Вісник наукової лабораторії



Сторінка2/6
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.06 Mb.
1   2   3   4   5   6

Література:

  1. Грибанова О.К., Щербакова К.Й. Методика формування елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку // О.К.Грибанова, К.Й. Щербакова К.Й. - К.: Вища школа, 1987.

  2. Леушина А. М. Фрмирование елементарних математических представлений у детей дошкольного возраста // А. М. Леушина. - М.,1974. С.45-46.

ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ДО ПРИРОДИ

Р. Драпак

науковий керівник – канд. пед наук, доц. Іщенко Л. В.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Формування духовного світу всебічно, гармонійно розвинутої особистості передбачає виховання у неї ціннісного ставлення до соціального та природного середовища – духовних феноменів суспільства. Досягається це за умов перетворення виховання в цілісну комплексну систему, яка являє собою єдність, взаємозв’язок, взаємообумовленість цілей, завдань, принципів, засобів, форм та методів.

Для характеристики певного рівня сформованості ціннісного ставлення до природи у науковій літературі введено поняття «еколого-естетична культура», сутність якої може бути розкрита тільки в контексті загальної теорії культури, а саме духовної. Духовна культура є творчою стороною соціальної діяльності людей, засобом їх соціалізації. Вона, включаючи в себе сукупність культурних цінностей та процес їх формування, виконує свою основну функцію шляхом збагачення індивіда необхідними знаннями про природу, суспільство, виробляє правильне уявлення про потреби соціального життя, формує у людини готовність діяти у відповідності з цими потребами [2].

Еколого-естетичну культуру суспільства, окремих соціальних груп, особистостей можна охарактеризувати як міру естетичного освоєння природи в процесі практичної предметно-перетворюючої діяльності .

Еколого-естетична культура особистості складається з чуттєвих та інтелектуальних здібностей людини і містить у собі інформаційний (еколого-естетичні знання), почуттєво-емоційний (емоційно-ціннісне ставлення до природи) та діяльнісний (художньо-естетична діяльність) компоненти, які сприяють успішному здійсненню еколого-естетичної діяльності: сприйняття, спілкування, захист та творення естетичного в природі.

Якщо ми звернемося до енциклопедичних тлумачень, то виявимо, що цінність – це філософське і соціальне поняття, що означає, по-перше, позитивну або негативну оцінку, а по-друге, нормативну оцінку сторін явищ суспільної свідомості [ 2].

В останні роки в психологічну науку уведено поняття «особистісна цінність» (І.Бех), яке визначається як психологічне новоутворення, що виражає найбільш безпосередньо значущу для суб’єкта узагальнену сферу довкілля, через ставлення до якої він виділяє, усвідомлює і утверджує себе, своє “Я”, і в результаті цього ця сфера стає простором його діяльності. Вченим також розроблена система особистих цінностей як регулятора суспільно-значущої поведінки особистості.

Для гармонізації ставлення людини з природою важливим у науковій літературі є розуміння та усвідомлення того, що природа є для людини цінністю: середовищем життєдіяльності, засобом задоволення матеріальних, духовних, у тому числі, естетичних потреб. Суспільні цінності, природа, впливають на розвиток відношень до них особистості, при цьому вони набувають конкретного характеру, відповідної значущості, що спонукають людину до дії.

Ціннісне ставлення до природи було визначено як цілісне сприйняття людиною дійсності під впливом її краси, емоційної привабливості, що виражається у вибірковому, пізнавальному та емоційному ставленні особистістю до предметів та явищ природи, умінні дати їм оцінку, в потребі естетичної насолоди, активному прагненні до здійснення художньо-творчої діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1.Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості / І.Д.Бех. // Педагогіка і психологія. – 1997. - № 1. – С. 124-129.

2.Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. / С.Л. Рубинштейн – М.,1976 – 369 с.

ВПЛИВ ГРИ НА ЕКОНОМІЧНУ СОЦІАЛІЗАЦІЮ

СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

А. М. Залізняк

канд. пед. наук, доц.,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
На сучасному етапі важко простежити за тим, що засвоює дитина у процесі спілкування з однолітками, перегляду телебачення, зі спостереження за діяльністю дорослих та встановити відповідність такої інформації моральноетичним нормам суспільства. Тому важливо сформувати у дітей дошкільного віку елементарний економічний досвід¸ що стане базою для подальшої успішної економічної соціалізації та економічного виховання. Сучасні соціальноекономічні відносини в суспільстві спонукають дитину досить рано знайомитися з проблемами сімейної „дорослої” економіки. Відтак, виникає необхідність організовано залучати дітей старшого дошкільного віку до засвоєння основ економіки.

У Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI ст.) визначено основні шляхи реформування системи виховання [1]. Один з таких шляхів – це розробка і реалізація нових підходів, форм, засобів, що відповідали б потребам розвитку особистості. У роботі з старшими дошкільниками ефективним засобом економічної соціалізації є гра, що дозволяє сформувати у дітей елементарні економічні уявлення та ознайомити їх з найбільш уживаними економічними поняттями.

Гра навчає, розвиває, виховує та соціалізує. Це складне соціальнопсихологічне явище вже тому, що воно не вікове, а особистісне. Потреба особистості в грі, а також здатність включатися в неї характеризується особливим баченням світу. Однак прагнення до гри дорослих і дітей мають різні психологічні підстави. Гра є однією з трьох основних видів діяльності людини. Відмінність гри від інших видів діяльності полягає в тому, що, наприклад, у праці, реалізується суспільна мета – створення матеріальних і культурних цінностей. Гра не переслідує такий цілей, тобто до суспільних цілей вона не має прямого відношення, однак вона має опосередковане та непряме відношення. Філософи стверджують, що гра – це особлива форма дитячого життя, вироблена або створена суспільством для управління розвитком дітей; у цьому плані вона є особливе педагогічне творіння, хоча творцем її були не окремі люди, а суспільство в цілому, а сам процес виникнення й розвитку гри був «масовим» процесом, у якому природно-історична закономірність «пробивалася» через різноманітну свідому діяльність окремих людей.

У психологопедагогічній літературі звертається увага на те, що гра має різні соціально-психологічні й педагогічні функції. Одна з них – це соціалізуюча, що означає включення дитини в систему суспільних відносин, засвоєння нею багатств культури. Тому гру ми будемо розглядати як засіб соціального виховання та економічної соціалізації старших дошкільників.

У вітчизняній педагогіці і психології проблему ігрової діяльності розробляли К. Ушинський, П. Блонський, С. Рубінштейн, Д. Ельконін, у закордонній – 3. Фрейд, Ж. Піаже та інші. У їхніх працях досліджена і обґрунтована роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації – у засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду.

У педагогічному словнику за редакцією М. Ярмаченка читаємо: «гра – вид діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі. Значною мірою впливає на розвиток особистості, особливо в дитинстві» [2, С. 121].

Ігрові ситуації, що програє дитина, уявлювані, але почуття, пережиті нею, реальні. Гра готує її до навчання і праці. Специфічна особливість гри несе в собі великі виховні можливості, тому що, керуючи змістом гри, включаючи в сюжет гри певні ролі, можна там самим програмувати певні позитивні почуття граючих. По-перше, важливий сам досвід переживання позитивних почуттів для людини; по-друге, через переживання тільки й можна виховати позитивне відношення до діяльності. Гра має багаті можливості щодо сформування позитивного відношення до не ігрової діяльності. Гра підводить до здатності діяти в плані уяви.

Відома дошкільниця Т.Поніманська зазначає, що саме через гру дитина активно пізнає довкілля, зв'язки і стосунки між людьми, правила і норми поведінки, різноманітні за змістом ігри вводять дитину в широке коло реальних життєвих явищ [3].

Як бачимо, для дитини гра – це засіб самореалізації, самовираження, що дозволяє дитині діяти, як дорослий. Саме у грі дитина набуває соціальний досвід поведінки, вчиться керувати собою. Соціальна природа гри як феномену полягає у конкретноісторичному характері творчих сюжетнорольових ігор, змістом яких є відображення суспільних відносин людей. У сюжетно-рольовій грі діти залучаються до соціального дитячого життя та дорослого співтовариства. Саме у цих іграх діти беруть на себе роль дорослих і в узагальненій формі у створених ними ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і їхні взаємовідносини. В іграх діти відтворюють не тільки поведінку дорослих, а також негативні явища їхнього життя. Отже, зміст дитячих ігор вбирає в себе різноманітні ознаки суспільного життя, в тому числі й негативні. В грі дитина отримує уявлення про права та обов'язки, вчиться узгоджувати свої інтереси, стримувати бажання. Під час гри формується емоційна стійкість, адекватна самооцінка своїх можливостей, що створює сприятливі умови для вироблення вміння співвідносити бажання з реальними можливостями. Суть гри полягає у відображенні дітьми дій і діяльності людей, їхніх взаємовідносин у довкіллі (природному, предметному, соціальному). Гра надає унікальну можливість спостерігати за процесом збагачення соціального досвіду дітей, їхніми ціннісними пріоритетами, особистісними проявами в зовсім не простих, наближених до реальних ситуацій. Отже, гра як соціальне явище, що виникло в процесі історичного розвитку людства з трудових дій, відображає реальну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин «людинасуспільство». Вона є активною, свідомою, цілеспрямованю діяльністю, яка втілює потребу дитини в активності.

Гра сприяє економічній соціалізації старших дошкільників. Зауважимо, що економічна соціалізація ґрунтується на економічному вихованні та економічній освіті.

Економічна соціалізація – безперервний динамічний процес економікопсихологічного розвитку особистості, який відбувається як активний внутрішньо мотивований процес прийняття особистістю умов її існування в певних соціально-економічних ситуаціях, можливість використання інтеріоризованих економічних цінностей суспільства [4].

Економічну соціалізацію старшого дошкільника ми розглядаємо в межах єдиного процесу соціалізації особистості як його складову і визначаємо як процес засвоєння елементарних економічних понять, поглядів, зразків економічного поводження, освоєння соціальних ролей, навичок, цінностей, пристосування особистості до соціальних норм, формування базових економіко-психологічних якостей особистості та набуття економічного досвіду, що дозволить особистості в майбутньому виступати в якості суб'єкта економічної діяльності.

Гра активізує мисленнєву діяльність старших дошкільників, сприяє вихованню економічної культури споживача. Під час гри поглиблюються їхні знання про основні економічні поняття; розвивається уважність, швидкість мислення та інтелектуальні здібності. Великого значення для забезпечення економічної соціалізації старших дошкільників мають агенти соціалізації, а саме: батьки та вихователі дошкільних закладів. Сім'я – це перша інституція економічної соціалізації старших дошкільників, а дошкільний навчальний заклад – друга після сім'ї інституція вищезазначеної соціалізації. Дітей старшого дошкільного віку доцільно знайомити з такими початковими економічними поняттями, як «ціна», «дорожче», «дешевше», «вартість», «здача»; сформувати у них уявлення про потреби і можливості сім'ї; вчити розуміти різницю між словами «бажаю» і «треба»; вчити виділяти першочергові потреби сім'ї. Зауважимо, що вже в дошкільному віці маленький покупець активно реагує на рекламу, упаковку та інші атрибути торгівлі, чує і розуміє коментарі з цього приводу дорослих. Засвоєння економічних знань має відбуватися у створюваних реальних ігрових ситуаціях, дидактичних іграх економічної спрямованості, іграхзанять, під час яких дошкільники мають зрозуміти, звідки і як з'являється продукт, що таке послуги, економічні ресурси, що гроші потрібні для купівлі, обміну товарами, навчатися оперувати грішми.

Задля забезпечення економічної соціалізації дітей старшого дошкільного віку під час проведення ігор слід спонукати дітей до моделювання економічних відносин, що виникають в реальному житті. Доцільно проводити ігри на матеріалі економічної термінології, що спрямовані на збагачення активного словника та вдосконалення культури мовлення. Важливим тут є осмислення дітьми таких, пов'язаних з економікою людських рис, як бережливість, ощадливість, працьовитість, чесність, співчуття, співрадість та розумний азарт, уміння вигравати і програвати. У сучасних умовах важливо дати дітям елементарні початки економічного виховання. Оскільки діти майже на кожному кроці зустрічаються з такою термінологією як кредит, бартер, аренда, бізнес тощо.

Таким чином, обізнаність дітей з елементарною економічною грамотністю сприятиме поступовому входженню дитини в соціальний світ «дорослих» економічних відносин.

Література:


  1. Державна національна програма „Освіта” : Україна XXI століття. – К. : Райдуга, 1994. – 61 с.

  2. Педагогічний словник / [за ред. Ярмаченка М. Д.]. – К. : Педагогічна думка, 2001. – 514 с.

  3. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: [навч. посіб.] / Поніманська Т.І. – К., 2004 . – 455 с.

  4. Москаленко В.В. Економічна соціалізація особистості: концептуальна модель / В.В. Москаленко // Соціальна психологія. – 2006. – №3. – С. 317.


ВПЛИВ ГРИ НА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ

Л. В. Іщенко

канд. пед. наук, доц.,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Вступ до школи є новим етапом соціального розвитку дитини, так як початок шкільного навчання це не просто зміна діяльності, а якісні зміни у соціальній ситуації розвитку дитини як члена суспільства; зміна її відносин із світом, а саме з дорослими, однолітками. Ці відносини складають реальне різноманіття способу життя дитини, яка стала школярем.

Проблема взаємодії особистості і колективу, знаходить відображення в конкретних психологопедагогічних дослідженнях (О. В. Запорожець, А. А. Люблінська, Д. Б. Ельконін, Л. І. Божович, В. Г. Нечаєва, Т. А. Маркова та ін)[2; 3; 5]. Вчені підкреслюють особливий вплив характеру взаємовідносин на повсякденне самопочуття і настрій дітей і доводять необхідність створення педагогічних умов, сприятливого навколишнього атмосфери для встановлення і

Д. Б. Ельконін, О. В. Запорожець, Р. І. Жуковська вважають, що взаємини яскравіше проявляються там, де сама діяльність створює умови для об'єднання дітей. Найбільш цінною в цьому відношенні є спільна гра, яка, перш за все, має суспільний характер. Особисті бажання і інтереси, породжені особистими потребами, поступаються суспільним мотивам, суспільним правилам, колективним інтересам [4; 5].

Найважливішою передумовою виникнення і розвитку тривалої гри є виховання у дітей моральних почуттів, особливо почуття колективізму. А почуття колективізму, дружби, товариства у дітей дошкільного віку виникає на основі спілкування. Потреба в спілкуванні, як з дорослими, так і з однолітками у дітей починає проявлятися рано. Мотивами для спілкування можуть бути прагнення отримати схвалення з боку оточуючих, допитливість, властива дошкільникам виняткова безпосередність, прагнення задовольнити пробуджений інтерес, бажання поділитися з однолітками своєю радістю або прикрістю, прагнення гаряче відгукнутися на їх переживання, надати їм допомогу. Але найістотніше у вихованні у дітей моральних почуттів - це безпосередній прояв їх в діяльності дітей, в їх поведінці і вчинках. При вихованні почуттів необхідний глибокий зв'язок знань, оціночних ставлень і практичних дій .

Дослідники тісно пов'язували спілкування і взаємини дітей у грі , підкреслюючи, що спілкування є найважливішим засобом налагодження товариських взаємин.

Як зазначає у своєму дослідженні Р. С. Буре, для розвитку спільної сюжетно - рольової гри дошкільнята будують свої взаємини з партнерами, використовуючи свій індивідуальний досвід. Активним засобом формування у дітей способів взаєморегуляції дій є продуктивна спільна діяльність, під час організації якої педагог має можливість заздалегідь обговорити з дітьми їх дії в передбачуваних ситуаціях, в яких їм необхідно буде спільно вирішувати всі питання, пов'язані з розподілом загального завдання, обговоренням пропозицій партнерів. Особливістю спілкування дітей у спільній діяльності є вихід з площини «ділових» контактів в план міжособистісного спілкування, що вимагає наявності способів звернення один до одного, що свідчить про доброзичливість, бажання допомогти, переконати у своїй правоті чи погодитися з думкою партнерів. Дошкільнята не володіючи цими способами, можуть здійснювати неетичні дії у ставленні один до одного, що приводить до конфліктів у взаєминах і розпаду ігрової « спільноти» [1, с.21-22] .

Сприятливий вплив на емоційний клімат в ігровому об'єднанні надають такі вміння, як уміння прямо адресувати своє висловлювання однолітку; вміння звернутися до дитини по імені або за назвою ролі; вміння висловлювати пропозицію у привітній формі, ввічливо відповісти на прохання товариша прийняти його в гру; здатність доброзичливо висловити згоду з ігровим задумом; вміння з'ясувати, чи задоволений партнер отриманою роллю; вміння звернутися до партнера як до рівного, не підкреслюючи своєї переваги; уміння переконливо для однолітка аргументувати свої пропозиції та доручення, пояснити доцільність їх прийняття, виконання. Всі ці вміння є передумовами для формування комунікативних якостей дитини, так необхідних їй при підготовці до шкільного навчання .

Гра, з притаманною їй свободою, реалізує внутрішню потребу дитини в постійному пошуку нового, виборі предметів, партнерів і втіленні своїх задумів. Ігровий досвід входить в систему формуючого соціального особистого досвіду дитини, який допоможе згодом адаптуватися до шкільного навчання [4,с.15].

Безсумнівний інтерес представляють роботи Т. О. Рєпіної про те, що змістом розгорнутої форми рольової гри є не предмет і його застосування, а відносини між людьми, здійснювані через дії з предметом. І рольова гра набуває адекватну для старшого дошкільного віку форми, коли її головним змістом стає відтворення відносин між людьми[3,с.36]

У грі, крім рольових відносин, які розігруються дітьми відповідно до прийнятого сюжетом і взятої на себе ролі, виникають відносини між дітьми як партнерами по спільній діяльності. Цим відносинам належить важлива роль в процесі впливу гри на становлення дитячого колективу, формування суспільних якостей особистості, моральних мотивів поведінки .

Спілкування в грі розглядається як процес і, разом з тим, як важлива умова прояву і формування рольових і реальних відносин. Спілкування в одних випадках виступає як компонент, засіб здійснення спільної ігрової діяльності, як дія, а в інших - як специфічна діяльність, що має свою мету, завдання і способи здійснення. У грі діти з власної ініціативи вступають у спілкування між собою, здебільшого самостійно будують свої взаємини. Способи спілкування, або комунікативні вміння розглядаються як дії, за допомогою яких дитина виражає ставлення до однолітка - партнера і разом з тим впливає на нього з метою змінити його поведінку у бажаному напрямку.

Так, дитина, що володіє потребою в спілкуванні, охоче вступає у взаємодію з оточуючими людьми, жваво реагує на їхні вчинки і постійно прагне привернути увагу їх до себе, з'ясувати, як вони ставляться до неї, як оцінюють її дії, щоб змінити свою поведінку у відповідності з їх оцінками.

У роботах дослідників Л. С. Виготського, Д. Б. Ельконіна, О. В. Запорожця, А. П. Усової виділяються три основні аспекти психічного розвитку дітей у грі [2; 5].

По-перше, усвідомлення дитиною різного роду відносин між людьми , усвідомлення самого себе і свого місця у світі, розширення кола мотивів і уявлень і , як наслідок цього, виникнення мотиву бути, діяти «як дорослий» .

По-друге, розвиток здатності створювати узагальнені, типові образи предметів і явищ і здійснювати їх уявні перетворення - відокремлювати і комбінувати їх самим різним чином .

І по-третє, оволодіння дитиною у спільній грі основами кооперації - засобами і способами спілкування, розкриття себе і розуміння іншого, тобто тими якостями, які дозволяють людині жити в злагоді з іншими людьми.

Цікавою для нас є точка зору вчених, які доводить, що одним з найважливіших якостей особистості дошкільника є його «ігрова позиція» [2; 5].

Так, формування ігрової позиції, ігрового ставлення до життя - процес досить тривалий і копіткий. Визначається він усім способом життя дитини, структурою та функціонуванням його внутрішнього світу, який об'єднує цілий комплекс таких складних психічних утворень, як образ реального світу , образ матері, образ інших людей, образ себе і т. д.

Ігрова позиція значно підвищує у дитини гнучкість, рухливість цілей, мотивів діяльності; істотно розширює сферу очікуваного результату, що дозволяє адекватно оцінювати розбіжність між своїми намірами і реальним станом справ; здійснює прямий вплив на розвиток особистості, на розвиток всіх сфер психіки: інтелектуальної, мотиваційно - емоційної, вольової. Все це усуває або різко знижує стресовість несприятливих ситуацій, підвищує загальний позитивний емоційний тонус.

Таким чином, формування ігрової позиції, ігрового ставлення до життя у дітей дошкільного віку - це, перш за все, формування їх особливого внутрішнього світу; це формування своєрідної індивідуальності особистості дитини, її оптимістичного світогляду, який дозволяє їй піднятися над особистими ситуаціями і не тільки набути стійкість до несприятливого варіанту розвитку подій, а й знаходити все нові творчі рішення в складних життєвих ситуаціях.

Отже, через гру дитина розвивається в емоційному , пізнавальному , творчому плані у сфері спілкування. Саме в грі відбувається соціалізація дитини, формується вміння розуміти інших і домагатися того, щоб бути зрозумілим. У результаті систематичної участі в іграх у дітей закладаються основи успішної готовності до навчання в школі.

Література:


  1. Буре. Р.С. Готовим детей к школе: кн. для воспитателя детского сада. [Текст] / Р.С. Буре. - М. : Просвещение, 1987. — 96 с.

  2. Выготский Л. С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка // Л. С. Выготский / Вопросы психологии. – 1966. – № 6. – С.62–76.

  3. Деятельность и взаимоотношения дошкольников [Текст] / под ред. Т. А. Репиной. - М.: Педагогика, 1987.-134с.

  4. Жуковская Р.И. Воспитание ребенка в игре // Р.И. Жуковская. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963. – 319 с.

  5. Психология личности и деятельности дошкольника [Текст] / Под ред. А.В. Запорожца, Д.Б. Эльконина. - М. : Просвещение, 1965. - 293 с.



ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

В СТАРШОМУ ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

О. Климчук

науковий керівникканд. пед. наук, доц .А. М. Залізняк

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Дошкільний вік є первинним етапом становлення дитини як суб’єкта пізнання, спілкування та будь-якої, у тому числі, соціальної діяльності загалом (А. Богуш, Р. Буре, Н. Гавриш, О. Кононко, В. Кузьменко, С. Кулачківська, Г. Люблінська, Т. Піроженко, І. Печенко та ін.). Тобто значущість періоду дошкільного дитинства в процесі соціалізації важко переоцінити.

Дошкільний вік виступає початковим етапом формування суб'єкта діяльності, спілкування та пізнання. Значення періоду від народження до вступу до школи полягає в набутті вихідних людських знань і вмінь, психічних якостей і властивостей, необхідних людині для життя в суспільстві. У старшому дошкільному віці інтенсивно зростає пізнавальна активність дитини, чому сприяють розвиток смислової пам'яті, довільної уваги. Значно підвищується роль мовлення як у пізнанні довкілля, так і в розвитку спілкування і різних видів дитячої діяльності. Відбувається інтенсивний розвиток особистості дитини, її волі, становлення моральних уявлень та форм суспільної поведінки, формування ієрархії мотивів та потреб, загальна й диференційована самооцінка, елементи вольової регуляції поведінки.

Старший дошкільний вік – це період народження соціального «Я», формування «внутрішньої позиції», оскільки в дитини виникає потреба знайти своє місце в житті та виконувати нову суспільно значущу діяльність, що є важливою складовою соціальних утворень особистості, яка зростає. Підхід до проблеми соціалізації, особливо в старшому дошкільному віці, має бути комплексним.

Значний внесок у розвиток теорії соціалізації зробили такі зарубіжні вчені: Д. Аусубель, Дж. Баллан-тайн, Е. Вятр, Е. Дюркгейм, Ф. Знанецький, Л. Колберг, Дж. Коулмен, Ч. Кулі, Ш. де Лов, Е. Мак Дейл, Дж. Мід, Ф. Найдгард, Т. Парсонс, Н. Смелзер, У. Томас, Г. Хаймен, Я. Щепанський, Е. Еріксон та інші.

Питанню соціалізації присвячені дослідження також вітчизняних педагогів: П. Блонського, А. Макаренка, С. Шацького та інших.

Над різними аспектами процесу соціалізації особистості, у тому числі й термінологічним осмисленням, працювали Є. Кузьмін, Ю. Левада, В. Марков, А. Мудрик, В. Сухомлинський та інші.

У процесі соціалізації старший дошкільник оволодіває уміннями й навичками практичної й теоретичної діяльності, засвоює досвід суспільного життя і суспільних відносин, вчиться жити з іншими дітьми, дорослими, в колективі, в соціумі, ефективно взаємодіяти з іншими. Соціалізація старшого дошкільника – це поступове набуття дитиною соціального досвіду спілкування і діяльності, це процес розвитку самосвідомості, саморегуляції, самовираження, становлення активної життєвої позиції у процесі життєдіяльності і життєтворчості дитини. У зазначений період починають формуватись настанови, ціннісні пріоритети, інтереси та Я-концепція. Тобто дитина переходить до шкільного етапу соціалізації, маючи певні ціннісні орієнтації, і не враховувати різноманітність, різнорівневість їх неможливо.

Соціалізація дитини старшого дошкільного віку передбачена Базовим компонентом дошкільної освіти, зокрема сферами життєдіяльності «Люди» і «Я сам» [1]. Сфера «Люди» визначає зміст формування соціальної компетентності, навчання уміння диференціювати людей за ознаками віку, статі, спорідненості; поводитись у межах припустимої поведінки, оволодівати культурою спілкування; адекватно реагувати на вчинки, слова інших, користуватися правилами хорошого тону, співпереживати і співдіяти. Сфера «Я сам» відкриває дитині світ власного внутрішнього життя, прагнення, думок, переживань; допомагає зіставити свої бажання з можливостями, привертає увагу до особливостей фізичного, психічного та соціального розвитку.

У старшому дошкільному віці важливо починати формувати саме соціальний досвід, який, на наш погляд, є ключовою складовою успішності процесу соціалізації особистості. Соціальний розвиток дитини постає як взаємозв'язок соціалізації, тобто оволодіння соціокультурним досвідом, його засвоєння і відтворення, та індивідуалізації – набуття самостійності, відносної автономності. Якщо при входженні дитини в соціум або спільноти різного порядку та рівня розвитку встановлюється рівновага між процесами соціалізації та індивідуалізації, з одного боку, дитина засвоює цінності та норми соціуму, а з іншого — має індивідуальний внесок у спільній життєдіяльності, то відбувається її інтеграція у соціум, трансформація особистості і середовища.

Основою соціалізації особистості є соціальний досвід, засвоюючи який, дитина здійснює власний саморозвиток та самореалізацію, стає соціально компетентною. Соціальна компетентність — це складна полікомпопентна властивість особистості, її інтегральна якість, яка складається з цілого комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних, особливостей і виявляється у соціальній активності та гуманістичній спрямованості особистості.


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка