Волонтерство



Скачати 263.25 Kb.
Дата конвертації08.03.2016
Розмір263.25 Kb.
ВОЛОНТЕРСТВО

Волонтерство: вплив на навчально-виховний процес

Волонтерство – сфера, яка не терпить абстрактності. Дуже часто саме волонтерська діяльність є індикатором існування школи в громаді. Від школи наші громадяни очікують не тільки надання якісних освітніх послуг (ця сфера цікавить переважно батьків учнів), а значно більше – організації концертів, культурних і спортивних подій, екологічних акцій, підтримки літніх людей тощо.



Нещодавно довелося бути свідком показової розмови: проїжджаючи повз занедбаний парк у селі, мої товариші, що не мають ніякого стосунку до школи, вголос здивувалися: «Невже в цьому селі немає школи, щоб привести парк до порядку?» Зважте, вони не запитали: «Невже в цьому селі немає сільради»? Показовість цієї ситуації полягає в тому, що до бездіяльності органів місцевого самоврядування українці, на жаль, звикли (не будемо тут вдаватися до дискусій про невеликі повноваження органів місцевого самоврядування), а до бездіяльності школи – ні!

Зрештою, саме через волонтерські акції громада дізнається про школу. Очевидно, кожен, хто ініціює волонтерські акції і проводить їх, мусить знати, як працювати ефективніше і як через волонтерство підвищувати якість навчально-виховного процесу та й свій авторитет зокрема.

Що можна зробити,

щоб удосконалити слабкі ланки нашої волонтерської роботи?
Навіть якщо школа – найактивніший волонтер громади, неодмінно знайдуться ті сфери, які потребуватимуть підсилення й додаткових ресурсних затрат, і до цього треба бути готовим. Із досвіду самооцінювання за стандартом «Волонтерство» в середовищі громадсько активних шкіл України випливає, що слабкими ланками волонтерської роботи на користь громади є:

  1. низький рівень підготовленості волонтерів до діяльності;

  2. невелика можливість вибору тих видів волонтерської діяльності, у яких хотіли б працювати учні;

  3. відсутність дієвої мережі волонтерів;

  4. вияв ініціативи щодо волонтерської діяльності керівництвом, а не учнями.

Часто слабкі ланки волонтерської діяльності переростають у тенденцію, зумовлену нерозвинутою нормативною базою, стереотипами, що склалися. Про це йтиметься в окремому розділі книжки – «Труднощі та ризики волонтерської діяльності». Однак є прогалини, яких можна легко усунути, чітко усвідомивши, як і що треба робити.

Розкриємо їх нижче.

1. Виявлення внаслідок самооцінювання слабкої підготовленості волонтерів до акцій спрямовує керівників проводити обов’язкові короткі інструктажі чи триваліші тренінги перед акціями. Готовність волонтера до дії засвідчує не тільки поклик його серця (хоч це найважливіше), а й забезпечення знаннями, необхідними технічними засобами, психічна готовність. Не варто проводити культурну акцію чи спортивний турнір без відповідного підготовчого етапу. Важливими також є інструктажі під час проведення соціальних та екологічних акцій. Статистика свідчить, що такі акції часто проходять без спеціальних навчальних занять – тренінгів чи бесід з основ безпеки, психології тощо. Звідси й невиправдані ризики для учнів і вчителів, які відповідають за збереження здоров’я дитини під час акції (про що див. нижче у розділі «Труднощі та ризики»).

2. Невелика можливість або й відсутність вибору у школярів «свого» виду волонтерської діяльності, що на практиці виглядає як 100-відсоткова участь «усіх у всьому», загрожує зниженням мотивації до дій справжніх волонтерів. Адже кожен хотів би докладати зусиль до тієї сфери, яка близька його серцю: хтось тричі на місяць охоче допомагав би літнім людям чи хворим (початки впровадження у професію медика), хтось організовував би екологічні акції (майбутні географи, скажімо), а ще інші залюбки провадили б культурно-просвітницьку діяльність на користь громади. Для того, щоб фіксувати участь у волонтерських акціях саме в таких умовах розмаїття і добровільності, дуже знадобився б квиток волонтера/ щоденник волонтера (у разі 100-відсоткової примусової участі він не потрібен), а згодом, після закінчення школи, і сертифікат волонтерської діяльності (про що див. нижче у розділі «Труднощі та ризики»).

3. Волонтерські акції можна проводити поодинці, однак кожен добре знає народну приказку про те, «що гуртом і батька легше бити». Не намовляючи саме до такого виду діяльності, ми, однак, визнаємо за доцільне прислухатися до першої частини цієї поради, бо ефективність спільної справи, взаємообміну ідеями – безперечно вища в кожній роботі. Тому формування дієвої мережі волонтерів починається зі складання бази даних наших партнерів з волонтерства із чітким позначенням, яку користь вони можуть принести школі і як ми можемо допомогти їм. Ще важливіше – скоординувати спільну діяльність, закріпивши її у стратегічних документах, а також у щорічному плані волонтерських заходів (якщо такий є) чи в календарному плані виховних заходів школи.

4. Самооцінювання за допомогою чітких таблиць оголило ще одну слабку ланку шкільного волонтерства: найчастіше ініціатива щодо проведення акції належить керівництву, а не учням. Не вдаючись до тлумачення причин цього явища, мусимо зосередитись на питанні «що робити?», щоб принаймні збалансувати ініціативу учнів і дорослих. Частково стимулом учнівської ініціативності могла б стати можливість школяра обирати акцію, у якій йому цікаво брати участь. Додаткового поштовху учнівським ініціативам мало б дати чітке закріплення за учнівським самоврядуванням обов’язків із виявлення очікувань громади стосовно волонтерської допомоги, розробки і реалізації волонтерських проектів або й створення у школі окремого координаційного волонтерського центру.


Як використати ті сильні сторони, які має наша школа?
Внаслідок самооцінювання обов’язково виявиться, що школа має свої сильні сторони – ті здобутки, які можуть стати її візитною карткою в громаді. А навіть більше, саме задля цього і заохочуємо Вас до того, щоб таки провести самооцінювання хоча б за одним стандартом чи за однією таблицею (якщо Ви вважаєте процедуру самооцінювання за всіма стандартами надто трудомісткою). Для початку можна обрати невелику сферу діяльності, де досягнення школи є найбільш відчутними. Наприклад, громадсько активні школи, які славляться своїми волонтерськими акціями, щорічним Тижнем добра, благодійними ярмарками, можуть обрати для самооцінювання один параметр стандарту «Волонтерство», який окреслений таблицею Волонтерські ініціативи школи (див. Табл. 2). Її результати, здобуті за допомогою різних методів досліджень, стануть переконливими доказами, щоб:

  1. Гідно позиціонувати себе в громаді – у цьому й полягає маркетинг. За нашими опитуваннями, 49% громадян дізнаються про школу саме з екологічних волонтерських акцій, 32% складають уявлення про ЗНЗ з культурно-просвітницьких і спортивних заходів, щоправда, найбільше людей (77%) черпає інформацію про школу під час виборів, якщо її приміщення слугує виборчою дільницею.

  2. Перемагати в конкурентній боротьбі з іншими ЗНЗ, які, надаючи якісні освітні послуги, забувають про ще інші очікування, які ставить перед ними громада, а саме активна волонтерська діяльність.

  3. Демонструвати, що формування компетентностей учнів відбувається не тільки на уроках, а й під час волонтерських заходів.

  4. Здійснювати профорієнтацію учнів, знову ж таки за умови, що учень може обирати ту сферу волонтерської діяльності, яка йому до душі.

  5. Об’єднувати й мобілізувати громаду за допомогою спільної мети.

Яскравий приклад виконання всіх цих завдань – волонтерська діяльність учнів і вчителів Соколівської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. В. Кальби Буського району на Львівщині (директор і координатор ГАШ – Михайло Ксьондзик), а саме спорудження пам’ятника українському громадському діячеві Володимирові Кальбі, який служив священиком у цій громаді. Ініціатива, що народилася на уроці історії, вийшла за стіни школи і поширилася на всю громаду. Діти разом з учителями досліджували діяльність В. Кальби, виголошуючи про нього реферати на районних та обласних історичних конференціях, писали дописи у пресу, готували статті у всеукраїнські довідкові видання (!), проводили благодійні концерти, ярмарки, ходили з вертепом. Учителі-ентузіасти, окрім своїх основних обов’язків, взяли на свої плечі пошук спонсорів для реалізації цього масштабного проекту. Найбільшим спонсором проекту виступила громада, яка одностайно підтримала ідею школи. Окрім величного пам’ятника, який постав на території села, було зроблено значно більше: проект допоміг сформувати компетентності дітей (знання+вміння+ставлення та рефлексія) з історії рідного краю, ділової активності й комунікації, прищепивши їм та й усім односельцям гордість і пошану до свого минулого й почуття власної гідності. (Кілька випускників школи після участі в проекті обрали фах історика.) Крім того, проект непомітно стирав комунікаційні кордони між учителями й учнями – усі вони були партнерами у проекті (демократизм у дії). І найголовніше, волонтерська ідея учнів і вчителів об’єднала всіх соколівчан, незалежно від віку і конфесії. У людей зродилось відчуття, що можна змінити довколишній світ, аби тільки бажання. Ця перша велика акція, зініційована школою, стала основою нових волонтерських заходів у громаді.

Не забуваймо також про поширення шкільних здобутків у сфері волонтерства передусім серед активної молоді, яку найбільше надихають успіхи, серед батьків і громади (напр., під час щорічного звіту директора школи перед громадою), у педагогічних колах тощо. Більше про досягнення у сфері волонтерства читаймо в розділі «Із успішного портфоліо шкільного волонтера».



Розвиток волонтерства у школі: труднощі та ризики

Плекання волонтерства в школі – складний виховний процес, який, даючи великі плоди для дитини, школи і громади, несе і певні труднощі та ризики для вчителя і керівника школи.

З усвідомленням цих труднощів приходить і розуміння того, що багато з нас стикається з такими ж проблемами й успішно їх долає (а отже, і ми зможемо!), а ще зріє моральна готовність до ініціювання та підтримки волонтерських акцій. Формуванню цієї готовності і присвячений цей розділ.

Труднощі

Серед серйозних труднощів, які виникають на шляху до розвитку шкільного волонтерства, учні й учителі називають такі:



  1. Пасивність громадян.

  2. Стійкість стереотипу, що за все відповідає держава.

  3. Нерозуміння з боку батьків навчально-виховної ролі волонтерської акції.

  4. Відсутність підтримки з боку держави волонтерським ініціативам.

  5. Відсутність чіткої законодавчої бази, яка б стимулювала розвиток волонтерства.

Усі, хто хоч раз організовував волонтерську акцію в громаді, визнають, що громадська пасивність – велика проблема сучасного українського суспільства: найважче активізувати людей до праці, розтопивши лід байдужості в їхніх серцях. Такий стан справ має своє пояснення саме в сьогоднішніх реаліях. Те, що історично українці були громадсько активною нацією, готовою до волонтерських дій, не викликає сумнівів [8, 15-18]. Громадські толоки для прокладання дороги, відновлення спаленої школи чи побудови хати для односельця – звичне явище для українського побуту ще середини ХХ ст., де від діда-прадіда побутувала думка, що громадське – це спільне, потрібне всім, і що коли сьогодні допоможу я, завтра в біді не залишать мене. Знане народне прислів’я «моя хата скраю» власне і характеризує марґінальність громадської пасивності в українській свідомості і негативне ставлення до цього явища. Розростання споживацького суспільства, підживленого поганим прикладом нинішньої «еліти», зробило своє: сьогодні щораз більша кількість людей уникає волонтерських акцій, вбачаючи в них марнування власного часу, який можна витратити на заробляння грошей чи на відпочинок.

Статистика свідчить, сьогодні українці не належать до націй з високим рівнем волонтерства. У Європі в цій сфері передують інші країни: Уельс, де частка волонтерів становить 69 % від усього дорослого населення, Швеція – 48 %, Англія – 44 %, Австрія – 43,8 %, Угорщина – 40 %, Фінляндія – 37 % [2, 27]. Як бачимо, не завжди волонтерство асоціюється з рівнем високого добробуту країни, хоча, мабуть, кореляція цих понять існує. Як свідчить досвід США, найефективніші й найбезкорисливіші волонтери – це літні люди з таким рівнем матеріального забезпечення, що дає змогу не турбуватися їм про голодну старість1. У нас, як не прикро, відсоток таких літніх людей невисокий.

Що ж до частки волонтерів в Україні, то статистичних відомостей авторці, на жаль, знайти не довелося. Хоча нерепрезентативне опитування, яке проводили українські молодіжні громадські організації 2010 року, засвідчує сумну картину: тільки 4 % молодих людей визнають, що неодноразово2 брали участь у волонтерських акціях чи працювали безкорисливо та добровільно на благо громади. Здається, не поліпшилася ситуація в Україні 2011 року, який був проголошений у Європі Роком волонтерства. У квітні того ж року Верховна Рада ухвалила закон “Про волонтерський рух”, що визначає правовий статус волонтера, волонтерської організації, їх права та обов’язки. Ситуація мала б змінитися на краще і цьогоріч: багато молодих українців у Києві, Львові, Донецьку та Харкові стали волонтерами футбольного чемпіонату «Євро-2012», а отже, прикладом того, що волонтерство – це корисно (для інших людей, але передусім для власного розвитку, досвіду та іміджу), цікаво і модно.

Пасивність у волонтерських акціях тісно пов’язана зі стійким стереотипом, що «я нічого не зможу змінити, за все має подбати хтось інший, наприклад, держава». Таке мислення сягає своїм корінням радянської епохи, і хоч вона минула, воно зручно устійнилося в наших мізках, бо виправдовує бездіяльність і лінощі.



Про велику шкоду і живучість цього стереотипу розповіли мені американські волонтери з «Корпусу миру», що були вражені станом львівських під’їздів у будинках нового мікрорайону. Кілька банок фарби, три дні часу і трохи зусиль двох осіб зробили те, що не вдавалося місцевим мешканцям впродовж тривалого часу – привести до ладу три під’їзди будинку. Люди ж бо місяцями оббивали пороги комунального підприємства, витрачаючи час і свої сили на скарги та черги. Побутувала навіть думка, щоб зібрати кошти на хабар (не на фарбу!) для того, щоб працівники КП таки прийшли й відремонтували під’їзди… Найбільше вразило молодих американців, які власним коштом білили стіни й фарбували труби, що на лавочках коло під’їзду сиділа молодь, лузала насіння й, попри запрошення долучитися до роботи, залишалася осторонь. «Для чого? Це має робити ЖЕК», – казали вони, і жоден аргумент про те, що ЖЕК тут не мешкає, не спрацьовував…

Ті вчителі, яким таки вдалося залучити школярів до волонтерської діяльності, можуть зіткнутися із ще однією проблемою – нерозумінням з боку батьків важливості таких акцій для громади і для самої дитини. Виявляється, теза про те, що праця виховує більше, ніж будь-яка виховна година, має і своїх прихильників, і супротивників. Найчастіше до тих останніх належать надмірно турботливі батьки, які вважають, що прибирання могил, скверу, території коло пам’ятника тощо ображає людську гідність дитини або загрожує її здоров’ю. І якщо перше твердження свідчить про цілковиту педагогічну неграмотність батьків, із якою треба працювати, наприклад, на батьківських лекторіях, то до другої думки (про загрозу здоров’я) варто прислухатися і зробити все, щоб мінімізувати ризики. Передусім йдеться про серйозну підготовчу роботу з основ безпеки життєдіяльності – напр., не торкатися голіруч викинутих шприців, битого скла, підозрілих пакунків та ін.

При цій тезі нагадую собі цікавий випадок з життя однієї знайомої мами українського походження про волонтерські акції у початковій (!) школі Монтессорі штату Вашингтон. Плата за цю школу сягала захмарних, як у середньому для штату, величин, а проте її учні, озброєні масками, цупкими гумовими рукавицями й чобітками, а ще маючи за собою необхідні тренінги, неодноразово ходили на сміттєпереробну фабрику сортувати сміття. І жодна мама не посміла обуритись із цього приводу, бо розуміла, що користь від такої акції має не фабрика, а її восьми- чи дев’ятирічна дитина. І це показала буденна ситуація. Українську маму, яка ніколи в своєму житті не сортувала сміття й готова була легко викинути пластикову пляшку до загального контейнера, одного разу зупинило настійливе зауваження її сина: «Ніколи не роби цього, мамо, я стомився сортувати після тебе пластик! Це шкідливо для природи, невже ти хочеш, щоб нас завалило цим непотребом!» Красномовнішої науки для мами і дитини, здається, й бути не могло.

Порівнюючи волонтерські акції в українських і польських школах, починаєш заздрити нашим польським друзям. І зовсім не тому, що рівень свідомості їхніх волонтерів вищий, ніж у нас (так насправді не є), але що відразу впадає у вічі в Польщі, то це відчутна допомога молодим волонтерам з боку органів місцевого самоврядування. Саме вони мали б допомогти школі в Україні найнеобхіднішим спорядженням та засобами особистого захисту, так як це роблять, скажімо, самоврядні органи в Польщі і в рамках місцевих екологічних міні-проектів, і поза ними. На думку українських експертів (див., напр., коментарі експертів на сайті: http://volunteers2012.org.ua), прийнятий закон «Про волонтерський рух» (2011), на жаль, не передбачає для волонтерів жодної державної підтримки, а навіть більше – призводить до обмеження можливостей та нових ризиків для волонтерських організацій. Отож і не дивно, що наші толоки часто закінчуються тим, що купки сміття, яке зібрали діти, наступного дня розвіює містом вітер, бо нікому було все це вивезти…

Волонтерство дуже часто пов’язане з фандрайзингом – здобуттям додаткових коштів для організації. Наприклад, волонтери погоджуються безкорисливо попрацювати для того, щоб зароблені кошти віддати на потребу конкретній людині, яка чекає на допомогу, чи якоїсь організації. Великим гальмом для розвитку шкільного і молодіжного волонтерства в Україні є відсутність чіткої законодавчої бази, зокрема про тимчасову зайнятість молоді3, про фінансову діяльність школи й ширші повноваження директора тощо. Хоча у щоденних розмовах із директорами шкіл з’ясувалася дивна, як на перший погляд, річ: багато керівників освітніх закладів і установ, звиклих до роботи в умовах великої паперової рутини, малих повноважень і низького ККД, і не вимагають нічого більшого. Адже більше повноважень – це вищий рівень відповідальності та компетентностей, відсутність яких у наших реаліях часто компенсується великим ступенем лояльності до вищого керівництва. Тому на заняттях для освітніх керівників нерідко звучать ті самі фрази спротиву: «Чому директор має займатися волонтерською діяльністю чи шукати додаткові кошти для школи, а держава навіщо? (Тут приходять мені на гадку схожі слова наших хлопців і дівчат, які лузали насіння коло брудного під’їзду в очікуванні ЖЕКу, що мав прийти й навести лад…) Ще одна типова фраза з уст українських директорів «Нам набридло бути бідними, хочеться пожити так, як в Америці…», нав’язує до контраргументу власне з американського досвіду, зрештою, про котрий може згадати кожен, хто хоч іноді переглядає американські фільми.



Уроки підприємливості в американських школах містять багато практичних вправ, які тісно пов’язані з волонтерством і фандрайзингом. Найпоширеніша підприємницька практика така: школа закуповує за собівартістю чи за максимально низькими цінами (усе залежить від комунікабельності і підприємливості директора) тістечка, печиво, саджанці тощо, діти мають завдання максимально успішно продати цей товар. Уся націнка, яку ставить школа, іде на її потреби. Такий вид роботи максимально стимулює до активності не тільки дітей (найпідприємливіших із них преміюють поїздками чи відзнаками), а й усю родину. Тато бере свого сина на роботу, щоб малий міг продати товар батьковим співробітникам, мама приводить дитину до своїх подруг, сусідок, розширюючи можливе коло «клієнтів» сина, а дитина вчиться ділової активності, допомагаючи на волонтерських засадах школі…

«А що на це КРУ»? – запитують наші маститі директори, і на це запитання є одна відповідь: є багато причин, щоб не діяти, і тільки одна вагома, щоби щось робити: це наше бажання.

Ризики

До речі, КРУ є не єдиним і далеко не найголовнішим ризиком у волонтерській діяльності школи, яка, окрім того, щоб навчити дітей громадській роботі на добровільних засадах, ще й цілком імовірно, може прагнути заробити додаткові кошти для свого розвитку. Якщо мова заходить про волонтерство у школі, то дуже часто існує ризик зведення цієї роботи, а саме її виховного аспекту, нанівець, і про це теж стверджують учителі, школярі, громада. Серед потенційних ризиків цього варто назвати такі:

1. Ризик охолодження дитячого ентузіазму через поганий приклад.

2. Ризик квазі-добровільності.

3. Ризик сертифікації, або палиця з двома кінцями.

1. Ризик охолодження дитячого ентузіазму через поганий приклад. Усі тренінги для освітніх керівників, присвячені волонтерству, я розпочинаю з такого, природного, як на перший погляд, запитання: Пригадайте, коли Ви востаннє були волонтером, перебуваючи на посаді директора4? З’ясовується, наші директори шкіл, які люблять похвалитися досягненнями школи у сфері волонтерства, не поспішають самі ставати волонтерами5. Їхнє завдання (і це типова думка) – організувати процес, реалізація його – за дітьми. Так само підходять до волонтерських акцій і деякі вчителі. На жаль, кожен із нас був свідком такої картини: діти із віниками та граблями прибирають територію школи під пильним керівництвом учительки на підборах, яка, як наглядач, здалека пильнує за процесом, пальцем показуючи, де підмести і що прибрати. Виховні наслідки такої шкільної толоки очевидні: дітей обурюють подвійні стандарти (хтось працює, а хтось – ні), їх дратує, що той, хто розповідає, нібито праця облагороджує, сам не поспішає щось робити. Такі волонтерські акції так і не стають спільними подіями для школи, коли одна мета об’єднує всіх і демократизація навчально-виховного процесу підтверджується реальними вчинками. Вони, радше, загрожують тому, що добровільність переростає у підневільність, і це ще один ризик зведення нанівець виховного аспекту шкільної волонтерської кампанії.

2. Ризик квазі-добровільності. Волонтерство – слово чуже в лексиконі українських учнів, і не тільки тому, що воно запозичене, а радше тому, що своїм походженням спирається на ідею добровільності (volontaire – з французького, доброволець) та вибору, а про них так рідко згадують в українських школах. Така добровільність участі звичайно має бути підкріплена високою мотивацією – внутрішньою («так велить моє серце») чи зовнішньою («мене за це похвалять на шкільній лінійці»), яка не має нічого спільного з примусом («незадовільно» – за поведінку), до якого іноді вдаються в школі, щоб забезпечити стовідсоткову присутність дітей на акції. Зрештою, ця добровільність може передбачати і вибір волонтерської роботи відповідно до зацікавлень дитини, про що йшлося вище. Наведені статистичні дані від українських молодіжних організацій про участь нашої молоді у волонтерських акціях – 4 % (невже інші 96% не ходили прибирати пришкільне подвір’я!?), і свідчить про те, що тільки усвідомлена добровільна допомога з попередньою мотивацією дає виховний результат.

3. Ризик сертифікації, або палиця з двома кінцями. Що робити, щоб залучити більше молоді до волонтерської діяльності, – ламають собі голови не тільки в Україні, а й в інших країнах світу. Скажімо, уже нормою для США стало врахування волонтерської діяльності учнів під час їхнього вступу до університетів, і то найпрестижніших. Однак з огляду на низьку фіксованість волонтерської праці школяра в Україні, відсутність об’єктивних критеріїв її оцінювання та й через надто легковажне ставлення українських педагогів до написання характеристик для учнів, така зміна до правил вступу у внз стала би серйозною загрозою ЗНО (досі найоб’єктивнішому інструменту вступу до вищої школи) і додатковим джерелом корупції.

Державний сертифікат був би гарним стимулом для студентів, що прагнуть займатися волонтерством, якби його враховували не тільки у закордонних університетах (куди, на жаль, планує виїхати багато української молоді), а й українські роботодавці, що в пошуках кадрів керуються принципом: потребую молодого, але дуже досвідченого. Саме з думкою про майбутнє студентів в Національному авіаційному університеті створено Школу волонтерів, а її випускники одержують сертифікати державного зразка [2, 30].

Уже стало традицією в українському телепросторі демонструвати рекламні картинки з волонтерського життя наших «вершків» суспільства, які на камеру садять сад, прибирають парк, співають для в’язнів чи сиріт. Їхня спроба надихнути до волонтерства сьогодні нікого не окрилює, хіба викликає гірку посмішку в громадян, які бачать у цьому «дійстві» неприкриту фальш.

Однак демонстрація справді позитивних життєвих прикладів добровільної допомоги громаді – надзвичайно важлива, бо надихає і стимулює до цієї діяльності. Тому наш наступний розділ – саме про це.

Із успішного портфоліо шкільного волонтера

Сьогодні кожна школа, що вважає себе громадсько активною, може похвалитися не одним волонтерським проектом. Саме така діяльність формує авторитет школи як справді навчально-виховного закладу. Цей розділ представляє позитивний досвід волонтерського руху у громадсько активних школах Львівщини.


Найефективніше волонтерство те, що пов’язане з ініціативою дітей. Незалежно від того, чи існує спеціальна школа волонтерів/ координаційний волонтерський центр у нашому навчальному закладі, чи ні, ідея робити щось безкоштовно заради добра інших людей об’єднує. Однак шкільний осередок волонтерського руху, окрім об’єднавчої функції, виконує й багато інших завдань, тому ті ЗНЗ, які вважають себе експертами у волонтерській діяльності, радять організувати його у школі, щоб:

  • популяризувати ідеї волонтерства і рекрутувати волонтерів до акцій;

  • виявляти інтереси волонтерів і скеровувати їх туди, де вони принесуть найбільше користі;

  • організовувати тренінги та інструктажі напередодні акцій;

  • ініціювати, реалізовувати й координувати сам волонтерський проект;

  • інформувати про здобутки волонтерського руху у школі;

  • здійснювати моніторинг волонтерської діяльності;

  • здійснювати облік волонтерських заходів для кожного волонтера.

Культурно-просвітницькі та інформаційні волонтерські проекти – важливий крок у розвитку громади. Цей напрям діяльності школа реалізує зазвичай через організацію урочистих заходів, святкувань, літніх таборів, молодіжних дискотек, створення музеїв, відкриття для потреб мешканців села бібліотечних фондів школи тощо. Така діяльність школи працює на її позитивний образ і може стати поштовхом до національно-культурного розвитку громади, її самоосвіти. Зрозуміло, що це двосторонній процес, що передбачає активне користання з культурно-просвітницьких ресурсів місцевої громади, йдеться про місцеві бібліотеки, музеї (якщо такі є), консультаційну підтримку з боку громадських організацій тощо. Інформаційно-просвітницькі функції школи особливо важливі у тій громаді, яка обмежена у виборі культурних та інформаційних джерел. За таких умов школа стає ініціатором збереження давніх традицій, а водночас рупором нових ідей, так як це є, наприклад, у Підгородцях – мальовничому карпатському селі, розташованому поблизу історико-культурного заповідника «Тустань» і Національного парку «Сколівські Бескиди».



2011 року Підгородцівській ЗОШ І-ІІІ ст. Сколівського району на Львівщині (директор і координатор ГАШ – Ольга Прецель) виповнилося 150 років. Вона пройшла шлях від парафіяльної до державної, від однокласної до одинадцятикласної. ЇЇ поріг переступило шість поколінь, а це – тисячі школярів. Щоб гідно відзначити важливу для громади дату, було запропоновано цікавий культурно-просвітницький проект – «Сім кроків назустріч ювілею». Його мета – виховання у всіх мешканців громади любові до своєї маленької батьківщини, збереження та примноження славних її традицій,привернення уваги громади до школи, налагодження взаємовигідної співпраці між школою, громадою, церквою, місцевою владою та організаціями: Державним історико-культурним заповідником «Тустань», Національним природним парком «Сколівські Бескиди».

Проект було реалізовано упродовж січня – жовтня 2011р. До його реалізації активно долучилися адміністрація школи, вчителі та учні 1–11 класів, працівники заповідника «Тустань», національного парку «Сколівські Бескиди», члени молодіжної організації «Спадщина», громадські діячі, випускники школи. Для вшанування ювілею школи в рамках проекту було запропоновано таких сім кроків:

  • Перший крок – «Коляда єднає всіх». У січні 2011 року разом із священиком та батьками шкільна громада під керівництвом вчителя християнської етики Н.В. Пістоляк провела велике родинне свято коляди «Коляда єднає всіх».

  • Другий крок – «Літературна світлиця», до якої впродовж лютого 2011 року вчитель української мови і літератури Н. С. Дробчак запрошувала шкільну громаду на зустрічі з активними громадськими діячами, письменниками рідного краю Ізидором та Надією Гнатівими, Ларисою Шукаткою, Іваном Щуром.

  • Третій крок – «Франковий ВУЗ стає нам ближчий». У березні 2011 року в школі відбулася зустріч із ректором Львівського національного університету ім. І. Франка І. Вакарчуком. Учні та батьки мали можливість послухати лекції, які провели професор Іван Вакарчук, проректори ЛНУ Марія Зубрицька та Роман Крохмальний.

  • Четвертий крок – «Заспіваймо, паняночки, веселої гаївочки …» Протягом квітня 2011 року з допомогою членів молодіжної громадської організації «Спадщина» учні, батьки, вчителі задля відродження давніх традицій збиралися на майстер-класи з писанкарства, розучували гаївки. А Світлого вівторка громада провела великодні забави за участю жителів села Підгородці.

  • Крок п’ятий – «Зробимо село та школу ще кращими». Силами учнівської громади та педагогічного колективу, небайдужих жителів села протягом квітня – травня були впорядковані узбіччя доріг, пам’ятні місця села, шкільне подвір’я, закладено липово-дубову алею «Дорога до школи» (посаджено 80 дерев). На шкільному подвір’ї розмістився невеличкий «Шевченківський гай» (учні змайстрували млин, криницю, пасіку, тин тощо) і «Куточок духовності» – так тепер називають у селі шкільний скверик, в якому встановлено статуї Матері Божої та ангелів-хоронителів, паркові світильники, лавочки. Усі роботи виконували волонтери – учні та дорослі.

  • Крок шостий – «Зі скарбниці творчості». Випущено збірку поетичних творів вчителя-філолога Лариси Шукатки «Мозаїка», присвячену 150-літньому ювілею школи. Ілюстратором збірки стала учениця 11 класу Марта Джуфер.

Тоді ж з’явилася ще одна книжка – збірка фольклору рідного краю «З батьківського джерела», яка стала результатом більш як 10-літньої праці вчителів та учнів школи. У збірнику поміщено зразки народної поезії та прозової творчості. Серед записів – унікальні народні балади, ліричні пісні, колядки, ладканки. Окремо подано сценарій бойківського весілля. Збірку видано за підтримки Державного історико-культурного заповідника «Тустань» (директор – В. Рожко).

  • Крок сьомий – «Франко в селі». Учні та вчителі школи активно долучилися до встановлення погруддя Івана Франка на честь його 155-літнього ювілею та з нагоди 150-річчя школи. Випущено буклет «Свідок історії» (про перебування Івана Франка в селі Підгородці).

Спортивно-фізкультурні та валеологічні волонтерські проекти, які реалізує школа, ґрунтуються на постулаті, що здоровий спосіб життя учня визначають не кількість уроків фізвиховання та валеологічних бесід, кількість спортивних змагань, а передусім – приклад родини й представників громади. Створювати такий клімат належить школі, насамперед через позитивний приклад педагогів6. Фізкультурно-оздоровчий напрям співпраці школи і громади реалізується через організацію спортивних змагань і родинних турнірів на рівні місцевої громади чи регіону, валеологічних “лекторіїв здорового способу життя”, випуск валеологічних газет та листівок, зустрічей зі спортсменами, медичними працівниками, налагодження роботи спортивних гуртків і секцій, відкритих для учнів і мешканців громади, можливість користуватися спортивним інвентарем тощо. Ці шкільні проекти, які часто ґрунтуються на оптимізмі та великому прагненні змінити світ, ще раз засвідчують, що діяльність школи не обмежується тільки навчанням у класах. Результативність роботи педагога перевіряється за порогом школи, у громаді, яка сама виставляє оцінку учням за вихованість, ввічливість, відповідальність, милосердя тощо.



Формування волонтерської мережі

Синергія – найкраще слово, яке характеризує потребу формування мережі, коли йдеться про волонтерський рух. Практика показує, що знання і результати діяльності людей, які працюють разом над спільними проблемами, настільки підсилюються, що значно перевищують просту суму результатів діяльності кожної окремої організації. Тому з ініціативи громадсько активних шкіл у багатьох куточках України й створюються мережі волонтерських організацій. Досвід формування такої мережі читайте нижче:



Наприкінці навчального року Соколівська ЗОШ І-ІІІ ст. імені Володимира Кальби Буського району на Львівщині (директор і координатор ГАШ – Михайло Ксьондзик) скликала представників шкільних парламентів та молодіжних громадських організацій Буського району. Головна мета зібрання – розвиток мережі шкіл та дитячих організацій, які працюють у сфері волонтерства, конструктивна допомога тим, хто тільки починає розбудовувати інститут шкільного волонтерства, й обмін цікавими ідеями з організації волонтерських проектів. Зрештою, кінець навчального року – добра нагода, щоби підвести підсумки волонтерської діяльності шкіл.

Те, що цю акцію трактують поважно, засвідчила присутність на засіданні представників з інших районів області, а також керівника відділу освіти Буської РДА Богдана Глуховецького, який охоче прислухався до цікавих пропозицій, що народжувалися в залі. Виявилося, школярі Бущини можуть похвалитися чималими здобутками у сфері волонтерства. Зокрема учні Соколівської ЗОШ І-ІІІ с. ім. В. Кальби, які вважаються експертами в цій сфері, розповіли про екологічні волонтерські акції, які відбуваються з ініціативи школи, Тиждень добра, порятунок пам’яток архітектури, які збереглися в селі, культурні події, призначені для збору коштів для хворих і літніх людей тощо.

Завдяки цій акції до волонтерської мережі долучилися й представники «Молодої Просвіти» та «Пласту», учні Буської гімназії. У невимушеній бесіді діти розповідають не тільки про здобутки, а й про можливі невдачі, планують можливі спільні проекти на майбутнє, обмінюються телефонами, зав’язують приватні контакти. Так формується мережа.

Моніторинг ефективності волонтерських проектів і популяризація волонтерської діяльності – важливе завдання шкільного керівництва, координаційного волонтерського осередку, представників учнівського самоврядування, шкільних репортерів. Зазвичай моніторинг нам асоціюється з громіздкими таблицями й цифрами. У Соколівській ЗОШ І–ІІІ ст. імені Володимира Кальби Буського району на Львівщині (директор і кординатор ГАШ – Михайло Ксьондзик) практикують легший і наочніший спосіб моніторингу, а водночас і популяризації волонтерських проектів.

Учні школи люблять фотографувати. Чому б не використати їхнє захоплення на користь волонтерству? Так у школі з’явилася цікава галерея-архів фотографій із волонтерських проектів під назвою «До і після». Особливо красномовно виглядають фотографії до і після екологічних проектів: порятунок джерела коло села, перетворення сільського пустиря на клумбу, висадження лісу, впорядкування сільського цвинтаря. Оскільки учні школи займаються відновленням давніх фігур, пам’ятників, то такі фотографії теж викликають неабиякий інтерес громади, бо результати волонтерської діяльності школярів видно неозброєним оком. Чому б не спробувати усім?

Звичайно, подяка волонтерам – гарантія залучення їх до подальшої діяльності. Форми пошанування волонтерів можуть бути різними:

1. Вітання зі святом, усні й письмові подяки, похвали, публікації, спеціальні відвідини з вертепом.

2. Дерево пошанування спонсорів/ волонтерів (можна намалювати на стіні, подаючи на галузках імена волонтерів чи спонсорів). «Розростання» такого дерева свідчитиме про плекання волонтерства в школі.

3. Почесний титул “Приятель школи”, яким відзначають найактивніших волонтерів чи спонсорів. Можна й розробити оригінальну медаль «Приятель школи», якою нагороджувати достойних батьків, інших представників громади.

4. Колажі з фотографіями дітей, які причетні до акції.

Однак найважливіше не забувати про мотиви, які спонукають волонтерів жертвувати своїм часом та зусиллями – усі вони прагнуть поліпшити життя місцевої громади, зокрема школи. Найкраще, що школа може запропонувати їм як подяку – це подати свідчення того, що їхні зусилля не пропали даремно [6, 195].

У цьому й головне завдання моніторингу в проекції на потреби громади. А ще аналіз результатів моніторингу допомагає зробити акцію ефективнішою, популяризувати здобутки школи, створивши про неї позитивний образ ресурсного центру, який працює на користь громади.

Як висновок

Розвиток волонтерства – важливе завдання школи і громади, що передбачає збір інформації про можливих волонтерів та їхню допомогу, планування діяльності, постійну мотивацію, оцінювання результатів акції та ініціювання нової. Важливою умовою шкільного волонтерства є участь у ньому самої шкільної адміністрації та педагогічного колективу, створення можливостей для учнів ініціювати волонтерські акції, залучення до волонтерського руху представників громади – і як «експертів» у конкретній галузі, і як тих осіб, що володіють найціннішим волонтерським ресурсом – прагненням змінити світ на краще. У підсумку пропонуємо поради «Осередкам шкільного волонтерства» щодо здійснення ефективної волонтерської діяльності від учасників зібрання представників шкільних парламентів та молодіжних громадських організацій Буського району:



  1. Виявляйте потреби громади, щоб волонтерські акціі «потрапляли в десятку».

  2. Сформуйте електронну базу даних волонтерів і помістіть її на шкільному сайті, щоб кожен знав про можливість допомоги. Зрештою, така інформація – і спосіб пошанування самого волонтера.

  3. Поповнюйте базу даних новими учасниками різного віку, популяризуючи волонтерство в громаді.

  4. Дайте можливість обирати волонтерові ту сферу діяльності, яка йому до душі.

  5. Подбайте про те, щоб волонтер був готовий до акції морально й інтелектуально.

  6. Забезпечте волонтерів необхідним спорядженням.

  7. Через «Книжку/щоденник волонтера» облікуйте ті акції, у яких волонтер взяв участь.

  8. Наприкінці навчального року підготуйте «Сертифікати волонтера» і вручіть їх на Святі останнього дзвоника найактивнішим добровольцям.

  9. Не забувайте всюди дякувати волонтерам.

  10. Поширюйте волонтерський досвід через засоби масової інформації.


Використана література

  1. Баумґартнер-Шаффер М., Бруднік Е., Фіалковська Е., Кендрацька-Фельдман Е., Овчарська Б., Зелінська М., Шиян Р. Самооцінювання в школі / За ред. Е. Толвінської Круліковської. – Львів: Літопис, 2011. – 186 с.

  2. Василенко І. Добра воля вітається // Український тиждень. – 2010. – №49 (162). – С. 27–30.

  3. Гопкінз Д. Оцінювання для розвитку школи.–Львів: Літопис, 2003. – 256 с.

  4. Громадсько активні школи в Україні: Кроки до дій: Посібник зі створення та управління громадсько-активною школою. – Всеукраїнський фонд «Крок за кроком». – 2-ге вид. – Київ: СПД-ФО Парашин К. С., 2008. – 164 с.

  5. Драйден Ґ., Вос Дж. Революція в навчанні: Навчальний посібник. – Львів: Літопис, 2005. – 542 с.

  6. Дуглас А. Дж., Карлсон К. Дж. Основные принципы фандрейзинга. Секреты привлечения денежных средств для неприбыльных организаций / Пер. с англ. – Днепропетровск, Баланс Бизнес Букс, 2007. – 240 с.

  7. Міжнародні стандарти якості діяльності громадсько-активної школи / Програма «Школа як осередок розвитку громади. – Київ: ВФ «Крок за кроком», 2010. – 44 с.

  8. Шиян Р., Товкало М. Становлення української громадсько-активної школи в Галичині // Імідж сучасного педагога: Управління адаптивною школою. – Полтава, 2009. – 8-9 (97-98). – С. 15-18.




1 Спостереження авторки під час мандрівки (травень 2009 р.) школами штату Вісконсин у рамках американсько-українського проекту “Відкритий світ”, який фінансує уряд США. До речі, у цій книжці ми часто спиратимемось на досвід США, де рівень волонтерства – один із найвищих у світі.

2 Згідно із законом “Про волонтерський рух”, волонтерством не вважається одноразова чи випадкова діяльність або така, що здійснюється на підставі родинних чи дружніх стосунків.

3 Наприклад, якщо будь-яка організація або компанія у Західній Європі чи США бажає залучити добровольців до тієї чи іншої акції, то для того, щоб здійснити елементарні матеріальні відшкодування (наприклад, забезпечити страхівкою (у разі певного ризику для здоров’я волонтера!), вона має зарахувати їх у штат.

4 Типову відповідь «Уся наша робота волонтерська, бо ми не одержуємо за неї гідної платні», яку можна почути дуже часто на таких заняттях, не вважаємо позитивною.

5 Щоправда, є тут і приємні винятки в особі керівників громадсько активних шкіл, які своїм гарним прикладом надихають учителів, учнів, їхніх батьків.

6На моє запитання, скероване освітнім керівникам, про їхню участь у фізкультурно-спортивних заходах (шкільних спортивних змаганнях, турнірах тощо), спортивних секціях, тільки 11% дало ствердну відповідь. 97% тих, хто дав позитивну відповідь, були чоловіками. То як же позитивний приклад?


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка