Вісник наукової лабораторії



Сторінка7/7
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Шиманська К.

студентка факультету дошкільної та корекційної освіти,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини

Проблема формування лексичної компетентності дошкільників останнім часом досить часто порушується в лінгводидактичних дослідженнях (О. Аматьєва, А. Богуш). Проблема лексичного розвитку дітей досліджувалась ученими в різних аспектах: етапність формування слова як сигналу в контексті взаємодії сигнальних систем дійсності (Н. Данилова, І. Горелов, М. Кольцова, І. Павлов); фонетичні, лексичні та граматичні особливості дитячого мовлення на початкових етапах розвитку (О. Гвоздєв, Н. Рибніков, Т. Ушакова, О. Шахнарович, Н. Юр’єва); збагачення словника дітей раннього віку (Ю. Аркін, В. Гербова, Г. Розенгарт-Пупко); особливості становлення й розвитку словника дітей (М. Коніна, В. Коник); залежність розвитку мовлення від спільної з дорослим діяльності (Н. Лепська, М. Лісіна); закономірності, принципи та методи навчання дітей раннього віку (А. Богуш, К. Крутій,,, Г. Ляміна, Т. Науменко, Л. Олійник, Л. Павлова, Г. Розенгарт-Пупко, Л. Федоренко).

Мета статті – визначити сутність поняття “лексична компетенція”, висвітлити результати сучасних наукових досліджень з проблеми формування лексичної компетенції дітей дошкільного віку.

Лексична компетенція – це здатність миттєво викликати з тривалої пам’яті еталон слова залежно від конкретного мовленнєвого завдання та включати це слово в мовленнєвий ланцюг. Розвиток лексичної компетенції є центральним аспектом вивчення мови.

Центральною ланкою в роботі над засвоєнням лексичного матеріалу є формування лексичних навичок. Лексичні мовленнєві навички - це навички інтуїтивно правильного утворення, вживання і розуміння іншомовної лексики на основі мовленнєвих лексичних зв’язків між слухо мовленнєво моторною і графічною формами слова і його значенням, а також зв’язків між словами іноземної мови.

Ми надаємо перевагу дослідженням А. Богуш, що єдиною метою розвитку словника дошкільників полягає у збагаченні, уточненні та активізації їх словникового запасу. Система лексичної роботи включає зміст, мету, напрями, завдання. Метою лексичної роботи в дошкільному дитинстві є розвиток уміння дітей доречно добирати слова рідної мови, розуміти їх значення та вживати їх у власному мовленні.

Низку досліджень присвячено словниковій роботі з дошкільниками, ознайомленню їх зі словом у різних видах діяльності, особливостям розуміння значення слова дітьми різних вікових груп, опануванню узагальнюючого значення слів, уведення саме таких, що позначають елементарні поняття (Л. Колунова, А. Лаврентьєва, Є. Струніна). Ці праці довели, що виховання в дошкільнят уваги до змістової сторони слова, його семантики, уточнення значень слів, збагачення зв’язків слова з іншими словами розвиває точність слововживання.

Становлення системи лексичних значень слів відбувається поступово. Труднощі у виявленні рівня розвитку семантичної сторони мовлення в дітей четвертого року життя можуть бути пов’язані з рядом причин: швидкою втомлюваністю, невідповідністю оволодіння фонетичним та змістовим планом слів, а також нездатністю до визначення суттєвих ознак слова.

Отже, проблема формування лексичної компетентності є актуальною та знаходить відображення в програмах та документах про освіту, а також є предметом багатьох досліджень сучасних науковців.

Література:


  1. Богуш А. М. Мовленнєвий розвиток дітей: Сутність та шляхи реалізації/ А. М. Богуш //Дошкільне виховання. - 1999. - № 6. - С. 3-5.

ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЦІ

Шпильова М. О.

викладач,

Уманський гуманітарно-педагогічний

коледж ім. Т.Г.Шевченка
У Національній доктрині розвитку освітиУкраїни у ХХІ столітті турбота про здоров’я молоді, формування культури здорового способу життя визначається пріоритетним завданням. Успішному його розв’язанню сприяє вивчення теорії та практики організації процесу фізичного виховання й освіти другої половини ХХ століття, коли було накопичено значний теоретико-методологічний досвід упровадження різних методів, організаційних форм навчання та виховання.

Провідні ідеї здорового способу життя розглядалися у контексті підвищення ефективності системи фізичного виховання школярів та дошкільників (Е. Вільчковський, Н. Денисенко, Т. Дмитренко, О. Дубогай).

Наприкінці ХХ століття визначився валеологічний підхід до вивчення проблем здорового способу життя школярів (І. Брехман); досліджено різні аспекти валеологічної освіти та валеологічного виховання дошкільників, школярів і молоді (Т. Бойченко, О. Вакуленко, Г. Голобородько, О. Іванашко, С. Лапаєнко, С. Свириденко, Л. Сущенко, С. Юрочкіна); виконано низку експериментальних досліджень із проблеми формування навичок здорового способу життя у дітей дошкільного віку (Н. Денисенко, С. Юрочкіна); визначено умови професійної підготовки майбутніх фахівців із дошкільної освіти щодо виховання у дітей навичок здорового способу життя (В. Нестеренко).

Розуміння сутності здорового способу життя набувало статусу наукових поглядів, які утворювали органічну систему під впливом геополітичних, соціально-економічних чинників, коректувалися прогресивними теоріями та передовим педагогічним досвідом вітчизняних учених, викристалізовувалися всім перебігом розвитку педагогічної науки, обумовлювалися культурно-національними особливостями ментальності та світогляду народу.

Аналіз історико-педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що ідея формування здорової особистості супроводжує весь шлях розвитку цивілізації. Так, суспільно-політичне середовище античного світу обумовило домінування завдань підготовки сильних, витривалих, мужніх людей для підтримки і захисту існуючого устрою. Турбота про виховання здорової особистості визначалася об’єктивною потребою раціонального функціонування суспільства. Виховання фізично здорової, сильної особистості мало культовий характер і розглядалося як необхідна умова формування гармонійної особистості в цілому. Так, Арістотель підкреслював, що „починати виховання необхідно з піклування про тіло, щоб виховання тіла сприяло вихованню духу”. Пріоритетність ідей формування здорової особистості визначається фактом, що піклування про здоров’я, його зміцнення, що об’єднувало різноманітні системи виховання того часу. Зауважимо, що афінська та спартанська школи, що формувалися під впливом відмінних соціально-політичних чинників, декларували різні, навіть протилежні, ідеї виховання.

Найбільш помітна роль у розробці нових педагогічних ідей щодо значення фізичного розвитку особистості належала прогресивним діячам середини ХVІІ – кінець ХVІІІ ст. (Р. Декарта, Ф. Бекона, Д. Локка), які прагнули оновити духовну природу людини, зрозуміти її сутність, забезпечити природний, гармонійний розвиток усіх її кращих якостей. На основі принципово нової концепції і світосприйняття було визначено ідеал особистості, яка вивчає довкілля як цілісний світ, сама є його невід'ємною частиною. Людину було проголошено "мікрокосмом". Особливого значення у системі навчання і виховання набув принцип природовідповідності. Нові погляди на природу та людину віднайшли своє відображення у працях Р. Декарта, Ф. Бекона, Д. Локка.

Д. Локк вбачав кінцеву мету виховання у формуванні здорового духу в здоровому тілі. Він обґрунтував ідею здорового способу життя та визначив шляхи її реалізації: загартування організму – перебування на свіжому повітрі, пристосування тіла до зміни температури повітря;дотримання гігієнічних вимог – просторий, зручний одяг, тверда постіль; організація режиму праці, відпочинку, харчування – проста їжа, міцний сон; виконання фізичних вправ – танці, верхова їзда, фехтування, мандрівки.

Питання фізичного виховання займало особливе місце в педагогічній спадщині Ж.-Ж. Руссо. Учений розглядав його як засіб гармонізації людини зі світом, природою, соціальним середовищем. Він уважав, що досконалість фізичного розвитку попереджає шкідливі звички, вади, формує високі моральні ідеали. Пріоритетними завданнями він визначав: загартовування організму із раннього віку, навіть із деяким ризиком для дитини; адаптацію до умов життя у середовищі, близькому до природного; формування засобами фізичного виховання основи трудового.

У представників кожної історичної епохи, кожної суспільно-політичної формації було своє принципове ставлення до проблеми формування здорового способу життя, її значення, сутності, засобів реалізації. Піднесення моральних ідеалів, інтелектуальний розвиток, побудова ієрархії культурно-духовних цінностей суспільства зумовили підвищення статусу здорової особистості від військово-прикладного до морально-духовного рівня. У давнину вирішення проблеми виховання здорового покоління було рівнозначним життєздатності та бойовій готовності суспільства, гарантувало стабільне майбутнє. У процесі еволюції фізичний розвиток розглядався як елемент загальної людської культури, як невід'ємний компонент гармонійного світу людини, у якому простежувалися зв’язки з моральною, естетичною, розумовою культурою суспільства.

Важливим чинником життєдіяльності людини було свідоме виконання фізичних вправ у побуті, зумовлене потребами особистості, роду, суспільства. Особливості розвитку фізичного виховання визначалися соціально-економічними умовами, національними особливостями, етнічним складом народу, географічним розташуванням держави. У їх контексті виникали самобутні види ігор, окремі фізичні вправи, що відображали особливості життя українського народу. Значне місце серед них відводилося вправам, звичаям та обрядам, іграм, спрямованим на виховання здорової особистості. До них належали: фізичні вправи, ігри та розваги, пов’язані з полюванням; фізичні ігри та вправи, що відтворюють процес праці й підготовку до неї; фізичні вправи, ігри та обряди, спрямовані на загартування та підготовку до військових дій; фізичні вправи та ігри, пов’язані з обрядами та звичаями народного календаря; вправи, що сприяють загартуванню організму, дотримання посту, психофізичній підготовці переносити голод, спрагу, спеку.

Слід зазначити, що суворі умови української дійсності передбачали високі вимоги до здоров’я та фізичних якостей людини. Слово "здоров’я" з’являється в перших писемних джерелах, що є свідченням особливої уваги до гармонії тіла й душі [2]. Задля підтримки фізичного здоров’я необхідно було дотримуватися певного способу життя: обмеження в їжі, напоях, загартування організму, дотримання режиму тощо. Так, у "Поученнях" Володимира Мономаха читаємо : "Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню".

Ідеї здорового способу життя посіли чільне місце у підготовці та вихованні воїнів Запорізької Січі, де склався культ фізичної досконалості. Виховання юнаків було підпорядковано фізичному розвитку й загартуванню.

Під впливом християнських, соціально-економічних, політичних чинників розвитку суспільства, ставлення до проблеми здорового способу життя змінювалося, доповнювалося відповідним змістом, набувало певного значення в ієрархії суспільно вагомих цінностей. Деякі аспекти визначеної проблеми досліджувалися в працях суспільних діячів, учених, педагогів та просвітників (І. Бецького, М. Ломоносова, М. Новікова, Г. Сковороди, О. Суворова), завдяки яким концепція формування здорового способу життя пройшла історичний шлях від окремих ідей до науково обґрунтованих досліджень теорії і практики фізичного виховання.

Процес організації формування здорової особистості значно активізувався у 90-ті рр. ХІХ ст., коли вітчизняна педагогічна наука збагатилася теоретичними працями та практичним досвідом суміжних наук: медицини, фізіології, психології. Вагомий внесок у розвиток оздоровчих ідей у вітчизняну систему фізичного виховання зроблено прогресивними діячами того часу П. Лесгафтом, Е. Покровським, А. Вереніусом, Е. Дементьєвим та іншими. Їхні науково-теоретичні розробки, публікації та практична діяльність підкреслили актуальність педагогічних досліджень, що значно активізувало та розширило коло питань наукового пошуку.

Отже, ідея формування здорової особистості пройшла довгий шлях і завжди була невід’ємним чинником системи фізичного виховання молоді. Динаміка розвитку ідеї зумовила широту підходів і трактувань її значущості: від умови та гаранта повноцінного функціонування держави до важливого складника гармонійного розвитку особистості. Актуальність ідеї здорового способу життя особистості зумовлювалася самою природою людини, особливостями національного світогляду, ментальності, усім розвитком цивілізації.

Література:

1. Архангельский С.К. Материалы по методикетелесныхупражнений // Физическоеобразование и спорт. – 1910. - № 7. - С.18-34.

2. Арциховский А.В. Новгородскиеграмоты на бересте. – М.: Просвещение, 1954. - С.72.

НАШІ АВТОРИ

Рогальська-Яблонська І. П.

доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та методик дошкільної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Рогальська Надія Василівна

кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри дошкільної педагогіки та психології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Карнаух Леся Петрівна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри дошкільної педагогіки та психології, заступник декана факультету дошкільної та корекційної освіти з наукової роботи Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Бутенко Ольга Григорівна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії й методик дошкільної освіти, заступник декана факультету дошкільної та корекційної освіти з навчальної роботи Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

П’ясецька Наталя Анатоліївна

кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри корекційної педагогіки та психології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Поліщук Олена Володимирівна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії й методик дошкільної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, заслужений майстер народної творчості України

Залізняк Алла Миколаївна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії й методик дошкільної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

ІщенкоЛюдмила Валентинівна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії й методик дошкільної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Бабій Інна Володимирівна


кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії й методик дошкільної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Скрипник Неля Іванівна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри

дошкільної педагогіки та психології Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини



Авраменко Оксана Олександрівна


кандидат педагогічних наук, доцент кафедри

дошкільної педагогіки та психології Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини



Малишевська Ірина Анатоліївна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедрикорекційної педагогіки та психології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Дудник Наталя Аркадіївна

аспірант кафедри теорії і методик дошкільної освіти Уманського державного педагогічного

університету імені Павла Тичини



Бегас Людмила Дмитрівна

викладач кафедри корекційної педагогіки та психології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Трофаїла Наталя Дмитрівна

викладач кафедри теорії й методик дошкільної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Шпильова Марина Олександрівна

викладач Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Т. Г. Шевченка

Бабурець Юля

студентка факультету дошкільної та корекційної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини


Лисоконь О.

студентка факультету дошкільної та корекційної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Шиманська Каріна


студентка факультету дошкільної та корекційної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Рожко Даша

студентка факультету дошкільної та корекційної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини







Підвашецька С

студентка факультету дошкільної та корекційної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка