Вступне слово вчителя



Скачати 115.13 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір115.13 Kb.


Вступне слово вчителя.

Одним із важливих засобів, які сприяють формуванню основ наукового світогляду учнів в процесі навчання та виховання є краєзнавство. В наш час немає сумніву у великому освітньому і виховному значенні краєзнавства для школи. Краєзнавство пов’язане з різними предметами на уроках і в позаурочний час, та найчастіше з географією. У нього географія – це «старша сестра». Краєзнавство можна назвати «малою географією». Воно складається з всебічного, локального і комплексного вивчення людиною свого місця проживання як частини поверхні земної кулі.

Суть краєзнавства полягає в докладному і всебічному вивченні своєї місцевості, у виявленні її індивідуальних особливостей, природи, господарства, населення тощо.

В світлі цього всяку ділянку землі можна вивчати з краєзнавчих позицій у багатьох планах: геологічному, природничому, історичному, економічному, лінгвістичному, археологічному, географічному. Краєзнавство вивчає кожний об’єкт краю, виходячи з місцевих практичних потреб.

«Любов до рідного краю, - говорив О. Барков, - живить любов до Батьківщини». Краєзнавство – велике вікно з школи в життя, одна з чудових форм ознайомлення учнів з запитами практики, важливий засіб шкільного навчання. Шкільне краєзнавство має велике виховне значення. І справді, світ не можна пізнати, сидячи за партою і вивчаючи навіть досконаліші підручники. А навколо школи простягається свій рідний край – невід’ємна частина України. Ознайомлюючись із життям свого краю, учні повніше осягають велич усієї країни.

Як проводиться краєзнавча робота в нашій школі?

Про це ми поговоримо на нашому семінарі «Краєзнавча робота як засіб виховання в учнів любові до рідного краю».

До вашої уваги виховний захід «Моє рідне село».

А проведемо ми його у формі захисту проектів.

Виховний захід

Пісня про Україну

Проект № 1 Історія мого села

Учень. Сьогодні ми з вами поведемо розмову про найдорожче для серця кожної людини – малу Батьківщину – тобто рідний край, край, де ми народилися. (показує на карті)

Учениця. (на фоні мелодії «Все птички здесь»)

Моя батьківщина – це вишеньки цвіт,

І верби над ставом, й калина.

Моя батьківщина – це мрії політ,

Це рідна моя Україна.

Моя батьківщина – це наша сім'я,

Затишний куточок і хата.

Це мама, татусь, бабуся, дід, я,

Всі рідні і друзів багато.

Моя батьківщина – це злагода й мир,

Це небо бездонне й чудове.

Це пісня чарівна, що лине до зір,

Й дитинство моє світанкове.

Моя батьківщина – ліси і поля.

Від них в нас і радість і сила.

Це та найсвятіша і рідна земля,

Що кожного з нас народила.

Село Ставчани О. Хиждеу

Чи знане вам село, що звуть його Ставчани?

Розкинулось воно вздовж ставу на горбах.

У затінку садів. А довкіл баштани

І золотистий злак: тут по вогких ярах

Пасеться тамазлик, а вдалині кургани

Рябіють цурками; отут при щільниках

Дзижчать рої, а там царанки і царани

Під виск чимпоя джок танцюють при корчмах.

Благословенний будь, хто дарував народу

Відраду після лих. Колись отут шаліли

Страшні дими війни. (Граф Мініх1) розгромив

(Стрій сераскира2) в прах та із Ставчан відкрив

Звитязі шлях в Хотин: де потім

гримкотіли

І ще не раз бої за цих країв свободу.



Ставчани

Коротка історична довідка

Село Ставчани вперше згадується в документах 1437 року, а точніше в грамоті молдавського господаря Петра Сандуляка, який продав тут кілька ділянок поля. Назва села походить від того, що на його території, на долинах та низинах було чимало ставків. Утворилося село приблизно в кінці X-го - початку XI століття із кількох поселень, які перекочували із тих місць, де в 1962 році під час археологічних досліджень вчені Чернівецького державного університету розкопали залишки трипільської культури ІІІ ст. до н.е. (урочище «Римар»), черняхівської культури ІІ-ІV ст. нашої ери (урочище «Дякове»). Тоді ж розкопано чотири кургани доби бронзи. А це датується ІІ тисячоліттям до нашої ери.

Наступна згадка – про Ставчанську битву, яка відбулася в серпні 1739 року. Майже 2 тисячі російських вояків і місцевих ополченців полягло в тому бою. Всіх їх було поховано на сільському цвинтарі в братніх могилах. Влітку 1989 року в день 250-річчя Ставчанської битви на тих могилах було відкрито меморіальний пам’ятник як знак вдячності нащадків героїзму захисників нашого краю.

В 1872 році один із нащадків графа Рафаловича розпочинає будівництво в Ставчанах гуральні (спиртзаводу) та чотирьохповерхового млина для виробництва макаронів та різних круп. Це посвідчує церковна книга, в якій записано про посвячення першого каменя, закладеного графом Рафаловичем у фундамент цього підприємства. Нащадки графа Рафаловича володіли також Зарожанським цукровим заводом. А згодом все це програно в карти пану Ісманському.

В січні 1919 року в Ставчанах відбулося повстання, очолюване Н.Адажієм, яке надалі влилося в загальне Хотинське повстання проти румунських окупантів і зазнало поразки.

Проект № 2 Голгофа голодної смерті

Звучить мелодія А. Моцарта «Реквієм»

Не звільняється пам'ять,

Відлунює знову роками.

Я зітхну … Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині, не храми.

Скам'янілий чорнозем –

Потріскані стіни плачу

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори.

Надійшли. Придивляюсь. Вкраїна.

Двадцяте століття.

І не рік, а криваве клеймо ''Тридцять три".

Учениця. У 1932-1933 роках від різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших.

Важким кроком прокотився Україною голодомор 1946-1948 років. На цей раз він не обминув і нашого краю, нашого села.

Перегорніть скорботні сторінки достовірної народної пам’яті «Голгофа

голодної смерті».



Проект № 3 Свято зі сльозами на очах

Тяжко повертає собі народ України духовне життя. Надто багато могил. Надто великі втрати.

Крок за кроком проходить хресну путь своєї далекої історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

До вашої уваги композиція-реквієм «Свято зі сльозами на очах».



Композиція-реквієм

Знову прийде травень. Знову квітнимуть яблуні й бузок. І знову прийде до нас День Перемоги.

Всі дороги вестимуть того дня до пам'ятника воїну-визволителю. Там, як і в повоєнні роки всі зупиняться. Сюди покладуть квіти. Скільки їх-односельчан не вернулося з фронтових доріг? А на білому світі буяє весна! 65-я весна Перемоги! Скільки їх молодих загинуло? А на білому світі вже виросли внуки їх ровесників! А на білому світі заливаються солов'ї. Хочу зібрати всі найдухмяніші квіти землі і засипати тебе, юний солдате, їх пахощами! Але тебе немає…

Хочу заспівати тобі, юний солдате, найкращі пісні мого краю. Але тебе немає… Хочу почитати тобі, юний солдате, усі вірші про кохання і весну. Але тебе немає… Хочу прихилити тобі, юний солдате, чудове голубове небо. Але тебе немає … ти загинув , визволяючи Ставчани.

Ці поетичні рядки тобі – юний солдате!

Коли верстаю в завтрашнє дорогу,

Нового дня виважую мотив,

Я думаю про нашу Перемогу

І згадується той травневий день.

Давно мовчать гарматні жерла,

Гарячі кулі одсвистали,

Та слава тих років не вмерла,

Вона зійшла на п'єдестали.

Народжена в смертельнім герці,

Живе у бронзі і граніті,

Живе у кожнім чеснім серці,

Лунає скрізь у білім світі.

Ніхто не забутий!

Ніщо не забуте!

129 воїнів села Ставчани поклали свої голови за нашу свободу.

Щоб увічнити пам”ять полеглих, щоб повернути їх до життя, учні нашої школи з ініціативи директора Василя Миколайовича Максимчука в травні 1995 року заклали молодий сад .

І ось вже 15 років з дня відкриття саду Пам’яті ми поспішаємо на зустріч з полеглими, як з живими, бо життя полеглих буде продовжуватись у серцевинах молодих дерев, які посаджені на честь кожного із 129 односельчан.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни.

Сьогодні треба поклонитись низько

Усім, усім, хто не прийшов з війни!



Вічна пам'ять героям!!!

(Хвилина мовчання)

Проект № 4 Кутки нашого села.

Учень. Погляньте на карту села Ставчани. ЇЇ схематично можна розділити і отримаємо кутки нашого села: Колонія, Студена, Борич, Попів Яр. У кожного з них своя історія, свої визначні місця.

Колонія

В середині XIX ст. граф Рафалович володів кращими землями Ставчанської сільської общини та сусідніх сіл.

Родовід графа Рафаловича мав початок із польської Сілезії, якою тривалий час володіло Пруське королівство (Німеччина).

Рафалович всіляко заохочував переселенців–робітників. Місцеві мешканці прозвали переселенців колоністами.

Відповідно, цю таку назву отримав і кут села - „Колонія”.

Студена

Студена – це частина села, яка розташована на північному заході.

В ті часи люди говорили – студене, тобто по нашому холодно. Тому на цьому пагорбу від ставу завжди холодніше, ніж в селі.

На цій частині землі відбувалася Ставчанська битва в 1739 році між російськими та турецькими військами.



Ставчанський професійний ліцей

У кутку «Студена» над ставком, в тінистому парку, серед вікових дерев, стоять будівлі Ставчанського професійного ліцею, створеного 5 жовтня 1940 року. Цими днями ліцей відзначив своє 70-річчя.

Тоді він називався школою механізації. До 1 вересня 1954 року він був єдиним навчальним закладом на Буковині, який готував кадри механізаторів масової і середньої кваліфікації.

За 70 літ ліцей підготував 28 тисяч високопрофесійних кадрів.

Серед випускників навчального закладу 2 герої соціалістичної праці, 350 – заслужені працівники сільського господарства, відомі в краї люди, чия праця є вагомим внеском у розвиток нашої країни.

Попів Яр

В давні часи люди були богослужні. Богослужителя – священнослужителя в той час називали попом. Так, як на селі піп була поважна людина, то на честь його назвали ту місцевість, де він проживав, «Попів Яр».



Борич

Колись в давнину в урочищі «Борич» проживали наші предки. Розкопки, проведені археологами з м. Ленінграда, свідчили про те, що колись там було розташоване село. Було знайдено багато речових підтверджень: глечики, сокира, миска, веретено… З невідомої причини люди залишили те місце і заснували село за 6км на північ.



Проект № 5 Від минулого до сьогодення

Погляньте, будь ласка, на виставку-калейдоскоп «Від минулого до сьогодення». І сьогодні ми продовжуємо не переривати історичної нитки. Ми досліджуємо минуле наших предків в побуті, обрядах, вишивках, піснях.



Стародавня ставчанська пісня

Я відти гора, я відти друга.

Межи тими горочками зоря.(2)

А то не зоря, то мила моя.

Взяла в ручки коновочки, по воду пішла.(2)

А я за нею, як за зорею,

Сивим конем, як соколем, наздогоняю.(2)

Як на здогонив, та й заговорив:

«А хто ж тебе, моя мила, так рано збудив?»(2)

«Ніхто не будив, я сама встала,

Взяла в ручки коновочки, по воду пішла.»(2)

«Ой мила моя, напій ми коня

З глибокої криниченьки, срібного вадра.»(2)

«Кінь води не п'е, копитами б'е,

Ой варуйся, моя мила, бо він тебе вб'е.»(2)

«Як він мене вб'е, кінь конем буде.

Ой є в мене менша сестра, за тебе піде.»(2)

«Я меншій сестрі поклоняюси,

Я з тобою, молодою, обвінчаюся.»(2)

«Ой мила моя, сідай на коня

Та поїдем в чисте поле до мого двора.»(2)

Проект № 6 Батькова криниця

«Борич» - це загальна назва, яка поділяється на такі ділянки: «Скала», «Лопата», «Косованова криниця».



Відео з походу

…Ллється і ллється, мов часу плин,

В чистих криницях ллється з глибин,

Не висихає і не спада,

Лиш прибуває чудо-вода.

Рідна хата, мамина пісня, дідусева казка, бабусина вишиванка, незамулена батьківська криниця – усе це наша родовідна пам'ять, наші обереги.

Сьогодні ми поговоримо про криниці, їхню роль у житті людини. З давніх-давен у багатьох народів з особливою ретельністю охороняли і прикрашали джерела, вважаючи їх святими місцями.

З криницями пов’язані численні легенди про сховані скарби, хоч ціннішого скарбу, ніж вода, у природі не існує.

Криниця здавна вважалася чимось святим. Наші предки вміли знаходити таке місце, де б’є джерело, щоб і в посушливе літо криниця не міліла.

Виступ сільського майстра копання криниць Толмача І. А.

Із прадавніх часів у моєму краю барвінковім

Животоки землі у криничних пульсують кругах.

І черпають з них люди натхнення у праці і слові,

Щоб зостались людьми на тернистих життєвих шляхах.

Кажуть люди: скільки криниць на землі, стільки зірок на небі. І якщо вам доводилося бачити, як падає до долу небес зірниця, знайте: то десь замулилося джерело. Отже, дорогі друзі, щоб не згасали зірки, оберігайте живі батьківські криниці.

Бережімо наші животоки, нашу землю, наші джерела, бо саме вони нам дали силу жити, любити, вірити.

Пісня «Дзвони батькових криниць»

Край дороги батькова криниця,

Батькова джерельна глибина.

Чую, як водиченька-водиця

Дзвонить із невидимого дна.

Приспів:

Хай кожному нині присниться

Прозора вода, немов той льодок,

Це слово співоче – криниця,

Дзвінкої води холодок.

Сплять усі натомлені тривоги,

Згасли сині проліски зірниць,

Дзвонять, дзвонять дзвони край дороги,

Дзвонять дзвони батькових криниць.

Приспів:

Скуштуйте – і знову поманить,

До себе вона вас позве:

Хто пив її, той-таки, мабуть,

Сто літ молодим проживе.

Край дороги батькова криниця,

В’ється над криницею пташа.

Чи води схотілося напиться?

Чи то, може, батькова душа?

Приспів:

Опеньки в беретах казкових,

Птахів заплелись, заплелися сліди…

Поїдьте ж бо обов’язково,

Скуштуйте з криниці води!

Звучить мелодія пісні «Моє рідне село»

Учень-першокласник

Люблю матусю, батька я люблю,

Люблю хатинку рідную свою,

Садок, з якого яблука несу,

Горбок, де білі вівці я пасу.

Бо ті горбочки, лани, ліси –

Для мене повні добра й краси,

Бо все, що бачу навколо я –

То люба, рідна моя земля!

Люблю криниць блакитну глиб,

І лан, що родить для нас хліб,

І рідну школу, й вчителів,



Село, де вперше сонце я зустрів!

Пісня про Україну

Вчитель. Заключне слово.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка