Зарубіжна література. 6 клас: методична лоція



Сторінка1/4
Дата конвертації11.03.2016
Розмір482 Kb.
  1   2   3   4
ЮРІЙ КОВБАСЕНКО,

директор Гуманітарного інституту

КМПУ ім..Б.Д.Грінченка,

кандидат філологічних наук, доцент


Зарубіжна література. 6 клас: методична лоція




І семестр




Розділ 1 – Вступ (2 год.)

Народ каже: як новий рік зустрінеш, таким він і буде, так із ним і попрощаєшся. І стосується це не лише астрономічного, а й академічного, тобто навчального, року. Тож учителеві на двох перших, вступних уроках надзвичайно важливо “задати ритм” на увесь навчальний рік, і, не зволікаючи, мобілізувати інтелектуально-духовний потенціал шестикласників. Тим більше, що кінець шостого класу це своєрідний “екватор” – рівно половина курсу 12-річної школи.



Тому, з одного боку, поступово (бо учні ще не адаптувалися до навчання після літнього відпочинку), але й, з другого боку, в жоднім разі не зволікаючи, вчителеві слід виходити на магістральний шлях програми 6 класу, її методологічний лейтмотив – “пізнавальне значення літератури”. Адже одним із домінантних, стрижневих векторів роботи в 6-му класі буде сáме когнітивна (пізнавальна) функція літератури. Це одна з методологічних підвалин програми для 12-річки, де репрезентовано функціональне розмаїття художньої літератури. Водночас, наголос на тій або іншій з-поміж цих функцій аж ніяк не знімає або не применшує інших її функцій, передовсім – естетичної (література – один із видів Мистецтва, словесне втілення Прекрасного) або гедоністичної (читання літературних творів для інтелектуально і емоційно розвиненої людини є насолодою)1.

Про особливу роль репрезентації пізнавального значення художньої літератури в 6-му класі свідчить уже сам добір творів. Адже і в “Робінзоні Крузо” Д.Дефо, і в “П’ятнадцятирічному капітані” Ж.Верна, і в “Острові скарбів” Р.Л.Стівенсона, і в багатьох інших творах, які вивчатимуться впродовж навчального року, зображене пізнання світу, мандри, подорожі сильних духом, мужніх людей у далекі, незнані краї. Та й, скажімо, у повісті-казці Антуана де Сент-Екзюпері описані, хай і уявно-фантастичні, але все-таки теж мандри маленького принца Всесвітом.

Мандрівки літературних героїв зазвичай супроводжуються якимись пригодами, несподіваними сюжетними поворотами в творах. Так, Робінзон Крузо хотів дістатися до Африки, а провів біля 27 років на безлюдному острові коло Південної Америки. А екіпаж шхуни “Пілігрим”, очолюваний п’ятнадцятирічним капітаном Діком Сендом, навпаки, мріяв потрапити до Південної Америки, а насправді опинився в Африці.

Принагідно підкреслю, що літературні твори з описом подорожей і захоплюючих пригод, із романтичним пафосом “великої дороги” традиційно входять до улюбленого кола читання дітей і підлітків2. Отже, під час добору художніх текстів до програми 6-го класу були враховані, як методологічні засади курсу “Зарубіжна література”, так і інтереси та запити шестикласників.

До слова, зовсім не випадково також на обкладинці підручника “Зарубіжна література. 6 клас”3 зображено корабель. Бо корабель – це символ мандрів, подорожей, зрештою – пізнання світу. Тільки, на відміну від “летючого корабля” з обкладинки підручника для 5-го класу4, він “перетворився” на морський. Така “наступність” у обкладинках теж закономірна, адже учень звикає до певного стилю книги, тому легше сприймає матеріал 6-го класу саме як продовження матеріалу 5-го класу. До того ж, цю наступність підкреслено ще й шляхом колажування: в кінці Підручника-6 (с.292) використано фрагмент обкладинки Підручника-5, а саме – портрет Тома Сойєра, що стоїть за штурвалом летючого корабля. Приблизно на таких вітрильниках, як зображений на обкладинці Підручника-6, подорожували Робінзон Крузо, Дік Сенд або Джим Гокінс. А на форзацах підручника (оформлених, знову-таки, у стилі “морської карти”, лоції) підкреслено ще й метафоричний, узагальнено-символічний сенс мотиву подорожі, пізнання світу, якому сприяє Книга, художня література. Маю на увазі афористичний вислів англійського філософа Френсіса Бекона: “Книги – це кораблі думки, що мандрують хвилями часу і дбайливо несуть свій коштовний вантаж від покоління до покоління”.

Отже, на перших двох уроках учитель вестиме мову про “пізнавальне значення світової літератури: зобра­ження в ній життя, побуту, звичаїв, світо­гляду, духовних і моральних цінностей різних народів світу”.

Для цього доцільно актуалізувати матеріал 5-го класу. Учень повинен назвати вивчені минулого навчального року літературні твори. Нагадаю, що на початку 5 класу увага акцентувалася на темі “література – скарбниця духовних багатств людства”. Тобто наголос робився на морально-етичній, дидактичній функції літератури. Але водночас актуалізувався також її пізнавальний потенціал. Так, із оповідок Р.Кіплінга про Мауглі п’ятикласники отримали відомості про традиції, побут і культуру народів Індії, а з повісті Марка Твена “Пригоди Тома Сойєра” – про життя маленького американського містечка в ХІХ ст. Тому школярі (якщо потрібно – за допомогою вчителя) зможуть навести приклади художніх текстів, із яких дізналися про життя, побут і культуру різних народів світу.

Після вступних уроків учні також повинні вміти пояснити, в чому полягає пізнавальне значення світової літератури: читаючи художні твори, людина дізнається про життя, побут, звичаї, світогляд, культуру, духовні й моральні цінності інших народів світу.


Розділ 2. “Міф і література” (11 год.)
На розділ “Міф і література” програмою відведено одинадцять уроків, які розподіляються приблизно так:

  • п'ять перших – на опрацювання “міфу” як елементу світогляду превісних людей, його зв’язків із різними видами мистецтва і зокрема – художньою літературою, відмінностей міфу від казки, а також на розгляд міфів про виникнення світу в різних народів;

  • наступних два уроки – на вивчення міфів про Прометея;

  • і останніх чотири – на розгляд міфів про Геракла, а також написання твору “Мій улюблений міфологічний герой”.

Така посилена увага міфові приділена не випадково, адже його розгляд в 6-му класі повинен піднестися на якісно новий щабель. До речі, саме з цієї причини до програми 5-го класу ми ввели не міф, який історично передував казці, а казку, яка була, сказати б, “донькою” міфу. А вивчення міфу, порушивши історико-літературну хронологію, запропонували починати не в 5-му, а в 6-му класі (хоча в деяких із попередніх програм міфи пропонувалося до вивчення вже в 5 класі). Що означає “якісно новий щабель” стосовно вивчення міфів? А ось що.

Передовсім, учителю слід памятати, що міфи вже вивчалися не лише в початковій школі5, а й у 5 класі на уроках української літератури6. У програмі із зарубіжної літератури для 12-річки враховано також те, що на уроках історії (синхронно з програмою із зарубіжної літератури) шестикласники вивчають міфи різних народів світу: Давнього Єгипету і держав Дворіччя7, Давньої Індії і Китаю (там само, с. 80), давньогрецькі міфи (там само, сс. 82, 84), слов’янську міфологію (c. 89). Більше того, на уроках історії від учнів навіть вимагається вміти “порівнювати грецьку та римську міфологію…” (там само, с.87).

Отже, вчителю зарубіжної літератури просто не можна робити вигляд, що він уперше “відкриває міф” школяреві. Як справедливо зауважує відомий український вчений-методист академік Н.Й.Волошина, “за програмами з історії, української і зарубіжної літератури вивчаються міфи. І… тут потрібні злагоджені дії авторів підручників… Треба простежити за тим, щоб ці теми доповнювали одна одну, а не повторювали 8.

Отож, учителеві зарубіжної літератури слід зразу нагадати шестикласникам, що раніше вони вже неодноразово вивчали міфи. Відтак, не тупцюючись на місці, не повторюючись, він поведе їх далі в опануванні цього надзвичайно цікавого явища людської цивілізації та культури (а не лише літератури – і це слід підкреслити зразу).

Зразу застережу колег (особливо старшого покоління) від деяких радянських ідеологічних штампів. Адже радянська вузівська і академічна наука поняття “міф” і “міфологія” частенько тлумачили викривлено, а то й свідомо деформовано. Тогочасна ідеологія не могла примиритися із впливом релігійних вірувань на народні маси. Атеїзм у СРСР набув настільки войовничого характеру, що десятки тисяч священиків і членів їхніх родин були або страчені, або зіслані до ГУЛАГу. Сотні унікальних храмів висаджувалися в повітря, навіть якщо вони становили значну культурну й історичну цінність для СРСР і навіть усього людства. До слова, ця доля ледь не спіткала і національну гордість України – славетну Софію Київську9. У соборах і храмах влаштовувалися овочесховища та склади сантехніки10 (подібне ставлення до релігійних споруд засуджене у відомому романі О.Гончара “Собор”). А “храми в душі”, тобто релігійні вірування, а також будь-які вияви релігійного світобачення негайно оголошувалися “міфом”, тобто вигадкою, фантазією.

В усьому ж цивілізованому світі міф і релігія сприймалися і сприймаються як окремі самодостатні поняття. Це добре розуміли і самі радянські науковці, але вони були заручниками пануючої тоді ідеології. Так, відомий російський вчений С.С.Аверінцев, автор глибоких статей про Біблію, мусив виправдовуватися за те, що ці статті зявилися в книзі під назвою “Міфи народів світу”11. Адже покійний нині Сергій Сергійович був глибоко релігійною людиною, а називати біблійні оповідки міфами (читай: фантазією, вигадкою, неправдою) означає принижувати і Біблію, і релігійні почуття віруючих.

Але було б несправедливим робити закиди щодо ідентифікації понять “міф” і “релігія” лише радянській ідеології. Так, нині увесь християнський світ лихоманить від книги (а також її екранізації) Дена Брауна “Код да Вінчі”. На знак протесту проти екранізації цього твору католицькі священики оголошували голодування, і їхнє релігійне обурення підтримали представники інших релігій. А очільник однієї з релігійних сект Києва в інтерв’ю сказав, що, мовляв, Дену Брауну та режисерам, які поставили “Код да Вінчі”, було б непереливки, якби вони зачепили священні почуття не сумирних християн, а темпераментних мусульман (і тут мимоволі пригадується нещодавній скандал довкола західноєвропейських карикатур на мусульманського пророка). А що ж зробив Ден Браун по суті? Він взяв та й витлумачив християнську релігію саме як міф!



Отож вчителеві державної школи, та ще й в такій поліконфесійній і поліетнічній державі, як Україна, слід рішуче відмовитися від пропахлих атеїстичним нафталіном формулювань на кшталт “міф – це жанр усної народної творчості…” або “міфи – це оповідки про богів…”, а над усе – припинити подавати міфи і біблійні тексти, сказати б, “через кому”, в одному розділі програми чи підручника. А подібними формулюваннями, на жаль, грішать не лише старі, ще радянські, довідкові видання, а й деякі сучасні українські шкільні підручники із зарубіжної літератури, та й не лише вони...12

То як же пояснити шестикласникам, що таке міф? Відповідь чітко сформульовано в Підручнику: “Міф – часточка, фрагмент, елемент міфічного світогляду, який почав формуватися із вигаданих, фантастичних уявлень первісних людей про походження та закони життя світу (всесвіту). Міфічний світогляд чудернацьким чином поєднує, з одного боку, досить влучні спостереження за реальним світом, з іншого – найсміливішу, нічим не обмежену вигадку людей ”.



Це тлумачення міфу узгоджується зі знайомим школярам ще з 5 класу його визначення із курсу української літератури: “Міфи – первісні у я в л е н н я (виділення моє. – Ю.К.) людей про всесвіт, явища природи, тварини, рослини, власну історію, про богів та героїв13.

Так, міфи могли втілюватися в:



  • обряді (наприклад, прикрашання ялинки – символа Світового Дерева – на Різдво, Новий рік);

  • ритуалі (поїдання куті на свята; вживання розмальованих писанок із образом Світового Птаха);

  • ужитковому мистецтві (міфічні орнаменти на вишиванках, посуді тощо);

  • архітектурі (будівництво прадавніх міст у формі сліду величезної ноги якоїсь міфічної істоти, наприклад славетні “кроки Вішну”);

  • фольклорі (оповідки про походження і закони життя світу і всесвіту, універсуму, і, зокрема, про богів).

Образно кажучи, якщо, скажімо, література – це “склянка”, а ужиткове мистецтво – “келих”, архітектура ж – “діжка”, то міф – це “вода”, яку можна налити до будь-якої зі згаданих судин. Отже, називати міф жанром літератури, це все одно, що переплутати воду зі склянкою, до якої її налито.

Саме тому в Підручнику ми принципово відмовилися від простого передруку фрагментів еллінських міфів, переказаних М.Куном, Я.Парандовським або К.Гловацькою, хоч ці перекази є так само добре відомими, як і широко тиражованими. Але де гарантія, що в учнів на рівні підсвідомості не виникне хибного враження або й внутрішньго переконання в тому, що, скажімо, авторами байок були Езоп і Крилов, а авторами міфів – М.Кун і Я.Парандовський? Недаремно ж народ каже, що не кожен найлегший шлях є водночас найправильнішим.

Відтак ми пішли важчим, але й продуктивнішим шляхом – дали власний стислий переказ міфів (саме як елементів, фрагментів світогляду, а не розлогих літературно оброблених оповідок), хоча й зі вкрапленнями високохудожніх автентичних текстів із давньоіндійських Вед (Підручник-6, с.11), карело-фінської “Калевали” (там само, с. 13), слов’янських обрядових пісень (там само, с. 13-14) і т.д. А сприйняттю міфу як джерела саме художньої літератури допоможуть також фрагменти поезій Тараса Шевченка (там само, с. 30) і Ліни Костенко (там само, с. 31). Це ще й демонстрація зв’язків української та зарубіжної літератур.

До того ж, у Підручнику-6 використаний іще й візуальний ряд, який дозволить учителеві репрезентувати міфи як явище не лише художньої літератури, а й інших видів мистецтва, втілене у:



  • сучасному українському живописі (сс.7, 22, 25, 32, 34);

  • арійській (с.10) та еллінській (с.21) скульптурі;

  • слов’янському писанкарстві (сс.13, 14);

  • скандинавській гравюрі (с.16)

  • символіці новорічної ялинки як “далекого нащадка” міфічного Світового Дерева (с.24);

  • зображеннях на давньогрецьких монетах (с.28) і амфорах (с. 37)

  • сюжетах римських рельєфів (с. 29).

Спочатку така репрезентація матеріалу розділу “Міф і література” може видатися дещо незвичною для когось із вчителів, які звикли до переважно реподуктивних видів роботи над міфами, коли учні, як у початкових класах, читають і переказують чиїсь літературні обробки міфів (найчастіше – про Прометея або Геракла). Але “гра варта свічок”.

По-перше, отримуючи міфи у вигляді лаконічного переказу авторами підручника, шестикласники легше сприймуть їх саме як елемент світогляду, а не відшліфовані кимось художні тексти.

По-друге, робота з “реставрації” міфів (наприклад, завдання на кшталт “знайдіть у тексті Підручника-6 і спробуйте відтворити цілісно уявлення різних народів про виникнення світу”) може бути і цікавішою, і кориснішою за простий переказ уже кимось обробленого, “розжованого” літературного матеріалу.

По-третє, це запобігатиме дещо спрощеному поясненню вчителем міфів як атрибуту саме прадавнього світогляду людства, явища, сказати б, “вкритого архівним пилом”. Адже міф живе й зараз. У Підручнику-6 про це написано достатньо (пояснення символіки куті як ритуальної страви, ялинки і вербових гілочок – “не я б’ю – верба бє” – як рудиментів функціонування образу Дерева Життя тощо).

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка