Юрій Борець. «Упа у вирі боротьби»



Сторінка1/28
Дата конвертації16.03.2016
Розмір4.02 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
Юрій Борець. «УПА у вирі боротьби»

Про автора

Вельмишановний читачу!

Прочитавши книжку Юрія Борця «УПА у вирі боротьби», ти познайомишся з людиною, яка пройшла важкий, але славний життєвий шлях, і присвятила все своє життя найвищій меті кожного українця — служінню рідному народові, боротьбі за Українську державу.

Ще в юнацькі роки в час воєнної хуртовини він разом з десятками тисяч своїх ровесників взяв у руки зброю і почав боротьбу в лавах повстанців проти окупантів України. Після вдалого рейду УПА Ю. Борець опиняється у вільному світі, переїжджає до Австралії, де стає одним із засновників різних українських організацій та розпочинає підприємницьку діяльність.

Сьогодні його знають не тільки як підприємця, але й як публіциста та письменника. Ю. Борець — автор відомих в Україні та поза її межами книжок: «УПА у вирі боротьби», «Рейд без зброї», «З найкращими», «Шляхами лицарів ідеї і чину», «За Україну, за її волю», а також популярних брошур «Слово до молоді», «Боротьба з двоголовою гідрою», «Незборимі русичі-українці», «ОУН і УПА в боротьбі за Українську державу», «Ідея сильніша від зброї». Спостерігаючи весь час за подіями в Україні, він написав десяток статей на злободенні теми, які опубліковано в газетах діаспори, а після відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року і в українських виданнях.

Після довгої розлуки Ю. Борець двічі відвідує Батьківщину і пильно спостерігає за ситуацією в Україні та аналізує її. Основною причиною всіх негараздів у нашій державі Ю. Борець вважає відсутність української еліти, яку впродовж кількох століть нищили окупанти. Він переконаний, що лише українська молодь, яка вивчить правдиву історію рідного народу і сповнеться гордістю за його минуле, зможе змінити ситуацію в Україні на краще, розбудує та зміцнить Українську державу. Тому колишній повстанець докладає усіх зусиль, щоб донести до молоді правдиву історію нашого народу. З цією метою Ю. Борець не тільки розповсюджує свої книжки та брошури, пише публіцистичні статті, а й допомагає авторам, які пишуть на патріотичну тематику, видавати їх твори.

Щоб донести до широких верств українського громадянства правду про визвольні змагання ОУН та УПА й віддати належну шану своїм бойовим побратимам, які склали голови в боротьбі за Українську державу, Ю. Борець профінансував створення фільму «Залізна сотня» про сотню УПА славного командира Михайла Дуди — «Громенка», в лавах якої він боровся з ворогами України і пробився у вільний світ. Цей фільм з'явиться на екранах в 2004 році одночасно з виходом четвертого видання книжки «УПА у вирі боротьби».

Безсумнівно, що фільм «Залізна сотня» і книжка «УПА у вирі боротьби» відіграють вагому роль у патріотичному вихованні нашої молоді, яка в майбутньому, ставши провідником нації, забезпечить розквіт своєї держави та процвітання рідного народу.

За боротьбу в лавах УПА, за державність України, за патріотичну діяльність на благо свого народу українська громадськість складає нашому славному співвітчизнику Юрію Борцеві — булавному УПА «Чумаку» — глибоку шану й подяку.

Роман Панкевич,

член Головної Булави Братства УПА

Переднє слово

Історія українського народу, починаючи вже з XV ст. і, зокрема, з часів козаччини, — це постійні національно-визавольні змагання, безперервна боротьба за визволення з чужоземної неволі, за побудову незалежної самостійної Української Держави. Вогонь національно-визвольної боротьби з особливою силою запалав у 1917—1920 рр., коли на полях численних кривавих битв вирішувалась доля молодої Української Народної Республіки. І хоча у цій війні не судилося перемогти й оборонити державну незалежність, і українські землі знову стали здобиччю захланних сусідніх держав, головним чином, совєтської Росії та Польщі, проте розпочата визвольна війна не припинялася і продовжувалася за наступних десятиліть. Змінювалися форми й методи, мінялися окупанти, але боротьба за відновлення української державності не згасала.

Під час Другої світової війни настав новий етап українських визвольних змагань, що почався 15 березня 1939 р. після проголошення Карпатської України незалежною державою та проголошенням відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. у Львові. Утворений тоді уряд, Державне Правління, що його очолив прем'єр Ярослав Стецько, незабаром встановив владу на території України, звільненій на той час від московсько-больніевицьких окупантів. Центральні та місцеві органи Державного Правління організували та забезпечили нормальну діяльність всіх ділянок суспільного та культурного секторів.

Проголошення Української Держави суперечило планам німецької імперської політики, яка вважала Україну своєю майбутньою колонією. Німецький уряд не визнав Українську Державу і оголосив війну всім державно-самостійницьким силам українського народу. Голову Державного Правління, окремих його членів та провідних політичних українських діячів було заарештовано, Україну перетворено на німецьку колонію, а її населення — у рабів німецьких колонізаторів. Український народ повстав і зі зброєю в руках боронив власлу і національну гідність та права господаря на рідній землі. Три роки, з 1941 до 1944 р., тривала всенародна жорстока й кривава війна проти німецько-нацистських поневолювачів, ще десять років по тому, з 1944 до 1954 р., та сама боротьба продовжувалась проти московсько-большевицьких окупантів.

Тринадцятирічна визвольна війна відібрала життя сотням тисяч найкращих, найблагородніших синів і дочок України. Це була найбільша і найгероїчніша з усіх дотеперішних національно-визвольних війн. Світова історія подібної не знає. У цій боротьбі лише проти російсько-більшовицьких поневолювачів України у 1944-1952 роках, за неповними даними ЦК КПСС від 26 травня 1954 р., репресовано півмільйона українців, у тому числі вбито понад 153 тисячі, арештовано понад 134 тисячі, вислано поза межі України понад 203 тисячі (Россия XX век. Документы. Москва. 1999, с. 47).

Конкретна визначеність остаточної мети — Українська Самостійна Соборна Держава, найпередовіші ідеї національного й соціального визволення — знищення імперій та побудова незалежних національних держав усіх пригноблених народів, демократичні приципи побудови суспільно-політичного державного ладу під гаслом «Воля народу, воля людині!» сприяла мобілізації до активної боротьби найширших мас українського населення та багато інших поневолених народів. Не перебільшеним є твердження, що збройні сили нацюнально-визвольного фронту в Україні налічували понад півмільйона активних борців і учасників: вояків УПА, збройного революційного підпілля ОУН та ряду допоміжних служб. Базою і опертям повстанської армії був увесь український нарід, який всебічно й жертовно її підтримував морально й матеріяльно.

Революційно-повстанська боротьба 40-50-х років мала могутній вплив на подальший розвилок нашого народу. У цій боротьбі виховувався і сформувався новий тип людини — людини-борця, месника й оборонця свого народу. Створився духовноспаяний моноліт революціонерів-патріотів, об'єднаних незламною вірою у святість виборюваної справи. За свою Правду, за Волю, за незалежну У країнську Державу герої завжди й кожночасно були готові на найбільші зусилля, жертви й на саму смерть. Героїзм став масовим явищем, нормою щоденного життя не лише повстанців, але й усіх українців взагалі. Нарід випростався, гордо підніс голову, почувся господарем на власній землі, сміливо боронив законні права та не дозволяв наїзникам закріплюватися на рідних теренах.

Визвольна боротьба охопила всі українські землі, але її форми й методи в різних районах мали свої особливості й тактичні відмінності. Особливе становище з відступом нацистів склалось на західноукраїнських пограничних землях Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Ці українські землі Москва подарувала польському сателітові з метою повного знищення там українського населення. Із 1945 р. почалась акція «добровільного» переселення біля одного мільйона українців із їхніх прадідівських віковічних земель до Совєтської України. Москва робила все, щоб за кордоном СССР не було великого скупчення українців, які б у майбутньому могли боротися за національне відродження України, й, зокрема, щоб ці землі не стали базою і запіллям для УПА. Оскільки ніхто з українців не хотів добровільно покидати свої господарства, польський уряд разом із польськими шовіністичними цивільними бандами нападали на українські села й мордували населення, змушуючи тих, хто залишився, виїхати з села. Так, лише в селі Павлокомі замордовано 366 українців, серед яких були жінки, діти та люди похилого віку. Така сама доля спіткала українців і в інших селах. У 1943-1944 роках на Грубешівщині польські боївки спалили 55 сіл та замордували 4000 осіб мирного українського населення. Так убито в с. Сагринь 700 осіб, у с. Пискоровичі — 358, в с. Верховина — 194, в т. ч. 65 дітей. Щоб припинити ці дикунські, варварські вбивства, УПА змушена була застосувати проти найбільш україножерних польських шовіністів відповідні відплатні дії. Лише після цього масові вбивства припинилися, але виселення продовжувалося до повної ліквідації на цих землях українського населення. То було планове спільне московсько-польське підле народовбивство. В цій ситуації єдиним засобом оборони могла бути тільки збройна боротьба як проти польських окупантів, так і проти їхніз московських опікунів. На революційний шлях боротьби ступило майже все національно свідоме, патріотичне українське населення, зокрема молодь. Бойові частини УПА помітно зросли, поповнилися новими кадрами. Це дало змогу відносно легко очистити українські села від польсько-большевицьких військових гарнізонів та встановити там народну владу й повстанські революційні порядки.

Боротьба УПА, революційна діяльність ОУН та тогочасне трагічно-тривожне життя українців на цих споконвічно українських землях описані в книжці

А тим часом це незамінне джерело вивчення історії боротьби УПА та визвольного руху в 1944-1947 рр. на Перемишльській землі. І хоча написана вона у формі літературного оповідання, та насправді це документальна розповідь, правдиве свідчення активного учасника подій. Усі герої — це конкретні реальні люди, імена та прізвища яких добре знані авторові (а нині вже розкрито їхні псевдоніми у книжках: «Літопис УПА», Антоні Чесьняк «Дрога до ніконд», Варшава, 1973, та в інших). У спогадах колоритно змальовані воєнні будні й життєві труднощі, військові перемоги й поразки, здобутки й втрати; не замовчуються невдачі й помилки. Найбільш вражають образи-приклади вродженого благородства душі наших людей, їхнє оптимістично-героїчне бачення життя і, понад усе, мужня, лицарська поведінка повстанців як у побуті, боях, так і перед загрозою смерті. Такі герої-велетні могли зродитись лише у вирі визвольної боротьби. ВОЛЯ, ДОБРО і ЩАСТЯ української нації були для них найбільшими цінностями й найвищим законом.

Після цілковитого виселення усіх українців з рідних земель у результаті геноцидної акції «Вісла», що тривала з квітня по липень 1947 року, й переселення їх на західні землі Польщі, забрані від німців та масових ув'язнень свідомих українців у концтаборах, збройна боротьба на цих землях припинилась. Головні сили УПА та кадри ОУН відійшли в Україну й далі вели тут боротьбу проти московсько-більшовицьких окупантів, а три сотні УПА по наказу Головного Командування УПА відійшло через Чехословаччину і Австрію до Західної Німеччини. Головним завданням такого рейду УПА було довести до вільного світу правду про національно-визвольну боротьбу українського народу. І це завдання Головного Командування УПА командири й повстанці рейдуючих сотень блискуче виконали.

У одній з цих сотень, у сотні Громенка, помаршерував і ваш автор мемуарів, булавний УПА Юрій Борець «Чумак». Переборюючи різні труднощі, йому пощастило добратись до далекої Австралії, важко працювати на будівництві, вчитись і набувати підприємницьких знань. Завдяки своїм природним здібностям Юрій Борець зумів стати одним із ведучих організаторів будівельної справи у своєму місті. Тут він збудував і вулицю імені Степана Бандери, Симона Петлюри й де також є вулиця в честь Юрія Борця.

Юрій Борець і нині активний борець за духовне відродження українського народу, особливо молоді. За його сприяння видано в Україні багато патріотично-виховної літератури, спогадів учасників визвольної боротьби та завершується художній фільм про сотню УПА командира Громенка «Залізна сотня». У плані новий художньо-документальний фільм про велич імперії Київської Руси-України.

Всюди можна жити й працювати для Добра України і Українського народу. Цьому добрим прикладом є життя і діяльність булавного УПА Чумака — Юрія Борця.

Київ, квітень 2004 р.

Генерал-хорунжий Василь Кук,

Головний командир УПА у 1950-1954 рр

СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Вельмишановний читачу!

На Твій розсуд віддаю свою книжку, яка є частиною мого життєпису. Спогади про свого бойову молодість я писав у 50-их роках на чужині, в далекій від України Австралії, яка надала притулок колишнім, воякам УПА та членам ОУН.

В Австралії, без знання англійської мови, без грошей, ми починали нове життя — зайнялися підприємництвом. Наші задуми були сміливими. Працювали самовіддано, не покладаючи рук, як колись боролися в рядах УПА. Ми мріяли про успішну підприємницьку діяльність, щоб допомогти нашим родинам, а також отримати необхідні засоби для визволення поневоленої України, яка опинилася під владою більшовицьких окупантів.

Окупувавши Україну, ворог створив пекельні умови життя на її території. Він планував не лише поневолити народ, а й зовсім його знищити. Але український народ не підкорився, не склав зброю, а продовжував боротьбу всілякими можливими й доступними способами. У цій боротьбі він не мав спільників. Досі дивує те, що тисячолітній. культурний та великий народ України-Руси не одержав ні найменшої допомоги в боротьбі проти окупантів від жодної держави світу.

Героїчна боротьба ОУН та УПА стала відомою всьому світові. Однак були сили, які будували в російській імперії — СССР — світову комуністичну державу. Ці сили під проводом «Богом вибраного народу» почали широку та брехливу пропаганду проти боротьби ОУН та УПА, проти оборонців України. У цьому їм допомагали московські союзники, поляки і чехи, які поширювали брехливі наклепи про діяльність цих організацій. Не зважаючи на це, провід ОУН та командування УПА щоденно нам нагадували: «Друзі, ми не большевицькі і не польські шовіністи. На нас дивиться весь світ, якому ми повинні показати за що боремося. Тому наша поведінка має бути бездоганною і має спростувати ворожу пропаганду».

Так і було. У рейді на Захід словаки ставилися до нас привітно: пригощали та просили співати українських пісень. Згодом, коли владу в Чехословаччині захопили комуністи, у польських і чеських книжках появилися описи про те, як то УПА мордувало невинних людей, насилувало жінок й інше. Ця брехлива, масова, ворожа пропаганда проводилася ще довго після боротьби УПА, в якій загинули тисячі наших патріотів, й серед них головний командир повстанців, Генерал-Хорунжий «Тарас Чупринка» — Роман Шухевич. Здавалося, що після чергової трагедії наш народ піднятися уже не буде в змозі.

Після революції в царській Росії комуністи ліквідували всі українські патріотичні організації, партії і навіть церковні парафії.. Більша частина нашого народу опинилася під більшовицькою окупацією, і москалям вдалося виховати з них вірних хахлів-малоросів, які в час Другої світової війни завзято боролися за московське «отєчество» проти німців, а після війни деякі з них вимушено воювали проти ОУН та УПА. І навіть тоді, коли Сталін, Жуков і Берія вирішили виселиш весь народ з України в Сибір, українці тисячами гинули на фронті, здобуваючи для Москви перемогу. Адже серед тих, хто повісив червоний прапор над Рейхстагом, були й українці. Чи знали вони, що сприяють винищенню свого народу? Такою трагічною була наша історія в час Другої світової війни.

Російська імперія (СССР) після Другої світової війни стала найбільшою державою у світі. Це була вже не довоєнна країна, яка розвалювалася під ударами німців і вистояла лише завдяки величезній допомозі вільного світу, а імперія, яка пограбувала Німеччину й держави Східної Європи, зробила їх своїми союзниками. Після війни вона веде боротьбу з ОУН та УПА, вважаючи їх найбільшою загрозою для свого існування.

Український народ продовжує боротьбу за побудову Української Самостійної Соборної Держави. З метою збереження людей головне командування УПА розпускає великі відділи й залишає лише невеликі боївки. Повстанці вливаються у підпільні структури ОУН для подальшої боротьби. Боротьба оунівців велася різними методами, насамперед пропагандистськими. Вони поширювали правду про більшовицьку окупацію України й готували народ до нового збройного виступу за сприятливих умов. Ті, хто опинився в совєтських концтаборах, чинив організований опір окупантам, відстоюючи власну людську гідність. У відповідь на терор там виникали повстання під проводом членів ОУН та вояків УПА, які примусили катів припинити знущання над в'язнями. Це була велика перемога, якою захоплювався весь вільний світ.

За гроші Москви прокомуністичні політики та журналісти, які проживали у вільному світі, поширювали у засобах масової інформації неправдиву інформацію про боротьбу ОУН та УПА. Виникало питання: чому така могутня імперія, як СССР, приділяє велику увагу боротьбі проти ОУН та УПА, які, враховуючи кількість населення Союзу, не були чисельними? Однак Москва знала, яка страшна загроза для імперії криється в боротьбі цих організацій під гаслами: «Воля народам, воля людині». Адже ці слова знаходили відгук у всіх народів, поневолених Москвою, і були закликом до боротьби за звільнення від московського ярма, до побудови власних незалежних держав. Страх Москви був не безпідставним, що засвідчує розпад СССР у кінці 80-х років. Першими проголосили свою незалежність українці, а за ними й інші поневолені Москвою народи. Отже, героїчна боротьба ОУН та УПА завершилася перемогою не тільки українського народу, але й усіх поневолених народів більшовицької імперії.

Відгук про діяльність ОУН та УПА докотився за кордон. Рейдові частини УПА пробилися на Захід і розказали вільному світові про боротьбу цих організацій за незалежну Українську державу. В еміграції члени ОУН та вояки УПА поселилися у різних країнах. Вони влилися в організоване українське життя і стали його ядром. Завдяки їм у Німеччині, Англії, Канаді, Австралії, Америці, зокрема під стінами ООН збиралися десятки тисяч людей з плакатами «Воля народам, воля людині!» і засуджували московський терор в Україні.

За кордоном наші діти у школах, в університетах говорили про Україну й брутальну російську комуністичну імперію і протестували фальсифікації нашої історії у шкільних підручках тих держав, у яких вони проживали.

Після війни проти України й УПА виступили світові засоби масової інформації, які переважно знаходилися в руках «богообраного народу». Для спростування брехні про нищення єврейського народу УПА наведено докази, що повстанці спасли від загибелі тисячі жидівських сімей, а в лавах армії були десятки їхніх лікарів і санітарок. Недарма всі спроби більшовиків і їх союзників засудити в Нюрнберзі разом з нацистами також боротьбу ОУН та УПА не увінчалися успіхом. Не було і немає доказів злочинної діяльності оунців та повстанців, а є лише правда про визвольну боротьбу українського народу за свою незалежність.

У боротьбі проти більшовицької імперії — тюрми народів — українці у вільному світі стали лідерами. Вони організували Антибільшовицький Блок Народів — АБН, який об'єднав усі поневолені народи російської імперії. Визнаючи заслуги українського народу у боротьбі проти СССР, головою АБН було обрано провідника ОУН, прем'єра Державного правління Української держави, відновленої 30 червня 1941 року, Ярослава Стецька. АБН було причетне також до організації Світової Ліги Поневолених Народів — СЛПН — в яку увійшли представники народів Азії й інших континентів, поневолених комуністичними режимами. З АБН і СЛПН співпрацювали визначні політики та керівники вільних держав. На відкритті пам'ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні в присутності сотень тисяч народу був президент США Дуайт Айзенгауер, який виголосив патріотичну промову до українців. А президент США Рональд Рейган запросив на зустріч прем'єра Українського державного правління, голову АБН Ярослава Стецька й інших наших політиків і заявив: «Ваша боротьба є також нашою боротьбою». Американські лідери домоглися проголошення в ООН відзначення тижня поневолених народів і в цьому вирішальну роль зіграли українці.

Подібних подій було багато. Під час перебування Хрущова у Швеції прихильна до нашої боротьби молодь підмалювала свиню на його подобу й випустила на ринку в Стокгольмі, про що широко повідомлялося в світовій пресі. Хрущов, довідавшись про це, вигукнув: «Що, Ви хочете Стецька?»

У місяці червні 1947-го року наша сотня одержала від провідників Ярослава Старуха — «Стяга» й Василя Галаси — «Орлана» дуже відповідальне та секретне доручення — іти пропагандистським рейдом УПА до Західної Німеччини і там розповісти вільному світу про боротьбу України й інших поневолених народів у московській імперії. Майже два тижні ми пробивались через тисячні ворожі лави і виходили з дуже небезпечних ворожих оточень. У тих боях мусили здобувати собі набої, які були цінніші від золота. Через терени Словаччини, Чехії. Австрії, Східної Німеччини, майже щодня в боях і проривах, за 99 днів поріділа сотня Громемка дійшла до вільного світу. В рейд на Захід вийшло біля 3000 повстанців і більше 2000 з них загинуло в боях. Тоді це була дуже голосна подія в імперії і за кородоном, яка сьогодні замовчується і невідома нашому народові, зокрема молоді. Українці повинні подбати про збудування пам'ятників рейдовим відділам УПА в Братиславі та Празі.

Ми склали зброю американцям і разом з нашими поселенцями в еміграції розпочали боротьбу вже іншими методами за нашу поневолену й рідну Україну.

Це вже четверте видання книжки «УПА у вирі боротьби». Перше побачило світ у діяспорі у 1971 році, друге і третє — в Україні в 1992 та 1995 роках.

Ця книжка виходить у світ разом із фільмом «Залізна сотня» про боротьбу сотні УПА командира Громенка. Спогади про героїчну боротьбу українського народу за власну незалежність та державність я написав з метою, щоб розказати нашій молоді правду про війну н віддати шану тим. хто віддав своє життя за Україну. Також профінансував створення фільму «Залізна сотня», щоб зберегти пам'ять про ті події, про тих людей, які житимуть вічно в серцях українського народу.

З книжкою і фільмом ви познайомитеся у 2004 році, на 13-ому році нашої незалежності. Хоч держава далеко не така, за яку ми боролися в лавах УПА, але змінити ситуацію у власній незалежній країні нам під силу. Для цього наш народ повинен гуртуватися та об'єднуватися і давати рішучу відсіч тим, хто хоче відібрати нашу незалежність і позбавити нас права гідно жити у власній державі.

Дорога українська молоде!

«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього». Так говорить старе прислів'я. І це правда. Переконаний, що кожен з вас хоче гідного майбутнього. Але для цього треба знати правду про минуле, яка викличе гордість за рідний свій народ і його боротьбу за Українську державу. Лише після цього кожен з вас стане свідомим громадянином та свідомим українцем, який не пошкодує зусиль для розбудови й зміцнення Української держави.

Уся надія старшого покоління, борців за волю України, на тебе, наша молоде. Тож виправдайте наші сподівання і побудуйте могутню Українську Самостійну Соборну Державу! Нехай вам щастить на цьому шляху.

Юрій Борець,

булавний УПА «Чумак»

УПА У ВИРІ БОРОТЬБИ

Літо 1944 р. Поміж горами, лемківськими долинами, по болотистих доріжках, простувало на Захід багато німецького війська. Військом його можна було назвати лише тому, що вояки були одягнені в уніформи, бо військового порядку в ньому вже не існувало. Колишня, добре споєна пруською дисципліною, армія перетворилася в товпу панічно втікаючих людей. По дорогах і ровах запримічувалися численні військові автомашини, залишені напризволяще, часто навіть у доброму стані, лише без палива. Тут і там важка вантажна машина тягла за собою кілька інших доти, доки їй не скінчилося пальне, а тоді військо кидало їх усіх й посувалося далі пішки. Вояки різних формацій, підстаршини, старшини, навіть дуже високих ранг, змішані з валками українських політичних емігрантів, творили справжній натовп, який поспішно сунув шляхами. А за ним на віддалі всього кількох кілометрів уже марширували московські орди. В довкіллі чулася канонада, інколи з'являлися літаки і всюди панувала напружена атмосфера.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка