Загальна характеристика роботи



Скачати 324.42 Kb.
Дата конвертації21.03.2016
Розмір324.42 Kb.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ



Актуальність теми. Сучасні освітні підходи до організації навчального процесу у вищій школі, що набули розвитку в різних галузях суспільних наук, вимагають філософського узагальнення на міждисциплінарних засадах. Потребує філософського аналізу і концепція розбудови освітньої системи України в контексті Болонського процесу. І хоча останніми роками відбуваються значні зрушення в розумінні необхідності нових підходів у дослідженні освітянського простору, все ж існують певні проблеми, що пов’язані з практичним втіленням педагогічних технологій у навчальний процес. Насамперед, це проблема недосконалості, невідповідності традиційних засобів планування, організації та контролю навчально-пізнавальної діяльності студентів сучасним вимогам до навчального процесу. Ці засоби, які, по суті, є авторитарними, нав’язаними, виявляються несумісними з новітніми підходами до визначення ролі того, хто навчає, і того, хто навчається, до визначення цілей та змісту навчально-пізнавальної діяльності в системі вищої освіти. Для інноваційного підходу до організації навчального процесу характерним є визначення ролі студента не як об'єкта навчання, а як активного суб'єкта власної навчально-пізнавальної діяльності. У цьому контексті навчально-пізнавальна діяльність наповнюється новим змістом, набуває самостійного, творчого характеру, що знайшло відображення в нових педагогічних, психологічних, соціологічних концепціях і прикладних дослідженнях.

Навчально-пізнавальна діяльність, як і будь-яка інша свідомо організована цілеспрямована діяльність людини, є об'єктивно включеною до системи управління. Але розвиток особистості студента, як головна мета вищої освіти і результат навчально-пізнавальної діяльності, не може бути жорстко регламентованим і програмованим. Процес управління навчально-пізнавальною діяльністю вимагає більш динамічних, гнучких і толерантних методів, що обумовлено складністю і варіативністю навчально-пізнавальної діяльності. Ці методи дуже специфічні і мають істотні відмінності й від традиційних методів управління навчальним процесом, і від методів управління в трудовій організації. Отже, ми маємо справу з особливою формою управління, що спрямована на оптимізацію навчально-пізнавальної діяльності та ініціювання процесів її самоорганізації. Для визначення цієї досить специфічної форми управління у даному дослідженні введено поняття регуляції навчально-пізнавальної діяльності.

З огляду на зазначену проблему, питання, що пов’язані з регуляцією навчально-пізнавальної діяльності студентів у системі суб’єкт-суб’єктних відносин у сучасній науковій, і зокрема філософській літературі не набули достатнього висвітлення. Отже, тема дисертаційного дослідження є актуальною як в теоретичному, так і в практичному планах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової теми Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» - «Формування інтелектуального потенціалу нації на рубежі сторіч: економічні, політичні, соціокультурні аспекти» і кафедральної наукової теми «Гуманізація вищої освіти та інноваційна діяльність».

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Дослідження регуляції навчально-пізнавальної діяльності пов'язане з аналізом широкого кола наукових проблем. Незважаючи на те, що предметна сфера, окреслена темою дисертації, раніше науковцями не досліджувалася, все ж окремі її аспекти були розроблені досить детально у філософії, педагогіці, психології, соціології. Так, у дослідженні питань формування інноваційної моделі освіти використано праці українських учених (В.П.Андрущенка, В.І.Астахової, К.В.Астахової, Л.В.Герасіної, О.К.Дусавицького, І.А.Зязюна, В.І.Лозової, В.Ф.Лутая, О.В.Попової, В.Ф.Сухіної, О.О.Якуби), російських дослідників (Б.С.Гершунського, С.Й.Гессена, О.В.Долженка, А.О.Карпова, М.В.Кларіна, М.В.Ушакової, Г.П.Щедровицького) і західних авторів (Дж. Дьюі, М.Мерло-Понті, П.Фрейре та ін.).

Для визначення поняття, структури, змісту, соціальної природи та специфіки навчально-пізнавальної діяльності були використані теоретичні розробки концепції діяльності в соціальній філософії та психології таких авторів, як В.В.Давидов, М.В.Дьомін, М.С.Каган, В.С.Лазарєв, О.М.Леонтьєв, А.В.Петровський, В.І.Слободчиков, В.С.Швирьов. У той же час, слід зазначити, що філософсько-методологічні основи аналізу навчально-пізнавальної діяльності в науковій літературі досліджено недостатньо.

При розробці поняття регуляції навчально-пізнавальної діяльності були використані роботи із соціального управління (П.М.Лебедєва, І.М.Слєпенкова, Ю.П.Авєріна, М.Маркова, О.С.Пономарьова), теорії організації (О.О.Богданова, А.І.Пригожина), а також концепція регуляції творчої діяльності П.С.Дишлевого і Л.В.Яценко. Велике значення для дослідження феномену регуляції навчально-пізнавальної діяльності як складної системи, що саморозвивається, мали роботи О.М.Князєвої, С.П.Курдюмова, І.Пригожина, Г.Хакена в галузі синергетики.

При аналізі діалектичної природи навчально-пізнавальної діяльності, її творчого характеру, свободи самовизначення і розвитку особистості в процесі пізнання використано праці філософів – Г.С.Батищева, М.М.Бахтіна, М.О.Бердяєва, В.С.Біблера, І.Канта, Ф.Ніцше, Ж-Ж.Руссо, Г.С.Сковороди, Г.Спенсера, В.С.Соловйова, Л.Толстого, Е.Фромма та ін.

У дослідженні соціокультурного освітнього середовища, історичних і сучасних культурних тенденцій, пов'язаних із впливом постмодерну, ціннісних орієнтацій і мотивації суб'єктів навчально-пізнавальної діяльності, використано роботи українських і російських авторів (М.Я.Данилевського, В.О.Лозового, К.Г.Михайльової, В.С.Стьопіна, В.М.Розіна, Н.Г.Чибісової), а також західних дослідників (І.Витаньї, Р.Інглхарта, А.Маслоу, Х.Ортеги-і-Гассета, П.Сорокіна, А.Дж.Тойнбі, А.Тоффлера, О.Шпенглера).

Пошуку методів активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів присвячено чимало праць у вітчизняній і західній педагогіці і психології. У новітніх концепціях пізнавальної активності зроблено акцент на формах взаємодії викладача і студента, на відносинах партнерства і ролі виховання у процесі навчання. Однак механізми пізнавальної активності зводяться переважно до мотиваційної сфери особистості студента і методів організації та контролю навчально-пізнавальної діяльності, а більш широке коло питань регуляції навчально-пізнавальної діяльності практично ніким не досліджується.



Таким чином, використані наукові джерела з філософії, педагогіки, соціології, психології дозволили здійснити комплексний соціально-філософський аналіз феномену регуляції навчально-пізнавальної діяльності на основі стратегії міждисциплінарного дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є соціально-філософське обґрунтування механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності в умовах формування інноваційної моделі освіти. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

  • встановити місце навчально-пізнавальної діяльності в загальній структурі діяльності, виявити її особливості і діалектичний характер;

  • визначити поняття регуляції навчально-пізнавальної діяльності, вказати місце регуляції серед різноманітних форм управління;

  • охарактеризувати місце і роль основних суб'єктів навчально-пізнавальної діяльності в механізмі регуляції;

  • розкрити соціальну природу регуляції навчально-пізнавальної діяльності, обумовлену діалектикою індивідуального і колективного, творчого і репродуктивного, випадкового і необхідного, вільного та детермінованого в навчально-пізнавальній діяльності;

  • обґрунтувати феномен регуляції в широкому соціокультурному та історичному контексті з урахуванням впливу цінностей на характер навчально-пізнавальної діяльності;

  • виявити основні складові механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності в інноваційній моделі освіти;

  • розробити систему базових принципів регуляції навчально-пізнавальної діяльності в умовах ВНЗ.

Об'єктом дослідження є навчально-пізнавальна діяльність як процес розвитку особистості в широкому соціокультурному контексті.

Предметом дослідження є регуляція навчально-пізнавальної діяльності в інноваційній моделі вищої освіти.

Теоретико-методологічна основа дисертаційного дослідження. Вирішення поставлених завдань здійснено на основі використання таких методологічних підходів: діяльнісного в аналізі навчально-пізнавальної діяльності; ціннісно-синергетичного для дослідження механізмів регуляції навчально-пізнавальної діяльності як системи; соціокультурного підходу в дослідженні факторів регуляції; порівняльно-історичного для виявлення загальних і специфічних засобів регуляції в різних культурно-історичних освітніх моделях; системного підходу у вивченні механізмів формування соціокультурного освітнього середовища; діалектичного у визначенні природи навчально-пізнавальної діяльності та механізмів її регуляції.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в широкому соціально-філософському контексті досліджено проблему регуляції навчально-пізнавальної діяльності на базі міждисциплінарного підходу. Зокрема:

  1. Уперше введено в науковий обіг і запропоновано авторське визначення поняття регуляції навчально-пізнавальної діяльності як соціально обумовленого впливу на організацію і хід творчого процесу навчально-пізнавальної діяльності в умовах невизначеності її результатів, що ініціює самоорганізацію та саморозвиток її суб'єктів.

  2. Визначено основи діалектичної природи навчально-пізнавальної діяльності, що виявляється в єдності творчих і репродуктивних компонентів, випадкових і необхідних дій, вільних і детермінованих вчинків, спонтанної і запланованої поведінки. Доведено, що навчально-пізнавальна діяльність є відкритою системою, що самоорганізується, регуляція якої можлива на основі синергетичного підходу.

  3. Встановлено, що основними аксіологічними передумовами регуляції навчально-пізнавальної діяльності виступають універсальні загальнолюдські цінності, такі як творчість і свобода. Обґрунтовано висновок, що саме цінності визначають свободу вибору - свободу від зовнішньої (стосовно волі і свідомості суб'єкта) детермінації. Навчально-пізнавальна діяльність, яка позбавлена ціннісних основ, позбавлена також і внутрішнього особистісного змісту, суб'єктивної значущості. Така діяльність відчужена від суб'єкта, не виражає його особистісної сутності.

  4. Розкрито механізм регуляції навчально-пізнавальної діяльності через взаємодію його основних компонентів, що містять формальну організацію і самоорганізацію навчального процесу, індивідуальну і колективну мотивацію суб'єктів навчально-пізнавальної діяльності, систему суб’єктно-суб’єктних відносин у процесі навчання. Доведено, що функціонування і розвиток механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності є найбільш ефективним у межах інноваційної моделі освіти, що припускає свободу творчості, особистісного розвитку суб'єктів навчально-пізнавальної діяльності.

  5. Сформульовано базові принципи регуляції навчально-пізнавальної діяльності, розкрито їхній зміст і умови використання у ВНЗ. Це, насамперед, принципи свободи пізнання, неперервності освіти, єдності духовного і тілесного аспектів, що характеризують суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності, принцип саморозвитку особистості та соціокультурної інтеграції навчального процесу. Використання цих принципів розкриває можливості подолання протиріччя між змістом навчально-пізнавальної діяльності та формами її організації.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Результати роботи можуть бути використані в подальших соціально-філософських дослідженнях навчально-пізнавальної діяльності та механізмів її регуляції, в розробці теоретико-методологічних підходів до аналізу процесів самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності, зокрема синергетичного та аксіологічного. Отримані в результаті дослідження висновки можуть бути використані для впровадження інноваційних освітніх технологій, для вирішення проблеми вдосконалення форм організації навчального процесу. У педагогічній практиці використання запропонованих принципів регуляції дозволить оптимізувати творчу активність суб'єктів навчально-пізнавального діяльності. На основі результатів дослідження можлива підготовка спецкурсів з соціальної філософії, філософії освіти, філософії та соціології управління для студентів, аспірантів і викладачів.

Особистий внесок здобувача в роботі, яка написана у співавторстві [6], полягає у визначенні філософських засад аналізу механізмів регуляції навчально-пізнавальної діяльності як творчого процесу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародній науково-методичній конференції «Гуманізація вищої освіти і виховної роботи» (Харків, 1998р.), міжнародній науково-практичній конференції «Випускники ВНЗ України на ринку праці» (Харків,1999р.), міжнародній науково-практичній конференції «Україна наукова' 2003» (Дніпропетровськ, 2003р.), міжнародній науковій конференції «Гуманітарно-технічна еліта й управління великими соціальними системами» (Харків, 2004р.), «ІІ Багалїївських читаннях» (Харків, 1999р.), 10-х міжнародних Сковородинівських читаннях за темою «Проблема свободи в теоретичній і практичній філософії» (Харків, 2003р.), а також на теоретичних і методологічних семінарах кафедр соціології і філософії ХГУ «НУА» у 1998-2005 роках.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 10-ти публікаціях: 6-ти статтях у виданнях, включених до затвердженого ВАК України переліку наукових спеціалізованих видань з філософії, 4-х публікаціях у матеріалах наукових конференцій і збірниках наукових праць.


Структура дисертації обумовлена метою та логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (205 позицій). Загальний обсяг дисертації складає 176 сторінок, з них 161 сторінка основного тексту.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ



У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; оцінено ступінь її наукового опрацювання; сформульовано мету і задачі дослідження, його об'єкт і предмет; визначено теоретико-методологічні основи; виділено наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх теоретичне і практичне значення; наведено відомості про особистий внесок здобувача й апробацію результатів дисертації.

У першому розділі «Філософсько-методологічний аналіз феномену регуляції навчально-пізнавальної діяльності» розкрито специфіку навчально-пізнавальної діяльністі в контексті загальнолюдської діяльності, визначено її зміст, структуру, природу; надана характеристика суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності; визначені методологічні засади дослідження феномену регуляції.

У підрозділі 1.1. «Соціальна природа та зміст навчально-пізнавальної діяльності» на підставі діяльнісного підходу визначено категорію навчально-пізнавальної діяльності як історично, культурно і соціально зумовленої універсальної форми діяльності, у процесі якої здійснюється розвиток, самовизначення і самореалізація особистості.

На основі дослідження структури навчально-пізнавальної діяльності, в якій виділяють три рівні активності її суб'єкта (репродуктивно-наслідувальний, пошуково-виконавський і творчий), визначено характер співвідношення зовнішнього впливу та процесів самоорганізації на кожному зазначеному рівні. Так, на творчому рівні самоорганізація є об’єктивною умовою навчально-пізнавальної діяльності, яка набуває характеру самовизначення особистості, поєднує в собі детерміновані та спонтанні дії, раціональні та ірраціональні вчинки і спрямована, в першу чергу, не на адаптацію до певних умов, а на свободу волевиявлення особистості. Закономірні, детерміновані дії суб'єкта зумовлені, насамперед, зовнішнім впливом, що виявляється у різних формах і методах упорядкування та раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності в ході організації навчального процесу. З іншого боку, випадкові, спонтанні дії є елементами ініціювання процесів самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.

Навчально-пізнавальну діяльність розглянуто як відкритий процес спілкування, обміну знаково-символічними системами, що розгортається в екзистенціальній площині між її суб'єктами. Це дозволило включити в дослідження в якості рівноправних суб'єктів навчально-пізнавальної діяльності і студента, і викладача. Така інтерпретація суб'єкт-суб'єктних відносин набула розвитку у некласичній освітній парадигмі, на відміну від класичного розуміння студента (або учня) як об’єкта навчання та виховання, об’єкта маніпуляцій з боку суб’єкта (викладача, педагогічного колективу). Новітні моделі освіти вибудовуються на основі не жорстких авторитарних схем, а партнерських відносин, в яких студентам належить активна позиція щодо навчання як процесу співтворчості та розвитку особистості (і викладача, і студента). Така позиція студента у суб’єкт-суб’єктних відносинах, що мають місце в навчальному процесі, в постнекласичному (постмодерному) баченні стає визначальною і «витісняє» суб’єкта-викладача на другий план. Студент визначається як суб'єкт самоосвіти, який вибудовує власні освітні траєкторії в умовах відсутності будь-якої ієрархії, влади викладача над студентом.

Але, в дослідженні встановлено, що суб’єкт-суб’єктним відносинам між викладачем і студентом все ж таки притаманна, хоча і неявна, ієрархічність та певна несиметричність. Ієрархічність виявляється у відносинах залежності, що в сучасному комунікативному просторі набуває взаємного характеру. Несиметричність має місце у розподілі функцій у процесі навчально-пізнавальної діяльності, в рівні відповідальності за хід і результати навчального процесу. Отже, і вибудовувати власну освітню траєкторію студент навряд чи може самостійно, без будь-якої допомоги з боку викладача. В цьому сенсі викладачеві, очевидно, належить більш відповідальна роль, в той час, як в теорії та в нормативних освітніх документах йдеться про необхідність зростання свідомості та особистої відповідальності студента за результати власної навчально-пізнавальної діяльності. Така ситуація є джерелом подальших трансформацій суб’єкт-суб’єктних відносин в освітньому просторі.

Неоднозначність ролі викладача в суб’єкт-суб’єктних відносинах має й інший аспект, зазначений у дослідженні. З одного боку, викладач виступає як персоніфікований суб'єкт спілкування, діалогу, який допомагає студентам у процесі міжособистісного обміну життєвим досвідом орієнтуватися в освітньому просторі. З іншого боку, має місце дистанціювання особистості викладача в комунікативному освітньому просторі завдяки сучасним інформаційним технологіям, навчально-методичним розробкам, посібникам, підручникам тощо. Отже, особистість викладача втрачає персональні риси і перетворюється на колективного суб'єкта. Але і в першому, і в другому випадках наявна нормативна регуляція навчально-пізнавальної діяльності, яка здійснюється як в умовах міжособистісного спілкування суб'єктів, у процесі їх співтворчості, так і в умовах, що не передбачають безпосереднього впливу викладача на навчально-пізнавальну діяльність студентів (у віртуальному спілкуванні).

У підрозділі 1.2. «Методологічні засади дослідження регуляції навчально-пізнавальної діяльності», використовуючи ідею регуляції творчої діяльності, запропоновану П.С.Дишлевим і Л.В.Яценко, визначено поняття регуляції навчально-пізнавальної діяльності як соціально обумовлений вплив на організацію і хід творчого процесу навчально-пізнавальної діяльності в умовах невизначеності її результатів, що ініціює процес самоорганізації і саморозвитку її суб'єктів і виявляється в єдності механізмів зовнішнього впливу та самоорганізації. Цей вплив здійснюється в цілеспрямовано створюваних, суб'єктивно значущих ситуаціях у процесі мотивованої взаємодії суб'єктів навчально-пізнавальної діяльності за допомогою інтерсуб’єктивних норм і ціннісних установок. Головна мета регуляції навчально-пізнавальної діяльності – спрямувати спонтанні дії її суб’єктів у царину творчої свободи.

Слід зазначити, що регуляція не є функцією управління або керівництва і не збігається зі значенням терміну регулювання як механізму обмеження відхилень від заданої мети. Регуляція – це особлива форма управління, яка здійснюється через систему специфічних регулятивних засобів, що спричиняють процеси самоорганізації та саморегуляції навчально-пізнавальної діяльності.

Визначено, що функцію регуляції навчально-пізнавальної діяльності прямо або опосередковано виконують такі основні регулятивні засоби, як: соціокультурні (світогляд, стиль мислення, ідеологія), спеціалізовані (навички, вміння, засоби діяльності, евристичні принципи, методики) та змішані (теорія, моделі досліджуваної реальності, парадигма та дослідницька програма). Ці засоби спрямовані на упорядкування таких репродуктивних елементів навчально-пізнавальної діяльності, які пов’язані з творчими актами та стимулюють творчу ініціативу особистості. В той же час, соціальний фактор може стати домінуючим, що регламентує репродуктивні дії та стимулює виконання суб'єктами певних програм. Отже, самі по собі регулятивні засоби не визначають характеру регуляції навчально-пізнавальної діяльності, а лише містять певний потенціал, який може бути розкритим в особливих умовах, створюваних викладачем у ході навчального процесу. Саме викладач як організатор навчального процесу, суб'єкт методичної творчості визначає і впроваджує стиль регуляції – евристичний або директивний.

Особлива увага приділена регуляції навчально-пізнавальної діяльності у ВНЗ, оскільки під регуляцією розуміється не формування творчих здібностей, а їх оптимізація в навчальному процесі, в той час, як в системі шкільної освіти акцент робиться, в першу чергу, на формуванні й розвитку здібностей дитини. Отже, для вищої освіти актуальною є проблема стимулювання використання творчих здібностей відповідно і до цілей навчання, і до потреб самих суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності.

На основі застосування синергетичного підходу процес навчально-пізнавальної діяльності досліджено як складну відкриту системи. Навчально-пізнавальна діяльність, що має творчий характер, є нелінійним процесом із не повністю зафіксованими і не до кінця передбачуваними результатами. Крізь призму аксіологічного підходу, що передбачає розгляд самоорганізації, саморозвитку особистості суб'єкта як цінності, навчально-пізнавальна діяльність розуміється як можливість самовизначення ціннісних орієнтацій.

У другому розділі “Соціокультурні фактори і засоби регуляції навчально-пізнавальної діяльності в системі вищої освіти” досліджено соціокультурний освітній простір, у якому формується система соціокультурних факторів, що визначають спрямованість і зміст навчально-пізнавальної діяльності. Розкрито вплив цих факторів на ставлення суб'єкта до своєї діяльності, усвідомлення її змісту в системі ціннісних координат особистості і суспільства. Навчально-пізнавальна діяльність розгортається в межах історично зумовлених соціокультурних програм, які визначають характер взаємодії суб’єкта із зовнішнім середовищем та характер змін його внутрішнього світу.

У підрозділі 2.1. «Соціокультурний та історичний контекст навчально-пізнавальної діяльності» зазначено, що регуляція навчально-пізнавальної діяльності базується на соціокультурних передумовах управління, на соціальній природі самої навчально-пізнавальної діяльності, що виявляється у діалектиці окремого і цілого, індивідуального і колективного, особистісного і формального, цілеспрямованості й волевиявлення. Такі соціокультурні засади регуляції навчально-пізнавальної діяльності, визначені в роботі, складають методологічну базу проведеного дослідження.

Як соціокультурні фактори регуляції навчально-пізнавальної діяльності розглянуто такі компоненти соціокультурного освітнього простору, як традиції та інновації, цінності й ідеали, ціннісні орієнтації. Ці фактори набувають сили регулятивних засобів у нормативній системі, що функціонує в певному комунікативному освітньому просторі та визначає цілі, зміст, характер навчально-пізнавальної діяльності. Такі характеристики соціокультурного освітнього середовища, як закритість або відкритість, цілеспрямованість або самоорганізованість, статичність або динамічність, детермінованість або вірогідність, визначають діалектику репродуктивного і продуктивного (творчого) у навчально-пізнавальній діяльності, що виявляється у її адаптивному або творчому характері, коли один з цих компонентів переважає.

Аналіз історичного розвитку освітніх практик виявив діалектичну двоїстість цілей навчально-пізнавальної діяльності, що знайшла відбиття у розвитку двох принципово протилежних тенденцій в освіті – ліберальної, гуманістичні основи якої було закладено ще у Стародавній Греції, спрямованої на культурний розвиток особистості, та утилітарної, націленої на задоволення потреб науково-технічного прогресу в підготовці фахівців. Домінування утилітарної моделі, що сформувалась у ХІХ сторіччі в Західній Європі, визначило переродження освітньої практики на просвітницьку, що спричинило певні протиріччя в мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Насамперед, ці протиріччя виявляються в орієнтації студентів на формальні результати навчання, в байдужості до творчого процесу навчально-пізнавальної діяльності, в розриві професійно орієнтованих і персоніфікованих ціннісних орієнтацій. В регуляції навчально-пізнавальної діяльності значне місце належить формуванню стійкої мотивації суб'єктів до самоосвіти, самореалізації особистості в освітньому просторі, що є показником високого рівня їх активності. За цих умов навчально-пізнавальна діяльність набуває свідомого, самостійного, творчого характеру, спонукає суб'єктів до усвідомлення відповідальності за її результати.

У підрозділі 2.2. «Цінності та ціннісні орієнтації як засоби регуляції навчально-пізнавальної діяльності» показано, що ідеали і базові цінності тієї чи іншої епохи становлять основу світогляду студентів і викладачів, визначають свободу вибору особистості, внутрішній особистісний зміст навчально-пізнавальної діяльності. Встановлено, що такі цінності, як творчість і свобода є основними передумовами формування ініціативної навчально-пізнавальної діяльності в умовах ВНЗ.

Доведено, що ідеї гуманізму, поширювані в соціокультурному освітньому просторі, є джерелом формування внутрішнього механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності, оскільки гуманістичні цінності визначають не тільки свободу розвитку особистості і її діяльності, але й моральні обмеження вільного вибору. І ці обмеження діють переважно не як зовнішній примус, а як результат переконання і самовизначення особистості. Проаналізовано в історичному контексті вплив гуманістичних цінностей на характер навчально-пізнавальної діяльності. Соціокультурний освітній простір, насичений гуманістичними цінностями, є сферою вільного розвитку і саморозвитку особистості, виступає відкритою, динамічною, самовизначеною системою. В умовах сучасних трансформацій педагогічних практик інноваційна модель освіти передбачає активне ставлення суб'єктів навчально-пізнавальної діяльності до навколишнього світу, що відображено у таких формах, як наукове дослідження, ігрове моделювання та дискусія.

У підрозділі 2.3. «Соціокультурні засоби регуляції навчально-пізнавальної діяльності в інноваційній моделі освіти» досліджено принципово різні освітні моделі (традиційну та інноваційну) та відповідні підходи до організації навчального процесу (технологічний і пошуковий). Встановлено, що в традиційній моделі освіти регуляція навчально-пізнавальної діяльності здійснюється переважно завдяки зовнішньому контролю та формальній регламентації навчального процесу. Ці засоби значною мірою спричиняють опір суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності й не можуть охопити всю різноманітність стихійних, незапланованих творчих актів. В іноваційній моделі регуляція базується на самоорганізації, саморегламентації, особистісній мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Соціально-філософський аналіз інноваційної моделі освіти дозволив зробити висновок про те, що умови застосування регулятивних засобів, властивих цій моделі (мета і зміст освіти, форми організації і контролю навчальної діяльності, ідеали і базові принципи) є найбільш адекватними для формування ефективного механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності в умовах ВНЗ.



У третьому розділі «Формування і використання механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності в умовах ВНЗ» зроблено висновок про те, що в основу будь-якої педагогічної технології закладено певний механізм регуляції навчально-пізнавальної діяльності. Ефективність цього механізму залежить від ступеня інтеграції процесів зовнішнього впливу на хід і результати навчально-пізнавальної діяльності та процесів її внутрішньої самоорганізації.

У підрозділі 3.1. «Основні компоненти механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності та умови їх формування» підкреслено, що механізм регуляції навчально-пізнавальної діяльності складають, насамперед, засоби регуляції, які було розглянуто у першому та другому розділах. Але слід зазначити, що як об’єктивне функціонування цих засобів, так і їх свідоме цілеспрямоване застосування не є передумовами резонансного впливу на хід, зміст і характер навчально-пізнавальної діяльності. Для здійснення такого резонансного впливу саме в місці біфуркації системи, який би спричинив якісні трансформації, перехід з одного рівня розвитку на інший, більш високий, необхідно забезпечити відповідні умови, які б приводили суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності до ситуації вибору, усвідомлення альтернатив власного розвитку. Отже, механізм регуляції навчально-пізнавальної діяльності, окрім засобів регуляції, містить також умови їх функціонування та застосування. Такі умови створюються завдяки організації навчального процесу (і взагалі освітнього простору), яка здійснюється викладачами, а також студентами, які досягли високого рівня усвідомлення власної діяльності.

Зважаючи на те, що навчально-пізнавальна діяльність є свідомо організованим процесом, важливою умовою для використання регулятивних засобів визначено такі характеристики суб’єкта, як науково-методологічна та науково-педагогічна свідомість, в яких відображені певні установки дослідницької діяльності, педагогічні концепції, правила і норми діяльності. На сучасній науково-методологічній свідомості суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності позначається суттєвий вплив тенденцій постмодерну, спрямованих на виявлення плюральності, безпорядку, незавершеності, мінливості, аномалій у навколишньому світі, в об’єкті пізнання, що знаходить відображення у проблемному баченні світу, на відміну від традицій модерну, орієнтованого на дослідження сталості, цілісності, порядку. Сучасна науково-педагогічна свідомість суб’єктів виявляється в гуманістичній орієнтації навчального процесу, який розглядається як умова розвитку творчого потенціалу особистості, орієнтованої на самостійне опанування нового досвіду з неявними результатами.

Необхідною умовою застосування регулятивних засобів є формування мотивації до навчання і власного життєвого досвіду суб’єктів. У ході навчально-пізнавальної діяльності відбувається взаємний обмін життєвим досвідом її суб’єктів, який має бути включеним до контексту навчання. На цій підставі складається єдиний семантичний простір, у якому відбувається «зустріч» суб’єктів, «живе буття» одного для іншого.

У підрозділі 3.2. «Базові принципи регуляції навчально-пізнавальної діяльності у ВНЗ» сформульовано принципи, які визначають певні правила застосування засобів регуляції в навчальному процесі. В дослідженні обґрунтовано такі принципи формування і функціонування механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності: принцип свободи пізнання, принцип неперервності освіти, принцип єдності духовного і тілесного аспектів, які характеризують суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності, принцип саморозвитку особистості, принцип соціокультурної інтеграції навчального процесу. Ці принципи розкривають особливості організації навчального процесу, спрямованого на оптимізацію явищ самоорганізації, свободи творчості, суб'єктивного досвіду особистості студента та викладача.

З метою розкриття суті принципу свободи пізнання проаналізовано спроби різних авторів (Й.Г.Песталоцці, І.Канта, Ж-Ж.Руссо, Г.Спенсера, Л.Толстого) вирішити проблему вільної освіти і зроблено висновок про те, що принцип свободи пізнання полягає в поступовому звільненні людини від тотального зовнішнього примусу й одночасно в більш повній її індивідуальній інтеграції зі світом. Вільна освіта повинна готувати молодих людей не до простого входження у суспільство, а до ствердження в суспільстві через самопізнання, з одного боку, і пізнання світу, з іншого, через самовизначення і самореалізацію особистості. Взагалі проблема регуляції полягає в тому, щоб або відсунути межі необхідності, розширюючи царину свободи, або відійти від цих меж, обмежуючи свободу під тиском необхідності.

Аналіз концепції неперервної освіти дозволив зробити висновок про те, що механізм регуляції формується й ефективно реалізується саме в такій моделі освіти, оскільки цінність освіти, потреба в постійному професійному і культурному зростанні мотивують активну навчально-пізнавальну діяльність її суб’єктів.

Виходячи з того, що життєвий досвід неможливо пояснити лише через категорії свідомості, розуму, у відриві від «тілесних» зв’язків суб’єкта з навколишнім світом, у дослідженні проаналізовано деякі аспекти «тілесності». На основі цього аналізу зроблено висновок про складність механізму регуляції, що реалізується не лише на раціональному рівні, але й на несвідомому, торкається сфери не тільки духовного, але і фізичного спілкування.

Дослідження умов перетворення механізму регуляції на механізм саморегуляції навчально-пізнавальної діяльності дозволило сформулювати принцип саморозвитку через самопізнання і самовизначення особистості у процесі навчання. Самовизначенню, усвідомленню цілей своєї навчально-пізнавальної діяльності сприяє можливість студентів самостійно орієнтуватися в соціальному середовищі.

Реалізація принципу соціокультурної інтеграції навчального процесу потребує використання широких можливостей соціокультурних регулятивних засобів, прогнозування й оптимізації впливу соціокультурних факторів за допомогою формування корпоративної культури навчального закладу.



ВИСНОВКИ
У рамках дисертаційного дослідження було отримано такі результати:

  1. Виявлено особливості навчально-пізнавальної діяльності як специфічної форми загальнолюдської діяльності. Встановлено, що структура навчально-пізнавальної діяльності діалектично поєднує такі елементи, як творче і репродуктивне, вільне і детерміноване, випадкове і необхідне, стихійне і кероване, суб'єктивне й об'єктивне, індивідуальне і колективне. Репродуктивні та творчі елементи зумовлюють і доповнюють один одного, створюючи, з одного боку, необхідну базу для засвоєння студентами набутого людством досвіду, а з іншого – підґрунтя розвитку особистості. Навчально-пізнавальна діяльність є, з одного боку, соціально детермінованим процесом, цілеспрямовано керованим і контрольованим відповідними інстанціями і особисто викладачем. З іншого боку, вона складається також із актів волевиявлення, самовизначення особистості студента (рівно як і викладача), які можуть бути як закономірними, так і випадковими, як передбачуваними, так і спонтанними. Отже, навчально-пізнавальна діяльність має складну структуру, діалектичну природу і різноманітні форми. Відповідно до цього і засоби регуляції повинні бути достатньо різноманітними, такими, що поєднують формальні і неформальні механізми впливу на процес навчально-пізнавальної діяльності.

  2. Обґрунтовано авторське визначення регуляції як форми управління навчально-пізнавальною діяльністю. Впровадження терміну регуляції зумовлено необхідністю виділення особливої форми соціального управління, стосовно організації, підвищення ефективності творчої діяльності в навчальному процесі. Цей термін має суттєві відмінності від поняття керівництва (визначення головних цілей соціальної системи і органів управління), управління у вузькому розумінні (реалізація програм) і регулювання (підтримки загального режиму функціонування системи). Поняття регуляції навчально-пізнавальної діяльності фіксує інший аспект впливу на творчу активність, ніж поняття виховання, формування творчих здібностей. Йдеться не про те, як розвивати творчі задатки особистості, не про створення вихідного творчого потенціалу, а про можливості тими чи іншими засобами оптимізувати активність суб’єкта, що здійснює творчу діяльність у соціокультурному освітньому середовищі. На цій підставі регуляція навчально-пізнавальної діяльності визначена як соціально обумовлений вплив на організацію і хід творчого процесу навчально-пізнавальної діяльності в умовах невизначеності її результатів, що ініціює самоорганізацію й саморозвиток її суб’єктів і виявляється в єдності механізмів управління та самоврядування.

  3. Визначено роль основних суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності (викладача і студента) в системі суб’єкт-суб’єктних відносин. Характерними ознаками цих відносин є неявна ієрархічність, взаємна залежність суб’єктів та несиметричність відповідальності за хід і результати навчального процесу. Хоча особиста відповідальність викладача за організацію навчально-пізнавальної діяльності, створення умов для її регуляції значно більша порівняно зі студентами, подальші трансформації суб’єкт-суб’єктних відносин в освітньому просторі передбачають зростання свідомості та відповідальності студента за результати своєї навчально-пізнавальної діяльності. Цьому сприяє значний вплив ринкових цінностей на мотивацію навчально-пізнавальної діяльності, які обумовлюють розвиток таких якостей, як професіоналізм, компетентність, конкурентоспроможність. З іншого боку, становлення цінностей культурного розвитку особистості відбувається переважно в царині міжособистісного спілкування та обміну життєвим досвідом між суб’єктами.

  4. Розкрито соціальну природу регуляції навчально-пізнавальної діяльності, її культурно-історичний характер. Механізми регуляції виникають і функціонують в умовах розвитку соціокультурного освітнього середовища як відкритої, гнучкої системи, де навчально-пізнавальна діяльність теж є складною багаторівневою відкритою системою, яка зазнає впливу різних зовнішніх та внутрішніх факторів. Серед цих факторів особливе місце належить гуманістичним цінностям, що сприяють становленню самостійного суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності як соціального феномену.

  5. Охарактеризовано феномен регуляції навчально-пізнавальної діяльності в широкому соціокультурному та історичному контексті, в якому навчально-пізнавальна діяльність зумовлена складною системою суспільних, освітніх та особистих цілей, цінностями та нормами, власними мотивами особистості. Навчально-пізнавальна діяльність, її мотиви та цінності в різних історичних контекстах мають свої особливості. В сучасному соціокультурному середовищі на характер навчально-пізнавальної діяльності, її цілі та зміст впливають і прагматичні ринкові цінності, і гуманістичні ідеали, і цінності постмодерну. У цілях навчально-пізнавальної діяльності знаходять відображення як національні інтереси, так і загальносвітові та європейські тенденції.

  6. Виділено основні складові механізму регуляції: гуманістично орієнтована науково-методологічна та педагогічна свідомість суб`єктів навчально-пізнавальної діяльності, яка зумовлює певні форми організації навчального процесу, спрямованого на критичне творче мислення, самовизначення та діалог; самоорганізація і самоконтроль навчального процесу, що доповнюють формальну організацію і сприяють розвитку самостійності й відповідальності суб`єктів навчально-пізнавальної діяльності; індивідуальна та колективна мотивація ініціативної навчально-пізнавальної діяльності студентів; взаємодія викладача і студентів як обмін життєвим досвідом у процесі навчання; визначення особистісного сенсу навчально-пізнавальної діяльності. Ці елементи відображують певні умови формування механізму регуляції та разом із регулятивними засобами і принципами їх використання складають цілісний механізм регуляції навчально-пізнавальної діяльності у ВНЗ.

  7. Встановлено, що ефективне функціонування цілісного механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності базується на принципах, які визначають характер організації навчального процесу, взаємодії його суб’єктів, цілі та зміст навчання. Це принципи свободи пізнання, неперервності освіти, єдності духовного і тілесного аспектів, які характеризують суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності, принцип саморозвитку особистості, соціокультурної інтеграції навчального процесу. Втілення цих принципів можливе за умов ціннісно-синергетичного розуміння навчально-пізнавальної діяльності та засобів її регуляції.


Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

  1. Харсун Е.Ю. Гуманистические идеалы образования: традиции и современность // Вчені записки Харківського гуманітарнрго інституту «Народна українська академія».– Х.: Око, 1998. - Т.4. – С.32-37.

  2. Харсун Е.Ю. Образование как жизненная ценность в философии Ницше // Вчені записки Харківського гуманітарнрго інституту «Народна українська академія». – Х.: Око, 1998. - Т.5. – С.70-78.

  3. Харсун Е.Ю. Обучение творчеству как цель и проблема образования // Вестник ХГПУ.- Х.: Изд-во ХГПУ, 1998. – Выпуск 22. – С.24-28.

  4. Харсун Е.Ю. Субъективность и субъективное познание в процессе образования // Вестник ХГПУ. Серия: Философия.– Х.: Изд-во ХГПУ, 1999. – Выпуск 67. – С.35-42.

  5. Усік О.Ю. Соціокультурні основи регуляції навчально-пізнавальної діяльності // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія. – Х.: ХВУ, 2004. – Вип.1 (19). – С.181-187.

  6. Сухіна В.Ф., Усік О.Ю. Філософське обгрунтування феномена регуляції в навчальному процесі // Теорія і практика управління соціальними системами. -–Х.: НТУ «ХПІ», 2005. - № 3. – С. 102-109.

  7. Сухина В.Ф., Харсун Е.Ю. О мировоззрении Д.И.Багалея как педагога // Багаліївські читання в НУА: Прогр. Та матеріали ІІ Багаліївських читань, Харків, 5 листопада, 1999 р. – Х.: ХГІ «НУА», 1999. – С.61-65.

  8. Сухина В.Ф., Харсун Е.Ю. Образование и самообразование в системе жизненных приоритетов студенческой молодежи // Прогр. и матер. междунар. научно-практич. конференции «Выпускники вузов Украины на рынке труда» – Х.: ХГІ «НУА», 1999. – С.109-113.

  9. Усік О.Ю. Соціокультурна детермінація пізнавальної активності студентів // Матеріали міжнар. науково-практич. конференції «Україна наукова ' 2003». – Том 5. Філософія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С.20-22.

  10. Усик Е.Ю. Инновационные методы преподавания: цель и задачи использования // Инновации в учебном процессе: опыт и проблемы использования: Сборник научных трудов – Харьков: Изд-во НУА, 2004. – С.37-39.


АНОТАЦІЯ
Усік О.Ю. Регуляція навчально-пізнавальної діяльності: соціально-філософський аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. - Харківський університет Повітряних Сил, Харків, 2005.

У дисертації на базі міждисциплінарного підходу досліджено феномен регуляції навчально-пізнавальної діяльності студентів в умовах інноваційної освітньої моделі. Надається авторське визначення цього феномену. Специфіка регуляції обґрунтовується через діалектичну природу самої навчально-пізнавальної діяльності у ВНЗ.

Показано відмінності механізмів регуляції навчально-пізнавальної діяльності у традиційній (класичній) та в інноваційній системах освіти. Доведено регулятивну роль гуманістичних та ліберальних цінностей відносно характеру, змісту та цілей навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Визначено складові механізму регуляції навчально-пізнавальної діяльності в інноваційній моделі освіти, які відбивають складну діалектичну єдність керованих і некерованих процесів у ході навчання, вільних та детермінованих вчинків суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності, взаємодію духовних та тілесних аспектів спілкування її суб’єктів. Запропоновано принципи регуляції навчально-пізнавальної діяльності студентів. Доведено, що практична реалізація цих принципів найбільш ефективна на підставі впровадження інноваційної концепції вищої освіти.

Ключові слова: навчально-пізнавальна діяльність, регуляція навчально-пізнавальної діяльності, регулятивні засоби, механізм регуляції, принципи регуляції, інноваційна освітня модель, суб’єкт навчально-пізнавальної діяльності, соціокультурне освітнє середовище.



АННОТАЦИЯ
Усик Е.Ю. Регуляция учебно-познавательной деятельности: социально-философский анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Харьковский университет Воздушных Сил, Харьков, 2005.

В работе на основе междисциплинарного подхода исследована учебно-познавательная деятельность как специфическая форма общечеловеческой деятельности. Установлено, что в структуре учебно-познавательной деятельности диалектически сочетаются элементы творческие и репродуктивные, свободные и детерминированные, случайные и необходимые, стихийные и управляемые, субъективные и объективные, индивидуальные и коллективные. Учебно-познавательная деятельность рассмотрена как сложная открытая система с точки зрения синергетического подхода, который предполагает учитывать естественную самоорганизацию системы в сочетании с внешним воздействием. В этом контексте учебно-познавательная деятельность выступает как процесс нелинейный с не полностью зафиксированными результатами. С этой точки зрения процесс управления учебно-познавательной деятельностью требует применения гибких механизмов ее организации и контроля, стимулирующих процессы самоорганизации, саморазвития личности в образовательной среде.

В качестве особой формы управления учебно-познавательной деятельностью в условиях вуза исследован феномен ее регуляции, которая не является функцией управления и не совпадает с понятием регулирования как механизма устранения отклонений от заданной цели. Предложено авторское определение понятия регуляции учебно-познавательной деятельности как социально обусловленного воздействия на организацию и ход творческого процесса учебно-познавательной деятельности, которое инициирует процесс самоорганизации и саморазвития ее субъектов в условиях неопределенности ее результатов и выражается в единстве механизмов внешнего воздействия и самоорганизации. Это воздействие осуществляется в целенаправленно создаваемых субъективно значимых ситуациях в процессе мотивированного взаимодействия субъектов учебно-познавательной деятельности. Особое внимание уделено регуляции учебно-познавательной деятельности в вузе, поскольку под регуляцией понимается оптимизация творческих способностей личности в учебном процессе, в то время как системе школьного образования акцент делается на формировании и развитии этих способностей.

Учебно-познавательная деятельность раскрыта как исторически и культурно обусловленный процесс самоопределения и самореализации личности, который отличается открытостью и универсальностью. В качестве социокультурных регулятивных средств учебно-познавательной деятельности были рассмотрены компоненты социокультурной образовательной среды: традиции и инновации, ценности и идеалы, ценностные ориентации и позиции субъектов учебно-познавательной деятельности в учебном процессе, содержание учебно-познавательной деятельности. Доказана регулятивная роль гуманистических и либеральных ценностей в социокультурном образовательном пространстве. Установлено, что основными аксиологическими предпосылками регуляции учебно-познавательной деятельности выступают универсальные общечеловеческие ценности – свобода и творчество.

Показаны отличия регулятивных средств и характера учебно-познавательной деятельности в традиционной (классической) и в инновационной системах образования. Социально-философский анализ инновационной модели образования позволил сделать вывод о том, что условия применения регулятивных средств, присущие этой модели (цели и содержание образования, формы организации и контроля учебной деятельности, идеалы и базовые принципы) являются наиболее адекватными для формирования эффективного механизма регуляции учебно-познавательной деятельности в вузе.

В работе определены основные компоненты механизма регуляции учебно-познавательной деятельности студентов в инновационной модели образования, которые отражают сложное диалектическое единство управляемых и неуправляемых процессов в ходе учебной деятельности, свободных и детерминированных поступков субъектов учебно-познавательной деятельности, взаимодействие духовных и телесных аспектов общения. Механизм регуляции, помимо регулятивных средств, включает в себя определенные условия их функционирования и использования. В качестве основных компонентов механизма регуляции рассмотрены: научно-методологическое и научно-педагогическое сознание субъектов, организация и самоорганизация учебного процесса, мотивация учебно-познавательной деятельности, открытый обмен субъективным жизненным опытом.

Механизм регуляции учебно-познавательной деятельности базируется на принципах, которые определяют правила использования регулятивных средств. На основе проведенного социально-философского анализа сформулированы принципы регуляции учебно-познавательной деятельности: принцип познавательной свободы, принцип непрерывности образования, принцип единства духовного и телесного аспектов субъективного опыта, принцип саморазвития личности, принцип социокультурной интеграции учебного процесса. Применение этих принципов способствует преодолению противоречий между содержанием учебно-познавательной деятельности и формами ее организации.


Ключевые слова: учебно-познавательная деятельность, регуляция учебно-познавательной деятельности, регулятивные средства, механизм регуляции, принципы регуляции, инновационная модель образования, субъект учебно-познавательной деятельности, социокультурная образовательная среда.


SUMMARY
Usik E.Yu. Regulation of Llearning and Cognitive Activity: Social and Philosophic Analysis. – Manuscript.

Thesis for a Candidate degree in Philosophy (speciality 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History). Kharkov Air Forces University, Kharkov, 2005.

The paper focuses on the phenomenon of regulation of students learning and cognitive activity on basis of interdisciplinary approach. The author offers her definition for this phenomenon. The specific of regulation is based upon dialectic nature of learning-cognitive activity itself in institutes of higher education.

The differences of mechanisms of regulation of learning and cognitive activity both in conventional (classic) and in innovative education systems are demonstrated. The regulatory part of humanistic and liberal values relative to character, content and aims of learning and cognitive activity of students is proved.

The mechanism components of regulation of learning and cognitive activity in innovative educational model, which represent complex dialectic unity of controllable and uncontrollable processes in education as well as free and determinate actions of subjects of learning and cognitive activity, interaction of spiritual and corporeal aspects of its subject contacts are determined. The principles of regulation of learning-cognitive activity of students are offered. It is proved that practical realisation of these principles is possible only on basis of implementation of innovative conception of higher education.

Key words: learning and cognitive activity, regulation of learning-cognitive activity, regulation methods, mechanism of regulation, principles of regulation, innovative educational model, subject of learning-cognitive activity, social and cultural educational environment.

Відповідальний за випуск

доктор філософських наук, професор



Сухіна Валентина Феофанівна




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка