Виступ Педагогіка і психологія у виховній діяльності



Скачати 238.97 Kb.
Дата конвертації17.03.2016
Розмір238.97 Kb.
Виступ

Педагогіка і психологія у виховній діяльності

Костенко Ю.М.

Вступ

Як багато важить розмовляти з учнем

«на рівних», не розглядаючи його, як

порожню склянку, в яку треба налити води.

В.Стус

На сьогодні головною метою навчального закладу є формування й розвиток всебічно розвинутої, свідомої особистості з чіткою життєвою позицією, готової з гідністю творити своє майбутнє. Сучасна освіта переживає складний період, коли здійснюється перехід до особистості та неповторності кожного студента. В основу виховання і навчання, в центр їхніх оновлених парадигм поставилена дитина, її гармонійний розвиток.



Перспективною на даному етапі розвитку педагогіки і психології сучасної школи є тенденція до єдності навчання і виховання. Суспільство чекає якісно нового рівня функціонування освітньо-виховної системи від вищого навчально-виховного закладу. Основу психолого-педагогічного процесу навчання і виховання коледжу складає повага власної гідністі студента, його запитів та інтересів, що надає всі умови для самореалізації та розвитку. Головним аспектом виховної роботи визначена ідея виховання та формування свідомої особистості студента.

Пріоритетами у виховній роботі стали:



  • особистісно-орієнтований підхід у навчально-виховному процесі;

  • залучення студентської молоді до культури рідного краю та національних традицій;

  • виховання студентів на засадах патріотизму та громадянської свідомості;

  • створення оптимальних умов для збереження всіх складових здоров’я студентів;

  • забезпечення педагогічних умов для розвитку студентів в соціумі.

Плануючи виховну роботу, важливе значення надається розвитку студентських груп, власне студентського колективу.

Юнацький вік є досить складним, проте сприятливим для формування та розвитку ціннісних орієнтацій, що має велике значення для становлення їхнього світогляду. Психологічні дослідження дають підстави стверджувати, що студенти активно шукають власних шляхів для самоствердження та самореалізації. Саме тому у виховній роботі педагоги враховують всі складнощі та тонкощі становлення студентської молоді. Тенденція до дорослості та почуття дорослості у юнаків виникають за протилежних умов: як за авторитарної системи виховання, регламентації всієї поведінки та опіки, так і за умов значної свободи й самостійності. Загалом формування у юнаків різних видів дорослості в практиці стосунків з оточуючими людьми, побудованих за зразком стосунків між дорослими, відбувається в діяльності, оволодіваючи якою молода особа орієнтується на зразки та еталони дорослості. Зміст виховної роботи включає поступову зміну ставлення дорослих до юнаків, які дорослішають.

При плануванні виховної роботи із віковою категорією наших студентів враховані такі особливості підліткового та юнацького віку:


  • бажання студента «стати дорослим», бути самостійним, властиве для його віку;

  • у юнацькому віці продовжується інтенсивне формування самосвідомості, самооцінки, розвиток підвищеного інтересу до себе;

  • прагнення юнака рівнятися на дорослого;

  • властивий молоді потяг до спілкування, до колективу, до спільної діяльності з однолітками;

  • провідне місце особистісного спілкування й навчально-професійної діяльності;

  • юнацький егоцентризм;

  • виникнення психологічних засад для справжньої дружби.

Методи

Говорячи про педагогіку і психологію у виховній діяльності, слід особливу увагу звернути на методи реалізації цієї часом складної , проте такої благородної педагогічної діяльності.



Слово “метод” в перекладі з грецької мови означає шлях, спосіб. В педагогіціметод трактують як шлях або спосіб досягнення передбаченої виховної чи навчальної мети.

Метод виховання – це найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим виховним цілям.

Класифікація методів – це чітка система виховних впливів, інструментарій вихователя, за допомогою якого можна здійснювати формування особистості. В дидактиці є більше 10 класифікацій методів навчання. У процесі розвитку педагогічної науки з’являлись різні класифікації методів виховання. Найбільш ефективною для реалізації мети виховання на сучасному етапі є класифікація, розроблена В.А. Сластьоніним. Автор виділив 4 групи методів виховання.

Методи виховання

  1. Методи формування свідомості особистості: – Слово

Бесіда, Лекція, Дискусія, Переконання, Навіювання, Приклад

  1. Методи формування досвіду поведінки: – Діло

Привчання, Тренування, Педагогічна вимога, Громадська думка, Прогнозування, Виховуючі ситуації

  1. Методи стимулювання діяльності і поведінки: – допоміжні

Гра, Змагання, Заохочення, Покарання

  1. Методи самовиховання:

Самопізнання, Самоусвідомлення, Саморегуляція

В основі першої групи методів виховання (методи формування свідомості

особистості) лежить слово педагога – найпопулярніший інструмент в педагогічній діяльності. Василь Олександрович Сухомлинський зазначав: “В руках педагога слово – такий самий могутній засіб як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках художника. Як без музичного інструменту немає музики, так без слова немає педагогіки”.

Друга групаце методи формування досвіду поведінки. Логічний перехід від першої групи методів до другої – це перехід від слова до діла, до конкретної справи. Адже саме завдяки цій групі методів закріплюються знання, формуються уміння, навички і звичні форми поведінки.

Третя група - методи стимулювання діяльності і поведінки – є допоміжною до двох попередніх груп, оскільки методи цієї групи використовуються як стимули, що сприяють ефективному використанню методів двох попередніх груп.

Четверта група – методи самовиховання – спрямована на забезпечення студентів практичними уміннями і навичками самовиховання як найвищої форми виховання.

Методи формування свідомості особистості

Бесіда – найпопулярніший метод виховання. Бесіда повинна спонукати студентів до роздумів, пошуків, висновків і переконань. Бесіди поділяють на групові та індивідуальні, прогнозуючі і непередбачувані (бесіди експромтом). Особливу складність для молодого викладача становлять індивідуальні бесіди. Часто вони проводяться у зв’язку з екстремальними ситуаціями і педагог діє експромтом. Ефективнішою буде запланована бесіда, до якої викладач підготувався.

Правила проведення індивідуальної бесіди:

1. не намагатися говорити лише самому;

2. стримувати себе, коли виникне бажання перервати розповідь студента;

3. виявляйте увагу до співбесідника, підкреслюйте свою зацікавленість;

4. спокійно реагуйте на висловлювання студента навіть тоді, коли з ним не погоджуєтесь;

5. стежте за основною думкою співбесідника, намагайтеся зрозуміти хід його думок.



Моделювання бесіди:

1 етап – мотиваційний, необхідно зацікавити студентів темою бесіди;

2 етап – викладач пропонує студентам матеріал для обговорення (випадок з життя, статтю, легенду тощо);

3 етап – діалог викладача і студентів;

4 етап – підведення підсумків, заключне слово педагога.

Лекція – це розгорнутий і організований у доступній формі систематичний виклад суті якоїсь проблеми. З виховною метою проводять навчальну лекцію, лекцію для студентів, батьків, колег. За допомогою методу лекції формують погляди і переконання студентів.

Підготовка до лекції включає: формулювання теми, складання плану, вивчення літератури, написання конспекту, підготовка наочності.

Читаючи лекцію, можна використовувати різні методи логічного розгортанняматеріалу (дедуктивний, індуктивний, проблемний, за аналогією, за контрастом, концентричний, ступінчастий, просторовий).

Різновидом лекції є повідомлення, яке часто буває інформаційно-популярного плану. Чи справило повідомлення вплив? Це можна встановити за такими ознаками: якщо студенти бажають доповнити повідомлення фактами з власного досвіду, задають запитання, у студентів стан потрясіння – це говорить про позитивний результат. Вдалий виступ викладача залежить від його ораторської майстерності.



Дискусія. Ефективність виховання підвищується в результаті дискусійного підходу до розв’язання виховної проблеми, тому що колективна істина, яка з’являється в ході дискусії, перетворюється на переконання. За допомогою дискусії здійснюється групове обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом зіставлення різних думок.

Переваги дискусії:

1. стимулює чітко формулювати свої думки;

2. вчить діалогічному спілкуванню, колективному розв’язанню проблеми;

3. сприяє активному засвоєнню знань;

4. допомагає виявити власну позицію, порівняти різні точки зору, обмінятись досвідом;

5. знання перетворюються на переконання.



Організація дискусії:

  1. Збір інформації з проблеми

  2. Число учасників – не більше 15 осіб

  3. Розташування людей колом або підковою

  4. Обговорення проблеми

  5. Підведення підсумків

Переконання - це вплив на розум і почуття людини чи групи, який охоплює раціональну і емоційну сторони, формує погляди. Формуються переконання в процесі засвоєння студентами знань. Переконання поділяються на наукові, філософські, естетичні, політичні, моральні. Переконувати можна словом і ділом, за допомогою бесіди або конкретного прикладу.

Вимоги до методу переконання:

1. Слід враховувати вік студентів, їх індивідуальні особливості.

2. Переконання повинно включати не тільки загальні принципи, правила, а й конкретні факти і приклади.

3. Переконуючи інших, вихователь сам глибоко вірить у те, про що повідомляє, є авторитетом для студентів.

4. Відповідність інтелектуально-емоційного стану викладача і студента в момент їх взаємодії.

Навіювання (сугестія) – це психологічний вплив однієї особи на іншу чи на групу, розрахований на безперечне сприйняття слів, думок і волі. Основним засобом навіювання є слово. Несловесні фактори (жести, міміка) мають обмежені можливості.

Види навіювання:

Пряме педагогічне навіювання це команда, наказ, настанова. Воно заключається в тому, що слово педагога зумовлює “виконавчу” поведінку студентів. Найчастіше воно використовується як заохочувальний засіб. Наприклад: “Ви повинні завжди бути чесними. Ви хороші студенти, і вчитися можете добре. Ви повірете у свої здібності, і легко здолаєте труднощі.”

Іноді педагоги висловлюют незадоволення, навіюючи студентам відчуття неповноцінності. Наприклад: “Я бачу, що Ви вже не зможете виправитись. Ви, як завжди, впертий, і говорите тільки дурниці.”



Опосередковане педагогічне навіювання також розраховане на безперечне прийняття інформації, але саме повідомлення подається не в наказовій формі, а у вигляді розповіді, опису чи натяку, які сприймаються студентами і впливають на їх поведінку.

Ефективність навіювання залежить від:

1. Особливостей вихователя (вік, авторитет, зовнішній вигляд, привабливість, інтонація, міміка);

2. Особливостей вихованців (вік, стать, критичність мислення);

Метод прикладу. Народна мудрість : “Один добрий приклад кращий, ніж сто слів”. Переконувати людину можна на основі конкретного прикладу. Тому приклад є допоміжним до методу переконання. Мета застосування методу прикладу – добитися наслідування певних дій, яке посилюється самопереконанням і самонавіюванням.

Етапи наслідування:

студент сприймає образ, у нього виникає бажання діяти так само;

між прикладом і наслідуваними діями утворюється зв’язок;

відбувається синтез наслідуваних і самостійних дій студента.

Приклади для наслідування поділяються на позитивні і негативні. Позитивні виховуючі приклади – це позитивні літературні герої, відомі люди сучасності, члени сім’ї, викладачі, друзі. “Хорошому треба вчитись три роки, а поганому – однієї години досить” (Народна мудрість). Ця мудрість підкреслює думку про те, що вплив негативних прикладів дуже заразливий у процесі наслідування. Дію негативного прикладу порівнюють з хворобою, яка важко піддається лікуванню. Як протидіяти впливу негативного прикладу? Ізолювати студента від навколишнього середовища. Принизити авторитет прикладу, що негативно впливає. Відволікти вихованця, вивчити його мотивацію, передбачити поведінку. У вихованні використовуються і негативні приклади (алкоголізм тощо).

Методи формування досвіду поведінки

Методи привчання і тренування.

Досвід – це знання, уміння, навички, звички (психологічна структура особистості).

Знання – це зафіксовані результати пізнавальної діяльності. Знання виражаються в поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях.

Уміння – це використання своїх знань і навичок для досягнення мети. Навички – це такі дії, які виконуються при частковій автоматизації їх елементів. З метою формування навичок використовують методи привчання і тренування – організацію планомірного і регулярного виконання студентами певних дій з метою їх перетворення на звичні форми суспільної поведінки. Одна з причин того, що студенти не користуються знаннями і навичками в сфері виховання у повсякденному житті – те, що знання і навички не підкріплюються звичкою. Перехід навички у звичку досягається систематичним повторенням її у певних умовах. Одним із засобів привчання до норм поведінки, вироблення звичок є режим дня. Звички, як і навички – це часткові автоматизовані дії. Проте, на відміну від навичок, вони не тільки створюють можливість виконання якоїсь дії, а й забезпечують сам факт її здійснення.

Педагогічна вимога – це метод педагогічного впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює (чи припиняє і гальмує) ті чи інші дії людей, виявлення у них певних якостей. А.С.Макаренко вважав, що педагогічну вимогу варто поєднувати з повагою до вихованця.

Види педагогічних вимог:



Прямі педагогічні вимоги висуваються рішучим тоном, що не визнає заперечень і в чіткому словесному формулюванні містить чітку, недвозначну вказівку відносно того, які дії і як повинні виконувати студенти.

Опосередковані педагогічні вимоги відрізняються від прямих тим, що стимулом для зумовленої дії стає вже не стільки сама вимога, скільки спричинені нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення студентів. Форми опосередкованих вимог: порада, прохання, довір’я, недовір’я, схвалення, натяк, осуд, погроза.

Громадська думка – це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх спільної діяльності і спілкування і виражає ставлення до різних явищ, подій навколишньої дійсності. Громадська думка виступає і як метод, і як результат виховання. Цей метод застосував А.С.Макаренко, який вважав, що сила виховного впливу громадської думки залежить від рівня її сформованості. Роль громадської думки важлива і в сучасному педагогічному процесі.

До громадської думки варто звертатись:

  • При виборі старости групи, інших членів активу

  • При заохоченні окремих членів колективу

  • При покаранні окремих членів колективу

Слід враховувати, що на ефективність громадської думки впливає: мікросередовище, макросередовище, думка окремої особистості.

Прогнозування – це передбачення на перспективу, яке виражається в проектуванні, моделюванні, плануванні виховного впливу. Основа методу прогнозування – це методика перспективних ліній А.С.Макаренка. Перспективи поділяють на близькі (на завтрашній день), середні (кілька місяців), далекі (на майбутнє). До планування виховної роботи варто залучати самих студентів.

Метод створення виховуючих ситуації. Мета цього методу: щоб допомогти студентам розв’язувати проблемні життєві ситуації, треба створити виховуючі ситуації і вчити їх розв’язувати. Виховуючі ситуації - це спеціально організовані педагогічні умови з метою виявлення чи формування системи відповідних ставлень. Виховуючою будь-яка ситуація стає тоді, коли набуває педагогічного спрямування. В процесі розв’язання виховуючих ситуацій в студентів формується здатність уявляти себе на місці іншої людини, приймати рішення, самостійно аналізувати й розв’язувати моральні проблеми. З виховною метою використовують різні вербальні ситуації (аналізують афоризми, приказки, розповіді, реальні події), конфліктні ситуації.

Методи стимулювання діяльності і поведінки

Гра – це один з видів діяльності людини, який полягає у відтворенні дій і відносин між людьми. Класифікації ігор:

  1. Ігри дозвілля (діти грають в них за власним бажанням)

  2. Ігри педагогічні (їх застосовують педагоги з метою вирішення навчально-виховних задач)

  3. Творчі ігри (сюжетно-рольові, конструкторські, драматизація, гра-жарт, гра-розіграш)

  4. Ігри з встановленими правилами (рухомі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні)

Педагогічні ігри:

Дидактичні (в процесі навчання)

Творчі педагогічні (в інших видах діяльності):

- тривала гра (на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі)

- елементи гри (в діяльність дітей вводиться один із компонентів гри – роль або уявна ситуація)

- гра-творчість (роль педагога мінімальна, він тільки подає ідею)



Змагання – це метод стимулювання діяльності, який забезпечує відчуття товариської взаємодопомоги, облік і порівняння результатів спільної діяльності, заохочення її учасників. Використовуючи метод змагання, ми сприяємо розвитку здібностей, нахилів, таланту студентів. У процесі змагання виникають позитивні і негативні емоційні реакції: захоплення визнанням і радість з приводу успіхів інших, відвертий скептицизм, байдужість, заздрість. Позитивний вплив змагання. Змагання організовує і згуртовує студентів, вони переживають позитивні емоційні реакції. Негативний вплив - це розпад колективу через відсутність спільної боротьби за успіх, передачі досвіду, взаємодопомоги і співробітництва, “груповий егоїзм”, негативні емоційні реакції.

Щоб змагання мало позитивний вплив:

-не слід нав’язувати студентам ідею змагання, дотримуватись демократичного підходу

-змагання повинно пронизувати всі види діяльності студентів

-студенти повинні брати участь у встановленні нагород для переможців, виробленні умов змагання

-результати змагання висвітлювати кожен день або поетапно

-студенти беруть участь в обговорення результатів змагання, виявленні переможців

Важливе значення мають мотиви, які спонукають студентів брати участь в змаганні. Якщо це прагнення за будь-яких обставин обігнати інших, до матеріальних заохочень, то вони можуть привести до нездорового суперництва, породити явище “групового егоїзму”, коли невдача іншого викликає не бажання допомогти, а зловтіху, радість від пріоритетності своєї групи. На жаль, це явище часто зустрічається в практиці виховної роботи. Змагання можна проводити у вигляді конкурсу, КВК, веселих стартів.



Змагання можуть носити індивідуальний та колективний характер. Змагання з конкретних показників успішності студентів вважається недоцільним, бо успішність пов’язана з інтелектуальними можливостями кожного. Індивідуальні змагання – це предметні олімпіади, конкурси творів, малюнків, виставки, спортивні змагання тощо. Колективні змагання – це праця бригадами, командні види спорту, колективні конкурси художньої самодіяльності. Підводячи підсумки, слід виділити і тих студентів, які відзначилися у змаганні, і тих, які не досягли успіху, але сумлінно брали в ньому участь. Це сприяє самовдосконаленню студентів.

Заохочення – це спосіб вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності окремої особистості чи колективу. Психологічний вплив заохочення полягає в тому, що студент відчуває задоволення, радість через те, що визнали, оцінили його старання, досягнення. Заохочення може пробуджувати віру в свої сили, викликати приплив енергії, гарний настрій, готовність до подальшої роботи.

Особливості заохочення.

Метод заохочення слід використовувати обережно, адже він не завжди впливає позитивно.

-Важлива об’єктивність заохочення. Авторитет заохочення знижується, якщо студент його не заслужив. Не підкріплене справжніми успіхами заохочення негативно впливає і на заохочуваних, і на оточуючих – незаслужена похвала підриває довіру до викладача. Необ’єктивне заохочення призводить до конфліктів.

-Якщо заохочувати студента, який і так завжди в центрі уваги, він ставитиметься до заохочення байдуже. Студент, який звик бути непомітним, потребує схвалення.

-Найпрестижнішим є громадське визнання. Тому заохочення має спиратись на громадську думку групи.

-Потрібно забезпечити гласність заохочення. Похвальні листи, грамоти, медалі вручають публічно, в святковій обстановці. Важливо, щоб група сприйняла нагороду одного студента як нагороду всієї групи.

-Слід враховувати вікові особливості реакції студентів на заохочення.

Є різні способи заохочення:

Схвалення - виражається короткою реплікою, яка показує що студент поступає правильно.

Похвала – розгорнута оцінка з аналізом дій студента.

Нагорода – значне заохочення за особливі досягнення – першість у спортивному змаганні.

Доручення – цікаве за змістом, свідчить про довіру викладача.

Подяка. Премія.

Покарання – це вплив на особистість, який виражає осуд її дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки.

Психологічний аспект покарання полягає в тому, що воно має викликати у студентів неприємні переживання, почуття сорому і вини. Повинно виникнути бажання не повторювати подібного. Лише справедливе покарання досягає мети. Покарання, яке принижує людську гідність, погіршує поведінку студента.

Види покарань:

Покарання-вправляння – погане чергування карається додатковим.

Покарання-обмеження – обмеження можливості брати участь в екскурсії.

Покарання-осуд – попередження, догана з визначенням певних строків виправлення.

Покарання-умовність – арешт у кабінеті Макаренка.

Покарання - зміна ставлення – для багатьох студентів особливо суворий тон

викладача, суворий погляд вже є покаранням, так само як приємна посмішка може бути заохоченням.



Покарання добром. Форми покарання, які ґрунтуються на добродушності педагога і повазі до того, хто завинив, найбільше сприймає молодь. Часто вони порушують дисципліну саме в улюблених викладачів тому, що їм подобається реакція, стиль покарання.

Методи самовиховання

(самопізнання, самоусвідомлення, саморегуляція).

Методи впливу на підсвідомість вихованця (педагогічно доцільна самопрезентація викладача). Педагогічно доцільна самопрезентація - намагання вихователя вплинути на враження, що формується в студентів про нього. Як відомо, необхідною умовою ефективності виховання є авторитетність педагога для вихованців. Для формування авторитету викладач має так будувати спілкування з студентами, щоб викликати в них позитивне ставлення: довіру, симпатію і повагу. Таким чином, йдеться про самопрезентацію викладача у педагогічному спілкуванні з метою сформувати в студентів певне враження про себе.

Свідомо чи несвідомо кожен викладач прагне справити на студентів певне враження. Спостереження свідчать про існування як продуктивних, так і непродуктивних стратегій самопрезентації. Деякі, наприклад, намагаються справити враження серйозної, суворої людини, інші орієнтуються на образ ділового, компетентного викладача, для якого головне - знання. Треті намагаються викликати в студентів симпатію і довіру, спілкуючись з ними на рівних, проявляючи поступливість і невимогливість.

Можна спостерігати наступні маніпулятивні стратегії самопрезентації, спрямовані на "купівлю" симпатії та визнання:


  • підняття цінності студентів - їх позитивна оцінка (наприклад, у формі похвали);

  • конформізм - демонстрування згоди з думками, поглядами і поведінкою студентів;

  • позитивна самодемонстрація - показ себе у позитивному світлі (описування своїх здібностей, талантів) або своєї готовності на значні жертви заради студентів;

  • негативна самодемонстрація - створення враження про власну слабкість і безпомічність з метою викликати жалість у студентів.

Всі перераховані стратегії так чи інакше спрямовані на підвищення викладачем власної привабливості в очах студентів та здобуття контролю над їхньою поведінкою.

Якою ж має бути педагогічно доцільна самопрезентація викладача? Одразу необхідно зазначити, що універсальної, ефективної в усіх ситуаціях стратегії самопрезентації не існує. Викладач обов'язково повинен враховувати вікові особливості студентів, з якими спілкується. По-різному слід демонструвати себе у спілкуванні з першокурсниками, старшокурсниками, студентами-заочниками. Можна виділити лише найбільш загальні вимоги до самопрезентації викладача:

1) проявляти зацікавлене, доброзичливе, чуйне ставлення до студентів, готовність зрозуміти їх точку зору;

2) демонструвати ґрунтовні знання і професійну компетентність, цікаво викладати навчальний матеріал;

3) бути вимогливим і справедливим у стосунках з студентами. В основі педагогічного спілкування повинна лежати чітка, послідовна система вимог до вихованців, а не безформний підхід, який нерідко приховується за привабливими гаслами забезпечення особистісної свободи, простору для ініціативи і самореалізації особистості. Надмірна директивність, репресивність та регламентація у вихованні, як і вседозволеність, однаково завдають шкоди особистісному розвиткові студента, призводять до антисоціальної і агресивної поведінки, особливо у підлітковому і юнацькому віці;

4) підтримувати у спілкуванні з студентами оптимальну соціально-психологічну дистанцію. Надто велика дистанція характерна для викладчів, спілкування яких має закритий, формальний характер. Вони взаємодіють з студентами виключно як виконавці соціальної ролі, приховують свої почуття за маскою офіційності, уникають близьких, відкритих, персоналізованих стосунків з вихованцями. Така позиція позбавляє як викладача, так і студентів спонтанності, свободи самовираження, перешкоджає формуванню взаємної довіри. Інші педагоги, навпаки, спілкуються на неформальній основі, відкрито, спонтанно проявляють власні почуття. Це сприяє формуванню між викладачем і студентами відвертості, взаємної симпатії і довіри. Разом з тим, у педагогічному спілкуванні навряд чи доцільна повна відмова від певної статусної субординації і рольової регламентації взаємостосунків викладача з студентами.

Ігнорування соціальної дистанції, спілкування на виключно неформальній основі нерідко перешкоджає визнанню викладачем професійно-рольових обов'язків і призводить до не менш негативних наслідків, ніж формально-рольове спілкування. Мистецтво педагогічної взаємодії полягає в умінні викладача встановлювати у взаєминах з студентами оптимальну соціально-психологічну дистанцію, яка була б достатньою для підтримання дисципліни і, водночас, не перешкоджала виникненню взаєморозуміння та діалогу, без якого справжнє виховання неможливе.



Оптимальний вибір методів виховання.

В практиці виховної роботи завжди стоїть задача не просто застосувати один з методів, а вибрати найкращий - оптимальний. Вибір форми і методу - це завжди пошук оптимального шляху виховання.



Оптимальним називається найбільш вигідний шлях, який дозволяє швидко і з розумними затратами енергії та засобів досягнути поставленої мети. Вибравши показники цих затрат в якості критеріїв оптимізації, можна порівняти між собою ефективність різних методів і форм виховання.

Розглянемо загальні причини (умови, фактори), що визначають вибір методів і форм виховання. В першу чергу повинні бути враховані наступні.

1. Мета і завдання виховання. Мета не тільки виправдовує методи, але й визначає їх. Методи виховання мають органічно пов'язуватись з метою, яка стоїть перед школою.

2. Зміст виховання. Потрібно мати на увазі, що одні і ті ж задачі можуть бути наповнені різним змістом.

3. Не можна використовувати один або кілька методів, як універсальні. Потрібно мати систему методів.

4. Вікові особливості. Одні й ті самі задачі вирішуються різними методами і формами в залежності від віку вихованців. Вік - це не просто кількість прожитих років. За ними придбаний соціальний досвід, рівень психологічних і моральних якостей.

5. Рівень сформованості колективу. По мірі розвитку колективних форм самоуправління методи педагогічного впливу не залишаються незмінними. Гнучкість управління - необхідна умова успішної співпраці вихователя і вихованців.

6. Індивідуальні і особистісні особливості вихованців. Загальні методи, загальні програми лиш канва виховного впливу. Необхідне їх індивідуальне й особистісне корегування. Гуманний вихователь буде застосовувати такі методи і форми, які дають можливість кожній особистості розвинути свої здібності, зберегти свою індивідуальність, реалізувати особисте ''Я''.

7. Умови виховання. До них крім згаданих вище - матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних відносять і відношення, які складаються в колективі: клімат в колективі, стиль педагогічного керівництва і інші. Вибір методу залежить від умов, у яких здійснюється виховний вплив.

8. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, коли виступають компонентами виховного процесу. Крім методів існують і інші засоби виховання з якими методи тісно пов'язані і застосовуються в поєднані.

9. Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь вибирає тільки ті методи, з якими він знайомий, якими володіє. Багато методів складні, потребують великої напруги сил: незацікавлені педагоги обходяться без них. Наслідок - низька ефективність виховання.

10.Потрібно, щоб узгоджувались метод виховання і особистість вихователя.

11.Час виховання. Коли часу мало, а цілі великі, застосовують ''сильнодіючі'' методи, в сприятливих умовах застосовують ''пощадливі'' методи виховання. Поділ методів на сильнодіючі і пощадливі умовний: перші пов'язані з покараннями і примусами, другі - це умовляння і поступове привчання. Єдиної точки зору відносно того, чи достатньо часу в студентів у вузі для формування стійких якостей особистості, немає. Деякі педагоги вважають, що часу недостатньо, а тому схиляються на користь сильнодіючих методів. Як би там не було, фактор часу залишається дуже важливим при проектуванні і виборі методів виховання.

12.Очікувані наслідки. Вибираючи форму та метод вихователь повинен бути впевнений в успіху. Для цього необхідно передбачити, до яких результатів приведе застосування певної форми та методу.

13.Загальний принцип вибору методів та форм виховання - гуманізм відношень педагога до вихованців. Вибір повинен бути підготовленим і мати реальні умови для здійснення. Не можна вибирати метод, який в даних умовах не можна застосовувати. Не можна ставити перспективи, які все рівно не досягнути.

14.Будь-яка розумна й підготовлена дія педагога повинна бути доведена до кінця, метод потребує логічного завершення. Виконувати це правило важливо тому, що тільки в цьому випадку у вихованців формуватиметься корисна звичка доводити діло до кінця, а вихователь закріплює свій авторитет організатора.

15.Вибір методу залежить від стилю педагогічних відношень. При товариських відношеннях буде діючим один метод, при відношеннях нейтральних або негативних приходиться вибирати інші шляхи взаємодії.

16.Проектуючи методи виховання, потрібно передбачити психічний стан вихованців в даний час, коли методи будуть застосовуватись. Це не завжди вирішувана задача, але загальний настрій, відношення вихованців до проектованих методів повинні бути враховані раніше.



Адаптація I курсу

Особливо важливою є виховна діяльність наставників першого курсу, коли студенти пристосовуються до нових умов вузу. Студентські роки - важливий етап у житті молодої людини, коли вирішуються задачі вибору життєвого шляху, професійного і соціального самовизначення. Вирішення цих задач різко ускладнюється у ситуації зміни соціальних умов, відсутності звичних критеріїв, особливо останнім часом, коли змінюється стиль життя і система цінностей.

Основною складністю для студентів першого курсу є процес адаптації . У психології під адаптацією розуміють не тільки пристосування студента до нового навколишнього середовища групи, курсу, вузу, а й його активну позитивну діяльність у цьому середовищі. Протікання процесу адаптації певною мірою пов’язане із гуртуванням студентської групи. Якщо адаптація педагогічно керована, у студентській групі швидше формується структура міжособистісних взаємин, створюються умови для міжособистісного спілкування, формується позитивний психологічний клімат, починає працювати студентське самоврядування. Ці фактори позитивно впливають на гуртування групи.

Ліквідувати умови, які породжують труднощі адаптації (наприклад, високий науковий рівень викладання у вузі) неможливо і недоцільно. Тому налагоджено гнучкий підхід до управління навчально-виховним процесом, здійснюються заходи, які допомагають студентам навчитись самостійно управляти своєю навчальною діяльністю. До таких заходів відносяться: розяснення психологічних труднощів навчання на 1 курсі,



ознайомлення з прийомами навчальної діяльності (вмінням користуватись каталогами, складати конспекти і реферати, виділяти головне в навчальному матеріалі, працювати з підручниками і першоджерелами, користуватись іноземною літературою та довідковими посібниками),

Оволодіти прийомами навчальної діяльності повинен кожен студент, а допоможуть йому у цьому куратори та викладачі.



Існує досвід прискорення адаптації шляхом обєднання діяльності групи психологічного тренінгу і підлітково-молодіжного клубу. За такого підходу використовуються групові методи: ігри, які розвивають вербальну активність; ігри і завдання, які формують узгодженість дій і розвивають невербальні засоби спілкування; тематичні обговорення і дискусії; завдання, які допомагають стабілізувати самооцінку; різні види драматизації. Прискоренню адаптації, сприятимуть заняття у групах тренінгу спілкування. На заняттях студенти програють ситуації, які зустрічаються у навчально-виховному процесі вузу і можуть викликати труднощі.

Висновок

Найефективніший метод виховання юнака - це щира розмова, проникнення у його внутрішній світ, інтерес та почуття поваги до його особистості, сприйняття його критики. Юнаки надзвичайно чутливі до несправедливості та недовіри з боку педагога. Тому від особистості педагога, від багатства його внутрішнього світу, від знання ним психології залежить ефективність усієї виховної роботи. Гаслом нашої виховної роботи є висловлювання Ж.-Ж. Руссо «у серце увійде лише те, що йде від серця».


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка