Вступне слово



Сторінка45/52
Дата конвертації19.02.2016
Розмір8.31 Mb.
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   ...   52

ГРИГІР ТЮТЮННИК

Біографія


Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім'ї селян.

Батько Григора, заарештований органами НКВС у 1937 р., із заслання не повернувся. Мати вийшла вдруге заміж, а малого Григора забрав до себе на Донбас батьків брат — Филимон Ва­сильович Тютюнник, у родині якого й виховувався майбутній письменник.

У 1938 р. Григір пішов до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий чає був розфор­мований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 р. він розмовляв, писав лис­ти (іноді оповідання) винятково російською мовою.

У 1942 р. Григір змушений був пішки йти до матері на Полтав­щину, оскільки тітка не могла сама прогодувати сім'ю (дядько Фили­мон був у цей час на фронті).

Після п'ятого класу Григір навчався в Зіньківському ремісни­чому училищі № 7, закінчивши його працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у Донбас, будував Миронгрес, слюсарював.

У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радис­том на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

У 1957-1962 pp. майбутній письменник навчався в Харків­ському університеті на філологічному факультеті.

Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і на­друкував її в журналі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті стар­шого брата Григорія Тютюнника (автора роману «Вир») переклав свої «Сумерки» українською мовою і з того часу писав лише українською.

У 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, працював у «Літературній Україні», потім у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка, де написав сценарій за романом «Вир», працю­вав у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дні­про», «Веселка».

У 1966 р. вийшла перша книга прозаїка «Зав'язь».

Наступна книжка «Деревій» (1938 р.) була відзначена пре­мією всесоюзного конкурсу, оголошеного «Литературной газе­той».

У 70-х pp. побачили світ книги новел Григора Тютюнника «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», повісті «Климко», «Вогник далеко в степу», збірки для дітей «Степова казка», «Ласочка», «Лісова сторожка». Письменник перекладав з росій­ської мови, зокрема твори свого улюбленого автора, В. Шук­шина.

За книги «Климко», «Вогник далеко в степу» у лютому 1980 р. Г. Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки.

7 березня 1980 р. письменник наклав на себе руки.



«Три зозулі з поклоном»


Любов’ю до людей сповнені усі твори Григора Тютюнника, тому що він все своє життя болів болями свого народу, радів його радощами. Він писав про простих людей, які творили це життя, будували його, вирощували хліб, ростили дітей і сповнювали світ своєю любов’ю, своїм теплом. Історія, описана в новелі “Три зозулі з поклоном” народжена самим життям. Григір Тютюнник згадував: “Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну. Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки… Ти подивись, яке балгородство й краса обох жінок, самозреченість моєї тоді ще зовсім молодої мами… Мабуть, одна вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла. І якщо доля дасть мені таланту… Не дивися так скептично… Не таланту – Бог із ним… Якщо поталанить щось написати – воздам хвалу жінці й красі”.

І, дійсно, письменникові вдалося втілити в художньому творі безкінечну глибину справжнього кохання і обережне ставлення людей один до одного. Вражає благородство витворених митцем характерів. Так, Марфа, люблячи чужого чоловіка, не претендує на його прихильність, ховає свої переживання і мучиться страшенно. Серцем своїм відчуває вона кожен лист, який приходить від коханого чоловіка й біжить на пошту, щоб хоча б потримати його в руках: “Марфа (тоді її у селі за маленький зріст звали “маленькою Марфою”) серцем чула, коли від тата приходить лист. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист; мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку – тонесенька, тендітна, у благенькій вишиваній сорочині й рясній спідничці над босими ногами, – і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки: втекла од молотарки, або косаря, за яким в’язала, або з лук, де сіно скиртують.

Сидить на поріжку і обриває пелюстки на ромашці, шепочучи6 “Є – нема, є – нема, є…”.

Кохання Марфи таке сильне і таке благородне, воно не вмирає через роки, і жінка з болем дивиться в обличчя сина свого коханого чоловіка, з яким ніколи в житті їй не судилося бути разом.

На питання сина, чому вона не відчувала приходу листа від батька, мати відповідає: “Хтозна, сину. Серце в усіх людей не однакове. В неї таке, бач, а в мене таке… Вона за тата набагато молодша була. Йому тридцять три, а їй дев’ятнадцять”. Жінка не гудить суперницю, не намагається принизити її у своїй розповіді, а, навпаки, віддає належне її серцю.

Страждають обидві жінки, але одна, Софія, все-таки є дружиною, має від коханого сина, а друга просто віддає свою любов, нічого не просячи навзамін. Коли Михайла забирають на каторгу, його чекає дві жінки, тільки одна отримує листи, а друга може тільки їх потримати в руках, примовляючи: “– Ну от бачите, нічого я йому не зробила… Тепер несіть Софії”.

Любов Марфи до Михайла вища за тілесне єднання, воно вище за власну гордість, бажання мати особисте щастя, тому що це почуття надзвичайноо благородства, позбавлене почуття заздрості до своєї суперниці. І Софія теж не відчуває до Марфи злості, незадоволення: “У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе”.

Співчуття до людини, яка живе й страждає поряд визначає всі вчинки героїв новели. Так, Софія навіть просить чоловіка приділити Марфі хоч трохи уваги, проявляючи при цьому глибоку чистоту своєї душі. Але Михайло відчуває, що цим завдасть молодій жінці ще більше болю: “Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться”. Спогади завдають Софії болю, та вона переборює себе: “Очі мамині сухі, голос ні здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять – вони закам’яніли”.

Глибоко порядним і чистим у своїх почування і вчинках залишається і Михайло. Він чесно звертається до своєї дружини у листі з Сибіру: “Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть від морозу…

Сходи, моя єдина в світі Соню!

Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвилинку прийде забуття”.

Зв’язок душ Михайла та Марфи настільки сильний, що їхні душі долають відстань і будь-який реальний простір і зливаються в єдиному почутті. Але Михайло залишається вірним своїй дружині, правдивим перед нею, оскільки присягав їй на вірність. І тільки син тепер з відстані часу може зрозуміти страждання двох душ: “…Коли се було… А я досі думаю: “Як вони чули одне одного – Марфа і тато? Як?..” А ще думаю: “Чому вони не одружилися, отак одне одного чуючи?” – “Тоді не було б тебе…” – шумить велика “татова сосна”.

Глибина кохання передається через кілька важливих символів. По-перше, це потроєний у своїй силі образ-символ “зозуля” – символ жіночої самотності, відданості далекому коханому, який не буде з нею, і тому вона не матиме дітей, не стане матір’ю. По-друге, сосна – символ рідного житла, але й знову ж таки символ самотності. В цих деталях виражається вся глибина Тютюнникового таланту новеліста.

Образи новели теж дуже глибокі психологічно і, можливо, написані деща в традиційному ключі. Мати – спокійна, врівноважена, здатна до прощення. Батько – мудрий і сильний, гідний кохання двох жінок, справжній козак. Марфа – кохана – чутлива й ніжна, одчайдушна, нещаслива й безтямно закохана. Ці характери дуже красиві у своїй життєвій правдивості й чистоті. І несуть вони у світ Любов – Любов-кохання, Любов-прощення, Любов материнську, Любов синівську. Ту Любов, без якої світ давно б зник і розчинився в німому просторі.


Прикладом тестового завдання з теми є наступні:

1. Провідним полемістом літературної дискусії 1925-1927 років був:



А В. Винниченко;

Б М. Куліш;

В В. Підмогильний;

Г М. Хвильовий;

Д П. Тичина.

Правильна відповідь: В.

2. «Це час великих збурень і духовних рушень, спільним знаменником яких була лібералізація (домагання більшої індивідуальної й національної свободи), пора нестримного оновлення мистецтва (авангардизм у літературі, малярстві, скульптурі, зароджен ня рок- і попмузики)». Так сказано про:

А 20-ті роки ХХ ст.;

Б 60-ті роки ХХ ст.;

В 70-ті роки ХХ ст.;

Г 90-ті роки ХХ ст.;

Д початок ХХІ ст.

Правильна відповідь: Б.


3. Прочитайте уривок з кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна», визначте головну рису в характеристиці батька.

Багато бачив я гарних людей, але такого […] не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи.

Весь в полонi у сумного i весь в той же час з якоюсь внутрiшньою високою культурою думок i почуттiв.

Скiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий. Тiло бiле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкi, щедрi.

[…] Одне, що в батька було некрасиве,— одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалi, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом i лахмiттям. Iде було з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнiм смутку, аж плакать хотiлось менi, сховавшись в малинi з Пiратом. I все одно був красивий,— стiльки крилося в нього багатства. Косив вiн чи сiяв, гукав на матiр чи на дiда, чи посмiхався до дiтей, чи бив коня, чи самого нещадно били полiцаї,— однаково. I коли вiн, покинутий всiма на свiтi вiсiмдесятилiтнiй старик, стояв на майданах безпритульний у фашистськiй неволi i люди вже за старця його мали, по даючи йому копiйки, вiн i тодi був прекрасний.

А прекрасна зовнішність;

Б матеріальна злиденність;

В дивовижна працьовитість;

Г внутрішня краса;

Д неписьменність і несвобода.

Правильна відповідь: Г.

4. Основну думку вірша В. Симоненка «Лебеді материнства» можна розкрити прислів’ям:

А «Батьківщину, як і матір, не вибирають»;

Б «За рідний край і життя віддай»;

В «Для кожного наймиліша своя сторона»;

Г «Рідна сторона і в жмені мила»;

Д «Ми з такого роду, що любимо свободу».

Правильна відповідь: А.

5. Елегійний початок «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить ше лест; то йде Марія…» має твір:

А «Intermezzo» М. Коцюбинського;

Б «Вершники» Ю. Яновського;

В «Я (Романтика) М. Хвильового;

Г «Зачарована Десна» О. Довженка;

Д «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника.

Правильна відповідь: В.



Тестові завдання на встановлення авторства:

З якої поезії рядки?


1. Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! – Геть думи сумні!

А. „Життя іде, і все без коректур...” Лесі Українки,

Б. „Contra spem spero!” Лесі Українки,

В. „Життя іде, і все без коректур...” Ліни Костенко,

Г. „Contra spem spero!” Ліни Костенко.

Правильна відповідь: Б.


2. Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки дістане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

А. „Не одлюби свою тривогу ранню...” В. Стуса,

Б. „Слово, чому ти не твердая криця...” В. Стуса,



В. „Не одлюби свою тривогу ранню...” Лесі Українки,

Г. „Слово, чому ти не твердая криця...” Лесі Українки.

Правильна відповідь: Г.
3. Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

А. „Два кольори” Д. Павличка,

Б. „Пісня про рушник” Д. Павличка,

В. „Два кольори” А. Малишка,

Г. „Пісня про рушник” А. Малишка.

Правильна відповідь: Г.

4. Не бійтесь заглядати у словник:



Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

А. „Дітям” М. Рильського,

Б. „Мова” М. Рильського,

В. „Дітям” П. Грабовського,

Г. „Мова” П. Грабовського.

Правильна відповідь: Б.
5. Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

я – поет робітничої рані...

А. „Так ніхто не кохав” В. Сосюри,

Б. „Я стужився, мила, за тобою...” В. Сосюри,

В. „Так ніхто не кохав” Д. Павличка,

Г. „Я стужився, мила, за тобою...” Д. Павличка.

Правильна відповідь: А.

1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   ...   52


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка