Вступне слово



Сторінка20/52
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   52

Розділові знаки у безсполучниковоми складному реченні



Таблиця
Правила Приклади
Двокрапка
1. Коли друга части- Не бійтесь заглядати у словник:

на пояснює, допов- Це пишний яр, а не

нює першу, розкри- сумне провалля… (М. Рильський).

ває її зміст.

2. Коли друга час- О, знаю я: тобою це було

тина розкриває засіяно прапредківські простори!..

зміст одного слова І буде: під єдинеє берло

першої частини збереться рід в величному

(як правило, це діє- Соборі… (Л. Мосендз).

слова типу знати, Ти кажеш: нині день такий. Нехай як буде.

думати, бачити, чути, Я кажу: днина така сліпа. Котрусь не переживу.

розуміти тощо). Я кажу тобі: куля сліпа...

(Василь Герасим’юк)


3. Коли друга час- Ти не дивись, що буде там,

тина називає при- Чи забуття, чи зрада:

чину того, про що Весна іде назустріч нам,

говориться в першій. Весна в сей час нам рада

(О. Олесь).
Тире
1. Коли відбувається Нарешті стишилась – і дивне

швидка зміна подій диво сталось: уста, що і мене і

чи наявний рапто- весь мій рід кляли, мов квітка

вий наслідок. багряна, до мене простягли

свій келих… (М. Рильський).
2. Коли зміст час- Прислухайтесь, як океан

тин безсполучни- співає –

кового складного Народ говорить (М. Рильський).

речення зіставля-

ється чи проти-

ставляється.


3. Коли перша Будеш рано вставати – багато

частина називає встигатимеш.

час або умову того, Хочеш їсти калачі –

про що говориться не сиди на печі (Нар. творчість).

у другій.


Розділові знаки при прямій мові



Таблиця
Схеми Приклади
А: “П!(?, …)” Є така поезія Верлена, Де поет

себе питає сам у гіркому каятті:

“Шалений! Що зробив ти із

своїм життям?” (Л. Костенко).

І зневірився люд, і сказав: “На-

брехали пророки! У пустині нам

жить і вмирать…” (І. Франко).
А: “П”. Мати попросила Павлуся: “Син-

ку, сходи, будь ласка, по хліб”.


“П!(?, …)” – а. “То ти так і не зробив домаш-

нього завдання?” – здивовано

перепитав він друга.

“Ходи-но сюди!” – якось серди-

то кликала його бабуся.
“П”, — а. “Що ж, так тому й бути”, — ти-

хенько проказав чоловік.


“П, — а, — п”. “Ось так і сталося, — розпові-

дав сивий чоловік, — що я на-

завжди лишився жити в цьому

місті” (З газети).


“П, — а. – П”. “Я тобі так скажу, — рішуче

заявив Іванко. – Нічого тут дов-

го роздумувати – діяти треба”.
“П! (?, …) – а. – П”. “Де набрались вони тих забав? –

самі в себе питають. – Адже

в нас не видали того, Не чували

в пустині! Чи пророцькі слова

перейшли в кров і душу дити-

ні?” (І. Франко).


А: “П”, а. Усі говорять: “Треба щось термі-

ново робити, інакше ми просто

загинемо”, але ніхто нічого не

робить.
А: “П! (?, …)” – а. Тодось закричав що є сили:

“Тікайте!” – та й побіг сам,

як тільки міг.


“П” – “П”. “Говоріть, говоріть” – “Що ж

тут говорити…”.




Розділові знаки при цитатах



Таблиця
Правила Приклади
1. Якщо цитата су- Тодось Осьмачка пише: “Коли

проводжується сло- трапляється мені велике горе,

вами автора, розді- то завжди Шевченко, Шекспір

лові знаки став- і Ґете встають передо мною,

ляться, як при викликають гіркі думки, а під

прямій мові. кінець дають втіху й заспокоєння”.


2. Коли неповна Вона „снить невимовне” – те невимовне,

цитата вплітається що остаточно розкривається лише в

в канву твору, в мистецькій творчості (В. Державін).

вона пишеться з

малої літери.


3. Коли цитата на- “Якби поетичний геній визна-

водиться не пов- чався … індивідуальною непо-

ністю, в середині вторністю стилю, відсутністю на-

ставляться три слідуваних літературних або пі-

крапки. сенних зразків та попередників –

лірика Є. Плужника становила б

найвище досягнення в цілому

українськомі письменстві”, —

пише Володимир Державін.


4. Якщо початок “… Література наша – це не

цитати пропуще- шлях до легкої слави, не спосіб

ний, то ставляться заробітку і не розвага на дозвіл-

три крапки. Коли лі, а чесне служіння народові,

така цитата стоїть народному ділу, народній ідеї,”

на початку речення, – говорив Б. Антоненко-

вона пишеться з Давидович.

великої літери, в

середині – з ма-

ленької.


5. Епіграфи пи- Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

шуться без лапок Польова моя мрійнице.

Крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

А. Малишко.
6. Після цитати “Отче наш! Коли можна, нехай

ставиться крапка, мимо йде від мене чаша ця!…”.

якщо вказівка на (Євангеліє від святого Матвія).

джерело стоїть

внизу на наступ-

ному рядку.


7. Якщо вказівка “Мусимо признати, що це один з

на джерело іде найкращих романів у нашому

зразу за цитатою, емігрантському середовищі…”

ця вказівка бе- (О. Мох).

реться в дужки,

а крапка ставить-

ся після дужок.


РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ



Загальне уявлення про спілкування й мовлення; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо); адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування. Тема й основна думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність,доречність, правильність). Текст, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Мовні засоби зв’язку речень у тексті. Типи мовлення (розповідь, опис, роздум).

Структура тексту типу розповіді, опису, роздуму.
Види мовлення. Термін “мовлення” позначає і процес мовлення, і результат мовленнєвої діяльності, т.т. текст – усний, письмовий або навіть мислиннєвий. Мовлення поділяється на зовнішнє і внутрішнє.

Внутрішнє мовлення має чотири види: 1) говоріння; 2) аудіювання (ці два види належать до усного мовлення); 3) письмо; 4) читання (письмове мовлення).

Мовлення розмежовується також за стилями.

Усне мовлення. Таке мовлення виникло природним шляхом на початку людського розуму. Очевидно, що звукове мовлення стало переважати у спілкуванні людей у зв'язку з його перевагами як універсальний засіб контактів на невеликій відстані. Усне мовлення має два напрямки: 1) відправлення мовленнєвого сигналу та його прийом; 2) говоріння й аудіювання.

Говоріння – це озвучення думки, кодовий перехід з мислиннєвого коду (з коду внутрішнього мовлення) на звуковий код, на код акустичний (фонетичний). Для вільного усного мовлення необхідна гнучкість механізмів вимови, безпомилкова їх координація, моментальний вибір слів, вільне володіння синтаксичними механізмами.

Аудіювання - це кодовий перехід з акустичного сприймання на сприймання внутрішнього мовлення (думання – мислиння).

Перевага усного мовлення в тому, що воно може поєднуватися з так званими несловесними засобами спілкування (жести, міміка, інтонація тощо). Також таке мовлення швидко відбувається, є можливість швидких реакцій, зворотного зв'язку. Недоліками можна назвати різні перешкоди між співрозмовниками, а також моментальність перебігу спілкування.



Письмове мовлення. Цей вид має багато кодів: ідеографічне письмо, ієрогліфічне, фонемне письмо. Письмове мовлення має два напрямки: 1) письмо як письмове вираження думки; 2) читання. Письмо – це процес, дія, перекодування змісту думки з коду мислення на графічний, літерний код. Проміжною ланкою перекодування служить фонема. Письмо – це: а) підготовка, формування висловлювання на внутрішньому рівні; б) кодові переходи; в) техніка запису – накреслення потрібних графічних знаків за правилами та орфографічними нормами. Переваги письма такі: мовлення підготовлене, унормоване, відредаговане (як правило).

Інший вид письмового мовлення – це читання (вголос і про себе). Процес читання – це знову ж таки кодовий перехід з графічного коду (надрукованого чи написаного тексту) на акустичний і, зазвичай одночасно, на код мислення. Процес читання відбувається таким чином: 1) сприймаються графічні знаки (техніка читання); 2) здійснюються переходи; 3) усвідомлюється прочитане через мислення, через знаки-еталони, що зберігаються у пам'яті.

Адресат мовлення – це об’єкт, на який спрямоване мовлення, тоді як адресант – це суб’єкт мовлення, той, хто говорить.

Мовлення буває монологічне й діалогічне (різновид – полілог).



Діалог. Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють.

Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст – це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту – адресат, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст представляє альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.

В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення.

Діалог складається із взаємопов'язаних реплік співрозмовників.

Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання – нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.

Основними ознаками діалогу є намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.



Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі – це наявна чи прихована мета мовця (слухача) (повідомлення про щось, питання, наказ, порада, обіцянка і под.).

Для того, щоб досягнути своєї мети кожний із співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій.

Необхідною для діалогу є правила ведення розмови: а) повідомлення подається певними порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим, послідовним.

Існує типовий набір смислових частин розмови: 1) установлення контакту із співрозмовником (зоровий – мовленнєвий, зоровий і мовленнєвий); 2) початок розмови; 3) розвиток теми (реакція співрозмовника і репліки); кінцівка розмови.

Істотним для діалогу є той факт, що відповідач знає, про що йдеться, що дуже важливо. Саме знання ситуації і є тією ознакою, яка визначає граматичний лад усного діалогічного мовлення.

Полілог – форма мовлення, яка характеризується зміною висловлювань декількох мовців і безпосереднім зв'язком висловлювань з ситуацією. Полілог часто набуває форми групового спілкування (бесіда, збори, дискусія, гра тощо). У полілозі відбувається накопичення інформації, що вноситься окремими його учасниками. Для полілогу характерні тематичні перескакування, складна взаємодія реплік, розрив діалогічних єдностей та ін.

Важливими компонентами у полілозі є репліки (конструктивні і деструктивні), обговорення теми, що репрезентує діалог, обмін інформацією, а також підсумковий діалог, який спрямований на з'ясування успішності цього мовленнєвого акту.

Схематично полілог може виглядати так: 1) початок: а) відкриття обговорення, б) вступне слово ведучого; 2) основна частина: а) виступ А, б) репліки, в) виступ Б, г) репліки, ґ) резюме ведучого, д) виступ В і т.д.; 3) підсумковий монолог ведучого, 4) підсумковий діалог / аналіз самого обговорення.

Монолог – компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу.

Мовленнєві типи монологу зумовлені притаманними йому комунікативними функціями (розповідь, роздум, опис, оцінка, сповідь, самохарактеристика тощо). Монолог наближається до письмового мовлення, його характеризують складні синтаксичні конструкції. Невербальні компоненти використовуютьтся в монолозі обмежено.

Оволодіння виражальними засобами звукового і художнього мовлення забезпечить його виразність, адже говорити виразно – значить, добирати з арсеналу понятійних, емоційно-експресивних і навіть екстралінгвістичних засобів такі, що викликають діяльність уяви, тобто змушують бачити почуте і давати йому оцінку. Звичайно, це неможливо без правильності мовлення – тобто дотримання діючих норм (як і обізнаності з історичними змінами норм під час читання текстів попередніх епох), точності мовлення – тобто відчуття і відбору семантично найбільш точних і стилістично виправданих у даній ситуації мовних засобів, доречності мовлення – тобто його відповідності меті та умовам спілкування. Отже, виразне мовлення – невід’ємна складова культури мовлення.

Успіх у спілкуванні з аудиторією завжди забезпечувався і забезпечується тільки за умов гармонійного поєднання систематичної праці, знань і твердої переконаності в істинності справи, про яку мовиться. Говорити слід те, у чому ти твердо переконаний.

Слід пам’ятати, що “Уміння говорити – це уміння порядно мислити” (Стародавня мудрість). Отже, спочатку слід навчитися логічно, образно, емоційно мислити, а потім – осмислено висловлювати думку.

Виразність мовлення (і тексту) залежить від багатства словника, поліфонії, різноманітності синтаксичної організації, емоційної насиченості, інтонаційної багатобарвності і т.д.; отже, дбаючи про виразність – дбаймо про багатство й різноманітність мовлення.

Усне мовлення не може бути застарілим чи новим (воно “не знає стилю ретро”), його виразність зумовлюється рівнем знань сучасних ресурсів мови, але сформувалися ці ресурси попередніми епохами, що полишили відбитки в писаних пам’ятках (текстах), читати які потрібно за нормами відповідного часу.

Логічна виразність пов’язана зі змістом висловлювання і досягається інтонаційним виділенням тієї частини фрази, яка виражає головну думку. Така виразність мовлення залежить не тільки від розташування основних і побіжних логічних наголосів, а й від сурядного чи підрядного зв’язку ідей, тверджень, від запитань і відповідей (результатів думки).


ТЕКСТ

Текст (від лат. Textum – тканина, сплетіння, з'єднання) – це максимальна одиниця мови.

Для тексту характерні такі ознаки:



  • структурна єдність (всі мовні елементи пов'язані між собою за структурою);

  • смислова єдність (всі мовні елементи пов'язані між собою за смислом);

  • комунікативна цілеспрямованість;

  • жанрова віднесеність.

У тексті завжди про щось повідомляється. Це його тема.

Текст складається з інших мовленнєвих одиниць, об'єднаних смисловим зв'язком: речень, висловлювань, абзаців, розділів.

Текст ділиться на абзаци. Абзац включає в себе одне або декілька речнь, зв'язаних між собою за змістом.

Абзаци також зв'язані між собою за змістом. Кожний абзац починається з нового рядка.

Будь-який текст умовно можна поділити три логічні частини:


  • зачин (початок розповіді);

  • основна частина (розгортання думки чи подій у тексті);

  • висновок (кінець розповіді).

ВИДИ ТЕКСТІВ

Тексти бувають:



текст

1.

  • розмовно-побутовий;

  • художній;

  • науковий;

  • офіційно- діловий;

  • публіцистичний

2.

усний і писемний

3.

  • текст- розповідь;

  • текст- опис

  • текст- роздум

4.

з ланцюговим зв'язком;

з паралельним зв'язком



ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА СТИЛІСТИЧНИМИМ ОЗНАКАМИ

За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовно-побутові, художні, наукові, офіційно- ділові та публіцистичні.

ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА МОВЛЕННЯМ

За мовленням тексти поділяються на усні і писемні.

За типом мовлення (або формою реалізації інформації) тексти поділяються на тексти-розповіді, тексти-описи і тексти-роздуми.

Текст-розповідь подає інформацію про події, явища, вчинки людей (або персонажів, якщо текст художній).

Розповідь є основним елементом прозового художнього твору.

До тексту-розповіді належить також переказ.

Напр.:


І ось що він мені розповів.

Начебто сто років тому у цьому будинку жив привід. І не просто якийсь там звичайний, а… Як би його краще назвати? Своєрідний, чи що?..

Річ у тім, що кожного дня народження одного із членів родини (будь-кого!) робив цей привід ювілярові "подарунок", власноручно з'являючись перед усіма мешканцями цього будинку одночасно.

Текст-опис – це текст, у якому послідовно подіються ознаки, характерні для людини, явища, зображуваного предмета або історичної епохи.

Описи дуже часто використовуються у художніх творах.

Напр.:

У давніх слов'ян Новий рік пов'язувався із землеробним календарем.

З 10 століття вже християнська Русь святкувала його 1 березня, розпочинаючи сільськогосподарчі роботи, а через п'ять століть Новий рік перенесли на 1 вересня, знаменуючи кінець збору врожаю.

І лише з 1700 року за наказом Петра Першого християнське літосчислення ведеться з 1січня.

Текст-роздум - найчастіше це міркування героя (або автора) над тим чи іншим явищем, з обгрунтуванням, розкриттям причиново-наслідкових зв'язків.

Часто у зачині (початку) текста ставиться питання, на яке далі в логічній послідовності. доказово дається відповідь.

Тексти-роздуми найчастіше зустрічаються в науковому (зокрема, в науково-популярному) та публіцистичному текстах.

Напр.:


Вважається, що коли у людини немає друзів, вона починає вести себе агресивно.

Свідки стверджують, що саме це й привело Володимира до злочину.

Можливо, так воно і було, але є, мені здається, ще якась причина, яка спричинила цьому лиху.

ПОДІЛ ТЕКСТІВ ЗА ЗВ'ЯЗКОМ

За зв'язком розрізняються тексти з ланцюговим зв'язком і тексти з паралельним зв'язком.

У тексті з ланцюговим зв'язком кожне наступне речення за смислом і будовою об'єднується з попереднім, поступово розвиваючи думку.

Напр.;

Мерщій кинулась Харитя до печі, одставила горщик, доглянула страву й насипала в полив'яну миску гарячого кулешу. Мати виїла ложок зо дві та й поклала ложку. Страва здалась їй несмачною, противною. Харита їла чи не їла, швиденько помила посуд, поскладала його на мисник, засунула сінешні двері і стала навкролішки перед образами молитися богу. (М.Коцюбинський).

У тексті з паралельним зв'язком події розвиваються паралельно (відбуваючись одночасно), або чергують одна одну.

Напр.:

У голдалці біля вікна сидів рудий, неголений, неохайний чоловік. Він щойно закурив люльку й задоволено випускав сизі клуби диму…

В сусідній кімнаті жінка готувала вечерю.Запахи смаженої грудинки й гарячої кави змагалися з запахом тютюну...

Надворі було повно дітлахів, вони танцювали, бігали, гралися…

До чоловіка, що читав біля вікна, несміливо підійшла дванадцятилітня дівчинка і сказала:

- Тату, давай пограємо в шашки, якщо ти не дуже втомився. (Із О.Генрі)

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка