперед пов’язана з тим, що в Україні катастрофічно збільшується питома вага дітей з обмеженими можливостями. На початку XXIстоліття, за оцінками ВООЗ, 10% населення земної кулі є "недієздатними" особами, з яких 100 мільйонів – діти з особливими потребами. На сьогодні у світі налічується 250 мільйонів дітей з вадами психофізичного розвитку віком до 14 років. В Україні на сьогоднішній день – 2,5 млн. осіб з обмеженими можливостями, з яких 1,2 млн. – інваліди I та II груп, з них 120 тис. інвалідів дитинства [2].

І хоча вкраїні функціонує 396 шкіл-інтернатів відповідно до восьмикатегорійдітей з особливостями психофізичного розвитку (понад 60 тис. дітей)та успішно діють понад 40 навчально-реабілітаційних закладів якдержавного, так і громадського підпорядкування, цього не вистачаєдля забезпечення комплексу освітніх потреб дітей даної категорії[5].

Найголовнішими проблемами корекційної освіти, які потребують негайного вирішення, залишаються проблеми соціальної ізольованості дітей з особливими потребами й надзвичайно складні умови існування сімей, які виховують дітей-інвалідів. Ці проблеми є своєрідним індикатором зрілості та цивілізованості будь-якої держави. В Україні налічуєтьсяпонад 160 тис. дітей-інвалідів до 16 років[2].

У зв'язку з цим першочерговими завданнями освіти для дітей з обмеженими можливостями, які мають бути вирішені на державному рівні є:



  • створення оптимальних умов для життєдіяльності осіб з обмеженими можливостями, відновленнявтраченого контакту з навколишнім світом;

  • успішне лікування та корекція психофізичних вад осіб з особливими потребами;

  • психолого-педагогічна та фізична реабілітаціяпорушених функцій організму осіб з обмеженимиможливостями;

  • соціально-трудова адаптація та інтеграція осіб з порушеннями психофізичного розвитку в суспільство [4].

Характерною особливістю сучасної корекційної освіти в Україні є реконструювання її на демократичних засадах. Українська держава посилила увагу до проблем дітей з особливими потребами, гуманістичні підходи до освіти яких базуються на принципах: природної соціалізації (навчання й виховання дитини з психофізичними вадами без відриву від сім'ї); вибору батьками форм і видів майбутньої освіти; фінансування не школи за надані психолого-педагогічні послуги, а дитини, яка їх потребує, з тим щоб форму, рівень і діапазон послуг обирали її батьки з метою успішної адаптації та майбутньої соціалізації. Тому надзвичайно важливу роль у досягненні гуманітарного, соціального та економічного розвитку осіб з особливими потребами відіграє інклюзивне навчання. Сьогодні інклюзивна форма навчання для дітей з вадами психофізичного розвитку заслуговує на особливу увагу. Адже інклюзивне навчання – це спільне навчання і виховання дітей з особливими потребами зі здоровими однолітками в умовах масового загальноосвітнього закладу за місцем проживання.

Тривалий досвід роботи системи спеціальних (корекційних)шкіл свідчить, що особи з порушенням психофізичного розвиткуздатні певною мірою робити свій внесок у розвиток суспільства,підвищувати (за допомогою фахівців) рівень власної соціальноїкомпетентності.

Останнім часом в Україні активізувалася робота, спрямована на адаптацію осіб з обмеженими можливостями до суспільства. Найважливішим аспектом цієї адаптації є забезпечення умов для отриманняними якісної освіти та фахової підготовки відповідно до їхніх можливостей.

За цих умов система освіти осіб з порушеннями психофізичного розвитку, як важлива складова освітньої галузі України, потребує певних змін й реорганізації.

Перспективними напрямами розвитку освіти осіб з обмеженими можливостями в Україні є наступні:

– доопрацювання освітньої законодавчої бази України з метою забезпечення прав і освітніх потреб дітей-інвалідів та дітей з порушеннями психофізичного розвитку, відповідно до Концепції ООН;



– розробка на державному рівні стратегії обліку ( а саме бази статистичнихданих) дітей з порушеннями психофізичного розвитку та системи ранньої корекційно-реабілітаційної допомоги;

  • розширення функцій спеціальних шкіл-інтернатів, які б стали консультативно-методичними центрами з корекційно-розвивальної роботи у своїх територіальних округах (тобто надавали консультативну допомогу вчителям, вихователям загальноосвітніх навчальних закладів);

  • забезпечення неперервності освіти, в т. ч. і шляхом поновлення системи вечірнього навчання (а це означає розв'язання завдань, пов'язаних з соціальною інтеграцією, професійною ос­вітою, трудовою реабілітацією та вихованням життєвих компетенцій дорослої людини з обмеженими можливостями);

  • започаткування профільного навчання як у межах спеціального навчального закладу, так і в окремих класах (групах) учнів, які мають порушення психофізичного розвитку;

  • подальша розробка і запровадження інноваційних форм і технологій навчання осіб з порушеннями психофізичного розвитку (насамперед – інклюзивної форми навчання);

  • створення системи багатоаспектної допомоги (а саме психологічної, матеріальної, педагогічної, соціальної) батькам дітей з особливими потребами на базі консультативних пунктів, реабілітаційних центрів та ін.;

  • законодавче вирішення і розробка відповідних нормативних документів, щодо соціального захисту та зайнятості молоді з особливими потребами;

  • внесення змін до процесу фахової підготовки дефектологів, вчителів інклюзивного навчання та інших фахівців адекватних сучасним освітнім пріоритетам і завданням, які стоять перед корекційною освітою [3].

Покращення роботи за означеними напрямами дозволить, з одного боку, наблизити освітні вимоги до загальноприйнятих міжнародних стандартів, а з іншого – забезпечити можливість всім категоріям дітей з порушеннями психофізичного розвитку здобувати бажаний рівень підготовки, маючи при цьому альтернативний вибір форми навчання і типу навчального закладу.

Література:

  1. Засенко В. Спеціальна освіта: стан і пріоритети розвитку / В. Засенко // Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови : наук.-метод. зб.  за ред. В. В. Засенка, А. А. Колупаєвої. – К. : О. Т. Ростунов, 2010. – Вип. 1. – С. 3–7.

  2. Колишкін О. Вступ до спеціальності "Корекційна освіта" : навчальний посібник / О.В. Колишкін. – Суми : Університетська книга, 2013. – 392 с.

  3. Колупаєва А. Стратегічні напрями сучасної освітньої політики України / А. Колупаєва // Дитина із сенсорними порушеннями: розвиток, навчання, виховання : зб. наук. праць / за ред. С. В. Литовченко, І. М. Гудим. – К. : О. Т. Ростунов, 2011. – Вип. 2. – С. 5–12.

  4. Липа В. До питання про загальний стан державної підтримки дітей з особливими потребами на Україні / В. Липа, О. Гаврилов // Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія: соціальна педагогіка. Частина 1 / за ред. О. В. Гаврилова, В. І. Співака. – Кам’янець-Подільський : Медобори – 2006, 2011. – Вип. 17. –С. 73–83.

  5. Миронова С. П. Основи корекційної педагогіки : навчально-методичний посібник / С. П. Миронова, О. В. Гаврилов, М. П. Матвєєва ; [за заг. ред. С. П. Миронової]. – Камянець-Подільський : Камянець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2010. – 264 с.

МОВЛЕННЄВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ДОШКІЛЬНИКІВ

Підвашецька С.

студентка факультету дошкільної та корекційної освіти,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Мова і мовлення обслуговують і поєднують всі інші види діяльності дитини і така взаємодія різних видів діяльності передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності.

У руслі започаткованого дослідження виникла необхідність з’ясувати сутність понять “компетентність”, “компетенція”, “мовна компетенція”, “мовленнєва компетенція”. Звернемось до словникових джерел.

Так, за новим тлумачним словником української мови “компетенція” – добра обізнаність із чим-небудь; “компетентний” – який має достатні знання в який-небудь галузі; який з чим-небудь добре обізнаний; тямущий [4:305].

В педагогічному словнику ми знайшли таке тлумачення даних понять. “Компетентність” – 1) володіння компетенцією; 2) володіння знаннями, що дозволяють судити про щось. “Компетенція” – коло питань, в яких дана особа володіє пізнанням, досвідом. Поняття “компетентний” тлумачиться як: 1) той, хто володіє компетенцією; 2) знаючий, обізнаний в певній галузі (3) .

Отже, в загальному розумінні, терміном компетенція позначають характеристику поведінки, домінантну форму активності особистості, наявність відповідних навичок і вмінь, ступінь оволодіння певним видом діяльності. Компетенція не може зводитися до знань і навичок. Компетенція – це те, що породжує вміння, дії, її можна розглядати як можливість встановлення зв’язків між знаннями та ситуацією, що найбільш ефективна у вирішенні проблеми.

Компетентність у смисловому значенні охоплює три аспекти: знання, вміння, навички. Термін “компетенція” широко використовується в наш час там, де йдеться про навчання і виховання.

На думку А.М. Богуш, “компетентність” – це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконтроль [2].

Отже, компетентність дитини дошкільного віку – це сформованість інтелектуальних операцій, довільна спрямованість діяльності, усвідомленість і значна мотиваційна насиченість. На кожному віковому етапі компетентність має орієнтовні показники розвитку особистості. У мовленнєвій діяльності розрізняють мовну компетенцію і мовленнєву, яка включає в себе лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну.



Література:

  1. Богуш А.М. Змістова характеристика видів мовленнєвої компетенції дошкільників // Наука і освіта: Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. - №1-2. - 1998. - с. 16-20

  2. Лингвистический энциклопедический словарь // Ред. В.Н.Ярцева. -М.:Сов. Энциклопедия, 1990. -636 с.

  3. Новий тлумачний словник української мови. - у 4-х томах, К.: видавництво "Аконіт", II том, 1999. - С. 305

ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ДУХОВНОГО ЖИТТЯ ДІТЕЙ

Поліщук О. В.

канд. пед. н., доц. кафедри теорії і методик

дошкільної освіти,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини,
Сьогодні в освітньо-виховних закладах України все більше уваги приділяється пошукам перспективних підходів до гуманізації освіти, стимулювання пізнавальної активності особистості, накопичення досвіду її творчої діяльності. У реалізації цього надзвичайно складного процесу, в якому беруть участь багато чинників, величезну роль відіграє мистецтво. Унікальні особливості цього виду духовно-практичної діяльності базуються на тому, що людина завдяки мистецтву не лише набуває знань про навколишній світ, а й засвоює емоційно-ціннісне ставлення до себе і оточуючих, відкриває для себе дійсність як внутрішній світ людини, сповнений особистісним сенсом, формує власні естетичні почуття та ідеали.

Це відкриття «людяності» світу кожна окрема особистість робить завдяки тому, що в художньо-творчій діяльності-сприйнятті, створенні та інтерпретації творів мистецтва вона збагачується суспільно-історичним досвідом, який переживає як власний. Людина прилучається до загальнолюдських цінностей і вільно створює свій духовний світ за законами краси й гармонії. Відтак, мистецтво розвиває в людині універсальну здатність до творчого вдосконалення будь-якої діяльності, сприяє формуванню естетичних цінностей.

Естетична цінність – здатність будь-якого явища, насамперед творів мистецтва, викликати естетичне почуття, давати людині духовно-інтелектуальну насолоду (втіху), збагачувати її внутрішній світ. Така здатність зумовлена якостями, властивостями, особливостями тих явищ, які їм притаманні і мають значення, смисл для людини.

Головною метою формування естетичних цінностей у дітей ми вважаємо розвиток у них творчих здібностей та естетичного ставлення до навколишнього, основою якого є чуттєве сприйняття світу в різних його проявах, емоційне проникнення у стан явищ і предметів, співпереживання своєї причетності до нього.

Стрімке сьогодення поставило перед дошкільною та початковою ланками освіти актуальне завдання – орієнтуватися на світовий рівень формування творчої особистості, яка житиме і працюватиме в сучасній інформаційній сфері.

Розбудова системи освіти в Україні передбачає оновлення її змісту, зміну форм організації художньо-естетичної творчої діяльності дітей. Яскравою тенденцією цього процесу є, зокрема, зростання питомої ваги мистецтва у розвитку творчих здібностей і естетичного виховання юного покоління.

У Національній доктрині розвитку освіти вказується на необхідність створення відповідних умов для виховання покоління людей, здатного оберігати й примножувати цінності національної культури та громадського суспільства [1].

Виходячи із вищеозначеного, ми сформулювали мету власного дослідження: виявити адекватні сучасності деякі педагогічні аспекти формування естетичних цінностей як необхідної умови духовного життя дітей у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського.

Ця проблема зацікавила нас у зв’язку з тим, що за останнє десятиріччя питання естетичного виховання дітей, особливо підлітків, ґрунтовно не досліджувалися. Хоча низка вітчизняних учених постійно звертається до стрижневих проблем естетичного виховання, котрі розроблені у свій час В. О. Сухомлинським.

У цілому, з наукових джерел логічно випливає, що вітчизняні науковці Н. Абдуліна, А. Бутник, О. Поліщук, А. Рубан, Н. Рубан, Н. Тарапака та ін. всебічно вивчають педагогічний доробок В. О. Сухомлинського, виявляючи в ньому зерна істини, які можуть прорости дорідним урожаєм на ниві сучасної оновлюваної системи естетичного виховання дітей [2].

Водночас у процесі вивчення дисциплін мистецько-естетичного циклу студенти зустрічають певні труднощі у підготовці до практичних і лабораторних занять, а також під час проведення освітньо-виховної роботи з дітьми під час педагогічної практики, до змісту якої включено завдання із формування естетичних цінностей у дітей.

Спробуємо встановити логічну послідовність у науково-педагогічному полілозі В. О. Сухомлинського стосовно естетичного виховання дітей.

Думка перша: філософське твердження педагога про те, що «Краса – це глибоко людське! Краса існує незалежно від нашої свідомості й волі, але вона відкривається людиною і осягається нею, живе в її душі, – не було б нашої свідомості – не було б і краси» [6, С. 409].

Водночас В. Сухомлинський наголошує: «Важливо, щоб джерелом думки й почуттів було пізнання явищ природи, її краси» [4, С. 557]. У численних працях В. О. Сухомлинський стверджує, що сама по собі краса ще не може стати засобом виховання повноцінної особистості.

Думка друга: необхідно вчити дітей бачити красу і розуміти її. В. О. Сухомлинський постійно водив своїх вихованців до джерел краси – до річки, на луки, до лісу, у поле, у степ тощо. Він організовував життя найменших вихованців перед вступом до школи на лоні природи. При цьому вирішувалися не лише завдання, спрямовані на оздоровлення та зміцнення організму малюків, а й завдання естетичного виховання. Учитель залучав дітей до прекрасного в навколишньому світі. Він вчив їх не просто споглядати красиві пейзажі, явища природи та довкілля, а й розуміти, дивуватися, зачудовано милуватися красою денного блакитного сонячного і нічного фіолетового з мерехтінням зірок неба, рожевим заходом сонця, хвилями хлібної ниви, буянням садів, запахом трав і полів тощо.

Він рекомендував підліткам створити вдома свій Куточок краси, читати в ньому книжки, думати, мріяти, малювати тощо.

Думка третя: розвивати у дітей спостережливість. Кожному педагогу добре відомо, що спостереження як педагогічний метод, широко використовується в освітньому процесі дітей від їх найперших днів життя і до останнього дзвінка в школі. Але, яким чином необхідно організувати спостереження, щоб воно було найбільш ефективним? І тут В. О. Сухомлинський звертає нашу увагу на те, що дітей треба вчити спостерігати. Не просто дивитися, споглядати, захоплюватися і милуватися спостережуваним, а вміти бачити прекрасне, відчувати його всіма струнами душі, зрозуміти красу, зробити маленьке відкриття. Таким чином, у дітей потрібно розвивати спостережливість, допитливість думки. У молодшому віці це є провідною умовою розвитку інтелекту, а надалі стає ефективним засобом розвитку задатків, обдарувань, творчих здібностей, джерелом естетичних почуттів.

Думка четверта: красу в природі, у побуті, у спілкуванні та в мистецтві необхідно високо цінувати та оберігати. В. О. Сухомлинський застерігав, що в естетичному та емоційному вихованні не можна припускатися дидактизму та штучного розчулення красою. Він вважав, що тільки щире захоплення педагога красою може запалити вогник естетичних почуттів у душі дитини. Із цією метою Вчитель радив широко використовувати не лише природу, а й мистецтво в його найширшому розумінні: література, пісня, музика, живопис, зразки народного мистецтва тощо. В. Сухомлинський вважав, що образотворче мистецтво є могутнім засобом проникнення в духовне життя народу. Становлення особистості дитини невіддільне від засвоєння нею духовних надбань свого народу. Мудрість поколінь, втілена в народній творчості – головній скарбниці загальнолюдської моралі, має стати першоосновою виховання наших дітей.

В. О. Сухомлинський прагнув, щоб у роки отроцтва праця облагороджувала почуття його вихованців, відкривала перед ними красу навколишнього світу й людини, сприяла вихованню найкращих людських якостей.

Думка п’ята: власноручне створення краси – найперше джерело формування естетичних почуттів, естетичних цінностей і творчості. Найкращим засобом для цього є посильна творча праця дітей чи то в куточку краси, чи на ділянці, в майстерні або під час свят Праці – скрізь твориться людська краса. Таким чином утверджувалося почуття краси праці, праці натхненної, корисної, благородної, творчої.

«Творче натхнення, – вважав В. О. Сухомлинський, – людська потреба, в якій особистість знаходить щастя. Переживаючи духовне задоволення від того, що вона творить, людина по-справжньому відчуває, що вона жива» [5, С. 566]. Водночас він звертає нашу увагу на те, що без творчості, без одухотвореності процесом і результатом творення духовних цінностей неможливо уявити життя підлітків. Адже діти не тільки повинні вміти бачити, відчувати, розуміти красу і достойно її цінувати, – вони повинні вміти власними зусиллями творити власну красу як в природі, так і в слові, у праці, у різних видах мистецтва, у побуті, у стосунках. Він зазначав: «Діти не просто переносять на папір щось із навколишнього світу, а живуть у цьому світі, входять в нього як творці краси, дістаючи насолоду від неї» [7, С. 53–54].

В. О. Сухомлинський стверджував, що творчість починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення навколишнього світу.

У підсумку зазначимо, здійснивши ретроспективний аналіз праць В. О. Сухомлинського, ми дійшли висновку про те, що він надавав великого значення формуванню естетичних цінностей у дітей, зокрема формуванню у них естетичних почуттів, оцінок, суджень та ідеалів; формування естетичних почуттів пов’язував із духовним життям дітей; основою духовного життя вважав природу, оточуючий світ, мистецтво; вбачав у спілкуванні дітей з природою розвиток творчості, сферу докладання їхніх духовних сил.

Водночас ще й на сьогодні є прикрим той факт, що ідеї Великого Педагога не досягли багатьох умів не тільки батьків, а й педагогів. Адже ніякий найсучасніший телевізор, ніяка інтернет-програма не можуть замінити живого сприйняття краси природи, відчуття її запахів і звуків, мелодії вітру і морських хвиль, духмяного повітря, достиглих колосків, гудіння хрущів і бджіл, ласкавого чи спекотного сонця. Для цього має бути сформована культура сприйняття оточуючого світу.

Вважаємо за необхідне відродити в дошкільних закладах та загальноосвітніх школах Куточок краси, Школу Радості, Кімнату Казки, Куточок Мрії, Школу під блакитним небом, Сад Здоров'я. Переконані, що при такому підході до формування особистості майбутнього Громадянина України виросте повноцінне покоління, яке з глибокою вдячністю буде згадувати своїх Вчителів, Школу і Дитинство як неоціненні Радість і Щастя.

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка