Вступне слово



Сторінка3/52
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52

ЛЕКСИКОЛОГІЯ. ФРАЗЕОЛОГІЯ



Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці.

Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова.

Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов.

Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни.

Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми).

Нейтральна й емоційно забарвлена лексика.

Поняття про стійкі сполуки слів і вирази. Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми.

Типи словників.

Лексикологія як учення про слово.

Ознаки слова як мовної одиниці

Слово є основною одиницею особливого розділу науки про мову – лексикології (гр. lexicos – словниковий, словесний, logos – наука, вчення). Отже, лексикологія є вченням (наукою) про слово.

У лексикології слово вивчається не тільки саме по собі, але й у певному зв’язку з іншими словами, що утворюють систему лексичних одиниць.

Тут слід нагадати, що наша мова – організована система, яка складається з рівнів: лексичного, граматичного, фонетичного тощо.

Причому одиницею фонетичного рівня є звук, лексичного – слово, граматичного – форма слова, синтаксичного – словосполучення і речення.

Ми ведемо мову про рівень, основною одиницею якого є слово.

Сукупність усіх слів нашої мови становить її словниковий склад – лексику. І саме лексику вивчає лексикологія. Лексика – не просто набір слів, а їх система. Слова у нашій мові організовані, між ними існують певні зв’язки, відношення. Зокрема, слова можуть зв’язуватися між собою за лексичним значенням.

Лексикологія вивчає слово в системі. Чи тільки лексикологія вивчає слово? Ні, слово вивчають також інші розділи мовознавства, але підходи до слова у різних наук відмінні.

Н а п р и к л а д: словотвір чи будова слова визначає будову та способи творення слів – вчи/тель.

У лексикології своєрідний підхід до слова. Цю науку цікавить, по-перше, значення слова:

– скільки значень може мати слово у мові;

– як змінюється значення слів;

– відношення, у яких перебувають слова (антонімічні, синонімічні, омонімічні);

– походження слова;

– як вживається слово в різних стилях літературної мови (порівняйте: кричати – верещати);

– як з’являються нові слова і яке вони мають значення;

– як і чому зникають слова (наприклад: буй – хоробрий).
У вивченні слова лексикології допомагають інші науки:

1. Семасіологія, що вивчає значення слів (sema – знак, значення).

2. Етимологія – наука про істинне, первинне значення слова (etіmon – істина).

3. Ономасіологія – наука, що вивчає власні назви (onoma – ім’я).

4. Лексикографія – наука, що вивчає способи укладення слів у словники.

Тісно пов’язана з лексикологією фразеологія (гр. phrasis – P.в. від phraseos – вираз), в якій розглядаються лексично неподільні, невільні сполучення слів в усьому різноманітті їх семантичних зв’язків.

Словниковий склад мови, або її лексику, становить сукупність усіх слів мови. Це складна, але впорядкована система лексичних одиниць мови, що розглядаються в їх взаємозалежності і взаємодії.

Предметом вивчення лексики є синхронний (тобто сучасний) стан словникового складу, тобто вивчення лексичної системи на сучасному етапі її розвитку. При цьому лексика цікавиться такими проблемами:

— співвідношення слова і поняття;

— лексичне багатство мови;

— основні типи лексичних значень;

— розвиток і шляхи збагачення словникового складу мови;

— стилістичне розшарування лексики української мови.

Отже, лексикологія перш за все вивчає лексичний склад літературної мови. Звичайно, говорячи про словниковий запас (склад) української мови, не можна не конкретизувати самого поняття літературної мови. Загальновживані граматичні форми, унормований словниковий склад та загальновизнані правила правопису становлять норми літературної мови.


Слово — основна одиниця мови. Слово має кілька функцій, основна з яких — номінативна, тобто функція називання.

За своєю лінгвістичною природою слово – складна і багатомірна одиниця мови. Уже перші спроби осмислити і проаналізувати природу слова виявили притаманну йому двоєдність: з одного боку – матеріальне звукове оформлення, а з другого – закріплений за словом зміст, який однаково розуміють усі носії мови.

Слово є об’єднуючим елементом загальномовної системи. Крім того, воно є основою і самостійної лексико-семантичної системи як внутрішньо організованої єдності, елементи якої, постійно взаємодіючи один з одним, в той же час закономірно пов’язані певними більш-менш стійкими відносинами.

Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова.

Пряме й переносне значення слова

Лексичне значення слова як елемент загальномовної системи має достатню самостійність. Воно має власне семантичні, тобто притаманні тільки йому, специфічні властивості, наприклад, різні способи називання предметів, понять, явищ за характером співвіднесеності з дійсністю (пряме – переносне).

За способом називання, тобто характером зв’язку слова з предметом об’єктивної дійсності, виділяють два типи лексичного значення – пряме і переносне.

Прямим значення назване тому, що слово, яке його має, прямо вказує на предмет (явище, дію тощо), тобто безпосередньо співвіднесене з поняттям чи окремими його ознаками.

Непрямим (переносним) називається таке значення слова, поява якого обумовлена виникненням порівнянь, асоціацій, що об’єднують один предмет з іншими. Переносне значення з’являється в результаті переносу прямого (основного) позначення предмета на новий предмет. Переносні значення є вторинними.

Наприклад, іменник перець означає назву городньої рослини з певними, їй властивими якостями. Це його пряме значення, з ними він виступає в реченні: На городі росте перець. Якщо вжити слово перець поза контекстом, то в ньому зберігається це ж значення. Але в реченні: В його словах було багато перцю, названий іменник має вже інше, не пряме, а переносне значення, яке залежить від сполучення цього іменника з іншими словами, тобто від контексту, і він означає тут не звичайну назву відомої рослини, а виражає гострий дотеп.

Слово може мати одне або кілька лексичних значень. Слово, що має одне лексичне значення, називається однозначним.

Відповідно, багатозначне слово — це слово, що має кілька лексичних значень. Властивість слів мати багато значень ще називається полісемією. Усі значення слова при цьому між собою так чи інакше пов’язані, утворюючи складну семантичну єдність, яка називається семантичною структурою слова.

Н а п р и к л а д:

Десерт — фрукти, ласощі та ін., які подають наприкінці обіду. (Слово однозначне).

Козак — 1. У XV — XVІІІ столітті — вільна людина із cелян чи міської бідноти, утікач від утиску феодалів, житель Запоріжжя, Дону, Яїку.

2. У дореволюційній Росії — представник військового стану, уродженець Дону, Кубані та інших військових областей.

3. В українській народній творчості — лицар, носій позитивних фізичних і духовних якостей.

4. Парубок, юнак, неодружений чоловік.

(Слово багатозначне).

Різні значення слова встановлюються за контекстом (реченням, текстом), в якому вживається слово.



Гречка1. Трав’яниста медоносна рослина, із зерен якої виготовляють високопоживну крупу та борошно.

2. Зерна цієї рослини.



На білу гречку впали роси,

Веселі бджоли відгули. (М. Рильський) (перше значення)

З гречки та проса і каша, і паша. (друге значення)

З усіх значень первинне (перше) значення є прямим. Інші значення утворилися шляхом перенесення назви.



Омоніми. Синоніми. Антоніми

Крім уживання одного і того ж слова в кількох значеннях, у мові існують так звані омоніми (гр. homos – однаковий, onyma – ім’я).Омонімами називають такі слова, які однакові своїм звуковим складом, але мають різне значення.



Корч — пень, викорчуваний з корінням, розгалужене коріння дерев, кущів.

Корч — судомне скорочення м’язів.

Косити — зрізувати траву, збіжжя косою або косаркою.

Косити — дивитися скоса, дивитися вбік, не повертаючи голови.

Таким чином, омоніми – це різні слова, які подібні між собою зовнішньою формою, звучанням, але не значенням. Саме тому омонімію не можна змішувати з багатозначністю слів.


Синонімія є яскравим доказом системних лексичних відношень у групах близьких за значенням слів. Саме можливість синонімізації двох і більше лексичних одиниць дозволяє говорити про силу їх семантичного зв’язку між собою.

До лексичних синонімів відносять близькі чи тотожні за значенням слова, що по-різному називають одне і те ж поняття про предмет, явище, дію, але відрізняються один від одного або відтінками значення, або стилістичним забарвленням, або одночасно обома ознаками.

Так, наприклад, слова говорити, балакати, шептати, базікати, варнякати, цвенькати, воркотати, шамкати об’єднуються в одному синонімічному гнізді, бо їх загальне значення спільне. Але кожне з перелічених слів відрізняється від інших емоційним забарвленням.

Синоніми можна умовно поділити на такі групи:

1. Синоніми, які розрізняються між собою емоційним забарвленням (їсти // жерти, обличчя // пика). Це одна з найважливіших ознак слів, об’єднуваних в одному синонімічному гнізді. Синоніми з емоційним забарвленням широко використовуються в мові художньої літератури.

Так, наприклад, до слова йти, яке з емоційного погляду нейтральне, у П. Мирного можна знайти такі емоційно забарвлені синоніми: дибати (Пріська дибала та дибала, поспішаючи додому), похилити (Христя, розпрощавшись, похилила луками додому), сунути, чесати (Палич суне гуляти і вже нікого не питає, прямо у садок чеше), майнути (Мотря майнула аж у волость), чимчикувати (Вона ... чимчикувала широким шляхом на місто), плестися (Він плівся за Христею), пуститися (По знайомому шляху пустилася Христя додому і т.д.).

2. Синоніми, які розрізняються логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда: хуртовина // завірюха // метелиця // хуга // віхола // зав’юга;

відомий // видатний // славетний.

3. Стилістичні синоніми, тобто такі, використання яких неоднакове у різних стилях літературної мови. Такі синоніми з одними словами сполучаються, а з іншими – ні, в одному жанрі мови поширені, а в інших – зовсім не вживаються.

Наприклад: слова товар і крам належать до одного синонімічного гнізда, але в такому виразі, як виробництво товарів широкого вживання, слово крам не може замінити слово товар, хоч у реченні На базарі було багато різних товарів можуть бути використані обидва ці синоніми.
Одним з яскравих проявів системних відношень в лексиці є співвідносне протиставлення двох і більше слів, протилежних за значенням. Такі слова називаються лексичними антонімами (гр. anty – проти + onyma – ім’я).

У мові частіше спостерігається антонімія прикметників, потім іменників і дієслів.

— іменники: тиша — гамір, сон — безсоння;

— прикметники: солодкий — гіркий, добрий — злий, хоробрий — боязливий;

— займенники: кожний — ніхто, всякий — ніякий;

— дієслова: запам’ятати — забути, працювати — відпочивати;

— прислівник: вверх — вниз, далеко — близько, швидко — повільно;

— прийменники: до — від, у — з тощо.




Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов

Українська мова, як і будь-яка інша, формувалася протягом багатьох епох, поступово розвиваючись і вдосконалюючись у всіх своїх компонентах. Поступово протягом багатьох століть складався і її словник.

Отже, лексика сучасної української мови неоднорідна за своїм походженням. Значна частина її через давньоруську мову успадкована ще від спільнослов’янської мови-основи. Спільнослов’янська мова становить ядро, серцевину словникового складу сучасної української мови, вона обіймає найважливіші галузі життя та діяльності суспільства, є результатом тривалої роботи людей, результатом закріплення в мові людського досвіду, нагромадженого в процесі колективної праці й переданого новим поколінням, н а п р и к л а д: земля, голова, рука, око, син, сестра, зима, літо, день, трава, дерево, дуб, липа, овес, плуг, коса, голка, жити, ходити, косити, ткати, варити, пиво, масло, риба, осетер, лин, корова, кінь, білий, чорний, золотий, один, чотири, я, ми, за, три тощо.

Спільнослов’янські слова, вживані в українській мові, поширені в усіх або в багатьох інших слов’янських мовах, хоч дуже часто в іншому фонетичному вигляді.



Укр.

Рос.

Польськ.

Болг.

син

сын

syn

син

плуг

плуг

plug

плуг

борона

борона

brona

брана

овес

овёс

owies

овес

літо

лето

lato

лято

кінь

конь

koс

кон

білий

белый

bialy

бял

чотири

четыре

cztery

чотири

я

я

ja

аз

за

за

za

за

Серед східнослов’янських слів можна виділити й такі, виникнення яких належить ще до більш давнього періоду в розвитку мови, які спільнослов’янською мовою-основою успадковані від спільноіндоєвропейської мовної єдності. Такі слова з деякими відмінностями у фонетичному складі зазвичай відомі й усім або окремим індоєвропейським мовам, що не належать до слов’янської групи.

Н а п р и к л а д:



укр.

мати

рос.

мать

лат.

mater

грец.

mētēr

санскрит

mātar

лит.

motē

нім.

Мutter

англ.

mother

тадж.

матар




укр.

робота

яблуко

рос.

работа

яблоко

нім.

Аrbeit

Apfel

Від давньоруської мови, на основі якої сформувалися всі сучасні братні східнослов’янські мови – російська, українська і білоруська, разом зі спільнослов’янською лексикою українська мова успадкувала й багато спільносхіднослов’янських слів, тобто таких, виникнення яких належить до періоду існування східнослов’янської мовної єдності, н а п р и к л а д: сім’я, ківш, коромисло, білка, собака, хороший, сизий, сорок, дев’яносто й інші. Лексичні елементи східнослов’янського походження існують в українській, російській і білоруській мовах, але в інших слов’янських, як правило, відсутні.

Так, наприклад, українським словам ківш, коромисло, сизий, у російській мові закономірно відповідають ковш, коромысло, сизый і в білоруській коўш, коромысел, шызы, але в польській такі ж поняття називаються зовсім іншими словами.

Словниковий склад української мови розвивався й збагачувався, поповнюючись новими лексичними елементами і тоді, коли українська мова на основі давньоруської вже сформувалася, а тому в ній можна виділити й такий лексичний шар, який виник у період її самостійного існування. Цим пояснюється те, що в українській мові існує ряд слів, відсутніх у російській та білоруській мовах: багаття, лелека, цап, смуга, гарний, загальний, взагалі, баритися, очолити, міркувати, мрія, мереживо, січень, жовтень і інші. Багато нових слів у цей період творилося в ній від коренів, спільних для всіх східнослов’янських мов, але іншими словотворчими засобами, ніж у російській, білоруській.

Наприклад: від спільного кореня роб- в сучасній українській мові вживаються такі, лише їй властиві, слова: робити, робітничий, виробляти, виробництво, виробник, виріб; від вис- : височина, височінь, високість; від рух- : рушійний, рухомість; від ден- : щоденний, цілоденний, щоденник; від друг- : дружній, дружина, одружуватися, одруження, подружжя.

Окремі слова, успадковані від давньоруської мови, набрали в українській мові відмінного значення, ніж вони мають в інших східнослов’янських мовах. Так, українське слово чоловік за значенням стало відповідати російському і білоруському муж, а російське человек і білоруське чалавек – українському людина; давньоруське слово волна засвоїлось в українській мові (вовна), як і в білоруській (воўна) із значенням „овеча шерсть”, в російській мові воно дорівнює значенням українському хвиля і білоруському хваля і т.д.

Словниковий склад української мови поповнювався великою кількістю нових слів, специфічних лише для неї. Але споконвічна спільність лексики східнослов’янських мов не була втрачена, тому що ці мови без істотних змін зберегли успадкований від давньоруської мови стійкий словниковий фонд, на базі якого вони збагачувалися і розвивалися. Українська мова дуже активно поповнювалася також новими лексичними елементами, які засвоювали всі східнослов’янські мови, що ніколи не втрачали між собою зв’язків, обумовлених спільною історичною долею трьох народів.

Схематично це можна відобразити так:

УКРАЇНСЬКА МОВА

Спільносхіднословянська мова

Спільнослов’янська мова


Праіндоєвропейська мова



Запозичена лексика

Старослов’янізми у складі української лексики

Старослов’янізми – це такі слова, які до лексичного складу східнослов’янських мов успадковані від мови старослов’янської, що сформувалася в ІХ ст. на основі живих македонських говорів древньоболгарської мови. Майже всі слов’яни певний час використовували старослов’янську писемну мову у функції літературної, тому до української мови увійшла велика кількість старослов’янських слів.

Наприклад: область, плащ, багатство, єдиний, храм, прах древко, благо тощо.

Лексичні запозичення з російської, білоруської та інших слов’янських мов

Словник української мови протягом усієї історії її існування поповнювався за рахунок лексики найбільш споріднених з нею слов’янських мов, особливо російської. Спільне походження української, російської і білоруської мов, велика їх структурна близькість та постійні економічні, політичні й культурні взаємозв’язки трьох народів сприяли тому, що й мови східних слов’ян впливали одна на одну.

Російська мова, як найвпливовіша з них усіх, була, звичайно, і найактивнішим джерелом лексичного збагачення української мови. Новою українською літературною мовою, що сформувалась на основі розмовної мови кінця XVIII – першої половини XIX століття, довгий час писалися лише художні твори, в яких усебічно використовувалась лексика народної мови. Проте в народно-розмовній мові багатьох слів, що означають поняття в галузі культури, науки, політики не було. Таким чином, їх треба було запозичувати.

Українська мова продовжує збагачуватися такою лексикою і пізніше, особливо коли в ній стали формуватися нові жанри – публіцистичний, науковий, діловий.

Отже, більшість науково-технічної, виробничої та політичної лексики, зокрема іншомовної, засвоєно українською мовою через посередництво російської мови. Так, у різні часи запозичені з російської мови такі слова: аналіз, атом, анатомія, система, синтез, завод, указ, артіль, декабрист, декабристський, мислитель, удостоєний, ударник, республіка, самоцвіт, самокритика, комсомол, новатор, суботник, міномет, вертоліт, атомохід, цілинник, прораб, хлібозавод, керогаз і багато інших. Звичайно, російська мова була джерелом збагачення української лексики й деякими словами, що належали до інших сфер життя.

Однак українська мова весь час збагачує свій словниковий склад за рахунок лексики російської мови не лише шляхом прямих запозичень з неї.

Ще частіше український словник поповнювався шляхом точного перекладу складових елементів нових слів, які виникають на російському мовному ґрунті й потім поширюються в усіх мовах колишнього СРСР. Шляхом такого калькування українська мова засвоїла багато нових слів, зокрема політичного й соціально-економічного змісту: підприємство, передбачити, видавець, видавництво, виборець, нарисист, гучномовець, вантажообіг, винищувач, лічильник, обліковець, зерносховище, сучасний, визволитель і т.д.

З білоруської мови засвоєно такі слова, як бадьорий, дьоготь.

Є в українській мові й слова, запозичені з західнослов’янських мов. Найбільшого впливу вона зазнала з боку польської мови, внаслідок того, що між українським і польським народами протягом усієї історії існують тісні взаємозв’язки. Польські запозичення належать переважно до побутової лексики, деякі слова означають адміністративні й господарські назви: бурмистер, гайдук, гарцювати, дишло, жупан, кий, краков’як, мазурка, містечко, стьожка, урядник, цимбали, шулер, білизна, кепський, повидло, ковадло.

З мов інших слов’янських народів до української лексики ввійшли лише окремі слова (табір, влада – з чеської) і то найчастіше на означення назв понять, властивих цим народам: задруга (серб.), тесняки (болг.) тощо.



Іншомовні (неслов’янські) елементи у складі української лексики

Словниковий склад української мови поповнюється також за рахунок слів, засвоєних з інших, неслов’янських, мов.

У сучасній українській мові вживаються слова, засвоєні з багатьох мов. Ці слова входили до складу української лексики в різні часи й різними шляхами. Деякі з них увійшли ще в давньоруську мову, а від неї були успадковані українською. Деякі іншомовні слова були запозичені українською мовою безпосередньо в процесі зв’язків з певним народом або ж через мову-посередника.

Час і шляхи запозичення іншомовних слів, а також характер лексики й активність її засвоєння з тієї чи іншої мови перш за все залежить від того, що в конкретні історичні періоди життя українського народу його відносини з іншими народами неоднакові, виявляються по-різному і можуть відбуватися в різних сферах суспільної діяльності.

У словниковому складі сучасної української мови з погляду походження можна виділити такі найголовніші шари іншомовної неслов’янської лексики:
Слова грецького походження

Чимало грецизмів засвоєно українською мовою в протягом століть, коли грецька мова була в навчальних закладах України одним з найважливіших предметів навчання.

Наприклад: кукла, корабель, парус, баня, миска, оладка; кедр, кипарис, лавр, мак, м’ята, мигдаль, крокодил, кит, єхидна; акафіст, ангел, демон, вівтар, ідол, ікона, євангеліє, монах, монастир, паламар, ладан, панахида, панікадило; бібліотека, граматика, історія, математика, філософія, синтаксис, театр, сцена, драма, мелодія, хор; Андрій, Архип, Василь, Петро, Олексій, Олександр, Остап, Степан, Федір, Олена, Софія, Харитина, Явдоха та інші.
Слова латинського походження

Запозичення їх відбувалося в різні часи. Деякі латинські слова засвоєні давньоруською мовою через грецьке посередництво ще в ІХ – Х ст. (коляда, фортуна, писар тощо), але більшість латинізмів зайшла до нас пізніше, починаючи з XV – XVI ст., коли латинську мову вивчали в школах України. Латинські запозичення в українській мові переважно книжного походження.

Наприклад: дедукція, індукція, реакція, формула, аргумент, мотор, контакт, дистиляція, детермінізм, меридіан, префікс, прогресія, субстанція, трансляція, дифузія; адвокат, апеляція, нотаріус, прокуратура, цивільний, юрист, юстиція; клас, диктатура, пролетаріат, агітація, оратор, комунізм, соціалізм, республіка, конституція, декрет, адміністрація, статут, секретар, консул; аудиторія, лекція, лектор, конспект, студент, декан, ректор, екзамен, інститут, університет, факультет; ангіна, ампутація, аускультація, консиліум, ординатор, туберкульоз, фурункул, перкусія, трансфузія; декламація, дуодецима, гумор, фабула, цирк; Віктор, Віталій, Валерій, Марко, Павло, Юлія.
Слова тюркського походження

Засвоювалися вони з давніх часів, але найактивніше в ХІІ – ХVІІ ст., коли пожвавішали різноманітні стосунки східних слов’ян з тюркськими народами. Запозичення тюркських слів відбувалося переважно усним шляхом.

Наприклад: гарбуз, балик, ізюм, кавун, кумис, лапша, урюк, халва; башлик, каблук, таз, казан, амбар, балаган, сарай, утюг, чарка; бугай, буланий, чалий, каракуль, кізяк, табун; аркан, кинджал; аршин, базар, бакалія, бариш, казна, ярлик, караул.
Лексичні запозичення з німецької мови

Слова німецького походження обіймають такі галузі життя й діяльності суспільства, наприклад: майстер, верстат, фуганок, стамеска, кнопка, лобзик, клейстер, шина, шайба, кран, штукатур, цех; вексель, маклер, бухгалтер, касир, фрахт; штат, поштамт, поштмейстер, штраф; штаб, офіцер, унтер-офіцер, солдат, юнкер, єфрейтор, гауптвахта, муштрувати, фланг, цейхгауз; бинт, пластир, лазарет, фельдшер, провізор, курорт, шприц; арфа, флейта, гастроль, мольберт, ландшафт, капельмейстер; галстук, кітель, ширма, мундштук, футляр, фартух, бутерброд, крендель, штопор; танець, фант та інші.


Лексичні запозичення з французької мови

Слова французького походження, що входять до складу української мови, за своїм значенням належать до різних груп: політика, прем’єр, парламент, комюніке, дебати, бюрократ, саботаж, демарш, режим; жанр, сюжет, водевіль, мотив, романс, рояль, афіша, актор, суфлер, амплуа, силует, ескіз, бюст; екіпаж, ресора, шосе, монтер, монтаж; гарнізон, міна, мінер, атака, батарея, каска, кавалерія, команда, партизан, фронт; костюм, капот, пальто, жакет, вуаль, блуза, будуар, кабінет, етаж; шик, туалет, маскарад, пудра, одеколон, ридикюль, браслет, люстра, трюмо, сервіз, абажур, портьєра, рандеву.


Запозичення з англійської мови

Англійські слова почали поширюватися в українській мові, головним чином, у ХІХ ст.

Наприклад: танк, трамвай, тролейбус, комбайн, блюмінг, каупер, крекінг, тунель, скрепер; мітинг, бойкот, лідер, клуб, локаут; спорт, спортсмен, футбол, бокс, хокей, чемпіон, старт, фініш, спринтер, жокей, трек; мічман, катер, яхта, шхуна, докер, планшир; макінтош, піжама, светр, френч, смокінг, плед, біфштекс, пудинг, пунш, ром.
Лексичні запозичення з інших західноєвропейських мов

У словниковому складі української мови є багато лексичних елементів, засвоєних не тільки з німецької, французької та англійської мов. Так, у галузі мореплавства та суднобудування поширені слова голландського походження, наприклад: гавань, боцман, лоцман, матрос, рейд, шлюпка, каюта шкіпер, вимпел, бакен, верф, дамба, кільватер, фарватер, руль; а також картуз, ситець, юхта, дюйм, мортира та інші.



З італійської мови запозичено чимало слів з галузі музичної термінології: алегро, адажіо, акорд, арія, дует, кантата, крещендо, контральто, концерт, мандоліна, піаніно, соло, соната, сопрано. Є в складі українського словника італійські запозичення й іншого значення (фінансова термінологія, назви архітектурних понять тощо): арка, брутто, аварія, банда, гондола, паста.

Решта західноєвропейських мов відіграла зовсім незначну роль у поповненні лексичного складу української мови. З них запозичені лише окремі слова або невеликі групи їх, наприклад: з іспанськоїананас, армада, камарилья, кокаїн, карамель, сигара; з португальськоїкаста, кобра, макака; з ісландськоїгейзер; з румунськоїбринза, мамалига; з угорськоїбекеша, гусари, гуляш, чардаш; з фінськоїморж, пурга.


Слова, запозичені зі східних та інших неєвропейських мов

В українській лексиці, крім тюркських, зустрічаються слова арабського походження: азимут, азурит (мінерал), алгебра, алкоголь, атлас, візир, гарем, іслам, мечеть, могар, нашатир; з іранськоїбірюза, булат, гиря, тахта, шакал, караван; з китайськоїчай; з ефіопськоїбаобаб; з малайськоїангар, орангутанг та інші.



Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни

Слова, об’єднані сферою поширення, утворюють певні лексичні групи: 1) загальновживану лексику і 2) лексику обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики належать слова, використання яких вільне, не обмежене. Подібна лексика складає стійку основу сучасної української мови. У ній за тематичною ознакою можуть бути виділені найрізноманітніші лексико-семантичні парадигми: слова, що називають явища, поняття суспільно-політичного життя, економічні поняття, явища культурного життя, побутові найменування і т.д. і т.п.

У лексиці обмеженого вживання з точки зору соціально-діалектної сфери поширення виділяються слова, по-перше, притаманні тим чи іншим територіальним говорам, діалектам (так звані діалектизми), по-друге, спеціальні, професійно-термінологічні, а також жаргонно-арготичні - розмовні.

Найбільшу групу становлять слова, нейтральні з стилістичного погляду, вони належать до загальновживаної лексики, якою користується кожний, хто володіє українською мовою. Стилістично нейтральними є, наприклад, такі слова, як батько, син, рука, волосся, хата, вітер, дерево, залізний, зелений, два, той, вона, думати, ходити, тут, близько, весело і т.д. сфера їх вживання не обмежена усною чи письмовою формою або якимсь одним різновидом літературної мови, вони використовуються в усіх стилях її, бо такі слова відомі кожній людині.

Велику групу становить професійно-виробнича лексика, до якої належать слова, що вживаються для назв різних знарядь, матеріалів, явищ і процесів виробництва, як наприклад: домна, вагранка, руда, верстат, прядка, цівка, веретено, терпуг, долото, бетон, газифікація, електрозварювання і т.д. У кожній виробничій галузі створюється своя, специфічна для неї лексика, зв’язана з діяльністю людей, що працюють в цій галузі.

Найбільш значною групою в спеціальній лексиці є наукові і технічні терміни, що утворюють різноманітні термінологічні системи.

До термінологічної лексики відносять слова чи словосполучення, що використовуються для логічно точного визначення спеціальних понять, встановлення змісту понять, їх ознак. Отже, для терміна (на відміну від не терміна) особливою характерною функцією є функція визначення, що називається дефінітивною (лат. definitіo – визначення), а саме термінологічне розкриття змісту поняття – дефініцією.

Терміни, як правило, однозначні. Багатозначність термінів, як і їх синонімія (пор. в лінгвістиці, чи мовознавстві; моносемія – однозначність), а також омонімія (реакція хімічна чи реакція суспільно-політична) і антонімія (полісемія – моносемія) визначаються звичайно в числі недоліків.

Слова, вживані в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всього народу, належать до категорії діалектної лексики, до так званих діалектизмів, чи провінціалізмів, наприклад: ґазда, хижа, загурка (розвага), файний, банувати (сумувати), оногди (нещодавно).

Крім місцевих слів, або лексичних діалектизмів, у мові існують ще й соціальні діалектизми чи жаргонізми, які вживають окремі соціальні групи, створюючи свої слова і вводячи їх до вживання.

Жаргонізми становлять набуток розмовної лексики. Розмовні слова характеризуються невимушеністю, свободою вживання, викликають уявлення про побутове мовлення, вживаються в усьому мовленні.

Наприклад: гуляка, гулянка, гульвіса, замазура, лахміття, розбишака, маніжитися, репетувати.

Серед розмовних слів є і такі, що не є нормою літературної мови – позанормативні (просторічні), – які мають відтінок грубості чи грубуватості і через це не вживаються у літературній мові. Їх слід уникати, вони майже ніколи не потрапляють у словники або іноді потрапляють з позначкою „прост.” – докторша, директорша, лазити.



Лексика української мови з погляду активного у пасивного вживання

До активного складу лексики входять слова, які використовуються повсякденно, значення яких зрозуміле всім носіям мови і які не мають явної архаїчності чи новизни (хоча останнє уточнення є відносним).

До пасивного складу відносяться такі, які або є застаріваючими і застарілими, або в силу своєї новизни ще не стали достатньо відомими і не завжди зрозумілі носіям мови. Відповідно, слова пасивного словника в свою чергу, утворюють три основні групи: 1) застаріваючі; 2) застарілі; 3) нові.

Застарілі слова. Словниковий склад мови поволі, але постійно втрачає окремі слова, які поступово виходять з активного вживання або й зовсім забуваються. Процес цей дуже складний, причини, що викликали усунення слова із активної лексики чи й зовсім зі словникового складу мови, можуть бути різні.

Застарілі слова за ступенем їх вживаності і зрозумілості неоднорідні. Одні з них зовсім випали із словника сучасної мови, і їх значення незрозуміле для осіб, які не мають спеціальної підготовки.

Наприклад: вазнь – „щастя”, „удача” (чъто есть вазнь – Зб. Святослава 1073 р.); галити – „радіти”; гатати – „угадати”, „передбачити”; говядо – „худоба”; гудьба – „музика”; судець – „музикант”; зело – „дуже”; потяти – „вбити”; головник – „убивця”; тать – „злодій”.

Деякі слова застарілі і вийшли з ужитку в мові тому, що зникли ті предмети й поняття, які називались цими словами; а деякі вийшли зі складу активної лексики тому, що були витіснені іншими, які мали з ними однакове значення. Перші звичайно називаються історизмами, а другі – архаїзмами (від гр. arhaios – старовинний, давній).

До історизмів належать, наприклад, назви речей одягу, які носили колись, а тепер зовсім не носять (жупан, намітка, кирея, запаска, плахта, очіпок), назви зниклих побутових понять (досвітки, світилка, покуть), забутих знарядь праці (соха, ступа), назви старовинної зброї (лук, меч, рогатина, сагайдак), старовинних мір (корець, пасмо, гони, верства), монет (гривеник, шеляг), назви колишніх професій (гутник, саночник), представників не існуючих тепер соціальних груп населення (боярин, дворянин, шляхтич, хлоп, поміщик, челядь, кріпак), установ (земство, сенат, зборня), адміністративних посад (соцький, урядник, гетьман, хорунжий, обозний, земський начальник, волосний старшина) і подібні.

Застарілі слова, що перестали активно вживатися в мові чи й зовсім зникли з її словника внаслідок витіснення їх рівнозначними словами з іншим коренем (весь – село, всує – даремно, вия – шия, зріти – бачити, зигзиця – зозуля, піїт – поет, ланіти – щоки, уста – губи), називають архаїзмами.



Неологізми – це нові слова (від гр. neos – новий, logos – слово), вони з’являються в мові в усі періоди її розвитку. Процес їх виникнення цілком протилежний процесові появи архаїзмів. Якщо архаїзми виходять з ужитку, то неологізми поповнюють словниковий склад мови. Так, наприклад, колись були неологізмами паротяг, тракторист, комбайнер, ескалатор, міксер.

Нейтральна й емоційно забарвлена лексика


Нейтральні слова використовуються перш за все для називання предметів, явищ, якостей, дій і т.д. У структурі слів, що мають подібне значення, як правило, не знаходять відображення додаткові ознаки (наприклад, оціночні). Однак в процесі вживання такі ознаки можуть з’явитися.

Емоційно-забарвлена лексика має емоційно-оціночний елемент значення. Наприклад: кінь – коняга, змішання – мішанина.

Слова з таким значенням існують у мові самостійно і відображені у словниках, однак сприймаються у свідомості носіїв мови за асоціацією з їх нейтральними синонімами: теревенити – говорити; заноситись – гордитись.

Поняття про стійкі сполуки слів і вирази. Фразеологізми.

Приказки, прислів’я, афоризми


Крім слів, у кожній мові активно функціонують стійкі сполучення слів (фразеологізми), які є предметом вивчення фразеології.

Фразеологія (від грецького phrasis – “вираз” та logos – “вчення”) – це розділ науки про мову, який ви­вчає лексично неподільні сполучення слів, або фразеологізми.

Фразеологізм – це стійке сполучення слів, що за своєю природою відрізняється і від слова, і від словосполучення.

Як слово має своє лексичне значення, так і фразеологізм має своє особливе узагальнене фразеологічне значення, що не складається з окремих лексичних значень його компонентів.

Н а п р и к л а д: фразеологізм гладити по голові означає – “хвалити”, тоді як слова “гладити” та “голова” мають зовсім відмінне від цього узагальненого значення лексичне значення.

Голова – “частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок”.

Гладити – “проводити рукою по кому-, чому-небудь, розправляючи, вирівнюючи що-небудь”.

Так само мають узагальнене значення й інші фразеологізми.

Н а п р и к л а д:

Єдиним фронтом – “дружно, разом, загартовано”.

Народитися в сорочці – “бути щасливим”.

Пуста голова – “нерозумна, нетямуща людина”.

1. Він наче в сорочці народився – завжди йому щастить. 2. От пуста голова! Що тобі розказувати! Нічого не втямиш… 3. Не все ж тебе по голівці гладити – колись треба і посварити. 4. Вони наступали на мене єдиним фронтом, не дали навіть отямитися.

Фразеологізм має, як ми вже визначили узагальнене та емоційно забарвлене фразеологічне значення, так само, як слово має лексичне значення.

Джерела фразеології

Приклади

1. Народна мова(вислови, прислів’я, приказки, жарти)

Під лежачий камінь вода не тече. Дати гарбуза, байдики бити, розбити глека, купувати кота в мішку, ляси точить. Ви мовчіть, а я буду слухати.

2. Виробничо-професійна сфера

Де тонко, там і рветься (мова ткачів); на живу нитку, сім раз одмір, а один раз одріж (мова кравців); грати першу скрипку, підвищувати тон (мова музик); взяти під обстріл (мова військових); клювати на живця (мова рибалок).

3. Влучні вислови видатних людей

Пропаща сила (П. Мирний); баба Параска і баба Палажка (І. Нечуй-Левицький); лицар печального образу (М. Сервантес), бути чи не бути (В. Шекспір).

4. Античні та біблійні фразеологізми

Дамоклів меч, ахіллесова п’ята, прокрустове ложе, гомеричний сміх, діогенова бочка (античні); дерево пізнання, блудний син, берегти як зіницю ока, терновий вінок, до сьомого коліна, книга за сімома печатями (біблійні).

5. Переклади фразеологізмів інших народів

Як з гуся вода, як пити дати (російські); дивитися крізь пальці, тут собака заритий (німецькі) тощо.

За певними класифікаціями прислів’я та приказки також відносять до фразеологізмів, що за своєю структурою становлять речення. Таким чином, оскільки прислів’я та приказки кожного разу, як і фразеологізми-сполучення, використовуються в готовому вигляді, вони також мають належити до стійких зворотів мови.

Загалом, прислів’я - це народний вислів повчального змісту, в якому передається певна закономірність або правило, сформульоване на основі багатовікового досвіду народу. Прислів’я відносяться до фразеологізмів, які переважно співвідносяться з реченнями (не купиш ума, якщо нема; під лежачий камінь вода не тече). Серед прислів’їв є такі, які не зіставляються ані зі словом, ані з реченням (з хворої голови на здорову; як з гуся вода).

Приказка- це зворот мови, який образно визначає якесь життєве явище. Приказка від прислів’я відрізняється тим, що знаходить своє остаточне вираження тільки у контексті. Приказка завжди є ніби частинкою речення (чим би дитя не тішилося, аби не плакало; грошей, як кіт наплакав).

Прислів’я і приказки часто будуються на антонімічній основі (правда та кривда - як вогонь та вода; широкі ворота увійти, та вузькі вийти та ін.).

До фразеологізмув певною мірою можна зарахувати й крилаті вислови.

Крилаті вислови- це сталі словесні вислови, які часто повторюються у мовленні, а також влучні вислови видатних і відомих осіб чи політичних діячів (маємо те, що маємо).

Крилаті вислови можуть мати форму слів з символічним значенням: Мекка - місце поклоніння, Голгофа - подвижництво, страждання, мука.

Такими є також і імена-символи: Робінзон, Дон Кіхот, П’ятниця.

Крилаті вислови можуть мати форму словосполучень (людина в футлярі, мертві душі) і простих речень (Вчитися, вчитися і ще раз вчитися! (Ленін); Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому увійти в царство небесне (Євангеліє).


Типи словників


Виділяють кілька типів словників.


Тип словника

Характеристика

Перекладний

Переклади слів та фразеологізмів однієї мови іншою

Тлумачний

Пояснення значення слів, подача основних мовних характеристик

Антонімічний

Антонімічні зв’язки між словами української мови, представлення антонімічних пар.

Синонімічний

Синонімічні зв’язки між словами, представлення синонімічних рядів.

Паронімічний

Пароніми української мови.

Етимологічний

Пояснення походження слів, розкриття їх первинного значення, подача особливостей розвитку слів.

Фразеологічний

Пояснення значень фразеологізмів, особливостей вживання, походження.

Омонімічний

Омоніми української мови, розкриття відмінностей у значення омонімів.

Словники окремих письменників

Систематизація і пояснення значення та особливостей вживання слів, які використовують окремі письменники у своїх творах.

Орфоепічний

Особливості правильної літературної вимови.

Термінологічний

Визначення слів-термінів і відомості про їх використання.

Орфографічний

Правильне написання та наголошування слів.

Діалектний

Містить лексику окремого територіального говору, пояснює значення слів.

Крім вищеназваних лінгвістичних словників, існують ще енциклопедичні словники (нелінгвістичні), в яких пояснюється зміст і характер різноманітних предметів і явищ дійсності.
З теми для перевірки знань пропонуються завдання типу:

1. Виділене слово вжите в прямому значенні в реченні:



А Прилетіла здалека весна.

Б В траві фіалочки зітхають.

В Мій рідний край збирає урожай.

Г На узбіччі росте високе дерево.

Правильна відповідь: Г, оскільки в прямому значенні вжите слово „високий” .


2. Фразеологічний зворот ужитий у реченні:

А Часу було обмаль, а він усе одно бив байдики.

Б Побачивши великий натовп людей, перехожі дивувалися.

В Величезна сила криється в людському розумі.

Г Пісня народжує радість.

Правильна відповідь: А, вжитий фразеологічний зворот „бити байдики” в значенні „нічого не робити”.

3. У якому рядку всі слова запозичені?

А. Денді, гай, гурт, шарф, зона.

Б. Дебют, вахта, декада, декларація, гумор.

В. Плаття, коса, буряк, совість, воля.

Г. Шоу, один, брат, фауна, залп.

Правильна відповідь: Б., оскільки всі слова в цьому рядку запозичені.

4. У якому реченні є запозичене слово?

А. Що минуло, те вже не вернеться (Леся Українка).

Б. І радості нестерпна сила в очах у кожного горіла, у серці в кожного цвіла (М. Рильський).

В. Тільки від порога рідної мови ти можеш виходити на широкі магістралі світу (І. Драч).

Г. Місяць піднявся вгору, поменшав і став жовтогарячий (І. Нечуй-Левицький).

Правильна відповідь: В, оскільки запозичене слово „магістралі”.

5. У якому рядку всі слова власне українські?

А. Урожай, хлопець, локаут, самоповага, зерно.

Б. Непослух, сузір’я, суцвіття, лоскіт, рушник.

В. Ракета, співчуття, пір’їнка, самоскид, блискавка.

Г. Озеро, таємниця, гідність, крило, вітряк.

Правильна відповідь: Б.

6. В якому рядку всі слова є термінами?

А. Суцвіття, святиня, мудрість, біоніка, сепсис.

Б. Весна, рушник, лахміття, мармелад, абстрак-ціонізм.

В. Синтез, антоніми, гіпербола, конгломерат, синус.

Г. Менеджер, політика, троянда, маклкр, варення.

Д. Професія, кельти, обрамлення, морфема, пошта.

Правильна відповідь: В, всі слова є термінами.

7. У якому рядку всі слова є діалектизмами?

А. Какаду, фієста, забуття, оселедець, фантастика.

Б. Телефон, киптар, цукерки, соната, мікрофон.

В. Комедія, джерело, термос, контроль, мандарин.

Г. Путня, раятися, бесаги, когут, ріпа.

Д. Лист, коромисло, предикат, барабуля, сумка.

Правильна відповідь: Г.

8. Вкажіть речення, в якому є діалектизми?

А. Любіть красу своєї мови, Звучання слів і запах слів: Це квітка ніжна і чудова Коханих батьківських степів (Т. Масенко).

Б. Під деревами\, на білому, як цукор снігу, сіткою лягла тінь (М. Коцюбинський).

В. Довкола сплять, порозкидавшись, десятки його легінів і тільки він не може лягти: чекає, доки з’явиться на небі безліч птиць, що звістять йому звільнення (В. Шевчук).

Г. Усяка волоцюга тут тягається – так і дивись! Ну, народ (Б. Грінченко)

Д. Зібралися три сини вдовиці, осідлали коней вороних і поїхали з побратимами на рать (Народна творчість).

Правильна відповідь: В, діалектизм – легінь.

9. У якому реченні вжито жаргонізми?

А. Збираю осені сліди, її шаленої утечі, її свавільної орди, її печальної предтечі (В. Китайгородська).

Б. Не хвались, як ідеш у поле, а хвались, як ідеш із поля (Народна творчість).

В. По обидва боки левад, через високі стовбури верб, видно на косогорах густі садки (І. Нечуй-Левицький).

Г. За два місяці ти матимеш такі шкари, бабочку, кліфт, кольоса й чепу, що й на матроса плюнеш (І. Микитенко).

Д. Прокопчук носив міліцейську шинелю з синього сукна, шапку-кубанку, штани-галіфе (Г. Тютюник).

Правильна відповідь: Г: шкари, кліфт, колоса, чепа.

10. У якому рядку подано фразеологізми, почерпнуті з життя рибалок?

А. Дати дьору; показувати зуби; не покладаючи рук; малювати темними фарбами.

Б. Ляпати язиком; брати за горло; загвинчувати гайки; заздрощі хапають.

В. Увірвалася вудка; ловити окунів; клювати на живця; змотувати вудки.

Г. Бути під каблуком; прокладати дорогу; приший кобилі хвіст; серце співає.

Д. Язиком не поверне; шукати вчорашнього дня; шкірити зуби; працювати як мокре горть.

Правильна відповідь: В.

11. У якому рядку всі фразеологізми мають однакове значення?

А. Носа не показувати; нема живої душі; за тридев’ять земель.

Б. Зганяти зі світу; вішати собак; без мила в душу лізти.

В. Ворожити на бобах; вити вовком; дати звістку просебе.

Г. Повісити носа; стерти з лиця землі; уродитися в сорочці.

Д. Живіт присох до спини; крихти в роті не було; різки в рот не брати.

Правильна відповідь: Д, фразеологізми вжито в значенні „голодувати”.

12. Який фразеологізм вжито у значенні “сердиться”?

А. Роззявити рота.

Б. Копилити губи.

В. Розв’язати язика.

Г. Не сходити з уст.

Д. Мовити до діла.

Правильна відповідь: Б.

13. У якому рядку подано фразеологізми, почерпнуті з життя спортсменів?

А. Клепку загубити; сіяти ворожнечу; краєм вуха чути; з дорогою душею.

Б. Брати бар’єр; нічийним рахунком; дати сто очок вперед.

В. Перед самим носом; перейти дорогу; пролити кров; лізти в душу.

Г. Переливати з пустого в порожнє; довга пісня; пускати півня; пекти раків.

Д. Хоч греблю гати; не за горами; драти горло; давати жару.

Правильна відповідь: Б.

14. Знайдіть фразеологізми, до складу яких входять антоніми.



А. Ні в жодному разі.

Б. Ні в зуб ногою.

В. Ні живий ні мертвий.

Г. Не з доброго десятка.

Д. Не той тепер Миргород.

Правильна відповідь: Б, антоніми живий – мертвий.

15. Який з наведених фразеологізмів має значення “нісенітниця, дурниця”?

А. Сон рябої кобили.

Б. Сон у руку.

В. Сон морить.

Г. Сонне царство.

Д. Спати без задніх ніг.

Правильна відповідь: А.

16. У якому рядку подано фразеологізми, почерпнуті з життя кравців?

А. Пустити на дно; ні пуху ні пера; рятівне коло; ударити лихом об землю.

Б. Не ликом шитий; тріщать по всіх швах; білими нитками шитий; як нитка за голкою.

В. На всіх парусах; наставляти вуха; виходити на фінішну пряму; на ловця і звір біжить.

Г. Мертва точка; на хвості сидіти; мчати на всіх парах; хід конем.

Д. Пустити на дим; плести сіті; бути на сьомому небі.

Правильна відповідь: Б.



Читання й аналіз тексту

Прочитайте уважно текст. Виконайте завдання 32–39 до нього.

З чотирьох варіантів відповіді виберіть ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ.

Шевченко вовіки насущний

(1-8) Кожна доба заново прочитує Шевченка. І кожен достойний український письменник, працівник культури, громадянин, кожен, хто відчуває себе українцем, шукаючи натхнення, визначаючи своє місце в житті, свій обов’язок перед рідним народом, незмінно відчував потребу осмислити Шевченка для себе, для своєї особистої долі. І всякий ворог українського народу, коли хотів розтлити його душу, оволодіти його серцем, незмінно стикався з Шевченком і намагався накласти на нього свою руку, перефарбувати його, спотворити, зробити «своїм». Боротьба за Шевченка й триває так довго, тому й була такою гострою, що це — боротьба за душу українського народу.

(9-11) Бувши кров’ю від крові і плоттю від плоті свого багатостраждального народу, безмежно люблячи його і належачи йому всією своєю істотою, він ненавидів у ньому те, що було виховане століттями поневолення і національного розтління.

(12-21) Узявши від народу все краще і життєдайне, він відринув гірше, ветхе. Та він не лише взяв від народу — він йому сторицею віддячився. Він присвятився гуманістичній освіті, демократичному вихованню мас. Велика його заслуга перед українським народом насамперед, а потім і перед іншими народами — в тому, що він уперто вщеплював у його свідомість ідеї демократизму, народного самоврядування, ідеї соціальної та національної справедливості, правди і свободи. Поняття правди і волі, що проймають всю його поезію, дуже широкі, дуже конкретні, дуже людяні. Велика заслуга його в тому, що, доклавши стільки зусиль до пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямував їх не в бік національної замкненості, а в бік взаємопізнання та взаємоповаги, рівноправного спілкування, дружби та братерства народів.

(22-23) Та Шевченко належить не лише Україні — всьому людству, хоч кожне його слово — про Україну.

(24-27) Тут відбувається нечасте в історії літератури, але підвладне генієві, щасливе перетворення: поезія, породжена злобою дня, живе вічно. Поезія, зміст, характер, призна-чення якої безпосередньо національні, набуває загальнолюдського значення, виростає до світових масштабів, стає «родовим» явищем людського духу.

(28-38) Загальнолюдське значення поезії Шевченка не тільки в тому, що він, як і кожен геній, збагатив духовний потенціал людства, зробивши доступним для всіх народів те, що пережив, передумав, скристалізував у слово народ український і чого він досягнув у царстві думки і духу. Загальнолюдське значення Шевченкової поезії в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, його потреб та його завдань перед лицем майбутнього — з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму й духу, світового прогресу, з висоти найпередовіших ідеалів та уявлень свого часу. Давши людству краще з українського народного, він водночас дав українському на-родові краще із загальнолюдського. Говоримо, звичайно, не тільки про самого Шевченка, а про весь той рух духовного відродження і піднесення, що сконцентрувався навколо його імені, подвигу, творчості, пам’яті.

(39-41) У поезії Шевченка відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав, вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої і неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпну багатоманітність людського духу.

(43-54) Поезія Шевченка глибоко психологічна: багато його віршів — це не просто розвиток його думки, образу, настрою, як звичайно буває в ліриці. Це закінчена психологічна картина, психологічна повість, де втілено не частку людини, не якусь її рису, не якийсь момент її життя, а всю людину, все її життя. У Шевченка багато таких творів, де він живе не якимсь одним душевним актом, а весь цілком, сповна, всією своєю істотою, створюючи закінчений, всеоб’ємний, вичерпний людський образ, являючи цілий світ. Здається, тут уже все сказано, більше вже поет нічого не зможе повідати людям. Та новий вірш — і новий світ, такий же закінчений і вичерпний. Ця безкрайність суб’єктивного — теж великий внесок Шевченків у збагачення й розвиток духовності народу, у скарбницю загальнолюдських цінностей культури. Водночас поет сам щедро черпав з цієї скарбниці, на його творчості лежить печать щасливого прилучення до світової культури, і сама вона — одна з вершин цієї культури.

(55-62) Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко — це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. У чому черпають сили й надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

За І. Дзюбою (657 слів)
32. Синонімом до слова насущний, ужитого в заголовку, є:

А злободенний;

Б актуальний;

В болючий;

Г пекучий.

Правильна відповідь: Б, „актуальний”.

33. У реченні «Бувши кров’ю від крові і плоттю від плоті свого багатостраждального народу, безмежно люблячи його і належачи йому всією своєю істотою, він ненавидів у ньому те, що було виховане століттями поневолення і національного розтління» (рядки 9-11):

А немає фразеологізмів;

Б ужитий фразеологізм «кров і плоть»;

В ужитий фразеологізм «кров від крові»;

Г ужиті фразеологізми «кров від крові» та «плоть від плоті».

Правильна відповідь: Б, „кров і плоть”, далі ми спостерігаємо авторське розширення фразеологізму.

34. Метафорою в реченні «Загальнолюдське значення поезії Шевченка не тільки в тому, що він, як і кожен геній, збагатив духовний потенціал людства, зробивши доступним для всіх народів те, що пережив, передумав, скристалізував у слово народ український і чого він досягнув у царстві думки і духу» (рядки 28-31) слід уважати словосполучення:

А духовний потенціал;

Б потенціал людства;

В у царстві думки і духу;

Г скристалізував у слово.

Правильна відповідь: В.

35. Загальним відносно інших є зміст висловлення:

А Велика його заслуга перед українським народом … в тому, що він уперто вщеплював у його свідомість ідеї демократизму, народного самоврядування, ... соціальної та національної справедливості, правди і свободи (рядки 14-17).

Б Він присвятився гуманістичній освіті, демократичному вихованню мас (рядки 13-14).

В Та він не лише взяв від народу — він йому сторицею віддячився (рядки 12-13).

Г Доклавши стільки зусиль до пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямував їх не в бік національної замкненості, а в бік взаємопізнання та взаємоповаги, рівноправного спілкування, дружби та братерства народів (рядки 18-21).

Правильна відповідь: Г.

36. Із твердженням «Боротьба за Шевченка й триває так довго, тому й була такою гострою, що це — боротьба за душу українського народу» (рядки 7-8) співвідноситься висновок:

А Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу (рядки 55-56).

Б У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі (рядки 57-58).

В Шевченко належить не лише Україні — всьому людству, хоч кожне його слово — про Україну (рядки 22-23).

Г Тут відбувається нечасте в історії літератури, але підвладне генієві, щасливе перетворення: поезія, породжена злобою дня, живе вічно (рядки 24-25).

Правильна відповідь: А.

37. Серед наведених суджень, що підтверджують думку «Та Шевченко належить не лише Україні — всьому людству, хоч кожне його слово — про Україну» (рядки 22-23), зайвим є судження:

А Бувши кров’ю від крові і плоттю від плоті свого багатостраждального народу, без-межно люблячи його і належачи йому всією своєю істотою, він ненавидів у ньому те, що було виховане століттями поневолення і національного розтління (рядки 9-11).

Б Поезія, зміст, характер, призначення якої безпосередньо національні, набуває загальнолюдського значення, виростає до світових масштабів, стає «родовим» явищем людського духу (рядки 25-27).

В. Він, як і кожен геній, збагатив духовний потенціал людства, зробивши доступним для всіх народів те, що пережив, передумав, скристалізував у слово народ український і чого він досягнув у царстві думки і духу (рядки 28-31).

Г Ця безкрайність суб’єктивного — теж великий внесок Шевченків у збагачення й розвиток духовності народу, у скарбницю загальнолюдських цінностей культури (рядки 50-52).

Правильна відповідь: А.

38. Висловлення з тексту «Поезія Шевченка глибоко психологічна: багато його віршів — це не просто розвиток його думки, образу, настрою, як звичайно буває в ліриці» (рядки 43-44) слід уважати

А висновком з попереднього роздуму автора;

Б судженням, яке автор має підтвердити або спростувати;

В доказом, що підтверджує висловлене судження;

Г формулюванням проблеми, суперечливого питання.

Правильна відповідь: Б.

39. Означення вичерпний у реченні «У Шевченка багато таких творів, де він живе не якимсь одним душевним актом, а весь цілком, сповна, всією своєю істотою, створюючи закін чений, всеоб’ємний, вичерпний людський образ, являючи цілий світ» (рядки 46-48), можна замінити словом:

А глибокий;

Б цілковитий;

В абсолютний;

Г остаточний.

Правильна відповідь: А, „глибокий”.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка