Володимир Сосюра Третя рота



Сторінка13/13
Дата конвертації20.02.2016
Розмір2.88 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
142

Кириленко Іван Улянович (1903–1939) — український радянський письменник. 143


«Гарт» — Спілка пролетарських письменників України (1923–1925), членами якої були В. Блакитний, П. Тичина. і. Микптенко та ін. 144


Йогансен Михайло (Майк) Гервасійович (літературні псевдоніми — В. Вецеліус, М. Крамар; 1895–1937) — український радянський письменник. 145


Футуристи (слово-звук) — представники футуризму (від латинського futurum — майбутнє), формалістичного напряму в літературі й мистецтві, що склався напередодні і в роки першої світової війни. В українській літературі представниками футуризму були у 1920-х роках М. Семепко, Г. Шкурупій та ін. 146


імажиністи (слово-образ) — представники літературного угруповання імажинізму (від англійського — іmage — образ), що існувало переважно в Росії в 1919–1927 pp. (В. Г. Шершеневич, А. Б. Марієигоф, ранній період творчості С. 0. Єсеніна). імажиністи проголошували основним принципом поетичної творчості самоціль форми, зводили поезію до штучних образів і метафор і т. п. 147


Акмеїсти (слово-плоть) — представники модерністської течії в російській літературі початку XX ст. — акмеїзму (від грецького akme — вершина, вищий ступінь, розквіт). Акмеїсти проповідували «мистецтво для мистецтва», витончене естетство, індивідуалізм, містику. 148


Нічевокв (слово-тінь) — представники однієї з модерністських течій в російській літературі початку XX ст. 149


Символісти (слово-символ) — представники європейського літературно-художнього напряму кінця XІX — поч. XX ст. (французьке symbolіsme, від грецького symbolon — знак, символ). Елементи символізму помітні у творчості українських письменників М. Вороного, М. Філянського, В. Пачовського, а пізніше в поезії П. Тичини, О. Слісаренка, Я. Савченка, В. Ярошенка. 150



Декаденти (від французького decadence — занепад) — представники антиреалістичних течій у буржуазній літературі та мистецтві кінця XІX — початку XX ст. Для декадентів були характерними відчуженість від життя, відмова від суспільної боротьби, пропагування концепції «мистецтво для мистецтва», песимізму, містики. Декадентство об'єднує різні за формальними ознаками, але близькі за суттю школи — символізму, акмеїзму, футуризму, експресіонізму, кубізму, сюрреалізму, екзистенціалізму. 151


«Вапліте» — Вільна академія пролетарської літератури-літературна організація на Україні (1925–1928). До Вапліте спочатку належали письменники М. Яловий, М. Хвильовий, О. Слісаренко, Г. Епік, П. Панч, О. Досвітній, М. Йогансен, О. Громов, і. Дніпровський, А. Лейтес, П. Тичина, А. Любченко, О. Копиленко, Д. Фельдман, В. Сосюра, М. Бажан, М. Майський, В. Вражливий, О. Довженко, Г. Коцюба. Згодом організацію поповнили М. Куліш, Ю. Смолич, Ю. Яновський, і. Сенченко, Г. Коляда. Організацією було видано п'ять номерів журналу «Вапліте» і один випуск альманаху «Вапліте» і «Вапліте, зошит перший». 152


Куліш Микола Гурович (1892–1942) — український радянський письменник-драматург. 153


«Неокласикам» — вірш В. Сосюри, написаний у червні 1926 p. (друга редакція-у 1957 p.) і не включений до збірок, що виходили в той час. Неокласики — літературне угруповання на Україні письменників та літературознавців (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Могилянський, О. Бургардт), представники якого проповідували кращі традиції античності, ренесансу та класицизму, запозичуючи з минулого образи та стилістичні прийоми. 154


ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників — літературна організація на Україні в 1927–1932 pp., до складу якої входили і. Микитенко, Іван Ле, В. Сосюра, О. Корнійчук та ін. 155


Літфронт — очевидно Пролітфронт — літературна організація, заснована в 1930 р. М. Хвильовим і колишніми членами організації Вапліте. Через рік після створення члени Пролітфронту влилися до організації ВУСПП. 156


«Нова генерація» — літературна організація українських футуристів, що функціонувала в Харкові в 1924–1931 pp., до якої входили письменники М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Полторацький та ін. Засновники організації проголошували гасла про «нову форму», переносячи на радянський ґрунт різні течії та формалістичні прийоми. 157


«Авангард» — літературна група в Харкові (1925–1929), яка декларувала тісний зв'язок літератури й мистецтва з «добою індустріалізму», виявляючи іноді зневагу до реаалізму і прогресивних традицій національної культури. 158



«Молодняк» — літературна організація письменників України (1926–1932), до якої Харкова й Києва, що належала до «Плугу» ніаація видавала журнал «Молодняк», комсомольських входила молодь й «Гарту». 159



Усенко Павло Магвійович (1902–1975) — український радянський поет. 160


С. К. — криптонім вжито з етичних міркувань. 161


«Сьогодні геніїв чекаю» — вірш В. Сосюри із поетичної збірки «Місто» (1924), мав присвяту «Тов. Усенкові». 162


Савченко Яків Григорович (1890–1937) — український радянський письменник. Стаття Я. Г. Савченка «Мертве й живе в українській поезії», в якій давалася й оцінка творчості В. М. Сосюри, була надрукована в журн. «Життя й революція», 1929, № 1 (с. 121–126) і № 2 (с. 122-38). 163


Чупринка Грицько Оврамович — український поет. 164


Троянкер Раїса — маловідома поетеса. 165


Меженко Юрій Олексійович (справжнє прізивще — Іванов-Меженко; 1892–1969) — український і російський радянський бібліограф, літературознавець, колекціонер. 166


Віра — Берзіна Віра Касперівна, перша дружина В. М. Сосюри, якій поет присвятив поему «Робфаківка» (1923). 167


Свердловський комуніверситет — Комуністичний університет імені М. Я. Свердлова — перший в Радянській країні вищий партійний навчальний заклад, що готував кадри керівних партійних, і радянських працівників; створений у 1919 р. У 1932 p. університет було реорганізовано у Вищий сільськогосподарський комуністичний університет імені Я. М. Свердлова. 168


ХіНО — Харківський інститут народної освіти 169


Плевако Микола Антонович (1890–1941) — український радянський літературознавець і бібліограф. В. Сосюра має на увазі упорядковану вченим двотомну «Хрестоматію нової української літератури», де вміщено біографії 75 письменників а бібліографією. 170


«Песнь о Роланде» — героїчна епопея французького середньовіччя (XІІ ст.). Побудована на народних піснях, легендах, літописах. 171


Петро і Великий (1672–1725) — російський цар з 1682 p., імператор з 1721 p. 172


Філіпп — очевидно, йдеться про Філіппа ІІ Августа (1165–1223) — короля Франції а 1180 p., який проводив політику централізації держави і був одним із керівників третього хрестового походу. 173


«Глаза сияют, лик прекрасен…» — Тут і далі В. Сосюра неточно наводить рядки із поеми О. С. Пушкіна «Полтава»: «…лик ужасен». 174


Тевелєв Мусій Соломонович (1890–1918) — учасник боротьби за владу Рад на Україні. У 1915–1917 pp. працював у Катеринославській, а потім у Харківській більшовицьких організаціях. Розстріляний німецькими окупантами. 175


«Слово» — кооперативний будинок письменників у Харкові. 176



Дніпровський Іван Данилович (справжнє прізвище — Шевченко; 1895–1934) — український радянський письменник. 177


Шмигельський Антон Іванович (1901–1972) — український радянський письменник. 178


Чон — «части особого назначения». 179


«Більше не побачу сонячних очей». — В. Сосюра цитує другий рядок другої строфи вірша П. Тичини «Подивилас: ясно…» (1918). 180


Чумак Василь Григорович (літературні псевдоніми С. Віче, Вагр, Ічня; 1901–1919) — український радянськиі поет. 181


«Воздвигне Вкраїна свойого Моисея…» — рядок із вірша П. Тичини «і Белий, і Блок…» (1919). 182


«А справжня муза неомузена…» — В. Сосюра цитує третю строфу вірша П. Тичини «Один в любов…» (1919). 183


…читав нам свої харківські вірші про жорстокий годинник над головою, про цвинтар… — Йдеться про вірші П. Тичини «Харків» (1923) та «Фуга» (1921). 184


«Глибинами не всохну, не вмілію»… — В. Сосюра не зовсім точно наводить третій рядок «Глибинами не втану, не змілію…» із першої строфи вірша П. Тичини «За всіх скажу…» (1922). 185


«Махно» — поема В. Сосюри, написана приблизно 1924 р. Текст не зберігся. 186



Примаков Віталій Маркович (1897–1937) — у роки громадянської війни командир корпусу Червоного козацтва України. 187


Азарх Раїса — письменниця, співробітниця Державного видавництва України. 188


Епік Григорій Данилович (1901–1942) — український радянський письменник. 189


«ДПУ» — поема В. Сосюри «ГПУ», написана в 1928 p. 190


ДВУ — Державне видавництво України. 191


«Серце» — збірка В. Сосюри, видана в 1931 p. (X., «ЛіМ», 1931). 192


Затонський Володимир Петрович (1888–1938) — радянський партійний та державний діяч, академік АН УРСР (з 1929 р.), В 1922–1923 pp. і в 1933–1938 pp. — нарком освіти УРСР. 193


Бунд (мовою ідиш — «союз»), «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії» — опортуністична дрібнобуржуазна націоналістична організація (1891–1921). 194


Яловий Михайло (літературний псевдонім — Юліан Шпол; 1891–1934) — український радянський письменник, член-фундатор і перший президент ВАПЛіТЕ. Роман «Золоті лисенята» був надрукований у 1927 p. 195


Прізвище даної особи не вказується. 196


Заливчий Андрій іванович (1892–1918) — український письменник і громадський діяч, один із керівників повстання 1918 p. проти гайдамаків і німецьких окупантів на Чернігівщині, у боротьбі з якими й загинув. 197


Скрипник Микола Олексійович (1872–1933) — радянський державний і партійний діяч, академік АН УРСР (з 1928 p.) і АН СРСР (з 1929 p.). 198


Досвітній Олесь (справжнє прізвище — Скрипаль Олександр Федорович; 1891–1934) — український радянський письменник. 199


Касьяненко Євген — журналіст. із 1925 p. — редактор газети «Вісті». 200


Данилова Марія Гаврилівна — друга дружина В. М. Сосюри. 201


У рукопису пропуск. 202


Чарот Михась (1896–1938) — білоруський радянський письменник. 203


Дубовка Володимир Миколайович (1900–1976) — білоруський радянський письменник. 204


Александрович Андрій Іванович (1906–1963) — білоруський радянський письменник. 205


Колас Якуб (справжнє прізвище — Міцкевич Костянтин Михайлович; 1882–1956) — білоруський радянський письменник, народний поет БРСР (з 1926 p.), академік АН БРСР (з 1928 р.). В. Сосюра переклав три вірші Якуба Коласа («Киньте смуток!», «Відгук» і «Устінський горбок»). 206


Купала Янка (справжнє прізвище — Лупевич Іван Домініковцч; 1882–1942) — білоруський радянський поет, народний поет БРСР (з 1925 p.), академік АН БРСР (з 1928 p.), академік АН УРСР (з 1929 р.). В. Сосюра переклав три вірші Янки Купали («Старі окопи», «Генапвале», «А ми собі сіємо й сіємо…»). 207


Корнійчук Олександр Євдокимович (1905–1972) — український радянський письменник-драматург, державний і громадський діяч, академік AH CPCP (з 1943 p.), академік АН УРСР із 1939 р.), Герой Соціалістичної Праці (з 1967 p.). Був головою правління Спілки письменників України (в 1938–1941 pp. і в 1946–1953 pp.). 208


Білодід Іван Костянтинович (1906–1981) — український радянський мовознавець, академік AH CPCP (з 1972 p.), академік АН УРСР (з 1957 p.), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 p.). В. Сосюра, очевидно, має на увазі працю і. Білодіда «Російська мова — мова міжнаціонального спілкування CPCP» (1962). 209


Рилєєв Кіндрат Федорович (1795–1826) — російський поет, декабрист, страчений царизмом. Автор поезій високого громадянського звучання, історичних дум, агітаційних віршів. К. Ф. Рилєев у 1817–1820 pp. жив па Україні, знав українську мову, вивчав історію України, писав твори на українську тематику (дума «Богдан Хмельницький», поеми «Войнаровський», «Наливайко»). В. Сосюра переклав вірш К. Рилєєва «Мене навідати бажала». 210


Прокоф'єв Олександр Андрійович (1900–1971) — російський радянський поет, Герой Соціалістичної Праці (з 1970 p.), лауреат Ленінської премії (1961). Україні присвятив ряд поезій, переклав твори Т. Шевченка, і. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка. В редакційній статті газети «Правда» від 2 липня 1951 p. «Проти ідеологічних перекручень в літературі», в якій В. Сосюру було піддано критиці за опублікований у журналі «Звезда» (1951, № о) вірш «Любіть Україну», О. Прокоф'єва було звинувачено в тому, що він «безвідповідально поставився до свого обов'язку перекладача», «з незрозумілих причин допустив повну сваволю, вписавши в текст образи, яких зовсім немає в автора вірша». 211


Софронов Анатолій Володимирович (нар. 1911 p.) — російський радянський письменник, драматург, Герой Соціалістичної Праці (з 1981 р.). Ряд віршів присвятив Україні, Т. Шевченкові. У 1953–1986 pp. — головний редактор журналу «Огонек». 212



Микитенко іван Кіндратович (1897–1937) — український радянський письменник. Стосунки між В. Сосюрою і І. Микитенком були дружніми, хоч, як це видно із роману, інколи загострювалися. В. Сосюра іноді суб'єктивно оцінював діяльність свого літературного побратима, але із співчуттям ставився до його загибелі в 1937 р., про що говорить у поемі «Розстріляне безсмертя» (1960). В Сосюра присвятив І. Микитенку поему «Мазепа» («Життя й революція», 1929, № 1). 213


Ермітаж — найбільший в СРСР музей історії мистецтва і культури (Ленінград), що виник у 1764 p. як приватна збірка художніх творів Катерини ІІ. 214


Кац Зельман Мендельович (нар. 1911 p.) — український радянський письменник. 215


Хвиля Андрій — керівник агітпропу в ЦК КП(б)У, а пізніше — заступник наркома освіти СРСР. 216


Муравйов Михайло Артемович (1880–1918) — військовий авантюрист, який приєднався до боротьби за Радянську владу, лівий есер, підполковник. В 1917 p. під час бунту Керенського — Краснова — начальник оборони Петрограда. В 1918 p. — головнокомандуючий військами Східного фронту, але зрадив Радянській владі і підняв 10–11 липня 1918 p. бунт у Симбірську. Був убитий при арешті. 217


Червоненко Степан Васильович (нар. 1915 p.) — партійний і державний діяч УРСР, дипломат. В 1956–1959 pp. — секретар ЦК Компартії України. 218


Любченко Панас Петрович (1897–1937) — державний і партійний діяч УРСР. 219



Фореггер Микола Михайлович (справжнє прізвище — Грейфентурн; 1892–1939) — російський і український радянський режисер, балетмейстер, народний артист УРСР (з 1934 р.). У 1929–1936 p. — режисер Харківського і Київського театрів опери та балету. 220



Назаренко Іван Дмитрович (1909–1986) — партійний і державний діяч УРСР, доктор філософських наук (з 1962 р.). В 1946–1947 pp. і в 1949–1956 pp. — секретар ЦК Компартії України. 221


Гаршин Всеволод Михайлович (1855–1888) — російський» письменник. 222


Терещенко Микола Іванович (1898–1966) — український радянський письменник, перекладач. 223


«Справа честі» — п'єса І. Микитенка (X., «Гарт», 1932). 224


Лахуті Абулькасім Ахмедзаде (1887–1957) — таджицький радянський поет. В. Сосюра переклав два вірші А. Лахуті («Лист з дороги», «Вином любові»). 225


Ставський Володимир Петрович (справжнє прізвище — Кирпичников; 1900–1943) — російський радянський письменник. Загинув на фронті. В 1937–1943 pp. був редактором журналу «Новый мир». 226


«Розгром» — поема В. Сосюри, текст якої не зберігся. 227



Вишня Остап (справжнє прізвище — Губенко Павло Михайлович; 1889–1956) — український радянський письменник, сатирик і гуморист. 228


Річицький Анатолій (літературний псевдонім — Пісопький) — український політичний діяч, журналіст. Автор праці «Тарас Шевченко в світлі епохи». 229


Щербина Іван Савич (1891–1979) — український радянський письменник. 230


Крушельницький Антін Володиславович (1878–1941) — український письменник, критик, журналіст. 231


Лісовий Антін — український радянський поет. 232


Фефер Ідик (Ісак Соломонович; 1902–1952) — єврейський радянський письменник. Переклав єврейською мовою вірші Т. Шевченка, і. Франка, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри та ін. 233


Городськой Яків Зіновійович (1898–1966) — російський радянський письменник. Переклав російською мовою вірші багатьох українських поетів, в т. ч. і В. Сосюри. 234


Сенченко Антін — тодішній голова Спілки радянських письменників України. 235


Удень я сумно йшов по вулиці Короленка повз будинок ЦК… — Йдеться про теперішню вулицю Володимирську і будинок N 33, в якому тоді знаходився ЦК КП(б)У. 236


Брежньов Геннадій Іванович (1913–1953) — український радянський поет. 237


Котляров Борис Іванович (нар. 1911 p.) — російський радянський поет. 238


Козинький Пилип Омелянович (1893–1960) — український радянський композитор, педагог, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943 p.). 239


Юра Гнат Петрович (1888–1966) — український радянський актор, режисер, народний артист СРСР (з 1940 p.). 240


Курбас Лесь (Олександр Степанович; 1887–1942) — український радянський актор, режисер, педагог, народний артист республіки (з 1925 p.). 241


Озерський — політичний діяч, журналіст. 242


«Роліт» — житловий будинок письменників у Києві по вулиці Леніна, 68. 243


Семиволос Іван Терентійович (1909–1943) — український радянський письменник. 244


Пронь Гнат — український радянський, письменник. 245


Кузьмич Володимир Савич (1904–1943) — український радянський письменник. 246


Маленький син був у Євпаторії… — Йдеться про сина Володимира. 247


Кобилецький Юрій (Іван) Свиридович (1906–1987) — український радянський літературознавець і критик. 248


Бажан Микола Платонович (1904–1983) — український радянський поет, державний і громадський діяч, академік АН УРСР (з 1951 p.), Герой Соціалістичної Праці (з 1974 p.). Лауреат Ленінської (1982) та Державних премій. 249


Василевська Ванда Львівна (1905–1964) — польська і радянська письменниця і громадська діячка. 250


Собко Вадим Миколайович (1912–1981) — український радянський письменник. 251


Нехода Іван Іванович (1910–1953) — український радянський поет. 252


Перша воєнна збірка поезій В. Сосюри «Червоним воїнам» була видана в 1941 p. (K. —X., Держлітвидав). 253


Кудаш Сайфі (справжнє прізвище — Кудашев Сайфі Фаттахович; нар. 1894 p.) — башкирський радянський поет, народний поет Башкирської АРСР (з 1964 p.). 254


Баян Hyp Галімович (1905–1945) — татарський радянський поет. 255


…наша Академія. — Академія наук УРСР. 256


…Городськой (…) писав про «золоту лірику Сосюри…» — В Уфі була надрукована стаття Я. Городського «Мобілізована творчість» — Література і мистецтво, 1942, 31 березня. 257



«Коли додому я прийду» — вірш, написаний 3 грудня 1941 p. Композитор Б. М. Лятошинський у роки Великої Вітчизняної війни написав романс на ці слова поета. 258


Відтіля ж полетів ешелонами і літаками «Лист до земляків». — Цей твір розповсюджувався на тимчасово окупованій території України у вигляді листівок та окремих видань творів Т. Шевченка, де між текстами Кобзаря вмонтовувалися строфи із вірша В. Сосюри. 259


Коротченко Дем'ян Сергійович (1894–1969) — державний і радянський партійний діяч УРСР, Герой Соціалістичної Праці (з 1964 р.). В 1939–1947 pp. — секретар ЦК КП(б)У. 260


Строкач Тимофій Амвросійович (1903–1963) — один із організаторів і керівників партизанського руху на Україні під час Великої Вітчизняної війни, генерал-лейтенант (з 19 і4 р.). У 1942–1945 pp. — начальник Українського штабу партизанського руху. 261


Корніець Леонід Романович (1901–1969) — радянський державний і партійний діяч. В 1939–1944 pp. — Голова Ради Народних Комісарів УРСР. 262


Тичину тоді призначили наркомом освіти України… — В 1943–1948 pp. П. Г. Тичина був наркомом (з 1946 p. — міністром) освіти УРСР. 263


…Рильський працював над словником… — Йдеться про Російсько-український словник, що готувався тоді до видання (вийшов у 1948 p. за редакцією академіків АН УРСР М. Я. Калиповича, Л. А. Булаховського і М. Т. Рильського). 264


Малишко Андрій Самійлович (1912–1970) — український радянський поет, громадський діяч. 265


«Вітчизна» — поема, написана в 1949 p., яку теж було піддано необ'єктивній критиці, як і деякі інші твори поета, Після редакційної статті «Проти ідеологічних перекручень в літературі» в газеті «Правда», 1951, 2 липня. 266


Новицький Олекса Миколайович (нар. 1914 p.) — український радянський поет, перекладач. 267


Новиченко Леонід Миколайович (нар. 1914 p.) — український радянський літературознавець, критик, академік АН УРСР (з 1985 p.). З 1943 р, був відповідальним редактором газети «Літературна газета», з 1962 p. — «Літературна Україна». 268



…з молодим прозаїком із Західної України Ткачуком… — Очевидно, йдеться про західноукраїнського прозаїка івана Васильовича Ткачука (1881–1948), хоч йому на тот час було близько п'ятдесяти років. 269


Бичко Валентин Васильович (нар. 1912 p.) — український радянський поет. 270


Мануїльський Дмитро Захарович (1883–1959) — радянський партійний та державний діяч, академік АН УРСР (з 1945 р.). В 1944–1953 pp. — заступник Голови Раднаркому (з 1946 p. — Рада Міністрів УРСР). 271


«Учітеся, брати мої…» — Цитата із поеми Т. Г. Шевченка і мертвим, і живим…» (1845). 272



«Мова рідна, слово рідне…» — В. Сосюра не зовсім точно цитує фрагмент першої строфи із вірша С. Воробкевича «Рідна мова» (1869), де четвертий рядок має такий вигляд: «Тільки камінь мав». 273


…що оспівав у чудесних віршах молодий Тичина… — Йдеться про поему П. Тичшіи «Золотий гомін» (1917) та інші твори поета, в яких оспівано Київ. 274


Косинка Григорій Михайлович (справжнє прізвище — Стрілець: 1899–1934) — український радянський письменник. 275


Щупак Самійло Борисович (1895–1942) — український радянський критик і літературознавець, на працях якого позначився вплив вульгарного соціологізму. 276


Коваленко Борис Львович (1903–1938) — український радянський літературознавець і критик. 277


…редакційна стаття «Правди» — Йдеться про статтю «Против идеологических извращений в литературе», надруковану в газеті «Правда» 2 липня 1951 p. 278


Бандера Степан (1908–1959) — керівник військово-терористичних банд українських націоналістів в Західній Україні в 1943–1947 pp. 279


Н. — криптонім ужито з етичних міркувань. 280


Мельников Леонід Георгійович (1906–1981) — радянський партійний і державний діяч. З 1949 p. був першим секретарем ЦК КП(б)У. 281


…я написав покаянного листа… — Лист В. Сосюри «В редакцію газети «Правда» було надруковано 10 липня 1951 p. 282


ВОКС — абревіатура від повної назви товариства — «Всесоюзное общество культурных связей с заграницей». Товариство засноване в 1925 р. з метою ознайомлення громадськості СРСР із досягненнями науки і культури зарубіжних країн і популяризації культури народів СРСР за кордоном. Ліквідоване в 1958 р. в зв'язку з утворенням Союзу радянських товариств дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами (СРТД). 283


Сталіне — колишня (у 1924–1961 pp.) назва м. Донецька. 284



Бессарабка — Бессарабська площа в Києві, розташована між Хрещатиком, вулицями Басейною і Червоноармійською, бульваром Т. Шевченка і Крутим узвозом. На площі знаходиться Бессарабський критий ринок, збудований у 1910–1912 pp., назва якого, очевидно, походить від того, що сюди приїздили торгувати вином і фруктами селяни з півдня України та Бессарабії. 285


Мається на увазі — «аплодисменти, що пролунали у Сталіне» 286


…після арешту моєї дружини… — М. Г. Сосюру було заарештовано в 1948 p., і вона перебувала в ув'язненні протягом шести років. 287


Хікмет Назим Ран (1902–1963) — турецький письменник, громадський діяч. 288


Берія Лаврентій Павлович тоді міністр Державної безпеки СРСР. 289




Мешік П. — один із найближчих «сподвижників» Л. П. Берії, який разом із ним постав перед судом 18 грудня 1953 p.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка