Вивчення біблії як важливий засіб формування літературних та життєвих компетентностей школярів



Скачати 376.35 Kb.
Дата конвертації23.02.2016
Розмір376.35 Kb.
ВИВЧЕННЯ БІБЛІЇ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЗАСІБ

ФОРМУВАННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ ТА ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ

Опис досвіду роботи



Прадійчук Олени Лук’янівни,

вчителя світової літератури ЗОШ І–ІІІ ст.

смт Люблинець Ковельського району Волинської області,

вчителя вищої категорії, учителя-методиста



Луцьк – 2014

Видатний німецький письменник ХХ століття Томас Манн писав: «Християнство є однією з двох підвалин, на яких ґрунтується цивілізація; друга – це античне Середземномор’я. Заперечення хоча б однієї з цих двох передумов нашої моралі і освіченості або обох одразу спричинило б повернення людства назад. Про що б не думала сучасна людина, що б не створював сучасний митець, вони йдуть шляхом, прокладеним античністю та Біблією» [цит. за: 15; с. 35].

Без вивчення Біблії, без усвідомлення глибинного змісту її історичних, пророчих, повчальних і поетичних книг, неможливо осягнути літературні, живописні, музичні шедеври, натхненні Святим Письмом [дод. А]. Знання Біблії допомагає зрозуміти світову культуру, починаючи з прадавніх часів і закінчуючи сьогоденням. Вона лягла в основу європейського мистецтва. Без неї неможливе повне розуміння і розписів древніх соборів, і полотен видатних художників, і багатьох літературних творів. Людина, що не знає і не хоче знати Святе Письмо, добровільно відриває себе від історії і культури, духовної спадщини предків, усієї людської цивілізації. Таким чином, Біблію потрібно розглядати не лише як збірку релігійних книг чи церковних догм, а також як виняткового значення пам’ятку духовності всього людства. Свого часу видатні особистості відзначали, що Біблія сильна не так історіями, в ній розказаними, як духовним змістом, що ці історії наповнює [дод. Б]. Як культурна пам’ятка, ця книга вросла в літературу багатьох народів світу, в тому числі й українського [дод. В].

Сучасне суспільство переживає моральну кризу. Вийти з неї, відродитися до нового життя можна буде тільки тоді, коли кожен усвідомить власну відповідальність за долю всього людства, захоче стати високодуховною особистістю, здатною змінити світ на краще. І тому саме перед школою стоїть надзвичайно важливе завдання: виховати в школярів моральні якості, які б супроводжували їх усе життя, допомагали б долати життєві перешкоди і переживати труднощі та негаразди.

Одним із шляхів досягнення цієї мети є проведення уроків світової літератури з використанням Біблії, а також – позакласних заходів, спрямованих на поглиблення літературних знань учнів, виховання в юних необхідних чеснот.

Названі чинники зумовили актуальність нашого звернення до теми «Вивчення Біблії як важливий засіб формування літературних та життєвих компетентностей школярів».

Праці відомих учених, літераторів, публіцистів [1, 2, 3, 4, 6, 7, 14, 15, 16] пропонують різні шляхи осягнення Біблії: культурологічний, архетипний, філософський, психологічний, ін. Нами ж зроблено спробу адаптувати існуючі напрацювання до шкільного викладання світової літератури [дод. Г]. У цьому вбачаємо наукову новизну досвіду.

Практична значущість роботи полягає у тому, що отримані результати можуть бути використані вчителями світової та української літератур як при вивченні Біблії, так і під час аналізу біблійних мотивів творів, характеристиці образів, генетично пов’язаних зі Святим Письмом, порівняльному дослідженні стилю, жанру, проблематики художніх і сакральних творів.

Водночас ми усвідомлюємо, що Біблію на уроках світової літератури слід вивчати у літературознавчому та культурологічному контекстах – виключно як пам’ятку літератури і духовної культури людства. За умов існування в нашій країні різних конфесій та необхідності дотримуватися релігійної толерантності в стосунках із кожним учнем учитель зобов’язаний зайняти нейтральну позицію, поважаючи релігійні почуття і переконання всіх дітей.
Святе Письмо як джерело мотивів, образів, ідей, традицій літератури: аспекти шкільного вивчення
Зважаючи на характер навчального матеріалу, вважаємо найбільш ефективним та результативним використання на уроках світової літератури компаративного, проблемного аналізів, активізацію дослідницької діяльності учнів, апеляцію до їх творчих здібностей.

Порівняльно-дослідницька робота школярів стосується таких аспектів:



1. Визначення загальних відмінностей між сакральною та художньою літературою (характер творчості: колективний (сакральної) – індивідуальний (художньої); утвердження догм (світоглядних постулатів, моральних максим) у сакральній – критичне ставлення до будь-яких аксіом у художній; жанрові, стилістичні відмінності).

2. Використання біблійних тем і мотивів (мікротем) у художній літературі.

Доцільно поставити таке завдання: дослідити твори, в яких біблійна тема є тлом для відображення реалій іншого часу, подій, що відбувалися на іншому національному ґрунті.

Зокрема, такий вид роботи можна запропонувати одинадцятикласникам при вивченні збірки Р. М. Рільке «Нові поезії» (1907–1908), до якої включено велику кількість віршів на біблійну тематику. Це допомогло авторові привернути увагу людства до вічних тем: добра і зла, любові й ненависті, правди і брехні, милосердя й жорстокості, життя і смерті, людини та її духовного вибору. В поезіях на біблійну тематику звучать роздуми про сучасне життя, культуру. Виникає відчуття, що біблійні образи живуть єдиним життям з людством, бо пов’язані тисячами невидимих ланцюгів з усім, що є на землі, й передусім, – із душею людини.

Поезія «Собор Ісуса Навина» викликає роздуми про причини загибелі Єрихона під звуки труб, про можливість повторення трагедії в сучасну епоху, якщо людство забуде Бога. Рільке створює героїчний образ Ісуса Навина – самовідданого слуги Господа, котрий звертається зі словами перестороги до людей.

У вірші «Плач про Йонафана» сум Давида за померлим на війні другом перетворюється на плач Рільке за втраченими духовними зв’язками між людьми – сучасниками поета.

Під цим ракурсом можна розглянути і поему Анни Ахматової «Реквієм», роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита» [13], поему О. Блока «Дванадцять» та ін.



3. Творче переосмислення письменниками світу біблійних сюжетів.

Пропонуємо школярам дослідити особливості авторської інтерпретації відомих біблійних сюжетів.

Наприклад, у поезії Р. М. Рільке «Вихід блудного сина» відома історія трактується зовсім не так, як у Біблії. В Євангелії блудний син полишив батька і рідну домівку в пошуках розваг і життєвих насолод. Він замальовується як розпусник, грішник, котрий потім розкаявся. А Рільке у своєму вірші розмірковує над тим, що ж спонукало блудного сина відмовитися від сімейного затишку і добробуту. Що він шукав? Куди йшов? І чи не таким постає і все людство – як нерозважливий син Небесного Отця, Господа? Рільке возвеличує прагнення людей до нового життя. Він оспівує їх намагання шукати незнані шляхи, бо в цьому пориві, помилках, падіннях пульсує життя. Але, разом з тим, поет утверджує необхідність повернення людства до Бога, Батька, Який його завжди зігріє своїм теплом і милосердно простить.

4. Літературні втілення біблійних образів.

Завдання:

1) простежити історію активізації біблійних образів у літературі;

2) виявити особливості авторської (філософської, психологічної) інтерпретації образів; розкрити засоби їх художньої конкретизації, поетичного збагачення, емоційного наповнення тощо;

3) з’ясувати причини авторської трансформації, переакцентації образу;

4) дослідити функцію образу у творі (злиття з ідеєю та емоційним настроєм твору, поглиблення його естетичної значущості, посилення інтелектуальної наповненості тощо);

5) встановити особливості зображення образу засобами іншого виду мистецтва [дод. А];

6) розкрити багатозначність образів, їх різнобічне прочитання письменниками світу.

До прикладу, в 9 класі учням можна запропонувати порівняти образ пророка в однойменних поезіях О. С. Пушкіна та М. Ю. Лермонтова, а результати роботи узагальнити в таблиці із запропонованими орієнтирами.

з/п


Аспекти дослідження

«Пророк»

О. С. Пушкіна



«Пророк»

М. Ю. Лермонтова



1.

Генезис образу.

Книга Ісаї, 6.

Книга Ієремії, 1.

2.

Походження дару.

Здобуває дар бачити і чути завдяки ангелу-серафиму.

Отримує пророчий дар безпосередньо від Бога.

3.

Відчуття героя в ролі пророка.

Неймовірно страждає, стаючи пророком.

Мук йому завдають відчуження від людей, відсутність гармонії зі світом.

4.

У чому вбачає власну місію?

Усвідомлює ціль, завдячуючи Богові: «глаголом жги сердца людей».

Вбачає сенс у любові й правді.

5.

Особистісні риси.

Любить людей, здатний до самопожертви.

Самотній, бідний, готовий любити весь світ.

6.

Доля.

Здобуває духовну силу.

Втрачає сили, але не надію.

Доцільно ознайомити учнів із різнобічним «прочитанням» образу пророка в однойменній поезії М.Некрасова, у вірші Т. Г. Шевченка «Ісая. Глава 35».

5. Виявлення рис євангелічного стилю (алегоричність, символізм, афористичність, притчевий (дидактичний) характер, ін.) в художньому творі.

Завдання: 1) встановлення генезису афоризмів, образів, символів, алегоричних образів; тлумачення їхніх значень [дод. Д];

2) використання афоризмів для формулювання тем творів-роздумів, ключової тези для дискусії, в якості епіграфів до уроків, як аргументів у літературному диспуті [дод. Ж].

6. Використання сакральних жанрів (богословський трактат, хроніка-літопис (відтворює священну історію), молитви, притчі, повчання, афоризми, псалмолірика) у світовій літературі.

Завдання: дослідити особливості функціонування в світовій літературі жанру молитви; відстежити еволюцію жанру притчі. («Від притчі – до роману-параболи»).



7. Дослідження універсального характеру біблійної проблематики (боротьба добра і зла, життя і смерті, трагедія внутрішнього конфлікту високого і земного в душі людини тощо), її суголосності з проблемами, піднятими у художніх творах різних часів і народів («Божественна комедія» Данте, «Фауст» Й. В. Гете, збірка «Квіти Зла» Ш. Бодлера, ін.).
Актуалізація моральних біблійних імперативів у художньому полотні твору
«На наших очах точиться війна цінностей – «класичних» (християнських), які свого часу забезпечили високий рівень духовності в Європі і світі, та «сучасних», що вчать пристосовуватися до суспільства, де панує жорстока боротьба за виживання, і котрі здатні зруйнувати духовні ідеали» [14; 4]. Тож педагоги не можуть не пристати на думку аналітика сучасності Патріка Дж. Б’юкенена, висловлену в книзі «Смерть Заходу» (2002): «Мабуть, найкраще, що можуть зробити батьки (і вчителі – авт.), – це прищепити дітям необхідні життєві цінності і молитися, щоб вони ці цінності втілювали у життя, аби не загрузнути у страшному болоті сучасної масової культури».

Керуючись цією настановою, ми проводимо уроки, на яких актуалізуємо моральні біблійні імперативи в художньому полотні програмових творів.

Так, вивчаючи в 6 класі «Різдвяну пісню у прозі» Чарльза Діккенса, не залишаємо поза увагою значення Різдва у житті кожної людини: воно має сприяти її духовному народженню. Читаємо слова Ісуса Христа, записані в Євангелії від Луки, 10:27: «...возлюби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією міццю твоєю, і всім розумінням твоїм, і ближнього твого, як самого себе». Учні розмірковують над тим, як їх можна пов’язати з головним героєм твору Скруджем. Діти відмічають, що причиною деградації Скруджа було те, що він не виконував цього правила у своєму житті: не любив Бога, адже нехтував Його повчаннями (ненавидів доброчинність, не проявляв співчуття і милосердя до людей, ніколи нікому не допомагав). Як можна, зауважують діти, любити ближнього, якщо не любиш навіть самого себе? Переродження Скруджа учні вважають результатом переосмислення ним свого життя, що породило щире бажання любити всіх людей, чинити їм добро, незважаючи на глузування оточуючих.
ВИСНОВКИ
1. Вивчення Біблії вдосконалює літературну освіту школярів, формує їх культурологічну компетентність.

2. Розвиваються вміння учнів здійснювати компаративний аналіз творів мистецтва: діти вчаться порівнювати літературні явища, помічати аналогії, відслідковувати приклади рецепції, зіставляти образи персонажів, встановлювати типологічні та генетичні зв’язки, писати твори, наукові роботи.

3. Вихованців скеровують на розв’язання дослідницьких і проблемних завдань.

4. Запропонований досвід сприяє формуванню гуманістичного світогляду учнів, вихованню поваги до загальнолюдських цінностей, шанобливого ставлення до здобутків світової культури.




СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамович С. Специфика Библии как сакральной книги / С. Абрамович // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2001. – № 9. – С. 48–50.

2. Аляев Г. Библия и християнство / Г. Аляев, И. Филина // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 12. – С. 4–9.

3. Антонюк А. Духовная связь тысячелетий / А. Антонюк // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 12. – С. 4–9.

4. Біблія і культура : зб. наукових статей. – Вип. 5. – Чернівці : Рута, 2003. – 312 с.

5. Біблія. – К. : Об’єднання біблійних товариств, 1990. – 1333 с.

6. Вітрук О. Біблійні мотиви в європейському мистецтві / О. Вітрук // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1997. – № 7. – С. 32–38.

7. Вітрук О. Образ Богородиці в європейському мистецтві / О. Вітрук // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1998. – № 5. – С. 32–38.

8. Гузь О. О. Шляхом навчального діалогу (Система уроків за романом М. Булгакова «Майстер і Маргарита») / О. О. Гузь // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 11. – С. 21–38.

9. Мамцева І. В. Біблія як мистецький твір (Цикл уроків-ознайомлень із художнім світом біблійних історій за допомогою осягнення афоризмів Книги книг) / І. В. Мамцева // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 8. – С. 55–59.

10. Мандрика М. Святе Письмо в українському вбранні / М. Мандрика // Дивослово. – 2000. – № 5. – С. 2–6.

11. Остапчук В. В. Літературна молитва / В. В. Остапчук // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 4. – С. 41–44.

12. Фурсова Л. О. Знайомство з Книгою книг має бути цікавим (Два уроки за темою «З біблійних переказів») / Л. О. Фурсова // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2006. – № 8. – С. 43–47.

13. Чорноус В. М. Урок за романом М. Булгакова «Майстер і Маргарита» у біблійному вимірі / В. М. Чорноус, А. Н. Барков // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 11. – С. 34–36.

14. Шалагінов Б. Духовні цінності в минулому і в сучасності / Б. Шалагінов // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2009. – № 9. – С. 2–6.

15. Шалагінов Б. Старий і Новий Заповіти Біблії (Матеріал до уроку-бесіди) / Б. Шалагінов // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2000. – № 9. – С. 30–35.

16. Юнг К. Г. Ответ Иову / К. Г. Юнг ; перев. с нем. – М. : Канон, 1995. – 382 с.


Додаток А

БІБЛІЯ У ТВОРАХ МИСТЕЦТВА
МУЗИКА

1. Ф. Шуберт. «Аве Марія».

2. В. А. Моцарт. «Реквієм».

3. Л. ван Бетховен. «Реквієм».

4. Й. С. Бах. «Страсті Господні за Матфієм» (ораторія).

5. Г. Ф. Гендель. «Месія» (ораторія).

6. Т. Лін. «Спасіння» (рок-опера).

7. Е. Л. Уеббер. «Ісус Христос – Суперзірка» (рок-опера).


ЖИВОПИС

1. Ілюстрації Гюстава Доре.

2. П’єро делла Франческо. «Хрещення Христа», «Побиття Христа біля колони».

3. Ель Греко. «Поклоніння пастухів», «Христос в домі Симона Фарисея», «Зняття риз з Христа», «Вознесіння Христа», «День Трійці», «Апостоли Петро і Павло».

4. Лука Лейденський. «Зцілення єрихонського сліпця», «Страшний суд».

5. Олександр Іванов. «Йосип у в'язниці тлумачить сни царедворцям фараона», «Явлення Христа народу».

6. Рембрандт. «Валаам і ослиця», «Бенкет Валтасара», «Повернення блудного сина», «Христос і перелюбниця», «Христос зцілює хворих», «Христос в Еммаусі», «Зняття Ісуса з хреста», «Покладання Христа в труну», «Побиття камінням святого Стефана».

7. Пітер Брейгель Старший. «Зведення Вавилонської вежі», «Побиття малят у Віфлеємі», «Шлях на Голгофу».

8. Гравюри на дереві Юліуса Шнорр фон Карольсфельда.

9. Іван Крамськой. «Христос у пустелі».

10. Василь Полєнов. «Христос і грішниця (Хто без гріха?)».

11. Сандро Боттічеллі. «Повернення Юдити».

12. Чіма да Конельяно. «Благовіщення».

13. Андреа Мантенья. «Поклоніння волхвів» (триптих), «Голгофа», «Мертвий Христос», «Успіння Марії».

14. Рафаель Санті. «Преображення».

15. Леонардо да Вінчі. «Таємна вечеря» (фреска).

16. Тіціан. «Несіння хреста».

17. Караваджо. «Смерть Марії».

СКУЛЬПТУРА

1. Мікеланджело. «Створення Адама», «Мойсей», «Давид», «П’єта» («Оплакування Христа»).

2. Донателло. «Давид».

3. Верроккіо. «Давид».

4. Антоніо Росселлінно. «Мадонна з Дитям» (барельєф).
ІКОНОПИС

1. Апостол Лука. Ікона Божої Матері Володимирської (Вишгородської).

2. Андрій Рубльов. «Трійця».

3. Ікона Богородиці-Оранти (Заступниці).

4. Ікона Покрови Пресвятої Богородиці.

5. Сандро Боттічеллі. «Мадонна з Дитям та Іоанном Хрестителем».

6. Леонардо да Вінчі. «Мадонна з квіткою», «Мадонна Літта».

7. Рафаель Санті. «Мадонна Конестабіле», «Мадонна зі щигликом», «Сикстинська мадонна».

8. Лукас Кранах Старший. «Мадонна під яблунею».


Додаток Б
ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВИДАТНИХ ПИСЬМЕННИКІВ ПРО БІБЛІЮ
В. І. Бєлінський: «Є книга, в якій все сказано, все вирішено, після якої ні в чому немає сумнівів, книга безсмертна, свята, книга вічної істини, вічного життя – Євангеліє. Весь прогрес людства, всі успіхи в науках, у філософії полягають лише у великому проникненні в таємну глибину цієї Божественної книги… Основи Євангелії – відкриття істини через посередництво любові і благодаті».

Ф. М. Достоєвський: «Господи! Що за книга це Святе Письмо, яке чудо і яка сила дані з нею людині!.. І скільки таємниць, розгаданих і відвертих! Люблю книгу цю! Погибель народу без Божого Слова, бо прагне душа цього Слова й усякого прекрасного сприйняття».

І. С. Нікітін: «Змучений суворим життям, не раз я знаходив в письменах Предвічного Слова джерело спокою і сили».

А. С. Пушкін: «Святе Письмо! Скільки його не перечитуй, чим більше ним переймаєшся, тим більше все прояснюється і розширюється. Ось єдина Книга в світі: в ній є усе!».

А. С. Пушкін: «Я думаю, що ми ніколи не дамо народу нічого кращого, ніж Писання… У ньому знаходимо все людське життя. Релігія створила мистецтво і літературу, все, що було величного з самої давнини!.. Без цього не було б ні філософії, ні поезії, ні моральності. Англійці праві, що дають дітям читати Біблію…Мої діти будуть читати разом зі мною Біблію в оригіналі… Біблія всесвітня… Ось єдина книга в світі: в ній є усе».

Й. В. Гете: «Я впевнений, що Біблія стає все привабливішою в міру її усвідомлення людиною».

Й. В. Гете: «Хай розвивається наукова культура, хай досягає успіху природна наука в глиб і в широчінь, нехай розум людини розвивається скільки завгодно, але культурного і морального рівня християнства, що сяє в Євангеліях, вони не перевершать».

Й. В. Гете: «Біблія говорить до серця кожного покоління, а мірилом для оцінки життєздатності і сили народу буде завжди його ставлення до Біблії».

Й. В. Гете: «Тією великою повагою і благоговінням, з яким до неї ставиться стільки народів і поколінь, вона зобов’язана своїй власній цінності. Вона не є книгою національною – єврейського народу: вона книга усіх народів, записані в ній історичні події одного народу служать прообразом життя кожного християнина і всієї Церкви Христової, вони дані нам усім для рятівного навчання. Вона одна пов’язує історію з  походженням людства і продовжує її до кінця цього, даного людині, часового періоду! Біблія – вічно жива Книга, і, доки існує світ, ніхто не скаже: «Я її розумію в усьому обсязі, у всіх подробицях».

Й. В. Гете: «Чим вищий буде рівень освіти, тим більше значення для дійсно мудрих людей буде мати Біблія як основа і як  засіб виховання».

Жан-Жак Руссо: «Визнаю: велич Святого Письма наповнює мене  здивуванням, і святість Євангелії торкається мого серця. Наскільки ниці філософські твори, недивлячись на увесь їх блиск, у  порівнянні зі Святим Письмом! Чи може будь-який інший твір за такий короткий час так звеличитись, будучи творивом звичайної людини? Чи можливо, щоб Той, про Котрого розповідають Священні Книги, був не більш, як проста людина? Невже в них чуємо голос мрійника чи честолюбного сектанта? Яка краса, яка чистота в Його єстві! Скільки в Його вченні доброти, що захоплює! Яка висота в Його правилах! Яка глибина мудрості в Його мові! Яка присутність Духа, яка проникливість і вірність у Його відповідях! Яке панування над своїми пристрастями! Де знайти людину, мудреця, який міг би так діяти, страждати і померти, не виказавши слабкості і пихатості? Так, якщо Сократ жив і помер, як філософ, то Ісус Христос жив і помер, як Бог».

Дж. Байрон: «В цій найсвятішій Книзі – таємниця усіх таємниць. О, щасливі серед смертних ті, яким Бог дарував милість слухати, читати, з молитвою вимовляти і благоговійно сприймати слова даної Книги! Щасливі ті, що в стані відкрити двері Біблії і рішуче йти її шляхами. Але краще було б ніколи не народжуватись тим людям, котрі читають її лише з тією ціллю, щоб сумніватись і зневажливо ставитись до неї».

Г. Гейне: «Біблія… Справедливо називають її також Святим Письмом. Хто загубив свого Бога, той знову знайде Його в цій книзі, а хто ніколи не знав Його, на того з неї дихання Божого Слова».

Г. Гейне: «І що це за книга, Біблія? Велична і безмежна, як світ, вона пустила коріння в глибини Всесвіту і зійшла до таємничої лазурі небес! Воістину – це Слово Боже, тоді як усі інші книги світу виражають тільки своє людське мистецтво».



В. Скотт: «Дорогоцінна книга Біблія. Чого тільки вона не пропонує, чого тільки вона не дає людині, котра відчуває свої потреби і шукає її багатих скарбів!».

ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ ПРО БІБЛІЮ


Нижче подані матеріали – з розділу «Видатні висловлювання про Біблію». Генрі Геллей. «Біблійний довідник», вид. «Біблія для всіх», 1996.,СПб..

Авраам Лінкольн: «Я впевнений, що Біблія є найкращим подарунком, яким Бог коли-небудь наділив людину. Усе найкраще від Спасителя світу передається нам через цю Книгу».

В. Е. Гледстон: «У свій час я знав дев’яносто п’ять видатних людей у світі, і вісімдесят сім з них були послідовниками Біблії. Біблія виділяється своїм походженням і невимірна відстань відділяє її від інших книг».
Джордж Вашингтон: «Неможливо правильно правити світом без Бога і Біблії».
Наполеон: «Біблія – надзвичайна Книга. Вона – Живе Створіння, яке перемагає усе, що їй протистоїть».

Королева Англії Вікторія: «Я приписую Біблії велич Англії». 
Даниїл Вебстер: «Якщо є що-небудь достойне поваги в моїх думках і стилі, я віддаю честь моїм батькам, які з раннього дитинства привили мені любов до Святого Писання. Якщо ми будемо дотримуватись принципів, яких навчає Біблія, наша країна буде в стані постійної благодії. Але якщо ми і наші нащадки знехтуємо настановами і авторитетом цієї книги, то можна сміливо говорити, що нас спіткає раптова катастрофа і перетворить нашу славу на глибоке безслав’я».
Томас Карлейль: «Біблія є вірним вираженням, коли-небудь висловленим буквами нашого алфавіту, що вийшло з душі людини, через яке, як би через Богом відкрите вікно, усі люди можуть поглянути на тишу вічності і розпізнати в далині проблиск давно забутого дому».

Джон Рескін: «Якщо у всьому тому, що я написав, є яка-небудь цінність, так це тому, що в дитинстві моя мати щоденно читала мені місця з Біблії і щоденно вимагала завчати ці місця напам'ять».

Чарльз А. Дана: «Ця давня Книга невигубна. І це наша земля: чим більше ми будемо гортати її сторінки і вивчати її секрети, тим вірніше вона підтверджує та ілюструє сторінки Святого Писання».

Томас Гекслі: «Біблія є Великою Хартією бідних і поневолених. Людство не може обійтись без неї».

Патрік Генрі: «Біблія – найцінніша з усіх книг, будь-коли надрукованих».
Горас Грилей: « Неможливо поневолити розумово чи соціально народ, що читає Біблію. Біблійні принципи лежать в основі людської свободи».
Лорд Теннісон: «Читання Біблії, само по собі, вже є освітою».

Адамс Джон Квінсі: «Така велика моя повага до Біблії, що чим раніше діти мої почнуть читати її, тим більше я матиму впевненість, що вони стануть корисними громадянами своєї країни і тими членами суспільства, яких поважають».
Іммануїл Кант: «Існування Біблії як книги – надзвичайна користь для усіх людей, будь-коли випробувана людством. Усяка спроба принизити Біблію є злочином проти людства».

Вільям Гершель: «Усі людські відкриття служать для більш сильного доказу істин, що знаходяться в Святому Письмі».

Ісак Ньютон: «Біблія вміщує в собі більше ознак достовірності, ніж уся світська історія».

Генрі Ван Дейк: «Народжена на Сході, вбрана в східні форми і образи, Біблія проходить по всьому світу звичайними кроками і входить в країну за країною, щоб усюди знайти своїх. Вона навчилась говорити до серця людини на сотнях мов. Діти слухають її розповіді з подивом і з задоволенням, а мудреці роздумують про них, як про притчі життя. Лукаві і горді жахаються її попереджень, а до зранених серцем і до тих, хто кається, вона говорить мовою матері. Вона вплітається в наші дорогоцінні мрії для того, щоб Любов, Дружба, Співчуття, Відданість, Спогади і Надія були прикрасою на вбранні її дорогоцінної мови. Ніхто не повинен вважати себе бідним чи самотнім, хто збагатив себе цим скарбом. Коли небозвід починає темніти і наляканий мандрівник підходить до Долини Смертної Тіні, він не жахається увійти до неї. Він бере в свої руки жезл і посох Святого Письма і каже другу та супутнику: «До побачення, ми зустрінемось знову!». Підтримуваний цією надією, він іде самотньою стежкою, пробиваючись із тьми до світла».

Н. І. Пирогов: « Я потребував відстороненого, недосяжно високого ідеалу віри. І взявшись за Євангеліє, якого я ніколи досі не читав, а мені вже було 38 років, – я знайшов для себе цей ідеал».

Додаток В
«СВЯТЕ ПИСЬМО В УКРАЇНСЬКОМУ ВБРАННІ»

ПЕРЕКЛАДИ БІБЛІЇ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
Перший переклад біблійних текстів Євангелія на українську мову здійснено у 1556–1561 рр. і відомий як Пересопницьке Євангеліє.

Переклад Нового Завіту Пилипа Морачевського, виконаний 1860, але заборонений Валуєвським циркуляром 1863 року, був виданий у 1906 році. Відомі також переклади Євангелія священиків-професорів Ярослава Левицького (1921), Михайла Кравчука (1937) та Теодосія Галущинського (1946).

Перший повний переклад Святого Письма розпочав 1860 року Пантелеймон Куліш, але рукопис згорів під час пожежі. Вдруге він розпочав його разом із Іваном Пулюєм (останньому належить переклад Псалтиря) за грецьким текстом: Novum Testamentum Graece, Coloniae Agrippinae 1866, typis W. Hassel. Їм допоміг Іван Нечуй-Левицький, який переклав Книгу Рути, 1-шу та 2-гу Книги Паралипоменон, Книги Ездри, Неємії, Естери та Пророка Даниїла. Переклад вийшов у світ у січні 1904 року.

Другий повний переклад Біблії належить митрополитові Іларіону (Іванові Огієнку). В початковій редакції переклад 4-х Євангелій він виконав, проживаючи в Галичині (1922–1926) у місті Винники (нині підпорядковане Львівській міськраді) та Львові. Старий Завіт перекладено з гебрейського тексту «Biblia Hebraica», а Новий – за грецьким текстом «Novum Testamentum Graece» за редакцією Ебергарда Нестлє. Повний переклад Біблії завершено влітку 1940 року (опубліковано у червні 1962 року).

Третій переклад належить греко-католикові Іванові Хоменку, а четвертий – Рафаїлові Турконяку.

У цей час існує шість повних (які включають як Старий Заповіт, так і Новий Заповіт) перекладів Біблії українською мовою. Це:



  • переклад Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуя-Левицького, вперше надрукований у 1903 році;

  • переклад Івана Огієнка, вперше надрукований у 1962 році;

  • переклад Івана Хоменка, вперше надрукований у 1963 році;

  • переклад Філарета, вперше надрукований у 2004 році;

  • переклад Олександра Гижі, єдиний повний переклад Біблії українською мовою, який ще не надрукований;

  • переклад Рафаїла Турконяка, вперше надрукований у 2011 році.


БІБЛІЙНІ МОТИВИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1. Тарас Шевченко. «Псалми Давидові», «Царі» (цикли); «Саул», «Подражаніє 11 псалму», «Ісаія. Глава 35», «Молитва», «Пророк», «Притча про блудного сина» (поезії); «Марія», «Неофіти», «Сон» (поеми).

2. Юрiй Федькович. «Нива», «Дикi думи», «Думи мої, дiти мої».

3. Іван Франко. «Мій Ізмарагд», «Давнє і нове» (збірки); «Мойсей» (поема).

4. Леся Українка. «У пущі», «На полi кровi», «Напис в руїні», «Дочка Ієфая», «Єврейська мелодія», «Прокляття Рахілі» (поезії); «Вавилонський полон» (драматична поема); «В катакомбах», «Одержима» (драми); «Єгипетські фантазії», «Весна в Єгипті» (цикли).

5. Пантелеймон Кулiш. «Дума», «Старець», «Неньчина пiсня».

6. Ліна Костенко. «На другий день великого потопу», «Балада про здоровий цинізм», «Цариця Савська», «Свят-вечір», «Є вірші-квіти», «Ісус Христос розп’ятий був не раз», «Перш, ніж півень запіє…», «Все більше на землі поетів», «Брейгель. Шлях на Голгофу», «Був Ірод. І була Іродіада», «Цариця Астинь», «Райська елегія»; «Давидові псалми»: «Псалом 1», «Псалом 18», «Псалом 22».

7. Дмитро Павличко. «Голгофа», «Покаянні псалми» (збірка).

8. Улас Самчук. «Марія».

9. Олесь Гончар. «Собор».

Додаток Г
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ
1. Прадійчук О. Л. «Добро і зло». Урок етики в 5 класі // «Педагогічний пошук». – 2005. – № 3(47). – С. 52–54.

2. Прадійчук О. Л. Із антології вчительської поезії // «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України». – 2008. – № 5. – С. 25.

3. Прадійчук О. Л. «Розвиток навичок роботи з текстом через гру». Урок додаткового читання в 5 класі за «Казкою про мертву царівну та сімох богатирів» О.Пушкіна // «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України». – 2009. – № 7–8. – С. 52–54.

4. Прадійчук О. Л. «Щоб осягнути авторську позицію в новелі, діти об’єднуються в групи». Урок світової літератури в 6 класі за новелою Р. Д. Бредбері «Усмішка» // «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України». – 2011. – № 3. – С. 28–31.

5. Прадійчук О. Л. «Легенда століття». Позакласний захід за творчістю Ернеста Міллера Хемінгуея // «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України». – 2011. – № 3. – С. 59–61.

6. Прадійчук О. Л. Навчаючись в Ісуса Христа. З досвіду роботи: проведення уроків та позакласних заходів з християнської етики. – Ковель. – 2010. – 127 с.

7. Прадійчук О. Л. Виховання мистецтвом слова. З досвіду роботи: проведення уроків та позакласних заходів із світової літератури (готова до друку).

Додаток Д
ЕСЕ НА ТЕМУ: «БІБЛІЙНІ АФОРИЗМИ ТА ЇХНЄ ЗНАЧЕННЯ В ТКАНИНІ БІБЛІЙНОГО ТЕКСТУ»
Якось у своєму класі я став свідком суперечки двох однокласниць. Вони сварилися через те, що одна з них, під час прогулянки вечірнім селищем, відповідаючи по телефону на запитання своєї матері, з ким вона гуляє, сказала правду і цим самим видала свою подругу, батьки котрої думали, що їхня дочка в гостях у сусідської дівчини. Особливо мене вразила фраза: «Як ти могла так вчинити! Це ж те саме, що Іудин поцілунок!».

Почувши сказане Олею, я відразу замислився, чи дійсно це можна назвати зрадою. Адже афоризм «Іудин поцілунок» уживають тоді, коли чиїсь дії привели до жахливих, трагічних наслідків.

У Біблії ці слова вжиті в прямому значенні, але в нашому повсякденному мовленні їх найчастіше використовують у переносному. І це стосується не лише згаданої вище фрази, а й більшості крилатих висловів Святого Письма.

Афоризмами є багато виразів із Слова Божого. Ці короткі, лаконічні судження гармонійно влилися в нашу мову, стали її невід’ємною частиною. Деякі люди вживають їх у своєму спілкуванні, інколи навіть не здогадуючись про їхнє походження, не замислюючись особливо над їхнім значенням. Інші ж, навпаки, підсилюючи своє мовлення стислою Божою мудрістю, усвідомлюють, наскільки важливою є вона для кожного з нас.

Читаючи зараз Святе Письмо, я теж задав собі запитання: «А яке значення біблійних афоризмів у тканині біблійного тексту? Для чого Господь визнав за потрібне записати саме такі, а не інші, слова і вирішив укласти їх в уста конкретного біблійного автора?». І мене дуже схвилювало найперше, що спало на думку: «Без цих біблійних «самородків» нам було б важче зрозуміти те, що Бог хоче сказати кожній людині!».

А й справді, вміщуючи в невеликий вислів чи речення глибокий зміст, Господь ніби підсилює Своє твердження, намагається звернути нашу увагу на ту надзвичайно важливу інформацію, яку нам обов’язково потрібно побачити, зрозуміти, сприйняти. Варто згадати й Ісусові притчі: коли Він повчав людей, то ніколи не говорив просто те, що хотів донести до змученого гріхами народу, а завжди розповідав коротеньку повчальну історію, яка мала алегоричний зміст. І люди прислухалися до кожного Його слова. Так, на мою думку, легше запам’ятовується і сприймається.

Біблійні афоризми, завдання яких (з грецьк.) «відокремлювати, визначати, означати», змушують людей глибше замислюватися над змістом прочитаного чи почутого. Адже якби говорилося просто, без глибокого, прихованого смислу, то людина, прочитавши Біблію, через деякий час, можливо, перестала б звертати належну увагу на біблійні події і факти чи навіть забула б їх. А так, роздумуючи над їхнім значенням, уважний читач запам’ятає дуже багато, в потрібний момент пригадає Божу пораду і зможе скористатися нею собі на благо.

Коли ми, наприклад, чуємо, що «ніхто двом панам служити не може», то зразу ж задаємося запитанням: «А хто ж ці пани? Чому не можна служити їм обом одночасно?». Щоб знати відповідь, відкриваємо Біблію (Матвія, 6:24) і знаходимо, що ці пани – істинний Бог та ідол-мамона. Слово «мамона» в устах Ісуса Христа означає «земне добро, багатство». Замислившись над сказаним Спасителем, розуміємо, що не можна зациклюватися на земних благах, адже при матеріальному багатстві внутрішній, тобто духовний, світ людини найчастіше залишається дуже бідним, навіть убогим. Людина залишає Бога, щоб бути зі своїм улюбленим ідолом… Тож у першу чергу потрібно дбати про своє серце, на яке дивиться Господь, адже Він хоче, щоб ми у всьому покладалися на Нього і чинили Його волю.

Роздумуючи над цим висловом, я пригадав ще один біблійний афоризм. Ісус одного разу сказав своїм учням: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!». Особливо часто ці слова приходять на пам'ять, коли бачиш будинки багатих людей – пишні вілли, схожі на середньовічні замки. Ті, хто їх будує, думають лише про те, як би найбільше надбати собі маєтків, забуваючи, на мою думку, доречну в цьому випадку Божу пораду: коли з’являється багатство, не можна прикипати до нього серцем, бо будь-якої миті воно може змайструвати собі крила і, як орел, полетіти до неба. Все розвіється за вітром…

Коли я порівнював вілли із середньовічними замками, то подумав: «Чому ж зараз не будують таких замків, як у давнину?». Мабуть, тому, що люди, які ними володіли, були надто зажерливими, і Бог зробив так, щоб замки – надзвичайні витвори архітектурного мистецтва – відійшли в минуле.

І хоча ті сучасні вілли зведені на доброму фундаменті, який не дає їм зруйнуватися, все ж таки вони нагадують мені той дім, що був збудований на піску, з притчі Ісуса Христа. (До речі, ще один біблійний афоризм!). Спитаєте, чому? А тому, що їхні господарі навряд чи думають про те, як догодити Господу. У них, скоріше всього, зовсім інші думки та бажання, протилежні волі Господній.

А та хатинка, що стоїть при дорозі, старенька, але ошатненька ,– це насправді дім на камені. Адже живуть у ньому люди, чиї помисли постійно звернені до Бога, чиї серця сповнені вдячності Творцеві за все, чим Він їх благословляє. Вони знають, що Господь за все віддячить їм сторицею, не дозволить їхньому духовному будиночку впасти під стрілами зла. Вони вірять, що Всевишній не дозволить їм померти від голоду чи спраги, а все тому, що Бог любить їх, а вони люблять Бога.

Ще одне, не менш важливе, на мою думку, значення біблійних афоризмів у тканині Святого Письма: вони дають людям змогу захопитись дослідженням Слова Божого. Як саме? Іноді люди, почувши якесь біблійне твердження, зацікавлюються ним, спеціально перечитують книги Біблії одна за одною і, самі того не помічаючи, дочитують до кінця. Вони аналізують прочитане, співставляють, роблять відповідні висновки.

Наприклад, люди, котрі замислюються над швидкоплинністю земного життя чи борються з хворобами (як багато сьогодні таких!), почувши вислів «дерево життя», обов’язково захочуть дізнатися про те, що дарує людині довголіття і здоров’я. А про це також говориться в Біблії. Читаючи Слово Боже, «приходьки на цій землі» починають розуміти, що їхнє благополуччя залежить тільки від послуху Богові. А ще дізнаються, що Господь кожній людині хоче дати вічне життя на новій землі, адже про «дерево життя» згадується не тільки в першій книзі Біблії – Буття, а й в останній – Об’явлення святого Івана Богослова.

Слушною, напевно, є і думка про те, що біблійні афоризми утворюють щось на зразок повчального ланцюжка: вони тісно пов’язані один з одним. Доказом цього може слугувати наступний приклад. Шукаючи інформацію про «дерево життя», допитливий читач не може не звернути увагу на вислів «книга життя», який згадується в Біблії. У прямому значенні «книга життя» – це небесна книга, в яку Господь записує всіх праведників, а грішників – викреслює.

І зараз я з упевненістю можу сказати, що Книгою життя можна назвати і Біблію, адже саме вона навчає нас, як правильно жити, щоб не грішити перед Богом. А якщо ми будемо чинити по волі нашого Господа, то нам буде відкритий шлях до Небесного Божого Царства, до отого раю, втраченого колись людьми. Таким чином, за допомогою однієї Книги життя ми будемо записані до іншої, з якої ніколи вже не будемо викреслені.



Ось яку силу має Слово Боже. Ось як можуть розвиватися події, почавшись із зацікавлення одним чи декількома біблійними афоризмами. Можливо, саме цього і бажає Бог, помістивши так багато зручних для запам’ятовування та важливих для душі людини висловів на сторінках Святого Письма. І Він радіє, коли люди зі щирим каяттям і любов’ю приходять до Нього, щоб уже ніколи не залишити.

Робота Федорука Максима Юрійовича, учня 8 класу ЗОШ ІІІІ ст. смт. Люблинець Ковельського району Волинської області (2011рік).

Додаток Ж

БІБЛІЙНІ АФОРИЗМИ
Українська мова багата на крилаті вислови. Значна їх кількість була запозичена із Біблії.

Наша мова стає бідною без стійких сполучень, слів-фразеологізмів, крилатих виразів. І навпаки, багата на них мова стає влучною, доречною, красивою. Завдяки крилатим виразам можна сильніше висловити своє почуття, дати правильну оцінку, відповідь, досить влучну і кмітливу. І цього треба вчитися, особливо читаючи Святе Писання. Саме вивчаючи Біблію, ми поринаємо в море образної мови, збагачуємо себе, своє мовлення, розкриваємо для себе таємниці історії, релігії, біблійних притч і переказів.

Альфа й омега. Альфа – перша, а омега – остання букви грецького алфавіту. Тому значення цього вислову означає: початок і кінець; сутність, основа, найголовніше. В Об’явленні святого Івана Богослова, 22:13, читаємо слова Ісуса Христа: «Я є альфа й омега, початок і кінець».

Вавилонське стовпотворіння. У стародавній Месопотамії (тепер ця земля входить до складу Іраку) було місто Вавилон. За біблійною розповіддю, після всесвітнього потопу люди вирішили без благословення Бога прославити себе, побудувавши цегляну вежу аж до неба. Тоді на землі була одна мова, якою говорило все людство. Ображений зухвальством людей, Бог покарав їх. Він змішав мови будівничих, і люди перестали розуміти одне одного. Бог розсіяв людей по всій землі. Вислів «вавилонське стовпотворіння» вживається на позначення справи, яка не буде завершена, а також на позначення безладу, галасу, метушні.

Випити гірку чашу. Образ чаші страждання (гіркої чаші) зустрічається в Євангелії. Вживається він у значенні: перетерпіти всі випробування, всі неприємності, яка б не була важка справа, виконати її до кінця (Пс. 74 (75): 9).

Внести свою лепту. Лепта це дрібна монета у Стародавній Греції. Багаті люди часто жертвували у скарбницю Єрусалимського храму. Щедрі внески багатих, які жертвують, не зменшуючи свого статку, протиставлені скромному внеску бідної вдови. Вона віддала все, що мала, дві лепти (Мк. 12:41–44).

Вовк в овечій шкурі. Мало не дві тисячі років тому склався цей вираз і вперше був зафіксований у Євангелії: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині хижі вовки». Вовк в овечій шкурі це заздрісна, зла людина, що приховує свої хижі наміри під маскою порядності (Мт. 7:15).

Всесвітній потоп. Бог, розгнівавшись на людей за їхні гріхи, задумав покарати всіх, крім праведного Ноя (Бут. 7). Бог звелів Ною побудувати корабель (ковчег) і розмістити там усіх тварин по парі. 40 днів і 40 ночей не переставав іти дощ. Врятувалися лише мешканці корабля. Згодом потомство Ноя заселило землю, а від представників тваринного світу розмножилися нові тварини. Вислів «всесвітній потоп» інколи вживається, коли йдеться про затоплення, сильну зливу.

Голос волаючого в пустелі. Мови багатьох народів світу запозичили цей вираз із Біблії. Біблія розповідає, що один із пророків кричав (волав) у пустелі до ізраїльтян, щоб вони приготували шлях Богові. Проте благання цього пророка залишилося голосом волаючого в пустелі, бо ізраїльтяни не прислухались до цього заклику. У переносному значенні він вживається як даремний заклик до кого-небудь, залишений без уваги, без відповіді (Іс. 40:3, Мт. 3:3, Мк. 1:3, Лк. 3:4).

Дерево пізнання добра і зла. У книзі Буття, 3:1–7, говориться, що першим людям, Адамові і Єві, які жили в раю, Бог дозволив споживати все, що було в раю, крім плодів одного дерева, яке росло посередині раю і називалося деревом пізнання добра і зла. Змій-спокусник (диявол) підмовив Єву скуштувати заборонений плід. Єва дала цей плід і Адаму. Бог розгнівався не тільки на Адама та Єву, що вони порушили заборону, а й на все майбутнє людство, яке пішло від Адама і Єви, і вигнав їх із раю. Це порушення було першим людським гріхом. Вираз «дерево пізнання добра і зла» вживається, коли хочуть попередити про можливість скоєння гріха.

Закопати талант у землю. В Євангелії від Матвія, 25:14–30, читаємо про чоловіка, який кудись поїхав і доручив рабам оберігати його майно: одному рабу він дав п’ять талантів, другому – два, а третьому – один (талант – давня єврейська срібна монета). Раби, які отримали п’ять і два таланти, пустили їх у справу, а той, що отримав один талант, закопав його в землю, щоб не загубився. Хазяїн, коли повернувся, похвалив перших двох рабів, які отримали прибуток, і посварив того, хто не скористався можливістю збагатити господаря. Тепер цей вираз означає не лише невикористання своїх можливостей, грошей, а й здібностей (талантів), втрату їх, а це значить не догодити Богові.

За сімома замками (печатями). У Біблії згадується про книгу, яку нікому не вдалося відкрити, щоб подивитися, що в ній написано. Книга ця зберігається за сімома печатями (Об. 5).У сучасній мові цей вислів уживається на позначення чогось далекого, неприступного, неможливого для користування.

Іти на Голгофу («Череповище»). У Римській імперії засуджених до страти розпинали на хресті. Прибита цвяхами до хреста людина повільно помирала від болю, голоду і спраги. Так було розіп’ято Ісуса Христа. Місцем страти стала Голгофа пагорб на околиці Єрусалима (Мт. 27:31–38). Туди піднявся Ісус, несучи на Собі важкий хрест для власної страти, як і всі, кого прирекли на смерть. Тому вираз «іти на Голгофу» означає: іти на важку, часом безнадійну справу, страждання за когось.

Кінець світу. У Біблії (в Об’явленні Івана Богослова) розповідається про друге пришестя Ісуса Христа й появу антихриста, про боротьбу між ними, про тисячолітнє царство Ісуса, страшний суд і кінець світу, а потім про вічне Царство Ісуса Христа і праведників. Вирази «страшний суд» і «кінець світу» вживаються в перебільшенні чогось, особливо при жартівливо-іронічному зображенні сварки, безладдя, стихійного лиха.

Козел відпущення (цап офірний). У древніх євреїв існував особливий обряд. У день відпущення гріхів брали двох козлів і, кинувши жеребки, одного з них заколювали. Цим приносилась жертва Богові. А другого, здійснивши над ним церемонію, що означала покладання на нього всіх гріхів єврейського народу, відводили у пустиню для відпущення гріхів (Лев. 16).

Манна небесна. Пророк Мойсей вів євреїв у землю обітовану впродовж сорока років. Він добував людям воду зі скелі, примушував розступитися море, діставав їжу. Люди їли манну небесну, яка кожного ранку падала з неба (Вих. 16). «Манна небесна» вживається у значенні несподіваних життєвих благ, чогось бажаного, легкодоступного.

Мудрий, як Соломон. Соломон – цар Ізраїльсько-юдейської держави. Як тільки він став царем, то приніс Богові жертви. Наступної ночі Бог з’явився уві сні Соломону й сказав: «Прохай, що тобі дати?» Соломон попросив мудрості. Він отримав її (2 Хр. 1:1–3; 1 Цар. 3:3–6). Коли хочуть відзначити чиєсь мудре рішення, то порівнюють його із Соломоновим.

Не лишити каменя на камені. Icyс Христос, оглядаючи Єрусалим, сказав Своїм учням: «Надійдуть такі дні, коли з того, що бачите ви, не зостанеться і каменя на камені, який не зруйнується» (Мк. 13:1–2). Тут вираз ужито в прямому значенні. Тепер він має узагальнене значення: повністю знищити все, зруйнувати дощенту, дотла.

Не хлібом єдиним живе людина. Для цього вислову відповідає значення: для людини не головне бути ситою фізично, жити в достатку, бо є в житті інші, важливіші цінності духовні. «Я є Хліб», казав Ісус Христос (Ів. 6:51).

Одним миром мазані. Миро – масляниста рослина, дуже ароматична, якою під час церковного таїнства миропомазання благословляють прихожан, змазуючи миром їхні лоби. Коли тіло Ісуса Христа поклали в гробі, то жінки наготували пахощі і миро (Лк. 23:55–56). Про людей, яких об’єднує якась спільна риса (частіше негативна), іронічно кажуть: усі вони одним миром мазані.

Перекувати мечі на рала. У Біблії, в книзі пророка Ісаї, 2:4, ми читаємо: «І перекують мечі свої на рала і списи свої на серпи, не здійме меча народ і не будуть більше воювати». У сучасній мові вислів «перекувати мечі на рала» частіше вживається в значенні: роззброїтись, відмовитися від войовничих намірів.

Сіль землі. В Євангелії від Матвія, 5:13 (див. також Мк. 9:49–50 і Лк. 14:34–35), читаємо слова Ісуса Христа, звернені до Його учнів: «Ви – сіль землі!» Зараз цей вираз уживається в значенні: найкращі, найважливіші, найвидатніші представники народу; добірна частина певного товариства.

Тернистий шлях. Терен кущ, гілки якого вкриті численними колючками. Тому він і став символом мук, катування. Римські воїни перед стратою Ісуса сплели вінок із терену і поклали Йому на голову. Потім вони били Ісуса по голові палицями (Ів. 19:1–3, Мт. 27:27–30). Вираз «тернистий шлях» означає страждання, дуже тяжкий життєвий шлях, усипаний численними тернинами-колючками випробуваннями та проблемами.

Умивати руки. Цей вираз походить з Євангелії. Пилат, віддаючи Ісуса для розправи, умив руки і сказав: «Я невинний у крові Його! Самі ви побачите» (Мт.27:24). Коли йдеться про ухилення від відповідальності за що-небудь, тоді кажуть: «Я умиваю руки».

Хома невіруючий. В Євангелії розповідається, як один із апостолів, Хома, коли йому розповіли про воскресіння розп’ятого Ісуса, заявив: «Якщо я не побачу на руках Його ран від цвяхів і не доторкнуся рукою до ран Його, не повірю» (Ів.20:24–29). Тому «Хомою невіруючим» називають людей, яких важко примусити повірити комусь або у щось.

Шануй батька свого і матір свою. Одна із Заповідей Божих (п’ята) гласить: «Шануй батька свого та матір свою, щоб продовжились дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (Вих. 20:12).

Юдин поцілунок. В Євангелії (Мт. 26:47–50, Мк.14:43–46, Лк. 22:47–48) розповідається, що Юда Іскаріот, один із дванадцяти апостолів Ісуса Христа, продав свого Вчителя за тридцять срібняків. Первосвящеників він попередив: «Кого я поцілую, то Він, беріть Його й обережно ведіть». Через деякий час через докір власного сумління Юда повісився. «Юдин поцілунок» став символом зрадництва та лицемірства. Він вживається до тих людей, які за дружбою приховують справжню ворожість. Крилатими також стали вирази із Біблії: «Хто стукає, тому відчиняють» (Лк. 11:10), «Що посієш, те й пожнеш» (1 Кор. 9:6), «По плодах судять про людину» (Мт. 7:16–20), «Кесареві кесареве, а Богові Боже» (Мт. 22:21), «Хто не супроти нас, той за нас» (Мк.9:40), «Що Бог спарував, людина нехай не розлучає» (Мк. 10:9), «Не давайте святого псам і не розсипайте перел своїх перед свиньми» (Мт. 7:6), «Дерево з плоду свого пізнається» (Лк.6:43–45), «Хто не робить, той не їсть» (1Сол.3:5–15), «Ріг достатку» (Пс. 17 (18):3), «Чим серце наповнене, те говорять уста» (Мт. 12:32–37), «Трудитися в поті лиця» (Бут. 3:17–19), «Окаянний» (від Каїна, Бут. 4), «Хамити» (від імені Хам, Бут. 9:18–28), «Бачити скалку в оці чужого», «Пора розкидати каміння, пора і збирати», «Зав’язувати пояса», «Посипати голову попелом», «Ходити вузькою стежкою», «Стояти, як бовван» тощо. Тож черпаймо, поповнюймо знання, збагачуймо свою мову із чистого джерела Біблії, в якій усе написане Богом натхненне і корисне для навчання.
Віра Ткачук

http://slovovchitelyu.org/journal/nom09/biblijni-vyslovy/


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка