Вступне слово



Сторінка30/52
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   52

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

Біографія


Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літератур­ного персонажа Гната Карого – героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).

І. Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку; навчався в Бобринецькому повітовому училищі, потім 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Ви­ска, пізніше став канцеляристом міської управи.

У 1864 р. влаштувався на службу до повітового суду, наступ­ного року переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначаль­ником повітового поліцейського управління, брав участь у ама­торських виставах Тарновського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

У 1870 р. І. Карпенко-Карий одружився з Надією Тарковською.

У 1883 р. в альманасі «Рада» митець надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність І. Карпенка-Карого звільнили з посади секретаря поліції, після чого він вступив до трупи М.Старицького.

У 1884 р. письменник був заарештований і засланий до Новочеркаська, де спочатку працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстер­ню, де займався оправленням книжок. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

Протягом 1886-1887 pp. І. Карпенко-Карий опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Без­таланна», «Мартин Боруля».

Перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого вийшов у Херсоні 1886 р.

У 1887 р., отримавши дозвіл на звільнення, прибув в Україну й оселився на хуторі Надія Єлисаветградського повіту (хутір, за­кладений на землях поміщиків Тарковських, Іван Тобілевич на­звав іменем дружини. І донині хутір Надія є історико-культурним заповідником).

У 1888 р. із І. Карпенка-Карого знято гласний нагляд, він вступив до трупи М. Садовського, пізніше — П. Саксаганського. У 1890 р. вступив до товариства українських артистів, напи­сав комедію «Сто тисяч».

«Записку до з'їзду сценічних діячів», складену І, Карпенком-Карим у 1897 р., у Москві з трибуни з'їзду виголосив П.Саксаганський, оскільки у ній йшлося про переслідування українського театру.

У 1899 р. драматург написав історичну трагедію «Сава Ча­лий», присвячену подіям гайдамаччини.

Протягом 1900-1904 pp. І. Карпенко-Карий створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

У 1906 р. І. Карпенко-Карий захворів, залишивши сцену, ви­їхав на лікування до Німеччини.

15 вересня 1907 р. він помер у Берліні. Тіло перевезене в Україну і поховане на кладовищі в с. Карлюжини поблизу хутора Надія.

«Хазяїн»


Творчість І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності, являє собою розмаїту картину життя України протягом століть. У художній розробці історичного чи фольклор­ного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами. Його драми на сучасні теми з психологічною глибиною й переконливістю показали тра­гічне становище безправного, затурканого трудового люду, по­творні форми його побуту і — в окремих випадках — його про­тест. Замислювався митець і про місце інтелігенції в сучасному йому суспільстві. Твори І. Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європей­ської драми.

«Хазяїн» — художнє продовження «Ста тисяч» — комедії, що була створена в 1889 році і в якій бере початок образ Пузиря, споріднений за духом з Герасимом Калиткою.

Цей твір драматург написав навесні 1900 року. Однак це вже був заключний етап роботи над п’єсою: йому передувала копітка підготовка. Характеризуючи процес творчої роботи батька, його син Назар розповідає: «Спочатку Іван Карпович , як він звичайно казав, «виношував» п’єсу. Під цими словами треба розуміти розробку плану, потрібних матеріалів, ідеї твору та ін. Запис твору робився тоді, коли ...твір був цілком виношений. Деякі п’єси «виношував» батько дуже довго».

Так було і з «Хазяїном». Є підстави, що образ Пузиря — головного персонажа комедії, а також кількох другорядних дійових осіб (фактора Маюфеса, лихваря і спекулянта Хаскеля, багатіїв Калитки і Чобота тощо) драматург «виношував» понад десять років. Так, у комедії «Сто тисяч» не один раз згадується про багатющого Пузиря. Наприклад, у четвертій дії Герасим Калитка, «купивши» сто тисяч фальшивих грошей (а насправді — мішок чистого паперу), переконує сам себе: «Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось — хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, — потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я жида сьогодня обманив...»

Безпосередньо над «Хазяїном» І. Карпенко-Карий працював на хуторі Надія в березні — квітні 1900 року.

Ключ до розуміння цього твору нам дав сам автор: «Хазяїн» — ...зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!»

Письменник з великою викривною силою змальовує типовi явища розвитку капiталiзму в Українi, виставляє на суд читача хижацьку суть сiльської буржуазiї. Цiй метi пiдпорядковане i ретельне створення образiв комедiї, якi можна подiлити на три групи: хижаки-експлуататори (Пузир та його управителi), лiберали (Соня, Калинович, Золотницький), трудовий народ (робiтники-наймити).

Центральна постать комедiї - Пузир, що, наживаючись на чужiй бiдi, без

усякого жалю i спiвчуття переслiдує одну мету: „З усього... треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть - тягни!” Скупiсть, доведена до абсурду, неосвiченiсть, безкультурнiсть i нiкчемне честолюбство Пузиря (епiзод з медаллю) роблять його огидним i смiшним.

Цікавий в творі й образ Лiхтаренка, який керується принципами: „не ти вiзьмеш - у тебе вiзьмуть”, „крадь умiючи”, „кради сам i не заважай другому”.

Цим пузиревим прислужникам автор протиставляє представникiв культурницької iнтелiгенцiї, що не здатна зламати „дику, страшенну силу” хижакiв-капiталiстiв. I лiберал - помiщик Золотницький, i учитель Калинович, i дочка Пузиря Соня не подiляють методiв наживи, але й нiчого не роблять, щоб протистояти хижацтву.

П'єса не була б такою цiкавою i актуальною, якби Карпенко-Карий не наголосив у нiй ще на однiй проблемi - поняттi честi за шкалою людяностi та гiдностi героїв твору. „...у нього честь – перше всього!” - говорить про Пузиря Феноген. Виходить, зажерливiсть i цинiзм є поняттями честi для таких, як Пузир та його прислужники. Вони давно вже втратили честь i навiть не усвiдомлюють потреби в нiй.

Зовсiм полярне поняття про честь у Зозулi, добросовiсного юнака, що у творi саме i є носiєм високої народної моралi. Йому не вистачило сил захистити власну честь, тому вiн гине, так i не знайшовши виходу.

Соня i вчитель Калинович прагнуть справедливостi й духовностi, але почуваються безпорадними iдеалiстами перед силою Пузиря. А от образ Золотницького, якому високий суспiльний стан не перешкодив зберегти честь i добропоряднiсть, приваблює високою культурою, нацiональним почуттям, вчинками.

Таким чином, у комедії «Хазяїн» викривається патологічна зажерли­вість багатія Терентія Гавриловича Пузиря, який добре розуміє, що його ба­гатство створюється працею наймитів, їх нещадною експлуатаці­єю, та й своє життя готовий віддати тільки заради заробітку. Він готовий відмовляти собі й близьким в усьому, тільки б не витратити зайвого.

Яскравим сатиричним моментом, який вияскравлює рівень духовних зацікавлень Пузиря є той халат, який готують йому в подарунок рідні: на багатому халаті мають бути вишиті буряки й овечки – це найголовніше для „хазяїна” в житті. Сам же він ходить, наче жебрак, бо економить на всьому.

При всій своїй комічності п'єса Г. Карпенка-Карого змальовує проблеми тогочасного суспільства, яке культивує думку про те, що цінність людини вимірюється кількістю грошей, які вона має, тому в ба­жанні здобути гроші люди здатні на все, навіть втратити душу, бо, як сказав Савка, «без душі, мабуть, легше, як без грошей».

Новаторство І. Карпенка-Карого в п'єсі «Хазяїн» полягає ще й у тому, що в ній виникають елементи авантюрної драми — жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але но­вого для української. До того ж проблеми, порушені в цій комедії є актуальними «болючими» проблемами і нашої сьогодніш­ньої дійсності.




1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка