Законом України «Про освіту»



Скачати 170.9 Kb.
Дата конвертації02.04.2016
Розмір170.9 Kb.
Інна Прокоп

(Чернівці)

історико-педагогічний аналіз Мети виховання

у радянській школі 1950-1980-х рр.
У відповідності із Законом України «Про освіту» (1991) метою сучасної освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами [1].

Досконала, всебічно й гармонійно розвинена людина проголошується найвищою метою виховання. Проте, як засвідчує історія, таке формулювання не є новим для сучасної педагогічної науки. Чітке формулювання цієї мети зустрічаємо уже у філософів і педагогів-гуманістів епохи Відродження (Ф.Рабле, М.Монтень, К.Гельвецій, Д.Дідро та ін.), але своїм корінням вона сягає ще античних філософських учень (Сократ, Платон, Аристотель).

У різний час у поняття всебічного і гармонійного розвитку вкладали різний зміст. Предметом нашої уваги стали підходи до його розуміння у педагогіці радянського періоду. Попри те, що сьогодні тогочасна педагогіка і освіта зазнає серйозної критики, вона, якщо уникнути ідеологічних нашарувань, ставила майже співзвучні для сучасності цілі всебічного і гармонійного розвитку людини. Зокрема, у законі „Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи освіти в СРСР” (1958) орієнтиром виховання визначалася людина, в якій «повинні гармонійно поєднуватися духовне багатство, моральна чистота і фізична досконалість” [2, с.201].

Розробка проблеми виховання всебічно розвиненої людини була у центрі уваги педагогіки 50-60-х років ХХ століття. В умовах панування однопартійної командно-адміністративної системи, вона, безумовно, розглядалася у тісному зв’язку з усією сукупністю завдань ідеологічної роботи, яку здійснювала КПРС. Так, важливим завданням радянської педагогіки, визначеним Програмою КП СРСР, стає наукова розробка питань формування комуністичної свідомості підростаючого покоління, виховання у нього основ марксистсько-ленінського світогляду, високої ідейності й відданості комунізмові, непримиренності до ворожої ідеології, комуністичного ставлення до праці і суспільного господарства, високих моральних якостей, вивчення зв’язків і відношень між вихованням і розвитком, умов, за яких відбувається всебічний розвиток особистості [3, с.24].

Під всебічним розвитком людини, за трактуванням у навчальному посібнику С.Збандуто, мають на увазі розвиток її фізичних і духовних сил, творчих здібностей і обдарувань, здатності і вміння поєднувати фізичну і розумову працю; засвоєння системи наукових і технічних знань, що дає орієнтування у різних галузях виробництва і культури; формування комуністичної свідомості і високих моральних якостей, розумних людських потреб, естетичних почуттів і смаків [4, с.41].

Виходячи із загальної мети виховання – формування всебічно розвиненої людини, - одним із першочергових завдань педагогічної науки стало обґрунтування і конкретизація завдань комуністичного виховання. У його виконанні тогочасні педагоги виявили традиційну одностайність з класиками педагогіки і якихось суттєвих розбіжностей у їх тлумаченні не появилося.

Так, автори книги „Основні питання педагогіки” (1957) М.Константинов, М.Смирнов, О.Савич зазначають, що мета комуністичного виховання досягається розв’язанням низки завдань: 1) дати новим поколінням розумове виховання або освіту; 2) забезпечити політехнічне навчання; 3) фізичне виховання; 4) моральне виховання; 5) естетичне виховання [5, с.38].

Аналогічні завдання комуністичного виховання, що забезпечують всебічний розвиток учнів, розглядаються і в інших посібниках з педагогіки, але в різній послідовності: у Т.Ільїної - розумове виховання, моральне, трудове, естетичне і фізичне; у С.Збандуто – розумове, трудове, моральне, естетичне, фізичне; у І.Огородникова – фізичне, розумове, трудове, моральне і естетичне. Крім того, Т.Ільїна виокремлює ще науково-атеїстичне виховання, виховання соціалістичного патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму.

Найважливішою складовою комуністичного виховання радянські педагоги визнавали розумове виховання. Пріоритетність завдання розумового виховання М.Константинов, М.Смирнов, О.Савич обґрунтовували тим, що для творчої участі в будівництві соціалізму необхідно мати науковий світогляд, знати науки про природу й суспільство [5].

Розумове виховання у радянській школі визнавалося одним із найважливіших засобів формування у молоді науково-матеріалістичного світогляду, ідейних переконань, комуністичної ідеології [4, с.44].

Єдино науковим світоглядом визнавався світогляд комуністичний – марксизм-ленінізм. Зокрема, у „Педагогіці” Т.Ільїної зазначалося, що „марксизм-ленінізм дає матеріалістичне тлумачення законів розвитку природи і суспільства, використовуючи діалектичний метод пізнання, який лежить в основі формування наукових, етичних і естетичних поглядів і уявлень людини” [6, с.59].

Формування наукового світогляду, за твердженням М.Константинова, М.Смирнова, О.Савича, передбачає боротьбу зі світоглядом ідеалістичним, релігійним. Т.Ільїна виокремлює науково-атеїстичне виховання як важливе завдання школи, покликане зруйнувати релігійні уявлення у свідомості людей і замінити їх науковим світоглядом. „Школяр радянської школи, - йдеться у „Педагогіці”, - повинен бути вихований так, щоби він виявився добре захищеним від релігійної пропаганди, був би несприйнятливим до впливів релігії, якщо йому доведеться з нею зіткнутися, щоби він був вільний від забобонів, щоб у нього виявилося непримиренне ставлення до релігії та усвідомлення необхідності боротися проти неї” [6, с.85].

У тісному зв’язку з розумовим вихованням педагоги розглядали політехнічне навчання і трудове виховання, що зумовлювалося активним впровадженням у шкільну практику концепції політехнічного навчання й виробничої праці.

„Гармонійний розвиток фізичних і духовних здібностей людини в умовах соціалізму, комунізму неможливий без поєднання розумової праці з фізичною”, - зазначалося у посібнику з педагогіки С.Збандуто [4, с.45].

Проблеми трудового виховання розроблялися як у навчальній, так і науковій літературі, активно обговорювалися на сторінках педагогічної періодики (В.Абаєва, Т.Бугайко, І.Винниченко, Я.Деркач, П.Дудник, Б.Кобзар, В.Лук’янченко, М.Ніжинський, Г.Пінчук, В.Сухомлинський та ін.)

Трудове виховання, на думку радянських учених, повинно вирішувати два основні завдання – виробити у молоді готовність, бажання і прагнення працювати на благо Батьківщини та практично підготувати їх до праці для побудови комунізму, виробити у них уміння і навички виконувати як розумову, так і фізичну роботу [4, с.46; 6, с.131].

Одним з найвагоміших досягнень радянської освіти, за оцінками партійного керівництва, вважалося подолання розриву між розумовою і фізичною працею, що однозначно трактувалося як «головні пороки старого суспільства», капіталізму й буржуазії, спричинені «появою приватної власності на засоби виробництва і поділом суспільства на ворожі антагоністичні класи» [2, с.173].

Невід’ємною складовою виховання радянські педагоги безперечно визнавали й моральне виховання. Цій темі присвячена значна кількість наукових публікацій, книг, досліджень О.Борисової, О.Жаворонко, І.Кобиляцького, В.Сухомлинського, М.Красовицького, В.Помагайби та ін.

Автори навчальних посібників з педагогіки, укладених в умовах панування партійної ідеології, основне завдання морального виховання формулювали так: виховання учнів у дусі комуністичної моралі, в основі якої лежить ідейна переконаність, відданість справі комунізму, непримиренність до його ворогів, свідомість громадянського обов’язку, активна участь у праці на благо суспільства, добровільне додержання основних правил людського співжиття, товариська взаємодопомога, чесність і правдивість, нетерпимість до порушників громадського порядку [4, с.476; 6, с.99].

Основою виховання підростаючого покоління став сформульований у Програмі КПРС (1961) моральний кодекс будівника комунізму, що визначив норми поведінки радянських людей, став перспективною програмою виховної роботи [3, с.104].

Якщо детально проаналізувати зміст основних положень морального кодексу (їх 12), помітно вирізняється пріоритетність не власне моральних якостей, норм, цінностей, а ідеологічно-партійних установок і принципів. У системі моральних цінностей, з погляду радянської ідеології, перше місце відводилося таким якостям, як відданість справі комунізму, виховання радянського патріотизму, любові до країн соціалізму, добросовісна праця на благо суспільства, турбота про збереження і примноження суспільного достатку, високе усвідомлення суспільного обов’язку, нетерпимість до порушення суспільних інтересів тощо.

Далі розкривалися такі якості, як колективізм і товариська взаємодопомога, гуманні відносини і взаємна повага між людьми, чесність і правдивість, моральна чистота, простота і скромність, взаємна повага у сім’ї, турбота про виховання дітей, моральна підготовка до створення сім’ї тощо.

По суті, ці якості за сучасним трактуванням класифікуються у системі моральних цінностей як абсолютно вічні загальнолюдські, сімейні вартості, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування [9, с.250]. Проте в досліджуваний період й ці поняття не були позбавлені партійного догматично-ідеологічного змісту. Наприклад, виховання якостей чесності й правдивості, моральної чистоти та ін., за моральним кодексом, передбачало «формування переконаності в боротьбі за високу моральну чистоту в кожній людині, за повне викорінення пережитків капіталізму у питаннях особистої поведінки і ставленні до суспільства» [6, с.109]. Виховання почуття любові до країн соціалізму, дружби й братерства всіх народів СРСР, нетерпимості до расової неприязні поєднувалося з вихованням непримиренності до ворогів комунізму, справи миру і волі народів, що полягало у «формуванні стійкої ідейної позиції і готовності до боротьби за справу комунізму і комуністичну ідеологію, необхідності посилення політичної пильності, знань про явних і таємних ворогів радянської країни і комуністичної ідеології» [3].

Сьогодні очевидним є те, що прийняті в радянській освіті норми загальнолюдського, національного, громадянського, сімейного та особистого життя людини трактувалися через призму віри в химерну ідею побудови «комуністичного» суспільства, члени якого виховані в дусі беззавітної віри в «світле майбутнє» і відданості комуністичній ідеї, безпомилковості вождів і їх творів, переконаності в необхідності постійної пильності, боротьби з ворогами комуністичної ідеології та ін. Проте з розвитком суспільних відносин міфічність ідеї «комуністичного раю» ставала більш вираженою, зрозумілою, у свідомості багатьох розхитувалася віра в комуністичні ідеали, що зумовило формування у кінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття т.з. «вакууму ідеалів» [8, с.13].

Партійна ідеологія не оминула й фізичне виховання школярів: „Партія вважає одним з найважливіших завдань – забезпечити виховання, починаючи з раннього дитячого віку, фізично міцного молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил. Це потребує всемірного заохочення усіх видів масового спорту і фізичної культури, в тому числі в школах, залучення до фізкультурного руху дедалі ширших верств населення, особливо молоді”, - стверджується у Програмі КПРС 1964 р. [3, с.84-85].

Підкреслюючи важливу роль системи фізичного виховання у формуванні ідейно і фізично досконалого «будівника комунізму», радянські педагоги протиставляли їй фізичне виховання у буржуазній школі, однозначно визнаючи переваги першої. Так, наприклад, у підручнику з педагогіки Т.Ільїної у негативному плані, відповідно до ідеологічних позицій автора, простежується аристократичний і привілейований характер багатьох видів спорту у буржуазній школі й відповідно обмеженість заняття ними в масових школах; описується закордонна практика організації масових спортивних заходів: „Спорт як видовище у країнах капіталу сприяє культивуванню масового психозу, роздмухуванню нездорових, тваринних інстинктів, жорстокості, позбавлення людей почуття співчуття, жалості... там допускається застосування жорстких прийомів у багатьох видах спорту... Наприклад, футбольна зустріч чи матч з боксу в США не задовольняє глядача, якщо з футбольного поля не виносять 2-3 людей чи якщо один з боксерів не падає мертво...» [6, с.194-195].

Завдання естетичного виховання як складової виховання у радянській школі педагогічна література формулювала так: розвиток в учнів естетичного сприймання - здатності сприймати і правильно розуміти прекрасне в дійсності - природі, суспільному житті, мистецтві; формування естетичних смаків і почуттів, понять і поглядів; виховання потреби і здатності створювати прекрасне в житті і мистецтві, прагнення до посильного прояву себе в мистецтві; що передбачає розвиток творчих здібностей дітей, виховання у них уважного і вимогливого ставлення до свого зовнішнього вигляду – охайність і чистота костюма та сукні, культурна поведінка в громадських місцях, ввічливість у взаємоспілкуванні, у спілкуванні з дорослими, знайомими і незнайомими [4, с.49; 5, с.36; 6, с.157-158].

Прекрасне з погляду марксистсько-ленінської естетики – це життя у його революційному розвиткові, в його русі до комунізму, в боротьбі нового, передового з старим, відживаючим. Джерелом прекрасного визнавалася об’єктивно існуюча радянська дійсність і насамперед «краса багатогранної творчої праці радянського народу, її наслідки, рідна природа, продукти матеріальної і духовної культури, краса людських відносин, моральних вчинків» [4, с.48].

Особлива роль у відображенні прекрасного в естетичному вихованні відводилася мистецтву. Стверджувалося, що сила виховного впливу радянського мистецтва зумовлена його ідейним змістом. «Гуманізм, пафос творчої праці радянських людей, справжні людські відносини, відображені в художніх творах, духовно збагачують учнів”, - підкреслював С.Збандуто [4, с.48].

Вказуючи на ідеологічну спрямованість естетичного виховання, автори книги „Основные вопросы педагогики” М.Константинов, О.Савич, М.Смирнов зазначали, що під керівництвом КПРС мистецтво розвивається на принципах комуністичного реалізму, що забезпечують правильний напрям для розвитку всіх видів мистецтва.

Розкриваючи зміст основних складових загальної мети виховання у радянській школі на основі науково-педагогічної та навчальної літератури, зауважимо, що окремі автори, розкриваючи значення, завдання і зміст складових комуністичного виховання у процесі навчання та позаурочної роботі, обов’язково порівнювали їх із буржуазною школою і робили відповідні висновки, базуючись на класово-партійних підходах до оцінки явищ реальної дійсності.

У наступні - 1970-1980-ті роки – не простежується суттєвих змін у педагогічній літературі щодо розкриття складових всебічного розвитку особистості, цілей і завдань виховання. Формування їх змісту однозначно відображало партійні положення щодо всебічного і гармонійного розвитку особистості радянської людини – активного будівника комуністичного суспільства.

Відповідно до рішень партійних з’їздів і урядових постанов про народну освіту, зокрема постанов «Про завершення переходу до всезагальної середньої освіти молоді і подальший розвиток загальноосвітньої школи» (червень, 1972) та «Про заходи подальшого поліпшення умов роботи сільської загальноосвітньої школи» (1973), авторським колективом Науково-дослідного інституту загальних проблем виховання Академії педагогічних наук СРСР під керівництвом І.Марьєнко розроблена програма «Орієнтовний зміст виховання школярів» (вперше видрукувана в 1971 р., перероблялася і доповнювалася у 1976 і 1980 роках). У програмі сформульовані вимоги до школярів на різних етапах їх вікового розвитку. За оцінкою тогочасних педагогів, розробка цих вимог була «кроком уперед у плані конкретизації мети виховання» [10, с.46].

У «Орієнтовному змісті виховання школярів» знайшли відображення основні принципи і завдання комуністичного виховання: «всебічний, гармонійний розвиток особистості учнів у процесі навчання і виховання; зв’язок виховання з життям, з практикою комуністичного будівництва; комуністична ідейність, цілеспрямованість, суспільно-політична спрямованість процесу виховання, виховання у діяльності, формування потреби в праці, у корисних справах і на благо людства, прагнення жити і працювати по-комуністичному; виховання у колективі і через колектив, у дусі дружби і товариськості; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; поваги до особистості дитини і висока вимогливість до неї, опора на позитивне у її поведінці; поєднання керівництва учнями з розвитком їх самодіяльності, активності та ініціативності; неперервність, наступність і послідовність процесу виховання дошкільників і школярів молодшого, середнього і старшого віку» [11, с.4].

У нових редакціях програми 1976 та 1980 років відбулися окремі зміни щодо конкретизації загальних завдань виховання, які класифікувалися за такими напрямами: «формування основ комуністичного світогляду; виховання політичної свідомості і розвиток суспільної активності; виховання комуністичної моральності, свідомої дисципліни і культури поведінки; виховання свідомого ставлення до праці і розвиток пізнавальної активності і культури розумової праці; виховання комуністичного ставлення до праці і суспільної власності, розширення політичного світогляду і підготовка до свідомого вибору професії; формування правосвідомості і виховання громадянської відповідальності; виховання естетичної культури і розвиток художніх здібностей; фізичне вдосконалення, зміцнення здоров’я і формування санітарно-гігієнічної культури» [12, с.6].

У порівнянні з попередніми, 1950-1960-ми роками, спостерігаються окремі зміни у семантичному спектрі термінів, якими позначалися загальні завдання виховання. Так, новими з погляду термінології у 1970-1980-ті роки є: виховання політичної свідомості і розвиток суспільної активності; розширення політичного світогляду і підготовка до свідомого вибору професії (раніше – «правильний вибір професії»); формування правосвідомості і виховання громадянської відповідальності; виховання свідомого (а не лише комуністичного) ставлення до праці і розвиток пізнавальної активності та культури розумової праці.

Відповідно, традиційні та відносно нові з погляду семантики поняття і надалі були ключовими у розкритті змісту складових всебічного виховання школярів як загальної мети виховання, що підтверджують результати аналізу джерельної бази, зокрема навчальних посібників з педагогіки 70-80-х років (М.Савін, О.Кондратюк, А.Бондарь, О.Гуменюк, Ю.Бабанський, ін.), а також наукових досліджень та публікацій.

Водночас зауважимо, що на відміну від навчальної літератури, де як складові всебічного розвитку особистості традиційно розглядалися розумове, трудове, моральне, фізичне та естетичне виховання; тематика наукових публікацій 70-х років свідчить про розширення спектру напрямів виховання. Зберігається увага науковців до трудового, морального, атеїстичного виховання, проте більш активно починають розроблятися проблеми патріотичного, ідейно-політичного, інтернаціонального виховання.

Патріотичне виховання вважалося актуальним напрямком педагогічних досліджень у 70–80-ті роки ХХ століття, про що свідчать дисертаційні роботи М.Зубалія, В.Новосельського, А.Нікуліної, В.Костюка, Ф.Савченка, В.Шахненка, Т.Шашло, Г.Лещинської; значна кількість книг і статей (М.Гуменюк, І.Іваненко, С.Сай, М.Шангін, Г.Шевченко, ін.). Питанням ідейно-політичного виховання були присвячені численні статті, книги, дисертації, серед авторів яких – О.Бевза, В.Горєєва, С.Дем’янчук, Т.Дем’янюк, В.Жадько, Н.Чаюн, П.Щербань та ін. []. У дослідженнях О.Опаленика, В.Гурського, В.Заслуженюка та ін. розглядалися проблеми інтернаціонального виховання.

Провідною у цей час була також т.з. «ленінська тема». У значній кількості статей і брошур, монографіях (Д.Шелухін, Г.Нестеренко, Н.Рєпа та ін.) розглядалися питання виховання учнів під загальним гаслом “вирощуємо ленінців».

Окремі дослідження 70-80-тих років (Р.Бандура, В.Сеніна, Н.Касярум, В.Котирло, Н.Краснова, Ю.Кусий, В.Омельяненко, П.Щербань та ін.) стосувалися проблем формування громадянськості учнів. Проблема громадянського виховання завжди була в центрі уваги В.Сухомлинського.

Серед публікацій 70–80-тих років ХХ століття вирізняються роботи, присвячені питанням всебічного розвитку учнів, формування у них певних якостей. Науковці вважали, що, розв’язуючи конкретні завдання на певному етапі формування дитячого колективу, виховання кожного учня, учитель повинен бачити найближчі й далекі перспективи, проектувати особистість майбутнього випускника. У зв’язку з цим О.Куриш запропонував розробити орієнтовну модель вихованця середньої школи, головними блоками в якій були б розумові, трудові, моральні, естетичні, фізичні якості учнів [13, с.81]. Відповідно до моделі була розроблена система організаційних заходів школи щодо формування всебічно розвиненої особистості школяра через учнівський, педагогічний, батьківський колективи. Для глибокого вивчення учнів О.Куриш рекомендував використовувати спостереження, анкетування, бесіди, аналіз успішності та вихованості, а для реалізації моделі випускника – застосовувати колективні, диференційовані, індивідуальні форми роботи [13, с. 83].

За традицією, яка склалася у попередні роки, у 70-80-ті роки ХХ століття активно розроблялися проблеми трудового виховання, зокрема у працях М.Рябухіна, І.Беха, В.Оржеховської та ін. Багато публікацій було присвячено проблемам професійної орієнтації (Б.Кобзар, Л.Новикова).

У 80-ті роки ХХ століття набуває актуальності проблема економічного виховання учнів. Питанням економічного виховання були присвячені надруковані в ці роки статті й книги, серед авторів яких - А.Нисимчук, О.Шпак, А.Красовська, О.Розинко, В.Мельченко, І.Смолюк, М.Хроменков, ін.

Починаючи з другої половини 80-х років, під впливом змін у суспільстві науковці та педагоги-практики спрямовують свої зусилля на пошук шляхів перебудови системи виховання. Про це свідчать роботи В.Галузинського, Л.Казарян, І.Козубовської, М.Красовицького, В.Однолька, М.Стельмаховича, Т.Яценко та багатьох інших [].

У науково-педагогічній пресі писали про необхідність уникати помилок в ідейно-політичному вихованні молоді, яких протягом минулих років було допущено немало. На думку І.Козубовської, насильно і штучно втиснутий в навчальну і виховну роботу ідеологічний аспект не тільки не приносив користі, а й завдавав шкоди. Вона наводила факти, коли приклади в підручниках для дітей 7-8 років, які ще не орієнтуються в таких поняттях, як конституція, комунізм, комуністична партія, ударник п’ятирічки і т.п., дібрані саме з такими словами [14, с.27].

Зміни в підходах до виховання, які намітилися наприкінці 80-х років, на наш погляд, вдало узагальнила К.Чорна у виступі на „круглому столі”, проведеному журналом “Радянська школа” в листопаді 1989 року: особистість – не продукт, а мета колективу, актуальною стає підвищена увага до розвитку учня, механізму зв’язку особистості і такого колективу, у якому альтернатива вихованця визнається як соціальна цінність, рушій прогресу. Зростання такого колективу вимірюється здобутками особистості – моральними і творчими. А справжніми цінностями є особиста відповідальність, здатність самостійно мислити, організувати і виконати справу, накреслити перспективу, культура гуманізму [15, с.16-23].

Відповідні зміни простежуються і в навчальній педагогічній літературі. Зокрема, в посібнику для вчителів «Дидактика сучасної школи» за редакцією В.Онищука (1987) пропонується визначення поняття «всебічний розвиток особистості», позбавлене ідеологічно-догматичних «приправ». Зокрема, всебічний розвиток особистості означає ріст її духовних і фізичних сил, її творчих здібностей і індивідуальних обдарувань, формування людини як працівника – виробника матеріальних і культурних благ, як громадянина і суспільного діяча, як моральної і культурної особистості, носія високих етичних і естетичних цінностей [16, с.37].

Але, незважаючи на те, що на кінець 80-х років з’явилися роботи, автори яких намагалися знайти нові підходи до вирішення виховних завдань, загалом науковці й педагоги-практики, які досліджували питання виховання у 80-ті роки ХХ століття, продовжували традиції, що заклали їх попередники, тобто працювали в межах тієї ж радянської парадигми, що панувала і в попередні роки. Її характеризують комуністична спрямованість, віра у всесилля виховних впливів на учнів учителів, батьків, громадськості, учнівських організацій, намагання розвивати всі основні групи особистісних якостей школярів, орієнтація на досвід та стандартні підходи до виховання.

Отже, мета виховання у радянській школі означеного періоду визначалася як формування всесторонньо і гармонійно розвиненої особистості й охоплювала завдання розумового, трудового, морального, естетичного, фізичного, ідейно-політичного, патріотичного, атеїстичного, інтернаціонального виховання. Аналіз їх змісту відображає систему цілей і завдань, які втілювали тодішнє соціальне замовлення, зумовлене пануванням ідеології марксистсько-ленінської концепції соціалізму й побудови комунізму, однопартійною командно-адміністративною політикою держави. Монопольне домінування ідеології зумовлювало заідеологізованість всього виховання, побудованого відповідно до комуністичних ідеалів, конкретних завдань комуністичного будівництва, на основі рішучого викриття ворожої марксизмові-ленінізмові буржуазної ідеології.

Головним завданням освіти було пристосувати людину до партійно-державного механізму, тобто зробити її слухняною і здатною до праці. Нав’язувалися ідеологічні штампи, псевдогромадянські риси; школа орієнтувалася лише на державні інтереси; здійснювалося нівелювання особистості, її стандартизація.

Проте очевидним є те, що розумної альтернативи всебічному й гармонійному вихованню немає. Воно залишається ідеалом, до досягнення якого з урахуванням допущених помилок прагне нова українська школа. Але сьогодні ця мета формулюється скромніше і по-діловому: сприяти розумовому, моральному, емоційному і фізичному розвитку особистості, всемірно розкривати її творчі можливості, формувати гуманістичні відносини, забезпечувати різноманітні умови для розкриття індивідуальності дитини з урахуванням її вікових особливостей.



Список використаних джерел

  1. Закон України «Про освіту». - К., 1991.

  2. Керівні матеріали про школу. - К.: Радянська школа, 1962.

  3. Програма КП СРСР. – К.: Держполітвидав УРСР, 1961.

  4. Збандуто С.Ф. Педагогіка. – К.: Радянська школа, 1965. – 508 с.

  5. Константинов Н.А., Савич А.Л., Смирнов М.Т. Основые вопросы педагогики. – М., 1957. – 312 с.

  6. Ильина Т.А. Педагогика. – М., 1969

  7. Огородников И.Т. Педагогика. – М., 1968.

  8. Теоретичні основи педагогіки / за ред. О.Вишневського. – Дрогобич, 2001.

  9. Фіцула М.М. Педагогіка. - К., 2002

  10. Савин Н.В. Педагогика. – М.: Просвещение, 1972. – 303 с.

  11. Примерное содержание воспитания школьников / Под ред.И.С.Марьенко. – М.: Педагогика, 1971. – 176 с.

  12. Примерное содержание воспитания школьников. Рекомендации по организации системы воспитательной работы общеобразовательной школы / Под ред.И.С.Марьенко. Изд.2-е, испр. и доп. – М.: Просвещение, 1976. – 143 с.

  13. Куриш О.Я. Організація роботи школи по всебічному розвитку учнів // Рад.шк. – 1972. -№5. – С.81-84.

  14. Козубовська І.В. Без переконань немає особистості // Радянська школа. – 1990. - №5. – С.26-28.

  15. Комунарська методика сьогодні // Радянська школа.-1990.-№3.-С.16-23.

  16. Дидактика современной школы: Пособие для учителей / Б.С.Кобзарь, Г.Ф.Кумарин, Ю.А.Кусый и др. Под ред. В.А.Онищука. – К.: Радянська школа, 1987. – 351 с.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка