Вступне слово



Сторінка21/52
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   52

СТИЛІСТИКА



Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їх основні ознаки, функції
Наше мовлення групується у певні стилі за сукупністю мовних засобів, які формують ці стилі. Кожен стиль (або тип мовлення) обслуговує певну сферу діяльності людини. В українській мові виділяють типи (стилі) мовлення:

– науковий;

– публіцистичний;

– офіційно-діловий;

– художньо-белетристичний (художній);

– розмовно-побутовий (побутовий);

– епістолярний.
Науковий характеризується логічністю і строгою послідовністю викладу. У ньому часто і багато вживається термінологічна, абстрактна лексика, але розмовні і емоційно забарвлені слова, як правило, тут не вживаються.

У цьому стилі переважають дуже довгі складні речення, дієприкметникові і дієприслівникові звороти (1 абзац може складати 1 речення).



Публіцистичний – менше вживаються терміни, частіше використовуються суспільно-політичні слова. На відміну від наукового стилю, ширше використовуються слова емоційно забарвлені і навіть розмовні (щоб вплинути на читача); коротші речення, хоча дієприкметникові і дієприслівникові звороти використовуються дуже часто.

Офіційно-діловий – стиль ділової документації, який вимагає суворої унормованості вживання слів та конструкцій, спеціальної термінології, використання притаманних певним видам документів реквізитів.

Художньо-белетристичний – впливає на почуття. Дуже часто використовуються емоційно забарвлені слова, майже не використовуються терміни. Речення коротші.

Розмовний – майже немає термінів, зворотів. Речення прості. Багато розмовних і емоційно забарвлених слів.

Залежно від того, як вживається лексика в різних стилях літературної мови, усю лексику поділяють на певні групи.




Прикладом завдання з теми є таке:

ВЛАСНЕ ВИСЛОВЛЕННЯ

Підтримайте або спростуйте думку: «Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина».

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі докази, які найкраще аргументуватимуть Ваші міркування. Проілюструйте Ваші думки посиланнями на приклади з художньої літератури (укажіть проблему, порушену письменником, назву твору, назвіть художній образ, через який проблема розкрита, наведіть цитату з твору тощо), історичні факти або випадки з життя. Не переказуйте змісту, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.

Роботу запишіть у відведеному місці тестового зошита. У разі потреби використовуйте чернетку.

Орієнтовний обсяг роботи — 1 сторінка тестового зошита (200—250 слів).


Наприклад:

Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина

Скільки мов може знати людина? Скільки мов повинна знати людина? Це залежить від того, в якій країні, в якому оточенні вона живе. Але ніколи ще не траплялося такого, що б знання мови заважало людині. Чи не так?

У нашому суспільстві, на жаль, проблема мови стоїть дуже гостро, незважаючи на те, що йдеться про наші національну українську мову. І дехто з батьків, особливо в східних регіонах України, вважає, що дитині достатньо вміти спілкуватися російською, а без української можна обійтися. Чи праві вони? Звичайно ж, ні! Займаючи таку позицію, вони свідомо обкрадають свою дитину, позбавляючи її того багатства, яке може дати їй знання ще однієї мови.

Мова – це не просто набір слів, це своєрідний спосіб вираження свого національного світосприймання, своєї ментальності. Тому у кожного народу внутрішня структура мови своя, як і своєрідний спосіб сприймання світу. Тому, вивчаючи мову, ми не просто запам’ятовуємо слова, а проникаємо у спосуб мислення народу, що говорить нею.

Буває дуже цікаво порівнювати слова однієї мови з відповідними словами іншої, тому що це відкриває особливості народного мислення. Наприклад, в російській мові є слово “смисл”, яке перекладається аж кількома українськими: значення, сенс, глузд, зміст. А як би ви переклали російське “положение”? Знову ж таки кількома українськими: положення, становище, стан. І кожне слово буде вживатися зі своїм відтінком, в своєму словесному оточенні.

Інколи через незнання мови може виникнути непорозуміння. Наприклад, якщо дівчину назвуть вродливою, росіянка може й образитися, тому що в росуйській мові “уродливый” – значить, некрасивий. Українську слово “вовна” нагадує російське “волна”, та має зовсім інше значення; те ж саме зі словом “чоловік”, що в українській мові називає тільки особу чоловічої статі, а в російській – взагалі людину. Як же цікаво, виявляється, людині, яка знає вже хоча б дві мови!

У школі ми, як правило, вчимо три мови: російську, українську і якусь іноземну. І не завжди розуміємо велике значення цього навчання для розвитку нашого мислення, мовного чуття, нарешті, піднесення нашої людької гідності. Адже тільки людині притаманне свідоме володіння мовою, вміння висловлювати свої думки і почуття за допомогою слів, вміння за допомогою мови створювати шедеври літератури, пісні, що зігрівають серце. І тому недаремно говорять: “Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина!”.

Не обмежуйте себе, не лінуйтеся вчити мови, щоб не закривати для себе нові сторони життя, не збіднювати себе, знаходити нових друзів і вільно спілкуватися.


РОЗДІЛ ІІ

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА




УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ



Загальна характеристика календарно-обрядових

і соціально-побутових пісень

Пісенна творчість українського народу багата й різноманітна. З глибокої давнини супроводжує вона життя трудівника. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою.



Обрядові пісні – це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку.

Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові пісні). Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті. Наприклад: на сільських майданах і галявинах співали веснянки і гаївки, під час Зелених свят – русальні пісні, на Івана Купала – купальські пісні. По закінченню жнив, люди співали жнивні пісні, славлячи землю за те, що дала їм гарний урожай. Під час зимового сонцестояння виконували сонцесяйні пісні.

Пізніше календарно-обрядові пісні поступово втрачали зв'язок з давніми обрядами, почали підпорядковуватись християнським святам. Надзвичайної популярності в народі набули колядки та щедрівки. Ці пісні приурочувались до основних свят зимового циклу: колядки – до Різдва (7 січня), щедрівки – до Нового Року (за старим календарем 14 січня).

У народній пісенності також важливе місце посідають соціально-побутові (або суспільно-побутові) пісні. Розвинулися вони на основі традиції, виробленої ще раніше обрядовою і позаобрядовою ліричною та епічною пісенністю, продовжуючи і збагачуючи її. Це ліричні твори, де на перший план виступає ідейно-емоційне ставлення до події, а оповідальний елемент відіграє підпорядковану роль (на відміну від епічних і ліро-епічних).

У соціально-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя, класовими суперечностями, боротьбою проти іноземних загарбників та феодально-капіталістичного гноблення.

Узяті в сукупності, ці пісні дають широку, правдиву картину історичного буття народу. У них особливо виразно виявляються його волелюбність, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.

Розвиток кожного виду суспільно-побутової лірики пов'язаний з певним періодом у житті народу. Ці пісні дають узагальнене відображення характерних для нього явищ, ситуацій. На відміну від історичних пісень, вони не приурочуються до конкретної події, факту чи особи. їхні герої – також узагальнені, типові образи.

Унаслідок особливостей фольклорного побутування у народній пісні, яка живе протягом століть, часто спостерігаються нашарування різних епох, переплетення різних мотивів. Так, у піснях про сторожового козака мотив боротьби з турецько-татарськими нападниками почав витіснятися темою кохання; пісні про виряджання козака в похід, розлуку з рідними, смерть на полі бою у пізніші часи виконувалися – з більшими чи меншими змінами відповідно до нових обставин – як рекрутські та солдатські. Соціально-побутові пісні завжди перебували у взаємодії з усіма жанрами і видами народної пісенності.

Для того, щоб зрозуміти значення пісні для наших предків, необхідно уявляти особливості їхнього життя. Сучасне життя – це життя великих міст, мегаполісів. Буття наших предків було тісно зв’язано з хлоборобством. Це викликало потребу у створенні хліборобського календаря, свят та обрядів. Поступово обставини змінювалися: Київська Русь була охрещена, відбувся перерозподіл соціальних ролей. Старі обряди, магічні церемонії увійшли до календаря, асимілювались із хліборобськими обрядами. Сільськогосподарський календар був риштуванням, до якого приєднувалися різноманітні акти релігійно-поетичного і громадського життя.

Обряди, що супроводжували найвизначніші події в житті людини, були тісно пов’язані з річним циклом. Так, наприклад, у весільній обрядовості українців зберіглося багато прадавніх елементів, які вже втратили свій первісний зміст, але вважаються необхідними атрибутами, тому виконуються бездоганною. Більшість весіль відбувалася в пору весняного та літнього сонцестояння, із впровадженням християнства стали віддавати перевагу осіні, тому що в цей час закінчувалися літні роботи. Усі етапи весілля обов’язково супроводжувалися піснею. З цього приводу М. Грушевський писав: «На всіх ступенях розвитку потреба щастя, блиску, мотугності вимагає задоволення бодай у мрії. Тим здібніше задоволити сю жагу щось настільки об’єктивне, як пісня».

Коли сватання закінчувалося успішно, тобто дівчина давала згоду на шлюб, а батьки його благословляли, як правило, співали пісню, що підкреслювала добровільний і радісний характер договору між двома родинами:

«Дай же, Боже, в добрий час,

Як у людей, так і в нас,

В щасливую годину

Звеселити родину,

Звеселися, родино,

Щоб нам жито родило,

Ой як жито, так й овес,

Звеселися рід увесь!».

Під час весілля подруги молодої співали пісні на тему розлуки молодої з родиною. Та й це зрозуміло. Дівчина залишала своїх батьків, для яких вона була одною-єдиною любою доченькою, й переходила до родини чоловіка. Невідомо, яким буде це життя:

«Загреміли ковані вози на дворі,

Заплакала Марусіна мати в коморі.



  • Не плач, моя матусенько, за мною,

Не заберу всього добра з собою:

Лишаю ти слідоньки на дворі,

Дрібниї слізоньки на столі».

Народження дитини також супроводжувалося відповідними обрядами, замовляннями, піснями. Мета їх була також суто практично - задовольнити вищу силу, щоб дала щастя, здоров’я, силу новонародженому. Із прийняттям християнства, немовля обов’язково хрестили. Названі батьки під час обряду співали пісні, в яких величали дитину й мати, бажали їм доброго здоров’я й щасливої долі:

«Дай їм, Боже, здоров’ячко

Моїм божатам прожити.

Мені, Бог, дай здоров’я

Того віку дочекати,

Як будуть ся віддавати,

Щоб їм віночка ізвити».

Словами пісні не тільки зустрічали людину в цьому світі, але й проводжали в світ інший. Наші предки традиційно, висловлюючи шану до померлого, влаштовували тризну. Під час тризни відбувалися бойові ігри та змагання, які мали продемонструвати перемогу життя над смертю.

Одним з обов’язкових елементів похоронного обряду був похоронний плач і жалоба, які потім повторювались при поминках. Плачі та голосіння виголошувалися звичайно найближчими родичами померлого, як правило жінками:

«Дитятко моє, любе та миле,

Куди ти убираєшся?

Відкіля тебе визирати,

Відкіля тебе виглядати?»

Отже, тематика родинно-побутових пісень була зумовлена самим людським життям. Пісня була своєрідним втіленням різноманітних людських почуттів: радості під час весілля; тривоги за долю новонародженого; жалю за померлим. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо занепад народної творчості: народні пісні співають все менше і менше, а нові майже не створюють. Це знекровлює, спустошує наші душі, тому так важливо оберігати перлини народної мудрості й почуттів, яка, на щастя, дійшли до нашого часу.


Тематика, зміст, образи народних балад і дум.

Історичні пісні «Зажурилась Україна», «Чи не той то хміль»


Бала́да (фр. ballade, від прованс. ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом.

Балада зазнала змін від початків свого існування (12-13 ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі.

Балади бувають різними за тематикою. Наприклад, «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси» — це соціально-побутова балада, в основі якої лежить моральний конфлікт свекрухи з невісткою, яка була до того залякана, що перетворилась на тополю. Тут розвинений мотив перетворення людей на рослини, тварин, птахів є дуже поширеним у баладах. У соціально-побутових баладах змальовуються стосунки між батьками й дітьми, братами й сестрами, розкриваються почуття кохання й ненависті.

Історичні балади — це балади на історичні теми. У них змальовується життя козака, смерть козака на полі бою («Да шумить чудо дібровонька»), розповідається про велике горе, яке приносить людям війна. «Що се в полі забіліло» — балада, в якій відтворено трагічне становище українців в турецькому полоні. Мати у Криму потрапляє в полон до своєї дочки, яка вже побусурманилась, ставши дружиною татарина. Дочка пропонує матері «панувати» разом із нею, але мати гордо відмовляється. Балада «Ой був в Січі старий козак» засуджує зрадництво Сави Чалого та схвалює справедливе покарання його козаками.



Ду́ма — жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.

За обсягом дума більше від історичних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом («Слово про Ігорів похід», старовинні колядки, билини), має генетичний зв'язок. У структурі дум є більш чи менш виражені три частини: заспів («заплачка», як називали кобзарі), основна розповідь, закінчення.

Вірш думи — нерівноскладовий, астрофічний (без поділу на строфи-куплети через змінність порядку римування), з інтонаційно-смисловим членуванням на уступи-тиради, що формально у співі можуть починатися вигуками «ой», а завершуватися «гей-гей». Своєю віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях, із яких думи перейняли деякі мотиви і поетичні образи. З голосіннями споріднює думи й характер імпровізації.
Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі, тим-то й важко вивчати їх дослівно. Кожний кобзар переймає від свого вчителя зразок рецитації в загальних рисах та творить свій окремий варіант (відміну) мелодії, під який рецитує всі думи свого репертуару. Співання дум вимагає особливого таланту, довгої науки і співацької техніки (справності). Тому думи збереглися тільки серед професійних співців.

Провідний елемент дум — словесний, а не музичний, і формується він до певної міри імпровізаційно, тому рими часто риторичні. Рими в думах переважно дієслівні.

У поетиці характерні розгорнуті заперечні паралелізми (найчастіше у заспіві), традиційні епітети (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, каторга бусурманська, тяжкая неволя), тавтологічні вислови (хліб-сіль, мед-вино, Січ-мати, п'є-гуляє, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, турки-яничари), коренеслівні (піший-піхотинець, квилить-проквиляє, жити-проживати), різноманітні фігури поетичного синтаксису (риторичні запитання, звертання, повтори, інверсія, анафора тощо), традиційні епічні числа (3, 7, 40 та ін.).

Стиль дум урочистий, піднесений, чому сприяє використання архаїзмів (златоглавий, глас, аще, рече, нозі, руці). Епічність і урочистість дум посилюється ретардацією — уповільненням розповіді через повторення фраз-формул.

Думи — це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Сокіл», «Утеча трьох братів із Азова»), лицарська смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Смерть козака на Кодимській долині», «Вдова Сірка Івана»), визволення з неволі і щасливе повернення до рідного краю («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Отаман Матяш старий», «Розмова Дніпра з Дунаєм»), козацьке лицарство, родинне життя та осуд «дуків-срібляників» («Козак Голота», «Козацьке життя», «Ганжа Андибер»), визвольна війна Хмельницького («Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва», «Похід на Молдавію», «Повстання після Білоцерківського миру», «Смерть Богдана й вибір Юрія Хмельницького»), родинне життя («Вдова і три сини», «Дума про сестру та брата», «Прощання козака з родиною»).

У думах, на відміну від балад та епосу інших народів, немає нічого фантастичного.

Найдавніша згадка про думи є в хроніці («Аннали», 1587) польського історика С. Сарницького, надавніший текст думи знайдений у краківському архіві М. Возняком у 20-х роках у збірнику Кондрацького (1684) «Козак Голота».

У наукову термінологію назву дума запровадив М. Максимович, який, як і М. Цертелєв, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, здійснив перші публікації дум. Перше наукове зібрання дум з варіантами і коментарем видали В. Антонович і М. Драгоманов (Исторические песни малорусского народа, ч. 1-2. — К., 1874, 1875).

Фундаментальні дослідження дум залишив фольклорист-музикознавець Ф. Колесса, який у 1908 році очолив організовану Лесею Українкою спеціальну експедицію на Полтавщину з фонографом для запису репертуару кобзарів («Мелодії українських народних дум», «Українські народні думи»).
Найґрунтовніше наукове видання дум у 20 ст. здійснила Катерина Грушевська (Українські народні думи, т. 1-2. — К., 1927, 1931), але воно було з бібліотек вилучене, а дослідниця репресована.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка