Володимир Сергійчук Етнічні межі і державний кордон України



Сторінка2/35
Дата конвертації19.03.2016
Розмір8.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35
Протокол засідання Малої Ради щодо Закону про земельний поділ України

6 березня 1918 року
ПРОТОКОЛ

засідання Малої Ради 6 березня 1918 року

на перегонах Чернорудка, Бровки, Попельня, Кожанка, Хвастов.

Присутні: М. Грушевський, Чечель, Ісаєвич, Баклаженко, Щаля, Мшанецький, Степаненко, Гаврищук, Любченко, Кушнір, Латецький, Блонський, Бондар.

Головує М. Грушевський.

Порядок денний: 1) Закон про поділ України на землі. Законопроект внесено фракцією С.–Р. (соціалістів–революціонерів. — В. С.).

Центральна Рада ухвалила:

§ 1. Поділ України на губернії і уїзди касується.

§ 2. Українська Народня Республіка розділяється на такі землі: 1) Підляшшя, центр Бересть; 2) Волинь, центр Луцьк; 3) Погорина, центр Рівне; 4) Болохівська земля, центр Житомир; 5) Деревська земля, центр Іскоростень; 6) Дреговицька земля, центр Мозир; 7) Київ з околицею (приблизно по 20–30 верств); 8) Пороссє, центр Біла Церква; 9) Черкащина, центр Черкаси; 10) Побоже, центр Умань; 11) Поділлє, центр Кам’янець; 12) Брацлавщина, центр Вінниця; 13) Подністров’є, центр Могилів; 14) Помор’є, центр Миколаїв; 15) Одеса з околицею; 16) Низ, центр Єлизавет; 17) Січа, центр Катеринослав; 18) Запорожжє, центр Бердянськ; 19) Нове Запорожжє, центр Херсон; 20) Азовська земля, центр Маріуполь; 21) Стверщина. центр Стародуб; 22) Чернігівщина, центр Чернігів; 23) Переяславщина, центр Прилуки; 24) Посем’є, центр Конотоп; 25) Посулє, центр Ромен; 26) Самара, центр Кременчук; 27) Полтавщина, центр Полтава; 28) Слобідщина, центр Суми; 29) Харків з сумежними околицями; 30) Донеччина, центр Слов’янськ; 31) Подон’є, центр Острогожськ; 32) Половецька земля, центр Бахмут.

§ 3. Остаточним розмежованнєм Української Народньої Республіки з сусідніми державами число земель може бути змінено.

(Оригінал. Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 9. — Арк. 12–12 зв.)

Державні межі України, запропоновані комісією під головуванням С. Шелухина

1918 рік

Межі України, вироблені Комісією під головуванням С. Шелухіна за гетьмана Скоропадського

Визначення державних меж Української Народної Республіки

На підставі етнографічного принципу, з потрібними до його корективами, і основ народного самовизначення, проголошених у декларації Презідента Вільсона, Уряд Української Народньої Республіки, залишаючи остаточне вирішення питання про межі Міжнародному Конгресові Миру, державними межами України вважає:

НА ПІВНІЧ: починаючи із заходу по лінії: Сарнаки, Мельник, Високо–Литовськ, Каменець–Литовськ, Пружани, Вигоновське озеро, далі (в межах Минської губ.) по р. Шарі, на Любашево, М. Крутовичі, Локтиші, Чепелі, Погост, далі на Урічча, Пасеки, Глуск, Борову, Нові Степи, далі (в межах Могильовської губ.) на річку Дніпро (4 версти вище Жлобина на Рагіни, Шепетовичі, по річці Сож до річки Бесіди, далі на Святське, звідти по адміністративній границі Черниговської губ. до Красного Рогу, потім на Семенець, Трубчевськ, по р. Нерусі, по р. Сіву до р. Тари на Алешковичи, Орлію, далі (в межах Курської губ.) на схід на Амонь, Ст. Софронову, р. Свапу й по р. Свапі та Сеймові до Глушкова, звідти на південь на Касторку та Медвінку і на схід до р. Сейма, на Гущино, Лук’янівку, Ст. Оскол та Петропавлівське (Обухівку), потім (у межах Вороніжчини) на Шаталівку, Ріп’євку, Колбину до р. Дону (вище Коротояка), потім по р. Дону на Ліски, Маслівку, Шостаково, Нижній Кислий, Козлівку, Бутурлінівку, Васильєве (Водяне), Банну і до східньої межі Вороніжчини.

НА СХІД: Східна межа залежить од того, що уявлятиме з себе Донщина. 7 августа 1918 року Україна і Донщина утворили між собою договір як 2 суверенні Держави. По сьому договору межа між Українською Народньою Республікою і Всевеликого Війська Донського показана, починаючи од вищевказаного кінцевого пункту за Банною (у східній межі Вороніжської губ.), по останній админістративній межі, що відділяє Україну од колишньої области Війська Донського, а саме між останньою і Катеринославською, Харківською та Вороніжською губ., з тим, що Маріуполь належить Україні і що на схід од нього буде прирізане до його площі землі на кілька верст, потрібну для города, таможні, складів, порту і прикордонних умов життя города. Але коли Донщина, в якій при вищезгаданій межі українського населення майже стілько ж, скілько донського козачого, не матиме свого самостійного державного існування, при якому права Українців були забезпеченими, а ввійде в Російську Державу, як адміністративна частина її і вибуде з союзу з Україною як Держава, то в такім разі через переміну матеріальних умов на підставі яких складався договір 7–го августа 1918 р., і східня межа Української Народньої Республіки вже не від Республіки Всевеликого Війська Донського, а від Донської Области, повинна йти по етнографичній лінії більшости Українського осілого населення, з деякими поправками. В такім разі східною границею України буде лінія: починаючи від вищевказаного пункту на півночі (за Банною на межі Вороніжчини) на південь, а саме на Гарячий, Краснопілля, Круглий Абазів, Березнячі, Казанську, Мигулинську, Красноярський, Провальський, Віжинський, Макієвку, Степанівку, Большинську, Калитвенську, Дубовий, Погорілів, Уст–Білокалитвинську, далі, опустившись трохи на південь, повертає на захід на Богданів, Каменську, Гундоровську, звідти спускається на південь на Дар’євський, Кутейники, Грушевську, Ростов, а звідти спускається трохи на схід од Новобатайського та Ільїнки до р. Кутай, звідси повертає на захід на Кашавську Катериновку і Ельськ. Ся межа реставрує стару площу України, од якої годів за 30 до сього одрізано було запоріжські землі з Таганрогською Округою й прилучено до Донської Области, щоб там не жили євреї, яким пробувати на Донщині заборонено.

НА ПІВДЕНЬ: лінія од Новоселиці, по старій межі з Румунією, включаючи до України весь Хотинський повіт, по лінії Атаки на Дністрі, далі по р. Дністру (Сороки, Вад–Рашков, Дубосари, Грігоріанів) до г. Бендери, звідти до меж Акерманського повіту, який із Ізмаїльським повітом належать Україні, нарешті, йдуть Чорне і Азовське моря, що омивають Україну з Півдня, включаючи до неї Крим.

НА ЗАХІД: починаючи з Сарнак, межа йде по лінії: Межиріччя, Радин, Пугачів, Красностав, Щебрешин, Білгорай, Тарноград, од якого йде на південний захід і переходить на лівий бік Сану до Лежайська, далі йде по Переворськ, Канчуту, Монастир, Явірник, Динів, Домараф, Коросно, Жмигород по при Горлиці і Грибів на Корову Руську, Навойову, попід Старий Санч до Шляхтової на Білу і Чорну Воду та Яворки через Пінини аж до Угорської границі; від Шляхтової межа йде в південнім напрямі на захід від с. Великого, Липника, а звідці звертається на південний схід в напрямі до Любляв (Любовні); на північній схід від Старої Любовні йде в південнім напрямі до Якубян, далі до Ходермарк (Гедерморка), а звідці на південний схід до Торисок і Подпрога, потім на північ до Ольшавиці, Штельобаха, опісля вигнутим на північ півкругом до Сабилева і Жайківців, звідці півкругом на північ від Бартерельда (Бардієва) до Зборова, потім східним берегом р. Яруги й Топли до Петков (Петківців), через Волову (Валків), Брештов (Берестів), Дедатон (Дедачовці), Машкоч (Машковці), Сина (Снини) до Валашковець, Поруби, Хлівище, Хуньківці (Гоньківці), Котош, через Гуту та Онаковці до Ужгороду (Унгвар), Котергени (Коріткани), Прукша, Батан, Загон, Батич, Барьбово, Ремету, Квасово, Кумнату, Егреш, Карачфальву, Сирму, Гимлівці, Вилатин, Вишково, Буштино, Урмезово, Ремету, Тересву, Довгополе, В. Апшу, Михову, В. Гуну, Красне, Руськово (Грельшо–Висшо) до Вишова, далі до Кирлібаби, звідки межа переходить на Буковину і йде на Руську Молдавицю, Виків, Сторожинець, Чернівців, загинається півкругом до Радівців, йде на М. Серет, Глибоке, Боян і Новоселицю.

До України належить також Кубаньщина та Чорноморщина в їх етнографічних межах.

(Копія. Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф. 3696. — Оп. 1. — Спр. 178. — Арк. 37–38.)

Пояснювальна записка професора Й. Пеленського в справі етнічних кордонів українців

Березень 1919 року
Пояснююча записка

в справі етнографічних границь суцільної української території

Вироблений гетьманською Комісією проект накреслення границь Української Держави, а тепер об’єднаної Української Народньої Республіки, виказав у деяких місцях доволі значні хиби. Тимчасом справа означення границь своєї власної етнографічної території, то є справа знайомости себе самого з усіма діалектичними, обичайовими та побутовими прикметами, а також культурно–економічними нахилами, є настільки важливою для Української Народньої Республіки в сучасносте й будучности, що пропустити їх на мапі України, значило би звузити та обкроїти самохіть свою власну територію.

Після ревізії цеї мапи, дорученої підписаному новою Комісією, котра відбувала свої засідання у м. Вінниці в місяцях лютім і в перших днях березня 1919 р., виявилося, що: мапа допускає не раз дуже вузькі та глибокі врізи, неможливі в добросусідньому відношенні обох заінтересованих держав. Околиці деякі, а то й цілі повіти пропущено на тій мапі та полишено їх поза межами України, хоч народ татошній ніякий инший, а український за такий науковими повагами признаний. Адже клясичним прикладом переочення своєї власної етнографічної полоси, являється хоч би лист одного учителя з околиць Більська, в котрім прохає він підняти крик в Києві, що українську людність і землю залишено Литві, котрої там на сто верст кругом ніхто не бачить ("Нова Рада" у вересні або жовтні 1918 р.).

Уважаючи згадану мапу подекуди за незгідну з дійсним станом етнографічним в декотрих полосах граничних, прийшлось з вище наведених мотивів впровадити там необхідні поправки.

Поправки, вже пороблені, намічені є на мапі синьою лінією, одмінно від червоної, котрою обведені кругом границі української етнографичної маси.

Щодо точки 1) треба було поправити намічену границю на Угорщині, то є в Землі Закарпатській, де межа етнографична представляє взагалі чималу трудність і потребує формацій на місцях. Задля її вірного встановлення саме на Буковині і в Бесарабії, а також в околицях північно–західніх і східніх.

Земля Закарпатська. На Угорщині, де українські назви поперекручувано на мадярські, зроблено поправку в тій частині межі, що від Ужгорода до Барбово. Тому замість: Ужгород, Радвану, Дравці, Кетергени, Гетьфарк, Глубока, Комарівці, Лучка, Гаронда, Ключарки, Підгород, Госвигів, Чоп, Батю, Мукачів, на Кандешів, Лала — поправлено:

Ужгород, Кетергени, Прукша, Батян, Загон, Гаронд, Барбово. Заразом приходиться ствердити, що якимсь дивним недоглядом поза межами України оставлено українську уніятську єпархію пряшівську, котрої приналежність до української етнографичної території виказано основними студіями етнографа Гнатюка, а також Петрова, Соболевського і других.

Примітка: Поза границями лишаються також змадяризовані українці, котрих причислено до нової греко–католицької єпархії в Гайду–Дароха.

Буковина. На Буковині треба було обрізать на користь України вузенький, але довгий язик руминський, котрий на мапі сягає майже аж до самих Черновець. Тому замість лінії: Виків, Старожинець, Чернівці, Радівці, Глубока, Боян — поправлено межу ось як: Виків, Радівці, Глубока, Боян.

Бесарабія. В границях Бесарабії закралися знов неточности, будь–то би весь повіт Ізмаїльський, здебільшого болгарський, причислено до України. Тимчасом з більшим правом могли би бути включені до України частини повітів: Сорокського та Белецького.

Галичина. В Галичині, пересунути треба було граничну лінію на Захід, а тягнути в межі України частини виключених повітів. Поминаючи вже цю обставину, що колись вся земля на Захід від Сяну аж по Вислок була споконвічною цариною українського племени й волостью князів стола перемиського та простягалася ще далі на Захід по річку Вислоку, а може й Дунаєць, на що вказує лінія лемків з неуправною землею в горах, то все ж таки ще й тепер етнографична межа українська сягає далі на Захід, чим вказано в проекті. Замість лінії: Білгорай, Лежайськ, Ярославль, Радимно, Дутецько, Сянік, Риманів, Дукля, Жмигород — пересунено в тому боці границю України від Лежайська — на схід попід Переворськ, через Манастирь, Канчугу, Явірник, Домараж, Коросна, Жмигород, звідкіля етнографічна лінія біжить далі на південь попід Ясло, Сторожі, Грибів, Новий Санч. Також на самім заході продовжено границю від с. Шляхтови аж до натуральної границі, котру творить Дунаєць від міста Щавниці по гору "Три Короні" і "Червоний кляштор". Цей високий і вузький просмик скелистий річки Дунайця з численними порогами і водопадами зветься від пінистої гриви річної "Пінинами" (ріепіпу). Гора "Три Короні" по угорськім боці являється ще й по нинішній час природним стовпом, граничним між словаками, ляхами й руснаками.

Примітка: 3 уваги на цю обставину, що міста: Ясло, Горлиці, Загіряни, Грибів, Новий і Старий Санч являються головними, а навіть одинокими торговицями галицької Лемківщини, зв’язаної з ними усім своїм єством економичним, тому міста з так зв. залізницею "транзверзальною" повинні увійти в склад української території.

Підляшше й Поліссє. Врешті, не можна не зазначити великого непорозуміння, яке закралося при накреслюванню наших етнографних меж від північного захода й півночі. Межу ту витягнено простою лінією на сотнях верстов, немов у незвісній країні. Поза межами України залишено одну з замітніших пам’яток української мови — волость заблідівську в повіті білостоцькім, так звану Королівщину, зложену з 42 сіл, говір котрих найславетніші філологи того рода, що Житецький, Потебня, Михальчук, Соболевський і другі брали за вихідну точку при своїх дослідах історії української мови тому, що мова тих сіл лишилася найбільш архаїчною. Назву з найбільш авторитетним дослідником говірок Росії академіком Соболевським — якого о прихильність до українства ніяк не можна посуджувати, поминено повіти Більський, Пружанський та частини Слонімського і Волковиського, а разом з тим місто Зельву ("Опыт русской діалектологіи", Випуск 1. Наречие великорусское й белорусское, 1897"). Проти такого вилучення не забракло навіть протестів з боку тамошньої людности, чего доказом є лист (згаданий учитель з Підляшшя).

Поза межами України остається через те і Пуща Біловежська — найкраща оздоба українського Полісся. Пропущення всіх тих і других повітів західної Холмщини (Радинський, частина Красноставського, Замостського і Білгорайського), а відтак повіту Більського в Гродненській губернії, не можна об’яснити інакше, як тою обставиною, що рубрики польські та католицькі змішувались, тобто не визнавалося на далі (за прикладом царської Росії) істновання українців римо–католицької віри.

Сіверщина. Поминено також давню сіверську волость — Карачевську, місто Брянськ, що своїм життям економичним тягнуть до України, а не Великороси, причім з боку етнографичного лишають за Україною право не менше, чим за Московщиною або Білорусью. Взагалі при наскресленні границь України включені тільки простори з чистою мовою українською, а виділено всі вельми характеристичні її говори й діялекти, та з боку учених, за Українцями признані, залишаючи їх на користь північних сусідів України.

В справі західньої полоси Орловської губернії з повітами напівукраїнськими коло Брянська й Карачева, і ще двома другими — Сівським та Трубчевським — вкупі з прилеглими повітами Глухівським і Новгород–Сіверським Чернігівської губернії, висловлюється "Русскій филологический Вестник" 1884 року, даючи говірки всіх тих повітів за одну діялектологічну цілість. Цей погляд наводить також академик Соболевський.

Далі ж в губернії Курській опинився поза межами України город Вільгов (Льгов), котрого повіт до половину безумовно український. Також пропущено Старооскольський повіт.

Слобожанщина. Що ж тикається губернії Вороніжської, то належалося б встановити границю, подану перший раз на мировій конференції між українською а великоруською (советскою) владами в Київі.

Донщина. В Донській окрузі цілком або в значній части повинні бути включені в межі України відділи: Міуський, Донецький, Черкаський та Перший Донський.

Північно–Західна Кубанщина. На північнім Кавказі Україна повинна включати західні частини Ставропольської губернії, Терської округи й всю Кубанську округу, в якій російський т. зв. лінейський елемент грає цілком підрядну ролю, уявляючи з себе тільки острова серед української маси, посуненої аж по середущий хребет Кавказу. За Кавказьким хребтом в межі України має входити уся Чорноморська губернія та сухумський відділ, себто південно–східною межою України є річка Інгур, поза котрою починається етнографична частина Грузії.

Примітка: Сучасний момент позволив грузинам захопити ж лиш правий берег Інгура, але також і Очимирі, Сухум, Дранди, Сочи, себто краї, які лежать далеко за межами етно–графичної посілости Мінгрелії.

При таких межах залишаються ще поза територіями України відірвані великі острови української людности в губерніях, як Саратовській, Астраханській, Самарській, Оренбурзькій, Уфімській, не рахуючи українських кольоній Сибіру, Туркестану, Далекого Сходу та Закавказзя, людність котрих приблизно виносить около 6 міліонів людности. Коли ж з природи ріки землі ті залишити мусяться поза межами України, головним же чином за Росією, то взамін за них прислуговує право України дістати від Росії ті частки пограничної полоси, які буде необхідно влучити в обсяг України з поглядів економичних або стратегічних.

Проф. Д.–р Йосип Пеленський.

Вінниця — Каменець–Подільський, у березні 1919.

(Оригінал. Рукопис. ЦДАВОВУ: Ф. 3696. — Оп. 1. — Спр. 178. — Арк. 13.)

СХІД


Серед мільйонів українців, які проживають сьогодні за межами своєї Батьківщини, значна частина мешкає в східних районах Слобожанщини, що входить до складу Курської, Бєлгородської та Воронезької областей Російської Федерації. Позбавлення можливості вчити своїх дітей рідною мовою в школах, відсутність місцевих українських газет і журналів, радіомовлення, закладів культури, вузів спричинилось до майже суцільного зросійщення населення цих регіонів. Це — результат успішного трансформування великодержавної політики російського царизму в так звану ленінську національну політику на практиці. І цей процес, на жаль, торкнувся не лише слобідських українців на Курщині, Бєлгородщині, Вороніжчині.

Думку М. Грушевського про те, що українська історія розвинулася на нинішній території українського народу, що під натиском орд зі сходу гнулася, а згодом розширювалася, але залишалася незмінною на своїй основній території, межуючій з російським, польським і білоруським народами, Микола Андрусяк поправляє: "…державні організми на Сході Европи все–таки мали рішальний вплив на формування всіх трьох східньо–слов’янських народів і на визначення їх теперішніх етнічних меж. Бачимо це на прикладі сіверян, дреговичів і кривичів. Не вся територія колишніх українських сіверян входить у склад сьогочасної української національної території: її волості над верхнім Сеймом (Курськ) змосковщені внаслідок опанування їх Московщиною на переломі п'ятнадцятого і шістнадцятого століть, а її волості над середньою Десною, що в сімнадцятому і вісімнадцятому століттях творили український козацький Стародубський полк, є на шляху обмосковлення, тому що не входять у межі сьогочасної Української Совєтської Соціялістичної Республіки" (Андрусяк М. Іван Франко та історичні концепції Михайла Грушевського// Записки Наукового Товариства імені Шевченка. — Нью–Йорк — Париж — Торонто, 1967. — С. 104).

М. Андрусяк вважає, що до автохтонної української етнічної території на сході необхідно віднести і відомі з літописів "України" — княжі уділи у верхів’ях Оки під протекторатом Витовта з початку XIV століття, які в 1487–1500 роках завоював московський правитель Іван III. Саме на цих землях — на території колишніх чернігово–сіверських "Україн" аж по Рязань — на початку XVII століття вибухнуло селянське повстання під проводом Івана Болотникова. А запорожці на чолі з отаманом, що назвався ім’ям популярного в староруських билинах богатиря Іллі Муромця, допомагали повстанцям, що "також вказує на існування серед українських козаків свідомости національної єдности із ще цілком не змосковщеним у тому часі населенням в чернігівсько–сіверських "Українах" в області верхньої Оки" (Андрусяк М. Іван Франко та історичні концепції Михайла Грушевського // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. — Нью–Йорк — Париж — Торонто, 1967. — С. 104).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка