Якість освіти крок до європейської інтеграції



Скачати 100.64 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір100.64 Kb.
ЯКІСТЬ ОСВІТИ – КРОК ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
Герасименко О.О., Ткач В.О.
Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”
Забезпечення якості освіти є однією з головних умов, мобільності, сумісності та привабливості системи вищої освіти будь-якої країни, головною складовою престижу вищого навчального закладу (ВНЗ). Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти – це вимога Болонського процесу, а принцип інституційної автономії передбачає, що основна відповідальність за забезпечення якості лежить на ВНЗ.

В останні роки якість вищої освіти в Україні знижується. Як справедливо зазначає ректор НТУУ “КПІ“ М.З. Згуровський, «в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на європейському ринку праці» [1]. Очевидних втрат зазнають такі достоїнства української освіти, як фундаментальність, системність та практична спрямованість.

Отримання якісної освіти безпосередньо залежить від якості самих вимог (цілей, стандартів і норм), якості ресурсів (програми, кадровий потенціал, контингент абітурієнтів, матеріально-технічне забезпечення, фінанси і т.д.) та якості освітніх процесів (наукова та навчальна діяльність, управління, освітні технології), які безпосередньо забезпечують підготовку фахівців. Для України модернізація системи контролю якості підготовки фахівців постає актуальною проблемою в першу чергу в контексті загальноєвропейського простору вищої освіти, з'ясування сучасних європейських стандартів якості вищої освіти через аналіз домінуючих оцінювальних підходів в європейському освітньому просторі.

У практиці застосовуються основні підходи до оцінювання якості освіти: традиційний (престижність ВНЗ), науковий (відповідність стандартам), менеджерський (задоволення клієнта), споживчий (сам споживач визначає якість), демократичний (користь вищого закладу для суспільства) [6].

Компетентного фахівця відрізняє уміння серед багатьох рішень обирати оптимальне, аргументовано спростовувати хибні рішення, піддавати сумніву ефектні, а неефективні рішення, тобто мати критичне мислення. Компетентність передбачає також постійне оновлення знань, володіння новою інформацією для успішного вирішення професійних завдань у визначений час та в певних умовах. Професіонал повинен не тільки розуміти сутність проблеми, але й уміти вирішити її практично. Оскільки підготовка військового фахівця для Збройних Сил України інтегрована в державну систему вищої освіти України, то це ще більше стосується випускників вищих навчальних закладів (ВВНЗ).

Компетентнісний підхід до підготовки фахівців у ВІТІ НТУУ „КПІ” полягає в набутті та розвитку у курсантів (студентів) набору ключових, загально-галузевих та предметних компетенцій, які визначають його успішну адаптацію в професійній діяльності. З позицій компетентнісного підходу рівень освіти визначається здатністю фахівця вирішувати проблеми різної складності на основі наявних знань та досвіду.

Світовий досвід переконує, що одним з принципів забезпечення якості вищої освіти є якість фундаментальної підготовки. Проблемним питанням є підвищення якості технічної освіти. Щоб випускники технічних вищих навчальних закладів, якім є ВІТІ НТУУ “КПІ”, успішно конкурували на ринку праці, вони повинні отримати не лише фундаментальну базову і високу фахову підготовку, але й володіти іноземними мовами та інформаційними технологіями, економічними та правовими знаннями [2].

На жаль, у масовому вимірі українські випускники почали програвати на ринку високих технологій Актуальним стає ствердження, що неякісна технічна освіта може негативно позначитися на безпеці держави [5].

Приєднавшись до Болонського процесу, Україна взяла на себе зобов’язання проводити роботу з приведення якості національної освіти України у європейську систему забезпечення якості вищої освіти, у відповідності до європейських стандартів. Сьогодні стає все більш зрозумілим, що відповідність реальних результатів і змісту освіти вищих навчальних закладів державним стандартам є необхідною, але недостатньою умовою якості. Тому досягнення оптимальної якості професійної освіти зумовлено створенням системи якості, яка на рівні конкретного вищого навчального закладу забезпечувала б узгоджену реалізацію державних, суспільних і особистих інтересів

За результатами теоретичного аналізу наукових джерел виявлено, що існують різноманітні тлумачення суті поняття „якість підготовки фахівця” та „якість фахівця”, однак всі вони мають за основу „якість” як економічну категорію. Так, під якістю фахівця розуміють сукупність його властивостей, які дозволяють кваліфіковано і своєчасно виконувати професійну роботу у відповідності з паспортом спеціальності, займати активну громадянську позицію, постійно підвищувати свою кваліфікацію, а при необхідності своєчасно змінювати професію [4, с. 58]. У своєму дослідженні П.І. Канівець розглядає якість фахівця як об’єктивно існуючу сукупність властивостей і характеристик (знання, уміння, навички, особистісні якості, здібності, комунікативні та інші якості), які визначають його як фахівця певної професії та спеціальності і відрізняє його від інших спеціалістів. Якість підготовки фахівця, на думку дослідника, це сукупність суттєвих властивостей та характеристик фахівця, рівень яких формується в процесі здійснення освітньої діяльності і повинен відповідати вимогам споживачів [3].

Для оцінювання якості підготовки фахівця О. М. Мелєшко запропонувала наступну схему формування показників якості підготовки фахівця: рівень фундаментальної теоретичної підготовки (знання природничонаукових дисциплін, знання гуманітарних і соціальних наук, знання загально-професійних дисциплін, знання спецкурсів, рівень системності підготовки); рівень професійної компетентності (технологічна та інформаційна компетентність, базові навички фахівця, уміння обґрунтовувати і обирати найкраще рішення); особистісні якості фахівця (розумові навички, навички між особистісної комунікації, особистісні якості) [5].

Також важливим кроком є створення вищим навчальним закладом власної системи, яка б дала можливість оцінити якість підготовки випускників. Для цього необхідно використати комплекс показників, завдяки яким можна об’єктивно оцінити майбутнього фахівця, його здатність виконувати майбутню професійну діяльність. Така система якості повинна бути основана на устояних традиціях, результатах наукових досліджень і сучасного досвіду. Характеристика освітнього процесу в системі якості повинна описувати фактичний або бажаний рівень послуг, які надаються навчальним закладом особистості.



Нагальною потребою є введення рейтингової системи оцінювання як вищого навчального закладу, так і навчальних курсів. Доцільним є також поступовий розвиток рейтингових експертних оцінок - від рейтингу вищого навчального закладу до рейтингу освітніх програм. Підвищенню якості освіти повинен сприяти комплексний підхід до співробітництва з роботодавцями (військовими установами) впродовж усього циклу надання освітніх послуг, а не тільки відгуки на випускників (ВВНЗ), які бувають не завжди об’єктивні та своєчасні.

Наведемо деякі приклади вибору показників для оцінювання якості підготовки фахівців у ВНЗ. Так, для оцінювання якості підготовки фахівця у вищому навчальному закладі пропонується використовувати комплексний показник, що містить в собі індивідуальні показники, які й характеризують ці властивості. У дослідженні російських науковців було обрано вісім таких індивідуальних показників якості фахівця: рівень професійних знань; рівень практичного застосування професійних знань; рівень творчих навичок (участь у науково-дослідницькій роботі, доповіді, статті, використання результатів науково-дослідницької роботи у курсових, дипломних роботах); рівень загально професійних знань (середня оцінка з загально професійних дисциплін); рівень загальних математичних і природничонаукових, загальних гуманітарних й соціально-економічних знань (середня оцінка з загальних математичних і природничонаукових, загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін); рівень виконавської дисципліни (своєчасне виконання курсових, дипломних проектів, своєчасне отримання заліків – оцінює куратор академічної групи); рівень загальної активності і підприємництва (участь в суспільній праці і праці з сумісництвом – оцінює куратор групи); рівень культурного, етичного і морального виховання (оцінює куратор групи) [4, с. 59-60].

Однак, на нашу думку, деякі з вказаних показників можуть бути недостатньо об’єктивними, оскільки самі залежать від багатьох чинників. Для більшої об’єктивності оцінювання якості підготовки фахівців у ВВНЗ необхідно враховувати самооцінку судження випускників, які нададуть додаткову інформацію про їх готовність здійснювати професійну діяльність, про рівень сформованості тих чи інших якостей та властивостей та ін.

Говорячи про якість освіти, слід звернути увагу також на ціннісні орієнтації курсантів (студентів) як учасників навчального процесу: в чому вони вбачають користь здобутої освіти; який, на їх думку, соціальний статус можливо здобути, маючи певну загальну чи професійну підготовку. Повноцінна освіта – це необхідна умова досягнення молоддю бажаного соціального статусу. Тому перед дослідниками актуальним залишається питання встановлення залежності між соціальною (визначення людиною свого місця в системі суспільних відносин, вибір бажаного соціального стану та шляхів його досягнення) та професійною (свідомий вибір людиною серед професій, які пропонує суспільство, найпрестижнішої, найкращої).

Компетентнісний підхід до вищої освіти означає, що результат вищої освіти діагностується як підготовленість випускника ВВНЗ до здійснення професійної діяльності, такого, що має не тільки знання, уміння і навички по спеціальності підготовки, але й такі особистісні якості як мотивація до продуктивної діяльності, рівень розвитку інтелекту, ступінь засвоєння культурних та етичних норм та інших якостей соціального і гуманітарного характеру. Зрозуміло, що соціальна та професійна орієнтація взаємопов’язані, оскільки соціальний стан людини в суспільстві визначається характером та змістом її професійної діяльності. Так, за результатами опитування випускників вищого навчального закладу (перед захистом дипломних проектів) перші місця серед здібностей та властивостей, сформованих у процесі професійної підготовки у вищому навчальному закладі, займають аналітичні й загально інтелектуальні здібності, здатність доводити, аргументувати, обґрунтовувати власні позиції, а також здатність до навчання та роботи з інформацією. Прийнята на практиці система оцінювання якості вищої освіти випускника ВВНЗ тільки по оцінках в балах, одержаних на контрольних навчальних заходах, передбачених навчальним планом, не повністю відповідає Закону України „Про вищу освіту”. Це твердження базується на тому, що оцінки в балах, одержані курсантом (студентом) на контрольних навчальних заходах, передбачених навчальним планом, не повною мірою характеризують рівень професійної компетентності та інші якості випускника ВВНЗ, стосовно якості вищої освіти. Поняття „компетентність” трактується як володіння знаннями, уміннями, навичками, життєвим досвідом, що дозволяє судити про будь-що, робити або вирішувати що-небудь. Крім того, практика показує, що не всі курсанти, (студенти) відмінники мають високі моральні, психологічні та інші соціально значущі якості. По принципам Болонського процесу якість вищої освіти пропонується оцінювати рівнем компетентності фахівця – випускника ВВНЗ. Це зумовило перебудову навчальних планів, програм та документації організаційно-методичного забезпечення на новий лад, що, безперечно, внесло значні корективі у навчальний процес вищого навчального закладу. Упровадження компетентнісного підходу до діагностики якості вищої освіти випускника ВВНЗ проходить практично паралельно з введенням кредитно-модульної системи як моделі організації навчального процесу.

В основу компетентнісного підходу до діагностики якості вищої освіти випускника покладено достатньо відомі нам групи компетентностей які поділяються на складові, а для якісної оцінки кожної з них використовуються характеристики як критерії кількісних оцінок кожної складової компетентності й інтегральної компетентності військового фахівця.

Відповідно до посад, що можуть займати випускники ВНЗ вони придатні до виконання виробничих (службових) функцій (здійснення певних типів діяльності) та типових для даної функції задач професійної діяльності. Кожній типовій задачі відповідає компетенція, яка формується системою умінь щодо вирішення цієї задачі діяльності. Компетентність військового фахівця – випускника ВВНЗ проявляється в процесі його військово-професійної діяльності, у поведінці в сфері соціального та суспільного життя. Тому рівень компетентності випускника ВВНЗ можна діагностувати з певною об’єктивністю (достовірністю) тільки після певного періоду його військово-професійної діяльності на конкретній посаді.

Таким чином, питання оцінювання якості підготовки фахівця, вибір показників, побудова системи оцінювання вищим навчальним закладом залишаються сьогодні недостатньо дослідженими. Результати теоретичного аналізу науково-педагогічних досліджень дають можливість говорити про існування різноманітних моделей оцінювання якості вищої освіти: оцінювання власної діяльності самим навчальним закладом; зовнішня оцінка; поєднання обох варіантів, або так звана „американська модель”.

Однак, попри існування різних підходів, сьогодні кожний вищий навчальний заклад має створювати власну систему якості.

Згідно з прийнятим трактуванням якості на засадах компетентносного підходу контрольованими є ті типи об’єктів навчального процесу, вимоги до яких висунуто в освітньо – кваліфікаційних характеристиках (ОКХ), освітньо – професійних програмах (ОПП) та засобах діагностики якості (ЗДЯ). Це, насамперед: Випускник і Курсант, (Студент), Напрям підготовки і Освітньо-кваліфікаційний рівень , Спеціальність, Навчальний план, Навчальні програми дисциплін ВВНЗ. Роль уніфікованого показника якості контрольованого об’єкта певного типу надається ступеню його відповідності ОКХ і ОПП або їх фрагментам. Профіль таких показників підходу для актуальних напрямів, з необхідним рівнем деталізації за типами об’єктів, та результат їх усереднення (надалі – критерій якості) розглядається як показник якості навчального процесу в цілому.

У ВІТІ НТУУ „КПІ” апробовані та успішно використовуються „Методичні рекомендації щодо розробки та застосування рейтингових систем оцінювання успішності курсантів (студентів)”. На цій основі визначається рівень і якість знань майбутніх спеціалістів з кожної навчальної дисципліни, оцінювання стає одним з основних критеріїв у визначенні якості вищої освіти, при внутрішній самооцінці ВВНЗ. Розуміємо, що в межах однієї статі не можемо надати більш глибокий і детальний аналіз напрацювань присвячених даній проблематиці, тому ми обмежились тільки описом деяких із досліджень.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Згуровський М.З. Болонський процес — структурна реформа вищої освіти на європейському просторі // http://www.idn.polynet.lviv.ua

2. Доповідь Міністра освіти і науки Д.В.Табачника на підсумковій колегії 22.04.2010р., м Харків.

3. Канивец П.И. Модели и методы оценки качества подготовки и повышения конкурентоспособности специалистов: дис. на соискание науч. ст. канд. эконом. наук: 08.00.13 / Павел Илларионович Канивец. – Новочеркасск, 2004. – 230 с.

4. Суслов А.Г. Авдиенко В.И. Система оценки качества подготовки специалиста / Качество Инновации. Образование. – 2005. –№ 3. – С. 58 – 61.



5. Мелешко Е. Н. Методы и модели управления качеством подготовки специалистов с высшим образованием в регионе: дис. на соискание науч. ст. канд. эконом. наук: 08.00.13 / Елена Николаевна Мелешко. – Ростов-на-Дону, 2000. – 249 с.

6. Похолков Ю. Обеспечение и оценка качества высшего образования / // Высшее образование в России. – 2004. – № 2. – С. 12 – 27.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка