Вісник наукової лабораторії



Сторінка1/6
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.06 Mb.
  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ


ВІСНИК

наукової лабораторії
«Дошкільна освіта: історія, перспективи розвитку в XXI столітті»
Випуск I

Умань

АЛМІ

2014

УДК 372 (06)

ББК 74.1я43

В 53
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради



Інституту розвитку дитини

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини

(протокол № 5 від 22 квітня 2014 року)

Головний редактор: проф. РогальськаЯблонська І. П.

Відповідальний за випуск : доц. Залізняк А. М.

Вісник наукової лабораторії «Дошкільна освіта: історія, перспективи розвитку в XXI столітті» / [гол. ред. проф. РогальськаЯблонська І. П.]. – Умань : АЛМІ, 2014. – Вип. I. – 84с.

У віснику розглядаються актуальні проблеми дошкілля – членів наукової лабораторії «Дошкільна освіта: історія, перспективи розвитку в XXI столітті» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
УДК 372 (06)

ББК 74.1я 43

В 53
©Уманський державний

педагогічний університет

імені Павла Тичини, 2014



ЗМІСТ

Бабій І. В.

Використання засобів і методів народної педагогіки у моральному вихованні дошкільників

5

Бутенко О. Г.

Формування професійної компетентності майбутніх вихователів: виховання гармонійних взаємин між дітьми різновікової групи

9

Дмитренко Н.

Розвиток логіко-математичних здібностей дітей дошкільного віку

13

Драпак Р.

Формування ціннісного ставлення дошкільників до природи

16

Залізняк А. М.

Вплив гри на економічну соціалізацію старших дошкільників

18

Іщенко Л. В.

Вплив гри на формування комунікативної готовності дітей до навчання в школі

23

Климчук О.

Особливості соціалізації в старшому дошкільному віці

28

Кривда В. С.

Деякі аспекти використання трвз в практиці сучасної дошкільної освіти

31

Мегесь Н.

Основні принципи та методичні підходи що до поліпшення моделі фізультурно-оздоровчої роботи в умовах дошкільного навчального закладу

36

Мамай А.

Педагогічний супровід виховання дошкільників на засадах народної педагогіки

39

Плаксіїнко О. П.

Виховання у дітей старшого дошкільного віку культури взаємодії з природою

41

Поліщук О. В.

Педагогічні умови формування у дітей 57річного віку здоровязбережувальних компетенцій

43

Попиченко С. С.

Психолого-педагогічний супровід розвитку пізнавальних психічних процесів

50

Рогальська Н. В.

До проблеми реалізації творчих ідей С.Ф.Русової

у підготовці магістрів дошкільної освіти



55

Рогальська-Яблонська І. П.

Підготовка майбутніх вихователів до супроводу соціалізації дошкільників на матеріалах спецкурсу «актуальні проблеми сучасного дитинства»

62

Самусенко О. М.

Творчість дошкільників

67

Слободян І.

Значення образотворчого мистецтва для естетичного виховання особистості

71

Трофаїла Н. Д

Емоції та їх прояв у дошкільному віці: теоретичний аспект

74

Шафорост О. В.


Особливості соціалізації та виховання дітейшестирічок в умовах діяльності різних закладів освіти

79

Наші автори




82


ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ І МЕТОДІВ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ У МОРАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ ДОШКІЛЬНИКІВ

І.В. Бабій

канд. пед. наук, доц.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
З початком демократичних перетворень у нашій державі в дошкільній практиці спостерігається відчутний інтерес до педагогічного досвіду українського народу, що пояснюється багатьма чинниками: доступністю народно-педагогічного змісту для широкого загалу в суспільстві, зокрема й для дошкільників; його прикладним спрямуванням; співзвучністю з повсякденними духовними потребами та інтересами батьків і дітей; невичерпним виховним потенціалом.

Щоб успішно виховувати дітей на народних засадах, педагогам необхідно знати ту предметну галузь, на якій базується їх діяльність – народну педагогіку. Саме з цією метою ми проаналізуємо засоби і методи народної педагогіки, виявимо можливості та шляхи їх використання у вихованні старших дошкільників в умовах сучасного дошкільного закладу.

Це, власне, й спонукає багатьох учених, педагогів-практиків до виявлення педагогічних умов ефективного використання народно-педагогічних засобів у виховному процесі дошкільних закладів. Дослідженнями встановлено, що такими, зокрема, є: ґрунтовне комплексне планування роботи і визначення кадрової спроможності; зв’язок з батьками – носіями народної педагогічної мудрості; дослідження педагогічним колективом джерел народної педагогіки; активна участь вихованців та їх батьків у відтворенні, відродженні засобів і методів народної педагогіки; аналіз результативності й передбачення перспективи, планування активних, творчих форм роботи педагогічного колективу.

Зазначимо, однак, що в народній педагогіці «методи і форми виховання» не використовувалися як специфічні терміни. Ці та інші дефініції впродовж певного періоду були сформульовані, використані і включені в широкий обіг науковою педагогікою. Але загальновідомо, що у вихованні дітей батьки, громада керувалися багатьма методами і засобами, (не оперуючи даними поняттями), що давало змогу передавати наступним поколінням свої знання, досвід, уміння і навички виховання дітей, набуті емпіричним шляхом, інтуїцією та здоровим глуздом.

Водночас, у народному вихованні широко використовувалися ті чи інші методи (демонстрація, доручення, довіра, привчання, вправи, випробування, залучення до діяльності, вимога, наказ, вільне спілкування, розповідь, бесіда, роз’яснення, порада, натяк, переконання, навіювання, настанова, прохання, умовляння та ін); засоби (праця, слово, християнська віра, громадська думка); джерела (праця, побут, життєвий устрій, народні свята, традиції, звичаї, обряди, ритуали, ігри та іграшки, вироби народного мистецтва, що прикрашали дім, посуд, одяг, інтер’єр житла, фольклор).

Щоб виявити методи і засоби морального виховання, традиційні для української народної педагогіки, ми розглянули численні фольклорні, етнографічні та інші джерела. Результатом цього аналізу є виокремлення та об’єднання у групи наступних методів морального виховання:



  • праця (показ, роз’яснення, пояснення, вправа, залучення до діяльності);

  • слово (бесіда, прохання, наставляння, благословення, переконання, заставляння, заборона, докір, вмовляння);

  • релігія (церковне богослужіння, молитва, сповідь, піст, особистий приклад, настанова).

  • громадська думка (схвалення, заохочення, натяк, осуд, навіювання, почуття страху Божого, покарання);

Здійснення морального виховання у народній педагогіці відбувалося з активним використанням методів усіх чотирьох груп.

У життєвій практиці найбільшого поширення набули такі методи виховного впливу, які організовували спільну діяльність дорослого і дитини, в процесі якої якраз і формувалися відповідні моральні якості особистості. Підкреслимо при цьому, що використовувалися вони з чітким врахуванням віку і статі дитини, її здоров’я, психічного і фізичного стану.

Зокрема, основними народно-педагогічними методами спільної діяльності дорослого і дитини були показ і пояснення. Дорослий казав дитині: «Роби, як я», – і показував, як треба робити. Також батьки пояснювали, чому варто робити саме так, а не інакше. Наприклад: «Треба з повагою ставитися до дорослих, бо вони знають і вміють більше, аніж ти, бо вони мудріші за тебе, тому можуть навчити багато чому».

Опісля показу і пояснення обов’язково використовувалися вправи, за допомогою яких діти відпрацьовували навички і прийоми праці, поведінки, переносили їх у свої ігри, діяльність, наслідуючи дорослих, а також копіювали систему їх відносин. Безперечно, тут був широкий простір для дитячої творчості і фантазії. Син міг придумати щось таке, чого не знав батько, а донька – знайти новий орнамент вишивки, який не зустрічався в роботах матері.

Найбільш поширений метод виховання у народній педагогіці – настанова. В давніх пам’ятках зустрічається настанова старшими молодших, батьком сина, мудреця молоді. Яскравим прикладом її є «Повчання» Володимира Мономаха. До настанов тісно прилягають різного роду благословення, особливо у дні свят – всенародних, сімейних, родинних.

Активно вживаним методом народної педагогіки є привчання. За народною мудрістю, «Речі миють водою – дитину виховують привчанням». Основним прийомом привчання було доручення дорослого дітям. У народній педагогіці це, перш за все, сукупність хатніх обов’язків дитини, участь у допомозі дорослим , турбота про молодших.

Щодо тілесних покарань, то вони теж використовувались, але не заохочувались. Однак народна педагогіка українців радила не поспішати з покаранням по «гарячих слідах», а дати дитині можливість подумати про свій вчинок, осмислити його, покаятись. Часто відпадала потреба у покаранні, особливо за мимовільні дії чи вчинки дитини. Вважалося, що покарання «згарячу» могло травмувати її психіку. Водночас неприпустимо було виставляти непристойні дії дитини на громадський осуд, особливо після того, як вона понесла покарання та покаялась; також не варто було погано висловлюватися про неї, лише за необдуманий вчинок. Доцільними були пояснення, що добрі вчинки, які здійснює людина, йдуть від щирого серця і не робляться для похвали, за їх виконання не очікується винагорода. Народна педагогіка, як слушно зазначає В. Струманський, «добре усвідомлювала відносність загальної оцінки вихованості чи невихованості людини і тому орієнтувалася на окремі ситуативні моменти констатації морального змісту вчинку індивіда, робилась оцінка про відповідність певних дій і вчинків, проявів активності особистості усталеним і прийнятим людністю нормам і зразкам» [2, с.77]. Жертвуючи чимось для інших, людина збагачує свою моральну сутність, власний духовний світ. Досить таки слушним з цього приводу є висновок М. Стельмаховича, що «будь-який вчинок можна назвати моральним лише тоді, коли він є результатом свідомої волі» [1, с.5].

Однак, ми вважаємо, що з практики народної педагогіки варто виокремити ті форми, методи і засоби, які придатні для «перенесення» в навчально-виховний процес дошкільного закладу в контексті його трансформацій. Результативність морального виховання старших дошкільників засобами народної педагогіки, як засвідчує аналіз джерельної бази, значною мірою залежить від актуалізації їх змісту та використання з урахуванням вікових особливостей дітей та педагогічних умов діяльності дошкільного закладу.



Література:

  1. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання / М. Г. Стельмахович. – Івано-Франківськ, 1996. – 180 с.

  2. Струманський В. П. Виховна робота в національній школі : навчальний посібник / В. П. Струманський. – К. : ІЗМН, 1997. – 184 с.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ: ВИХОВАННЯ ГАРМОНІЙНИХ ВЗАЄМИН

МІЖ ДІТЬМИ РІЗНОВІКОВОЇ ГРУПИ

О. Г. Бутенко,

канд. пед. наук, доц.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
З метою формування професійної компетентності майбутніх фахівців у галузі дошкільної освіти в умовах роботи в різновіковій групі дошкільного навчального закладу для студентів напряму підготовки 6.010101 «Дошкільне виховання» для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» введено навчальну дисципліну «Навчання і виховання в різновікових групах.

Проблеми різновікового колективу та взаємин дітей різного віку завжди турбували науковців. Так, проблеми взаємовідносин дітей в умовах різновікового колективу розглядали Л. Артемова, Р. Жуковська, Д. Менджерицька та ін. Як оптимальну модель середовища розвитку особистості дитини різновікову групу дошкільного навчального закладу розглядали В. Бутейко, В. Караковський, С. Кондратьєва, Л. Фоменко, С. Якобсон та ін. Ефективність впливу педагога на дошкільників за допомогою старших дітей вивчали А. Давидчук, І. Дьоміна та ін. Переваги групи дітей з різновіковим складом над групою дітей одного віку в процесі розвитку мовлення дітей розглядали О. Тихеєва, О. Соловйова та ін.

Однак, не розроблено сучасних методик, спрямованих на педагогічну підтримку педагогів у формуванні гармонійних взаємин між дітьми змішаного віку в умовах дошкільного навчального закладу.

Отже, беручи до уваги вищезазначене, мету публікації вбачали у розкритті методики формування гармонійних взаємин між дітьми у різновіковій групі дошкільного навчального закладу.

Взаємини дітей різновікової групи особливо потребують педагогічної корекції, оскільки лише починають формуватися. Завдання педагогічного колективу полягає у створенні у групі атмосфери, яка б характеризувалася безконфліктними, гармонійними, доброзичливими взаєминами між дітьми.

Плануючи роботу з дітьми, слід керуватися твердженням психологів, що для морального виховання особистості необхідний комплексний вплив, цілісне формування моральної свідомості, моральних почуттів і поведінки. Тому враховуючи вищезазначене, та у відповідності до принципів системності, поетапності та послідовності робота має відбуватися упродовж кількох взаємообумовлених і взаємодоповнюючих етапів.

Перший етап має за мету дати дітям уявлення про повагу один до одного, доброзичливі взаємини, навчити їх адекватно оцінювати вчинки своїх одногрупників та давати мотивовану оцінку власним вчинкам стосовно інших дітей. Змістовий аспект передбачає використання таких методів і прийомів, як-от: читання та аналіз літературних творів моральної спрямованості, дидактичні ігри та вправи, досліди, ситуації морального вибору, повчальні історії, оформлення стенда.

Педагогічна психологія визначає, що емоційна сфера є одним із енергетично потужних за своїм впливом регулятором життя та діяльності дошкільника, адже емоції тісно пов’язані з мисленням та ціннісною орієнтацією дитини. Зважаючи на зазначене, потрібно постійно враховувати емоційний фактор.

Тому логічним продовженням першого етапу виховання гуманних, доброзичливих взаємин дітей різновікової групи є наступний, другий етап, мета якого – навчити дітей орієнтуватися в основних емоціях та почуття одногрупників, умінню їх визначати та адекватно реагувати на них; здатності відчувати та розуміти емоційний стан іншого та причини, що можуть його викликати; розвиток у дитини відчуття емоційно-почуттєвої групової єдності; здатності до емоційного співпереживання молодшому чи старшому за себе; вміння усвідомлювати свої переживання та здатності керувати власними емоціями. Змістова лінія цього етапу полягає у застосуванні таких методів і прийомів, як-от: казкові подорожі, пантоміма, ігрові вправи, бесіди, проблемні ситуації, читання та обговорення літературного твору, інтерактивні та дидактичні ігри, придумування кінцівки казки.

Організовуючи роботу з дітьми на цьому етапі, слід враховувати теоретичні положення наукових досліджень проблем емоційного розвитку дітей про несформованість емоційно-вольової сфери дошкільника, що проявляється у невмінні стримувати свої бажання й емоції; обмежений моральний досвід соціальної поведінки; чутливість до впливу навколишнього середовища, зокрема, негативних зразків поведінки (вулиці, телебачення, стосунків у сім'ї) і наслідування їх; статус у різновіковому колективі тощо.

Дошкільник повинен спершу вивчити себе, свої почуття та емоції, навчитися керувати ними, а вже потім розвивали вміння розпізнавати і характеризувати емоційний стан іншої людини.

Оскільки група дошкільного навчального закладу є для дитини найближчим оточенням, де зосереджуються перші прояви моральної поведінки та формуються такі складники вихованості гармонійних взаємин, як доброта, чуйність, турбота, милосердя, подальша робота має спрямовуватись на формування довірливих стосунків з молодшими та старшими дітьми та забезпечення у дитини почуття захищеності у групі.

Л. Божович [4] розглядає проблему виникнення моральної поведінки з точки зору мотивації. Вона зазначає, що дошкільники уже здатні підкоряти свої бажання і діяти, керуючись моральними мотивами.

А. Люблінська [5], підтримуючи точку зору, що моральні почуття безпосередньо проявляються і закріплюються під час спостереження за реальними діями і вчинками людини, вважає, що якщо немає органічного зв’язку між знаннями, оцінним ставленням і вчинками, то ні про яке моральне виховання особистості вести мову не доводиться. Моральні почуття розвиваються лише на основі знань, поступового засвоєння моральних понять, оцінок. Тому наступний етап виховання гармонійних взаємин у різновіковій групі має бути спрямований на виховання поведінкового компоненту.

Третій етап передбачає систематизацію уявлень дітей про моральні норми поведінки, вироблення стереотипів і відпрацювання навичок гуманної поведінки дошкільників стосовно одногрупників. Змістова лінія полягає в застосуванні таких видів роботи: ігрові завдання, творчі розповіді, логічні ігри, вправи-драматизації, розігрування та аналіз конфліктних ситуацій, моделювання ситуацій, творчі ігри, ситуації морального вибору, вправи-драматизації, кросворди, метод словесної творчості на матеріалі художніх творів, свята та розваги.

Виховання у дітей гуманних взаємин на цьому етапі здійснюють за допомогою форм діяльності, які сприяють прагненню дитини самостійно робити добрі вчинки стосовно молодшого і старшого за себе та спонукають до самостійного пошуку варіантів рішення тієї чи іншої ситуації. Організовуючи роботу з дітьми, можна використовувати такі методи, як групова дискусія, ігри-драматизації, імітаційні ігри, розігрування та аналіз конфліктних ситуацій, вправляння в різних способах дій, моделювання, педагогічна провокація тощо.

Оскільки ігрова діяльність є провідною у дошкільному дитинстві, на цьому етапі широко використовуються дидактичні, сюжетно-рольові, творчі ігри та ігри-драматизації. Це дає змогу не лише систематизувати уявлення про норми поведінки, а й виробити стереотипи і відпрацьовувати навички моральної поведінки дошкільників.

Прикінцеві діагностичні зрізи дають змогу стверджувати про ефективність впровадження в навчально-виховний процес дошкільного навчального закладу методики формування гармонійних взаємин між дітьми різновікової групи.

Зважаючи на вікові та індивідуальні особливості розвитку дошкільників, перспективними, на нашу думку, можуть бути дослідження, пов’язані з розробкою методики взаємодії дошкільного навчального закладу та родини з формування гармонійних взаємин між дітьми різновікової групи.

Література:


  1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / наук. ред. та упоряд. О. Л. Кононко. – 2-е вид. випр. – К. : Світич, 2008. – 430 с.

  2. Бех І. Д. Виховання особистості / У 2 кн. Кн. 2 : Особистісно орієнтований підхід : Теоретико-технологічні засади / І. Д. Бех. – К. : Либідь, 2003. – 344 с.

  3. Богуш А. М. Методика ознайомлення дітей з довкіллям у дошкільному навчальному закладі : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / А. М. Богуш, Н. В. Гавриш – К. : Видавничий Дім «Слово», 2008. – 408 с.

  4. Божович Л. И. Личность и её формирование в детском воздасте : Психологические исследования / Л. И. Божович. – М. : Просвещение, 1968. – 464 с.

  5. Люблинская А. А. Учителю о психологии младшего школьника : пособие для учителя / А. А. Люблинская. – М. : Просвещение, 1977. – 224 с.

  6. Поніманська Т. І. Виховання людяності : технологічний аспект / Т. І. Поніманська // Дошкільне виховання. – 2008. - № 2. – С. 6–9.


РОЗВИТОК ЛОГІКО-МАТЕМАТИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Н. Дмитренко

науковий керівник – канд. пед наук, доц. Іщенко Л. В.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Розглянемо специфіку процесу математичного розвитку дитини дошкільного віку з точки зору розвитку математичного стилю мислення і математичних здібностей. Спробуємо підійти до даної проблеми як до проблеми методичної, тобто розглянемо можливість побудови методичної концепції математичного розвитку дитини.

Проблема формування і розвитку математичних здібностей дітей - одна з найменш розроблених методичних проблем дошкільної педагогіки. Крайня різноманітність поглядів на саме поняття математичні здібності зумовлює відсутність будь-яких концептуально обґрунтованих методик, що, у свою чергу, породжує труднощі в роботі педагогів. Можливо, саме тому не тільки серед батьків, але і серед більшості вихователів поширене достатньо фатальне відношення до математики в житті дитини: математичні здібності або є, або їх не має, і тут вже нічого не поробиш!

Безумовно, здібності до того або іншого виду діяльності обумовлені індивідуальними відмінностями психіки людини, в основі яких лежать генетичні комбінації біологічних компонентів (нейрофізіологічних). Натомість сьогодні немає доказів того, що ті або інші властивості нервових тканин на пряму впливають на наявність або відсутність тих або інших здібностей. Більш того, цілеспрямована компенсація несприятливих природних завдатків може привести до формування особистості, що володіє яскраво вираженими здібностями.

Розумова діяльність - основний вид діяльності математика, його знаряддя - олівець і лист паперу. Втілення в життя результатів цієї діяльності - один з наймогутніших чинників розвитку цивілізації сьогоднішнього дня.

Традиційно проблему засвоєння і нагромадження запасу знань математичного характеру в дошкільній педагогіці пов'язують в основному з формуванням уявлень про натуральне число і дії з ним (рахунок, арифметичні дії, порівняння чисел, вимірювання величин, і ін.). Такі традиційні програми формування математичних уявлень дошкільника радянського періоду (А.M. Леушина, Л.С. Метліна, Г.В. Тарунтаєва).

У всіх цих програмах математичний зміст побудований навколо поняття натуральне число і дії з ним ; засвоєння змістової(знання) і операційної (уміння) сторони програми - мета процесу формування елементарних математичних уявлень. Іншими словами, під певним запасом знань маються на увазі знання про натуральне число, а під наявністю низки певних умінь - низка умінь наочного характеру (арифметичного): рахунок, прийоми відліку, використання символіки (цифр і знаків дій), рішення простих типових задач і т. д.

Аналіз стану проблеми формування і розвитку математичних здібностей дошкільників показує: все без винятку дослідники (як вітчизняні, так і зарубіжні) пов'язують її не із змістовою стороною предмета, а з процесуальною стороною розумової діяльності. При всій різноманітності думок про суть і зміст поняття математичні здібності дослідники (А.В. Брушлінській, А.Н. Колмогоров, В, А. Крутецький, О.К. Грібанова ,К.Й. Щербакова і ін.) відзначають такі специфічні особливості розумового процесу математично здібної дитини (а також професійного математика), як гнучкість мислення, тобто нешаблонність, неординарність, уміння варіювати способи вирішення пізнавальної проблеми, легкість переходу від однієї дороги рішення до іншої, уміння виходити за межі звичного способу діяльності і уміння знаходити нові способи рішення проблеми при змінених умовах.

Очевидно, що ці особливості мислення напряму залежать від особливої організованості пам'яті (вільних і зв'язаних асоціацій), уяви і сприйняття. Дослідники виділяють також таку характеристику, як глибина мислення, тобто уміння проникати в суть кожного факту, що вивчається, і явища, уміння бачити їх взаємозв'язок з іншими фактами і явищами, виявляти специфічні, приховані особливості у матеріалі, що вивчається.

Аналіз даної характеристики говорить про те, що в її основі, очевидно, лежить здібність до так званого аналізуючого спостереження, відзначеного як важливий компонент в процесі розвиваючого навчання.

Серед найважливіших характеристик математичного мислення багато дослідників відзначають і цілеспрямованість мислення, що поєднується з широтою, тобто здібність до формування узагальнених способів дій, уміння охопити проблему в цілому, не упускаючи деталей. Психологічний аналіз цих категорій показує: в їх основі повинна лежати спеціально сформована або природна схильність до структурного підходу до проблеми і гранично висока стійкість, концентрація і великий об'єм уваги людини.

Проведений вище аналіз категорії математичне мислення (який є базою для формування і розвитку математичних здібностей) свідчить про те, що це поняття у великій мірі обумовлено особливою специфікою так званих пізнавальних здібностей, що включають сенсорні і інтелектуальні здібності.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка