Як спілкуватися з дитиною



Скачати 129.61 Kb.
Дата конвертації03.03.2016
Розмір129.61 Kb.
ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ

Майже всі батьки сьогодні працюють. Багато хто працює дуже багато і важко. Час непростий. Потрібно заробляти гроші, щоб годувати родину. Страшно втратити роботу, тому їй віддаються всі сили. Або просто робота дуже захоплює, важлива для реалізації себе. У стрімкому темпі буднів багатьом батькам важко вибрати час для спілкування з дитиною.


Дитина може використовувати різні деструктивні способи, щоб привернути до себе увагу. Давайте розглянемо, що почуває дитина, коли батьки дуже зайняті і приділяють їй мало часу і уваги. І які варіанти поведінки допоможуть і вам, і дитині.
По-перше, дитина може не розуміти, чому батьків, чи одного з батьків постійно немає. Вона може почувати себе непотрібною, самотньою, беззахисною.
По-друге, дитина має потребу в передбачуваності і стабільності. Їй дуже важко, коли батьки непередбачено затримуються чи від‘їжджають кудись.
Часто діти починають хворіти, погано вчитися, розкидати речі, красти – все тільки для того, щоб хоча б такою своєю поведінкою звернути на себе увагу.
Один хлопчик навмисно кидав взуття посередині передпокоїв, оскільки знав, як любить порядок його батько. Але це був його єдиний спосіб привернути до себе увагу, нехай і негативну, з боку батька.
 Визначте час протягом дня чи тижня, який ви можете присвятити своїй дитині, не відволікаючись ні на які інші справи. Дитина повинна знати – у цей час вся ваша увага належить їй і нікому і нічому іншому.
Важливо дати дитині зрозуміти, що навіть коли мами чи тата немає поруч, вони пам'ятають про неї і люблять її. Ви можете подарувати йому чи їй якийсь талісман, дрібничку, що завжди буде з ним чи з нею, через яку дитина зможе відчувати вашу підтримку.
 Спробуйте розповісти дитині про свої справи, про те, що вас захоплює в них. Тоді дитина зможе відчути свою причетність і значимість, оскільки батьки діляться з нею.
 Намагайтеся попереджати свою дитину про те, коли в неї буде можливість вас побачити чи коли вас не буде. При цьому завжди краще, якщо є можливість, щоб дитина знала, як з вами зв'язатися у разі потреби.
Часто батьки відчувають почуття провини через те, що в них просто не залишається сил і часу на дитину. Адже крім роботи є ще інші справи: господарство, турбота про своїх батьків, потреба просто відпочити і розслабитися. Існує переконання, що «гарні батьки – це ті, котрі проводять з дитиною дуже багато часу». Звичайно, добре, коли це можливо. Але що ж робити, якщо цього часу немає? Досвід нашої практичної роботи показує, що справа не тільки в кількості. Дитині може бути досить зовсім небагато часу в день, щоб почувати себе потрібною і улюбленою батьками. Уся справа в тім, чим наповнити цей час.
Багато дітей зі смутком говорять, що їхніх батьків цікавить тільки їхнє навчання. Багато хто просто ненавидить щовечірній допит батьків «Як справи в школі? Що ти сьогодні одержав (одержала)?». Схоже, що можливі проблеми в навчанні настільки хвилюють і лякають батьків, що вони витісняють інтерес до того, що захоплює зараз дитину, що її хвилює, що засмучує і тривожить.
Не будемо заперечувати важливість гарної освіти, але дитина не тільки учень. Спробуйте поцікавитися захопленнями дитини і спробувати в них прийняти участь, і ви побачите, що дитина більш охоче стане йти на контакт із вами. Поцікавтеся її мріями, фантазіями, емоційними переживаннями, відносинами, уявленнями про майбутнє. Якщо вас зовсім не цікавить те, що цікавить вашу дитину, допоможіть їй знайти когось (знайомих, гурток, літературу), з ким вона могла б поділяти свої захоплення, і дитина побачить в вас друга і помічника. Часто через уроки вже просто не залишається часу на відносини – розмови, ігри, обговорення прочитаного чи щось ще.
Якщо у вас декілька дітей, вкрай важливо, щоб кожний з них знав, коли в нього буде можливість поспілкуватися з батьками наодинці, без братів і сестер.
Одна мудра жінка, що виховувала сама чотирьох синів, а ще працювала і вчилася, домовилася з дітьми так. Кожний з дітей знав, що вона проводить з ним, і тільки з ним, один вихідний на місяць. Кожен хлопець знав, що це час, коли він може поговорити з мамою про те, що для нього важливо. Завдяки цьому рішенню, навіть при такому завантаженні, вона змогла зберегти відносини з кожним із синів і знайти час, щоб підтримати кожного.

Діліться з дитиною своїми почуттями. Не завжди дитина може сама зрозуміти і правильно здогадатися про те, який у вас настрій, самопочуття, про те, що ви хочете побути наодинці із собою. Говоріть йому чи їй про це. Ви можете навіть запропонувати якісь умовні знаки, що будуть свідчити про ваш настрій чи ваші потреби. Попередьте дитину, що справа не в ній, що вона не винна, що мама чи тато зараз не спроможні грати чи розмовляти, що це тимчасово. Вам просто потрібно побути наодинці із собою, а потім ви знову зможете бути разом.


Коли ви ділитесь з дитиною своїми почуттями і проблемами, дитина скоріше навчиться ділитися своїми почуттями і проблемами з вами. Їй не потрібно буде влаштовувати істерику, для того щоб «сказати», що вона розлютилася на недостачу уваги, наприклад.

Навчайте дитину підтримувати вас. Це дуже важливо для вас обох.


Навіть якщо ви розумієте, що якось не так поводитеся зараз чи раніше не так діяли по відношенню до своєї дитини, спробуйте відсунути почуття провини. Якщо вам здається, що десь ви недозрозуміли, недоприділили увагу, недопіклувалися, недопояснили, спробуйте краще зрозуміти, подбати, приділити увагу зараз.

Якщо ви вдарили дитину у нападі гніву, а потім каєтеся в цьому, ви можете сказати: «Вибач мене. Це грубий і поганий спосіб показати тобі, як я розсердилася. Давай сядемо і поговоримо про те, чому тобі так важко виконувати мої прохання.»

Допомагайте дитині стати самостійною і полегшуйте власне життя.

Наприклад, традиційна проблема, коли батьки змушені робити уроки постійно разом з дитиною, інакше дитина їх просто не робить чи робить неуважно.


Як навчити її робити уроки самостійно? Якщо спочатку ви робите уроки разом, то потім запропонуйте дитині самій робити, а ви посидьте поруч, допоможіть, якщо треба, а потім разом перевірте. Потім запропонуйте їй спочатку перевірити усе самій, а потім вже разом. Потім ви можете поступово відмовитися від перевірок, довіривши їй самій функцію контролю. Потім можете домовитися, що ви будете зрідка заглядати до неї, коли вона буде робити уроки самостійно.
Важливо тільки бути уважними до того, чи готова дитина вже впоратися з тим, що від неї очікують.

У ситуаціях, коли дитина зіткається з труднощами, коли він чи вона не слухаються, коли вам важко пояснювати, чому ви вводите ті чи інші обмеження, ви можете розповісти дитині про те, що ви самі відчували в дитинстві в таких ситуаціях.

Шляхом до того, щоб дитина менше вибивала вас з колії може бути розуміння причин її поведінки. І пояснення їх і для себе, і для самої дитини.

Розповідає мама одного хлопчика: «Коли ми були на риболовлі з друзями, Вітя (6 років) раптом закинув снасть одного з друзів на середину річки. Він стояв і посміхався як дурень. Першою реакцією було роздратування: «Що за неможлива дитина, зробив гидоту і ще посміхається. Невже він не розуміє, що його вчинок жахливий». Тільки потім я побачила в його очах страх і розгубленість. Він явно почував себе винним та розгубленим, і не знав, як спокутувати свою провину. Посмішка виникла від напруги і розгубленості. Я сказала йому, що бачу, як він переживає, що зробив дурницю, яку знає, що не можна було робити, що він може попросити пробачення і допомогти виловити снасть».

Інтерпретувати поведінку дитини може бути непросто. Особливо, це стосується поведінки «важких» дітей, до яких найчастіше відносять дітей, які поводять себе неслухняно, агресивно, замкнено. Такі діти частіше викликають роздратування і нерозуміння, відчуття, що вони «навмисно злять», «просто не хочуть слухати і розуміти», просто «байдужі». Найчастіше все оточення їх обвинувачує.
Важливо знати! Такі діти, майже завжди, навпаки є особливо чутливими, вразливими і багато чого розуміючими.

А причини їхньої такої поведінки можуть бути наступні:
1. Боротьба за увагу – дитина знаходить те, до чого батьки найбільш чутливі і починаються проблеми саме в цій сфері (здоров'я, навчання і т.д.).
2. Боротьба за самоствердження проти зайвої влади й опіки батьків. Коли у вихованні є надлишок вказівок, зауважень, критики, заборон, побоювань, тривог. Дитина, за допомогою неслухняності й упертості починає використовувати всі засоби, щоб показати, що він чи вона – самостійна особистість.
3. Бажання помститися за образи, які завдали батьки (через розлучення, появу молодших дітей, ігнорування або відштовхування дитини) чи інші люди.
4. Втрата віри у власний успіх – коли дитина не справляється з чимось, наприклад, з відносинами з однокласниками, вона починає погано вчитися.
Розуміючи ці причини, батьки можуть бачити в «проблемній» поведінці сигнал про потребу у допомозі. І якщо спілкування з дитиною перестало бути радісним і задовольняючим вас, зайшло в глухий кут, не впадайте у відчай. Можна просто намагатися зрозуміти, що відбувається з вашою дитиною.

Що можуть робити батьки?
• Якщо вашій дитині не вистачає уваги – ви можете пошукати способи прояву до неї позитивної уваги, які були б приємні і вам, і дитині. У такі моменти, коли дитина не дратує вас, коли у ваших відносинах все спокійно. А традиційні витівки краще взагалі залишити без уваги.
• Якщо ж дитина бореться за самоствердження, надавайте їй право на власні рішення і навіть помилки.
• Якщо дитина своєю поведінкою мститься вам за щось – доречним може бути питання: «Яку біль відчуває дитина?»
• Дуже непросто може бути знайти вихід з ситуації, коли дитина зневірилася у власному успіхові, а ви відчуваєте безсилля. Що ви можете робити, так це допомагати йому чи їй знайти ту сферу, де він чи вона вже успішні або можуть стати успішними, знаходити той рівень завдань, з яким дитина в змозі впоратися та отримати задоволення від досягнутого. Критику варто звести нанівець. У такій ситуації дитина гостро потребує підтримки.

Вірте, що у вашої дитини і у вас, як у батьків,


та й просто, як у людей, все може бути добре!

Головне відчути себе разом з дитиною. Разом – ви сила. Разом ви в змозі пережити будь-яку важку ситуацію і знайти свій вихід. Пам’ятайте, що ви і ваша дитина найближчі та найрідніші люди один для одного. Навіть, в часи, коли вам важко знайти спільну мову, відшукуйте в собі сили залишитися поруч та підтримати один одного.



ВЧИТИ ДИТИНУ ВЧИТИСЯ

(збори-лекція)

/. Що означає вміти вчитися.

2. Характеристики найважливіших умінь, які входять у дане поняття.

3. Опосередкований шлях формування уміння вчитися.

В.О.Сухомлинський підкреслював, що головне завдання початкових класів полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися, сформувати інструмент, без якого вона стає невстигаючою, нездібною. Цим інструментом, на думку відомого вченого, є п'ять умінь: вміння спостерігати; думати; висловлювати думку про те, що бачу, роблю, думаю, спостерігаю; читати; писати.

"Хіба школяр не вміє вчитися? — дивуються деякі батьки. — Адже дитина ходить у школу, готує уроки. Невже цього недостатньо?" Виявляється, що так. Невміння вчитися найчастіше є причиною того, що діти вчаться нижче своїх можливостей або досягають певних результатів ціною надмірних зусиль.

Щоб сформувати в учнів уміння вчитися, раціонально оволодівати знаннями, важливо виробити в них цілий комплекс різноманітних організаційних та інтелектуальних умінь, які забезпечують самостійність у навчанні. Яка участь батьків у даному процесі? На думку О.Я.Савченко, сім'я може зробити дуже багато: привчати дітей до виконання режиму дня, виховувати організованість, озброювати раціональними способами запам'ятовування, розвивати мислення, спостережливість і обов'язково — прагнення до самостійної праці.

Охарактеризуємо деякі з виділених напрямів.

Як ми уже підкреслювали, успішне навчання молодших школярів тісно пов'язане з організацією їх робочого місця. Дитина повинна вміти відібрати все необхідне для заняття, правильно розташувати навчальне приладдя на столі, підтримувати порядок на робочому місці протягом виконання домашніх завдань. Це допомагає уникнути побічних подразників, зосередитися, мобілізувати всі сили на роботу.

Щоб навчити дитину вчитися, важливо сформувати в неї уміння планувати майбутню діяльність, тобто визначати мету роботи, відбирати необхідні прийоми її виконання, встановлювати їх послідовність, здійснювати контроль за ходом роботи згідно з накресленим планом. Варто виробити в учнів узагальнений підхід до виконання будь-якого завдання: спочатку треба подумати, а потім виконувати. Привчайте дитину міркувати так: з чого почнеш роботу, що зробиш потім, чим закінчиш, як перевіриш. Не скупіться на похвалу, заохочуйте найменші прояви самостійності: "Ти чітко спланувала свою роботу, працювала за планом, нічого не пропустила, тому і виконала завдання правильно. Я рада за тебе."

Якщо на перших порах дитині важко передбачати послідовність виконання роботи, батьки з успіхом можуть використовувати прийом "роби, як я" ("Якби я це робила, — каже мама, — я б спочатку ...").

Щоб скласти план твору, учень повинен: уважно прочитати текст, поділити його на логічно завершені частини, до кожної частини підібрати заголовок, чітко та стисло його сформулювати і записати. Слід пам'ятати, що цим складним умінням діти оволодівають поступово. Спочатку вони вчаться відповідати на запитання щодо прочитаного, ділити текст на частини, визначати (з допомогою вчителя) головну думку. І лише в 4 класі молодші школярі оволодівають умінням членувати текст на логічно закінчені уривки, складати план, проводити спостереження за змістом і логікою абзаців. Центральна ланка у складанні плану — вміти визначити головну думку твору.

Таким чином, ми виділили наступне уміння, яке необхідне для того, щоб навчити дитину вчитися — вміння визначати головні і другорядні ознаки. У процесі навчання школярі дізнаються, що всі ознаки, які притаманні даному предмету, поділяються на головні і другорядні. Головні — це ті, які завжди належать предмету, без яких він не може існувати. Другорядні ознаки в одному випадку можуть належати даному об'єкту, а в іншому — ні. Так, наприклад, головна ознака м'яча — кругла форма. Оскільки він може бути великим і маленьким, червоного або синього кольору, то розмір і колір м'яча — ознаки другорядні. Пограйте з дитиною у гру "Хто більше?". Виберіть якийсь предмет (наприклад, сніг) і постарайтеся виділити якнайбільше властивостей (холодний, блискучий, білий, м'який, іскристий, ранній, глибокий, дрібний, несподіваний тощо). Які серед цих ознак головні? Чому? Поміркуйте разом.

З початкових класів дитину варто привчати точно виконувати вказівки дорослого. Адже, як правило, у процесі виконання домашніх завдань часто виникають такі питання: "Переписувати у зошит вправу чи виписувати лише окремі слова?", "Задачу розв'язувати окремими діями чи виразом?" та ін. Щоб цього уникнути, важливо, насамперед, навчити дитину уважно слухати вчителя, найважливіше записувати у щоденник.

Добре розвиває уважність відомий у психології метод коректурної проби. Суть його ось у чому. Дитині пропонується друкований текст. Читаючи, вона повинна закреслювати (або підкреслювати) певну букву (наприклад, "к"). Завдання можна урізноманітнити: одну букву підкреслювати, іншу — закреслювати.

Формуванню уміння точно виконувати вказівки дорослого сприяють "графічні диктанти". Суть вправи поясніть дитині таким чином: "Зараз ми будемо малювати узор. Робити це потрібно так: я буду говорити, в який бік і на скільки клітинок проводити лінію, а ти виконуй. Кожну наступну лінію починай там, де закінчилася попередня, не відриваючи олівця. Наприклад, відрахуй чотири клітинки зверху, дві — зліва і постав крапку. Звідти починай малювати узор: 2 клітинки вправо, 3 — вверх, 3 — вправо, 5 — вниз, 1 — вправо, 2 — вверх. А тепер самостійно продовж узор. Поступово малюнок варто ускладнювати.

Уміння вчитися включає в себе і навички умілого користування підручником. Дитина повинна вміти швидко знаходити ті сторінки, на яких буде працювати. Ефективним у даному випадку є використання закладки, яка перекладається з уроку на урок на потрібне місце. Поряд з цим важливо вчити дітей знаходити за вказаним номером сторінку у підручнику. Іншим орієнтиром, за допомогою якого школяр може швидко відшукати потрібний матеріал, є номер вправи чи задачі.

Основні вимоги до роботи з навчальною книгою у початкових класах такі: 1) вміти користуватися змістом, тобто знати, що назви всіх оповідань, віршів, байок є у змісті, тому, щоб знайти потрібний твір, не треба гортати сторінки, швидше буде знайти його назву у змісті, а потім, за номером сторінки, — у книжці;

2) користуватися підрядковим словником, у якому пояснюються невідомі або маловживані слова з читаного твору;

3) знаходити червоний рядок (початок абзацу), абзац (частину твору в проміжку між двома червоними рядками).

Учні повинні знати, що виділені жирним шрифтом слова, визначення обов'язково треба прочитати кілька разів, щоб запам'ятати; на всі запитання, подані до тексту, потрібно дати відповідь.

При заучуванні віршів рекомендуємо молодшим школярам таку послідовність дій:

1. Уважно прочитай вірш, вдумайся у його зміст (що за чим іде).

2. Завчи перший стовпчик, потім другий.

3. Повтори перший з другим.

4. Завчи третій стовпчик.

5. Повтори перший, другий, третій і т.д.

6. Повтори вірш ввечері і зранку, дотримуючись відповідної інтонації. Невеличкий вірш краще прочитати 23 рази весь, а потім відтворювати.

Обов'язковою умовою повноцінного навчання є формування у молодших школярів уміння контролювати виконану роботу. Вчені стверджують, що оволодіння контрольними уміннями здійснюється двома шляхами: вихованням потреби в самоконтролі і озброєнням дитини конкретними способами контролю.

Таким чином, спонукання дорослих: "Перевір роботу! Ще раз перевір!" — малоефективні. Важливо практично ознайомити дитину з тим, як переконатися, чому відповідь правильна або в чому її помилковість.

Молодші школярі порівняно легко оволодівають способом перевірки завдань шляхом співставлення зі зразком (текстом підручника, словником). Батькам не варто поспішати виправляти помилку. Важливо ще раз звернути увагу дитини на зразок: "Давай зіставимо зі зразком", "Послухай уважно, як я вимовляю це слово ...". Щоб зосередити увагу учнів на складних у написанні словах, варто попередньо підкреслити їх олівцем у тексті, а потім порадити побуквено звірити ці слова.

Пізніше діти оволодівають складнішими способами перевірки: порівнюють написане з вивченими правилами; перевіряють, чи виконано все, що вимагає завдання; записують під диктовку з поясненням; відповідають на контрольні запитання, які є в кінці теми; підбирають слова на певне правило.

Характерною особливістю математичних завдань є те, що правильність їх розв'язання не можна проконтролювати, порівнюючи результат діяльності зі зразком. Існують спеціальні способи перевірки математичних завдань: повторне розв'язання того ж прикладу, виконання оберненої дії, застосування переставної властивості додавання, розв'язування "кругових" прикладів.

Можна застосовувати і такі способи перевірки прикладів: "Перевір правильність виконання, якщо відомо, що сума відповідей п'яти прикладів дорівнює 100", "Випиши всі приклади з відповіддю 50 (з двоцифровими результатами, з однаковими відповідями), "Перевір себе: кожна наступна відповідь повинна бути більшою за попередню".

З метою перевірки правильності розв'язання задачі доречно запитати у малюка, про що в ній йдеться; що відомо, а що потрібно знайти; як саме знайшов невідоме; чи впевнений у правильності результату; як можна перевірити. Такий підхід привчає дитину осмислювати виконану роботу, засвоювати спосіб міркування.

Навчаючи школярів перевіряти розв'язання задач, можна користуватися такими способами: прикидка відповіді або встановлення меж шуканого числа, розв'язування задачі іншим способом, складання і розв'язування оберненої задачі, встановлення відповідності між результатом і умовою задачі.

Таким чином, ми розглянули найважливіші уміння, які складають основу уміння вчитися. Формуються вони не лише прямим шляхом, але й опосередкованим.



Опосередковані засоби впливу — це, насамперед, особистісно-орієнтоване спілкування, атмосфера доброзичливості, радості спільної праці. Якщо в сім'ї склалися Такі стосунки, — учень не боїться висловлювати власну думку, запитувати, міркувати.

Народна мудрість говорить: "Хто думає, той і розум має". Тому частіше ставте перед своїми дітьми запитання: "Чому ти так думаєш?", "Як це можна довести?", "Ти впевнений?", "Чому ти вважаєш цей шлях правильним?" та ін. Не скупіться на похвалу, помічайте найменші успіхи у навчанні: "Минулого разу ти допустив шість помилок у завданні, а цього разу лише три", "Молодець, ти вже навчився розв'язувати задачі на дві дії". Дитині так потрібна ваша підтримка.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка