Вісник наукової лабораторії



Сторінка6/7
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Література:

1. Голованова Н.Ф. Социализация и воспитание ребенка. – СПб.: Речь, 2004. – 272 с.

2. Гурлєва Т.С., Вовчик-Блакитна О.О. Оздоровлення соціокультурного середовища дітей як психологічна проблема // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – № 5. – С.54-57.

3. Корчак Я. Как любить ребенка. – Ектеринбург: У-Фактория, 2003. – 352с.

4.Фельдштейн Д.И. Психологические проблемы образования и самообразования современного человека // Приоритетные направления развития педагогических и психологических исследований. — М., Воронеж:, 2004. – С. 43 – 63.

ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОДІЇ СІМ’Ї ТА ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Рожко Д.

студентка факультету дошкільної та корекційної освіти,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Актуальною проблемою сьогодення є питання сучасного сімейного виховання. Сімейне оточення допомагає маленькій людині пізнати довкілля у всіх його проявах. Саме через родину дитина засвоює норми людських взаємин, моральні стосунки. Родина, сім’я формує у дитини моральні якості. Закон України «Про освіту» покладає на батьків відповідальність за розвиток і виховання власних дітей. Відтак, вкрай важливим є об’єднання виховних зусиль дошкільного навчального закладу і сім’ї на користь дитини.

Тому модернізація дошкільної освіти не може не торкнутися сучасної сім’ї, залишити родину стороннім спостерігачем змін, що відбуваються на етапі дошкільного дитинства. Важливо залучати батьків до процесу оновлення змісту форм і методів освіти своїх дітей, викликати бажання перенести доцільне в практику сімейного виховання.

Проблемі взаємодії сім’ї та дошкільного закладу присвячені праці Л. Артемової, А. Богуш, Т. Поніманської та ін.

Взаємодія батьків і вихователів має здійснюватися за такими параметрами:



  • формування єдиних вимог дошкільного закладу і сім’ї, направлених на вирішення проблем виховання дошкільників;

  • забезпечення педагогічної допомоги батькам у вихованні дошкільників.

Сучасна дослідниця М. Машовець зазначає, що вирішення педагогічних проблем у сім’ї потребує спеціальної підготовки батьків, кваліфікованої допомоги фахівців та наукового забезпечення на теоретичному і практичному рівнях [2].

Саме тому перед нами стоїть першочергове завдання: допомогти батькам у вихованні власних дітей. Зазначимо, що успіх виховання дошкільника залежить від спільної взаємодії педагога та їхніх батьків.Одним із важливих принципів, який ми враховували у співпраці з родинами вихованців, є тісний взаємозв’язок між змістом роботи з дітьми та змістом педагогічної просвіти батьків.

Виваженим шляхом забезпечення виховання в практичній діяльності є формування суб’єкт суб’єктних взаємин у системах «педагоги батьки-діти».

Під час педагогічного співробітництва з батьками ми використовували такі методи впливу на батьків, як: порада, пояснення, навіювання, особистий приклад, прохання, доручення, практичні заняття з елементами тренінгу, програвання педагогічних ситуацій; похвала, подяка, зауваження, заохочення.

Зазначимо, що тільки об’єднання зусиль допоможе створити розвивальний простір, сприятливий для виховання дошкільників.

Ми розглядаємо процес взаємодії як активну взаємодію родини, педагога і вихованця у спільній творчій праці, в ході якої формуються кращі людські якості.



ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ДОШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Скрипник Н.І.

канд. пед. н., доц. кафедри

дошкільної педагогіки та психології

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
В умовах освітніх реформ ідеологічною основою національної системи виховання дітей в Україні є гуманізація та особистісна орієнтованість навчально-виховного процесу в закладах освіти. Так, в Концепції дошкільного виховання (1989 р., автори В.В. Давидом, В.А. Петровський та інші), розглядалась важливість гуманізації дошкільної освіти, виховання загальнолюдських якостей в дошкільному віці та необхідність оновлення організації роботи дошкільного закладу в світлі цих завдань. Розкрито сутність особистісно-орієнтованої моделі навчально-виховного процесу, яка допомагає становленню особистості, забезпечує психологічну захищеність та розвиток індивідуальності кожної дитини. Вирішення цієї проблеми допоможе закласти фундамент високоморального і свідомої особистості. Особливу увагу надається пошуку ефективних методів та прийомів розвитку взаємостосунків дорослого із дитиною через розуміння один одного, прийняття і визнання особистості, уміння дорослого зрозуміти позицію дитини, враховувати і поважати її думки та бажання.

Втілення в життя гуманістичних ідей: милосердя, терпимість до інакомислення, повага до прав людини, людської гідності й громадянської відповідальності нерозривно пов’язане із розвитком та вихованням толерантної особистості. Поза всяким сумнівом, толерантність як якість особистості й феномен суспільного буття належить до числа вищих, базових цінностей культури. Вона входить до складу значеннєвих одиниць життя й фактом своєї значимості пропонує створення таких моделей освітнього процесу, які б виходили з життєвої практики толерантної культури й ґрунтувалися на досвіді толерантних відносин учасників процесу [1].

Саме заклади освіти здатні адекватно і цілеспрямовано формувати таку моральну якість особистості і враховуючи вимоги сьогодення, це має бути важливим стратегічним завданням освіти.

За останнє десятиріччя такі учені та педагоги, як І. Бех, І. Зязюн, В. Кремінь, В. Кузь, В. Мадзігон, А. Маслоу, О. Пометун, О. Сухомлинська, та інші докладають багато зусиль для роз’яснення і впровадження в практику ідей гуманізації освіти. Але варто зазначити, що проблема виховання саме толерантності у дошкільному віці мало вивчена. Частково цю проблему досліджували Л. Артемова, А. Гончаренко, В. Котирло, О Овсяннікова, Т. Поніманська. Але комплексно це питання у дошкільному віці залишається поза увагою учених.

Метою нашого дослідження є визначення змісту роботи та системи педагогічних засобів і методів формування доброзичливої та толерантної поведінки старших дошкільників, в умовах освітнього закладу.

Перш ніж визначати проблемні питання організації толерантного середовища у освітньому закладі, необхідно зазначити декілька тез про головного об’єкта навчально-виховного процесу - дитину. На думку американського психолога Е. Берна, спостерігаючи за дітьми, можна помітити, що дитина „прив’язується більше до людей, котрі безпосередньо задовольняють її потреби“, а це, у формі гри та завдяки вмілій поведінці педагога-професіонала, допоможе трансформувати в соціальні чи моральні досягнення особистості дитини [2].

Міжособистісні стосунки дитини із дорослими та однолітками у соціальному середовищі дошкільного закладу сприяють індивідуальному розвитку дитини, формуванню її особистісних якостей таких, як самостійність, активність, впевненість, ініціативність, допитливість, уміння контролювати себе, свою поведінку, усвідомлювати її моральність, уміння будувати міжособистісні стосунки, зростає орієнтація дитини на соціально прийнятні норми взаємодії. Взаємини дошкільника накладають відбиток на стиль його поведінки. Щоб виховати толерантність у дошкільників, потрібно перш за все самому бути таким. Це професійно необхідна особиста якість педагога, яка продиктована завданням, змістом, характером його діяльності та вимогами сучасності.

Виходячи з цих висновків, нами були визначені вимоги до стилю стосунків вихователя з дітьми: готовність захищати інтереси і права своїх вихованців; відмовлятися від повчального і категоричного стилю спілкування; створювати умови для рівноправного діалогу, дискусій; використовувати внутрішній потенціал і досвід кожної дитини; відчувати і приймати емоційний настрій групи і кожної дитини; вміти стримувати свої емоції і почуття; оволодіти механізмом емпатії; демонструвати дітям повагу і довіру; з розумінням відноситись до проблеми кожної дитини; усвідомлювати свої переваги і недоліки у характері (самоаналіз); проявляти поблажливість, терпіння, почуття гумору і чуйність; готовність миритися з іншою думкою.

Завдання педагога не лише дотримуватися самому і створювати умови для формування толерантності між дітьми, але й попередити прояв негативізму у стосунках всіх учасників навчально-виховного процесу (інших працівників закладу, батьків): різких емоційних проявів амбіціозності, настороженості, роздратування, дратівливості, грубості у висловлюваннях, залякування. Всі ці прояви неприпустимі у стосунках із дітьми.

О. Сухомлинська зазначає, що „велике значення мають будь-які емоції, адже вони повністю належать до почуттєвої сфери, проходять через психіку людини і саме від цієї сфери залежить сприймання тих чи інших цінностей або відмова від них. Людину не можна примусити бути моральною – потрібно її переконати, пропустити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість з тим, щоб висловлені моральні цінності стали її власним надбанням“ [4, с. 40].

У ході дослідження було визначено основний зміст виховання толерантності у дітей старшого дошкільного віку:

1. Познайомити дитину з різноманітністю та багатонаціональністю людського суспільства.

2. Сформувати у дитини усвідомлення свого єства: потреби і можливості (фізичні та моральні); гідність, права і обов’язки (уміти їх відстоювати і зважати на права інших); уміння і навички; недоліки і проблеми.

3. Сформувати уявлення про людину в цілому, як неповторну, унікальну особистість із всіма її перевагами та недоліками.

4. Дати знання про навколишній світ за темами: „Особистість“, „Я сам“, „Сім’я“, „Суспільство“, „Традиції“, „Національність“, „Релігія“, „Культура“, „Стать“ і т.п.

5. Виховувати у дітей доброзичливі стосунки з навколишніми, активну життєву позицію, а саме: знайомитися і дотримуватися правил і норм людського співіснування; проявляти терпимість, шанобливе ставлення до інших людей, традицій і культур; розвивати емоційне співчуття до інших; розвивати уміння адекватно оцінювати свої вчинки і вчинки інших, намагаючись їх пояснити і зрозуміти; прислухатися до думки інших; доброзичливо вирішувати конфліктні ситуації.

Забезпечити виконання визначеного змісту по формуванню толерантної поведінки у дітей дошкільного віку не можливо одними лише власними прикладами, формуючими знаннями і розповідями про важливість і актуальність цієї якості особистості. Реально діти оволодівають знаннями та відповідними почуттями лише тоді, коли використовують, закріпляють і перевіряють їх на досвіді під час творчої та ігрової діяльності у повсякденному житті. Тому важливо визначити засоби та прийоми, які допоможуть сформувати і закріпити у дітей толерантні якості.

Перш за все, це виховний вплив дорослого як власний приклад, настанови, попередження, переконання, поради, адекватне оцінювання, спонукання.

Наступний важливий засіб – це ігрова діяльність, як основний вид діяльності дітей дошкільного віку. Адже саме в цій діяльності дитина отримує всю необхідну інформацію для свого розвитку. Завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між гравцями, гра корегує агресивність, негативні емоції, страхи, невпевненість, яку дитина гасить в собі, удосконалює вміння дітей спілкуватися, збільшує діапазон дій з предметами [3, 126].

Важливим виховним чинником у навчально-виховному процесі є такожспільна діяльність дітей і дорослих. Це зображувальна та музична діяльність, драматизація, організація свят, спільна праця, прогулянки, спостереження і ознайомлення з навколишнім. Така діяльність стимулює дитячу активність, виховує активну громадянську позицію, інтерес до навколишнього життя, поглиблює розуміння значущості і цінності життя всього живого. Організація занять художньо-естетичної спрямованості дозволяє створити умови для творчого виявлення дитячих емоцій, вироблення етико-естетичного ставлення до життя, сприяє накопиченню позитивних переживань і вивільнення негативних, розвиває почуття співпереживання та співчуття.

Ще одним засобом виховання толерантності ми вважаємо бесіда та спілкування з дитиною (у процесі знайомства з художньою літературою, фольклором і мистецтвом різних народів, релігійними заповідями, з важливими віхами історії, війнами і їх наслідками, поняттям про милосердя, людську благородність і міжнаціональну спорідненість). Мовленнєва взаємодія, виступає основою толерантних переконань. Підкреслимо, що у структурі діалогічної взаємодії переважають емоційний і когнітивний компоненти, які виявляються через високий рівень емпатії, почуття партнера, вміння прийняти його таким, яким він є, відсутність стереотипності у сприйманні інших, гнучкість мислення, а також через здатність адекватно оцінювати власну особистість.

Ефективним засобом впливу на виховання дитини в гуманістичному дусі є також співпраця дитячого садка і сім’ї. Завдання дошкільного закладу полягає у організації просвітницької (пропаганда принципів толерантності), профілактичної (соціально-психологічні тренінги, ділові ігри, направлені на корекцію толерантної поведінки) та роз’яснювальної роботи з батьками (батьківські збори, семінари, бесіди, консультації).

Отже, дотримуючись відповідних вимог у стосунках з учасниками навчально-виховного процесу та використовуючи сукупність різноманітних педагогічних засобів впливу на вихованців, можна досягти необхідних умов для створення гуманного, толерантного середовища в освітньому закладі. Крім того, результативність використаних виховних засобів і прийомів значною мірою залежить від того, наскільки вони відповідають індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольняють їхні духовні потреби, викликають відповідну мотивацію до морального вдосконалення.

Література:


  1. Ашиков, В. «Азбука мира» : программа воспитания толерантности и основ культуры для детей школьного возраста / В. Ашиков // Дошкольное воспитание. – 2003. – № 8. – С. 28-33.

  2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. – 1999. – 23 с.

  3. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2004. – С. 126-149.

  4. Сухомлинська О.В. Духовно-моральне виховання дітей та молоді: загальні тенденції й індивідуальний пошук. / Всеукраїнський фонд „Добро“, Київ. – 2006. – 43 с. (розділ 6.)

ВПЛИВ СІМ’Ї НА ЕМОЦІЙНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ДИТИНИ

Трофаїла Н. Д.

викладач кафедри теорії та

методик дошкільної освіти,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Останнім часом проблема емоційного розвитку дітей дошкільного віку все частіше привертає увагу педагогів і психологів. Емоційний розвиток - складний і багатоаспектний процес. Він включає в себе поступову появу певних афектів, зміна умов їх виникнення, ускладнення зв'язків між ними. Крім того, емоційний розвиток виражається в зміні здатності до емоційного регулювання, а також на формування індивідуальних відмінностей в цих здібностях. В психології розвиток емоцій займає одне з центральних місць.

Вивчаючи емоції та їх вплив на розвиток дитини, також, заслуговує ретельного дослідження проблема впливу факторів сімейної ситуації на емоційний розвиток дошкільника. Саме в сім'ї дитина набуває перший досвід людського спілкування, здатність розуміти переживання близьких і співчувати їм. Як підкреслює М. І. Лісіна [4], спілкування в родині завжди проходить на емоційній основі, а відсутність емоційного контакту з близькими призводить до порушень у формуванні особистості дитини.

Родині, безумовно, належить значна роль у розвитку емоційної сфери дитини. Безліч чинників сімейної ситуації, таких, як склад сім'ї, психологічний клімат, особливості сімейних взаємин, стиль виховання, особливості емоційності батьків, система їх очікувань і цінностей є основою формування емоційної сфери дитини. Психологи по-різному аналізують значення факторів сімейної ситуації на емоційний розвиток дитини.

Наприклад, С. Томкинс [8] виділяє чотири основні способи соціалізації смутку:

1)  за допомогою покарання (каральний тип);

2) за допомогою заохочення;

3) за допомогою часткового заохочення;

4) за допомогою різнорідних засобів.

Одним з найбільш частих проявів печалі є плач. Коли сльози дитини викликають негативну реакцію дорослих або повністю ігноруються, має місце каральний тип соціалізації печалі. Така поведінка батьків стає причиною страхів дитини і низької толерантності до фрустрації.

Заохочуючий тип соціалізації печалі характеризується тим, що батьки намагаються заспокоїти дитину і починають дії, спрямовані на усунення стимулу, що викликав печаль. Це сприяє формування почуття довіри, чесності, виховує мужність і стійкість до фрустрації.

Вибір того чи іншого шляху соціалізації печалі залежить від минулого досвіду батьків, а також індивідуальних особливостей дитини. Дитина з низьким порогом печалі плаче частіше і сильніше, викликаючи у батьків більше роздратування і схиляючи їх до карального типу.

Третій тип соціалізації печалі (часткове заохочення) характеризуєтся тим, що батьки просто пестять і підбадьорюють плач дитини, не намагаючись впливати на причину печалі. З віком, така дитина буде не здатна долати печаль. Стикаючись з нею, вона буде шукати можливості відволіктися і забутися (фізично чи психологічно). При негативному результаті - це шлях до наркоманії та алкоголізму. Як правило, жоден з цих типів не застосовується в чистому вигляді.

Не менш важливим, на думку К. Ізарда, виявляється реагування батьків на вираження у дітей емоції радості. Переживання цієї емоції вкрай важливі для нормального розвитку дитини. Однак радість не може бути результатом вольового зусилля або метою діяльності [2]. Батьки не можуть навчити дитину радіти. Експресія радості, як правило, пов'язана з посмішкою. Посмішка з'являється у дитини рано, але спочатку вона носять ендогенний характер. Проте батьки, як правило, реагують на них як на соціальні, сприяючи формуванню емоційної прихильності.

Тим часом, Г. Барретт і Дж. Кампос [7] виділяють чотири характеристики батьківських емоцій, які можуть впливати на емоційну поведінку дитини.

По-перше, батьківські емоції як реакції на специфічні події можуть безпосередньо імітуватися дитиною. Якщо батьки реагують на когось позитивною або негативною емоцією, то дитина, швидше за все, реагуватиме схожим афектом.

По-друге, діти засвоюють певні вирази емоцій, які зазвичай використовують батьки. Дитина може копіювати саркастичну інтонацію або навіть конкретну фразу, яка часто вживається батьком, і переносити їх в новий контекст.

По-третє, батьки моделюють ефективні або неефективні прийоми подолання труднощів, і діти засвоюють ці патерни, дивлячись, як батьки справляються з емоційно важкими ситуаціями.

Четверте положення Г. Барретта і Дж. Кампоса стосується загального емоційного клімату, який створюють батьки в будинку і який непомітним чином може впливати на дитину. Тепла, дружня атмосфера в сім'ї, прийняття дитини батьками - це невід'ємна умова задоволення потреби дитини в любові. Емоційно насичене спілкування з батьками робить найсильніший вплив на дитячу психіку, даючи простір для переживання широкого спектра емоцій, уміння диференціювати і розуміти свої власні і чужі емоції.

Роль сімейного благополуччя для нормального психічного развитку, в тому числі і для розвитку емоційної сфери, неодноразово доводилася в роботах вітчизняних і зарубіжних психологів. У той же час такі чинники, як відсутність батька, можуть чинити істотний вплив на емоційну сферу дитини, умови виховання в неповних сім'ях мають свою специфіку, навіть якщо мати робить все можливе, щоб з'єднати в собі ролі обох батьків.

За даними Е. О. Смирнової та її колег [5], діти, які ростуть в неповних сім'ях, мають менш сприятливу картину емоційно-особистої сфери, порівняно з однолітками, зростаючими в повних сім'ях. При цьому хлопчики виявляються більш уразливі. Вони демонструють знижений емоційний тонус, труднощі в спілкуванні. Наявність батька і матері представляє надзвичайно важливу передумову нормального емоційного і морального розвитку дитини. В умовах великої професійної зайнятості батьків (особливо матерів), неоціненну послугу родині надають бабусі й дідусі. Вони сприяють задоволенню емоційних потреб дитини. За даними Ю. О. Галущінской [1], відношення до бабусь і дідусів у дітей старшого дошкільного віку характеризується більшою емоційністю, ніж ставлення до батьків. У спілкуванні з ними діти проявляють більшу теплоту, використовують лагідні слова. Допомагаючи виховувати дітей, бабусі в одних випадках допомагають зміцнити сім'ю, в інших - послаблюють її виховуючий потенціал, знижуючи авторитет батьків в очах дитини або практикуючи непослідовний тип виховання [3]. Особливості батьківського ставлення безпосередньо показує вплив на формування особистості дитини, її самооцінку, образ Я, взаємини з однолітками.

У вітчизняній психології використовується классіфікація стилів виховання, розроблена Е.Г. Ейдеміллер [6]. Він виділяє наступні типи виховання: Гіпопротекція, або гипоопіка, домінуюча гіперпротекція, емоційне відкидання, жорстоке ставлення, умови підвищеної моральної відповідальності, суперечливе виховання. Кожен з цих типів виховання має свої наслідки для формування особистості дитини та її емоційної сфери.

Нарешті, необхідно відзначити роль такого фактора, як система цінностей і очікувань батьків. Як відзначає А. Д. Кошелева [3], індивідуальні уподобання і антипатії матері надає особливий вплив на розвиток дитини: швидше розвивається те, що найбільше подобається матері. Процес развитку сповільнюється там, де мати залишається байдужою або приховує своє схвалення. На жаль, доводиться визнати, що не всі батьки визнають за дитиною право на емоції. Часто під емоційним розвитком батьки розуміють придушення і жорсткий контроль над емоціями, не приділяючи належної уваги таким важливим напрямам, як формування «мови емоцій», виразної лицьовій експресії, розуміння своїх і чужих емоцій. Вважаючи високий інтелект запорукою успіху дитини в житті, багато батьків не беруть до уваги той факт, що ємоції відіграють важливу роль в спілкуванні дитини з однолітками, впливаючи на характер таких відносин, їх успішність. Як видно з наведеного аналізу, можна виділити цілий ряд «сімейних» чинників, які так чи інакше впливають на розвиток емоційної сфери дитини: виховується дитина в повній або неповній сім'ї, чи є у нього брат або сестра, яка емоційна атмосфера в сім'ї, чи існує можливість спілкування з прабатьками і наскільки це спілкування являється інтенсивним. Не можна також виключати фактори соціально-економічного характеру - освіта батьків, рівень їх достатку.

Таким чином, сімейне оточення відіграє визначну роль в емоційному розвитку дитини. У той же час більшість батьків, як правило, основний акцент роблять на формуванні у дитини інтелектуальних і вольових якостей, ігноруючи необхідність розвитку емоційної сфери дошкільника.

Література:


  1. Галущинская Ю.О. Развитие эмоций дошкольников в процессе форми­рования ценностного отношения к старости // Особенности эмоциональной сферы личности. Сборник научных статей. - Шадринск, 2000

  2. Изард К. Психология эмоций. - СПб.: Питер, 2000.

  3. Кошелева А.Д.Эмоциональное развитие дошкольников. — М.: Акаде­мия, 2003.

  4. Лисина М.И.Общение и его влияние на развитие психики дошколь­ника. - М., 1974.

  5. Смирнова Е.О., Собкин B.C.и др. Специфика эмоционально-личност­ной сферы дошкольников, живущих в неполной семье // Вопросы психоло­гии. — 1999. - № 6.

  6. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В.В. Психология и психотерапия семьи. — СПб., 1999.

  7. Emotions: theory, research and experience. V. 2. Emotions in early development / Ed. by R. Plutchik, H. Kellerman. - N.-Y., 1981.

  8. Tompkins S.S.Affect, Imagery, Consciousness. — V. 2. The negative affects. — N.-Y., 1963.

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка