Вступне слово



Сторінка27/52
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   52

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

Біографія


Іван Семенович Левицький народився в містечку Стеблеві (тепер Корсунь-Шевченківського району) на Черкащині в родині священика 25 листопада 1838 р. Перші знання отримав від батька, який навчав грамоті селянських дітей.

У 1845 р. майбут­ній письменник розпочав навчання в дядька Є. Трезвинського, вчителя Богуславського духовного училища, а 1847 р. вступив до Богуславського духовного училища.

Після закінчення у 1853 р. Богуславської бурси він вступив до Київської духовної семіна­рії.

Після духовної семінарії Левицький учителював у Богуславському духов­ному училищі.

У 1861 р. І. Левицький вступив до Київської духовної академії, закінчивши її дістав призначення на посаду вчителя російської словесності в Полтавській духовній семінарії.

Перша повість «Дві московки» була написана в 1866 р., коли письменник переїхав до Каліша, де працював учителем гімназії.

У 1867 р. він перевівся на педагогічну роботу в Седлець.

Письменник помер 15 квітня 1918 р. у Києві, похований на Байковому кладовищі.



«Кайдашева сім’я»


Візитною карткою письменника стала повість «Кайда­шева сім'я», вперше надрукована 1879 року в десяти номерах львівського журналу «Правда». У тому ж році повість вийшла у Львові окремою книжкою. Автор двічі звертався до царської цензури, але дозволу надрукувати твір у Росії не одержав. Лише 1886 року було дозволено надрукувати «Кайдашеву сім'ю» з де­якими змінами. Цензурі не сподобались початок і кінцівка твору, адже в першій редакції повість розпочиналася не нейтральним описом красот природи, а прозорим порівнянням славного ко­зацького минулого України з сучасною авторові дійсністю: «Вся Канівщина од самого берега Дніпра вкрита крутими горами, але ніде нема таких крутих та густих гір, як на полуденній стороні Канівщини, де річка Рось наближається до Дніпра, де вона прорізує гори... Глянеш з корсунських гір, славних битвами Богдана Хмель­ницького, і по обидва боки Росі земля ніби схопилась пухирями та бульками, ніби вона кипіла, клекотіла і тільки що простигла...

Скрізь понад Россю стоять круті пари, як висока покрівля хат... На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки ки­неш оком. Ввесь край ніби якесь здорове кладовище, де похова­ний цілий народ, де під безяічними могилами похована українська воля. Вся країна без лісу, гола, спустошена».

Друга редакція завершується тим, що груша всохла і між сім'ями настав лад. А в першій редакції груша продовжувала роз­ростатись, провокуючи все нові й нові сутички між Кайдашами. Нещадному винищенню підлягли ті місця твору, в яких письменник висміював ченців, попів і церкву. Отже, внаслідок компромі­су з цензурою з тексту було вилучено 25 уривків.

За жанром «Кайдашева сім'я» — це соціально-побутова са­тирично-гумористична повість, в якій змальовується життя укра­їнського села в перші десятиріччя після скасування кріпацтва. Повість вийшла майже через два десятиріччя після реформи 1861 року й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя селян, непомірні податки, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян, яких внаслідок їхньої не­освіченості й недосвідченості в громадських справах було легко обдурити, підкупити й роз'єднати.

Разом з тим І. Нечуй-Левицький звернувся у своїй повісті і до питань одвічних: добра й зла, кохан­ня, сімейних стосунків, взаємин батьків і дітей, проблеми люд­ської гідності та свободи, віри в Бога, моралі та авторитету в гро­маді. Слід також додати, що реалістичності твору додає той факт, що окремі персонажі твору мали прототипів. Наприклад, прото­типами Кайдашів була сім'я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками і колотнечами, мали Мазурі й реальних багатих сватів — Довбушів.

Уперше з Кайдашами ми зустрічаємось за роботою: Омелько майструє в повітці, а сини Лаврін і Карпо на току поправляють місця для стіжків, стара Кайдашиха порається в хаті. Тобто перед нами звичайна селянська родина. Ситуація починає загострюва­тись після того, як Карпо одружується з Мотрею. Оскільки Кайдашиха сподівається, що з приходом у дім невістки може вже й відпочити на старість, але запальна («серце з перцем») Мотря не збираєть­ся ставати наймичкою. До того ж поява молодої сім'ї викликала суперечки між батьками й дітьми за власність, розбудила егоїс­тичні інстинкти та пристрасті героїв. Звідси й розпочинаються конфлікти між Кайдашихою та Мотрею, поступово до «воєнних дій» втягуються чоловіки: Кайдаш і Карпо, а після одруження Лавріна з Малашкою конфлікт стає нескінченним.

Стосунки в родині Кайдаша пояснюються не лише особливос­тями характерів героїв, а й умовами, в яких живе село після ска­сування кріпацтва.

І. Нечуй-Левицький широко користується різними прийома­ми та засобами зображення комічного: від комічних сцен до об­разних специфічних висловів. Причому гумор має різні відтін­ки — від добродушного жарту до їдкої сатири. Читаючи «Кайдашеву сім'ю», ми з перших же сторінок бачимо, що гумор повісті породжений самим життям цієї родини, невідповідністю між великою енергією персонажів і дрібною метою, на: яку ця енергія витрачається. І. Нечуй-Левицький виявив себе великим майстром у доборі різноманітних і дуже влучних прийомів гумо­ристичного зображення, наприклад: використання комічних си­туацій, сцен (Мотря з курячими яйцями в пазусі на горищі в Кайдашихи, помилкове залицяння ченця до баби Палажки, поїздка Кайдашів на розглядини на Западинці тощо), вони нагадують на­родні анекдоти або навіть невеличкі інтермедії; широке вживання комічних діалогів (Карпо і Лаврін розмовляють про дівчат і вибір майбутніх дружин, розмова Кайдашихи з малими дітьми Балашів під час оглядин тощо); використання кумедних описів («В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими булька­ми, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горщи­ку; підіймаючи затужавілий вершок угору...»); застосування контрасту або невідповідності між піднесеним, героїчним характе ром розповіді й тими дріб'язковими, нікчемними вчинками героїв, про які йдеться; вживання різних етилів мовлення («Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха...»; «В тебе, Лаврін, молоко на губах не обсохло, а ти брехню завдаєш препо­добним жонам»; «Пом'яни, господи, раба божого Омелька, та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще тую, що телятиною обшита... Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах...»); вживанню незвичайних епітетів, смішних і дотепних словосполучень та слів («видроока Кай­дашиха», «пані економша». Мотря тримала за пазухою «делікатний крам» — яйця; Кайдашиха вдарилася у Балашга об одвірок і зробила, на очіпкові «правдиві Западинці»; «свекрушище» тощо); введення автором у текст жартівливої народної пісні, при чому досить грубої, наприклад, спів Мотрі на зло лихій свекрусі; використання жартівливих народних прислів'їв, приказок фразе­ологізмів (Лаврін говорить Мотрі: «Хіба ж ми просилитвою кур­ку на наше сідало? Чи шапку перед нею здіймали, чи що?»; у Meлашки, коли вона місила тісто, «дядьки з носа виглядають»; Кайдашиха запросила бабу-знахарку до хворого чоловіка, а та так загоріла на жнивах, що Маруся подумала: «Чорна, як сам чорт, ще перелякає мого чоловіка»).

Говорячи про народний мовний колорит твору, слід окремо за­значити, що повість І. Нечуя-Левицького справедливо називають енциклопедією народознавства: настільки точно він описав побут української родини, красу народних обрядів, традицій, звичаїв, одягу, ремесел. Хоча при цьому письменник і не вдається до де­тального опису весілля, народин, хрестин, похорону. Це новий крок у розвитку української літератури, бо автор прагне досліди­ти психологію породженого пореформеною епохою селянина-індивідуаліста, засудити його егоїзм.

До головних проблем твору автор відносить проблеми виховання, взаємин батьків і дітей. Він з сумом констатує, що колишні патрі­архальні традиції покори та глибокої поваги до батьків поступово втрачаються українцями. З подачі старої Кайдашихи Лаврін і Карпо зневажають Кайдаша, не цінують його праці. Це пізніше призводить до того, що Карпо піднімає руку спочатку на батька, а потім і на матір. Так само не має поваги до старших і Мотря: гримаючи на рідну матір, вона вважає себе вправі кричати і на свекруху, і на свекра. Причиною цих трагічних наслідків автор вважає багаторічне кріпацтво, яке виховало в Кайдашисі облес­ливість у розмовах, фальшиву манірність, прагнення почванитись перед біднішим, зневагу до оточуючих, дріб'язковість, а в Кайдаші прагнення «топити» всі негаразди, у тому числі сімейні, в чар­ці. Молодше покоління також більше думає не про духовні цін­ності, а про можливість якнайшвидше розбагатіти. Тут також не останню роль грає суспільний лад, який привчає до думки, що вартість людини вимірюється розмірами її хати, городу, саду. А значить, гарні будь-які засоби збагачення. Головне — досягти своєї мети.

Творчість І. Нечуя-Левицького становить важливий етап у розвитку українського реалізму. Вона характеризується інтен­сивними ідейно-естетичними пошуками письменника, порушен­ням злободенних соціальних і морально-етичних проблем. До появи повістей Нечуя-Левицького український читач був зна­йомий хіба що з прозовими творами Григорія Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка. Підхопивши все краще з їхніх традицій, автор «Миколи Джері» і «Кайдашевої сім'ї» замість оповіді, яка велася від імені героя, утверджує об'єктивно-епічну розпо­відь, що створювала ширші можливості для всебічного моделю­вання дійсності. Впадає в око така своєрідність його реалізму, як показ впливу соціального середовища на формування особистості.



1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка