Євреї в україні сьогодні: реальність без міфів привид сіонізму бродить по світу



Скачати 422.56 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації21.02.2016
Розмір422.56 Kb.
1   2

3. Привид чи реальність сіоністської освіти в Україні?

Гадаю, в Україні не всі знають, що міністр освіти і науки Василь Григорович Кремень за сумісництвом обіймає посаду заступника голови СДПУ(о), партії Суркіса-Медведчука, в якій, не знати чого, никає і якась частина українців. Можливо, навпаки, за сумісництвом обіймає посаду міністра.

Нас цікавить, як шанований вчений і прекрасна людина поєднує державні українські справи із єврейськими - як третя особа цієї партії. Як шевальє ордену СС Василь Григорович забезпечив Суркісу урок футболу в школах України, очевидно, і рахітична 12-бальна система з тієї ж подачі, як і 12-річна освіта, а сьогодні нова проблема - уроки єврейського Голокосту в українських школах.

Шмуель Камінєцькій, головний рабин Дніпропетровська і області у єврейській газеті "Ткума" ("Возрождение") повідомив: "Совсем недавно произошла встреча руководителей "Ткумы" с министром образования Украины - Василием Кремнем. Он с пониманием отнесся к проблемам еврейского образования, поддержал наши инициативы по введению курса истории Холокоста в школах и вузах" ("Ткума" - 2002, N 9. - Сентябрь).

Отже, "понимание" - є, "поддержка" - є, чекай, Україно, нового предмета, очевидно, знову за рахунок скорочення кількості годин на українську мову, літературу, історію. Йдеться, як бачимо, не про те, щоб учитель історії, розповідаючи на уроках історії про злочини фашистів проти людства і людяності, не забував, а був зобов'язаний згадати про особливу жорстокість фашистів щодо євреїв. Ідеться про предмет, навчальну дисципліну. Переді мною "Програма для загальноосвітніх навчальних закладів "Історія Голокосту", 10-11 класи, 2001, автор - Щупак І. Я., канд. іст. наук, в. о. доцента Запорізького державного університету, учитель-методист". У пояснювальній записці "головними цілями навчання (не вивчення, а навчання! - В. Я.) історії Голокосту" Щупак І. Я. ставить: "формування історичних знань з історії єврейського народу та Голокосту в контексті загальноісторичного процесу, розвиток історичного мислення учнів..." і т. д.; "формування національної самосвідомості та історичної пам'яті, усвідомлення значення уроків історії для сьогодення, виховання в учнів загальнолюдських духовних ціннісних орієнтацій..." і т. д. Пропонується 12 тем. Для прикладу наведу тему першу: "Єврейське питання" в країнах Європи наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Становище євреїв у країнах Європи. Антисемітизм. Релігійні, економічні, соціально-психологічні передумови антисемітизму. Націоналізм. Расова теорія Гобіно, Х. Чемберлен. Формування політичного антисемітизму. "Справа Дрейфуса". Зародження сіонізму. Передумови зародження сіонізму. Т. Герцль. Перший сіоністський конгрес". До першої теми 10 позицій лише "основної", себто обов'язкової літератури, 20 відеофільмів. А таких тем 12! І відразу вражаючі відомості, що Міністерство освіти планує зліквідувати "Історію України" як навчальну дисципліну, а замість неї запровадити "Світову історію", в якій будуть зреалізовані всі сіоністські ідеї.

Схоже, немає потреби коментувати, чим з благословення рабина Шмуеля Камінєцького має займатися українська школа під виглядом єврейського Голокосту: формувати знання з історії єврейського народу, виховувати єврейські духовні ціннісні орієнтації, себто орієнтувати на визнання єврейської богообраності й винятковості, на сіонізм, вивчати праці Т. Герцля і рішення сіоністських конгресів.

А от я, Василю Григоровичу, звертаюся до Вас із пропозицією ввести в шкільну програму курс українського Голокосту і Геноциду з метою, визначеною Щупаком І., "формувати національну самосвідомість та історичну пам'ять", щоб кожен учень знав, що в 1932-1933 роках мільйони українців були заморені голодом, організованим євреями з помсти: що в 1937-1938 роках нові мільйони українців були знищені НКВД, яке на 99 відсотків складалося з євреїв і було кероване лідерами сіонізму; що це ми повинні пам'ятати, бо на повну силу працює в Україні організація світового сіонізму Хабад, формуються військові загони "Бейтар". Для чого? Проти кого? І при чиєму потуранні? І чому державні органи закривають на це очі, але швидко розплющують їх, коли лідер Хабаду із вікон свого Видавничого дому вказує на когось пальцем - антисеміт! Ату його!

Люди вже досить стурбовані агресією сіонізму на теренах України і вказують на її виконавців в Україні - Вадим Рабинович, його поплічники Олександр Фельдман, Олександр Найман, Володимир Кацман, американський сіоніст, видавець україножерських видань "Корреспондент" і "Kyiv Post" і навіть не громадянин України Джен Санден. Це все люди, яких належало б депортувати з України або віддати під суд, є за що. Кажу, але знаю, що буде інакше, бо вже й освітню політику в Україні формують Григорій Суркіс, рабин Шмуель Камінєцькій. Джен Санден взявся вже за ревізію українських класиків: диктує, які їхні твори не треба друкувати, бо інакше, мовляв, вони створять Україні світовий імідж юдофобської держави та й творять його на сторінках "Нью-Йорк таймс" і іншої сіоністської преси, серйозно підриваючи повагу до США, там вони компрометують Україну. Там розташовані сіоністські центри - такі, як єврейська антидифамаційна ліга, яка в Україні навіть не зареєстрована, але від імені якої О. Найман засипає прокуратури Києва позовами на українську інтелігенцію. Єврейський олігархічний клан нагло вривається у вашу компетенцію, Василю Григоровичу. Чомусь ніде не почули відповіді на статтю у "Дзеркалі тижня" під назвою "Яма сваволі", де йшлося про те, що директор 117-ої гімназії імені Лесі Українки фактично продала школу під гараж єврейському олігарху і здала йому навіть номер школи. Тепер під номером 10 по Лютеранській значиться одночасно гараж і гімназія N 117 імені Лесі Українки. Приміщення школи, підкопане при будівництві гаражів, незабаром стане аварійним, його знесуть, а на тому місці постане п'ятизірковий готель того ж олігарха. Та й засиджуються такі "потрібні" директори до підозріло позапенсійного віку. Бо вони потрібні люди. Може б, тут варто навести порядок?

Пишу про відомство, яке добре знаю. Гадаю, люди напишуть в газету про інші відомства, бо треба бити тривогу: очевидно, треба класти факти і документи на стіл Верховної Ради, доки вона ще остаточно не перетворилася на ізраїльський кнесет чи велику центральну синагогу України.

Висповідався оце перед своїм міністром, і аж на душі легше стало, бо, по-перше, знав його давно як чулу українську душу і як шанованого вченого, а по-друге, думати треба всім, і міністрам також, навіть якщо вони вже стали шевальє і перестали бути простими смертними і формують ідеологію не української партії, а партії євреїв України.

21-23 березня я був у Волинському державному університеті на Всеукраїнській науковій конференції.

У той час там проїздом був і міністр. У нього своя програма, у конференції - своя, але ж дві події схрестилися. І невже, думаю собі, спали б лаври з міністерської корони, коли б міністр зайшов із ректором на конференцію у молодому державному університеті, що зібрав десятки переважно молодих вчених, та привітав і побажав плідної роботи. Не побачили ні міністра, ні ректора чи бодай проректора. Та й хімік-ректор не дніпропетровський рабин, очевидячки, "понимания" і "поддержки" у філологів не шукав, щоб прищеплювати історичну пам'ять. І я згадав із душевною гордістю свого ректора і також хіміка, але не пам'ятаю, щоб у національному університеті імені Т. Шевченка на будь-яку республіканську конференцію в стінах університету не зайшов академік Скопенко В. В., бодай на кілька хвилин, сказати учасникам добре слово і наголосити, хто в домі господар. Так що немає "худа без добра", якщо єврейська агресивність змушує нас думати і про себе: які ми є і чому такі пасивні та байдужі у порівнянні з ними.

Єврейський науково-просвітницький центр "Ткума" ("Відродження") у Дніпропетровську провів міжнародний семінар "Проблемы преподавания Холокоста для учителей нееврейских школ" і другу міжнародну наукову конференцію "Проблемы Холокоста в Украине".

У виступі на семінарі професор Фелікс Левітас напучував викладачів, що читають теорію Холокосту в Україні: "В своих лекциях преподаватель должен говорить не только о жертвах Холокоста, но подчеркивать героизм еврейского народа и волю к сопротивлению фашизму, проявленную европейским еврейством". (Про що йдеться? Чи не про 400-тисячну орду євреїв-есесівців, що прийшли з фашистами в Україну? - В. Я.) Хто заперечує, що треба "підкреслювати", але на документах і фактах, а не голослівно. А для цього необхідно зняти табу з проблеми і дати можливість ученим всіх національностей вивчити її, а результати висвітлити в монографіях, які б стали доступними європейській людності, бо єврейські історики і публіцисти скомпрометували себе підробками, підтасуваннями, подвійними стандартами, брехнею та інсинуаціями. Через те виникають сумніви щодо об'єктивності дослідження проблеми, вивчення і висвітлення її - вона монопольно в єврейських руках.

Процитуємо деякі виступи на семінарі "Проблемы преподавания Холокоста" для учителей нееврейских школ", себто для українських шкіл.

Фелікс Левітас, доктор історичних наук, завідує кафедрою методики викладання історії у Київському інституті підвищення кваліфікації вчителів імені Б.Грінченка, говорить:

"И в смутные годы так называемой эпохи руины - это ХVII век - было истреблено немало евреев казаками Богдана Хмельницкого, и еврейские погромы 1917-1920 годов умножили число еврейских жертв и явились прологом Бабьего Яра, где были расстреляны 150 тысяч евреев по данным немецких документов на 28 сентября 1941 г. А списки евреев, проживающих тогда в Киеве, были угодливо составлены дворниками, что сразу же стали прислуживать немцам после взятия города войсками вермахта и СС...". Все це бездоказово, потрібні документи.

Для доктора історичних наук байдуже, що епоха Руїни почалася після Богдана Хмельницького і козаки вже тоді вбивали тільки своїх. Руїна - це братовбивча громадянська війна після революції 1648-1654 років, а кількасот євреїв справді було знищено під час національно-визвольної війни, оскільки це були найбільші покидьки єврейського народу і люті кати українського народу. Меч помсти народу падав і на їхні голови, як і на голови польського панства. Вважати прологом Бабиного Яру погроми 1917-1918 років для вченого-історика просто некоректно і так добросовісно не знати історію або безсовісно перекручувати її - негоже, бо більшість так званих "погромів" насправді були придушенням більшовицьких повстань проти української влади, яка дала зброю євреям для загонів самооборони.

У більшовицьких повстаннях, зокрема в Проскурові 1919 року, брали участь переважно євреї.

150 тисяч євреїв взагалі не було в Києві, а тим паче документів на 28 вересня 1941 року, бо німці захопили Київ щойно в цих числах. Загони Народного ополчення залишили правий берег 20 вересня і за вісім діб скласти списки на 150 тисяч євреїв для малописьменних довоєнних двірників було фізично неможливо. Брехня ллється, як із фонтана, і заткнути його ніхто не хоче, а крім брехні - яка ненависть до українського народу і пропаганда помсти!

Ігор Щупак ще не доктор, але вже кандидат історичних наук, який, спасибі йому, уклав програму викладання Голокосту в українських школах. Він залишає за українцями право вважати Богдана Хмельницького національним героєм, але притримується настанови "єврейської хроніки" Натана Ганновера, в якій сказано "да будет стерто его имя...". І заходилися стирати. А послухайте, шановні українські історики, які відкриття про причини Хмельниччини зробив Ігор Щупак:

"...Надо сказать о преимущественной роли еврейского образования в воспитании детей. Грамотность в еврейских семьях преобладала, потому что каждый ребенок очень рано начинал изучать Тору". Та ж у XVII сторіччі Україна, за свідченням Петра Алепського, була країною суцільної грамотності і навіть дочки козаків і діти-сироти були навчені грамоти, знали порядок церковної служби і співали в церковних хорах. То ж яка була "преимущественная роль" єврейської освіти і виховання? Переважаюча роль виявилася пізніше, коли українці втратили економічну можливість навчати своїх дітей. "Поставленные в жесткие экономические условия выживания, лишенные возможности работать на земле, евреи становились арендаторами и шинкарями. И это в свою очередь вызывало гнев и зависть украинских крестьян, подымавших восстания против польской шляхты и евреев". Це твердження із сфери анекдотів.

Бачите, як просто: нема місця робітника - піду директором заводу, не дали землі - піду головою колгоспу, а бідному єврею через те, що не давали (?!) трудитися на землі, довелось іти в орендарі і шинкарі, а селяни ж відразу почали заздрити євреям і - за вила та коси і під знамена Кривоноса. Оце такої історії вчитимуть нашу дітвору єврейські учителі-історики. І ця брехня знаходить в ідеологів СДПУ(о) "понимание" і "поддержку". Роднянський би за такий виступ потурив би того кандидата в історичну науку Ігоря Щупака геть з роботи, а в нас він ошивається в інституті з перепідготовки вчителів, вчить, яку і як маємо викладати історію. Очевидно, і ми підемо за Талмудом, в якому стверджується:

"Жидівський народ є єдиний вибраний Богом, а всі інші народи варті презирства і ненависті. Маєтки всіх народів належать жидівському народові, тож він має право відібрати від них те майно" (Чожен Гамішпат, 348).

"Жид не зобов'язаний додержуватися моралі щодо гоїв, жид може порушити мораль, якщо це корисно йому, або жидам взагалі (Чожен Гамішпат, 348).

"Дозволяється обдурювати християн навіть присягаючи" (Баба Кама, 113).

"Християн потрібно вигублювати всіма засобами, які тільки є, бо вони - погани" (Загор 1, 25-а).

На згаданій конференції викладач Донецького національного університету Іван Ревяков, виясняючи духовні причини катастрофи європейського єврейства, висвітив новітні завдання сіонізму. На думку речника Донецького університету, "єврей - той, хто реалізує Тору в цьому світі, а в наші дні - у нашому поколінні. Якщо не реалізує, то хоча б володіє потенціалом реалізації Тори...".

Бачите, відверта заява і спонукання до насадження Тори "в цілому світі", а не в Ізраїлі, чи в середовищі єврейських громад. І покликається на мідраше: "Смотрел Всевышний на Тору и Творил мироздание", "світ - це футляр для Тори, не Тора існує для світу, а світ для Тори". Зрозуміли, для чого ми з вами? Щоб засвоїти Тору. "І реалізація Тори, - як говорить сіоністський речник із Донецька, однодумець Коритного, - в цьому світі приводить до його "виправлення", "мир "выравнивается", "исправляется" и начинает соответствовать тому идеальному плану мироздания, каким является Тора". Зрозуміли, шановні читачі: ми вже настільки "вирівнялися" і "виправилися", що починаємо відповідати "ідеальному плану" - Торі. Ну а коли хтось не вирівняється і не виправиться? Тоді почнуть діяти за Талмудом:

"Кожного гоя, що вивчає Талмуд, і кожного жида, що допомагає йому в цьому, треба скарати смертю" (Сангедрін 59-а, Авда Зора 6,8).

"Будьте немилосердними до християн" (Гілхот Акум 10.1).

"Християни створені, щоб служити і бути слугами жидів" (Мідаш Талшот 225).

"Забороняється жидам рятувати життя гоя" (Бабга Кама 29).

Хотілося б почути від панів Коритного і Ревякова, чи за цими настановами будуть заганяти в Тору і Талмуд, як у футляр світу, для "исправления"? І може колись спаде полуда з очей ваших і ви побачите не тільки "вуха антисемітизму", а й свої власні, хоча це й антиприродно.

Я не мав би що сказати, коли б ця мораль побутувала лише в Ізраїлі, де ми й бачимо, як вона стає керівництвом до дії на окупованих землях Палестини. Але вустами викладача Донецького університету ("Ткума", 2002, N 8, с. 5) пропагувати, впроваджувати Тору для "исправления" всього світу - це і є сіонізм чистої води, апологетика світового панування і расизму. Ану ж, хтось не захоче "виправлення", "вирівнювання"? Знаючи уроки історії, не важко уявити, яка загроза витає над Україною сьогодні. Так це реальність чи міф? Не я ж повигадував оті сентенції, а їх на цілу книгу, і одна від одної страшніші, ні - ганебніші. Оце звідси і вуха антисемітизму, пане Коритний.

Там, де сіонізм вкорінився, ми бачимо відродження фашистських традицій. Зокрема, заборони на професії. Телеглядачі, очевидно, знають і пам'ятають талановитого журналіста Ігоря Слісаренка, який вів новини на каналі "1+1". Працював за сумісництвом, оскільки основне місце роботи - головний редактор журналу "Персонал". Досить було опублікувати викривальні антисіоністські матеріали в журналі, як на електронній дошці оголошень каналу "1+1" 17.06.2002 року з'явився вердикт продюсера О. Роднянського щодо І.Слісаренка: "він "давав світло" публікаціям такого роду не тільки за службовим обов'язком, а й за власними переконаннями. Саме ця обставина, на мій погляд, свідчить про те, що діяльність Ігоря Слісаренка на посаді головного редактора "Персоналу" та його журналістська робота на "1+1" несумісні". Відвертість і дурість - вражаючі: власні переконання є криміналом і призвели до звільнення з роботи. А як тут справа з правами людини і Конституцією України? Чи євреям все можна?

Журналіст переходить на канал СТБ, власником якого є В. Пінчук із дружиною, а це донька президента. Цей роботодавець виявився шпетнішим за Роднянського і ніякого документа не залишив, але продюсера каналу СТБ із дружиною буквально зацькували телефонними дзвінками, і Ігор Слісаренко змушений був піти з СТБ. Як все це виглядає і з боку законності, і з боку моралі? Ідеологічно невідповідний - геть! А просторікуємо про відсутність державної ідеології. Так, державної нема, але сіоністська, яка вирівнює, за І. Ревяковим, світ, - є. А коли б ці ж мірки застосувати до нього, і до Коритного, і т. д. Який би рейвах здійнявся: антисемітизм! Юдофобство! Справді, як гидко на все це дивитися, гидко і гірко, що це все знову відбувається "на нашій не своїй землі". І знову гнані і цьковані ми, українці, бо хочемо жити не за Торою, а за заповідями християнськими та за своєю національною мораллю і етикою.

Сіоністські і соціал-нацистські плани щодо винищення українського народу дуже схожі.

І вибудовувалися вони не заради побудови незалежної держави Ізраїль, а заради маніакальної ідеї світового панування. Апологетика цих ідей викладена давно. Барух Леві, жидівський шовініст і міжнародний злочинець, писав до Карла Маркса:

"Увесь жидівський народ має бути власним месією. Жидівський народ осягне панування у світі шляхом знищення націй, знищення держав, знищення монархії і заснування світової республіки, в якій жиди будуть всюди на провідних місцях та провідних посадах. Діти Ізраїлю живуть тепер усюди в світі, і вони видадуть провідників усього життя світу, захопивши провід світової строми. Завдяки перемозі строми у світі уряди держав опиняться в жидівських руках. У цей спосіб жидівські провідники зможуть зневажити право особистої власності і запровадити державну власність на все у світі". Так здійснюється пророцтво Талмуда? Коментарі, як кажуть, зайві.



4.Ізраїль - тільки для євреїв! Україна - також...

Реальність без міфів

Сьогодні на першому уроці в єврейських школах Києва учні урочисто проказують: "Я гордий з того, що я - єврей!" І це прекрасно, і добрий приклад для української національної освіти. Але чи це можливо в українській школі? Аж ніяк! По-перше, за Конституцією України український етнос не значиться взагалі. Є народ України, себто всі національності разом з українцями. Національність як найхарактерніша ознака людності ні в Конституції, ні в паспорті і не значиться. Виняток - євреї, бо вони - нація, "народ-месія", богообрані і т. д. Практично в Україні сьогодні живуть євреї і коло них - так званий український народ.

По-друге, замість національного патріотизму як державної ідеології (про що треба було б записати в змінах до Конституції!) наш загальнонародний улюбленець Плющ І. С. нещодавно проголосив: "Україна - для всіх!" Для мене це прозвучало так, ніби він задекларував, що його дружина і мати - для всіх. Улюбленцю наш, Іване Степановичу! Та ж думати треба перед тим, як щось з українською прямолінійністю бовкнути. Демократія не в тому, щоб Україну - на поталу, для всіх! Демократія не в тому, щоб дружно підійняти руки на знак волевиявлення. Бо інакше і тоталітарний "одобрямс" буде демократією. Справжня демократія, на моє переконання, голосує не руками, а головами, розумними, звісно. А коли їх ще нема, то й навіщо те голосування?

А як ці питання вирішуються, скажімо, в такій, за твердженнями єврейських публіцистів, "цивілізованій" державі, як Ізраїль? Наведу розповідь московського кореспондента "Сільських вістей" Віктора Бакланова:

"Ізраїль - тільки для євреїв.

Слов'янська спільнота в Ізраїлі, очолювана Анатолієм Герасимовим, звернулася до директора Московського бюро з прав людини Олександра Брода. Скаржаться на порушення елементарних прав людини у цій країні. Процитуємо дещо з цієї скарги: "даремно і безнадійно стукають у всі владні двері 300 тисяч слов'ян, які проживають нині в Державі Ізраїль. Нам повсюдно кажуть: Ізраїль створили євреї лише для євреїв... А ви, кажуть нам, - помиї, що їх зливають в Ізраїль слов'янські країни". В Ізраїлі, оповідається далі в листі, вважається правилом хорошого тону безпричинно штовхнути вихідця з Росії, познущатися над слов'янськими ізраїльтянами, назвати їх гоями і при цьому нагадати, що у них, гоїв, ніколи не буде і не може бути рівних прав з євреями. І таке повсюдно спостерігається в житті. В Ізраїлі нема жодного російсько-слов'янського навіть заступника мера, не кажучи вже про вищі посади в органах самоуправління і державних структурах. У кнесеті нема і, як кажуть самі депутати, ніколи не буде жодного росіянина чи українця.

У слов'янських емігрантів, підкреслюється в скарзі, залишається єдиний вихід - пройти іудеїзацію й асимілюватися серед євреїв, позбутися слов'янського імені, не фарбувати крашанки на Пасху і не носити християнського хрестика на шиї".

Збулися пророцтва одного "ожидовілого" українського ура-патріота, що євреї в Україні повинні жити краще, ніж в Ізраїлі. Збулося! Сьогодні євреї масово повертаються в Україну. Розповідали мені особисто, що триста єврейських сімей повертаються в Корсунь-Шевченківський, близько трьох тисяч євреїв - у Хмельницький: очевидно, із ліквідацією незаконних єврейських поселень на землях Палестини зростатиме потік українських євреїв додому - в Україну. Ми приречені вже історією жити поруч і взаємно шукати прийнятних форм співжиття і діалогу двох культур. Як бачимо із наведеної кореспонденції, Ізраїль такого діалогу не планує, всіляко притискуючи і збиткуючись над ізраїльськими українцями. Отже, за словами пані Азарі, процвітання нацменшин - свідчення здоров'я усього суспільства. Лікувати ізраїльське суспільство, в якому нацменшини - помиї із європейських країн, очевидячки, справа безнадійна.

Залишається нам зрозуміти, чого добиваються лідери єврейської громади, витворюючи з українців історичного ворога єврейського народу, ворога кровожерливого, прямо хижого, зоологічного антисеміта і юдофоба. Всі злочини євреїв проти українців голослівно заперечуються, сама спроба заговорити про них оголошується антисемітизмом.

Постає логічне запитання, що робити з "антисемітами", коли їх так багато, майже 50 мільйонів? Чому наші (?) історики замість того, щоб піддати науковій перевірці голослівні звинувачення сіоністських публіцистів, пишуть на офіційних державних бланках безглузді і малограмотні "експертні висновки" (Майборода і Заремба), щоб підтримати наклепи на патріотичні українські видання, які прагнуть хоч якось захистити національну честь і гідність.

Обнадіює позиція третьої влади - суддівської: кілька рішень "іменем України" проти українофобських випадів "Столички", "Столичных новостей", "Зеркала недели", "Кореспондента" мали б спонукати не до подальших тяжб, а до "круглих столів", наукового вивчення складних проблем. Ми закликаємо до наукового вивчення складних питань українсько-єврейських відносин, а у відповідь - ви антисеміти, фашисти, послідовники Геббельса, амани і т. д. А "експерти" плазують, "кирпогнучкошеєнкови" цикають, а журналістська братія часто-густо підло заробляє єврейські шекелі за оббріхування українського народу.

Наведу зразок того, як втрачається міра і елементарний глузд у плазуванні перед євреями на сторінках "Еврейского обозревателя" Тетяни Петько. У матеріалі "Простите нас, евреи" кореспондентка розповідає про жахи розправи в селі Яруні Житомирської області німців і поліцаїв над євреями в роки Другої світової війни. Погодимось, що про це треба розповідати, хоча бажано не в стилі американських бойовиків, а за документами. Я думаю, Т. Петько не була свідком тих злочинів, взагалі не уявляє умов життя українців за німецької окупації, щоб писати такі покаянні пасажі: "И все же, простите нас, евреи. Мы сделали для вас очень мало. Вас лишали жизни при молчаливом согласии односельчан. Вы терпели издевательства, а мы молчали. А надо было искать выход и найти его... Сегодня я прошу от имени моих земляков, от имени тех, кто пережил военное лихолетье, от имени моих ровесников, которые не видели ужасов войн, от имени будущих поколений - простите нас, евреи. Простите за то, что не уберегли вашу молодость, не почитали старость, не спасли ваши жизни. Простите нам наше пассивное предательство". Це зразок холуйського стилю, виробленого на службі "Еврейскому обозревателю" Рабиновича - Кацмана. Я не знаю, хто вповноважував журналістку вибачатися від імені "нас", а не від себе за своє "предательство" і 60-літнє мовчання за злочини, до яких ні я, ні мій народ не причетні. Ті з євреїв, що пішли в ліси до українських партизанів, вціліли. І то була єдина можливість їм допомогти. Інша - це носити за колючий дріт їжу і одяг. Наші люди робили це з ризиком для життя. Але самі євреї були пасивними і десь в душі сподівалися, що німці вивезуть їх у Палестину. І це гірка правда для євреїв. За покидьків-поліцаїв ми не в одвіті: тоді була німецька окупаційна влада, і вона відповідальна за злочини, які робилися на території під її юрисдикцією, а коли відновилася радянська влада - всі поліцаї були засуджені на 25 років каторжних робіт або розстріляні. І не вони творять обличчя українського народу. Народ євреям не мстив. І хай лакузи і холуї хоч на голому животі повзають перед найманами і кацманами, - я особисто і мій народ не маємо злочину перед євреями і вибачатися нам нема за що.

Жаль, що ця журналістка - наклепниця на свій народ - не пережила "военное лихолетье", а то б "сделала" для євреїв дуже багато, очевидно б, знайшла вихід і не сиділа, склавши руки "при молчаливом согласии односельчан". І не соромно за ці слова перед односельцями? Якщо Т. Петько українка, то вона і є блискучим зразком "ожидовілої". Омела на тілі народному, безпардонна наклепниця, як і Кацман, Найман, Рабинович, імпортований сіоніст Санден та інші. Таке обличчя національного виродження. Що ж - і це реальність без міфів.

5 травня 2003 року суд Печерського району міста Київ виніс рішення, яке зобов'язує відповідача ВД "CN-Столичные новости" надрукувати спростування поданої ним дифамації (себто наклепів і брехні. - В. Я.) тим самим чином, кількістю, обсягом та розміром, якими були поширені відомості, що не відповідають дійсності, які порочать честь, гідність та ділову репутацію президента МАУП та головного редактора журналу "Персонал".

Жодне із майже 50 тверджень кореспондентів концерну Рабиновича - Кацмана не було доведено. Жодної правдивої інформації - суцільна брехня і наклеп. Виявляється, для сіоністської братії рішення суду - ніщо. У них є свої адвокати - в США.

Скільки пихи і чванства у суміші із цинізмом в словах Кацмана: "Только что у меня состоялся разговор с крупнейшим американским издателем, главным редактором известнейшей (хвали мене, моя губонько, а то роздеру тебе аж до вуха. - В. Я.) американской газеты "Новое русское слово" и вице-президентом Всемирной Ассоциации русскоязычной прессы (ВАРП) Валерием Вайнбергом... Господин Вайнберг высказал озабоченность антидемократическим решением в отношении Издательского дома "CN-Столичные новости" и заверил, что немедленно обратится в соответствующие инстанции с запросом о попытке экономического давления на независимую прессу в Украине" (Mignews, 06.05.2003). А чого не з проханням про помилування за брехню і наклеп?

Це для інформації читачів, щоб знали, що для євреїв в Україні вищою інстанцією є не народний суд, а кабінет Вайнберга, "крупнейшего" - "известнейшей" у Нью-Йорку.

Суд Печерського району на 17 сторінках аргументує рішення, якими кваліфікує статті у "Столичных новостях" та інших єврейських виданнях, як цинічні, наклепницькі, такі, що не відповідають дійсності, завдають не лише моральних, а й матеріальних збитків МАУП, її президенту Щокіну Г. В. і головному редактору журналу "Персонал" Слісаренку І. Ю. (а моральні збитки і матеріальну шкоду - треба відшкодовувати), а Кацман повертає справу в політичне русло - суд замахнувся "на независимую прессу в Украине". Це рептильки Рабиновича - незалежна преса? Від кого? Від чого? Хіба що від совісті і елементарної людської порядності. А що, хіба за образу гідності й честі людини в США не судять, що якийсь Вайнберг, хай він і тричі "крупнейший", висловлює "озабоченность". Сміхота!

Тепер знаємо, де сіоністи шукають "управи" на український народний суд. Це ж не є оскарження рішення суду у вищій інстанції, а пряма образа суду, що підлягає відповідній статті КК України. Це й хуліганство Кацмана, яке також тягне карну відповідальність. Думаю, що в обіцяних "зверненнях" до Л. Кучми, В. Литвина, до Вищої ради юстиції і в Верховний суд України йтиметься не про те, що жодне твердження із публікацій у "Столичных новостях" представники видавничого дому як відповідачі не довели і суд визнав їх за наклепницькі і виключно цинічні, а про те, що "погані" судді несправедливо покарали "хороших" наклепників і замахнулися на існування незалежної від будь-яких моральних і правових норм сіоністської преси.

Чи може бути рішення суду "скандалом"? За єврейською логікою В. Кацмана - так. За нашою - скандал не в рішенні суду, а в його сприйнятті і реакції на нього видавничого дому Рабиновича - Кацмана. Рішення, звичайно, може бути опротестоване, але в суді вищої інстанції, а не в кабінеті "известнейшего" - "крупнейшей", і не шляхом переведення кримінальної відповідальності в площину політичного переслідування і "антисемітизму".

Безумовно, якщо національний склад Верховної Ради на сьогодні є секретом, то може засекретити в якийсь спосіб єврейську національність в Україні. І не носитися з нею, як дурень з писаною торбою, а так, як в Ізраїлі. А ми - в українських школах уроки єврейського Голокосту, єврейські театри, школи, університети, тисяча сіоністських організацій, видавничий дім - і все це, як кажуть в Ізраїлі, помиї, якими заливають сіоністи Україну.



Отже - пильнуймо: проти України - сіонізм!

Василь ЯРЕМЕНКО,

професор, директор Інституту культорологічних та етнополітичних досліджень при МАУП


* Стаття друкується скорочено. Повністю читач може прочитати у збірнику професора В. В. Яременка "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів" (Бібліотека журналу "Персонал": МАУП, 2003), до якого включено публіцистичні статті "Міф про український антисемітизм", "Етика четвертої влади", "Іван Франко на позвах із староєврейськими і новітніми рабинами", "Куди серце лежить, туди й око глядить" та "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів". Сільські вісті, 09/30/03
1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка