Вступне слово



Сторінка25/52
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   52

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

Біографія

Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка Херсонської області. Родина його батьків жила бідно, оскільки батько майже все життя провів у наймах, мати від важкого життя і теж постійної роботи в наймах) передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. Матеріальні нестатки, життя в сирітському будинку все ж не зашкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу (1901-1905).

1905 р. місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші й відправила хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешків (тепер – Цюрюпінськ). Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку олешківського благодійного товариства.

Через його бунтарський дух М, Куліша 1908 р. виключили зі школи. Тут вдруге на допомогу майбутньому драматургові приходить прогресивна інтелігенція. Завдяки турботам молодих вчителів Микола вступає до громадської чоловічої гімназії, де виявляє себе як талановитий та всебічно розвинений юнак: випускає рукописний журнал, пише вірші, ставить аматорські вистави.

У гімназії Микола знайомиться і починає товаришувати з І. Шевченком (гімназійна кличка „Жан”), майбутнім драматургом і прозаїком, відомим під псевдонімом Івана Дніпровського.

1913 р. гімназію було закрито, і Микола, маючи надію таки отримати атестат про закінчення гімназії, їде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном.

Підготовку до вступу в університет перервала світова війна, тому М. Куліш, замість вступу до Одеського університету, пішов у Одеську школу прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, він їде на фронт. Згодом, незважаючи на загрозу трибуналу, він залишає військову частину та їде до Олешок, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антоніною. Уже на фронті він знаходить можливість взяти з нею шлюб. Штабскапітан Куліш добровільно зголошується залишити штаб і піти на передові позиції.

Навіть під час війни письменник продовжує писати вірші, а також одноактові п'єси для солдатського драмгуртка. У 1917 р. Куліша, як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, обрано депутатом на військовий з'їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку.

1918 р. Микола Гурович Куліш прибуває до рідних Олешок і відразу з головою поринає в культурно-громадське життя. Він очолює виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, у Дніпровському повіті організовує культурно-політичне українське товариство „Просвіта” і стає його головою. Намагається вирішити й питання економічного плану, щоб дати товари і заробіток населенню, скасовує царську тюрму в Олешках з наміром перетворити її на майстерню. Того ж року вступає до Комуністичної партії.

Коли на Олешки почали наступати десантники Антанти, що знищували всіх причетних до української революції, Директорія наказала всім відступати без бою. Незважаючи на це, М. Куліш у Херсоні збирає півтори тисячі олешківських утікачів, сформувавши таким чином „Перший Український Дніпровський Полк” (існує версія, що цей полк формально належав до військ отамана Григор'єва-Тютюнника, які скинули в море війська Антанти). З цим полком Микола Куліш, як начальник штабу, проходить шлях від Херсона до Києва. Юрій Яновський у своєму романі „Вершники” описав полк Куліша під назвою „олешківського батальйону Шведа”, а сам Микола Гурович став прототипом комісара Данила Чабана, якого Яновський характеризує як „майбутнього письменника”. Коли роман „Вершники” (1935) вийшов друком, сам Куліш перебував уже на Соловецькій каторзі.

Улітку 1919 р., під час другого наступу Денікіна, Куліш перебуває у підпіллі. Коли ж Радянська влада знов утвердилася на східній Україні, Куліш знову повертається до Олешок. Тут, аж до переїзду в Одесу, він редагує газету, завідує повітовим відділом народної освіти. Він сприяє відкриттю українських шкіл та дитячих притулків, пише буквар „Первинка”. У той самий час драматургу довелося вперше потрапити за ґрати, адже його діяльність під час війни „не зовсім співпадала з інтересами більшовицької армії” (зі слів дружини письменника Антоніни Куліш полк Миколи змальований у романі Ю. Яновського „Вершники”, зовсім не „сповідував” більшовицької політики). Олешківський виконком бере Куліша на поруки. Перебуваючи на посаді, яка вимагала постійних поїздок по району, Микола Куліш на власні очі бачив страшну трагедію голоду 1921 року. Побачене спонукало драматурга до написання першого твору – драми „97”.

У 1922 р. Куліш переїжджає до Одеси. Там він працює в губнаросвіті і закінчує драму „97” (1924 р.). Того ж року Куліш висилає в тодішню столицю України Харків п'єсу, а 9 листопада в театрі ім. Франка відбувається її прем'єра. 1925 р., лише за рік після написання, „97” було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США. Проте фінал твору, в якому автор на вимогу цензури змушений був врятувати від смерті головного героя Мусія Копистку, не задовольняв М. Куліша.

Тема села та його знищення знаходить своє місце в драмах „Комуна в степах” (1925, 1931) та „Прощай село!” (1933). Куліш пише одну за одною п’єси „Отак загинув Гуска” (1925), „Хулій Хулина” (1926), „Зона” (1926) та „Закут” (1929).

Особливо резонансним став твір „Народному Малахії” (1927), прем'єра якої відбулася на сцені „Березолю” 31 березня 1928 р., але яка була нищівно розкритикована та з часом знята з репертуару. На той час М. Куліш був президентом ВАПЛІТЕ, але вже починався процес знищення новітньої української літератури.

На початку 1927 року Микола Куліш та інші члени ВАПЛІТЕ на вимогу ЦК КП(б)У змушені були виключити з організації Хвильового, Ялового та Досвітнього. 25-28 січня 1927 року з метою створення нової літературної „пролетарської” організації ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників), що мала стати опозицією до ВАПЛІТЕ. було проведено з'їзд пролетарських письменників від ЦК КП(б)У. Не допомогли навіть виправдання і покаяння Хвильового, Ялового та Досвітнього. І за Резолюцією Загальних зборів ВАПЛІТЕ від 14 січня 1928 р. в місті Харкові більшістю голосів (утримався О. Громов) спілка, яка об'єднувала найталановитіших письменників (І. Дніпровський, Майк Йогансен, Микола Куліш, Петро Панч, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін.), самоліквідувалась.

1934 р. М. Куліша виключають з Комуністичної партії за написання „антипартійних націоналістичних п'єс”, а 8 грудня під час похорону найближчого друга – І. Дніпровського – М. Куліша заарештовують прямо на вулиці. Вилучена під час обшуку п'єса „Такі” (рукопис) зникла в архівах КДБ. З кіносценарію „Париком” залишився лише уривок. Рукопис роману згорів під час війни в окупованому Харкові.

На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 р. велику групу „націоналістів”, серед яких був і М. Куліш, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень Кулішеві інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш, як „особливо небезпечний злочинець”, утримувався в спецізоляторі. Його ніхто не бачив, що призводило до існування різних чуток щодо його існування та смерті в таборі. Із архівних документів відомо, що „особлива трійка” УНКВД Ленінградської області постановою ч. 83 від 9 жовтня 1937 р. засудила видатного драматурга до розстрілу.

3 листопада 1937 р. Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції лісі під Сандармохом (Карелія).



«Чорна рада»


У романі „Чорна рада” Куліш намагається якомога об’єктивніше висвітлити героїчні сторінки нашої вітчизняної історії. Він користується фольклорними матеріалами, але насамперед спирається на архівні документи й літописи, щоб досягти максимальної точності в оцінці історичних подій.

Однак, „Чорна рада” – це перш за все твір літературний, тому на сторінках роману діють як історичні постаті, так і вигадані особи. Крім того, як у більшості романів, письменник поряд з історичною лінією накреслює й особистісну – лінію кохання.

У романі правдиво відображено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни і здобуття автономії. Це суперечності між поміщиками й селянами, шляхтою й міщанами, міщанами й козаками, козаками й селянами, запорожцями та городовими козаками („кармазинниками”), старшиною та рядовими козаками. Описана в творі „чорна рада” якраз і стала наслідком цих суперечностей. „Чорною” вона була названа тому, що в ній взяла участь так звана „чернь” – тобто найнижчі соціальні верстви населення.

Весь сюжет роману вибудуваний навколо двох постатей – старого паволоцького полковника й священика Шрама й молодого Шраменка, які подорожують Лівобережною Україною і стикаються з безліччю людей. Саме через сприйняття цих героїв автор і відтворює історичні події в Україні.

Письменник історично правдиво відтворює соціальні та міжнаціональні відносини, що склалися в тогочасній Україні, однак тлумачить їх дещо суб’єктивно. Наприклад, художньо створені образи таких історичних постатей, як гетьман Сомко, кошовий Запорозької Січі Брюховецький, ніжинський полковник Васюта, генеральний писар Вуяхевич не зовсім відповідають реальним історичним особам. Образи їх домислені й художньо переосмислені в ключі ідеї, яку автор бажає висловити в романі. Адже в творі „Чорна рада” Куліш подає не просто історичне відтворення ситуація в Україні, а її філософське осмислення.

Кожен з основних героїв роману, виявляючи своє ставлення до суспільно-політичних подій, власну філософію життя, втілює певну авторську ідею. Різні позиції персонажів відбивають уявлення автора про наявні на той час суспільно-політичні орієнтації, моральні переконання, життєві цінності. Наприклад, ідеалом Сомка та Шрама є українська автономна феодальна республіка, міцний союз з Москвою; ідеал кобзаря – особиста моральна чистота; ідеал „юродствую чого” запорожця, курінного отамана Кирила Тура – життя не за законами розуму, а за незвіданими законами серця; ідеал старого запорожця Пугача – соціальна рівність, демократична козацька республіка, знищення майнової різниці між козаками; ідеал пана Череваня – заможне хутірське життя, повне радостей і насолод селянина, хазяїна; ідеал Петра і Лесі – родинне життя з коханою людиною. Таким чином, основою роману „Чорна рада” стає зіткнення різних ідеалів та переконань. Твір є внутрішньо полемічним, і автор підкреслює, що кожен із персонажів несе свою правду. Врешті-решт переконання і симпатії письменника залишаються на боці городової козацької старшини, Шрама і Сомка, які виступають за впорядковане станово-класове українське суспільство як антипод некерованої Запорозької Січі, вольниці, яка загрожує несподіваними вибухами й повстаннями.

Отже, центральним у творі є наскрізний для творчості П. Куліша конфлікт між державобудівничими і руїнницькими началами в українській історії. Перше начало в романі уособлює козацька старшина: Шрам, Сомко. Друге – це запорозька стихія, найяскравіше представлена образом Кирила Тура. Трагедія України, на думку письменника, полягає саме у безкінечній виснажливій боротьби цих двох начал.

Зображуючи суцільну дисгармонію суспільного життя України, автор залишає своїм героям та читачам сподівання на гармонію внутрішню, що реалізується в гармонійний стосунках Петра і Лесі, втілюється в вірності друзів-побратимів, в шляхетності стосунків героїв, коли навіть ворог не піднімає зброю на беззбройного. Тому змалювання соціальних катаклізмів завершується в романі ліричним показом нової подружньої пари – Петра та Лесі. Отже, герої приходять до гармонії в особистому житті, до того, чого не вистачало їм в історичній реальності. Родина уявляється авторові втіленням духовності українського народу, осередком його збереження.

У романі П. Куліш вибудовує суспільний ідеал своєї сучасності, що дає можливість вибухового перетворення суспільства, уникнення відкритої кривавої боротьби. Роман письменника не просто історичний твір, це твір буттєвий, філософський, дуже глибокий та психологічний.

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка