Закону України «Про соціальні послуги»



Скачати 137.46 Kb.
Дата конвертації26.03.2016
Розмір137.46 Kb.


Визначення проблем сфери надання соціальних послуг які необхідно врахувати при розробці нової редакції

Закону України «Про соціальні послуги».

Реформування системи соціальних послуг почалось з моменту її створення та прийняття Закону України «Про соціальні послуги» у 2003 році. На превеликий жаль, існує неузгодженість законодавчих та нормативних актів щодо термінів, категорій, наявні проблеми з реалізацією вже прийнятих підзаконних актів, а також відсутність підходів до розрахунку фінансування соціальних послуг на 1 отримувача на заміну традиційним підходам утримання установ. Перелічене негативно характеризує сферу соціальних послуг в Україні.

На наш погляд, потрібно виділити наступні проблеми системи надання соціальних послуг, а саме: понятійні/термінологічні; фінансові; структурні.

Більш детальніше зупинимося на визначених проблемах.



«Понятійні проблеми» пов’язані з невизначеністю та неузгодженістю основних термінів та понять які використовуються в сфері соціальних послуг. Дефініція, що визначена у діючої редакції Закону України «Про соціальні послуги», не дає чіткого розуміння що таке «соціальна послуга». В Законі України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 року № 966-IV є визначення «соціальних послуг» як комплексу заходів, але визначення «соціальної послуги» не надано.

В тому ж Законі вказані наступні види соціальних послуг: «соціально-побутові послуги, психологічні послуги, соціально-педагогічні послуги, соціально-медичні послуги, соціально-економічні послуги, юридичні послуги, послуги з працевлаштування, інформаційні послуги, інші соціальні послуги». Також визначені форми надання соціальних послуг - матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Наказом Мінсоцполітики від 03.09.2012 № 5 затверджено Перелік 15 видів соціальних послуг що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати. Але не зрозуміло, яким чином соціальні послуги, які визначені в Переліку, пов’язані с соціальними послугами, які визначені в ЗУ «Про соціальні послуги».

Таким чином, в законі України «Про соціальні послуги» та нормативних актах застосовуються різні неузгоджені підходи до визначення форм, методів та видів соціальних послуг що призводить до проблем в оцінці потреб та плануванні соціальних послуг на регіональному рівні.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.10. 2012 року за №648, затверджені «Методичні рекомендації визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах». Ця методика визначає потребу в послугах, які закріплені Переліком соціальних послуг, що було затверджено наказом Мінсоцполітики. В типових положеннях Територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в якості послуг, які вони надають перелічено набір послуг які закріплені в ЗУ «Про соціальні послуги». Тому під час застосування Методики у 2013 році, на рівні регіонів виникали проблеми у визначенні потреб в послугах, які територіальні центри та центри соціальних служб не повинні надавати відповідно своїх положень.

Існує невизначеність зв’язків терміну «соціальні послуги» та «соціальна підтримка»

В Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» в ст. 8. визначено, що «Державні соціальні нормативи у сфері надання соціальних послуг встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах.» Але визначення терміну «соціальна підтримка» не надається.

В Наказі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 25 квітня 2008 р. за № 1795, яким затверджено «Порядок здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, сімей та осіб, які опинились у складних життєвих обставинах» в ч. ІІ, ст.2.1. дається визначення «Соціальний супровід є формою соціальної підтримки та передбачає надання конкретній особі чи сім'ї комплексу соціальних послуг.». Слід також зазначити, що таке визначення «соціального супроводу» суперечить Наказу Міністерства соціальної політики, яким затверджено перелік 15 соціальних послуг, в якому є соціальний супровід, визначено як соціальна послуга. Невизначеність основних понять призводить до того, що виникають проблеми з впровадженням інших важливих елементів системи соціальних послуг. Перш за все мова йде про визначення потреб в соціальних послугах та в розробці та використанні стандартів соціальних послуг.



В законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надаються наступні визначення «державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій».

Закон України «Про соціальні послуги» дає таке визначення «державний стандарт соціальної послуги - визначені нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики зміст та обсяг, норми і нормативи, умови та порядок надання соціальної послуги, показники її якості». Але ніяких норм та нормативів в структурі стандартів не передбачається, що не дозволяє вийти на розрахунок вартості соціальної послуги. На сьогодні фахівцями Міністерства соціальної політики України, та експертами міжнародних проектів та програм технічної допомоги розробляється низка стандартів, які повинні врегулювати діяльність надавачів соціальних послуг. Але навіть існуючі стандарти соціальних послуг які були прийняті спільним міжвідомчим Наказом «Про затвердження стандартів надання соціальних послуг представникам груп ризику» № 3123/275/770 від 13 вересня 2010 практично не використовують в своїй діяльності, ні державні надавачі соціальних послуг, ні неурядові організації. Існуючі стандарти соціальних послуг не відповідають на питання які саме соціальні послуги може профінансувати держава, а які будуть надаватись за плату. Хоча в «Стратегії реформування системи надання соціальних послуг» з одним із завдань визначено «затвердити перелік соціальних послуг та запровадити їх стандартизацію з метою забезпечення надання гарантованого державою обсягу соціальних послуг;», питання визначення гарантованого державою обсягу соціальних послуг є досить проблематичним. З одного боку існує низка законів, що стосуються певних соціальних груп, наприклад, ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» тощо, в яких прописані значний об’єм соціальних гарантій, утому числі в сфері соціальних послуг. З іншого боку спостерігається тенденція усі види соціальної допомоги прив’язати к розміру прожиткового мінімуму, який передбачає в своїй структурі набір товарів та послуг. Яким чином узгодити ці два підходи не зовсім зрозуміло.




«Фінансові проблеми» впровадження системи соціальних послуг, пов’язані, перш за все з неефективністю використання бюджетних коштів, які спрямовуються в соціальну сферу. Також існує протиріччя між намаганням держави скоротити бюджетні витрати, та намаганням надавачів соціальних послуг ці витрати збільшити. На розширеному засіданні Кабінету Міністрів 7 березня 2012 Президента України проголосив свої Соціальні ініціативи. Дві з чотирьох ініціатив безпосередньо стосуються питань реформування системи соціальних послуг:

«Перш за все, ми повинні відновити довіру суспільства до державної політики, спрямованої на покращення життя громадян. Нам потрібно відновити основоположний принцип соціальної справедливості, максимально скасувавши пільги для тих, хто цього не потребує. Йдеться про підвищення ефективності соціальної політики.



Третій напрямок - глибока модернізація сфери соціального забезпечення. Необхідно перейти від безсистемних виплат до адресної допомоги та соціальних послуг, які відповідають потребам конкретної людини та сім’ї.»

В Програмі економічних реформ Президента на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» розділ «Реформа системи соціальної підтримки» в частині «Підвищення стандартів життя» визначені проблеми які потрібно вирішувати завдяки реформам. «Соціальна підтримка населення, що здійснюється у трьох основних формах (соціальних пільг, соціальної допомоги й субсидій), є надто складною й непрозорою» Слід зазначити, що крім того, що в цьому документі дається ще одне тлумачення поняття «соціальна підтримка», всі ці поняття ще раз прив’язуються до базового державного стандарту «прожиткового мінімуму». Однією з основних причин неефективності соціальної підтримки визначено те, що «надання більшості видів допомоги відбувається без урахування рівня доходів і майна/власності у розпорядженні одержувача допомоги. Викривлена філософія соціальної підтримки: соціальна допомога орієнтована на максимальне охоплення населення»

«Стратегія реформування системи надання соціальних послуг» передбачає також «запровадити механізм соціального замовлення для посилення конкуренції серед суб’єктів, що надають соціальні послуги, та стимулювання підвищення якості таких послуг» та «розробити та запровадити механізм фінансування соціальних послуг за принципом «гроші ходять за отримувачем послуг». Але ці механізми створення ринку соціальних послуг є вторинними по відношенню до питання предмету соціального замовлення, тобто обсягу коштів з бюджетів на надання певного обсягу соціальних послуг.

Про неможливість проводити закупівлі соціальних послуг у недержавних надавачів свідчить досвід використання Постанови Кабінету Міністрів України №559 «Про затвердження Правил організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг», яка була прийнята у 2004 році та втратила чинність у 2013. Але до втрати чинності Постанова № 559 для закупівлі соціальних послуг у недержавних надавачів не використовувалась.

Ще раз слід зазначити, що важливим підходом к реформуванню соціальної сфери взагалі є прив’язка соціальної підтримки та соціальних послуг до прожиткового мінімуму, як базового державного соціального стандарту (ст. 6 ЗУ «Про Державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). В Програмі економічних реформ Президента передбачається «запровадити систему економічно й соціально обґрунтованих нормативів споживання житлово-комунальних, транспортних та інших послуг з подальшим використанням їх при визначенні розмірів соціальної підтримки;» та «внесення змін до законодавства щодо нормування споживання послуг при наданні соціальної підтримки»

Таким чином, «гарантовані державою соціальні послуги» будуть прив’язані к прожитковому мінімуму та доходам окремих осіб та сімей. Крім того, в існуючих форматах Переліку соціальних послуг та стандартів соціальних послуг буде досить важко прорахувати вартість соціальної послуги на одного клієнта.

Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128/2013 затверджено «Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» яким передбачається проміж іншого реалізувати наступні кроки:

49.1.4. Розроблення та затвердження нормативу фінансування отримувача соціальних послуг, що надаються відповідно до державних стандартів соціальних послуг

49.1.5. Розроблення та затвердження фінансових нормативів бюджетної забезпеченості витрат за відповідними соціальними стандартами надання соціальних послуг, встановленими на одного отримувача

49.2. Розроблення та внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України щодо внесення змін до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні гарантії» щодо уточнення термінології стосовно державних соціальних стандартів

Таким чином слід прив’язати нормативи фінансування соціальних послуг к стандартам соціальних послуг. Також необхідно впровадити систему розрахунку вартості послуги на одного клієнта. Зрозуміло що вартість послуги на одного клієнта скоріш за все буде використовуватися не для визначення коштів, які надає держава на необхідні соціальні послуги, а для встановлення «економічно обґрунтованих» розмірів оплати за соціальні послуги з боку населення. В контексті вищевказаного, можна передбачити що принцип «гроші ходять за отримувачем послуг» може розглядатися як форма соціальної допомоги і виплати одному отримувачу не будуть перевищувати прожитковий мінімум.



«Структурні проблеми» системи надання соціальних послуг пов’язані з неузгодженістю в діяльності самого Міністерства соціальної політики в сфері надання соціальних послуг та наявністю трьох умовних сфер соціальних послуг, відповідно до цільових груп: 1. діти, сім’я, молодь; 2. інваліди, пенсіонери, ветерани; 3. інші соціальні групи які фінансуються лише за рахунок місцевих бюджетів (бездомні, звільнені з місць позбавлення волі, ВІЛ-інфіковані, групи, уразливі до ВІЛ тощо)

Перші дві «сфери» мають власну розгалужену систему установ та закладів «Центрів соціальних послуг для сім’ї, дітей та молоді» та «Територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)». Мають «власні» Закони, які розроблялися під конкретні структури: ЗУ «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» та ЗУ «Про соціальні послуги».

Соціальні послуги для третьої групи зараз надаються за рахунок місцевих бюджетів та коштів неурядових організацій, а також за кошти міжнародних донорів.

Реформування системи соціальних послуг зумовлено потребою у створенні «ринку соціальних послуг» – забезпечення якості та ефективності соціальних послуг за оптимальну вартість. Стаття 10 ЗУ. «Про соціальні послуги» передбачає право отримувача послуг обирати «установу та заклад, а також форму соціального обслуговування». В «Стратегії реформування системи надання соціальних послуг» прописані також завдання щодо «створення для суб’єктів, що надають соціальні послуги, рівних умов на ринку таких послуг» та необхідність «модернізувати наявну інфраструктуру соціальних послуг та створити конкурентний ринок зазначених послуг шляхом впровадження механізму стимулювання суб’єктів, що надають соціальні послуги, до постійного підвищення рівня якості таких послуг»

Але цілком зрозуміло, що перехід до ринку та реалізація державної стратегії переходу від утримання закладів соціального обслуговування до фінансування соціальних послуг що передбачає бюджетне фінансування недержавних надавачів соціальних послуг в трьох вищевказаних сферах буде проходити по різному. Одночасно ліквідувати розгалужену мережу Центрів буде проблематично.

Що стосується третій «сфери», то там ситуація з недержавними надавачами дещо інша. Наприклад, недержавні заклади для бездомних та звільнених з місць позбавлення волі завдяки тому, що ці соціальні групи фінансувалися за рахунок виключно місцевих бюджетів, вже зараз становлять не менш ніж 40% від загальної кількості таких установ. І цей показник буде збільшуватись.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2013 р. № 324 було затверджено Порядок здійснення соціального замовлення за рахунок бюджетних коштів. Показово, що ця Постанова, в супереч ЗУ «Про соціальні послуги» передбачає соціальне замовлення виключно за рахунок коштів місцевих бюджетів: «бюджетні кошти - видатки місцевих бюджетів, що не враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів».

Слід також зазначити що звуженість фінансування соціальних послуг для недержавних надавачів тільки місцевим рівнем має ще деякі проблеми. З першого січня 2014 року вступають в дію Зміни до Бюджетного кодексу України № 11298 від 04.10.2012, якими передбачено внесення Змін до статті 87, 201) «фінансову підтримку громадських об’єднань на конкурсних засадах для виконання завдань державної політики;», та до статті 91, 201): «фінансову підтримку громадських об’єднань на конкурсних засадах для виконання завдань регіональної політики;». Ці конкурси будуть проходити відповідно до Порядку проведення конкурсу, затвердженого Постановою КМУ від 12.10.2011 № 1049. Враховуючи невизначеність механізму формування «предмету соціального замовлення», можна передбачити що кошти будуть розподілятися не на закупівлю соціальних послуг, а на фінансову підтримку недержавних організацій.

Крім того, всупереч необхідності впровадження ринкових умов для недержавних надавачів соціальних послуг, ця постанова вводить нові регуляторні норми які не передбачені ЗУ «Про здійснення державних закупівель». Якщо відповідно до норми ст. 2 цього Закону конкурси на закупівлі послуг повинні проводитись лише коли сума дорівнює, але перевищує 100 000 грн, Постанова КМУ від 29 квітня 2013 р. № 324 вводить вимогу о проведенні конкурсів при закупівлі послуг до 100 000 грн.

Важливим кроком для реформи системи надання соціальних послуг на місцевому рівні є затверджені Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.10. 2012 року за №648, «Методичні рекомендації визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах». Але аналіз даних отриманих під час використання цієї методики у 2013 році показує низку проблем. Перелічимо деякі:



Не враховано потенціал недержавних надавачів соціальних послуг. Загальна картина інфраструктури соціальних послуг некоректна, тому що відображає лише державних та комунальних надавачів соціальних послуг.

Некоректне застосування видів соціальних послуг для визначення потреб окремих соціальних груп. Це пов’язано в першу чергу переліком соціальних послуг та відсутністю стандартів, які не дають чіткого формулювання кожної соціальної послуги відповідно до цільової групи.

Не розраховано потенційний попит на соціальні послуги в більшості областей. Без розрахунку потенційного попиту на соціальні послуг не можливо визначити пріоритети.

Орієнтовні обсяги фінансування соціальних послуг для задоволення попиту необґрунтовані. Сума витрат на 1 отримувача однієї і тієї же послуги в різних областях відрізняється в десятки або сотні разів.

Все вищевказане ще раз підтверджує, що впровадження технологічних елементів для удосконалення надання соціальних послуг, потребує суттєвого доопрацювання та узгодження законодавчої бази.

З метою вирішення всіх проблемних питань, які наразі існують у системі соціальних послуг, в країні з 2007 року триває реформування системи соціальних послуг. Концепція реформування системи соціальних послуг, була схвалена Розпорядженням КМУ від 13 квітня 2007 р. N 178-р та втратила чинність 8 серпня 2012 року.

Було прийнято Розпорядження Кабінету міністрів України № 556-р від 8 серпня 2012 р. «Про стратегію реформування системи соціальних послуг». 13 березня 2013 року затверджено «План заходів на 2013-2016 роки щодо реалізації Стратегії реформування системи надання соціальних послуг». Але заходи з реформування системи соціальних послуг передбачені також Затвердженим Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128/2013 «Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Значні кошти також виділяються міжнародними недержавними організаціями та проектами технічної допомоги. Недержавні надавачі соціальних послуг об’єднуються задля розробки спільного бачення щодо реформування системи соціальних послуг.

При розробці пакету нормативно-правових документів, які передбачені Планом заходів на 2013-2016 роки слід врахувати усі ці проблеми, та узгодити пропозиції з пунктами Національного плану дій на 2013 рік, а також врахувати пропозиції недержавних організацій та програм технічної допомоги.





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка