Володимир Сергійчук Етнічні межі і державний кордон України



Сторінка35/35
Дата конвертації19.03.2016
Розмір8.19 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35

ПРИМІТКИ
1 Важливо в цьому контексті наголосити і на територіальній автохтонності українців в межах їхнього розселення. Так–от, основоположник східного напрямку української геополітики Тиміш Олесіюк свого часу вважав за головні напрямні нашого державницького освідомлення те, що ми маємо пам’ятати, — українці є народом:

"1. Автохтонним, "тутейшим" на Україні від звише ТРЬОХ З ПОЛОВИНОЮ ТИСЯЧ ЛІТ, а не БЕЗДОМНИМ ПРИБЛУДОЮ, що з’явився на Україні невідомо звідки, невідомо чому і для чого, десь у XIV–XV століттях.

2. Суцільно расовим — ДИНАРСЬКИМ, вислідом кількатисячолітньої антропологічної синтези субстратної арменоїдної трипільської, а не безладною расовою мішаниною з татарами чи угро–фінами, суспільних расових викидьків ріжних східно–європейських народів в часі останнього півтисячоліття.

3. Расово інтегрованим — з потужним біологічним ядром — здібним перетравлювати і виеліміновувати численні чужородні домішки, що до нього прилипали протягом довгого та бурхливого життя, а не каламутним розчином взаємно заперечуючихся і взаємно винищуючихся расових первнів, які під впливом сторонніх порядкуючих чинників з часом усегрегуються і розлучаться в напрямках сил притягаючих (Московщина, Польща, Угорщина, Румунія).

4. Осельчим, а не колонізаторським, що здобув і тепер ще здобуває собі життєву просторінь шляхом мирного співжиття і співпраці з іншими автохтонними народами, у висліді чого біологічно слабші народи були постепенно абсорбовані до організму українського народу, а не колонізаційно–завойовницьким, що силою зброї здобув собі Українську землю, винищивши її первісних осельників, так як німці полабських слов’ян або американці — індіянів…

5. Контагіозним, що свою життєву просторінь постепенно поширює на схід і південний схід від своєї наддніпрянської метрополії на пустопорожні, недостаточно загосподарьовані і цивілізовані потатарські євроазійські простори, а не метастазним, що, як зловіщий рак, появляється в ріжних частинах світу, у ріжних народів під впливом грабіжницької економічної й політичної експансії великодержав… Українські метастази останньої половини XIX віку і першої половини XX віку до Західної Гемісфери і до Австралії мусять вважатися за явища патологічні, викликані надзвичайно несприятливими для українського народу економічними та політичними причинами на метропольних землях.

6. Осіло–хліборобським, органічно і нерозривно зв’язаним із своєю прадідівською ЗЕМЛЕЮ, що її безпереривно культивовує з найбільшим нап’яттям своїх фізичних сил і душевної ЛЮБОВИ, а не бродячим здобичником, що, як степове перекотиполе, не маючий жадного закріплення корінням у грунті, безцільно котиться за змінними вітрами історії у всі сторони чужої, нелюбленої ЗЕМЛІ, на "отхожіє промисли"…

7. Автаркичним — самовистарчальним, що у своєму лісостепу може і вміє вповні задовольнити свої всі потреби для заможного і щасливого життя. Він є споконвічним господарем чорноземлі, а не недбалим ледарем, що в своїй тайзі і тундрі нидіє, споживаючи "клюкву і морошку", а за "хлєбушком" преться до інших народів прохати, красти і грабувати…

7. Благочестивим і людяним, із суспільною мораллю, опертою на давно вже усталеному всенародному світогляді соняшного оптимізму і приязного до всього природного світу, а не безпутним "богоіскатєлєм" і "богоносцем", що не має меж у своєму людиноненависництві та жорстокості — висліді повної відсутносте усталеного кодексу суспільної моралі та релігійного і філософського світогляду…

8. Вільнолюбним — козацьким, що на протязі всього свого історичного життя був рішений обороняти свою людську гідність, волю і добробут від численних ворожих агресорів, а не безчестним холопським, що легко і охоче підлягає всякій насильницькій владі — татарській, царській, комісарській, а узискавши випадково волю, негайно ж обертає її у свавілля і неволю…

10. Евгенічно–елітарним та побутово–етікальним, що високо цінить в людині її душевні й фізичні якості, яко успадковані нею від предків "доброго роду", і вміє висловити свою пошану до гідности людини у шляхетній мові й поведінці, а не егалітарно–простяцьким, що у своїй расовій несформованости не має усталених критеріїв для оцінки фізично–психічних якостей людини та не має пошани до її генетичних первнів (сексуальна розвязаність, снохачество, матерщина, амікашонство).

11. Альтруїстично–учинним у всякій суспільній потребі, з добре усвідомленим власним інтересом у ній, без перекладання тягару і небезпеки суспільної акції на чужі плечі, а не егоїстичним паразитом, що живиться виключно потом і кров’ю інших народів". (З оригіналу в родинному архіві T. Олесіюка в Лос–Анджелесі).



2 Найперше поселення донських козаків якраз пов’язується з приходом на Дон козацьких відділів українського князя Дмитра Вишневецького. До речі, навіть російські автори вважають, що вперше про це українське поселення на Дону — Черкаськ — згадується в літописах із часів царювання Івана Грозного. Зокрема, М. Лаврський цитує такий документ: "Прийшли з–за Дніпра черкаси на Дон з князем Вишневецьким і, поселившись там, Черкаське побудували" (Лаврский Н. Черкаск и его старина. — М., 1917. — С. 10).

3 За словами Олександра Рігельмана, "донские казаки от украинских черкасских казаков действительно свое начало возымели на Дону" (цит. за: Щербина Ф. История Кубанского казачьего войска. — Екатеринодар, 1910. — Т. I. — С. 461).

4 З приводу цього згодом буде підготовлено окремий меморандум: "Населеніе городов Таганрога и Ростова не примирилось с указанным искусственным включеніем их в Донскую Область, всегда чувствовало себя ея пасынком и не оставляло мысль о выходе из подчиненія Новочеркасску путем возстановленія прежняго положены или созданія новой губернії Пріазовской — с Ростовом во главе. Населеніе уездов и Таганрогскаго Округа в особенности, как состоящее из малороссов, всегда враждебно относилось к чуждому им казачьему духу. Окружные Начальники своими административными талантами только способствовали обостренію этого отношения. Питалось оно в значительной степени и тем, что в виду отрицательного отношенія казачества к Земству, огромный Таганрогскій Округ, насчитьівающій почти милліонное населеніе, был лишен благ Земскаго Самоуправленія, почти не имел больниц, школ, дорог, мостов и в этом отношеніи находился в самом жалком и безпомощном состояніи. После изгнанія большевиков из Таганрога и его Округа, когда в связи с политическими собьітіями и образованіем самостоятельной Украины явилась возможность без преувеличены, что подавляющее большинство населенія стало мечтать о таковом присоединен к родственному ему по крови государству. В этом присоединенш видели залог экономическаго и культурнаго процветанія края, а также обезпеченіе участія населенія в строительстве государственной жизни. На Дону же это строительство будет находиться исключительно в руках казачьего круга, состоящаго из представителей казачьих станиц, совершенно чуждых населенію Таганрога и Округа.

К сожаленію, говорить о своей Украинской орієнтацій никто в этих местах открыто не решается, в виду крайне шовинистической позиціи, занятой в этом вопросе Доном. И всякое открытое выступленіе в этом смысле в будущем, при отходе Таганрога к Новочеркасску, может иметь за собою для выступавших весьма тягостныя последствія — вплоть до высылки из пределов Области. И населеніе молчит. Это молчаніе весьма характерно. Все прекрасно понимают, что открытое выступленіе с оріентаціей на Дон никаких репрессивных мер в будущем со стороны Украины, ни при каких обстоятельствах, повлечь за собою не может. Между тем, ни одна общественная группа с такой оріентаціей не выступает. Не дает ли это обстоятельство права предположить, что охотников оріентироваться на Дон среди организованных общественных групп, вообще, не имеется" (ЦДАВОВУ: Ф. 3766. — Оп. 1. — Спр. 186. — Арк. 105).



5 Відступаючи в обозі червоногвардійських підрозділів перед натиском німецько–українських військ навесні 1918 року, українські більшовики, що опинилися вже в Таганрозі, раптом згадали про права українців Донщини. їм навіть вдалося виторгувати на якийсь час у Леніна право творити на заселених українцями землях Таганрозького і Ростовського повітів "самостійну радянську Українську Народну Республіку". Але через кілька днів більшовицький нарком у справах національностей Сталін у розмові з головою так званого Центрального виконавчого комітету рад України Володимиром Затонським усе поставив на свої місця: "Достаточно поиграли в правительство и Республику. Кажется, хватило, пора бросить игру" (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 170. — Арк. 6).

6 1911 року там, де вийшли на берег нові "ізгої" з рідного краю, їхні нащадки збудували мистецький пам’ятник: на невеличкій скелі бронзова постать запорозького козака з прапором.

7 Від 1855 року наказні отамани підбиралися виключно з чужих кубанцям росіян, Військова Рада не скликалася, про неї вже навіть не згадує й "Порядок Общей Пользы" (Кубанський край (Торонто). — 1958. — Ч. 1. — С. 13).

8 У листі до Микити Шаповала від 15 лютого 1926 року один з визначних кубанських діячів Кіндрат Плохий писав: "увесь Північний Кавказ, степовий, за винятком гірської частини, заселений, головним чином, українцями. В інтересах всього українського народу є перетворити всю цю величезну етнично українську масу на свідомих громадян–українців. Аванпостом при поширенні української культури і українських впливів на Північний Кавказ є місто Катеринодар, зокрема, і Кубань взагалі. Через те Кубань треба посилити українською свідомою інтелігенцією з Великої України та Галичини, бо нашої місцевої кубанської української інтелігенції ще довго не буде вистачати для праці навіть на одній Кубані. Я також казав Вам про те, яку величезну ролю буде відогравати Кубань в боротьбі України за свою незалежність. Тому треба, щоб Велика Україна та Галичина допомогли нам своїми інтелігентними українськими силами. Треба, щоб Кубань одвідували українські вчені, письменники, журналісти, політичні й громадські діячі, кооператори й муніціпальні робітники, ріжні артисти і т. п. з Великої України та Галичини. Частина їх повинна б назавжди оселитися на Кубані, а частина, хто не може, повинна тимчасово приїздити для короткочасової праці, як, наприклад, для читання публічних лекцій, для концертів, театральних вистав і т. п... Коли нам коли–небудь пощастить повернутися додому, у свій рідний край, на Кубань, то я, К. П., буду належати до тих українців, які будуть мати з Вами, М. Ю., персонально і з Вашою групіровкою контакт і постійні зв’язки і спільну працю..." (ЦДАВОВУ: Ф. 3563. — Оп. 1. — Спр. 254. — Арк. 2).


1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка