Впровадження інтерактивних технологій професійної компетентності засобами хореографії



Сторінка1/3
Дата конвертації26.03.2016
Розмір0.52 Mb.
  1   2   3



Впровадження інтерактивних технологій

професійної компетентності

засобами хореографії

Зміст


Вступ.

  1. Впровадження інтерактивних технологій.

  2. Інтерактивні технології навчання.

  3. Інтерактивне навчання на практиці. Вимоги до впровадження інтерактивного навчання.

  4. Професійна компетентність вчителя хореографії.

  5. Хореографія як складова фахової підготовки професійної компетентності студентів.

Використана література.


Вступ.
«Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю я здобуваю знання. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром».

Конфуцій

Сьогодення наполегливо вимагає пошуку таких форм і методів навчання, упровадження яких спри­яло б активізації навчально-пізнавальної діяльно­сті учнів, підвищувало б ефективність опанування учнями нових знань, розвивало творчу активність, а також навички колективно злагоджених дій.

Для активізації навчальної діяльності учнів од­ні вчителі спрямовують свою увагу на ігрові мето­дики, другі - використовують різноманітні форми роботи в групах, парах, а треті — проектні методи. Усі ці засоби належать до системи інтерактивного навчання, метою якого є модифікація навчально-виховного процесу.

Сьогодні гостро постає проблема вдосконалення форм організації процесу навчання, пошуку відповіді на запитання: «Як навчати, як створити умови для розвитку й самореалізації особистості в процесі навчання?» Цього можна досягти, пе­ретворюючи традиційний урок на інтерактивний.

Інтерактивні технології дають змогу учням формувати характер; розвивати світогляд, логічне мислення, зв'язне мовлення; виявляти й реалізову­вати індивідуальні можливості; сприяють створен­ню атмосфери творчої співпраці.

Інтерактивні технології можна ефективно ви­користовувати як під час засвоєння нових знань, так і під час застосування набутих знань, умінь і навичок. Це може відбуватися одразу після ви­кладення вчителем нового матеріалу, замість опи­тування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь і навичок або бути частиною уроку узагальнення.

Інтерактивна вправа як центральна частина за­няття потребує 50—60% часу на уроці. Під час її проведення обов'язковою є така послідовність ро­боти:

* Інструктування, під час якого вчитель озна­йомлює учнів із правилами, послідовністю дій; повідомляє, скільки часу відводиться на ви­конання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам (2—3 хв).

* Об'єднання в групи та розподіл ролей (1—2 хв).


  • Виконання завдань — учитель на цьому етапі є організатором, помічником, ведучим дискусії, надаючи максимум можливостей для самостій­ної роботи й навчання у співпраці (5—15 хв).

  • Презентація результатів виконання вправи (3—15 хв).



  1. Впровадження інтерактивних технологій.

Інтерактивне навчання ґрунтується на основі врахування людських взаємин. У процесі навчання учні активно взаємодіють одне з одним та вчите­лем, виконуючи спільні завдання. При цьому від­бувається обмін думками, ідеями, пропозиціями. Учитель стає організатором спільної діяльності, дискусій, співпраці, творчого пошуку.

Організаційні форми інтерактивного навчан­ня — робота в групах, підгрупах, парах (індивіду­альна, парна, групова й колективна форми відомі давно) - спроможні посилити взаємодію між учи­телем та учнями, самими учнями в процесі занять.



Групова (кооперативна) навчальна діяльність — це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання учитель керує діяльні­стю кожного учня опосередковано, через завдання, за допомогою яких він спрямовує діяльність групи.

Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми однолітками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної лю­дини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів щодо засвоєння знань і форму­вання вмінь. Така модель легко та ефективно по­єднується із традиційними формами й методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.



Співпраця (кооперація) — це спільна діяльність із метою досягнення загальної мети. У межах спіль­ної діяльності діти намагаються досягти результатів, що є вигідними для них самих і для решти членів групи. Спільні зусилля сприяють досягненню всіма членами групи взаємної користі.

Зрештою виграють усі («Твій успіх іде на ко­ристь мені, а мій - на користь тобі»). Учні усві­домлюють, що всі члени групи приречені на спіль­ну долю («Або ми потонемо, або випливемо, але разом»). Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, а й зусиллями його товаришів («Ми не можемо обійтися без тебе»). Усі члени групи пишаються успіхами одне Одного і разом святку­ють перемогу, коли когось із членів групи похва­лять за особливі досягнення («Ми всі вітаємо тебе з успіхом!»). У ситуаціях кооперативного навчання існує позитивна взаємозалежність мети. Навчальну мету учнів можна структурувати по-різному: одні стимулюють спільні зусилля, другі — конкуренцію, треті - лише зусилля окремої особистості. На від­міну від ситуації кооперативного навчання, ситуа­ція конкуренції виникає, коли учні змагаються між собою для досягнення мети, що насправді є досяж­ною тільки для одного чи кількох учнів. Вони зосе­реджуються на власних інтересах і персональному успіху, ігноруючи успіхи й невдачі інших.

Зарубіжні дослідження кооперативного, кон­курентного та індивідуального навчання доводять, що співробітництво, на відміну від конкуренції та індивідуальних зусиль, зумовлює:
а) вищий рівень досягнень і більшу продуктивність;

б)панування турботливіших, чуйніших і відданіших взаємин;

в)міцніше психологічне здоров'я дітей, соціальну компетентність і самоповагу.

Позитивний ефект співробітництва у досягнен­ні важливих результатів робить групове навчання одним із найцінніших інструментів в арсеналі пе­дагога.



Основні ознаки групової роботи:

  • об'єднання учнів у групи з метою досягнення конкретного навчального результату;

  • склад групи не може бути постійним упродовж тривалого часу. Він змінюється залежно від змісту й характеру навчальних завдань;

  • кожна група розв'язує певну проблему, визна­чену завданням, що може бути таким самим за складністю для різнорідних (гетерогенних) груп або диференційованим для однорідних (гомогенних);

  • завдання в групі виконуються у такий спосіб, щоб можна було оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи та групу загалом.

Оптимальною вважається група з 3-6 осіб, адже за меншої кількості учням складно всебіч­но розглянути проблему, а за більшої — складно визначити, яку саме роботу виконав кожен учень. Розбіжності думок складніше подолати у групах із парною кількістю членів. Групам із непарною кіль­кістю властива краща спроможність вибиратися з глухого кута.

Об'єднання в групи може здійснювати учитель або самі учні за власним вибором. Можна запропонувати учням розрахуватися на «перший, другий...»; розкласти на партах нотки різної тривалості (вось­мі, четвертні, половинні і т. ін.); або ноту, зобра­жену на нотному стані (до, ре, мі, фа, соль, ля, сі); або зображені знаки альтерації (дієз, бемоль, бекар тощо). Бажано об'єднувати в одну групу хлопчиків і дівчаток, сильних, середніх і слабких учнів, таким чином стимулюючи творче мислення й інтенсивний обмін ідеями.

Метою групової роботи є не стільки розв'язувати й розв'язати, скільки віднайти, знайти, побудувати, визначити спосіб рішення. Саме тому замість інди­відуальних рішень учні, пропонуючи одне одному різні способи розв'язання, обговорюють їх. Процес визначення мети змушує кожного учасника орієн­туватися щодо завдань, визначених групою під час обговорення.

Зміст групової роботи — розглянути якнай­більше підходів до досягнення поставленої мети й критично оцінити кожен із них.



Правило для вчителя: завдання має потребува­ти групового пошуку й розв'язання.

Має значення правильна організація пошуку рішень, що дозволяє зменшити час виконання за­вдання. Наявність декількох потенційних опонентів постійно провокує висунення нових версій, пошук аргументів на захист своєї думки, що одразу переві­ряється іншими членами групи. Групова робота — це передусім гра, під час якої діти навчаються до­тримуватися її правил, зважати на інтереси інших - учасників, у них виробляється звичка зосереджува­тися, мислити самостійно, розвивається увага, праг­нення до знань. Захопившись грою, діти не поміча­ють, що навчаються: пізнають, запам'ятовують нове, орієнтуються в надзвичайних ситуаціях, тренують свою увагу, розвивають фантазію.

Той, хто вважає, що групова робота на на­вчальному занятті — лише особлива форма розва­ги й дотримуватися правил не так уже й важливо (можна, наприклад, не самовизначатися, не уточню­вати мету, не намагатися зрозуміти позицію інших, не аргументувати власну), - програє. Цей програш зазвичай коментує вчитель, оцінюючи роботу груп та окремих її учасників. Навіть якщо група знайшла правильне розв'язання, але без відповідної органі­зації роботи,— вона заробляє «мінусові» бали.

Будь-яка гра передбачає широкий спектр на­прямів, ліній взаємодії (інтеракції) між її учасни­ками: учитель — учень, учень — учень, учитель —


підгрупа, підгрупа — підгрупа, учень — підгрупа тощо.

Виконуючи роль, дитина перевтілюється, стає активнішою, зацікавленою, набуває позитивних якостей, глибше та швидше опановує нову інфор­мацію, підвищується її творчий потенціал. Якщо в навчанні невідоме іноді лякає учнів, і вони ін­стинктивно від нього відсторонюються, утрачаючи віру в свої сили, то у грі зустріч із невідомим є ба­жаною. Той самий учень сміливо «йде до невідо­мого», залюбки долаючи перешкоди.

Педагогічні інновації пов'язані сьогодні із застосуванням інтерактивних (від англ. Inter - взаємний, act - діяти) методів у діяльності викладача. «Інтерактивний» означає здатний взаємодіяти в процесі бесіди, діалогу з чимось або кимось.

Які ж основні характеристики інтеракту? Найперше - це спеціальна форма організації діяльності вчителя. Вона передбачає конкретні завдання. Одне з них - створення комфортних умов, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність.

Інтерактивні технології можна представити як різновид активних методів роботи з педагогами. Суть інтерактивних технологій полягає в тому, що методична педагогів йде шляхом взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу.

Розглядаючи інтерактивні технології, як інноваційні, треба пам'ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде недієвою, якщо реальні люди, які її втілюють, не розглядатимуть її як цілісну систему в єдності її компонентів і взаємозв'язків. Розроблена і описана технологія - це одне, а реалізація її на практиці - зовсім інше, адже несе відбиток особистості, ментальності інтелекту конкретного вчителя. Тому з цілої низки найскладніших проблем, з якими стикається процес демократизації та реформування освіти, чи не найсерйознішою є підготовка педагога до виховної роботи. А розв'язати усі проблеми, на думку значної кількості педагогів, учених різних країн, можна шляхом застосування інтерактивних технологій. Такі підходи до роботи не є зовсім новими для українських закладів освіти. Частково вони використову- валися ще в перші десятиліття минулого століття й були поширені в педагог- гіці та практиці ще у 20-ті роки за часів масштабного реформування освіти. Застосовувані в той час лабораторно-бригадний і проектний методи, робота в парах змінного складу, екскурсії були передовим словом у світовій педагогіці. Подальшу розробку інтерактивних методів можна знайти у працях В.Сухомлинського, у творчості вчителів - новаторів 1970-1980-х років (за В.В.Мельником).

У 80-х роках минулого століття Національним тренінговим центром у США (штат Меріленд) були проведені дослідження використання інтерактивних технологій у галузі освіти. Дані досліджень засвідчують, що інтерактивні методи ведуть до збільшення відсотка засвоєння отриманої інформації, бо впливають не лише на свідомість учасників, а й на їх почуття, волю (дії, практику). Найменших результатів можна досягти пасивними методами роботи (лекція, читання), а найбільших - інтерактивними (відео/аудіо матеріали, демонстрація, дискусійні групи, практика)

Призначення інтеракцій - стимуляція природної активності педагога:

- розумової (інтенсивність мислення, генерування ідей, висловлювання припущень, проектування, моделювання, конструювання, дослідження тощо, творча уява, зосередженість, увага, спостережливість, аналітикосинтезуючі операції); емоційної (емоційна напруга, переживання);

- соціальної (імітація виконання соціальних ролей, обмін думками, ставлення, судження тощо);

- фізичної (напруження, практична діяльність, рухливість). При цьому активність розуміється як енергійна, підсилена (інтенсивна) діяльність, діяльніша участь, діяльнісний стан.

Близьким за значенням (синонімічним поняттю «інтеракція» є поняття «активний метод (форма)». Так вважає багато дослідників інтерактивних технологій. Так чи інакше, йдеться про технологію активізації, інтенсифікації пізнавальної діяльності педагогів. Під час використання інтерактивних технологій суб'єкта активність учасників спричиняється багатьма факторами:



  • зацікавленістю самим процесом (формою, процедурою) інтеракцій;

  • ігровим характером;

  • освоєння усіх рівнів пізнання;

- можливістю засвоїти 90% інформації (на відміну від 20% засвоєної інформації під час лекції);

- можливістю зменшити на 30-50% часу на засвоєння інформації;


- залучення до участі в дії всіх учасників;

- випробування себе у різних ролях( генератора, резонатора, ведучого, опонента, рецензента, арбітра тощо);

- можливість демонстрації власних найкращих якостей;

- сприятливими для взаємодії умовами(щирість, довіра, відвертість, розкутість, партнерство, толерантність тощо).

Які ознаки об'єднують більшість інтеракцій?

Це, здебільшого, імітаційний метод.

Це — ігровий метод.

Це - колективний метод.

Керована емоційна напруга.

Слід зазначити, що різні вчені по-різному підходять до класифікації інтерактивних методів. На основі аналізу літератури можна виділити такі підходи до класифікації інтеракцій.

До інтерактивних методів відносяться будь-які заняття або їх фрагменти, протягом яких відбувається діалог та взаємодія усіх учасників (коментування, диспут, мозковий штурм, інсценування та інше);


  • інтеракції визначаються як ділові (дидактичні ) ігри;

  • інтеракції ототожнюються з заняттями так званої нестандартної форми;

  • до інтеракції відносяться тренінгові заняття;

  • інтеракції класифікуються за ознакою «імітація» - «неімітація».



2.Інтерактивні технології навчання.

ПРЕВЕНТИВНІ ІНТЕРАКЩЇ


Розподіл ролей
Угрупування
Тренінг
Консультація


Репетиція

ІМІТАЦІЙНІ ІНТЕРАКЦІЇ



Інсценування

Психодрама

Соціограма

Ділові ігри

Операційні ігри

Диспут

Мозковий штурм

Колективне (групове) проектування

Дебати

НЕІМІТАЦІЙНІ ІНТЕРАКЦІЇ



Лекція

Семінар

Практикум

Круглий стіл

Конференція

До кожної класифікаційної групи інтеракційні методи віднесені орієнтовно. Адже певні з них через зміну мети можуть відноситися до іншої групи. Наприклад, тренінг можна використати як превентивний метод, а в інших ситуаціях - як імітаційний та неімітаційний. Крім того, показані в даній класифікації методи не вичерпують всієї кількості відомих інтерактивних методів, отже, їхній список можна доповнювати. Якщо в основу класифікацій активних методів (та їхніх складових - прийомів) покласти спосіб інформаційного обміну, основний напрямок інформаційного потоку, то можна виділити такі три групи методів:



Інтерактивні - всі інформаційні потоки замкнені «всередині» або напрямлені від них назовні.

Екстраактивні - всі інформаційні потоки циркулюють навколо об'єкта або спрямовані на нього.

Інтраактивні - всі інформаційні потоки двосторонні (діалог).

Інтерактивні методи навчання містять у собі організацію парних, мікрогрупових і групових взаємодій у навчальному процесі. Вони сприяють закріпленню засвоюваної інформації в пам'яті, формуванню навичок, контролю правильності засвоєння знань і виконання дій. Завдяки опорі на відношення взаємопідтримки між учнями відбува­ється зниження психологічного бар'єра, напруже­ності і, як наслідок, активізуються процеси сприй­няття, запам'ятовування і формування навичок.



Організаційні форми інтерактивного навчан­ня - це робота у групах, підгрупах, парах (інди­відуальна, парна, групова і колективна форми ві­домі здавна), спроможна посилити взаємодію між учителем та учнями, самими учнями в процесі за­нять, що сприяє збільшенню обсягу.

Мета інтерактивних методів:

Учні індивідуально і колективно повинні вміти:



  1. Одержати й оцінити інформацію;

  2. Брати участь в обговоренні інформації;

  3. Приймати рішення, що стосуються проблем участі і самої громадянської проблеми;

4.Уміти повідомляти свої ідеї іншим членам групи, суспільним і державним лідерам;

5.Співробітничати, працювати з іншими члена­ми групи для досягнення загальних цілей.



Основні задачі інтерактивних методів:

Сформувати уміння і навички:



1. Інтелектуальні навички - розвиток навичок логічного і критичного мислення:

  • Уміння формувати власну позицію;

  • Уміння оцінювати ситуацію;

  • Уміння приймати рішення в спірних пробле­мах і відстоювати це рішення.

  1. Комунікативні навички - навички ясно і чіт­ко формулювати і представляти свою позицію, вза­ємодіяти в групі.

  2. Цінності - учні одержують ціннісні установ­ки: повага прав і достоїнства людини;

  • мирний спосіб вирішення конфліктів;

  • співробітництво; терпимість; справедливість; відкритість; чесність; дотримання законів; відпо­відальність; наполегливість; повага чужих і своїх трудових зусиль.

Вірогідні форми:

Рольові і ділові ігри. Наближені до інтерактив­них методів навчання і можуть розглядатися як їхня складова частина. Відмінність полягає в тому, що для рольових і ділових ігор використовуються більш розгорнуті і заздалегідь розроблені сценарії та інструкції.

Кейс-стади і методи аналізу ситуацій. Кейс-стади (вивчення ситуацій) за своєю назвою і зміс­том подібні до методів аналізу ситуацій. Основна відмінність полягає в тому, що, як правило, кейс-стади передбачають розгорнуту, у декілька кроків процедуру аналізу ситуації учнями і визначення варіантів розвитку ситуації або прийняття проміж­них рішень.

Групові дискусії. Дозволяє забезпечити акти­візацію навчання, погодити нову інформацію, одержувану учнями, з їх минулим досвідом, під­вищити рівень їхньої впевненості у своїх силах і можливостях.

Побажання для вчителя. Завдання має потребу­вати групового пошуку і розв'язання. Завдання, які під силу одному, роблять недоречним об'єднання в групу. Наявність декількох потенційних опонентів постійно провокує висувати все нові і нові версії, відшукувати аргументи на захист своєї думки, яка одразу ж перевіряється іншими членами групи. А будь-який розумовий чи організаційний крок учасника розцінюються як додатковий ресурс, який збагачує групу й темп роботи, що нарощується.

«Дерево рішень»

Це метод усіх можливих варіантів. Ця мето­дика застосовується при аналізі ситуацій і допо­магає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому. Учні розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з вели­кою точністю заносить у колонки переваги і не­доліки кожного з них. У ході обговорення учні заповнюють таблицю.



Проблема

Варіант 1

Переваги

недоліки

Варіант 2

Переваги

недоліки

Варіант З

Переваги

недоліки




  1. Учитель ставить задачу для обговорення.

  2. Учням надається основна інформація з проб­леми, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання).

  3. Учитель ділить клас на групи по 4-6 осіб. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фло­мастери. Визначається час на виконання завдання (10-15хв.).

  4. Учні заповнюють таблицю й приймають рі­шення з проблеми.

  5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учнів.

Крім дискусій традиційного характеру, стає ак­туальним застосування спеціальних ефективних технологій проведення дискусій, зокрема мозково­го штурму.

«Мозкова атака»

(«Мозковий штурм», брейн-стормінг)

Учитель запрошує до колективного досліджен­ня, висування ідей, пропонуючи разом вивести те чи інше правило, комплекс вимог чи закономір­ність процесу, явища. Він покладається на досвід і знання учнів, спонукає їх проявити уяву, фан­тазію, пошук численних варіантів розв'язання конкретної проблеми. Уточнюючи і доповнюючи внесені пропозиції, вчитель таким чином обґрун­товує теоретично та систематизує колективний досвід і «повертає» його слухачам уже як разом опрацьовану тезу. Далі конкретизуються форму­лювання.

Таким чином, учитель може не лише дати необ­хідну інформацію, але й переконати в її необхід­ності і зробити керівництвом до дії.

Метод проектів

Сукупність певних дій, документів, текстів, при­значених для створення реального об'єкта, предме­та або теоретичного продукту:



  • в центрі навчального процесу знаходиться учень, який бере на себе відповідальність за ре­зультат;

  • роль учителя - консультант, порадник;

  • мета: розвиток інтелектуальних і творчих зді­бностей учнів, усвідомлення моральних цінностей, що згодом дозволить їм стати здатними до самореалізації, самостійного мислення, прийняття важли­вих рішень, вміння працювати над розв'язуванням проблем самостійно і в групі.

Структура:

  1. Постановка проблеми.

  2. Вирішення проблеми творчими групами.

  3. Презентація знайденого, вирішення можливи­ми варіантами (публікація, вебсайт, презентація, доповідь).

  4. Перевірка засвоєння матеріалу.

«Розминка», «Пінг-понг», «Ланцюжок», «Мікрофон»

Розпочинати урок можна так званою розмин­кою. Це дозволяє перевірити рівень готовності учнів до уроку, коротко повторити попередній ма­теріал; сконцентрувати увагу, вплинути на само­оцінку учнів, задати темп, сприяти формуванню комунікативних умінь.

Розминкою можуть бути найрізноманітніші ва­ріації гри типу «Пінг-понг», «Ланцюжок». Учням пропонується повторити основні терміни та понят­тя, які було застосовано на попередніх уроках і буде застосовано на даному. Розминку може про­водити вчитель, учень, котрий виконує на цьому занятті роль учителя, будь-який інший учень, при­значений учителем чи за власним бажанням. У на­годі стане невеликий яскравий м'яч, усе, що легко передавати з рук у руки. Ведучий або один із грав­ців називає певне поняття і передає м'яч іншому, той відповідає і передає наступному учню. Ланцю­жок термінів і понять має охопити якомога більшу кількість учнів. На початкових етапах застосуван­ня даного прийому доцільно вибрати «рятівників», до яких, у разі необхідності, можна звернутися по допомогу, передавши їм м'яч. Оптимальна кіль­кість рятівників - двоє. Спершу одним із них має бути вчитель, потім - лише учні, яких він обирає, чи група (або ті, котрі хочуть спробувати себе в цій ролі).

«Мікрофон» кожному дає можливість висло­вити свої враження, власну думку. Епіграф - це один із способів формулювання проблеми (теми, головної думки) уроку. Прочитавши епіграф уро­ку, учні включаються в його обговорення: вислов­люють свої судження, коментують висловлювання товаришів.



Асоціації

(Образна структурна модель)

Для виявлення знань і досвіду учнів у роботі з поняттями, для стимулювання інтересу та створен­ня мотивації використовуються асоціації. Вчитель називає поняття або предмет, що буде вивчатись на уроці, і робить відповідний запис на дошці або вивішує зображення. Учні наводять відомості про цей предмет, явище або поняття, спираючись на власний досвід та знання. Навколо запису (зображення), що розглядається, занотовується інформа­ція, яка надійшла від учнів, або прикріплюються заздалегідь підготовлені картки. В разі потреби учитель ставить питання, що спрямовують роз­думи у потрібне русло. Результатом такої роботи на дошці стає схема-опора (асоціативний кущ), що готує учнів до сприймання нової теми. Опорна схема може мати форму сонця, квітки, стовпчика, геометричної фігури, віяла.

Прийом колективного створення образної структурної моделі певного поняття є ефективним засобом систематизації та узагальнення знань з теми,

засвоєння її основних положень. Образна модель відрізняється від звичайної структурної тим, що структурні елементи та взаємозв'язки між ними подаються не як схематичні зображення (геоме­тричні фігури та лінії-стрілки між ними), а як конкретні образи — людей, об'єктів природи, пред­метів побуту тощо. Необхідно поєднати їх в єдиний сюжет чи композицію таким чином, щоб наочно відобразити логіку думки. Найкраще створювати такі моделі в процесі співпраці у невеликих підгрупах або парах. На початкових етапах зразок (краще декілька) повинен дати вчитель. Об'єднання в групи має відбуватися як за бажанням учнів, так за пропозицією вчителя (залежно від мети, яку ставить перед собою вчитель). Така організація роботи дозволяє учням виявити не тільки знання, а й творчі здібності.



Рольові імітаційні ігри

Рольові імітаційні ігри передбачають опрацювання та перевірку різних варіантів розв'язання проблем у модельованій ситуації в умовах колективного обговорення. Для цього формують групи, кожна з яких має певну функцію (І варіант) та групи з розподілом ролей всередині групи (2 варіант).


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка