Вступне слово



Сторінка38/52
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   52

МИКОЛА КУЛІШ

Біографія


Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка Херсонської області. Родина його батьків жила бідно, оскільки батько майже все життя провів у наймах, мати від важкого життя і теж постійної роботи в наймах) передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. Матеріальні нестатки, життя в сирітському будинку все ж не зашкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу (1901-1905).

1905 р. місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші й відправила хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешків (тепер – Цюрюпінськ). Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку олешківського благодійного товариства.

Через його бунтарський дух М, Куліша 1908 р. виключили зі школи. Тут вдруге4 на допомогу майбутньому драматургові приходить прогресивна інтелігенція. Завдяки турботам молодих вчителів Микола вступає до громадської чоловічої гімназії, де виявляє себе як талановитий та всебічно розвинений юнак: випускає рукописний журнал, пише вірші, ставить аматорські вистави.

У гімназії Микола знайомиться і починає товаришувати з І. Шевченком (гімназійна кличка „Жан”), майбутнім драматургом і прозаїком, відомим під псевдонімом Івана Дніпровського.

1913 р. гімназію було закрито, і Микола, маючи надію таки отримати атестат про закінчення гімназії, їде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном.

Підготовку до вступу в університет перервала світова війна, тому М. Куліш, замість вступу до Одеського університету, пішов у Одеську школу прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, він їде на фронт. Згодом, незважаючи на загрозу трибуналу, він залишає військову частину та їде до Олешок, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антоніною. Уже на фронті він знаходить можливість взяти з нею шлюб. Штабскапітан Куліш добровільно зголошується залишити штаб і піти на передові позиції.

Навіть під час війни письменник продовжує писати вірші, а також одноактові п'єси для солдатського драмгуртка. У 1917 р. Куліша, як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, обрано депутатом на військовий з'їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку.

1918 р. Микола Гурович Куліш прибуває до рідних Олешок і відразу з головою поринає в культурно-громадське життя. Він очолює виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, у Дніпровському повіті організовує культурно-політичне українське товариство „Просвіта” і стає його головою. Намагається вирішити й питання економічного плану, щоб дати товари і заробіток населенню, скасовує царську тюрму в Олешках з наміром перетворити її на майстерню. Того ж року вступає до Комуністичної партії.

Коли на Олешки почали наступати десантники Антанти, що знищували всіх причетних до української революції, Директорія наказала всім відступати без бою. Незважаючи на це, М. Куліш у Херсоні збирає півтори тисячі олешківських утікачів, сформувавши таким чином „Перший Український Дніпровський Полк” (існує версія, що цей полк формально належав до військ отамана Григор'єва-Тютюнника, які скинули в море війська Антанти). З цим полком Микола Куліш, як начальник штабу, проходить шлях від Херсона до Києва. Юрій Яновський у своєму романі „Вершники” описав полк Куліша під назвою „олешківського батальйону Шведа”, а сам Микола Гурович став прототипом комісара Данила Чабана, якого Яновський характеризує як „майбутнього письменника”. Коли роман „Вершники” (1935) вийшов друком, сам Куліш перебував уже на Соловецькій каторзі.

Улітку 1919 р., під час другого наступу Денікіна, Куліш перебуває у підпіллі. Коли ж Радянська влада знов утвердилася на східній Україні, Куліш знову повертається до Олешок. Тут, аж до переїзду в Одесу, він редагує газету, завідує повітовим відділом народної освіти. Він сприяє відкриттю українських шкіл та дитячих притулків, пише буквар „Первинка”. У той самий час драматургу довелося вперше потрапити за ґрати, адже його діяльність під час війни „не зовсім співпадала з інтересами більшовицької армії” (зі слів дружини письменника Антоніни Куліш полк Миколи змальований у романі Ю. Яновського „Вершники”, зовсім не „сповідував” більшовицької політики). Олешківський виконком бере Куліша на поруки. Перебуваючи на посаді, яка вимагала постійних поїздок по району, Микола Куліш на власні очі бачив страшну трагедію голоду 1921 року. Побачене спонукало драматурга до написання першого твору – драми „97”.

У 1922 р. Куліш переїжджає до Одеси. Там він працює в губнаросвіті і закінчує драму „97” (1924 р.). Того ж року Куліш висилає в тодішню столицю України Харків п'єсу, а 9 листопада в театрі ім. Франка відбувається її прем'єра. 1925 р., лише за рік після написання, „97” було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США. Проте фінал твору, в якому автор на вимогу цензури змушений був врятувати від смерті головного героя Мусія Копистку, не задовольняв М. Куліша.

Тема села та його знищення знаходить своє місце в драмах „Комуна в степах” (1925, 1931) та „Прощай село!” (1933). Куліш пише одну за одною п’єси „Отак загинув Гуска” (1925), „Хулій Хулина” (1926), „Зона” (1926) та „Закут” (1929).

Особливо резонансним став твір „Народному Малахії” (1927), прем'єра якої відбулася на сцені „Березолю” 31 березня 1928 р., але яка була нищівно розкритикована та з часом знята з репертуару. На той час М. Куліш був президентом ВАПЛІТЕ, але вже починався процес знищення новітньої української літератури.

На початку 1927 року Микола Куліш та інші члени ВАПЛІТЕ на вимогу ЦК КП(б)У змушені були виключити з організації Хвильового, Ялового та Досвітнього. 25-28 січня 1927 року з метою створення нової літературної „пролетарської” організації ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників), що мала стати опозицією до ВАПЛІТЕ. було проведено з'їзд пролетарських письменників від ЦК КП(Б.У. Не допомогли навіть виправдання і покаяння Хвильового, Ялового та Досвітнього. І за Резолюцією Загальних зборів ВАПЛІТЕ від 14 січня 1928 р. в місті Харкові більшістю голосів (утримався О. Громов) спілка, яка об'єднувала найталановитіших письменників (І. Дніпровський, Майк Йогансен, Микола Куліш, Петро Панч, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін.), самоліквідувалась.

1934 р. М. Куліша виключають з Комуністичної партії за написання „антипартійних націоналістичних п'єс”, а 8 грудня під час похорону найближчого друга – І. Дніпровського – М. Куліша заарештовують прямо на вулиці. Вилучена під час обшуку п'єса „Такі” (рукопис) зникла в архівах КДБ. З кіносценарію „Париком” залишився лише уривок. Рукопис роману згорів під час війни в окупованому Харкові.

На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 р. велику групу „націоналістів”, серед яких був і М. Куліш, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень Кулішеві інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш, як „особливо небезпечний злочинець”, утримувався в спецізоляторі. Його ніхто не бачив, що призводило до існування різних чуток щодо його існування та смерті в таборі. Із архівних документів відомо, що „особлива трійка” УНКВД Ленінградської області постановою ч. 83 від 9 жовтня 1937 р. засудила видатного драматурга до розстрілу.

3 листопада 1937 р. Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції лісі під Сандармохом (Карелія).

«Мина Мазайло»


У 1929 р. Куліш пише комедію «Мина Мазайло», темою якої, за його ж словами, є саме «міщанство і українізація». Комедію цю свого часу хтось із критиків назвав «філологічним водевілем» ­ малося на увазі, що суперечки її персонажів точаться переважно навколо української мови. Українізація, що велася з 1923 р., як рентгенівське проміння, висвітлила дражливість питання про те, наскільки українське суспільство готове бути Україною. Взагалі ж комедія відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним та національним світоглядом (Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. Колоритна мова рельєфно відображає специфіку духовних та національних цінностей провідних персонажів. Крім того, комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків – веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомічних і навіть фантасмагорійних. М. Хвильовий оцінював комедію Куліша «Мина Мазайло» як «епохальне» для української літератури художнє явище, адже образи і характери п’єси активно проектувалися на сучасну українську дійсність і трактувалися як живі й самобутні типи з навколишнього життя.
У кожній національній літературі є твори з особливим статусом, з особливим резонансом та популярністю. Їх можна назвати справді легендарними. В українській літературі одним з таких творів є “Мина Мазайло” М. Куліша. Після своєї першої появи на сцені наприкінці 1928 року комедія стрімко набувала популярності, ставилася та передруковувалася. Проблеми твору, художню специфіку його активно обговорювали в пресі, вона стала предметом дискусії, діставши досить високу оцінку. Зокрема, М. Хвильовий назвав комедію “Мина Мазайло” “епохальним” для української літератури явищем. Остап Вишня говорив про п’єсу як про “надзвичайної краси річ”. І, мені здається, визначальним струменем в п’єсі є категорія національного.

Ця категорія безпоередньо відображається в національному русі. А національний рух в Україні – це феномен, який вже протягом кількох століть становить проблему доскіпливого вивчення. Саме поняття “українське”, “світ українського” часто перебуває скоріше на межах підсвідомості, ніж на усвідомленому рівні. Микола Куліш був одним з найяскравіших представників проукраїнського руху початку ХХ століття. Відчуття національного, розуміння своєї національної приналежності рано увійшли в свідомість письменника, реалізувалися у почуття національної гордості.

Стійкий інтерес до питань українського життя та розвитку української нації почав формуватися у Миколи Куліша під впливом української національної революції ще під час його перебування на військовій службі, в першій половині 1917 року. Посилився цей інтерес після повернення його з війська до рідного Дніпрового повіту, де драматург почав займатися вирішенням конкретних націотворчих питань, створивши один з осередків “Просвіти” і очоливши його.Однак пізніше письменник починає дещо критично ставитися до традиційних “просвітянських” ідей, оскільки бачив їхню обмеженість та ідеалістичніть.

Своїми педагогічними, просвітницькими справами М. Куліш реально сприяв не тільки поширенню української культури на землях Таврії, а й зміні ставлення до української культури з боку таврійської громади, формуванню в неї українознавчих та українотворчих засад. Письменник переймався проблемами організації та розвитку національної школи, формування української культури, ментальності, національної самоповаги. Критеріями національного, на думку Куліша, є органічна відмінність, самобутність, неповторність фактичної і духовної наповненості певних явищ і пов’язував проблему боротьби за українське зі зміною суспільної психології. Особливо ж турбував письменника стан українського слова, яке він вважав зневаженим, занехаяним. Він ставив за мету для української інтеліґенції “перебороти зневажання з боку декого з селянства до вкраїнської мови”. Для цього, як вважав письменник, українське начало повинно потужно входити в свідомість кожного громадянина, представників різних верств українського населення. Тому українська мова має стати основною державною мовою, стати мовою науки, мистецтва.

Мотив національного є наскрізним у драматургії Миколи Куліша. Він так писав з цього приводу: “Навіть в подальших своїх п’єсах я все одно буду відбивати і освітлювати національну проблему”. Мотивом України об’єднані в один цикл всі п’єси письменника. З особливою ж ґрунтовністю його розроблено в творах “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Патетична соната”.

Так, у п’єсі “Мина Мазайло” ми бачимо протистояння двох абсолютно відмінних життєвих позицій. Одну – здорову, національно живу, міцну – пропагує Мокій, син Мазайла. Другу – мертву, схоластичну, нав’язану ззовні – висловлює Мина Мазайло. І ми бачимо, що мовлення першого з героїв характеризується різноманітністю, внутрішньою красою, гармонійністю, показують вміння персонажа мислити логічно й грамотно, висловлювати свої думки відповідно засобами батьківської рідної мови. І помічаємо, в цей же час, як відмова користуватися національною рідною мовою позбавляє іншого героя вміння адекватно реагувати на явища життя, позбавляє його можливості висловлюватися чітко й ясно. І зрозуміло, що герої перебувають на різних рівнях духовності, що один з них – збіднений і обікрадений жорстокою нівелюючою політикою, яка позбавляла людину її коренів.

Ось, що говорить Мокій про свою рідну мову, насолоджуючись її глибиною й багатством: “Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?.. А то іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий – золоті береги… А то іще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському – на проізвол судьби”.

У протистоянні батька й сина ми можемо прозирати ту національну ситуацію, яка створилася в Україні на початку 20-х років, коли націотворчі рухи зустрічали спротив реакційного міського населення, яке сприймало все українське як “селянське”, відстале, не розуміючи трагізму втрати національних коренів. Саме в цей час українська культура отримала на короткий період можливості для свого розвитку, саме в цей час вона пережила тимчасове відродження, яке потім було розтріляне й задушене. Але навіть до запровадження офіційних санкцій українізація душилася зсередини відсталістю й ницістю отаких Мазайлів, що прагнули бути Мазєніними!

У різноманітних комічних ситуаціях, побудованих перш за все на суто філологічній грі слів, драматург розкриває дріб’язковість інтересів чиновництва, яке ставить проблему посади вище за проблеми цілої нації, проблеми своєї національної гідності і віддає перевагу цінностям тимчасовим. Саме тимчасовість інтересів Мини Мазайла розкриває фінал п’єси, в якому його за “опирання українізації” знімають з посади. Який удар для людини, що продала власні корені!

Микола Куліш був митцем і національним діячем з широким просвітницьким спектром ідей, митцем, який служив своїй нації.



1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка