Впровадження інтерактивних технологій навчання для розвитку творчих та пізнавальних здібностей учнів



Сторінка3/5
Дата конвертації24.02.2016
Розмір1.31 Mb.
1   2   3   4   5
Тема. Українському роду- нема переводу.

Мета. Ближче познайомити між собою сім’ї учнів класу. Сприяти

створенню дружної класної родини, щоб зробити шкільне життя

дітей змістовнішим, захоплюючим. Спонукати батьків всебічно

займатися вихованням власних дітей, співпрацювати зі школою.

Виховувати у дітей почуття любові до батьків, свого роду, бажання

примножувати родинні традиції. Розвивати творчість, уміння

реалізувати себе в піснях, танцях, жартах, конкурсах. Формувати

чуйність, доброту, милосердя.


Обладнання. Актовий зал прибраний рушниками; сценічний образ

світлиці: ліжко, вишиті наволочки на подушках, ослін, стіл, в

кутку ікона; поряд тин, на якому висять глечики; на стінах

родовідні дерева родин класу; виставка малюнків «Моя бабуся»,

сімейні реліквії.
1-й учень.

Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

любов’ю і миром.

Для людей відкрита наша хата біла,


Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

2-й учень.

Вклоняємось вам, люди, доземно,

Як батьківській хаті з далеких доріг,

Як хлібу, що матінка чемно

Й гостинно кладуть на вкраїнський рушник

3-й учень.

Бо ж нашому роду нема переводу,

Хай пісня єднає коріння святі.

Дай, Боже, нам віру і братнюю згоду,

На довгії роки, на вічні віки.

(Вручають хліб-сіль. Звучить пісня «Зеленеє жито, зелене»).

Учитель. Шановні гості, дорогі батьки, діти! Запро­шуємо вас на хліб та сіль, на слово щире, родинне свято «Українському роду нема переводу».

4-й учень.

Україно! Дорога моя Батьківщино!

Люблю тебе я всією душею,

Мені над усе більш нічого

не треба:

Домівка матусі, волошки

в житах,

Вишневий світанок,

полив’яне небо,

Коралі калини і мамині очі,

І доля — з лелечого наче

крила.


Я більшого щастя на світі

не хочу,

Щоб лиш Україна міцніла

й жила.


5-й учень. Україна... В одному вже цьому слові бринить ціла музика смутку і краси. Україна — це країна, де найбільше люблять волю і найменше її мають; країна гарячої любові до народу і чорної йо­му зради, довгої вікової ге­роїчної боротьби за волю.Україна — це тихі води, ясні зорі, зелені сади, білі ха­ти, лани золотої пшениці.

(Звучить пісня Н.Май «Україно –краю»).

6-й учень. Ми народилися і живемо у чудовій мальовничій Україні. Тут жили наші прадіди, жи­вуть наші батьки, тут корінь роду українського.

Вишита колоссям і калиною,

Вигойдана співом солов’я,

Зветься веселково Україною,

Нене, зачарована моя.

7-й учень.

Вишиту колоссям і калиною,

Виборону кров’ю і вогнем,

Називаєм гордо Україною,

І ніхто нам цим не дорікне.

В ній усе: діброви й верболози,

Дніпра і Ворскли вишитий атлас,

Козацька доблесть і кріпацькі сльози,

Ще й думка та, що вистраждав Тарас.

8-й учень.

Розмай Карпат, де котиться на схилі

Смерічка недоторкана, стрімка

Незгасне сяйво вбогої оселі,

Що нам дала у спадщину Франка.

9-й учень.

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову

І мову її солов’їну.

(Звучить пісня «Моя Україно»),

Учитель. Є скарби, заховані в землі, є такі, що розташо­вані на поверхні і передаються з покоління в покоління. До таких скарбів належить пам’ять роду. Не вивітриш з голови цю пам’ять. Зберегти від байдужості, передати у спадок онукам, правнукам — ось наше з вами завдання. А починається воно з найпростішого — шани до батьків своїх, до батьків батьків своїх — дідуся і бабусі.

Мамина пісня, батьківська хата, дідусева казка, бабуси­на вишиванка, добре слово сусіда, криниця — все це родовідна пам’ять.

Берегиня — це наша оселя, усе, що в ній є, що ми маємо, що приберегли від своїх батьків та дідів: діти, пісня, злагода чи суперечка, добре слово, спогади — усе це є берегиня.

(Звучить пісня В.Лисенка «Розквітай, Україно!»)

1-й учень. Українська хата — це колиска нашого народу.

Хата, моя рідна, батьківська хата. Ти навчила мене змалку поважати батька й матір, бути терплячим, чесним, роботящим. Батьківщина починається з рідного порога, а отже, з батьківської домівки.



2-й учень.

Мій отчий дім, де всі стежки мої ,

“ Веселками ясними перевиті,

Де у садах співають солов’ї,

Де шлях в життя проліг в високім житі.

Мій отчий дім, ти дав мені усе,

Моя маленька, біла, рідна хата,

Ввійшла у серце співом голосним,

І співом тим, який дарує мати.

Мій отчий дім, не перебудь в мені

Пристанищем дитинства тимчасовим,

Даруй мені легенди і пісні

І мамине, і батька рідне слово

(Звучить пісня «Смерекова хата»).

3-й учень.

Кожна мати, кожен батько вчать свою дити­ну любити рідний край, місце, де народився, вчать люби­ти рідну хату.


Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?



(Звучить пісня «Чом, чом, земле моя»).

Учитель. Мудрі люди говорять: «Три нещастя є в люди­ни: смерть, старість, погані діти.

Смерть — неминуча, чекай не чекай — все одно прийде.

Старість — невблаганна, перед нею не зачиниш две­рей свого дому.

Погані діти — сором для батьків. Тому давайте так жиги, щоб не було соромно за своїх дітей».

Святинею людського духу, скарбницею людських по­чуттів є сім’я.

Людина сама по собі смертна, а рід, родина — безс­мертні.



(Знайомство присутніх з родинами).

1-й учень. Мати — символ усього найкращого, найдобрішого, найсвятішого.

Мама — це перше слово, яке з радістю, з усмішкою ви­мовляє дитина.

Мама — це слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждань і горя.

Мати дає життя, вона берегиня роду, домашнього вогнища, яке гріє людину весь вік. Вона сама є тим центром, який єднає всю родину.

Мати — це вічність життя. І коли її не стає, все в хаті розладжується.

Один поет сказав: «Вмерла мати, погас вогонь що грів усю хату».



(Звучить пісня Н.Май «Матінка моя»)

Учитель. Задовго до народження дитини і до останньої хвилини власного життя, серце матері сповнене тривоги, ніжності до дитини. Молода, в літах, чи зовсім старенька — мати все одно залишається найближчою, найріднішою людиною.

Всі люди, без винятку у скрутну і важку хвилину кличуть матір. Кличуть, навіть, якщо вона далеко, або зовсім пішла з життя, бо одна лише думка про матір полегшує страждання, вселяє надію. Якщо мати не підтримає, зна­чить, вже більше ніхто і ніщо не в силах допомогти.



(Звучить пісня «Мамина вишня» у виконанні мам).

2-й учень.

Найкращі дні для наших матерів —

Це дні, коли щасливі їхні діти.

Від нас залежить, скільки днів таких

Ми можемо для матері зробити.

Даруймо ж радість нашим матерям,

Бо їм турбот і горя вистачає.



3-й учень.

Мамо, мамо, я б усе віддав,

Лише б вернути знов твої сивини,

Досить мала з нами сліз і мук,

Досить віддала здоров’я й сили.

Щедрість материнських добрих рук

Ми ще у житті не оцінили.

(Звучить пісня «Мамина коса»).

Учитель. Без матері нема життя на Землі. Любов до рідного краю починається з колискової пісні. Колискова пісня — то найперша материнська мова. Лагідний мамин спів засіває дитячу душу любов’ю до людей, рідного краю, мови, пісні. Мелодії цих пісень виховують добро­ту, чуйність, милосердя.

Коли м’який, ласкавий, тихий вечір

Лягає спати у траву шовкову,

Сон ніжний землю обійма за плечі,

Тоді я чую неньки колискову.

Заспівай мені, мамо моя,

Як бувало, колись, над колискою,

Буду слухати, слухати я,

І стояти в замрії берізкою,

(Звучить колискова пісня у виконанні мам).

4-й учень. Мама, матуся... Ніжна, ласкава, добра. Як ти потрібна нам, слухняним і пустотливим, сильним і сла­бим, добрим і байдужим.

І тільки з роками розуміємо, що найдорожча людина для нас — мама.

5-й учень.

Ми любим наших мам сердечно,

І цим віддячують вони,

Під їх крилом нам всім безпечно,

Нам сняться безтурботні сни.

6-й учень.

Хвала тобі за скорбні хвилі,

За твої руки в мозолях,

За тії дні, що з серцем милим

Молилась ти за нашу долю,

Зносила труд великодушно,

Щоб нам лиш дати хліб насущний.



7-й учень.

Дарунків, золота не маєм,

Щоби до ніг тобі зложити,

Однак тут спільно присягаєм,

Що доки будемо ми жити,

Любов сердець своїх маленьких

Дамо тобі, кохана ненько.

(Звучить пісня В.Лисенка «Ангел».)



Учитель. Дорогі діти! Пам’ятайте, що матері не можна ні купити, ні заслужити. Тож бережіть своїх матерів. Знайте, що ранню старість, хвороби приносить не стіль­ки праця, як сердечні хвилювання, тривоги, прикрощі. Ваше недобре слово, негідна поведінка — це рана на ніжній материнській душі. Мама все вибачить, все пере­живе — і образи, і біль, і горе, але рана на материнському серці гоїться дуже довго. Не завдавайте болю і страж­дань своїм батька.

1-й учень. Батько, тато, татусь. Суворий і вимогливий, а любов до дітей у нього стримана. Кажуть, що дітей тре­ба любити так, щоб вони цього не знали. Саме така батьківська любов. Недаремно народ склав приказки про батька:

Який дуб — такий тин,

Який батько — такий син.

У сокола і діти соколята.



(Діти виконують танець)

Учитель. Не за горами високими, не за морями глибокими, не в тридев’ятому царстві, а в райському куточку благодатної України жили працьовиті та життєрадісні люди.

І народились в сім’ях тих трударів доньки-зірочки. Пестили їх матусі, доглядали, і виростали дівчата врод­ливі і працьовиті. І почали задивлятись на них парубки — вибирати собі майбутніх дружин. Згодом були весілля, а потім святкували у молодих родинах народження їх синів та дочок.

Ростили молодиці діточок, догоджали своїм чоловікам та свекрухам, працювали, не покладаючи рук, і трохи зів’яла їх врода, посмутніли очі, бо постукала вже в їхні двері осінь і принесла сивину на скроні. А далі все знову відбувалось, як у добрих українських казках: розправили молодиці плечі, посвітлішали їхні очі, випромінюючи тепло, ласку, радощі. У їх оселях з’явилися маленькі сонечка, які простягнувши рученята, ще невміло і зворушливо пролепетали: баба. Прийшли в життя жінок онуки, а з ними повернулися молодість і завзяття, жадоба до життя і прагнення виростити онуків, і дочекатися їх ве­сілля, і заспівати онукам вже не колискової, а весільної.

Знайомтесь: сьогодні на свято до нас завітали ці чарівні жінки. Я знаю, що всі бабусі люблять співати. Давайте попро­симо їх заспівати пісню.



(Звучить пісня «Чорнобривці»)

2-й учень.

Бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира. Скільки вона не доспала ночей, голублячи онучат. А які щирі очі в бабусь!

У них не побачиш ні лукавства, ні хитрощів. Це погляд добра і любові. У кожної бабусі своє життя, своя доля. За­ради онуків бабуся віддасть усе.

Кажуть, що бабусі люблять онуків більше, ніж власних дітей.

— Ти тільки вслухайся! Бабуся, бабунечка, бабусенька. Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе слово. А чому?

А тому, що бабуся — це мамина або татова мама, от­же, вона прожила на світі удвічі більше твоїх мами чи та­та, бо вона їхня мама.

Бачила у житті удвічі більше твоїх мами чи тата, бо вона — їхня мама.

І ти, мабуть, удвічі дорожчий для неї, бо ти — дити­на її дитини.

Ти її онучатко, дівчатко чи хлоп’ятко. Ти її пташе­нятко.
Щасливий той,

В кого бабуся люба є,

Той біди вже не знає,

Бо бабусенька скрізь дбає.



3-й учень.

Ой бабусенько рідненька,

Чарівниченько любенька,

Твої руки золоті

В невсипущому труді.

Твою працю я шаную,

Твоє серце добре чую,

І тебе я поважаю,

Хай і сонечко вітає.

(Звучить пісні В.Лисенка «Бабуся- пташечка»)

***

Цілую бабусині втомлені руки,



Що знали в житті і любов, і розлуки,

Що вміють такий смачний хліб випікати,

І людям добро завжди дарувати.
Учитель. Я пригадую той час, коли стали діти школярами. Поруч з ними, крім батьків, бабусь, сестричок і бра­тиків, були й дідусі.

Є у нас дідусі, котрі завжди приходять на наші родинні свята, цікавляться життям класу, допомагають у навчанні і вихованні.

Ці дідусі мають золоті руки, приємні, доброзичливі об­личчя.

Сьогодні ми з величезною радістю нагороджуємо їх ме­даллю «Почесний дідусь класу».



4-й учень.

Мій рідний, рідненький, ріднесенький,

З тобою радію, сміюсь,

Мій сивий, сивенький, сивесенький,

Найкращий у світі дідусь.

Дідусю, дідусю, тобою горджуся,

За тебе я Бога молю.

Дідусю, дідусю, тобі признаюся,

Як сонце, тебе я люблю.

5-й учень.

Дідуся свого вітаю,

З ним щиренько розмовляю,

І таке тобі скажу,

Що з тобою я дружу.

Ти хороший, ти ласкавий,

Ти приємний, гарний, славний.

Будь здоровий, не хворій,

Дідусеньку рідний мій.

(Звучить пісня «Мій дідусь»).

Учитель. Як не можна уявити Україну без верби і калини, без танцю і пісні, так не можна уявити й без вишиванок. Не було жодної хати в Україні, котру б не прикра­шали рушниками.

Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб і сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостин­ності українського народу. Кожному, хто приходить з чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню.

Від сивої давнини і до наших днів, у радості і в горі рушник і пісня супроводжували людину все життя.

6-й учень. Вишитий рушник чи сорочку давали близь­ким людям у далеку дорогу. Люди вірили, що вишита со­рочка чи рушник оберігатиме їх від хвороби, звіра, кулі.

Рушник символізує чистоту почуттів, глибину безмеж­ної любові до дітей.



7-й учень.

Висить рушник на стіні.

В нашій тихій, привітній оселі,

Тільки квіти на ньому чомусь

Вже поблідли й не дуже веселі.

Вишивала його ще моя прабабуся,

І висить цей рушник,

Згадка жива про маму моєї бабусі.



8-й учень.

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль у серці раптом зник,

Так любо, любо стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

(Танець з рушниками виконують дівчата).

1-й учень.

Скажіть, чим славиться народ України, яке його основне багатство та скарб? Є така легенда. Наділяв Господь дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і порядок, діти Росії — владність, італійці одержали хист до музики.

А що ж дісталося Україні? Неоціненний дар України, який уславив її на цілий світ, — пісня.

2-й учень.

Українська народна пісня. Вона, як сльоза очищає душу. Пісня, як свята молитва, сповіщає, прощає. Народна пісня цілюща, як материнське молоко. Бо живе в ній наш родовід, в ній живе наша прекрасна Україна. Кажуть, допоки живе мова, то живе народ, а якщо лине пісня народу, то вже історія, культура.



3-й учень.

Калина, верба, тополя, мальви, чорнобривці. Одвічні символи українського народу. Не було села, а в ньому хати, де б не палахкотіли під вікнами мальви й чорнобривці — ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони на­гадували — там земля мила, де мати народила.



(Пісня Н.Май «Там червона калина…і»)

4-й учень.

Милі гостї, просим сісти,

Вареники будем їсти.

В кожній хаті на Вкраїні

Вареники варять нині.

5-й учень.

Вас чекають у макітрі

Варенички дуже ситні,

Білолиці, круглолиці,

з тернопільської пшениці.

(Пригощають присутніх варениками).

Учитель. Я хочу звернутися до всіх дорослих у цьому залі. Швидко промайнуло наше дитинство, побігло кудись і не вернеться. Так само швидко промине воно і у наших діток.

Дні дитинства, наче плин води,

Проліта дитинство, та у спадок

Зостається пісня, повна згадок,

Пам’ять зостається назавжди.

Ми були б раді, якби наші діти від сьогоднішнього свя­та залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до Батьківщини, до рідної мови, до своєї родини, бо тут наше коріння, без якого не можна в світі жити.

Ми дуже вдячні всім, хто брав участь у нашому родин­ному святі, всім, хто завітав до нас. Сподіваємось, що цікава розмова, її теплота і щирість зостануться з вами назавжди.

(Звучить пісня В.Лисенка «Щастя і добра»).

ТЕРНОПІЛЬСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 22

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

«Уклін тобі, Тарасе…!»

Сценарій ранку

3 клас

Тернопіль-2014
Тема. „I мене в сім'ї великій ,

В сім’ї вольній новій

Не забудьте..."
Мета. Ознайомити учнів із відомостями про раннє дитинство поета. Глибше ознайомити дітей із творчістю Великого Кобзаря. Показати, як поет оспівує красу рідного краю. Формувати почуття гордості за Україну.
Обладнання. Різні портрети Т.Шевченка., ілюстрації до книги «Кобзар», декорації до вистави.
ВЕДУЧИЙ.

Щовесни, коли тануть сніги,

I на рясті просяє веселка.

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Учні виконують українську народну пісню на слова Т.Г. Шевченка „Стоїть гора високая"

ВЕДУЧІ.

1. Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами,

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами - сльозами.


  1. В похилій хаті, край села

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка - мати, вбита горем.

Пісня „Тополя" /на слова Т.Г.Шевченка/.

9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині в сімۥї селянина- кріпака народився Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.


МАТИ.

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіти.

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово - і нагай

Над головою люто свисне,

I так усюди - з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьована, сльозами змита.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі.

Ну хго замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітре

Мене на довгій панській ниві.
ТАРАС. Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою

солом'яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку - яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні - квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою клуня, за клунею - сад, за садом -долина, а в долині - тихий, ледь дзюркотливий струмочок.


ВЕДУЧИЙ. Скільки тих шляхів на світі, і куди вони всі ведугь! Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо, на зорі.

ДІД. Ото Чумацький шлях! Ото їдуть чумаки, навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі - ото їм і дорога (показує).

ТАРАС. А вони ж, чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?

ДІД. Еге ж, Чорним (киває дід).

ТАРАС. А чому він Чорний, тому що чумаки чорні?

ДІД (сміється). А того він Чорний, що страшний.

ВЕДУЧИЙ. Тільки хотів Тарас розпитати, чому ж він страшний, як

покликала Катруся, бо спати вже час було. Ех шкода, що дід не доказав.



ВЕДУЧИЙ. В Тараса справ чимало. У ставку викупатися треба? Треба. 3 хлопцями в просі вивалятися треба? Треба. А потім знов викупатися. Їсти хочеться, та однаково нічого додому бігти - нема нічого. Може, яку скоринку Катруся суне або він сам знайде у садочку. Потім до кузні забігти, як коваль працює - подивиться. Еге ж, у Тараса також справ багато, незчуєшся, як літній довгий день мине.

Пісня „Зацвіла в долині червона калина".

ВЕДУЧИЙ. Оце вже він утік від свого товариства, заховався в густих кущах калини і замріявся.

ТАРАС. Небо над головою, ніби великий високий дах, а там, у долині, десь на обрії, дах цей спускаеєься до землі. Там його стовпи залізні підтримують. За горою, напевне, як іти і йти цим шляхом, так можна й до стовпів добрести і побачити, що за тими стовпами! А як на могилу, що за селом, злізти, то може й видно їх... Микита, старший брат, мабуть уже бачив ті стовпи, бо як батько чумакував, то брав його з собою до Одеси. Але ні, краще не чіпати Микиту, краще самому піти на могилу й подивитися.

(Тарас схопився, підтяг штанці і біжить)



ВЕДУЧИЙ. Зупинився Тарас: пізно вже. Ач і сонце майже все за гору сховалося. Зустрілися йому чумаки і довезли до рідного села Кирилівки.

(За сценою чути пісню „Ой зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя’’)/


ТАРАС. Надворі вже сутеніло, коли я підійшов до перелазу, дивлячись на подвір'я, а там біля хати всі наші сидять собі в колі, вечеряють...

Учень декламує вірш „Садок вишневий коло хати".
ВЕДУЧИЙ. А читати Тарас справді, навчився дуже рано. Про школу першим завів розмову дід.

ДІД. Що в голові є - те довіку твоє. Час уже Тараса до дяка в науку віддати.

МАТИ. Та чи не мале ще?

ДІД. Нічого, хай змалку вчиться, що вмітиме, того за плечима не носитиме.

ВЕДУЧИЙ. Тарасові було цікаво, і трохи боязко йти до школи. Він не раз бігав під її вікнами і чув, як учитель, дяк, гучним голосом проказуе: „Аз-буки, Аз-буки!" А за ним хлопці всі хором.

Ось в отій отарі, де було 10-12 босоногих хлоп'ят, опинився і малий Тарас і з усіма почав повторювати співуче за дяком „Аз-буки! Аз-буки!" А вибігши з школи, співав з усіма хлопцями:

Аз - били мене раз!

Буки - не потрапляй дякові в руки!

Та потрапляти доводилося Тарасові частенько.

Лине музика.
ВЕДУЧИЙ. Коли Тарасові минуло одинадцять літ, він втратив останню опору - батька, який помираючи, сказав пророчі слова „3 нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо". I тільки поховали батька, зібрав Тарас у свою торбину каламар, перо та крейду і пішов по шляхах шукати собі долю, і почала доля його гнати, як мачуха.

Учні декламують вірші „Доля", „Не називаю її раєм", „Давно те діялось".

ТАРАС.

Бідну птичку уловили

I в кліточку засадили.

Ой, одчепітъся!

Ой, випустіть! Да вже ж,

Да вже ж мені не літати,

Да вже ж мені не співати,

Тьох-тьох-тьох!

Да вже ж мені тут бути,

Ох тут бути, бути

Ох! Ох! Ох! Ох, ох, ох!

- Невже мені тут бути? Вік наймитом у дяка. Ні, я хочу так малювати, як лисянський дяк. Якби вмів я так малювати - нічого більше б і не хотів.


ВЕДУЧИЙ. Та на четвертий день Тарас не витримав знущань, захопив свою торбу і подався геть. І пішов він у село Тарасівку.

ТАРАС. А що, як і цей знущатиметься? Ні, терпітиму все, хай тільки навчить

ДЯК. Так ти малярем хочеш бути?

ТАРАС. Еге ж, дуже хочу, що завгодно мені наказуйте, все робитиму, тільки навчітъ!

ДЯК. Ану, дай ліву руку! Нічого з тебе не вийде, хлопче, ні швець, ні кравець, ні на дуду гравець. Іди собі з Богом.

ВЕДУЧИЙ. 3 важким серцем, понуривши голову, повертав Тарас у рідне село.

ВЕДУЧИЙ. Отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені луки. Хай собі пасуться! I по небу пропливають ясні легенькі хмарки. Куди вони пливуть? Мабуть, далеко, далеко звідси... Як колись хотілося дізнатися Тарасові, що за тими стовпами, які землю підпирають, так тепер хочеться йому за тими хмарками полинути, на світ подивитися.

Учень зачитує вірш „Мені тринадцятий минало" /I частина/.
ОКСАНА. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе, не плач. Давай я сльози тобі витру (витирає рукавом). Не сумуй Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти читаеш, найкраще від усіх ти співаєш, ще й кажуть, малюєш ти. От виростеш, малярем станеш, еге ж?
ТАРАС. Еге ж, малярем?

ОКСАНА. І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж!

ТАРАС. Еге ж … А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний… Ні, я не ледащо, я буду таки малярем!

ОКСАНА. Авжеш, будеш! А що ти ледащо, то неправда. Дивись, де твої ягнята! Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий, - вони ж питочки хочуть!

Школяр читає віш «Мені тринадцятий минало» ( 2 ч.).

ВЕДУЧИЙ. Він був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був, і чого тільки не робив! Але йому ж хотілося бути малярем! Все, що бачив, хотілося змалювати.

Та минали літа, і було йому вже 15 років. Ось так і відплив якось непомітно Тарас від берега Дитинства.



Учень1. Молодому поміщику Енгельгарду знадобилось різного роду дворові. І ось одним розчерком пера всесильного самодура Тарас потрапляє до нього кімнатним козачком.

Учень 2. Мандруючи з обозом зі своїм поміщиком, на постоялих дворах Тарас змалював зображення різних історичних героїв.

Учень1. Поміщик розрахував, що з природного обдаровання кріпака Шевченка з часом можна мати більше вигоди. Посилає його на 4 роки до різних живописних діл майстра Ширяєва.

Хоче малювати

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань

Учень2. У світлі петербурзькі ночі молодий Шевченко бігав у Літній сад малювати статуї. Тут уже молоде і ніжне серце заспівало, віршами.

Нишком він малює

Статуї в саду.

А вночі віршує

Про людську біду
Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художником Брюлловим, поетом Жуковським круто змінили долю Шевченка. Вони побачили великиі здібності юнака і викупили його з неволі.

Так в людському морі

Стрілися брати.

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

За бунтарські вірші 33 річного Тараса забрали в солдати. Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Поет писав:

О думи мої, о славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся…але не каюсь!

I де б не був, куди б не кинуло його життя, він прохав долю, щоб

Аби хоч крихітку землі

Із-за Дніпра мого святого

Святії вітри принесли,

Та й більш нічого...

Якихось 47 літ судилося Шевченкові топтати ряст. До болю мало.

Учені декламують вірш В.Сосюри „На могилі Шевченка".

Читають вірші Шевченка:

1. Вітер віє-повіває.

2. Чорна хмара з-за Лиману.

3. Встала весна.

Тож хай у кожній школі, в кожнім класі в кожній хаті живе, саме живе, а не стоїть почесно на полиці, мудре, образне, ніжне, гнівне, пророче слово нашого Кобзаря.

І на оновленій землі

Врага не буде ,супостата,

А буде син, і буде мати.



V Розділ

Методична робота

Як вчитель початкових класів я постійно дбаю про зростання власного професійного рівня, педагогічної майстерності, загальної культури. Планово відвідую курси підвищення кваліфікації вчителів, творчі майстер-класи, методичні семінари, систематично знайомлюся із новою науково-методичною літературою, що допомагає мені досягати позитивних результатів у навчально-виховному процесі.

Досвідом роботи я ділюся із своїми колегами на засіданнях методичних об’єднань, семінарах, під час проведення методичних тижнів та круглих столів.

Виступаю із доповідями, проводжу відкриті уроки та позакласні заходи, ділюся досвідом із молодими вчителями.

Так у 2011-2012 н.р. виступила із доповіддю на засіданні методичного об’єднання на тему: «Нестандартні уроки, їх структура в системі особистісно зорієнтованого навчанняа» та провела відкритий урок із української мови на тему: «Види речень за метою висловлювання та інтонацією», а також провела урок позакласного читання на тему: «В моїм серці Україна».

У 2012-2013 н.р. виступила на засіданні творчої групи із доповіддю «Впровадження інтерактивних технологій навчання для розвитку творчих та пізнавальних здібностй учнів» та провела відкритий урок із читання на тему: «Сторінки з історії життя наших співвітчизників за кордоном. І. Боднарчук «На новій землі».

Систематично проводжу позакласні заходи, родинні свята, різноманітні конкурси та вікторини. Сценаріями найвдаліших заходів ділюся із своїми колегами, зокрема «Прощавай, початкова школо!», «Новорічний зорепад», «Моя матуся – найкраща у світі», «Українському роду- нема переводу» та ін.

Періодично організовую виставки кращих учнівських зошитів, творчих робіт учнів, знайомлю колег із роздавальним, дидактичним матріалом. Допомагаю молодим вчителям у підготовці уроків та позакласних заходів. Передаю досвід студентам-практикантам із національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка.



Використана література

1.Байбара Т.М. Я і Україна: підр. для 4 кл.- К.: Форум, 2004.-176 с.

2.Вашуленко М.С. Буквар: підруч. для 1 кл. загальноосвіт. навч. закл. / М.С. Вашуленко, О.В. Вашуленко. –К.: Освіта, 2012.- 152 с.

3.Ворожейкіна О.М. 100 цікавих ідей для проведення уроку.- Х.: Вид. група «Основи», 2011.- 287 с.

4.Дніпрова Чайка Проводи Сніговика Снігуровича. –К.: Веселка, 1993.- 271 с.

5.Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій / Автор –укладач Н.П.Наволокова .- Х.: Вид. група «Основи», 2010.- 176 с.

6.Жуковецька В.Служи Україні! -К.: Веселка, 1994. -101 с.

7.Інтерактивні методи навчання в практиці роботи початкової школи / Упорядн. Стребна О.В., Соценко А.О.– Х.: Вид. група «Основи», 2005.- 176 с.

8.Ковальова В.І. Творча майстерня. Ставлення та розвиток творчої особистості молодшого школяра.- Х .: Вид. група «Основи», 2010.- 191 с.

9.Ковальчук В.І. Інноваційні підходи до організації навчального процесу/ Василь Ковальчук.- 2-ге видання, перероблене та доповнене.- К.: Шк. світ, 2011.- 128 с.

10.Куріпка В.І. Навчальні ігри на уроках читання. 1-4 класи. –Х.: Вид. група «Основи»: «Тріада+», 2008.- 176 с.

11.Методична робота вчителя початкових класів/ Упоряд. О.Б.Полєвікова.- Х.: Вид. група «Основи», 2009.- 350 с.

12.Наша мова- солов’їна. Вірші. / Упоряд. М.Слабошпицькй.- К.: Веселка, 1990.- 33 с.

13.Позакласне читання. Збірник художніх творів з щоденником читача: Посібник для учнів 3 класу.- 3-тє вид., перероб і доп./Упорядники Будна О.М., Головко З.Л.- Тернопіль: Навчальна книга.- Богдан, 2003.- 128 с.

14.Рідна мова: Підруч. Для 4 кл./ М.С. Вашуленко, С.Г. Дубовик, О.І. Мельничайко, Л.В. Скуратівський; За наук. Ред. акад. АПН України М.С. Вашуленка.- К.: Освіта, 2004.- Ч.ІІ. – 126 с.

15.Робота з обдарованими дітьми. Сходинки творчого зростання 1-4 класи: Посібник для вчителя / Упор. Гордіюк Н.М.- Тернопіль: Навчальна книга- Богдан, 2010. -152 с.

16.Рости на щастя України- мами: Галицька читаночка /Упоряд. Мельничук Б.І., Проник Б.В.- Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991.- 170 с

17.Савченко О.Я. Методика читання у початкових класах : Посіб. для вчителя.- К.: «Освіта», 2007,- 334 с.

18.Савченко О.Я. Читанка: Підр. для 2 кл. –К.: Освіта, 2006.- Ч.І.- 126с.

19.Савченко О.Я. Читанка: Підр. для 2 кл. –К.: Освіта, 2010.- Ч.2.- 144с.

20.Савченко О.Я. Читанка: Підр. для 3 кл. –К.: Освіта, 2003.- Ч.І.- 147с.

21.Савченко О.Я. Читанка: Підр. для 3 кл. –К.: Освіта, 2003.- Ч.2.- 153с.

22.Савченко О.Я. Читанка: Підр. для 4 кл. –К.: Освіта, 2004.- Ч.І.- 159с.

23.Савченко О.Я. Читанка: Підр. для 4 кл. –К.: Освіта, 2004.- Ч2.- 175с.

24.Сингаївський М. Земле сонячна, земле хлібна: вірші: для дошкільного віку/ худож. О.Кушель.- К.: Веселка, 1991.- 27 с.

25.Твоя абетка. Книжка картинка. Для дошкільного віку. Підг. худ. Колесов Е.О.- К.: Веселка, 1991.- 30 с.

26.Хаткіна М.О. Буквар для хлоп’ят, дівчаток і дбайливих батьків.- Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007.- 32 с.

27.Черінь Г. Нове життя, або немає часу бавитися. Повість. Для молодшого шкільного віку. – К.: Веселка, 1993.- 48 с.

28.Яцента Л.Є. Ігрові форми навчання читання першокласників. -Тернопіль: Астон, 2002.- 160 с.


ДОДАТКИ
Додаток 1

Вправа «Мікрофон»
Навчання грамоти

1 клас

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка