Збірка тез доповідей



Сторінка21/38
Дата конвертації09.03.2016
Розмір6.98 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   38

СЕКЦИЯ 4

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ
УДК 336.131

Акаев Ш.М., к.э.н., доцент кафедры учета и аудита

Гайдым В.В., аспират

Макеевский экономико-гуманитарный институт



ЭЛЕМЕНТЫ МЕХАНИЗМА УПРАВЛЕНИЯ ФИНАНСОВЫМИ ПОТОКАМИ ПРЕДПРИЯТИЯ
Системный подход к управлению финансовыми потоками промышленного предприятия основывается на определении сути системы управления финансовыми потоками как экономического явления и структуризации системы управления финансовыми потоками, путем выделения отдельных ее составляющих, что и является предпосылкой ее детального изучения и использования.

Проанализировав работы авторов, занимающихся проблемами управления финансовыми или денежными потоками предприятия, можно сказать, что мало кто рассматривает управление денежными потоками как систему принципов, методов, способов и приемов разработки и реализации управленческих решений, связанных с формированием, распределением и использованием денежных средств предприятия и организацией их оборота [1, 2].

Система управления финансовыми потоками состоит из отдельных элементов, взаимозависимость которых заключается в том, что если один из них будет отсутствовать, либо неправильно функционировать, то и вся система не сможет эффективно функционировать, либо функционировать вообще [3]. Несмотря на единую суть управления, составляющие

Процесс управления финансовыми потоками основывается на определенном механизме, который представляет собой совокупность элементов, регулирующих процесс разработки и реализации управленческих решений в этой области. В структуру механизма управления финансовыми потоками входят следующие элементы:



  • рыночный механизм регулирования деятельности предприятия, связанный с использованием финансовых потоков в хозяйственной деятельности. Этот механизм формируется, прежде всего, в сфере финансового (в первую очередь, рынка ценных бумаг) и товарного (в первую очередь, рынка средств производства, предметов труда и готовой продукции) рынков в разрезе отдельных их сегментов. Спрос и предложение на этих рынках влияют на уровень количественных параметров формируемых предприятием финансовых потоков, определяют эффективность использования отдельных видов финансовых потоков, а также выявляют среднерыночный уровень риска их использования. По мере углубления рыночных отношений, роль рыночного механизма регулирования деятельности предприятий будет возрастать;

  • государственное регулирование деятельности предприятия в области формирования и использования финансовых потоков. Как свидетельствует мировой опыт, государственное регулирование осуществится во всех странах с развитой рыночной экономикой, при этом оно не вступает в противоречие с широкой самостоятельностью предприятий в выборе направлений и форм использования финансовых потоков. На современном этапе система госрегулирования в этой области включает: регламентирование порядка, норм и методов использования финансовых ресурсов предприятия; налоговое регулирование использования финансовых ресурсов в хозяйственной деятельности предприятия; регулирование порядка формирования информационной базы управления финансовыми потоками и т.п.;

  • внутренний механизм управления формированием и движением финансовых потоков предприятия. Механизм такого регулирования формируется самим предприятием, соответственно регламентируя те или иные управленческие решения по вопросам эффективности функционирования финансовых потоков;

  • конкретные методы и приемы управления финансовыми потоками предприятия. В процессе учета, анализа, планирования и контроля деятельности предприятия, связанной с функционированием его финансовых потоков, используется система методов и приемов, с помощью которых достигаются необходимые результаты. К ним относятся следующие методы: балансовый, экономико-статистический, экономико-математический, сравнения и другие [4].

Эффективные механизмы управления финансовыми потоками позволяет в полном объеме реализовать стоящие перед системой управления цели и задачи, способствует результативному осуществлению функций этого управления.

Литература

1. Бланк И.А. Управление денежными потоками. – К.: Ника-Центр; Эльга, 2002. – 736 с.

2. Гутова А.В. Управление денежными потоками: теоретические аспекты // Финансовый менеджмент. – 2004. - №4. – С. 21-25.

3. Майкл Мескон, Майкл Альберт, Франклин Хедоури. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1997. – С. 79.

4. Бланк И.А. Управление активами. - К.: Ника-Центр, 2000. –С. 76-81
УДК 330.131.7

Александрова А.Є.

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля, м.Луганськ



alina.alexandrova@mail.ru

ОСОБЛИВОСТІ І ЗНАЧЕННЯ СТРАХУВАННЯ В УПРАВЛІННІ ЕКОНОМІЧНИМИ РИЗИКАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Практика показує, що недостатньо уваги до науково-методологічних і практичних аспектів створення ефективного механізму управління економічним ризиком характеризує як середній і малий бізнес, так і деякі крупні підприємства з розгалуженою складною структурою. Одним з уроків фінансової кризи 2009 року, що переріс в світову економічну кризу, повинен стати той факт, що стратегія розвитку самої компанії має бути тісно пов'язана із стратегією управління ризиками, що механізм управління ризиками має бути упроваджений у всі аспекти діяльності компанії, а також дані і результати процесу управління ризиками повинні враховуватися при ухваленні рішень про подальший розвиток компанії. У системі управління ризиками на підприємстві важлива роль належить правильному вибору заходів запобігання і мінімізації ризиків, які в значній мірі визначають її ефективність.

Для сучасної економічної науки, пошук ефективних підходів щодо зниження економічного ризику став дуже важливим напрямком її розвитку. Найбільш вагомі доробки з даних питань є у працях таких науковців: І.О.Бланк, В.В.Вітлінський, С.І.Наконечний, Г.І.Великоіваненко, П.І.Верченко, А.В.Матвійчук, О.І.Ястремський, А.Є. Міхайлов та інших.

Будь-які рішення, що приймаються суб'єктом господарювання, в процесі своєї фінансово-господарської діяльності несуть в собі можливості невдачі, втрати, тобто в більшості випадків вони є ризиковими. Ризик являється фінансовою категорією. Тому на ступінь і величину ризику доцільно впливати через фінансовий механізм. В основі управління ризиками лежать цілеспрямований пошук і організація роботи по зниженню величини ризику. У світовій і вітчизняній практиці застосовується безліч різних, інколи вельми оригінальних, шляхів і способів зниження економічного ризику.

До загальних ефективних методів, що широко використовуються для запобігання і зниження ризику є:



  • уникнення ризиків або відмова від них; прийняття ступеня ризику;

  • самострахування;

  • страхування ризику;

  • встановлення лімітів;

  • диверсифікація;

  • хеджування;

  • створення резервів і запасів;

  • пошук додаткової і повної інформації і інші [2].

Останнім часом дуже розповсюдженим шляхом зниження і запобігання економічного ризику є передача ризиків страховій компанії, тобто страхування ризиків, оскільки найсерйозніші економічні ризики страхуються за допомогою зовнішнього страхування. Широке використання різноманітних форм профілактики страхування ризиків підприємств дозволяє істотно знизити розмір можливих фінансових втрат підприємства в умовах нестабільної економіки і досить частої зміни кон’юнктури ринку [1].

Суть страхування полягає в передачі ризику (відповідальності за результати негативних наслідків) за певну винагороду кому-небудь іншому, тобто в розподілі збитку між учасниками страхування. Придбаваючи страховий поліс, суб'єкт господарювання погоджується мати гарантовані втрати (страховий внесок, що виплачується за поліс) замість імовірності зазнати набагато більший збиток, пов'язаний з браком страховки. У випадку настання різного роду несприятливих ситуацій, в які рано чи пізно певною мірою потрапляє майже кожне підприємство, страхування є не тільки спосіб захисту господарства від різного роду руйнівних стихійних чинників, а й ефективним засобом подолання несприятливих періодів в економічній ринковій кон'юнктурі.

Визначена з урахуванням цих параметрів ефективність страхування економічних ризиків підприємства є основою прийняття управлінських рішень. На підставі запропонованих до узгодження умов страхування окремих видів економічних ризиків підприємство визначає його ефективність.

Таким чином, в системі управління економічними ризиками на підприємстві важлива роль належить правильному вибору заходів запобігання і мінімізації ризику, які в значній мірі визначають її ефективність. Страхування є один з найбільш використовуваним і досить ефективним методом запобігання і зниження ризику. В загальній системі страхування економічних ризиків переважного поширення набули майнове страхування і страхування відповідальності. Але попит на такий вид страхування в Україні наразі дуже низький, тому цей напрям ще розвивається.

Реальної статистики зі страхування економічних ризиків сьогодні немає, однак, згідно з офіційними даними останні кілька років цей вид стабільно займає трохи менше половини всього сегмента майнового страхування. Тому розв’язання проблем пов’язаних з страхуванням економічних ризиків є основними завданнями щодо стратегічного розвитку підприємств, які надалі будуть уточнюватись та вдосконалюватись відповідно до актуальних завдань й основних тенденцій подальшого розвитку підприємств в Україні.

Література

1. Пузирьова П.В. Базові методи нейтралізації фінансових ризиків у підприємницькій діяльності / П.В. Пузирьова // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №5(107). – С. 143-148.

2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: «Знання», 2005. – 351 с.
УДК 658.012.23(477)

Андреєнко Н.В.

Полтавський інститут економіки і права



andreenko.nelya@yandex.ru

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
У сучасних умовах ринкових відносин перед переробними підприємствами постало завдання не тільки виживання, а й забезпечення безперервного розвитку та нарощування свого потенціалу. Досягнення поставленої мети можливо лише при стратегічному підході до управління діяльністю переробних підприємств. Проблеми формування стратегії розвитку підприємств, що здійснюють свою діяльність на спеціалізованих ринках, є актуальними у період активного становлення і розвитку національного ринку.

У тлумаченні поняття «стратегія» зафіксовані основні його змістовні значення: набір правил для прийняття рішень (І.Ансофф); дії, модель дій, програма дій (Б.Карлофф, В.А.Васильченко, Т.І.Ткаченко, В.Ф.Оберемчук, М.Портер; детальний всебічний комплексний план (М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі, Р.А.Фатхутдінов, А.Стрікленд, А.Томпсон); комплекс прийнятих рішень (П.С.Дойль); система установок і заходів (Н.В.Шеховцева); довгостроковий якісно визначений курс, напрям розвитку організації (О.С.Віханський, З.Е.Шершньова, С.В.Оборська, В.А.Бєлошапка, Г.В.Загорний); набір напрямів діяльності (А.Наливайко); функціональний засіб (В.Колпаков); координуючий фактор (Н.В.Куденко).

Окрім основного значення «стратегія» передбачає застосування інструментів для реалізації та отримання результату.

З метою реалізації стратегії застосовують обрані напрями та управління ресурсами підприємства.

Результатом реалізації, на думку науковців, є: досягнення цілей (А.Д. Чандлер, А. Стрікленд, А. Томпсон, М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, О.С. Віханський, Р.А. Фатхутдінов, В. Колпаков, Н.В. Куденко, В.А. Васильченко, Т.І. Ткаченко, І.А.Бланк); оптимізація довгострокової норми прибутку, зміцнення позицій підприємства, задоволення потреб клієнтів, максимальна віддача від капіталовкладень або зміцнення довгострокових конкурентних переваг на цільових ринках (І. Ансофф, М. Портер, П.С. Дойль, Н.В. Шеховцева, А. Наливайко); розвиток організації (З.Е. Шершньова, С.В. Оборська, В.Ф. Оберемчук, В.А.Бєлошапка, Г.В. Загорний).

У формулюванні «досягнення цілей» відображений процес розвитку підприємства, інші названі авторами категорії «оптимізація», «зміцнення позицій», «задоволення потреб» та ін. є характеристиками процесу. Таким чином, автор переконаний, що результатом реалізації стратегії підприємства є його розвиток.

Стратегія розвитку переробних підприємств розробляється на основі вивчення зовнішнього оточення і можливих внутрішніх перспектив його діяльності з урахуванням непередбачених ринкових обставин. Вона полягає у встановленні довгострокової орієнтації підприємства на будь-який вид виробничої діяльності і завоювання відповідного положення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. При цьому, уточнюються стратегічні питання, пов'язані з вибором продукції, що перероблюється, обслуговуванням споживачів, застосовуванням виробничих процесів, використовуванням всіх видів ресурсів, а також формуванням загальної лінії поведінки на ринку з урахуванням своїх можливостей і сил конкурентів.

В ході планування діяльності переробних підприємств враховуються можливі стратегії розвитку наступних ринкових послуг: вихід на ринок з новим продуктом, залучення нових постачальників і споживачів товарів, розширення або припинення виробництва та продажу одного виду, асортименту чи номенклатури колишніх товарів.

Таким чином, стратегія розвитку покликана забезпечити необхідне економічне зростання і бажаний рівень розвитку переробних підприємств на майбутній довгостроковий період. Необхідний рівень розвитку підприємства залежить від характеру впливу на нього окремих стейхолдерів - його основних елементів - і всієї держави - цілої системи, частиною якої виступає дане підприємство [1, с.56 ].

На нашу думку, діяльність підприємства переробної промисловості завжди повинна бути спрямованою на його розвиток. Якщо підприємство перебуває за своїм життєвим циклом на стадії старіння, тоді головною метою буде зберігання позицій та забезпечення стабільності господарської діяльності, тобто, може бути намічена стратегія без помітного росту.



Отже, стратегія розвитку переробного підприємства може бути визначена як довгостроковий план, який містить комплекс рішень щодо вибору напряму розвитку підприємства, визначення його основних цілей, а також моделі дій щодо формування та ефективного використання його потенціалу і дає можливість створення сприятливих внутрішніх та зовнішніх умов для успішного проходження основних стадій розвитку.

Виживання та функціонування переробних підприємств неможливе без визначення напрямів розвитку та запровадження стратегічного управління, яке покликане забезпечувати підвищення ступеня ефективності їхньої діяльності. Тому потребує розробки стратегії розвитку підприємств переробної промисловості на довгострокову перспективу. Ще й буде підґрунтям для розробки науково-обгрунтованої стратегії розвитку підприємств.



Література

  1. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2006. – 396 с., с. 56

  2. Мельник Л.Г. Фундаментальные основы развития – Сумы.: ИТД "Университетская книга", 2003. – 288 с.,с. 19-23

  3. Шишкіна І.М. Теоретичні передумови з’ясування сутності стратегії розвитку Сьома Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція „Україна наукова” [Електронний ресурс]. – Режим доступу - http://intkonf.org/shishkina-im-teoretichni-peredumovi-zyasuvannya-sutnosti-strategiyi-rozvitku/

УДК 338.432



Андрусяк Л.В.

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»



alv56@mail.ru

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ТА ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
В середині 90-х років ХХ століття в Україні спостерігався спад аграрного виробництва. Завдяки прийнятих Указів Президента України «Про оренду землі» (23.04.1997р.) та «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (3.12.1999р.), реалізації Державної програми розвитку сільського господарства і регулювання ринків сільськогосподарської продукції спостерігається стабілізація та відновлення аграрного виробництва. Простежуючи динаміку розвитку аграрного виробництва України по всіх категоріях господарств, можна побачити, що виробництво зерна в 2010 році проти середньорічного показника за 2006-2009 роки складало 96,3%, картоплі – 129,5%, овочів – 104,4%, м’яса – 156,7%, молока – 85,1% та яєць – 114,7%. За попередніми даними Держкомстату України станом на 18.01.2011 року в 2010 році було вироблено 39226,7 тис. тонн зерна, 18705 тис. тонн картоплі, 8122,2 тис. тонн овочів, 2922,5 тис. тонн м’яса та 11254,1 тис. тонн молока.

Проте виробничий потенціал аграрного комплексу не використовується повністю, турбує стан продовольчої безпеки. Незважаючи на те, що Україна – провідний експортер зерна, насіння олійних культур, рослинної олії, сиру, імпортна залежність країни по окремих видах сільськогосподарської продукції і продовольства насторожує, оскільки остання знижує економічну безпеку і обмежує національні інтереси держави. На сьогоднішній день, враховуючи імпорт сільськогосподарської продукції, сировини, продовольства, а також споживання населенням основних видів продуктів харчування залишається нижчим від рекомендованих норм.

Аграрне виробництво – основа продовольчої безпеки України. Основними причинами нинішнього стану аграрного виробництва є те, що низьким є рівень модернізації галузі, оновлення основних фондів, відтворення природного потенціалу, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, несприятливі загальноекономічні умови господарювання, сільськогосподарські підприємства як правило збиткові або низько доходні. Підтримка сільськогосподарських товаровиробників з боку держави в Україні є нижчою в 5 разів в порівнянні з державами Євросоюзу та в 2,4 рази, порівняно з США.

Україна має значні резерви і аграрний потенціал для виробництва продовольчих ресурсів не тільки для власного споживання, а й для постачання в перспективі на зовнішній ринок. Майже 70% земельних ресурсів є сільськогосподарськими угіддями, а 60% орних земель – чорноземи.

На нашу думку, для держави не повинно бути проблемою забезпечення населення картоплею, гречкою та молокопродуктами.

Крім цього, на наш погляд, Україна може забезпечити нарощування виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечити зростання продовольчої продукції, кращої її якості, зробити ринок продовольства менш імпортозалежним.

Для цього слід вирішити наступні питання:


  • підвищення родючості ґрунтів;

  • покращення використання орних земель;

  • інвестування в модернізацію і технічне переозброєння виробництва;

  • підвищення ефективності державної підтримки;

  • фінансової стабільності і платоспроможності галузі;

  • усунення диспропорції цін на сільськогосподарську продукцію і цін на матеріально-технічні ресурси;

  • вдосконалення механізму регулювання агропродовольчого ринку.

На нашу думку, вирішення вищевказаних проблем дасть змогу забезпечити продовольчу безпеку країни.

Література

  1. Рослинництво України: Стат. зб. - К.: Держкомстат України, 2010. - 128с.

  2. Тваринництво України: Стат. зб. - К.: Держкомстат України, 2010. - 65с.

  3. Дані Держкомстату України. – Режим доступу: htpp: // 193.178.146.87.| statistics | stat news. – Назва з титул. екрану. Мова укр.

УДК 338.1



Багдєєв О.І.

Брежнєва-Єрмоленко О.В., старший викладач

Дніпродзержинський державний технічний університет



bagdeev.aleksandr@rambler.ru

Проблеми сталого розвитку виноробної промисловості
Сталий розвиток - загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі, інколи тлумачать, як всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета - задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби [1].

Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. У країнах, де на державному рівні зазначені вимоги ігноруються, в поняття сталого розвитку намагаються вкласти «зручний» зміст, вихолощуючи справжній. Так в Україні термін «сталий розвиток» часто вживають для означення лише неухильного зростання економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл та окремих галузей економіки. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей.

Для прикладу розглянемо проблеми сталого розвитку виноробних підприємств України.

Вино – це продукція, яка незмінно користується попитом у великої кількості споживачів. Тому конкурентна боротьба виноробних підприємств є дуже загостреною, а кількість виробників – достатньо великою. Ситуацію ще більше розбалансовують і роблять недостатньо прогнозованою ускладнення демографічної ситуації на селі та поглиблення диспаритету цін, а також різке зменшення сум виділених бюджетом коштів на підтримку виноградарства.

Загальні обсяги виробництва вина в Україні сьогодні мають тенденцію до зростання. В 2009 р. у порівнянні з 2008 р. обсяги виробництва виноматеріалів виноградних збільшились на 19,3 % і склали 42,5 млн.дал. а обсяги виробництва вин виноградних зросли на 0,5 % і становили 20,6 млн.дал. [2], але чи можна вважати кількісне зростання обсягу виробництва вина суттєвим кроком до сталого розвитку галузі в цілому?

Очевидно, що ні, адже сталий розвиток – це комплексне поняття, яке включає ряд складових.

Основними складовими сталого розвитку підприємств виноробної галузі є:

соціокультурна складова - підвищення культури споживання високоякісного вина серед населення;

управлінська складова - ефективна участь персоналу в прийнятті управлінських рішень, глибоке розуміння керівництвом особливостей виробничого процесу;

інфраструктурна складова - наявність власної сировинної бази, власних потужностей первинного та вторинного виноробства, транспортних шляхів та засобів, торгової мережі, цехів з виробництва тари, навчальних закладів;

наукова складова - вирощування нових сортів винограду, розробка більш продуктивної виробничої техніки, оптимальне поєднання традицій виробництва та сучасних технологій;

службова складова - забезпечення суспільства всім необхідним, що може бути вироблено в межах галузі, надання можливості споживати високоякісне вино незалежно від місця проживання;

економічна складова - підвищення прибутковості виробництва, найбільш повне використання економічного потенціалу підприємства;

гуманітарна складова - забезпечення справедливих та безпечних умов життя;

екологічна складова - очищення стічних вод та атмосферного повітря, забезпечення низького рівню шуму, використання натуральних добрив для вирощування винограду.

Однією з найсерйозніших проблем, які спричинюють нестабільність розвитку виноробної галузі, є кліматично-сировинна. В 1986 р. велика кількість виноградників була знищена, і всі аутентичні сорти винограду припинили своє існування. Тому сьогодні для промислового виробництва вина використовуються привезені з країн Західної Європи сорти винограду. Але, на відміну від місцевих сортів винограду, європейські сорти не є морозостійкими, тому при сильних морозах врожаю винограду загрожує небезпека.

Таким чином, на сучасному етапі функціонування виноробних підприємств України можна виділити декілька проблем, які є найбільш суттєвими перешкодами для сталого розвитку виноробної промисловості. Серед них – складні кліматичні умови, недостатність сировини, слабкий контроль якості, нерозвинена культура споживання вина, високий рівень фальсифікації продукції.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації продукції й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Вищою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. Таким чином, стратегічною метою сталого розвитку України є досягнення збалансованості співіснування природного середовища, держави, суспільства і підприємництва у соціальному, економічному та екологічному вимірах.



Література

1. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org

2. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id
УДК 65.015.1:631.145

Березіна Л.М., к.е.н., доцент

Державна аграрна академія, м. Полтава



econom@uccu.org.ua
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   38


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка