Вступне слово



Сторінка2/52
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52

РОЗДІЛ І

УКРАЇНСЬКА МОВА




ФОНЕТИКА. ГРАФІКА



Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Звуки мови й звуки мовлення. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі і глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт.

Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад.

Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у–в, і–й.

Звуки мови й звуки мовлення. Відповідність між буквами і звуками


Фонетика (походить з грецького слова phonetіkos — “звуковий”) — це розділ мовознавства, який вивчає звуковий склад мови.

Фонетика української мови розглядає звукову систему саме цієї мови, вивчає умови творення звуків, їх класифікацію, зміни та чергування, що з ними відбуваються.

Основним об’єктом вивчення фонетики є звуки, які вважаються найменшими одиницями мовного потоку.

Самі по собі звуки не мають ні лексичного, ні граматичного значення (наприклад, [п], [р], [в], [ж], [х]), але вони є матеріалом для творення слів та їх значущих частин. Наприклад, названі звуки вживаються в словах папір, риба, весна, жатва, хліб.

Крім того, за допомогою звука можна змінити значення слова.

Н а п р и к л а д: кіт та кит, cтіл та стіг, піcня та пісна тощо.

Слова можуть складатися з одного, двох чи більше звуків.

Н а п р и к л а д, з одного чи двох звуків складаються службові слова:

— сполучники а, і, та;

— прийменники у (в), на, до, з;

— частки но, то, бо, тощо.

З двох звуків можуть складатися самостійні слова.

Н а п р и к л а д: я, ми, ти, ви.

Але частіше самостійні слова складаються з більшої кількості звуків.

Н а п р и к л а д: коса, дерево, мати, земля, сонце тощо.
Фонетика вивчає звуки з різних поглядів.

Одним з аспектів вивчення є способи творення звуків. Звуки людської мови, як і всі звуки, є результатом коливання повітря, що сприймаються вухом. Ці коливання можуть бути ритмічними й неритмічними.

Ритмічними коливаннями вважають такі, які повторюються однакову кількість разів у певних відтинках часу.

Неритмічними коливаннями є такі, що повторюються неоднакову кількість разів.

За допомогою ритмічних коливань утворюються музикальні звуки, які називаються голосом. За допомогою неритмічних коливань творяться немузикальні звуки, які ще називають шумами.

При творенні одних звуків бере участь тільки голос. Це голосні звуки.

Н а п р и к л а д :[а], [о], [у], [и], [і], [e].

Інші звуки утворюються переважно за допомогою шуму. Це глухі приголосні звуки.

Н а п р и к л а д: [ф], [п], [т], [к].

У творенні ж деяких беруть участь і голос, і шум. Це дзвінкі

Н а п р и к л а д: [в], [г], [д], [л], [м], [н].

У залежності від амплітуди коливання повітря можуть утворюватись звуки різної сили. Із збільшенням амплітуди збільшується і сила звука.

Висоту звука визначає частота коливань. Чим більша частота коливань у певний відрізок часу, тим вищий тон має звук. Відповідно, при меншій частоті утворюються звуки нижчого тону.

Крім сили і частоти, звук може мати ще тембр, або забарвлення. Забарвлення звукам надають побічні тони, які супроводжують основні. Звуки людської мови є складними утвореннями з кількох простих тонів. Одні з них є основними, а інші — побічними.

Такі характеристики, як сила, висота, тембр, дають уявлення про звук з точки зору його фізичної природи. У цьому розумінні суміжною для фонетики наукою є акустика, окремий розділ фізики. Але різниця в тому, що акустика вивчає звуки, не виділяючи з-поміж них звуків людської мови, які є особливими утвореннями.

Крім фізичної природи, звук має ще психофізіологічну, оскільки він утворюється мовними органами людини і сприймається органами її чуттів. Психологічна природа звука визначається тим, що він виникає з нашого бажання і є свідомим.

З фонетикою тісно пов’язана наука, що називається орфоепією.

Орфоепія (походить від грецького orthos — “правильний” та epos — “мова, слово”) — це розділ мовознавства, який вивчає систему правил вимови звуків та наголошування слів.

Н а п р и к л а д: шиплячі в українській мові завжди вимовляються твердо: дощ, м’яч, помовч, пишеш тощо.

Проблема класифікації голосних і приголосних звуків є однією з ключових проблем фонетики.

Перш за все звуки поділяють на дві основні групи за участю у їх утворенні голосу і шуму.

Звуки, що творяться тільки за допомогою голосу, називаються голосними.

До них належать такі: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Голосні в свою чергу поділяються на лабіалізовані, тобто звуки, в утворенні яких активну участь беруть губи, та нелабіалізовані.

Лабіалізовані: [о], [у].

Нелабіалізовані: [а], [е], [и], [і].

В утворенні приголосних звуків участь беруть і голос, і шум. В залежності від цього серед звуків виділяють шумні, в яких переважає шум, та cонорні, в яких переважає голос.



Сонорні: [в], [м], [н], [л], [р], [й].

Слід звернути увагу на те, що в шкільній практиці для спрощення класифікації звуків сонорні не виділяються як окремий клас приголосних звуків, а розглядаються як дзвінкі шумні приголосні. З наукової точки зору це становить неточність у трактуванні природи звуків. Крім того, варто звернути увагу на те, що історично в слов’янських мовах сонорні могли бути складотворними (утворювати склади), отже вони є особливим класом приголосних.



Шумні: [б], [п], [д], [т], [з], [с], [ц], [ж], [ш], [дж], [дз], [ґ], [к], [х], [г], [ф], а також відповідні деяким з них м’які [з’], [с’], [ц’], [дз’], [д’], [т’].

При творенні приголосних звуків у ротовій порожнині струмінь повітря натрапляє на різні перешкоди. Це можуть бути, наприклад, зімкнені губи: [б], [п], або передня частина язика, що притискається до верхніх зубів: [д], [т]; або щілина між передньою частиною язика і верхніми зубами: [з], [с], [ж], [ш], [х].

Носові приголосні творяться за участю носової порожнини: [н], [м], [м’].

Крім того, приголосні поділяються на глухі та дзвінкі, утворюючи пари:

[д] — [т],

[д’] — [т’],

[б] — [п],

[ґ] — [к],

[з] — [с],

[з’] — [c’],

[ж] — [ш],

[дж] — [ч],

[дз] — [ц],

[дз’] — [ц’],

[г] — [х],

[в] – [ф].

Слід звернути увагу, що за науковою класифікацією [в] – [ф] не утворюють пари дзвінкий-глухий, оскільки [в] вважається сонорним, а [ф] – шумним.

Окремі приголосні також в пари дзвінкий-глухий не входять: [м], [н], [л], [р], [й].

Схематично це можна представити так:

ПРИГОЛОСНІ
сонорні

шумні

глухі

[п], [т], [т′], [с], [ш], [ч], [с′], [ц], [ц′], [к], [х], [ф].




дзвінкі

[б], [д], [д′], [з], [ж], [дж], [з′], [дз], [дз′], [ґ], [г],

[м], [н], [л], [р], [в],

[н′], [л′], [р′]

За шкільною класифікацією, до шумних дзвінких будуть віднесені також звуки [м], [н], [л], [р], [в], [й] (для їх запам’ятовування методисти пропонують слово-схему МіНоРЛиВиЙ, у якому всі приголосні – сонорні).

Як видно зі схеми, приголосні звуки також поділяються на тверді та м’які.

Деякі з приголосних в українській мові можуть бути тільки твердими або напівпом’якшуватися, тобто набувати незначного ступеню м’якості.

Н а п р и к л а д: [ж], [ш], [ч], [дж], [в], [б], [м], [п], [ф], [г], [к], [х].

Приголосний [й] завжди м’який.

Інші приголосні утворюють пари:

[д] — [д′],

[т] — [т′],

[з] — [з′],

[c] — [с′],

[ц] — [ц′],

[л] — [л′],

[н] — [н′],

[р] — [р′],

[дз] – [дз′].

Звуки мови ми вимовляємо і чуємо, а букви ми пишемо. Отже, букви виступають позначками звуків в писемному мовленні.

Всі букви мови, розташовані в певному порядку, утворюють її алфавіт, або азбуку.

Український алфавіт складається з 33 букв, 32 з яких позначають на письмі звуки, а 33-я виступає знаком — це м’який знак (ь).

Букви поділяються на друковані та писані, а також на прописні (великі) та рядкові (маленькі).


Таблиця

Буква

Назва букви

Аа

Бб

Вв



Гг

Ґґ

Дд



Ее

Єє

Жж



Зз

Ии

Іі



Її

Йй

КК



Лл

Мм

Нн



Оо

Пп.


Рр

Сс

Тт



Уу

Фф

Хх



Цц

Чч

Шш



Щщ

Ьь

Юю



Яя

А

Бе

Ве



Ге

Ґе

Де



Е

Йе

Же



Зе

И

І



Йі

Йот


Ка

Ел

Ем



Ен

О

Пе



Ер

Ес

Те



У

Еф

Ха



Це

Че

Ша



Ща

М’який знак

Йу

Йа



Повної відповідності між буквами і звуками в українській мові немає. Деякі букви можуть позначати два звуки. Так, букви я, ю, є передають два звуки, якщо вони стоять на початку слова, після апострофа або після голосних: яблуко, стояти, п’ю, б’є.

У позиції після приголосих вони позначають один звук: тьмяний, мавпячий, люди, давнє.

Буква ї завжди позначає два звуки: їхали, їжак, під’їзд.

Буква щ також позначає два звуки [шч]: щастя, щиро.

Для позначення одного звука можуть вживатися дві букви.

Н а п р и к л а д: звуки [дж], [дз] позначаються двома буквами дж, дз: бджола, джміль, дзвінок, дзига.

Буква ь (м’який знак) взагалі звука не позначає.

Якщо фонетика вивчає звуки мови, то букви мови вивчає наука, яка називається графіка, яка суміжна з фонетикою.




Склад. Складоподіл


Слова в українській мові, як і в інших мовах, поділяються на склади.

Склад — це частина слова, яка складається з одного або кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: де-ре-во, дів-чи-на, мо-ва, роз-гром, при-бор.

В одному складі може бути тільки один голосний. Він і є складоутворюючим звуком. Голосні звуки називають складотворчими.

Склад може складатися з одного голосного звука без приголосних: о-ма-на, а-на-нас. Або склад утворюють голосний і приголосні: яр-ма-рок, брат, ве-че-ря, ста-вок.

У кожному слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків.

Якщо склад закінчується на голосний звук, він називається відкритим: мо-ло-ко, го-ре, по-ле.

Склад, який закінчується на приголосний, називається закритим: дим, борг, дов-гий

Склад, що починається голосним, називається неприкритим: о-ме-ла, ом-лет.

Склад, що починається приголосним, називається прикритим: де-ре-во, ко-ра.

Поділ слів на склади зумовлений певними правилами.
Таблиця 6

Правила

Приклади

1. Приголосний, що стоїть між двома голосними, належить до наступного складу.

О-рел, лі-так, жи-то

2. З кількох приголосних, що стоять між двома голосними, [й], [в], [р], [л] належать до попереднього складу, якщо стоять зразу після голосного, а звуки, що знаходяться після них, належать до наступного складу. В іншому випадку приголосні відходять до наступного складу.

Лов-лю, ме-тро, ху-тро, дов-гий, го-ло-во-мий-ка.


3. Після наголосу один з кількох приголосних відходить до попереднього складу, а інші — до наступного.

Чис-тий, бать-ків, вір-ність.


4. Якщо приголосні [в], [й], [р], [л] в групі приголосних стоять на другому місці, то вони відходять до наступного складу разом з попереднім приголосним.

Ку-плю, ме-да-льйон.




Наголос. Наголошені і ненаголошені склади


Наголос — це посилення голосу на одному із складів при вимові слова.

В українській мові наголос є силовим, або динамічним. Це означає, що наголошені склади вимовляються з більшою силою, ніж ненаголошені.

Наголос може бути і музикальним, якщо наголошений склад вимовляється підвищеним тоном (як, напри­клад, у китайській мові).

Крім того, наголос може бути вільним і сталим. В українській мові він вільний: наголошуватися можуть і початковий, і серединний, і кінцевий склади. Однак це не значить, що наголос може пересуватись з одного складу на інший.

У деяких мовах наголос сталий. Наприклад, у французькій мові він падає виключно на останній склад, в англійській — на перший, а у польській — на перед­останній.

В українській мові є ряд слів, значення яких розрізняється за допомогою наголосу.

Н а п р и к л а д: замок — замок, дорога — дорога, колос — колос, батьківщина – батьківщина тощо.

У складних та великих за розміром складах може утворюватись побічний наголос.

Н а п р и к л а д: гідроелектростанція.

Уподібнення (асиміляція) приголосних


При вимові в українській мові (так само, як і в російській) наступний приголосний може впливати на попередній або навпаки. Цей вплив викликає зміни в звучанні того приголосного, який відчуває на собі вплив іншого. У результаті вимова одного з приголосних змінюється, асимілюється.

Отже, асиміляція — це уподібнення звуків у мовному потоці під впливом наступного чи попереднього звука, тенденція звуків ставати тотожними.

Асиміляція характеризується за напрямком (прогресивна, регресивна), за повнотою охоплення (повна, часткова), за характером змін в артикуляції.

За характером змін в артикуляції в українській мові виділяють:

— асиміляцію за дзвінкістю/глухістю (за участю голосу й шуму).

Н а п р и к л а д: косьба — звучить [коз′ба], боротьба — звучить [бород′ба], нігті — звучить [н′іхт′і], вогкий — звучить [вохкий].

Якщо дзвінкий звук впливає на глухий і перетворює його на дзвінкий, то спостерігається асиміляція за дзвінкістю. Якщо ж глухий звук впливає на дзвінкий та уподібнює його до себе, спостерігається асиміляція за глухістю, яка, на відміну від російської мови, менше поширена в українській мові, оскільки в середині слова перед глухими дзвінкі приголосні (крім [г]) зберігають спою дзвінкість.
— асиміляцію за м’якістю (палатальністю).

Н а п р и к л а д: новітня — звучить [новіт’н’а], пісня – вимовляється [п’іс′н′а].

В асиміляції за м’якістю ніколи не беруть участь приголосні звуки [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [г], [к], [х] та [р] перед м’якими приголосними.
— асиміляцію за місцем і способом творення.

Н а п р и к л а д: конячці — звучить [кон’ац’:і], без жалю — звучить [беж жал’у].

Асиміляція за місцем і способом творення відбувається в таких випадках:

1. У словах, що закінчуються на –ться.

Н а п р и к л а д: купається – [купайеиц′:а].

2. Коли зубні стоять перед ясенними (див. таблицю 1), то вони вимовляються як ясенні.

Н а п р и к л а д: зжати – [ж:ати].

3. Якщо ясенні стоять перед зубними, то вони вимовляються як зубні.

Наприклад: смієшся – [см’ійес′:а].

4. Коли проривні зубні приголосні стоять перед ясенними, то вони перетворюються на ясенні, і навпаки.

Наприклад: коритце – вимовляється [кориц:е]

Чергування голосних і приголосних звуків


Чергування голосних звуків
Чергування — це постійні закономірні зміни звуків в одній і тій же частині слова.

Н а п р и к л а д: вечір — вечора, село — сільський, Київ — Києва, осінь — осені, сон — сну, відкрити — одкрити.

Ці чергування можуть відбуватись в корені, суфіксі та префіксі.

До найдавніших чергувань належать такі чергування:

[е] — [о]: нести — носити, брести — бродити, везти — возити;

[і] — [а]: лізти — лазити, сідати — садити, сад;

[е] — [і]: пекти — випікати, гребти — вигрібати, мес­ти — вимітати;

[и] — [і]: сито — сіяти;

[о] — [а]: допомогти — допомагати, ломити — ламати, гонити — ганяти, котити — катати;

[и] — [-]: забирати — брати;

[о] — [і]: нога — ніг, коса — кісник;

[е] — [і]: шести — шість, нести — ніс;

[е] — [и]: терти — затирати, дерти — видирати;

[у] — [а]: звук, звучати — дзвякнути, трусити — трясти, вузол — в’язати.


Чергування [о], [е] з [і]

Це чергування притаманне тільки українській мові і є однією з рис, що відрізняють її від інших мов.

Чергування [о] та [е] з [і] може відбуватись при словозміні.

Н а п р и к л а д: вісім — восьми, воли — віл, радості — радість, покоси — покіс, овес — вівса.

Подібне чергування відбувається і при творенні нових слів.

Н а п р и к л а д: вечір — звечоріло, чоло — чільний, мішок — мішечок.

Чергування [о] та [е] з [і] охоплює різні частини мови. Це можуть бути іменники: коса — кіска, печі — піч; займенники: свій — свого; прикметники: братового — братів, Іванового — Іванів; числівники: шести — шість, семи — сім; дієслова: нести — ніс, брести — брів.

Як правило, у відкритому складі (тобто у складі, що закінчується голосним) вживаються звуки [о] та [е], а у закритому складі — [і].

Н а п р и к л а д: но/га — ніж/ка — ніг — но/зі, ве/се/ло/му — ве/се/лім тощо.

Але існують випадки, коли це правило не виконується. Чергування не відбувається у таких випадках:

1. Якщо звуки [о] та [е] вставні або випадні: квітень — квітня, сотня — сотень, пісня — пісень, сон — сну;

2. Між двома приголосними у сполученні -ор-, -ер-,


-ов
-: шовк — шовку, вовк — вовка, торт — торта, смерть — смерті;

3. У повноголосних сполученнях: -оро-, -оло-, -ере-,


-еле-
: морок, берег, мережа, телепень, через, зелень.

Але: оберіг, поріг, сморід, моріг.

4. У родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: скорочень — скорочення, побачень — побачення, значень — значення;

5. У словах іншомовного походження: студент, агроном;

6. У складноскорочених словах: радгосп, повпред тощо.

У деяких випадках правила чергування порушуються:

І. І вживається в відкритому складі:

1. У деяких словах за аналогією до форм інших відмінків:

— у формах наз. відм. однини: дзвінок (дзві/нок — дзвін/
ка — дзвін/ком),
стіжок (сті/жок — стіж/ка — стіж/ком);

— у формах род. відм. множини: зірок (зі/рок — зір/ка — зір/ки — зір/ками);

2. У словах із зменшено-пестливими суфіксами за аналогією до спільнокореневих слів (ні/жень/ка — ніж/ка — ніж/ки), (гілоч/ка — гіл/ка — гіл/ки).

3. Інколи у повноголосних сполученнях -оро-, -оло-,


-ере-, -еле-
[о] та [е] переходять в [і]:

— у род. відм. множини іменників жіночого роду (як правило, з рухомим наголосом) і в похідних від них іменниках із суфіксом -к-: голова — голівка — голів, борода — борід — борідка;

— у род. відм. іменників сер. роду та відповідних до них іменниках із зменшено-пестливими суфіксами: болото — боліт — болітце, ворота — воріт — ворітця (але: дерево — дерев — деревце, джерело — джерел, джерельце);

— у деяких іменниках середнього роду з подовженими приголосними: роздоріжжя, підворіття (але: лівобережжя, правобережжя, узбережжя);

4. У іменниках середнього роду на -ння, що утворилися від дієслів (при цьому під наголосом маємо [і], а без наголосу — [е]): косіння, носіння, звершення, враження (але: варення (варіння), вчення);

ІІ. [О] та [е] вживаються в закритому складі в таких випадках:

1. У повноголосних сполученнях -оро-, -оло- в іменниках жіночого роду, як правило, з незмінним наголосом: ворон — ворона, огорож — огорожа, сторож — сторожа.

Але: доріг, корів, беріз, берізка, корівка;

2. У всіх відмінках, крім називного, іменників чоловічого роду за аналогією до називного відмінка: творець — творця, огірок — огірка, будень — будня. ([о] , [е] випадні);

3. У прикметниках на -ов (-ьов, -йов), -ев (-єв), що походять від власних імен: Чернишевський, Іванов (але: Гаврилів, Вінтонів);

— У деяких безсуфіксних іменниках, утворених за допомогою префікса: загон, переор (але: потік, розгін, удій);

4. У складних словах з частинами -вод, -нос, -роб, -воз: водонос, виконроб, діловод, паровоз (але: -хід, -ріг у словах місяцехід, пішохід, козеріг тощо);

5. У деяких книжних словах: Бог, верховний, вирок, закон, народ, основний, потоп, прапор, пророк, словник.
Чергування [о] з [е]

Чергування [о] з [е] відбувається в українській літературній мові в позиції після [ж], [ч], [ш], [шч], [й].

Н а п р и к л а д: четверо — чотири, мішечок — мішок.

Звук [е], як правило, вживається перед складом з м’яким приголосним, а також перед складами з [е] та [и], яке походить з давньоруського и.

Н а п р и к л а д: вечеря, оженити, чернець, пшениця (пор. ро­сійське пшеница), учень, учениця (пор. російське ученица).

Та іноді це правило порушується. Зокрема, у таких випадках:

– у суфіксі -ост(і) іменників жіночого роду ІІІ відм. маємо [о]: більшості, старшості;

— у давальному і місцевому відм. однини деяких іменників теж маємо [о]: щоці, на щоці;

— у займенниках та числівниках прикметникового типу маємо [о]: пекучої, вашої.

Звук [о] після шиплячих та [й] вимовляється перед твердим приголосним, зокрема перед складом з [а], [о], [у] та [и], що походить з давньоруського ы.

Н а п р и к л а д: пшоно, чоло, щока, бджола, чотири (пор. ро­сійське четыре).

Але замість [о] вимовляється [е] у таких випадках:

— у суфіксах -енк(о), -єнк(о), -ечок, -єчок, -ечка, -енн(ий),
-езн(ий):
Степанченко, Огієнко, вершечок, краєчок, величезний;

у книжних словах іншомовного походження: жертва, печера, чек, ковчег, чемпіон, жетон, шеф;

— у деяких словах за традицією: кочерга, червоний, щедрий, чепурний, шепотіти, чекати, черпати, щезати, черкати, женоненависний, женоподібний тощо.
Чергування голосних у дієслівних коренях

У певних дієсловах спостерігається чергування [о] з [а]: допомогти — допомагати, котити — катати.

Це чергування відбувається при словотворенні. Дієслова з голосним [о] у корені, як правило, означають тривалу незакінчену дію або одноразову закінчену.

Н а п р и к л а д: могти, стояти, скочити.

Дієслова із голосним [а] у корені означають повторювану одноразову дію.

Н а п р и к л а д: хапати, катати, краяти, скакати.

Однак це чергування не спостерігається у більшості дієслів української мови.

Н а п р и к л а д: простити — прощати, виростити — вирощувати тощо.

У коренях дієслів також при зміні їх значення може відбуватися чергування [е] з [і]. При цьому [е] вимовляється в дієсловах доконаного виду, а [і] — в дієсловах недоконаного виду.

Н а п р и к л а д: летіти — літати, причепити — чіпляти, наректи — нарікати.

Це чергування відбувається також у дієсловах із cуфіксом -ува- (-юва-), коли кореневий голосний [і] наголошений, та в іменниках на -ння, утворених від цих дієслів.

Н а п р и к л а д: завертіти — завірчувати, викорінювання — викоренення, чекати — очікувати.

Але: завершувати, перевершувати, вивершувати, потребувати, прищеплювати.

У деяких дієсловах випадний голосний [е] чергується з [и] перед приголосними [л], [р].

Н а п р и к л а д: беру — забираю (брати), вистелю — вистилати (вислати), запер — запираю (запру) тощо.

Узагалі, чергування [о] з [а] у коренях більше поширене в російській мові, ніж в українській.

Н а п р и к л а д: косить — скашивать (укр. косити — скошувати); стойкий — отстаивать (укр. стійкий — відстоювати).

Увага! У деяких українських словах, на відміну від російських, вимовляється голосний [а], а не голосний [о], і пишеться літера а.

Н а п р и к л а д: хазяїн, багатий, гарячий, качан.


Чергування [о] та [е] з нулем звука

Цей тип чергування є поширеним як в українській, так і в російській та білоруській мовах.

Н а п р и к л а д: пісня — пісень (рос. песня — песен), будень — будня, вінок — вінка тощо.

Це чергування може відбуватись при словозміні, тобто при відмінюванні слова.

Н а п р и к л а д:

Наз. відм. сосни весни пісні

Род. відм. сосон весен пісень

Дав. відм. соснам веснам пісням

Знах. відм. сосни весни пісні

Орудн. відм. соснами веснами піснями

Місц. відм. (на) соснах веснах піснях

Кличн. відм. сосни весни пісні

Голосні [о] та [е] можуть бути вставними. У такому разі вони відсутні в початковій формі слова, тобто в називному відмінку. Прикладом слів із вставними голосними є вищенаведені слова: (у наз. в.) пісня, сосна, весна.

Голосні [о] та [е] також можуть бути випадними, коли вони наявні в наз. відм, а в непрямих відсутні.

Н а п р и к л а д: вогонь — вогню, стілець — стільця, кінець — кінця, садок — садка.
Чергування приголосних звуків

У сучасній українській мові часто відбуваються закономірні зміни приголосних при словозміні і словотворенні. Ці чергування зумовлені особливостями історичного розвитку мови.

До одного з найдавніших чергувань належать такі чергування:

I ІІ


1. Чергування [г] — [ж] — [з′] — нога — ніжка — нозі;

[к] — [ч] — [ц′] —рука — ручка — руці;

[х] — [ш] — [с′] —вухо — вушко — у вусі.

Чергування цього типу відбувається при словозміні (другий ряд) та словотворенні (перший ряд).


2. Чергування [г] — [ж] — лягти — ляжу;

[к] — [ч] — плакати — плачу;

[х] — [ш] — колихати — колишу;

[д] — [дж] — водити — воджу;

[т] — [ч] — котити — кочу;

[з] — [ж] — возити — вожу;

[с] — [ш] — носити — ношу;

[зд] — [ ждж] — їздити — їжджу;

[ст] — [шч] — мостити — мощу,

притаманні дієсловам.



Увага! Часто під впливом розмовної мови південноукраїнських говорів це правило порушується.

Н а п р и к л а д: носити — носю, косити — косю, ходити — ходю, летіти — летю. Це є порушенням літературної норми! Таких форм у мовленні слід уникати.


3. Чергування [б] — [бл] — любити — люблю;

[в] — [вл] — ловити — ловлю;

[м] — [мл] — ломити — ломлю;

[ф] — [фл] — графити — графлю,

в основному притаманне дієсловам, хоча може зуст­річатися зрідка і в іменниках: земний — земля.


4. Чергування [п] — [пj] — хлопець — хлоп’ята;

[б] — [бj] — голуб — голуб’ята;

[в] — [вj] — дрова — дров’яний;

[м] — [мj] — імена — ім’я.
5. Чергування приголосних при словотворенні.
Таблиця

Приголосні чи групи приголосних

Перед суфіксами

Змінюються на...

Приклади

[г], [ж], [з]

-ськ(ий), -ств(о)

-зьк(ий), -зтв(о)

Воронеж — воронезький, Париж — паризький, Буг —

бузький.


[к], [ч], [ц]

-ськ (ий),-ств(о)

-цьк(ий),-цтв(о)

Кременчук — кременчуцький, німець — німецький, парубок — парубоцький, парубоцтво, ткач — ткацький — ткацтво.

[х],[ш],[с]

-ськ(ий), -ств(о)

-ськ(ий), -ств(о)

Карабах — карабаський, птах — птаство.

-ськ, -цьк

-ин(а)

[ч:] або [шч]

Вояк-вояччина, німецький — Німеччина, Харківський — Харківщина.

[с],

[з]


-ш(ий)

[шч],

[жч]


Високий — вище, низький— нижче,

близький — ближче.



[зк]




[жч]

Брязкіт — бряжчати — бряжчу — бряжчиш.

-ськ, -шк,

-зьк


-енко,

-ук

[шч],

[жч]


Терешко — Терещенко — Терещук,

Вуж — Вужченко, Вужчук.



[к], [ц]

-н(ик), -н(ий)

[чн]

Молоко — молочний, яйце – яєчний.



Увага! Слід запам’ятати виключення з вищенаведених правил:

Дамаск — дамаскський,

Мекка — меккський,

тюрки — тюркський,

баски — баскський,

казах — казахський,

Галичина — галицький,

легкий — легше,

дворушник,

рушник,


рушниця,

мірошник,

сердешний.


Чергування [у] — [в]


Чергування голосних [у] — [в] відбувається у випадках, коли необхідно полегшити вимову.

Як правило, вимовляти поряд три приголосних важко, тому між ними краще вживати прийменник у: ніс у баби великий.



Правила чергування [у] — [в] такі:
Таблиця


У вимовляємо і пишемо:

Правила

Приклади

1. Між двома приголосними звуками

Сад у мене чудовий.

2. На початку речення або словосполучення перед приголосними

У діда була велика пасіка. У вас є вільний час?

3. Перед приголосними та сполученнями приголосних[в], [ф], [хв], [л’в], [тв], [св] .

У хвилюючу мить, у тебе, у твоїх, у свято, у фільмі, у Львові.

4. Після паузи у вимові, на місці якої на письмі стоїть розділовий знак, перед приголосним.

Я знаю: у тебе все гаразд.


В вимовляємо і пишемо:

1. Між двома голосними

Вступила в академію, зазирнула в альбом.

2. На початку речення перед голосним

В яскравому небі лунала радісна пісня жайворонка.

3. Перед приголосним звуком після голосного

Сміється в небі, росте в садку.


4. Перед голосним звуком у словосполученнях

В оточенні, в озері, в очах, в альбомі.



Чергування [і] - [й]


Сполучник i та початковий ненаголошений i чергуються з й у тих самих позиціях, що й у-в.

I вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

  • між приголосними (подумав i зробив);

  • після приголосного або після паузи, що на письмі позначена розділовим знаком, перед словами з початковим приголосним („Просять нас і ждут, і коли немарно / Награвали ми, коли рік і більше...” (Горацій));

  • на початку речення („І тліє ладан наш на вбогім олтарі” (М. Зеров));

Й уживається, щоб уникнути збiгy голосних:

  • між голосними (Олена й Оксана);

  • після голосного перед приголосним (Олена й Галина).

Чергування i – й не відбувається:

  • в paзi зіставлення понять (біле i чорне);

  • перед словами, що починаються на й, є, ї, ю, я (Олена i Йосип, Ipa i Яна);

  • після паузи (на письмі – після розділового знака) („Й осипалось листя, явивши плоди...„ (А. Кичинський)).



З теми для перевірки знань пропонуються завдання типу:

♦ Однакова кількість звуків і букв у всіх словах рядка:



А щебечуть (8 б., 8 зв.), вмиваєшся (9 б., 10 зв.), рясно (5 б., 5 зв.);

Б люлька (6 б., 5 зв.), пам’ять (6 б., 6 зв.), щільний (7 б., 7 зв.);

В зв’язківець (10 б., 10 зв.), плющ (4 б., 5 зв.), якось (5 б., 4 зв.);

Г приєднування (12 б., 12 зв.), італієць (8 б., 8 зв.), янгол (5 б., 6 зв.);

Д б’ються (6 б., 6 зв.), чапля (5 б., 5 зв.), юність (6 б., 6 зв.).

Правильна відповідь: Д.

При виконанні такого завдання слід звернути увагу на те, що літера щ позначає два звуки [шч], літери я, ю, є позначають два звуки на початку слова, після голосних, апострофа; звукосполучення –ться-, -ння- мають наступний звуковий склад [ц':а], [н':а].

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка