Збірка тез доповідей



Сторінка25/38
Дата конвертації09.03.2016
Розмір6.98 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   38

ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ ЯК ЕЛЕМЕНТ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА
За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їх ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності, оздоровлення підприємств та виходу їх з кризового стану.

Суттєва роль у вирішенні цих питань належить діагностиці фінансового стану підприємства.

Сьогодні, коли підприємство самостійно обирає собі постачальників і покупців, має право надавати позики іншим підприємствам, вкладати свої кошти в їх статутні капітали, купувати акції та інші цінні папери різних підприємств, посилюється значення фінансової діагностики.

У традиційному розумінні суть фінансового аналізу полягає в оцінці й прогнозуванні фінансового стану підприємства за даними фінансової звітності та обліку.

Фінансовий аналіз є одним із основних елементів фінансової політики підприємства.

Для забезпечення якісного та докладного фінансового аналізу потрібно оволодіти загальними концептуально-методичними принципами у його підходах і трактуваннях.

Фінансовий аналіз — це процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансово-господарської діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку, це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру.

Фінансовий аналіз є суттєвим елементом фінансового менеджменту та аудиту. Він виступає прерогативою найвищої ланки управлінських структур підприємства, спроможних впливати на формування фінансових ресурсів і потоки грошових коштів, ефективності управлінських рішень, пов’язаних із визначенням ціни продукції, заміною устаткування чи технології, економічного зростання підприємства.

Отже, фінансовий аналіз має важливе значення в економічній діяльності підприємства, оскільки дає змогу:


  1. вишукувати резерви поліпшення фінансового стану підприємства;

  2. об’єктивно оцінювати раціональність використання усіх видів фінансових ресурсів;

  3. своєчасно вживати заходів, спрямованих на підвищення платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості підприємства;

  4. забезпечувати оптимальний виробничий та соціальний розвиток колективу за рахунок використання виявлених у результаті аналізу резервів;

  5. забезпечити розробку плану фінансового оздоровлення підприємства.

Об’єктом фінансового аналізу виступають конкретне підприємство та його фінансовий стан.

Практичні аспекти фінансової діагностики досліджено на прикладі ВАТ «Схід».

На підставі діагностики фінансового стану ВАТ «Схід» можна зробити наступні висновки:

Підприємство прибуткове, що позитивно впливає на фінансовий стан підприємства.

Зростання ресурсної бази підприємства в динаміці свідчить про нарощування майнового потенціалу підприємства.

Співвідношення необоротних і оборотних активів свідчить про стабільну, мобільну структуру активів, тому що оборотні активи складають більш 80% валюти балансу.

В цілому абсолютна сума джерел формування капіталу зросла на 38 тис. грн. або на 5,63 %. При цьому і власний капітал підприємства збільшився на 35 тис. грн. або на 7,97%. Позикові засоби підприємства зменшилися з 178 тис. грн. до 159 тис. грн. або на 11,95%.

Динаміка коефіцієнтів структури капіталу показує, що в аналізованих періодах їх значення відповідає нормативним. Це свідчить про стійкий рівень фінансової стійкості підприємства, а їхня динаміка показує, що залежність ВАТ «Схід» від позикового капіталу знижується.

Аналіз показників ліквідності підприємства підтверджує висновок, що ліквідність у підприємства дещо порушена. Це може привести до обов'язкового продажу довгострокових фінансових вкладень і активів підприємства.

За розглянутими показниками можна зробити висновок про задовільну фінансову стійкість підприємства, але зниження деяких показників cвідчить про можливе зниження ефективності використання фінансових ресурсів ВАТ «Схід».

Показники ефективності використання фінансових ресурсів оцінюються для ВАТ «Схід» як задовільні. Динаміка розрахованих коефіцієнтів ділової активності свідчить про високу якість фінансового менеджменту на підприємстві, що може забезпечити стабільну виробничо-комерційну діяльність в подальшому.

Виходячи з аналізу динаміки показників рентабельності необхідно відзначити, усі показники рентабельності свідчать про прибутковість господарсько-виробничої діяльності підприємства. Це є позитивною тенденцією і свідчить про наявність на підприємстві можливості покращувати свій фінансовий стан.

Підвищення рівня ефективності використання фінансових ресурсів підприємства потребує нетрадиційних, нових рішень, заснованих на глибокому синтезі досягнень сучасної фінансової теорії і досвіду фінансового управління.

УДК 338.49



Краус К.М., аспірантка кафедри комерційної діяльності та підприємництва

ВНЗ Укоопспілки “Полтавський університет економіки і торгівлі”

krauskatya@mail.ru

ВПЛИВ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ НА МАЛІ ТОРГОВЕЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА
В умовах розвитку ринкової економіки в Україні, інфраструктурі ринку властиві хаотичність, нерівномірність, неналагодженість взаємозв’язків між різними її учасниками. Відтак, функціонування інфраструктури як єдиного цілого поки що є проблематичним.

Інфраструктура ринку являє собою сукупність державних, приватних та громадських інститутів, які обслуговують інтереси суб’єктів підприємницької діяльності та забезпечують їх функціонування. Передумовою ефективної діяльності малих торговельних підприємств є розвинена інфраструктура підтримки цього сектора економіки.

Одним з найважливіших елементів інфраструктури ринку є її фінансово-кредитна складова. Вона охоплює установи, які займаються акумуляцією тимчасово позичених грошових ресурсів і перетворюють їх на кредити.

Фінансово-кредитна інфраструктура в Україні поки що знаходиться на початковій стадії становлення. Гідну альтернативу банківському кредитуванню в Україні важко знайти, хоч деякі кроки у цьому напрямку вже зроблені. Так, було створено Український фонд підтримки підприємництва.

Один із концептуальних підходів до ефективного банківського кредитування малих торговельних підприємств полягає в тому, що банк повинен оцінювати не лише забезпечення за кредитом, пропоноване позичальником – малим торговельним підприємством, а насамперед – його реальний економічний стан, перспективи розвитку та завоювання ним власної ніші на ринку. Банкам потрібно змінити свої погляди на об’єкт кредитування у сфері малих торговельних підприємств, дивитися на нього не як на результат, а як на процес розвитку. Слід зважати не лише на те, що є сьогодні, а зосереджувати увагу на тому, що може бути – бачити перспективи розвитку об’єкта кредитування та прогнозувати його результат, який набуває стратегічного характеру [1, с. 16].

Відтак, основні функції щодо організації фінансово-кредитної інфраструктури підтримки малих торговельних підприємств та формування інфраструктурних елементів цього напрямку (сприяння створенню спеціалізованих фірм та банків із кредитування, товариств взаємного фінансування та кредитування) має виконувати держава.

В наш час діяльність малих торговельних підприємств в Україні відбувається в умовах невизначеності перспектив майбутнього розвитку, мінливості чинників маркетингового середовища, фінансової та політичної нестабільності, загострення конкурентної боротьби, що й зумовлює необхідність вдосконалення їх фінансово-кредитної інфраструктури.

Наслідком підвищення ефективності фінансово-кредитної інфраструктури для малих торговельних підприємств буде раціональна взаємодія зовнішнього та внутрішнього середовища, вміле використання їх факторів як основи формування маркетингових можливостей суб’єктів господарювання. Це дозволить малим торговельним підприємствам здійснювати свою діяльність адекватно вимогам ринку, проводити обґрунтований вибір стратегій майбутньої поведінки, забезпечувати збалансованість всіх видів діяльності й на цій основі досягати максимального задоволення потреб споживачів та забезпечувати прибутковість своє фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, формування ефективної фінансово-кредитної інфраструктури для малих торговельних підприємств в України на сьогодні є найбільш проблемним фінансово-економічним питанням, яке потребує негайного вирішення.

Література

1. Балабанова Л.В. Управління маркетинговою діяльністю підприємства [Текст]: монографія / Л.В.Балабанова, Н.М.Гуржій; М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. – Донецьк: [ДонНУЕТ], 2010. – 184 с.


УДК 330.12:62

Кузьменко Л.В., докторант

Інститут економіки промисловості НАН України

kluda.59@mail.ru

МЕХАНІЗМИ КООРДИНАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ МАШИНОБУДУВАННЯ
Періодичність виникнення кризи в економіці вимушує учених і практиків шукати нові форми управління підприємствами. В процесі дослідження різноманітних проблем управління процесом функціонування і розвитку машинобудівних підприємств в Україні було встановлено, що у своїй більшості вони пов’язані з відсутністю ефективних методів, прийомів та інструментів координації діяльності (виробничої, управлінської, фінансової, інноваційної та ін.).

Проблеми координації різних елементів системи управління розглядалися в роботах вчених в межах різних теорій: теорії ієрархічних ігор; теорії багатокритеріального вибору; теорії активних систем; теорії контрактів; теорії групового вибору і рівноваги; теорії управління вартістю капіталу; теорії управління фінансами. Деякі окремі аспекти координації вирішуються щодо таких елементів економічної системи як: внутрішньокорпоративна структура і інтереси; управління проектами. Серед вітчизняних вчених слід відзначити роботи Т.С. Клебанової, Є.В. Молдавської, В.А. Забродського, Н.А. Кизима, Р.М.Лепи, які досліджували моделі і методи координації у великомасштабних економічних системах.

Питання забезпечення конкурентоспроможності, стійкості, безпеки, розвитку машинобудівних підприємств насамперед пов’язані з координацією діяльності у відповідності до деякої цільової області. Підприємства галузі машинобудування являють собою складний організм, в якому переплітаються і уживаються інтереси особистості і груп, стимули і обмеження, технологія і інновації, дисципліна і творчість, нормативні і стандартизовані вимоги. Вони розвиваються коли мають обґрунтовану стратегію і ефективні механізми координації.

Координація робіт – це процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей. Координація роботи здійснюється [1]:

1) або шляхом підпорядкування (вертикальна координація);

2) або шляхом встановлення горизонтальних зв’язків між підрозділами, які знаходяться на одному організаційному рівні (горизонтальна координація).

Вертикальна координація ґрунтується на вказівках, які проходять по ланцюгу команд. В межах вертикальної координації менеджер узгоджує роботу своїх підлеглих. Одночасно робота даного менеджера узгоджується його начальником з роботою паралельних підрозділів.

В практиці машинобудівних підприємств вертикальна координація реалізується:

1) шляхом взаємної комунікації – безпосередні неформальні контакти між членами організації;

2) шляхом прямого контролю (надання керівникові повноважень розподіляти завдання та контролювати їх виконання), тобто через використання ієрархії управління;

3) шляхом стандартизації діяльності, тобто через визначення способу, за допомогою якого операція (завдання, дія) повинні бути виконані.

Аби підприємство функціонувало як єдиний організм, необхідно налагодити взаємодію між створеними організаційними одиницями та окремими виконавцями. Це досягається шляхом створення механізмів координації.

Основні механізми координації, які повинні використовуватися на машинобудівних підприємствах:


  • Пряме управління (одна людина несе відповідальність за роботу інших)

  • Стандартизація робочих процесів (зміст роботи специфіковано або запрограмовано)

  • Стандартизація виходу (координація шляхом визначення кінцевих результатів роботи)

  • Стандартизація знань (необхідний визначений рівень освіти для виконання даної роботи)

  • Взаємна узгодженість (робота координується через неформальні комунікації)

Підвищенню рівня координації сприяє утворення міжфункціональних робочих груп з фахівців для вирішення проблем, що вимагають участі працівників з ряду підрозділів машинобудівних підприємств; координації стратегічно пов’язаних робіт, що зачіпають декілька підрозділів; вишукування шляхів об’єднання навичок діяльності менеджерів.

Такі групи понад усе ефективні, якщо в них менше 10 членів [2]; участь у них добровільна; старшинство у групі визначається значущістю проблеми; робота у групі протікає швидко, а використовують їх обережно, тільки у разі потреби; штабних працівників до них не прикріпляють; обсяг документації мінімальний.

Таким чином, розглянуті механізми координації можуть вважатися базовими елементами структури, у відсутність яких неможлива цілісність машинобудівного підприємства. Вони мають надавати переваги певним механізмам координації в залежності від рівня розвитку. На машинобудівних підприємствах, в яких відсутній механіцзм координації, частіше всього виникають конфлікти, оскільки в умовах відносного вакууму влади менеджери борються за вплив.

Література

1. Ю.В. Тихонравов. Теория управления: Учеб.курс. – М.: Вестник,1997. – 336с.

2. B.Bass. Organizational decision making. Irwin: Homewood, 111, 1983. – 223 p.
УДК 658.589:62

Кулаков В.О. к.т.н., доцент

Сучкова І.А.

Автомобільно-дорожній інститут

ДВНЗ «Донецький національний технічний університет», морлівка

ariwamo@mail.ru

ПерспективнІ напрямИ та Джерела фінансування інноваційних розробок на машинобудівних підприємствах
В сучасних умовах розвиток машинобудівних підприємств можливий за рахунок використання нових форм інвестування, які можуть забезпечити модернізацію, технічне переоснащення виробництва, що є технологічною основою для розвитку інших галузей промисловості й усієї національної економіки, а інвесторам гарантувати не тільки повернення раніше вкладених капіталів, але й отримання прибутків. Такою формою є венчурне інвестування, яке з одного боку, є перспективним напрямом для машинобудівних підприємств, тому що здатне забезпечити повну модернізацію виробництва, освоєння та випуск нових видів продукції, нарощування обсягів виробництва, підвищення рівня кваліфікації науково-технічного персоналу підприємств, усунення конкурентів на ринку і для венчурних інвесторів з метою одержання значного за розміром прибутку, а з іншого – є дуже ризикованим за розмірами можливих збитків.

Аналіз наукової літератури, що присвячена дослідженню венчурного інвестування на машинобудівних підприємствах, свідчить про відсутність теоретичних і практичних розробок за винятком зарубіжних досліджень щодо природи венчурного інвестування, венчурного капіталу. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність у науковому обґрунтуванні венчурного інвестування на машинобудівних підприємствах і розробці методичної бази для його ефективної реалізації, що визначає актуальність теми, її наукову та практичну значущість для подальшого вдосконалення та деталізації на машинобудівних підприємствах.

Машинобудівні підприємства для забезпечення стабільної, безперебійної діяльності, сталого розвитку, виживання в умовах жорсткої конкуренції можуть використовувати різноманітні джерела фінансування, основним з яких є власний капітал, але підприємства не можуть дозволити собі його довгострокове відволікання і це унеможливлює розробку інноваційної продукції, що є виробничою базою підприємств інших галузей української економіки, і тому головним завданням, яке постає перед ними, є пошук додаткових джерел фінансування.

У якості додаткових джерел можна розглядати грошові, майнові цінності пенсійних, страхових фондів, комерційних банків, венчурних фондів, державного і місцевих бюджетів. Але усі перераховані джерела інвестування мають певні відмінності, що представлені у табл. 1.




Таблиця 1. - Джерела фінансування інноваційних розробок на машинобудівних підприємствах


Інвестиційні ресурси

Суб’єкти інвестування

Пенсійні, страхові фонди

Банки

Державний бюджет

Венчурні фонди

Кредити

-

+

-

+

Довгострокові інвестиції

-

-

-

+

Пайові внески

+

+

-

+

Права інтелектуальної власності

-

-

-

+

Досвід, знання інвесторів

-

-

-

+

Дотації

-

-

+

-

Кошти програм пріоритетного розвитку галузей промисловості

-

-

+

-

+наявність можливості представлення ресурсів суб’єктами інвестування

– відсутність можливості надавати ресурси














Згідно із табл. 1, можна зробити висновок про те, що перевагою використання саме венчурних інвестицій перед іншими джерелами інвестиційних ресурсів є відсутність відволікання ресурсів, поділ спільних ризиків між венчурним інвестором і машинобудівним підприємством, тривалий період “спільного існування” (період перебування венчурного інвестора разом з керівництвом підприємства) і відкрите декларування обома сторонами своїх цілей.

Підбиваючи підсумок розглянутому, слід наголосити, що обмеженість власного капіталу підприємств, неможливість отримання кредитів на тривалий термін підштовхує машинобудівні підприємства до пошуку інших нетрадиційних джерел фінансування. Перспективним напрямом для машинобудівних підприємств є використання саме венчурного інвестування, яке, з одного боку, є дуже привабливим для цих підприємств тому, що здатне забезпечити не тільки одержання значного за розміром прибутку, але і здійснити технічне переоснащення, модернізацію виробничої бази, на підставі якої здійснюється технічне оснащення інших галузей української економіки, але, з іншого боку, є дуже ризикованим, бо потребує відповідного обґрунтування венчурних інвестиційних проектів. Тому доцільним є визначення та дослідження характеристик венчурного інвестування на машинобудівних підприємствах з метою прийняття виваженого рішення щодо інвестування з боку інвесторів.

Література


  1. Аньшин В.М. Менеджмент инвестиций и инноваций в малом и венчурном бизнесе : учеб. пособ. / В.М. Аньшин, С.А. Филин. –– М.: Анкил, 2003. –– 360 с.

  2. Венчур набирає оберти [Електронний ресурс] –– Режим доступу: http://www.rynok.biz/Print.aspx?ArticielID=8a5elar-54d7-421c-801c-70750f8252a

  3. Венчурные инвестиции в вопросах и ответах [Електронний ресурс] –– Режим доступу: http://www.bishelp.ru/gde_dengi/vench/obshee

  4. Касич А.О. Стратегічні орієнтири інноваційного розвитку машинобудування України / А.О. Касич // Актуальні проблеми економіки. –– 2007. –– №7 (73). –– С. 32–40.

  5. Корецька-Гармаш В.О. Застосування механізму венчурного фінансування на промислових підприємствах / В.О. Корецька-Гармаш // Економіка-2008 : матеріали І регіон. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених, 20 квіт. 2008 р. –– Сєвєродонецьк: ТІ СНУ ім. В. Даля, 2007. –– С. 81–82.

  6. Машинобудування світу [Електронний ресурс] –– Режим доступу: http:// www.refine.org.ua/printphp?rid=808&page=1

УДК 330.341.1(477)



Кутаренко Н.Я., аспірантка

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича



cheruniv@mail.ru

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ОРГАНІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ
На сучасному етапі розвитку світової економіки прослідковується стійка тенденція до розвитку альтернативних видів землеробства, зокрема вирощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції. Органічне виробництво в Україні знаходиться на початковому етапі свого становлення, але існує величезний потенціал для розвитку органічного землеробства. Запорукою цього є те, що Україна посідає 20 місце за площами сільськогосподарських угідь, що сертифіковані як органічні.

Важливим стимулюючим фактором для подальшого розвитку органічного виробництва є державна підтримка. Першочерговим кроком для цього має стати прийняття законопроекту «Про органічне виробництво», адже нині немає нормативно-законодавчої бази, яка б регулювала сферу виробництва, переробки, збуту та споживання органічної продукції. Закон надасть органічному сектору легітимності та забезпечить умови державної підтримки розвитку органічного агровиробництва в Україні шляхом надання фінансових коштів виробникам та переробникам органічної продукції на відшкодування вартості послуг зі сертифікації органічного виробництва та встановлення дотацій на виробництво органічних продуктів та сировини протягом перехідного періоду. Підтримка органічних виробників за державний кошт без цього закону обмежена. Крім того, прийняття Закону «Про органічне виробництво» дасть додаткові важелі для розвитку внутрішнього ринку, адже такий стан нормативно-правового забезпечення органічного виробництва змушує виробників працювати на експорт та й залучення інвестицій за таких умов у органічне агровиробництво мало ймовірне.

Суттєвою перепоною для розвитку органічного виробництва в Україні є висока вартість сертифікації, що є антистимулюючим фактором для входження в цей ринок нових виробників органічних продуктів. В Україні сьогодні працює 12 сертифікаційних європейських організацій, які сертифікують органічну продукцію у відповідності зі стандартами ЄС. Для того, аби продукція вважалася органічною вона має відповідати чинним вимогам ДСТУ, плюс до цього треба мати органічний міжнародний сертифікат, який засвідчує органічну чистоту продукції.

Позитивним явищем є те, що в Україні у 2007 році було засновано ТОВ «Органік стандарт» - орган з інспекції та сертифікації органічного виробництва, створення якого відбулося за фінансової підтримки Швейцарської конфедерації. У березні 2010 р. український сертифікаційний орган став членом IFOAM (Міжнародної Федерації Органічного Сільськогосподарського Руху). За таких умов можливо відбудеться зменшення вартості сертифікації органічної продукції для українських виробників.

На даний час фінансове забезпечення розвитку органічного виробництва відбувається як за рахунок самих виробників, так і з підтримки іноземних організацій, зокрема Швейцарського бюро співробітництва, Інституту екологічного маркетингу ІМО (Швейцарія) та інших.

Ще однією перешкодою для виробників органічної продукції є відсутність чіткого маркування екологічно чистої продукції та недостатня поінформованість споживачів про переваги органічної продукції. Звичайно за таких умов потрібне державне втручання для врегулювання даних питань шляхом пропаганди здорового способу життя, збереження довкілля та переваг екологічно чистої продукції та законодавчого врегулювання вимог до маркування органічної продукції.

Утвердження органічного сільського господарства в Україні є одним із пріоритетних стратегічних напрямів, передумови для якого закладенні на сьогодні у Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року. Згідно даної програми очікуваними результатами розвитку органічного виробництва буде досягнення частки органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства до 10 відсотків, що забезпечить Україні гідне місце у виробництві екологічно чистої продукції.

Література

1.Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» від 19 вересня 2007 року №1158 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minagro.gov.ua/page/?3800


УДК 331.108.2

Меркулова А.В., к.э.н., доцент

Лахонько М.А., Лубинец Ю.

Макеевский экономико-гуманитарный институт


1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   38


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка