Вплив родинних стосунків на формування культури спілкування та поведінки дітей



Дата конвертації18.03.2016
Розмір70.4 Kb.
ВПЛИВ РОДИННИХ СТОСУНКІВ НА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ ТА ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ
Твоя сім´я ‒ це твоя доля. Щастя дітей починається зі щастя батьків. Тут його причина й підмурівок. Сімейне виховання ґрунтується на трьох засадах: увага, повага й вимогливість.

Моральне формування особистості починається у сім´ї. Від матері та батька, старших сестер і братів, бабусь і дідусів дитина дістає початкові відомості про навколишній світ, про норми взаємин з іншими людьми. З рідної домівки несе вона у дитячі ясла, садок, школу свої навички, звички, культуру поведінки.

І незважаючи на те, що з перших років життя дитини у формуванні її особистості беруть участь вихователі, вчителі, друзі, потенційний заряд морально-етичних якостей, набутий у сім´ї у сукупності культури емоційних почуттів, постійно справляє на неї величезний вплив.

Ступивши на самостійний шлях, людина шукає особисте щастя ‒ створює сім´ю, відтворюючи тим самим спосіб життя батьків і затверджуючи свою, збагачену новим змістом, етику міжособистісних стосунків.

Важливо не тільки те, скільки часу батьки проводять із дітьми, а й як вони його проводять. На жаль, не всі батьки це розуміють. Деякі батьки мають слабку моральну, педагогічну, етичну, психологічну підготовку і не готові дотримуватися підвищених вимог до виховання дітей, прагнуть перекласти турботи з виховання на бабусь та дідусів, на садок і школу, на суспільство.

У народі кажуть, що вустами немовляти «мовить істина». Мимоволі пригадується один випадок. Якось увечері сім´я зібралася вдома: дружина дивилася телевізор, чоловік читав газету, дитина малювала. Вражена вродою співачки, мати звернулася до сина зі словами замилування.

«Олексійку, поглянь, яка вродлива жіночка співає». Син глянув на екран, потім на матір і сказав: «Ти теж вродлива!» Цією фразою він відвернув увагу батька від газети… Той подивився на дружину зовсім іншими очима. Дитина допомогла батькові осягнути мить впізнавання там, де, здавалося б, усе давно ясно.

Важко впливати на духовний світ дитини, якщо в сім´ї немає духовного комфорту, немає любові й порозуміння. А щастя і порозуміння у наших руках. Отже, не уникайте ніжних слів, не бійтеся похвалити один одного, не принижуйте і не ображайте людську гідність.

Дитина ‒ це дзеркало, в якому відбивається духовний світ батьків. Уважно придивіться до своєї дитини і ви побачите у ній самих себе. Виховати ‒ означає впливати на дитячу душу найліпшим, що є у нас самих.

Необдумане слово або негідний вчинок укарбовуються у дитячій душі.

Виховання в сім´ї ‒ це правильно організоване спілкування, ґрунтоване не на підпорядкуванні й примусі, а на взаємовпливі, взаємодопомозі, взаємозалежності. На цій загаль­нолюдській нормі спілкування і будується етикет сімейних взаємин.

Про рівень цивілізованості, про загальну культуру суспільства судять за красою ставлення до жінки. Тому вже з дитинства хлопчику варто прищеплювати повагу до дівчинки, майбутньої матері. Тривала історія духовної культури і практика сьогодення доводять, що для виховання справжнього чоловіка батькам, учителям весь час слід підтримувати у колективі (сім´ї, дитячому закладі, школі, вузі) відносини, просякнені духом лицарської турботи про жінок, аби найменший вияв грубості або цинізму викликав протест і засудження, а не байдужість. Байдужість ‒ це параліч душі.

У житті є не тільки краса і шляхетність, а й, на жаль, зло, підступництво, підлість, брутальність і нахабство. Жодні життєві обставини не можуть виправдати неетичність батьківської поведінки. Існує єдиний вихід ‒ протиставити хамству особистий приклад. Хамство ‒ результат поганого виховання і низької культури, невитриманості й егоїзму. Як відповісти на брутальність і образу дружини (чоловіка)? Зберегти гідність і нервові клітини, котрі, як відомо, не відновлюються?

Наука свідчить, що спілкування в сім´ї виконує низку функцій: інформаційну, виховну, психотерапевтичну тощо. Ізоляція людини призводить до важких і часом незворотних наслідків. Це відбувається в тому разі, якщо контакти подружжя позбавлені емоційності, а обговорювані питання стосуються лише побутових аспектів життя.

Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері за найвище благо людей вважав спілкування. Як ми вміємо спілкуватися з близькими? Декому таке питання може здатися див­ним: що тут уміти? З приводу такої позиції висловився Франсуа де Ларошфуко: «Найчастіше обтяжують людей ті, хто вважає, що вони нікому не можуть заважати».

Гете стверджував, що поведінка ‒ це дзеркало, в якому відбивається душа людини. Хамська поведінка свідчить про убогість натури, закоханої до самозабуття лише у себе. Шляхетна поведінка свідчить про велич душі людини, котра прагне загального блага.

Етикет сімейних взаємин охоплює такі основні принципи і норми, що впливають на розвиток духовного світу дитини.

Людинолюбство, гуманізм, почуття колективізму. Батько (мати) навчає дитину зважати на колектив, шанувати його думку, адже людина може виявити себе, затвердити, самоутвердитися тільки в колективі.

Ввічливість. Ще тисячу років тому існувало золоте правило: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі!» Ввічливість ‒ це така норма поведінки, коли людина затверджує власну гідність, шануючи гідність іншого.

Тактовність ‒ вибір певного способу чемної поведінки. Сварці можна запобігти, дотримуючись елементарних норм сімейного етикету. Якщо чоловік (дружина) роздратований(на), ображений(на), варто ухилитися від зауважень, дати йому (їй) час заспокоїтися, охолонути.

Намагайтеся запобігати сваркам, конфліктам: будьте милосердні, душевні й об´єктивні при невдачах і розбіжностях.



Доброта і шляхетність. Людина за своєю природою істота соціальна. Роблячи добро іншим, ми відчуваємо радість, зробивши іншому краще, ніж собі. Доброта зобов´язує вчиняти з огляду на благо іншої людини.

«Злодія можна зрозуміти й простити, убивцю не можна простити, але можна зрозуміти. А підступну людину не можна ані зрозуміти, ані простити… Байдужість, ‒ за словами Льва Толстого, ‒ це і є душевна підлість».

Явним відхиленням від етикету сімейних взаємин є приниження людини.

«Я родом із дитинства», ‒ повторював Сент-Екзюпері. Можна доволі ствердно казати, що далеке від ввічливості поводження, на яке мусимо наражатися в повсякденному житті, бере свій початок із дитячих років. Діти від народження вихованіші за дорослих: вони не лаються, не ображають один одного, не напиваються. І провина дорослих у тому, що вони все це прищеплюють дітям. Адже брутальне слово на адресу літньої людини при дитині повернеться вам не тільки від ображеного, а й від сина (доньки), які дістали від вас уроки спілкування з людьми. От чому в етикеті сімейних взаємин передусім слід вирізнити безумовні норми і прави­ла, порушення яких із моральної точки зору неприпустиме.

Ми говорили, що культура поведінки походить від батьків. У дім завітав учитель. Син (донька) бачить і запам´ятовує: чи запропонували ви йому сісти; як привіталися з учителем; яким тоном розмовляли; чи почастували чаєм тощо.

У добрій, інтелігентній сім´ї не вибачають брутальності, неуважності, зневажливого ставлення до людей (і молодших, і старших).

Особливу роль в етиці сімейних взаємин відіграє культура суперечки. Від початку слід викоренити корисливу критику, тобто критику для зведення рахунків, для профілактики, заради вправляння.

«Без критики жити можна, проте рости не можна», ‒ твердить народна мудрість. Критикувати в сім´ї можна і потрібно, але делікатно, інакше брутальна критика зачепить само­любство, викличе ворожі почуття. Наголошуючи на якомусь недолікові, обов´язково покажіть, що назагал у вашому другові переважають чесноти. А найголовніше ‒ не квапитися приклеювати образливі ярлики: «неохайний», «педант», «замурзанець», «чистоплюй» тощо.

Усім зрозуміло, що алкоголь і сім´я несумісні. Часом можна почути: «Нічого страшного, коли-небудь можна й випити!» Утім, давно доведено, що алкоголь вбиває добрі почуття, перетворює людину на ніщо.

Коли ця пристрасть укорінюється в людині, наступає громадянська смерть. Хоча людина існує, вона не живе, бо гине мозок ‒ джерело думки. «Алкоголь озвірює й оскотинює людину» (В.Г.Бєлінський). Пиятикам у будь-якій сім´ї нема ніякого виправдання і вибачення. Ця виразка підточує і бюджет, і почуття подружжя, веде до розпаду сім´ї. Це відбувається в тому разі, коли люди забувають, що мета спілкування ‒ це краса самого спілкування.

Отже, слід наголосити, що «виховує» дітей батьківська любов. Це – багатогранне моральне почуття.

Насиченість спілкування між членами сім’ї, переважання позитивних та негативних емоцій істотно відбивається на самопочутті дитини, її світосприйнятті та усвідомленні образу близьких дорослих. Саме з тих особливостей, якими відзначається найбільш типова гама переживань членів родини, їх настроїв, афектів, емоційних контактів, проявів любові й поваги один до одного, і складається психологічний клімат сім’ї як мікроколективу.



Пам’ятка батькам на кожен день


  • спробуйте спочатку розібратись у поведінці дитини, уважно їх вислухайте, а потім уже дійте;

  • не накопичуйте своє роздратування проти дітей;

  • не ведіть із дитиною боротьбу «за владу», умійте логічно переконати дитину і довести свою правоту;

  • уникайте багатослів’я, розмовляйте спокійно і твердо; не піддавайтеся спокусі увійти з дитиною у безплідну суперечку, яка веде до зʼясування, хто головніший;

  • уникайте надмірних заборон, будьте послідовними у своїх діях;

  • не залишайте дитину без заслуженої похвали та нагороди;

  • краще не карати, ніж карати з запізненням;

  • покараний – вибачений; про старі гріхи – жодного слова;

  • дитина не повинна боятися покарання; найуразливіше для неї – ваше засмучення.



Використана література


  1. Боришевський М.Й. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості / М. Боришевський // Початкова школа. - 1995. - № 4. - с. 4 - 9.

  2. Котирло В. К. Вплив взаємин у сім’ї на виховання емпатії у дітей. – К.: Рад. школа, 1985. – 140 с.

  3. Повалій Л.В. Виховання підлітків у неповній сім'ї: [навчально-методичний посібник] / Л.В. Повалій. - К.: Педагогічна думка, 2008. - 104 с.

  4. Шеломенцев В.М. Етикет і сучасна культура спілкування. Навчальний посібник / Київ: Лібра, 2003.- 416 c.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка