Закону України "Про загальну середню освіту"



Скачати 113.72 Kb.
Дата конвертації29.03.2016
Розмір113.72 Kb.
КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ УЧНІВ
Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" передбачає реалізацію принципів гуманізації освіти, її демократизації, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей.

Відповідно до цього змінюються й підходи до оцінювання навчальних результатів школярів. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач.

Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Основними групами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є:

соціальні, пов'язані з формуванням у школярів цінностей демократичного суспільства, громадянських якостей особистості;

полікультурні, що стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

комунікативні, що передбачають опанування важливого в роботі і суспільному житті усного і писемного спілкування, оволодіння кількома мовами;

інформаційні, що передбачають оволодіння уміннями здобувати різноманітну інформацію, осмислювати й використовувати її;

саморозвитку та самоосвіти, що пов'язані з потребою і готовністю постійно навчатися, виконувати творчі завдання.

Компетентності як інтегрований результат навчальної діяльності учнів формуються передусім на основі опанування багатокомпонентного змісту інформацйної культури школяра, шляхом відповідних педагогічних технологій.

Виявлення рівня навчальних досягнень учнів відбувається в процесі контролю.

Контроль за навчальними досягненнями школярів забезпечує зворотний зв'язок між учителем і учнями. Структурними компонентами контролю є виявлення і вимірювання (перевірка) та оцінювання навчальних досягнень учнів. Облік результатів контролю у формі оцінних суджень та висновків чи балів ведеться вчителем у класних журналах, щоденниках, зошитах.



Об'єктами контролю у процесі навчання є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу.

Основними функціями перевірки й оцінювання навчальних досягнень учнів є:

  • діагностична,

  • коригуюча,

  • прогностична,

  • навчальна,

  • розвивальна,

  • виховна,

  • стимулююче-мотиваційна.

Діагностична функція контролю пов'язана з визначенням видів знань та вмінь, їх якісних характеристик, властивостей та рівнів оволодіння учнями, відповідно до поставлених цілей.

Результати контролю дають змогу виявити прогалини і помилки в знаннях і вміннях дітей, з'ясувати причини їх виникнення. Щоб переконатися у правильності зроблених висновків, учитель може запропонувати учням невеликі діагностуючі завдання. Це дасть змогу внести корективи у методику організації та керування навчально-пізнавальною діяльністю школярів. Зауважимо, що в процесі контролю відбувається "коригування", а не "доучування". Якщо існують значні недоліки, то організується процес повторного оволодіння змістом.

Отримані дані контролю використовуються і з метою прогнозування шляхів розробки методики навчання інформатики в цілому, передбачення рівня її результативності у варіативних умовах.

Навчальна функція контролю полягає насамперед у покращенні якостей знань та умінь школярів. Так, наприклад, залучення дітей до розробки програм поглиблює і розширює знання та вміння. Організація перевірки в чіткій логічній послідовності — з одного боку, та вимога повноти, логічності й обгрунтування відповіді — з іншого, забезпечують систематизацію і системність вивченого. Усне або письмове виконання завдань на перевірку спонукає до осмислення, усвідомлення та закріплення засвоєного змісту, його практичного і теоретичного застосування за зразком, у подібних і нових ситуаціях.

Контроль сприяє розвитку волі, уваги, мислення, пам'яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активності і самостійності. Тільки у процесі контролю можна цілеспрямовано формувати вміння взаємо- і самоконтролю (взаємо- і самоперевірки, взаємо- і самооцінювання), взаємо- і самокоригування, що є одним із його найважливіших завдань в процесі навчання. А також розвивати розумову рефлексію, тобто вміння обмірковувати свої дії, критично оцінювати їх і свідомо ставитися до учіння.

Контроль має виховне значення. Правильно організований контроль розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особистості:

відповідальності,

здатності до подолання труднощів,

самостійності.

Адже результати індивідуальних зусиль під час перевірки стають предметом суспільного обговорення й оцінювання. Оцінка у процесі навчання є одним із важливих засобів мотивації і стимулювання навчально-пізнавальної діяльності школярів. Цю функцію, у поєднанні з іншими мотивами учіння, вона виконує, якщо сприймається усвідомлено, розкриває перспективи успіху дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.
Основні дидактичними принципами оцінювання знань учнів
Здійснення контролю (перевірка й оцінювання) в процесі навчання інфориатиці визначається основними дидактичними принципами. Найважливіші серед них такі:

а) систематичність. Вона зумовлена, по-перше, дидактичною доцільністю здійснення контролю на всіх етапах процесу навчання інформатиці; по-друге, необхідністю контролю за кожним учнем на кожному уроці, з огляду специфіку навчального предмету – інформатики;

б) всебічність, яка передбачає визначення рівня оволодіння учнями знаннями, вміннями і навичками за їхніми основними параметрами відповідно до цілей, поставлених у процесі засвоєння змісту навчання інформатиці;

в) індивідуалізація, зумовлена різним рівнем розвитку дітей та їх психологічними особливостями.

Психологами доведено, що сам факт перевірки знань і вмінь як особливого виду діяльності, що вимагає самостійності, який оцінюється, порушує "психологічну рівновагу" учня, збуджуючи або пригнічуючи його. За таких обставин виявити справжній рівень навчальних досягнень учня досить важко. Ці обставини усуваються індивідуальним підходом.

Індивідуалізація дає змогу забезпечити вибір засобів перевірки, які допомагають зняти психологічне напруження в дітей, створити умови для повної реалізації їх суб'єктивних можливостей та для об'єктивного оцінювання вчителем. Важливо, щоб індивідуалізація грунтувалася на єдності загальних вимог до всіх учнів із урахуванням індивідуальних особливостей кожного.

У будь-якому класі виділяються кілька груп учнів, які відрізняються рівнем розумового розвитку, здібностями, ставленням до навчання, мірою активності та старанності, темпераментом і поведінкою. За цими характеристиками вони, як правило, поділяються на три групи: з високим, середнім і низьким рівнем розвитку. Для кожної з цих груп необхідно добирати відповідні засоби індивідуалізації, які впливають на методику організації процесу перевірки й керування ним. Так, перевірка знань та умінь учнів з низьким рівнем розвитку потребує повільнішого темпу роботи, застосування прийомів, які полегшують відтворення засвоєного змісту (схем, сигналів, засобів унаочнення), відчутної допомоги вчителя під час виконання завдань, поелементного і поопераційного контролю.

Індивідуалізація перевірки досягнень учнів з середнім рівнем розвитку насамперед зводиться до максимальної активізації їхньої пізнавальної діяльності, яка передбачає залучення дітей до активної, але посильної участі у виконанні запропонованих завдань. Важливо залучати учнів до взаємоконтролю і взаємокоригування, спонукати доповнювати відповіді товаришів, виправляти помилки, робити висновки або їх повторювати. Дуже важливою є своєчасна і об'єктивна оцінка діяльності школярів, показ їхніх досягнень і вчасне усунення недоліків.

Для учнів з високим рівнем готується система завдань, які ускладнюються за змістово-процесуальною стороною та характером діяльності (репродуктивна, творча).

Об'єктивність контролю полягає у запобіганні суб'єктивних і помилкових оцінних суджень, які не відображають реальних досягнень учнів у навчанні. Об'єктивність контролю залежить від багатьох факторів, найсуттєвішими серед яких є:

а) чітке визначення конкретних і загальних цілей оволодіння учнями змістом навчального предмета;

б) розробка вимог до досягнень учнів з курсу інформатики;

в) обгрунтоване виділення об'єктів контролю (перевірки й оцінювання); г) адекватність дидактичним цілям перевірки змісту і способів;

г) розробка науково обґрунтованих критеріїв оцінювання результатів перевірки.

При вивченні інформатики доцільно застосовувати різні види контролю:

попередній,

поточний,

тематичний,

підсумковий,

самоконтроль тощо.

Попередній контроль проводиться, як правило, з діагностичною метою перед вивченням навчального предмета. Він дає змогу визначити готовність учнів класу до оволодіння предметним змістом. На основі результатів попереднього контролю вчителем планується робота з коригування опорних знань, умінь і навичок, їх цілеспрямоване повторення і систематизація.

Поточний контроль здійснюється на всіх макро етапах процесу вивчення поурочної теми і на спеціально організованому, самостійному макро етапі в його структурі — етапі .перевірки й оцінювання. Особливість цього виду контролю в тому, що він є компонентом процесу формування окремих елементів знань та вмінь, передбачених конкретною темою.

Це визначило його основні цілі:

- перевірка з метою встановлення рівнів розуміння і первинного оволодіння змістом поурочної теми,


  • встановлення зв'язків між її елементами та засвоєним змістом попередніх тем,

  • закріплення знань, умінь і навичок та їх актуалізація для засвоєння нової теми.

Інформація поточного контролю — основа коригування методики роботи вчителя на уроці, запобігання відставанню окремих учнів, раціонального керування учінням, запорука досягнення поурочних цілей.

Результати поточної перевірки на окремому етапі в структурі уроку можуть оцінюватися в оцінних судженнях або балах. Зауважимо, що у процесі оволодіння новим змістом (засвоєння, систематизація й узагальнення, застосування нових знань, умінь і навичок) оцінка в балах виставляється тільки за достатньо повні і правильні відповіді.



Тематичний контроль проводиться після вивчення однієї або кількох програмових тем (розділ). Він якісно відрізняється від поточного контролю тим, що спрямований на виявлення рівнів оволодіння системою основних більш узагальнених елементів знань, і способів діяльності, зв'язків між ними, вміння застосовувати їх за зразком і в новій ситуації, висловлювати оцінні судження.

Тематична перевірка усуває елементи випадковості під час підсумкового оцінювання, що часто трапляється, коли воно здійснюється тільки за орієнтацією на результати поточного контролю. Загальна оцінка за програмову тему (розділ) виставляється з урахуванням поточних досягнень учнів, виконання самостійних завдань та тематичної контрольної роботи.



Підсумковий контроль здійснюється в кінці півріччя і навчального року. Його мета — з'ясувати рівень навчальних досягнень кожного учня, тобто визначити структуру засвоєних знань і вмінь (власне предметних, процесуальних, оцінних) і рівень оперування ними (репродуктивний, творчий).

Підсумковий контроль передбачає підсумкову перевірку та оцінювання. Підсумкова оцінка, як і тематична, не зводиться до механічного виведення середнього арифметичного бала. При її виставленні враховуються поточні і тематичні навчальні досягнення школярів з навчального предмета.


Класифікація методів контролю навчальних досягнень учнів
Всі види контролю реалізуються за допомогою різних методів.

Методи контролю — це способи взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на виявлення та оцінювання змісту і характеру досягнень навчально-пізнавальної діяльності учнів. З їх допомогою визначається результативність педагогічного управління й учіння на всіх етапах процесу навчання.

Для виявлення навчальних досягнень учнів використовуються методи:



  • усної перевірки (бесіда, розповідь учня);

  • письмової перевірки (самостійні і контрольні роботи, графічні завдання тощо);

  • практичної перевірки (лабораторна робота, складання програм, розв’язання задач тощо);

  • програмованої перевірки (тести, перфокарти).

Навчально-пізнавальна діяльність під час перевірки буває: репродуктивною і творчою (частково-пошуковою і пошуковою).

Усна перевірка дає змогу виявити зміст, яким володіють учні, вміння будувати відповідь у логічній послідовності, її темп, словниковий запас, а також рівень розвитку зв'язного мовлення, логічного мислення та інших навчально-пізнавальних процесів. Вона дає змогу одразу коригувати відповіді, спонукати учнів до усвідомлення недоліків, причин їх виникнення і до виправлення помилок, до засвоєння досвіду аналізувати й оцінювати свою діяльність і діяльність інших учнів. Однак, такий вид контролю потребує більше часу, обмежує можливості перевірки. Крім того, результати його детально не фіксуються, вчитель не може їх глибоко проаналізувати, порівняти, зробити необхідні висновки. Тому усну перевірку слід поєднувати з письмовою.

Види і характер письмових робіт, Їх різноманітність, частотність використання залежать від специфіки змісту навчального предмета.

Самостійна робота, як правило, короткотривала і використовується під час поточного контролю. Якщо самостійна робота проводиться на етапі засвоєння нових знань чи умінь, то її результати аргументовано аналізуються вчителем разом з учнями без оцінювання. На етапі закріплення і застосування вона може оцінюватися.

Контрольна робота — це один із методів тематичного і підсумкового контролю. Зміст контрольної письмової роботи відповідає вимогам програм. Контрольна робота має бути посильною, не перевищувати за обсягом і складністю тих завдань, які учні виконували протягом опрацювання теми. Контрольні роботи з різних предметів плануються так, щоб їх було не більше однієї протягом робочого дня і двох — протягом навчального тижня. До їх виконання вчитель готує дітей заздалегідь.

Особливою формою перевірки знань з інформитики є виконання графічних робіт: складання схем, діаграм, побудова графіків, заповнення таблиць, зображення схематичних малюнків або здійснення необхідних підписів на схемах і схематичних малюнках. З їх допомогою перевіряється розуміння учнями структури і сутності (істотних ознак і властивостей) предметів і явищ, взаємозв'язків і залежностей між ними, а також уміння виділяти головне, систематизувати, узагальнювати, моделювати. Такі роботи можуть бути як самостійним методом, так і елементом інших методів перевірки.

Найбільш поширеним методом перевірки навчальних досягнень учнів є програмована форма контролю з використання різноманітних тестів. Результати виконання тестових завдань дають кількісну характеристику досягнень учнів з навчального предмета, а також виявляють рівень їхнього загального розвитку. Правильно складені тести мають відповідати таким вимогам: бути короткотривалими, однозначними, правильними, інформативними, відносно короткими, зручними для обробки результатів, стандартними, відповідати віковим особливостям школярів. За способом виконання розрізняються вибіркові і конструйовані тести.

Тести доцільно застосовувати для тематичного і підсумкового контролю.

За формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів перевірка може бути: індивідуальною, груповою, в парах, фронтальною.

Виявлені під час перевірки результати навчально-пізнавальної діяльності учнів оцінюються.


Критерії оцінювання навчальних досягнень школярів з інформатики
Оцінювання — це процес встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета порівняно з вимогами чинних програм. Оцінювання — особлива сторона контролю, а педагогічна оцінка — його результат. Оцінка виражається в оцінних судженнях і висновках учителя, які є її якісними (словесним, вербальним) показниками, або в балах, тобто в кількісних показниках.

Об'єктивність і точність оцінок забезпечуються критеріями оцінювання. Зауважимо, що критерії — реальні, точно обрані ознаки, величини, які виступають вимірниками об'єктів оцінювання. Важливо, щоб обрані критерії не були складними, мали однакову форму чи показник (словесний або цифровий).


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка